Важкий день сьогодні. День спогадів. І там все більше рідних, ніж тут. Зустріч з родичами, яких не бачив не один рік. І бачились останній раз на похороні. І жахлива ситуація, коли питаєш "Де?" а чуєш, що вже немає. А ти не знав, чи чув, але в безкінечній круговерті життя забув, що чув. Соромно, страшно, боляче. Зате за рік народились нові люди, онуки братів і сестер. Ми не дзвонимо, не спілкуємось. А в цей день озираємось, згадуємо, обмінюємось телефонами і знову розбігаємось. По різних містах, країнах. І знаємо, що не будемо дзвонити. Будем летіти кожен по своїй орбіті. А через рік, кому буде дозволено, знову прийдемо туди, де душі тих, хто нас любить.
А в мене якраз те саме бажання. І я його гоню геть. Бо крім мене ні в кого немає бажання увійти...Я мабуть ще десь там, підсвідомо, ще чекаю чогось. Хоча розум говорить, що чекати щонайменше смішно.
Сьогодні попало в голову і сидить, що, як би в мене вже "все було".І, в принципі, ждать приходиться "нічого", крім вставниих зубів (тьху-тьху, тут флюс достав), склероза і памперсів(( Чомусь перспектив "радуваться жизні, поїхать на море в Затоку "економно" і т.п. немає. Щоб зовсім хандра, так ні. Скучно ходить по кругу. Ну, знову перед Паскою випрала тюлі, дорожки, як каже сестра "прям по книжці". Вона й паски не пече, купує. І ніяких других "як всі". Ні, я не того, що так "нада",не сидіть же в грязі. І паску печу, бо хочу. Я взагалі пекти люблю. І сина радую, і він у мене не поганий. Ми з ним мирим. І все у нього буде добре, я знаю. Тільки щось у мене всередині як замовкло. Може це післядепресняк? Чи й справді я очерствіла і до "мужа" і взагалі.
Вот думаю, что плохого, когда чувствуешь себя свободным? Встал, потому, что выспался. Устал - прилег, и не грызешь себя за это. И никто не заглядывает " А, ты тут". и ты уже бежишь что-то делать или виновато "Я уже встаю, я немножко передохну". "Да лежи..." Но ты то знаешь, что где-то внутри ... и потом когда-то всплывет: "А ты не помогла, а ты не сделала". Ну, разве у всех мытье посуды вызывает священное удовольствие от исполнения женского долга? "У меня может есть интересы помимо грязной посуды?"" А зачем ты замуж выходила?". Нет, я мою, варю, пеку, стираю. Когда с удовольствием, когда как. Но, что плохого позволить себе расслабиться? Поехать в лес, или к реке.Или просто почитать. Не думая, что сейчас в первую очередь нужно выполнить хоз.план, который нужно запланировать, рассчитать и т.д. Что плохого делать то, что хочешь? Но это почему-то получается , когда рядом нет человека, с которым долго жил. Мне хорошо одной! Это плохо? И я поэтому обозвана, возненавижена, может и проклята...Ищу в себе решение, аргументы продолжать сосуществование рядом . Любовь? Нет. Уважение? Скоре всего тоже нет. Жалость? Не больше, чем к другим. Долг? Почему я должна быть должна? Вина? Не вижу. Облита словесной грязью, морально измучена, презираема, одинока. Должна ли я прощать, если никто не просит прощения? Меня дрессируют как собачку, а я упрямлюсь. 7 месяцев с ребенком живу на одну зарплату, работаю, развиваюсь. Это эгоизм? Оказывается - да. Тогда, пусть я буду жестокой эгоисткой.
ПЛАТЬЕ И ТУНИКА ПО ОДНОЙ ВЫКРОЙКЕ РАЗМЕРА plus size
Выкройка дана на размеры 46-62 (Португалия)
Знайшла те,що у мене в реалі. Тільки навпаки. " Тобі харашо.... Ти тільки про роботу думаєш...Беее....А мені погано....А я нікому не нужен...А 10 год назад ти... А ти в усьому виновата...А ти казала....Беее...". Єх, хорошо буть мужиком.
Интересное:
Попрыгунья-стрекоза.
Бывшая жена морит ребенка голодом?
Картины осени и не только...
Чи підсвідомість чи щось інше. А я вірю, що Інше...Другий фільм із списку 100 фільмів. І другий фільм в тему, класнючий. Вибрала наобум, тільки тому, що Білл Мюррей.
Ми любим фільми про себе, або про тих, ким ми хочем бути. Цей фільм про мене, про те, що душа просить. І Японія, і вид із ванни на Токіо, і басейн...Все це фон. Головне в поглядах, в полуфразах, в чомусь, що не треба пояснювати.
Це те, що я придумала колись собі. І як би знову не напридумувати...І знову не обманути себе.
Як класно, що є такі фільми. "Труднощі перевода" С.Копполи.
Тут свободніше, ніж в ФБ. Хоча немає декого з друзів, з ким хочеться бла-бла-бла.
Сбережу своє, щоб для себе. А то на ФБ мабуть зітру від лишніх очей. Живу у великому селі, самі розумієте. Воно мені нада? Чому не на укр.мові? А я знаю? Як в голову іде, так і пишу.
Когда-нибудь издам сборник афоризмов. Уже и название есть -"Вымысли".
- Становлюсь мужененависницей. Может, потому, что раньше работала преимущественно в женских коллективах. Поэтому женоненависницей я стала раньше.
- В моем возрасте уже понимаешь, что принцев на белых конях нет. Есть короли и белые кони, но только в коробке с шахматами."
"Сначала человек стягивает с тебя одеяло, а потом так же легко выталкивает тебя из своей жизни".
"Как внезапно я превратилась в стерву".
"Есть что-то приятное в том, что меня трудно понять. Даже мне самой."