Это цитата сообщения Miledi1950 Оригинальное сообщение
Валерій Марченко: Скарали на смерть за протидію русифікації ...
06:25 pm
11/19/16
17 впечатлений
Впечатлиться
wool_bulb
Черная собака для Лилии Ли.
Секретарь кладет журнал на стол.
- Алексей Дмитриевич, только что пришел.
Я смотрю на свое лицо на обложке. Она снимает целлофановую шуршащую обертку, спрашивает о кофе, о завтрашних встречах. Потом уходит. Я беру журнал в руки, вдыхаю запах типографской краски. Глянцевая обложка, лучший предприниматель года, самый молодой миллионер. Перелистываю страницы, нахожу статью, пробегаю глазами знакомые строчки. Я утвердил текст заранее, вопросы и ответы. О бизнесе, успехе, целеустремленности, упорстве - все пустое, все ложь. От первого до последнего слова. Но что я мог им сказать, кроме того как рассыпать хорошо проверенные временем штампы? Не рассказывать же о моем истинном сокровище? Моей Лилии Ли? Сейчас, я отчетливо вижу ту петлю, о которой она говорила. Как будто выйдя из дома на пять минут купить хлеба, я заблудился и бродил пару лет по таким дальним и неизведанным землям, что их до сих пор не найдешь на картах. Чужая сторона, так и не ставшая понятной, моей. Я думаю, где же начало этого витка? В тот момент, когда я впервые увидел ее, или намного раньше? В детстве, когда на дне рождения у одноклассницы я смотрел на видике японский мультфильм. Не помню ни сюжета, ни названия, только одну сцену, несколько мгновений, как худенькая девочка в платье, стоит под проливным дождем.
В тот день я был совершенно счастлив, я приехал в автосалон, забирать свою новую машину. Не старый джип, на котором проездил несколько лет, а пронзительную спортивную птицу. Год назад я наконец-то закончил перестраивать дачу, оставленную мне родителями, превратив ее в современный, красивый дом и, теперь, мог позволить себе воплотить мечту, первую из списка. "Это только начало!" - думал я, проводя рукой по блестящему капоту, вдыхая запах салона, пластика, кожи, металла. Менеджеры оформляли документы, я подошел к высокому стеклянному окну, выглянул в вечернюю темноту осеннего вечера. На улице шел дождь, он бежал струйками по стеклу, огни города и фонарей расплывались, тонули в маленьких ручейках. На стриженом газоне, прямо в свете фонаря появилась девушка. Юбка прилипла к ногам, тонкая куртка скоро совсем промокнет. Она остановилась, и почему-то стала смотреть вверх, прямо на свет. "Что же ты стоишь? намокнешь!" - подумал я и, как будто услышав, она добежала до крыльца и спряталась под навес. К ней хотел выйти охранник, но я остановил его жестом, вышел сам, встал рядом.
- Вы совсем промокли, Вас подвезти или вызвать такси?
Она повернула ко мне свое лицо, да, та самая девочка из мультфильма, только ставшая немного старше.
- Такси? - она будто попробовала слово на вкус "так - сиии", и чуть поморщилась, оно слово было с кислинкой на конце.
- Тогда давайте, я Вас довезу? Как Вы очутились тут, вечером, на окраине города?
Она задумалась, подергала себя за пальцы, будто проверяя все ли на месте.
- Я искала одно место, не нашла и потерялась. Город, он такой... - она подумала - ... город.
Я завел ее внутрь светящейся залы, в тепло, усадил на диван, ей принесли кофе. Тонкие пальчики сжали бумажный стакан. "Греется" - я подписал оставшиеся бумаги, через несколько минут автомобиль, мой новый, прекрасный автомобиль стоял у крыльца. Охранник раскрыл огромный зонт над нашими головами, мы подошли к машине. Я открыл перед ней дверь. Она впорхнула на сиденье, как маленькая птичка. Села, нахохлилась, завертела головой. Я занял водительское место, завел мотор, включил обогрев.
- Куда едем?
Она назвала адрес, да, по меркам большого города не так далеко, полчаса, если не застрянем в пробках. Она отогревается, высыхает, становится веселей, разглядывает панель:
- Сколько кнопок и лампочек! Красиво! Это для чего?
Я начинаю объяснять про климат контроль, аудиосистему, потом вдруг останавливаюсь:
- Мы же так и не познакомились. А уже говорим о кнопках.
Пытаюсь угадать ее имя, до того как она его назовет. В голову ни чего не приходит, как могут звать девушку из японского мультфильма? Точно не Маша, не Надя и даже не Василиса, это только в русских сказках.
- Меня зовут, - она переходит на заговорщический шепот, - Лилия Ли!
Ли, это китайская фамилия, соображаю я, объясняет прямые черные волосы и эпикантус. Но глаза, глаза у нее светлые, серые. Как будто читая мои мысли, она продолжает:
- У меня дедушка был китаец, и цветы очень любил. Слишком много Ли, правда? В школе меня дразнили Тройная Ли или Ли в кубе! - смотрит на меня испытывающее, вдруг засмеюсь. Я делаю серьезное лицо, киваю.
- Так как же лучше звать?
- Просто Ли.
- Все понял, Просто Ли.
Она улыбается.
- Ли. А Вы?
Я тоже называю имя и фамилию. Она закрывает рот ладошкой и
Kotofeiko 5 июля 2015 г., 00:20
Я иногда говорю с людьми так, как ребенок со своей куклой: дитя, правда, знает, что кукла не поймет его речей, но все-таки создает себе путем приятного сознательного самообмана радость общения.
Артур Шопенгауэр «Введение в философию. Новые паралипомены. Об интересном»
Подробнее на livelib.ru:
https://www.livelib.ru/author/8370/quotes/~3
Это цитата сообщения Логово_Монстра Оригинальное сообщение
Магический миф - это правильный миф
В основе всех наших убеждений всегда лежит миф
И не имеет значения: научное ли это убеждение или махрово-цветущая мистичность
Но прежде чем выбирать ту или иную мифологию стоит разобраться - возвышает ли она тебя, требует ли она от тебя проявление все твоей жизненности и живой энергии, дает ли она тебе силы и вселяет ли надежды на вечное спасение
И с этой точки зрения научные мифы оставляют о себе самое жалкое впечатление
Достаточно только представить, что ты никчемная и случайная пылинка, волей теории вероятностей заброшенная в изоморфное и бескрайнее пустое пространство, пронизанное убийственным излучением и пронизанное энтропийным кошмаром небытия космического мрака и холода
Поэтому я предпочитаю магический миф и магический мир, населенный забавными эльфами, гномами, знающими заветные тропки к спрятанным кладам, загадочными и волнующими тело русалками и обещанием спасения твоей души и вечной молодости
Именно поэтому я предпочитаю модель солнечной системы Птолемея, где центром нашей системы является планета Земля - единственное живое существо нашего мира, и оставляю недопонимающим звездочетам их кошмарную модель Коперника с безжалостным светилом в центре и безжизненными шариками, вращающимися неизвестно зачем и бесполезно для меня
Мир магии - это игра красок и любви, мир науки - это жесткое рентгеновское излучение и невыносимая вонь разлагающегося белка
Это цитата сообщения Логово_Монстра Оригинальное сообщение
Вся нынешняя политическая жизнь Украины - это даже не говно, а говнище
Это цитата сообщения Miledi1950 Оригинальное сообщение
Могутнє звернення до України, це має почути та знати кожен ...
[600x337]Це має стати новою філософією
для кожного Українця,
годі скиглити.
“Збери свою волю в кулак!
Чого боятись? Нехай бояться нас!”
Natkissa
СЕРЦЕ РВЕТЬСЯ!!!!
Автор - Яруся. Это цитата этого сообщения
СЕРЦЕ РВЕТЬСЯ!!!!
СЕРЦЕ РВЕТЬСЯ!!!!
Жов 27, 2016
“Ваши пальцы пахнут ладаном,
А в ресницах спит печаль.
Ничего теперь не надо нам,
Никого теперь не жаль…”
Сьогодні намагалась напитись. Вперше за довгий час так щоб в хлам, щоб нічого не відчувати і не думати. Але алкоголь застрягав десь на рівні шлунку і думки турмами налазили в голову. Так і не змогла…
Сьогодні прощались з 19 річним загиблим ДУКовцем Женею Костюком. Людей було мало, як для 400 тисячного міста.
Я спізнилась і не встигла підійти і попрощатись з цим це зовсім юним Героєм.
Я сьогодні була без машини. Вийшла в центрі купити квіти, а там – музика на всю вулицю від торгово-економічного університету.у них, виявляється , зустріч випускників. Купила квіти, забігла в університет, влаштувала скандал. Кажу, що на зупинку вище в труні лежить 19-річний пацан, а тут на всю площу гарлапанить музика. Вимкнули, колонки забрали.
Повернулась на зупинку, а тут посеред дороги вирулює патрульна машина, перекриває дорогу, бо о 12 почнеться фестиваль якихось велогонок. Прибігла пішки дві зупинки, а там дві сотні людей на колінах – хлопчика уже несуть на вулицю.
Пекучий біль образи на блядську місцеву владу, яка не перенесла свято,розривав на частини. Поклала квіти у труну, і знайшовши друзів, стала в колону. Женю вирішили нести через центр і коли вийшли на центральну вулицю, поліція перекрила дорогу.
бл*дь, суки, перекрили дорогу похоронній процесії, бо центром мали проїжджати учасники велогонки.
Ми перечікували поки містом проїде та блядська велогоночна колона, і бійці -добровольці, тримаючи труну дивились як повз них проїзджає якесь дурнувате велогоночне грандпрі за сприяння губернатора та вінницького мера.
І тоді мені зірвало дах. Просто в дрантя. Так що закрутилась голова і спазмами стиснуло горло: не вдихнути, ні видихнути.
Похоронна процесія з загиблим на війні 19-річним героєм перечікувала поки повз них проїде велосипедна колона з паралельного світу. Світу, у якому немає місця загиблим на необ’явленій війні 19-річним хлопчикам.
Через два квартали біля облради в рядок стояли депутати, як на параді першого травня. Ніхто не став на коліна, ніхто навіть не подумав схилити голову перед Героєм. Тільки голова облради хрестився як на сповіді.
Ми пройшли повз і стали на коліна. Пробач нас, хлопчику, ти був найкращим з найкращих. Пробач, Женю, ми тебе не вберегли.
І коли хтось каже, шо він загинув, щоб ми могли святкувати якийсь день веліка, мені хочеться дати в морду. Бо 19-річний пацан йшов на війну не для того, щоб загинути. Він, як усі, нереально хотів жити, просто він хотів жити у країні, у якій не тільки не буде війни, а й у країні, у якій громадяни пам’ятатимуть своїх Героїв і схиляють голову перед тими, хто віддав заради них найдорожче – своє життя.
Пробач нас, хлопчику, нерозумних… земля тобі пухом.
Джерело : Таїса Гайда
Как вырастить: Авокадо от косточки до плодоносящего дерева
Идея для домашнего хобби — узнайте как выращивать Авокадо из косточки. Подойдет для терпеливых людей и солнечного климата.
Авокадо — наиболее современное название, еще этот чудо-фрукт называли Персея американская, а в старину Агакат и Аллигаторова груша, но сути это не меняет, оно по прежнему вечнозеленое фруктовое растение семейства лавровых. Растение имеет маслянистые плоды и приятный аромат.
Мякоть этого фрукта богата витаминами и минеральными веществами, одним словом полезнейший продукт для тех, кто решил не стареть.
Как вырастить Авокадо?
Перед вами настоящая пошаговая инструкция Как вырастить авокадо из косточки
Шаг 1. Процесс подготовки
Берете фрукт персеи американской (купить можно в супермаркетах, выбирайте самый спелый), разрезаете его вдоль пополам и извлекаете семя авокадо, затем аккуратно и тщательно промываете его под холодной водой несколько минут. Промыть необходимо — чтобы удалить остатки мякоти, избежать тем самым плесени и напитать поверхность влагой. Будьте внимательны, чтобы не удалить коричневую корочку.
Некоторые из ядер бывают слегка продолговатые, тогда как другие могут иметь почти идеальную сферу, поэтому обратите внимание, какая из частей является верхней частью, а какая нижней.
Шаг 2. Установка для выращивания Авокадо
Берете 3-4 зубочистки и симметрично накалываете под небольшим углом (продолжения зубочисток направленны вверх) ядро с 3-4-х сторон, они будут служить опорой, когда вы будете опускать ядро авокадо в воду.
Около половины (или даже больше) ядра должно находиться в воде. Поставьте заготовку вашего будущего дерева авокадо на светлое тихое место, это может быть обычный подоконник солнечной стороны вашего дома. Для этого процесса лучше всего использовать прозрачный стаканчик, чтобы можно было наблюдать за появлением корней, к тому же можно легко увидеть, когда пора сменить воду. Многие руководства рекомендуют менять воду каждый день, но практика показывает, что воду нужно менять через каждые 4-5 дней.
Шаг 3. Терпение и проращивание
В интернет-изданиях пишут, что время прорастания ядра авокадо уже заметно через 2-4 недели, но практика вновь показывает другие результаты – заметное прорастание вы увидите через 5-8 недель! Так что, наберитесь терпения.
Видимые симптомы такие: верхняя часть подсыхает, шелушится и трескается. Растрескивание заметно по всей длине ядра, а из трещин проявляются корни. Со временем проклюнется росток стебля. Нельзя допускать, чтобы корни подсыхали, это может испортить всё дело!
Шаг 4. Формирование
Если стебель ростка вашего Авокадо достиг 6-7 дюймов (15-18 см), то необходимо обрезать стебель до 3-х дюймов (8 см) это будет стимулировать новый рост. Когда ваше растение достигнет снова длины 6-7 дюймов, переместите его в богатую гумусом почву, используйте для этого горшок 8-10 дюймов (20-25 см) в диаметре. Погрузите растение в почву, чтобы верхняя часть ядра выглядывала из почвы.
Авокадо очень любит солнце, поэтому установите растение так, чтобы как можно дольше было много света, ему не страшны прямые лучи солнца.
Шаг 5. Уход и рост будущего дерева
Поливайте ваше дерево часто и основательно, почва всегда должна быть влажной, но не насыщена. Здесь важно выбрать оптимальный режим полива. Пожелтевшие листья признак чрезмерного полива, в таком случае растение должно просохнуть в течение нескольких дней. Каждый раз, когда растение вырастает примерно на 6 дюймов, его листья прищипывают, тем самым стимулируют рост боковых побегов и формируют будущую густую крону. Следите за тем, чтобы вашему растению соответствовал по размеру горшок, пересаживайте его по мере роста.
Авокадо не любит холод и если у вас зимой ниже +10 градусов по Цельсию, то ваше дерево должно расти в помещении на солнечной стороне. Первые плоды от вашего Авокадо можно увидеть спустя 3-4 года, это особенно вероятно, если произрастает 2-3 дерева вместе, но может быть и так что дерево принесет вам свои первые плоды и через 7 лет.
Профессионалы советуют – чтобы Авокадо было плодоносным на 100% необходимо привить молодое дерево ранней весной.
На самом деле это большое быстрорастущее дерево, оно может достигать в высоту до 18 метров, существует более 400 сортов авокадо.
Токсичность
Листья и семя Авокадо содержит фунгицидный токсин «Персин» опасный для животных и человека. Токсин может вызвать сильную аллергическую реакцию и нарушение работы пищеварительной системы.
Источник: inhabitat.com/how-to-grow-an-avocado-tree-from-an-avocado-pit/
Новини
Роковини наймасовішої депортації українців до Сибіру: 10 маловідомих фактів
11:01 19 жовтня 2016 | СУСПІЛЬСТВО
ukr-info.in.ua
Людей розкинули по різних місцях Сибіру. Нерідко деякі сім'ї були розділені по різних таборах
19 жовтня 2016 року минає 69 років з часу масового виселення населення з Західної України до Сибіру. 5.ua зібрав 10 фактів про депортацію, про які мало хто знав.
1. У 1944 році на західноукраїнський землях розпочалася активна "радянізація" населення. Таку політику супроводжували масові репресії "ворогів народу".
2. Таким чином радянська влада хотіла послабити визвольний рух на Західній Україні, залишити ОУН та УПА без підтримки, зокрема свіжої сили. Та на офіційному рівні радянська влада запевняла, що ведеться боротьба проти родичів бандитів, куркулів, а також виселяють ворогів робочого класу.
3. Місцеве населення депортували у віддалені регіони СРСР, зокрема в Сибір.
4. Тільки у Львівській області у жовтні 1944 року підготували списки на виселення 10 тисяч 517 осіб.
5. Вже у 1945 році у віддалених регіонах СРСР було понад 2 млн спецпоселенців
6. Лише за три дні, з 19 по 21 жовтня 1947 року, до Сибіру вивезли 150 тисяч українців.
7. 21 жовтня 1947 року за добу виселили майже 80 тисяч українців. О шостій ранку людей розбудили військові, увірвавшись у домівки. Кілька хвилин на збори, потім вози, залізнична станція і потяг на Сибір.
8. Майно виселенців конфіскували й передали в державну власність – тобто в колгоспи.
9. Людей розкинули по різних місцинах. Когось відправили працювати на вугільні шахти, когось – у сільське господарство. Хтось жив у бараках, а для когось новою домівкою стала тюрма. Траплялося так, що деякі сім'ї були розділені по різних таборах.
10. Операція "Захід" таки послабила український визвольний рух. Після десятків років заслання дехто повернувся на рідну землю, а дехто прижився на чужій. І аж до часів "перебудови" мало хто знав про цю трагічну сторінку в історії України.
Поділитися
Спецтема: Історизми
Теги: роковини,
депортація,
Західна Україна,
сибір
Останнє редагування: 14:06 19 жовтня 2016
Это цитата сообщения Miledi1950 Оригинальное сообщение
Всім ШАНУВАЛЬНИКАМ катів ...
Серия сообщений "НКВД/КГБ":
Україна. Згадати Все
4 ч ·
14 жовтня, у день Покрови Пресвятої Богородиці, Україна святкує день Захисника України і день Українського Козацтва.
Протягом усього свого багатовікового існування Україна-Русь не тільки героїчно боронила свої землі, а була фортецею, яка захищала Європейську цивілізацію від знищення кочовими народами.
Сьогодні історія повторюється і Україна знову захищає Європу від Російської імперії.
Ukraine. Defender’s Day. Centuries-old history
October 14th. On the day of the Intercession of the Holy Virgin Ukraine celebrates the Day of the Defender of Ukraine and Ukrainian Cossacks Day.
Through the centuries of its existence Ukraine-Rus not only heroically defended its land, but was also a fortress that protected European civilization from the destruction of nomadic tribes.
Today history is repeating itself and now Ukraine is protecting Europe from the Russian Empire again.
#UkraineDefenderDay #UkraineDefenderDay
Клясичний український правопис поделился(-ась) публикацией Івана Ющука.
11 ч ·
Просто неперевершено!
Іван Ющук
Вчера в 11:54 · Киев ·
Іван Ющук,
професор, заслужений діяч науки і техніки України,
член НСПУ
Корені нашої мови
Висловлювання, з яких почну розмову, заяложені й тупоумні. Автор їх, як написано у Вікіпедії, — політтехнолог, письменник, публіцист, блогер, закінчив уже в незалежній Україні Київський національний університет імені Тараса Шевченка, працював аналітиком в центральних структурах виконавчої влади України (!), після Революції гідності втік у Пітер. Свою маячню він підписує як Андрєй Ваджра, визнає себе малоросом.
Ось кілька шматків з його писань в Інтернеті (цитую в оригіналі, щоб не бруднити української мови): “Что такое малорусское наречие? Это — древнерусский язык средневековой Руси, обильно разбавленный в последствие польскими заимствованиями. Это наречие села, бытового общения русских холопов Речи Посполитой, естественным образом перенявших в течение нескольких столетий слова и обороты из языка своих господ”. І ще: “На самом деле тот язык, который мы теперь называем литературным “украинским”, начал создаваться где-то в середине ХІХ века польско-малоросскими украинофилами… Полякам и малорусским сепаратистам для “разбудовы” отдельной украинской нации и государства был необходим отдельный язык, максимально не похожий на русский… Нет никаких следов и даже намеков на существование украинского языка глубже второй половины ХІХ века ”. І вже зовсім ні в тин ні в ворота: “Ни Котляревский, ни Шевченко и слухом не слыхивали про “украйинську мову”. А если бы узнали о ней, то, скорее всего, перевернулись бы от досады в гробах, так как они писали не на украинском языке, а на малорусском наречии”.
Діагноз: великоросійська імперська манія — хвороба, на жаль, досить поширена і в Україні.
Добрі люди можуть запитати, а чи треба популяризувати таке безглуздя, досить того, що воно Інтернет запаскуджує (“Правда о происхождении украинского языка”, “Ukraine: миф “украинского языка” тощо). Справді, що так. Але не кожен, прочитавши в Інтернеті цю бредню, покрутить пальцем біля скроні. Он обізвешся до суржикомовної дами біля ятки з хлібом, що наш хліб не “укра́інский”, а украї́нський, і ми не “укра́інци”, а украї́нці, то вона й насиплеться: “Що ви з тою своєю мовою? Какая разніца?” Дама, мабуть, теж якийсь український університет чи інститут кінчала.
Щодо мови, якою писав Тарас Шевченко (до речі, він майже все своє доросле життя був відірваний від України), то він чітко про це сам висловився ще 1847 року: “А на москалів не вважайте, нехай вони собі пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У них народ і слово, і в нас народ і слово”. На пораду москалів, що було б краще йому перейти на їхній язик, Тарас Григорович відповів 1841 року: “Спасибі за раду. Теплий кожух, тілько шкода — Не на мене шитий, А розумне ваше слово Брехнею підбите”.
Наша мова не вчорашня, і ніким вона нам не дана, і ні в кого не позичена. Її тисячоліттями творили й боронили наші предки.
Ще за 224 роки до “Енеїди” Івана Котляревського, 1574 року, безіменний кобзар склав думу про трагічну загибель гетьмана Івана Свіржевського чистою українською мовою (її в незміненому вигляді подав відомий історик М.І.Костомаров):
Як того пана Івана,
Що Свірговського гетьмана
Та як бусурмани піймали,
То голову йому рубали,
Ой, голову йому рубали
Та у сурми вигравали,
З його глумовали.
А з низу хмара стягала,
Що воронів ключа́ набігала,
По Україні тумани слала,
А Україна сумовала,
Свого гетьмана оплакала.
В інтермедії Якова Гаватовича 1619 року “Кіт у мішку” (за 179 років до “Енеїди” Івана Котляревського) Климко звертається до Стецька не якою мовою, а українською: “Що ти тут, побратиме, собі поробляєш? Кажи мені, як живеш та як ся маєш?”
А ось записана майже дослівно емоційна промова козака на січовій Раді 1658 року (за 140 років до “Енеїди” Івана Котляревського): “А бодай ніхто не діждав, щоб Виговського з булави запорозької зкинули: ані цареві, ані тобі, воєводо, козаки нічого ні зділали, щоб ви право наше козацьке — обирати гетьмана — у нас видерли; Виговський головою важив, нас з тяжкої неволі лядської визволяючи; всі при нім умирати, із ним жити готовисьмо; то вся Україна: полковники, осаули, отамани, сотники і чернь — поприсягаємо!” Це що, польська чи російська мова (“русский
Это цитата сообщения letsgo65 Оригинальное сообщение
Красивейшая Лунная соната Бетховена в современной обработке. Аж дух захватывает!
По-моему это один из лучших, бережных к оригиналу ремиксов
Авторы этого замечательного ремикса группа E.S. Posthumus, игравшая музыку в кинематографическом стиле. Это форма классического эдакого стиля, смешанного с барабанными ритмами и дополненная электронным и оркестровым звучанием. Музыка группы E.S. Posthumus была лицензирована многими кино — и телекомпаниями.
Это цитата сообщения Наталья_Ивушка Оригинальное сообщение
Ці фільми повинен переглянути кожен українець! Фільми про війну та АТО! Забирай собі на стіну!
|
Клясичний український правопис
4 ч ·
А почему вы ко мне по-украински, я же с вами по-русски?
Відомий український журналіст, публіцист, історик Вахтанг Кіпіяні поділився історією, яка з ним нещодавно трапилася, і стосується вона української мови.
Про це він пише на своїй сторінці у Facebook.
"Буквально кілька днів писав у когось у коментарях, що за 25 років побутово-публічної україномовности не мав жадних проблем. Накаркав. Кіоск на виході з "Контрактової" в бік Могилянки. Час від часу купував там щось. Сьогодні чую кількаразове звертання - "Мужчина!". Спочатку не реаґував, бо не думав, що це до мене. Продавниця вирішила перепитати, причому з кожним разом оце "Мужчина!" звучало загрозливіше. Я кажу: "Ви мене налякали. Є ж купа звертань — шановний, пане і так далі". Вступає її партнер по бізнесу - кавказець. "А вы что не мужчина?". Кажу: "Чоловік. А ще батько, громадянин, викладач, православний і так далі. Я ж до вас не звертаюсь - "Мусульманин!". Він реаґує - "а почему вы ко мне по-украински, я же с вами по-русски". Відповідаю — тому що це ви маєте переходити на мову клієнта, а не я... На жаль, прибулець і його партнерка мене не зрозуміли. І в спину я почув те, на що здатне одноклєточне понаєхавше бидло. Резюме — вид на помешкання в Україні і тим більше громадянство без складання тесту на знання української мови не давати. Про тест на психічну адекватність і аґресивність - хотілося б, але не в цьому житті." - пише Кіпіяні.
Професор-мовознавець Юрій Шевчук: В Україні триває небачена русифікація, що межує з расизмом
Наталія Малиновська
Вчора, 10:13
«Пропонуючи швейцарську мовну модель, Україну хочуть розчленувати на частини»
Мовознавець та професор Колумбійського університету (США) Юрій Шевчук час від часу навідується до Києва. Науковець здивований, що в постмайданній Україні питання української мови досі грає другорядну роль. Адже інстинкт самозбереження нації полягає саме у мові. Шевчук переконаний, що більшість громадян України – україномовні, і їх дискримінують за мовною ознакою. На думку Шевчука, в Україні не існує жодного телеканала, який був би україномовним. І обурюється, що навіть Перший національний телеканал практикує «мовну шизофренію», тобто в ефірі державного мовника практикується двомовність.
Напередодні Дня Незалежності у прес-центрі «Главкома» розмова із паном Юрієм розпочалась із запитання «З чого починається держава?»
Дуже глобальне питання. Мова, подобається комусь чи ні, завжди відігравала у визначенні держави величезну роль. Часто мова була головним атрибутом, за яким визначалися межі держави і за яким визначалася легітимність цих меж. У нашій ситуації іде шквал ідеологічних посилань, прикінцева мета яких відділити мову від політичного дискурсу як незначну, неважливу, унеможливити саму дискусію про мову саме як вираження цілої політичної і навіть, я наголошую, економічної ситуації в нашій країні. Мова є тією субстанцією, яка – без всякого домішку ідеалізму – так чи інакше означує собою всі стани, в якому перебуває українське суспільство. Мова завжди була об’єктом, який зазнавав атаки русифікаторів, асиміляторів усіх різновидів: чи це була польсько-литовська Річ Посполита, чи протягом довшого періоду історії Російська імперія. Чому? Тому що мова теж історично, безвідносно до того, подобається це комусь чи ні, визначала націю, модерну націю.
Перша модерна нація оголосила під час Французької революції новий принцип самоідентифікації не за релігією, не за територією, як було до того, не за підпорядкованістю монарху чи суверену, а за зпільністю цінностей, яких тоді було названо три: Свобода, Рівність, Братерство (Liberté, Е́galité, Fraternité). Це була політична нація, для якої етнічні, релігійні, станові, класові ріжниці не мали значення за умови, що поділялися ці три цінності. Зараз ми чуємо, що українську мову слід виключити з ознак визначальних для української політичної нації як атавізм. Але ми забуваємо, що тоді ці три слова було сказано французькою мовою, французами, для французів і тих, хто французьку розумів. У тих трьох словах мова не була названа експліцитно, відкрито, прямо, але вона була завжди присутня, поза нею ці цінності немислимі для французів. У кожній політичній нації мова завжди присутня як її перший означник.
Нам часто кажуть, якщо ми хочемо будувати політичну українську націю на відміну від етнічно концептуалізованої, то треба відмовитися від мови. Я дозволю собі з цим категорично не погодитися, бо мова, крім засобу означення політичної нації, завжди була засобом солідаризації всіх членів політичної нації. Вона була центральною у процесі розмови громадян, порозуміння і віднайдення спільної візії того, ким ця нація є, звідки вона вийшла і яким вона бачить своє майбутнє. Нація без мови і поза мовою неможлива. Історичний досвід свідчить, що сильна і життєва нація, здатна згортовуватися в час екзистенційної загрози, повинна бути об’єднаною однією мовою. Коли ми говоримо «Франція», то ми завжди маємо на увазі французьку мову і маємо на увазі її абсолютно домінантне становище в державі. Коли ми говоримо «Німеччина», відбувається подібна логічна зв’язка. Коли ми говоримо «Росія», то так само. Хоча Росія – країна, зліплена шляхом історії кривавих завоювань, з надзвичайно різних, часто ворожих собі культур, релігій, тяжко сумісних історичних досвідів. Але і тут мова об’єднує. Нам дуже агресивно пропонують, дивитися і розуміти Україну поза мовою. Тобто нам пропонують фікцію, яка або в історії не існувала, або якщо й існувала, то ніколи не призводила до сильної життєздатної держави. Нас хочуть ірландизувати, мовляв, Ірландія ж втратила національну мову, то погодьмося й ми із втратою своєї – процесом, який зараз вібувається. Ніхто після цього не каже, що Ірландія не має власної ідентичности, а ірландці не є патріотами своєї країни. Я не знаю, чи є неоколоніалістський сценарій ірландизації України прийнятним для більшості її громадян. Але за нього активно агітують. Нам говорять і про Канаду з її двома державними мовами – англійською та французькою. Там офіційна двомовність є постійним джерелом напруги, і донедавна чи не на кожних парламентських виборах обов’язково порушувалося питання
Это цитата сообщения Miledi1950 Оригинальное сообщение
На Прикарпатье пенсионеры за деньги "на похороны" установили памятник Героям ...
На Франковщине пенсионеры Василий и Мария Грыцики за отложенные деньги на свои похороны установили памятник Героям Небесной Сотни и Героям АТО
Источник: http://zak.depo.ua/rus/prikarpate/na-prikarpatti-p...oron-vstanovili-30082016183900
Серия сообщений "Герои АТО":
Это цитата сообщения julycaesar Оригинальное сообщение
Интересный взгляд :)) И ещё когда...
" ... После присоединения, при Екатерине, Крым, отрезанный от Средиземного моря, без ключей от Босфора, вдали от всяких торговых путей, задыхается на дне глухого мешка. Внешней агонии Крыма соответствует внутренняя. Основа всякого южного хозяйства-вода. Татары и турки были великими мастерами орошения. Они умели ловить самую мелкую струйку почвенной воды, направить ее по глиняным трубам в обширные водоемы, умели использовать разницу температур, дающую выпоты и росы, умели как кровеносной системой оросить сады и виноградники по склонам гор.
Ударьте киркой по любому шиферному, совершенно бесплодному скату холма,— вы наткнетесь на обломки гончарных труб; на вершине плоскогорья вы найдете воронки с овальными обточенными камнями, которыми собиралась роса; в любой разросшейся под скалой купе деревьев вы различите одичавшую грушу и выродившуюся виноградную лозу. Это значит, что вся эта пустыня еще сто лет назад была цветущим садом. Весь этот Магометов рай уничтожен дочиста. Взамен пышных городов из Тысячи и Одной Ночи русские построили несколько убогих уездных городов по российским трафаретам и частью из потемкинского романтизма, частью для Екатерининской рекламы назвали их псевдоклассическим именами- Севастополей, Симферополей, Евпатории. Древняя Готия от Балаклавы до Алустона застроилась непристойными императорскими виллами в стиле железнодорожных буфетов и публичных домов и отелями в стиле императорских дворцов. Этот музей дурного вкуса, претендующий на соперничество с международными европейскими вертепами на Ривьере, очевидно, так и останется в Крыму единственным монументальным памятником «Русской эпохи». Трудно считать приобщением к русской культуре то обстоятельство, что Крым посетило в качестве туристов или путешественников несколько больших русских поэтов и что сюда приезжали умирать от туберкулеза замечательные писатели.
Но то, что земли систематически отнимались у тех, кто любил и умел их обрабатывать, а на их место селились те, кто умел разрушать налаженное; что трудолюбивое и лояльное татарское население было приневолено к ряду трагических эмиграции в Турцию, в благодатном климате всероссийской туберкулезной здравницы поголовно вымирало,- именно от туберкулеза,-это показатель стиля и характера русского культуртрегерства ..."