Пісня "Я - ТВОЯ СТІНА!" у виконанні Martovi Orchestra - послання захисників АТО своїм коханим
Сергій Файфура "Бандера"
Опубліковано 3 серп. 2015 р.
Автор та виконавець - Сергій Файфура.
All you need to know about Ukraine and Russia in one video explained. ENGLISH subtitles attached!
Друзі, сподіваюсь вам сподобався мій кліп, ставте "Like" та підписуйтесь на мій канал!
Вишневий цвіт, як білий сніг, ліг на поріг
Хурделить ніжністю пелюсток поміж вік
Земля воскресла, я вдивляюся на схід
А за вікном в кровавих чоботях сусід
приспів:
Да, да, да…
Да чё ты смотришь,бл@, бандера на меня
Твою весну я разрисую с калаша
И не спасёт тебя ни Меркель, ни США
Там где Европа была, будет Россия
И я, и я, и я, и я.
І я шаную це життя, як Божий дар
Я знаю вистачить трави для всіх отар
Лише не знаю скільки треба Божих днів
Щоб відділити би ягнят від баранів
приспів:
І я все ж вірю у весну в твоїй душі
І ми зустрінемось з тобою намежі
І в мене в гостях ти нап’єшся досхочу
Й на твоїм газі я зварю тобі борщу
приспів:
Да, да, ты..
Ты провоцируешь бандера, бл@, меня
Твою весну я разрисую с калаша
И не спасёт тебя ни Меркель, ни США
Там где Европа была, будет Россия
И я, и я, и я, и я, и стоп!
Да что ж ты с пушками Россия на меня
Там где Европа ты не будешь никогда
Не верь ни в Лысого, ни в главного Попа
Знай Україна є і буде – Європа!
І я в це вірю,
І ми в це вірим,
Вір і ти!
Это цитата сообщения Оригинальное сообщение
Російська пісня на корінній російській мові - "Так зачем же?"
Настроение сейчас - Игривое
Дослухайте до кінця: https://www.youtube.com/watch?v=WIznvZI4cXw
Zer G3 місяці тому:
Мокшень стирьхне
Тага мазоптозь ульцять
Мокшень стирьхне
Тага шаракофтозь прять
Мокшень стирьхне
Цёрать седи колазь пачк
Мокшень стирьхне
Валда заря мака панчф
Эка цебярьхть мокшень стирьхне
Сяда цебярьхть аф муят
Эх и цебярьхть мокшень стирьхне
Сяда цебярьхть аф муят
Аф муят, аф муят
Аф муян, аф муян
Стирнят сада
Марса "Барынять" кишцаськ
Стирнят сада
Шову позанять симсаськ
Стирнят ваность
Цёрась монга ой-ой-ой
Велеть эзда
Ули поланязе монь
Эка цебярьхть мокшень стирьхне
Сяда цебярьхть аф муят
Эх и цебярьхть мокшень стирьхне
Сяда цебярьхть аф муят
Аф муят, аф муят
Аф муян, аф муян
Мокшень стирьхне
Тага мазоптозь ульцять
Мокшень стирьхне
Тага шаракофтозь прять
Мокшень цёра
Мокшень цёра богатырь
Рьвакс сяван
Сяван аньцек мокшень стирь
Эка цебярьхть мокшень стирьхне
Сяда цебярьхть аф муят
Эх и цебярьхть мокшень стирьхне
Сяда цебярьхть аф муят
Аф муят, аф муят
Аф муян, аф муян
Самчук Улас - життєвий та творчий шлях
Улас Самчук — визначний український письменник, який є однією з найпомітніших постатей української прози XX століття. Його називали літописцем свого часу і свого народу. Хоча з юнацьких літ він був відірваний від України, проте став однією з найяскравіших особистостей, людиною, яка зуміла втілити в собі найкращі риси української ментальності — ліризм, поетичність, гуманізм.
Улас Олексійович Самчук народився 20 (за старим стилем — 7) лютого 1905 року в селі Дермань на Волині губернії (нині Рівненська область) у родині заможних селян.
Світогляд майбутнього визначного письменника формувався в оточенні родини, під впливом мальовничої місцевості, в якій він народився.
Тяжко та виснажливо працюючи біля землі, батьки майбутнього письменника передали своїм дітям любов до життя, праці, дали освіту.
У 1913 році, коли Уласові Самчуку було вісім років, сім'я переїхала в село Тилявку Кременецького повіту. Але з Дерманем зв'язки не втрачалися, у 1917-1920 рр. він навчався в чотирикласовій школі, що діяла при Дерманській учительській семінарії. У 1921-1925 роках — в Крем'янецькій українській мішаній приватній гімназії.
Перед самим закінченням гімназії Улас Самчук потрапив під призов до польського війська, але 23 серпня 1927 року він дезертирував з війська, після чого потрапив до Веймарської Німеччини, де наймитував у місті Бойтені в одного міщанина. З 1927 року Улас продовжив навчання у Бреславському університеті.
«Німецький» період життя Уласа Самчука позначений тим, що завдяки Герману Блюме він як вільнослухач відвідував лекції у Бреславському університеті. Мати Германа Блюме навчала його німецькій мові.
Удруге прийшов Герман Блюме на допомогу Уласові Самчуку через п'ятнадцять років: завдяки його клопотанню німці 20 квітня 1942 року.через місяць після ув'язнення, випустили письменника з Рівненської в'язниці. Герман Блюме у Рівному працював на посаді началь-, ника цивільної поліції райхскомісаріату «Україна».
З 1925 року почав друкувати оповідання у журналі «Духовна Бесіда» у Варшаві, згодом у «Літератуно-науковому віснику» та інших журналах (видані окремою збіркою «Віднайдений рай», 1936). Свої перші новели він надіслав до «Літературно-наукового вісника» з Німеччини, там виникли задуми більших романів, у тому числі — «Волинь».
1929 року письменник переїжджає до Чехословаччини та навчається в Українському вільному університеті в Празі. Але жодного вищого навчального закладу він так і не зміг закінчити. Кожну науку Улас Самчук опановував без учителів, самотужки. Він бездоганно володів німецькою, польською, чеською, російською, менше французькою мовами.
У Чехословаччині Улас живе з 1929 по 1941 рік. Українська Прага 1920-30-х рр. жила бурхливим Науковим та культурно-мистецьким життям. Серед безпосереднього оточення Уласа Самчука були Олександр Олесь, Спиридон Черкасенко, Олекса Стефанович, Оксана Лятуринсь-ка, Олег Ольжич і багато інших молодих митців.
Усе свідоме життя письменник ставив перед собою завдання бути літописцем українського народу, того часу, який сам бачив, переживав.
З 1938 реку Улас Самчук почав працювати як публіцист. Завдяки йому світ дізнався про героїчну боротьбу українців Закарпаття за незалежну українську державу.
У 1939 році, після розгрому Карпатської Січі, молодий публіцист повертається до Праги. Звідти у 1940 році він переїжджає до Кракова і з похідними групами ОУН у липні 1941 року — на Україну.
У 1941-1943 рр. Самчук редагував газету «Волинь», що виходила у Рівному. Протягом кількох десятиріч силою обставин Улас Самчук знаходився в епіцентрі українського та європейського громадсько-політичних процесів.
Щоб зрозуміти значення «Волині» для окупованої України, досить лише прочитати назви статей («Київ», «Шевченко», «Свідомо жити», «Більше ініціативи», «Війна і ми», «Вимоги твердого часу», «Ясно йодверто»).
У 1944-48 роках Самчук жив у Німеччині, був одним із засновників і головою літературної організації МУР. Після переїзду до Канади (1948) був засновником ОУП «Слово» (1954).
Помер Улас Самчук 9 липня 1987 року. Похований на цвинтарі церкви святого Володимира українського поселення Київ в одному з районів Торонто.
Дослідники поділяють творчість Самчука на два періоди:
I. Воєнний — 1938-1944 (репортерська, редакційна діяльність);
II. Повоєнний, який ділиться на два часові відтинки:
— 1945-1948 (МУРівський період);
— осінь 1948 — до кінця життя («канадський» період).
«Ось моя власна історія, — писав він 1 серпня 1945 р. Маю сорок років життя. Народився під час війни, виріс
Это цитата сообщения Наталья_Ивушка Оригинальное сообщение
Один з найпомітніших постатей української прози - Улас Самчук
|
Улас Самчук 20 лютого 1905 – 9 липня 1987 Один з найпомітніших постатей української прози XX століття.
Літописець свого часу і свого народу, який перший розповів всьому світові про Голодомор , як засіб знищення української нації та про боротьбу УПА за Незалежність України.  |
Леся Українка
Contra spem spero!
Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
Бож тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!
Я на вбогім, сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може квіти зійдуть, і настане
Ще й для мене весела весна.
Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать,
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.
В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.
Так! Я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! — Геть думи сумні!
"Як дитиною, бувало..."
Як дитиною, бувало,
Упаду собі на лихо,
То хоч в серце біль доходив,
Я собі вставала тихо.
"Що, болить?" – мене питали,
Але я не признавалась –
Я була малою горда, –
Щоб не плакать, я сміялась.
А тепер, коли для мене
Жартом злим кінчиться драма
І от-от зірватись має
Гостра, злобна епіграма, –
Безпощадній зброї сміху
Я боюся піддаватись,
І, забувши давню гордість,
Плачу я, щоб не сміятись.
"Мій шлях"
На шлях я вийшла ранньою весною
І тихий спів несмілий заспівала,
А хто стрівався на шляху зо мною,
Того я щирим серденьком вітала:
"Самій не довго збитися з путі,
Та трудно з неї збитись у гурті".
Я йду шляхом, пісні свої співаю;
Та не шукайте в них пророчої науки, –
Ні, голосу я гучного не маю!
Коли ж хто сльози ллє з тяжкої муки, –
Скажу я: "Разом плачмо, брате мій!"
З його плачем я спів з’єднаю свій,
Бо не такі вже гіркі сльози – спільні.
Коли ж на довгому шляху прийдеться
Мені почути співи гучні, вільні, –
В моїй душі для них луна знайдеться.
Сховаю я тоді журбу свою
І пісні вільної жалем не отрую.
Коли я погляд свій на небо зводжу, –
Нових зірок на йому не шукаю,
Я там братерство, рівність, волю гожу
Крізь чорні хмари вглядіти бажаю, –
Тих три величні золоті зорі,
Що людям сяють безліч літ вгорі…
Чи тільки терни на шляху знайду,
Чи стріну, може, де і квіт барвистий?
Чи до мети я певної дійду,
Чи без пори скінчу свій шлях тернистий, –
Бажаю так скінчити я свій шлях,
Як починала: з співом на устах!
"Скрізь плач, і стогін, і ридання..."
Скрізь плач, і стогін, і ридання,
Несмілі поклики, слабі,
На долю марні нарікання
І чола, схилені в журбі.
Над давнім лихом України
Жалкуєм-тужим в кожний час,
З плачем ждемо тії години,
Коли спадуть кайдани з нас.
Ті сльози розтроюдять рани,
Загоїтись їм не дадуть.
Заржавіють від сліз кайдани,
Самі ж ніколи не спадуть!
Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам воріття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!
До товаришів
О, не забуду я тих днів на чужині,
Чужої й рідної для мене хати,
Де часто так приходилось мені
Пекучу, гірку правду вислухати.
Уперше там мені суворії питання
Перед очима стали без покрас;
Ті люди, що весь вік несли тяжке завдання,
Казали: "Годі нам, тепер черга на вас,
На вас, робітники незнані, молодії…
Та тільки хто ви, де? Подайте голос нам.
Невже ті голоси несміливі, слабкії,
Квиління немовлят – належать справді вам?
Невже на всі великії події,
На все у вас одна відповідь є –
Мовчання, сльози та дитячі мрії?
Більш ні на що вам сили не стає?
Невже се так?.." Я мовчки все приймала;
Чим мала я розбить докори ці?
Мов на позорищі прикута я стояла,
І краска сорому горіла на лиці…
Що ж, браття, мовчите? Чи втішені собою,
Що вже й докори сі вас не проймуть?
Чи так задавлені неволею, журбою?
Чи, може, маєте яку яснішу путь?
Подаймо їм великую розвагу,
Скажім і докажім, що ми бойці сами;
А ні, то треба мать хоч ту сумну одвагу –
Сказать
Это цитата сообщения Людмилка56 Оригинальное сообщение
Душа журавлина
|
Курличе душа журавлина
і пружить морозне крило.
А десь на іскристій рівнині
не спить у заметах село.
Над ним у годину погідну
хмарини стоять, мов стоги…
Покину я все і поїду
у синьобузкові сніги.
Покину я все і вклонюся
вишневій подільській зимі.
Стежину мою до матусі
там січень снігами замів.
Там вільна душа журавлина
спочине від сивих доріг.
І тиха, щемлива сльозина
розтане на віях моїх.
Поміж голубими димами
засвище, застогне снігур.
Прокину я стежку до мами
|
Это цитата сообщения Пусть_буду_-_Я Оригинальное сообщение
Автор - Пусть буду - Я. Це цитата цього повідомлення
23 лютого 1944 року став одним з найтрагічніших днів в історії чеченців і інгушів
"Усіх вмираючих викидали з вагонів"
23 лютого 1944 року став одним з найтрагічніших днів в історії чеченців і інгушів. Майже півмільйона чоловік вигнали зі своїх домів і у вагонах для перевезення худоби депортували в Казахстан. В дорозі від голоду і обмороження загинули півтори тисячі чоловік. Їх тіла викидали з вагонів і залишали в снігу, ...Газета... журналісти якої поспілкувалися зі свідками тих подій і їх сім'ями.
1 лютого 1944 року Лаврентій Берия, знаходячись в Грозному, видав наказ про депортацію чеченців і інгушів. Через два дні почалася відома операція по переселенню жителів Чечено-Інгушської АССР - "Сочевиця". За три місяці до початку виселення у високогірних селищах республік вже знаходилися війська НКВД. Багато солдатів жили у будинках у місцевих жителів. "Людям говорили, що намічається Прикарпатська операція і бої там йтимуть в гірничо-лісистій місцевості.
Щоб ефективно битися, солдати тренуються на території Чечні і Інгушетії, де райони схожі на місця, в яких вестимуться бої", - розповідає доктор історичних наук, професор, член-кореспондент академії наук Чеченської Республіки Муса Ібрагимов. До початку депортації в Чечні і Інгушетії знаходилося більше 100 тисяч солдатів НКВД з бойовою технікою, літаками і автотранспортом.
Разом з ними були і 19 тисяч працівників спецпідрозділів НКГБ. Незважаючи на те що говорити про швидке виселення населення солдатам заборонили, ті з них, хто жив у будинках у чеченців і інгушів, намагалися різними способами донести до них, що їх чекає. "Один з жителів Шатоевского району згадував, що перед виселенням був базарний день, і на базарь він пішов продавати бичка. Повернувшись додому, так і не продавши тварину, він побачив невдоволене обличчя літнього солдата, який жив у нього удома.
Знаючи про майбутнє виселення, військовослужбовець розумів, що тепер у горця не буде на руках досить грошей, а бичка доведеться залишити. Бували випадки, коли військові все ж проговорювалися, випиваючи з місцевими. За це їх жорстоко наказували", - розповідає Муса Ібрагимов.
Розлука із землею предків ціною в тисячі життів
Рано вранці 23 лютого 1944 року оперативні працівники почали викликати чоловіків на збори в місцеві клуби і площі, присвячені нібито дню Червоної армії. Там їм оголосили про те, що їх виселяють. Деяких з числа зібраних відправили додому оповістити родичів, а інших доставили до місць вантаження в потяги. У багатьох випадках солдати самі приходили за жінками, людьми похилого віку і дітьми. "Я дуже добре пам'ятаю ті жахливі дні. Рано вранці до нас постукали, і до будинку увійшли близько восьми солдатів.
Суровим голосом вони наказали нам швидко зібратися і повідомили, що нас депортують. В цей час шокована мати схопилася і натягнула на себе шкіряну куртку батька. Один з конвоїрів відібрав куртку у матері - мовляв, вона чоловіча. Проте мати вирвала її з його рук. Далі нас навантажили у брудні, старі і холодні вагони", - згадує уродженка Старих Атагов Петимат Саидова.
З 23 лютого до 15 березня 1944 року до Казахстану було відправлено 180 потягів. Згідно з доповіддю НКВД, на 9 липня 1944 року переселили понад 469 тисяч жителів Чечні і Інгушетії. Також, за офіційними даними, в дорозі під час депортації загинули півтори тисячі чоловік і народилося 60 дітей. Також більше тисячі чоловік були госпіталізовані. "В дорозі солдати діяли строго за наказом. Один раз в день людям видавали гарячу їжу. Ті, хто зумів узяти з собою їжу, готували в дорозі", розповідає Муса Ібрагимов.
Проте узяти з собою теплий одяг і запаси продуктів змогли не усі. Щоб хоч чимось нагодувати дітей, жінки розбавляли борошно водою і поїли їх рідким тістом. "У нас більше нічого не було, окрім борошна. Ви запитаєте: звідки ми брали воду? Звичайно ж, розтоплювали сніг. Молоді хлопці під час зупинок вистрибували з потягів і збирали сніг.
Бувало, що нам давали солону воду, але лише для того, щоб хоч якось заспокоїти дітей", - згадує події 72-річної давності Совдат Н. В дорозі не стало її старшої сестри, і вони залишилися одні з матір'ю. Через декілька днів від сильного стресу, холоду і обезводнення померла і мати. "Останні слова, сказані мені матір'ю в цьому потягу смерті, були: "Совдат, бідна моя, що ж ти робитимеш в цьому житті одна? Як боляче, що ти осиротіла", - розповідає 90-річна жінка.
Молоді чоловіки і жінки навіть перед лицем смерті не забували про традиції і повагу до старших. Потяг зупинявся рідко, і можливості сходити в туалет,
Это цитата сообщения Логово_Монстра Оригинальное сообщение
Вірна прикмета
Як тільки Тетянці насниться Володимир Володимирович Путін - чекай біди
І не просто присниться, а уві сні він самим непристойним чином її домагається, то наступного дня обов'язково відбувається яке-небудь свинство: то кішка напаскудить повз лоток, то раптом в руці розколеться навпіл суперміцна філігранка, то - ще гірше - припреться якийсь щур з Газовоконтори і починає ялозити дупою біля газового лічильника, перевіряючи надані мною напередодні свідчення з реальними цифрами
А зовсім нещодавно, після сну з витягнутими губками ВВП в очікуванні зустрічних ласок, до мене приперлася банда єговістів і жоден з моїх аргументів: ні запевнення в тому, що я принциповий атеїст, ні запевнення в тому, що я прихожанин греко-католицького храму Святого Луки, ні запевнення, що я в Прикарпатті являюся мольфаром і Хранителем Другого променя Створення - жоден з моїх аргументів на них не подіяв
На усе це вони, променисто посміхаючись, повідомили мене, що саме такі люди їм і потрібні
Та рояль педальний! З тітьками силіконовими!!!
Та митохиндральную вашу ДНК з мутацією в Y-хромосомі!!!!!
Это цитата сообщения Логово_Монстра Оригинальное сообщение
Чим вище інтелект, тим плодотворніше внутрішня робота
Розмови про містику і загадкові явища природи - це не різновид любовної прелюдії перед тим, заради чого ви розпустили павиний хвіст
Містика - це спосіб життя і твій посильний вклад в створення загальнопланетарного Розуму
Не більш й не менш
Але якщо ти почав гратися в оповитого серпанком загадковості чарівника Смарагдового міста, то чекай біди - природа не любить клоунів: або ти трансформуєшся в який-небудь одночлен третьої міри з ірраціональними коефіцієнтами, або звироднієш в духовну лупу
Приступаючи до містичного роблення, треба завжди пам'ятати, що ти є ні що інше, але ПРОСТО АТОМ планетарної свідомості і, концептуальному значенні цього слова, НІЧИМ НЕ ВІДРІЗНЯЄШСЯ від атома водню
А що у нас таке атом водню?
Це позитивне ядро і електрон і, якщо не плющити своїм мізки хвилевою функцією Шредингера, то першорядне завдання будь-якого містичного роблення полягає в створенні ПОЗИТИВНОГО ядра усередині свого тіла
Ядра, яке тут же, підкоряючись початковому і первинному загальносвітовому зв'язку, стане працювати на двох принципах: тяжінні і відштовхуванні
Твоє завдання в цьому початковому стані - стані формування початкового атома свідомості - навчитися не втрачати точку формирування позитивного ядра, і з цієї точки спостерігати той феноменальний потік, який можна спокійно ототожнити з електроною хмарою, який або притягується до твого ядра, або від нього відштовхується
Бо (Йокарний півень!), треба завжди пам'ятати, що первинним ядром будь-якого містичного роблення є тільки стан і концентрація на позитивному ядрі "Я-ІСНУЮ", усе інше - то що притягується до цього стану або відштовхується від нього - усе це - вата матрацна - і ні що інше, як електрона оболонка позитивного ядра
Це не вимагає концентрації на собі, це не вимагає ні потоку блудоумия із приводу приємно-побаченого, ні мордофілії з гидливо підібганими губешками - з приводу негативної інформації
Бо усе це - процес рішення загальнопланетарного хвилевого рівняння Шредингера, а ти в ній - просто митрюха сиволапна, інакше кажучи БЕЗПРИСТРАСНИЙ І УВАЖНИЙ СПОСТЕРІГАЧ
Олег Леусенко
та перекладач МЕТА (з моїми поправками) до вашої уваги :)
23 лютого - КАЛЕНДАРНА ДОБА ВАТИ :
1918 р. - панічна втеча червоноармійських загонів від германських військ (причому від абсолютно незначньіх їх сил) і капітуляція Радянської Росії перед кайзерською Німеччиною.
1920 р. - поразка від поляків Пилсудского і ганебне ретировання після "Варшавського походу".
Прилетіло у фейсбуці: святий вислов Тараса Григоровича Шевченко:
"Тихо плаче Україна сльозами і кров'ю...
Кат будує своє "завтра" на горі людському...
Гірко плаче Україна і тяжко ридає...
Своїх синів, що померли, сльозами вмиває...
Плаче ненька Україна...
Плаче кожна мати,
та що сина відпустила,
волю здобувати."!!!
Провидець! Хочу книжечку "Кобзарь" - кудись подівалась - перечитати, мо взнаю що буде далі!
Борітеся і Поборете!!!
Віталій Портников не стримав емоцій у своїй відповіді "колегам" в Росії
Відомий український блогер і журналіст Віталій Портников на своїй сторінок е в Facebook звернувся до колег-журналістів в Росії. За його словами, багато хто з російських представників ЗМІ звернув свою увагу на матеріал про Андрія Вышинского і Віталія Чуркина - текст, як сам Портников признається, він спробував аналізувати анатомію пристосовництва і страху.
"Моїм друзям і однодумцям в Росії цей текст сподобався, але велику частину колишніх колег, звичайно, розлютував - тому що це текст не лише про Вышинском і Чуркине, але і про кожного з вас, що поступився принципами нашої професії", - цитує блогера replyua.net.
"Найчудовіше пояснення, яке ви пропонуєте моєму "аморальному" вчинку, - так це те, що я "іноземець". 25 років мені відмовляли в цьому простому визначенні, оскільки Україна - "ніяке не держава", а я "просто выпендриваюсь". Для того, щоб мені стати іноземцем, знадобилася бандитська армія, яка вбиває українців. Ну і ще писати правду", - написав Віталій Портников.
За його словами, він не приховує того, що він іноземець, як і росіяни - іноземці. "Тільки іноземець - да і то не кожен - може обміняти майбутнє своєї країни на гонорари, машини і дачі в Італії. Тільки іноземець - да і то не кожен - може обміняти свою честь на лондонську школу для дітей і паризького перукаря для дружини. Тільки іноземцеві - да і то не кожному - може бути плювати, що він заробляє у бандитів", - написав блогер.
Віталій Портников підкреслив, що він з повагою відноситься до тих, хто не здався. Російські журналісти самі витіснили їх з професії замість того, щоб захистити. "Ви вислужуєтеся навіть тоді, коли вас не просять - це я добре знаю із власного досвіду. А вже якщо вам наказують - те у ваших очах з'являється мисливський азарт. Зацькувати того, хто не здався - це ваше найбільше задоволення. Задоволення рабів.
Добре, що я іноземець, але незважаючи на це очевидна обставина, в антологіях вільної російської журналістики, які складатимуть ваші нащадки, виявиться немало моїх текстів, а ваших не буде. Вас просто забудуть, як забули всіляких охоронців часів Російської імперії і радянських брехунів. Як забудуть всіляких Чуркиных і Лаврових", - підсумував журналіст.
Это цитата сообщения Наталья_Ивушка Оригинальное сообщение
Вареники проти радянської Масляни. Чому українцям потрібно забути про святкові млинці
|
Вареники проти радянської Масляни.
Чому українцям потрібно забути про святкові млинці
ТЕТЯНА ЗІНЧЕНКО 22 ЛЮТОГО, 2017,
Останній тиждень перед найсуворішим і найдовшим постом в Україні має власні, ніде не запозичені, традиції. Як українці святкують Колодій
Останній тиждень перед Великим постом з давніх-давен в Україні вважали передвісником весни і відповідно відзначали – з розвагами, співами, ярмаркуванням, троїстими музиками, козаками верхи на конях, жартами. Цього року він припадає на 20-26 лютого, з 27 лютого починається Великий піст, а 16 квітня - Великдень. Називають цей тиждень «Бабським тижнем», або ж Сиропустом, Пущенням, Масницею, однак найпоширеніша назва цього свята - Колодій.  |
oleg_leusenko
22 февраля 2017, 16:50
Фронт росіянинам не по зубах, тому діють з "п'ятою колоною" в тилі, - Порошенко
Росія збільшила зусилля із внутрішньої дестабілізації, використовуючи при цьому безпосередньо "п'яту колону" і наосліп тих, хто керується своїм узкопартийным егоїзмом.
Про це заявив президент України Петро Порошенко у своєму виступі під час зустрічі оперативного збору керівного складу Збройних Сил України, повідомляє кореспондент Укрінформу.
"Ворог помітив позитивні зміни у Збройних Силах України. Інакше б він не подвоював і потроював зусилля із внутрішньої дестабілізації. Фронт не по зубах, тому сушать голову, що б зробити такого, щоб вибухнуло в тилі. І не просто думають, а діють. Не самі, а за допомогою "п'ятої колони". Днями СБУ викрила групу саме таких "колоністів", - сказав Порошенко.
Президент відмітив, що різні заходи по дестабілізації ситуації в Україні готувалися цими людьми по прямому замовленню з Російської Федерації: "Вони адміністрували сайти, вони збирали многосоттысячные групи під назвами "Українська революція", "третій Майдан". Адмініструвалося це усе з Санкт-Петербургу і Москви".
В той же час, додав Порошенко, це не єдина технологія, якою володіє Москва. "Комусь вона безпосередньо віддає накази, які виконуються за гроші або навіть за ідею. Але хіба мало таких, кого вона використовує наосліп?! Кому насправді і наказувати не потрібно, самі усі зроблять - або в силу політичної короткозорості, або внаслідок узкопартийного егоїзму. Це ті, хто не знає ніяких меж у внутрішньополітичній боротьбі, хто не вважає гріхом ні прийняти пас у зовнішнього ворога, ні подати пас йому", - заявив він.
Глава держави підкреслив, що голосніше за усіх про "третій Майдан" віщали канал міноборони РФ "Зірка" і інші російські ресурси. "У Москві, а дехто і в Києві, докладали зусиль, щоб в річницю загибелі Героїв Небесної Сотні вчинити якомога більше провокацій. Вони шукали і шукають хоч краплю крові, яка б викликала масові акції протесту. До речі, голосніше за усіх "третій Майдан" провіщали канал "Зірка" і інші російські ресурси", - заявив він.
При цьому, президент подякував десятки тисяч киян і тих, хто приїхав в столицю, "хто в ці дні прийняв і бере участь в скорботних заходах в пам'ять загиблих героїв і не реагує ні на які провокаційні антидержавні заклики". Також це стосується тих, хто в ці дні мирно виражає свій протест, "бо за таке право стояв і боровся Майдан". "Інтереси цих киян і цих українців я як президент захищатиму", - заявив Порошенко.
Людмила Буханська
22 ч
Володимир Голоднюк - батько загиблого 19-річного Устима Голоднюка (Збараж Тернопільської області):
Зараз слідство щодо 48 убитих завершено. Підозрюються 5 осіб. Матеріали справи направлені до суду. Є 500 томів. Понад 2000 свідків. Близько тисячі з них вже опитані. Більше ніж рік ідуть слухання.
Під час засідань на мене пробував кидатись батько Аброськіна. Він кричав: “Твій син вже згнив в землі! Ти хочеш, щоб ще мого згноїли в тюрмі?”
На суді їхній адвокат ковиряв ручкою прострілений блакитний шолом. На ньому ж ще досі кров мого сина. Я намагався не дивитись.
У 14-му році я боровся за те, щоб слідство хоча б розпочалося. Змінився перший слідчий, другий слідчий, зараз уже третій.
Неправильно було навіть вказане місце смерті Устима. Друге дерево від моста на Інститутській - там висить фотографія Устима. Слідчий стверджував, що Устим загинув саме там. Чому? Бо там висить його фото! Він навіть не передивився відео в Інтернеті.
Зараз уже встановлено - Устим загинув біля верхньої станції метро Хрещатик, де розміщено Хрест. Разом їх там 11 осіб лежало.
Стріляли з бетонної барикади вище банку "Аркада". На відео ми бачимо чітко, що вони прицілюються. При них були мобільні телефони. Ми бачимо відео і знаємо чітко час вбивства. У цей час на цьому місці зафіксовано, що тут працював телефон цієї людини. Так їх вирахували.
По шолому Устима проводились дві експертизи. Зараз направлено на третю експертизу. Дуже багато запитань.
Калібр - 7,62. Зброя не встановлена. Ми не знаємо, чи це був автомат Калашникова, чи снайперська гвинтівка.
Перша експертиза - настільки гальмувалося слідство! - перша експертиза стверджувала, що постріл був здійснений впритул у потилицю. Виходило, що самі майданівці своїх розстрілювали! Зараз уже є навіть відео - рік тому з’явилось - відео, як куля влучає в Устима. Через два роки з’явилось відео після подій.
Друга експертиза вже довела, що перша не відповідає дійсності - стріляли з великої відстані. Як може бути помилка в експертизі? Значить, стояла така задача?
Ми робили все, що можливе, щоб не дати втекти беркутівцям.
Я самостійно встановив, хто на момент загибелі мого сина перебував на Інститутській. Через соцмережі ми розшукували людей. Намагалися встановити напрямки стрільби. Ми знайшли людей, які знімали відео. Ми знайшли французьких журналістів, які надали важливі фотодокази.
Я сам з друзями - працівниками органів внутрішніх справ - складав план розслідування, через адвокатів додавав їх до матеріалів справи. Напрямки розслідування, адреси свідків. Ми відстояли, щоб у Генпрокуратурі було створено управління спеціальних розслідувань на чолі з Горбатюком. Зараз я бачу, що є зрушення. Справа рухається. Є речі на які ми можемо впливати, і ми будемо впливати.
Звичайно, жодного начальничка не заарештовано. Навіть не підозрюється. Слідство займається лише виконавцями. Ми доводимо очевидні злочини. Стояв підрозділ, який розстрілював беззбройних людей. Ми тепер мусимо довести хто саме стріляв, чия саме куля влучила, і ледве не яка саме куля спричинила смерть. Захист побудований на тому, що беркутівці не стріляли в людей, що стріляли в повітря, в дерева, робили попереджувальні постріли.
Ти ворушиш мої спогади. А це завжди болить. Два з половиною роки я прожив волонтерством. Я розумів, що я іду в могилу з цими думками, тому переключився на АТО. Так я вже три роки воюю.
Володимир Бондарчук - голова ГО “Родини Героїв Небесної Сотні”, син 52-річного загиблого Сергія Бондарчука (Хмельницька область):
5 беркутівців під вартою, ще 21 у розшуку - 14 з них отримали громадянство Росії.
Судові засідання поставлені двічі на тиждень. Кожного тижня впродовж півтора року. Засідання ідуть дуже щільно. Вони починаються об 11:30 і закінчуються о 19:00.
Суд призначив повторну балістичну експертизу всіх куль, які знайшли - це близько 40 штук. Бо були виявлені певні незбігання.
У багатьох випадках вже ясно, з чиєї зброї убито майданівців. Наприклад, Максим Шимко - куля Зінченка. У тілі Сергія Кемського куля Аброськіна. Аброськін взагалі рекордсмен - на ньому числиться 5 куль. В тілах одного із загиблих знайдена і куля Садовника, який втік з України після того, як його випустили з ізолятора.
В тілі мого батька кулі немає. Через спину вона вийшла з живота. Тому вину конкретної людини буде довести важко.
На одній з камер зафіксована сніжна барикада, і один із представників Чорної роти "Беркуту" 6 разів стріляє з автомата в напрямку Жовтневого. У цей же самий момент мій батько зазнав смертельного поранення біля
23 лютого день російської окупації.Не святкуй його!
https://youtu.be/gIUDyhwGlKM