Доктор філософських наук, релігієзнавець Олександр Саган проаналізував останні подї в ПЦУ - Звернення почесного Патріарха Філарета до всієї української православної пастви, його конфлікт з Митрополитом Епіфанієм, бажання внести зміни до Статуту Церкви.
На думку експерта, стратегія подальшого розвитку ПЦУ уже визначена. Йдеться фактично про конфлікт двох моделей розвитку православ'я в Україні: авторитарна та соборноправна.
Про це Олександр Саган написав у себе наФейсбуці.
Подаємо повний текст без скорочень:
«Вже оприлюднено багато аналітичних матеріалів щодо кризи («турбулентності») в ПЦУ. Попросили означити свою позицію. Не претендуючи на оригінальність, склав кілька пунктів.
1. Нинішній демарш митрополита Філарета став можливим завдяки зміні політичної кон'юнктури в Україні і, як це не дивно, є позитивним фактором для подальшого внутрішньоукраїнського розвитку ПЦУ та її міжнародного визнання. Адже конфлікт між екс-очільником УПЦ КП і Предстоятелем ПЦУ вже давно «секрет Полішинеля». Подальше затягування із вирішенням ситуації (проясненням позицій) фактично зупинило перехід парафій із УПЦ МП та практично гальмувало рух із визнання ПЦУ іншими Помісними ПЦ.
2. Екс-патріарх добре знав про неминучість свого конфлікту із обраним очільником ПЦУ. Тому стає зрозумілим, чому він так категорично просував саме свого вихованця (з яким був шанс домовитися чи змусити поступитися владою), а також стає очевидним те, що при будь-якому іншому результаті виборів він зірвав би Об´єднавчий собор. Митрополит Філарет достатньо прямолінійно спланував операцію із встановлення контролю над новоствореною ПЦУ і багато хто вважав, що він свого досяг. Проте базовий принцип православного предстоятельства (34 ап.пр.) суперечить принципу дуумвірату, до якого прагнув митрополит Філарет. Але донедавна не було зрозуміло, наскільки далеко митрополит Епіфаній готовий йти у виконанні вимог свого екс-шефа. Відкритим було також питання – скільки ж правлячих єпископів крупних єпархій реорганізованого УПЦ КП готові підтримати одну чи іншу сторону.
3. Внутрішня боротьба в ПЦУ за реальну владу у Церкві і теоретична можливість приходу Філарета до одноосібного керівництва в ПЦУ є однією із причин того, що жодна із Помісних православних Церков ще не визнала ПЦУ. Митрополит Філарет для світового православ'я є надто токсичною фігурою не лише завдяки московській пропаганді (див. попередній допис С.Горбіка).
4. Намагання митрополита Філарета перехопити владу у ПЦУ також стримує єпископат УПЦ МП у їх бажанні приєднатися до ПЦУ. Тому ми маємо ситуацію, коли із УПЦ МП до ПЦУ перейшло понад 500 громад, проте не перейшов жоден єпископ. Хоча звернення до патріарха Варфоломія підписали біля 10 ієрархів УПЦ МП.
5. Рівень вимог митрополита Філарета перевищує рівень особистісного несприйняття чинного Предстоятеля Церкви – митрополита Епіфанія. Демарш можна кваліфікувати
