ЧАЙКА ПО ИМЕНИ ДЖОНАТАН ЛИВИНГСТОН Ричард БАХ
25-01-2014 00:45
ЧАЙКА ПО ИМЕНИ ДЖОНАТАН ЛИВИНГСТОН
Ричард БАХ
Перевод с английского Ю.Родман
Ричард Бах - знаменитый американский писатель, летчик, потомок Иоганна Себастьяна Баха.
Невыдуманному Джонатану-Чайке, который живет в каждом из нас
Часть первая
Настало утро, и золотые блики молодого солнца заплясали на едва заметных волнах спокойного моря.
В миле от берега с рыболовного судна забросили сети с приманкой, весть об этом мгновенно донеслась до Стаи, ожидавшей завтрака, и вот уже тысяча чаек слетелись к судну, чтобы хитростью или силой добыть крохи пищи. Еще один хлопотливый день вступил в свои права.
Но вдали от всех, вдали от рыболовного судна и от берега в полном одиночестве совершала свои тренировочные полеты чайка по имени Джонатан Ливингстон. Взлетев на сто футов в небо, Джонатан опустил перепончатые лапы, приподнял клюв, вытянул вперед изогнутые дугой крылья и, превозмогая боль, старался удержать их в этом положении. Вытянутые вперед крылья снижали скорость, и он летел так медленно, что ветер едва шептал у него над ухом, а океан под ним казался недвижимым. Он прищурил глаза и весь обратился в одно-единственное желание: вот он задержал дыхание и чуть... чуть-чуть... на один дюйм... увеличил изгиб крыльев. Перья взъерошились, он совсем потерял скорость и упал.
Чайки, как вы знаете, не раздумывают во время полета и никогда не останавливаются. Остановиться в воздухе - для чайки бесчестье, для чайки это - позор.
Но Джонатан Ливингстон, который, не стыдясь, вновь выгибал и напрягал дрожащие крылья - все медленнее, медленнее и опять неудача, - был не какой-нибудь заурядной птицей.
Большинство чаек не стремится узнать о полете ничего кроме самого необходимого: как долететь от берега до пищи и вернуться назад. Для большинства чаек главное - еда, а не полет. Больше всего на свете Джонатан Ливингстон любил летать.
Но подобное пристрастие, как он понял, не внушает уважения птицам. Даже его родители были встревожены тем, что Джонатан целые дни проводит в одиночестве и, занимаясь своими опытами, снова и снова планирует над самой водой.
Он, например, не понимал, почему, летая на высоте меньшей полувзмаха своих крыльев, он может держаться в воздухе дольше и почти без усилий. Его планирующий спуск заканчивался не обычным всплеском при погружении лап в воду, а появлением длинной вспененной струи, которая рождалась, как только тело Джонатана с плотно прижатыми лапами касалось поверхности моря. Когда он начал, поджимая лапы, планировать на берег, а потом измерять шагами след, его родители, естественно, встревожились не на шутку.
- Почему, Джон, почему? - спрашивала мать. - Почему ты не можешь вести себя, как все мы? Почему ты не предоставишь полеты над водой пеликанам и альбатросам? Почему ты ничего не ешь? Сын, от тебя остались перья да кости.
- Ну и пусть, мама, от меня остались перья да кости. Я хочу знать, что я могу делать в воздухе, а чего не могу. Я просто хочу знать.
- Послушай-ка, Джонатан, - говорил ему отец без тени недоброжелательности. - Зима не за горами. Рыболовные суда будут появляться все реже, а рыба, которая теперь плавает на поверхности, уйдет в глубину. Полеты - это, конечно, очень хорошо, но одними полетами сыт не будешь. Не забывай, что ты летаешь ради того, чтобы есть.
Джонатан покорно кивнул. Несколько дней он старался делать то же, что все остальные, старался изо всех сил: пронзительно кричал и дрался с сородичами у пирсов и рыболовных судов, нырял за кусочками рыбы и хлеба. Но у него ничего не получалось.
«Какая бессмыслица, - подумал он и решительно швырнул с трудом добытого анчоуса голодной старой чайке, которая гналась за ним. - Я мог бы потратить все это время на то, чтобы учиться летать. Мне нужно узнать еще так много!»
И вот уже Джонатан снова один в море - голодный, радостный, пытливый.
Он изучал скорость полета и за неделю тренировок узнал о скорости больше, чем самая быстролетная чайка на этом свете.
Поднявшись на тысячу футов над морем, он бросился в пике, изо всех сил махая крыльями, и понял, почему чайки пикируют, сложив крылья. Всего через шесть секунд он уже летел со скоростью семьдесят миль в час, со скоростью, при которой крыло в момент взмаха теряет устойчивость.
Раз за разом одно и то же. Как он ни старался, как ни напрягал силы, достигнув высокой скорости, он терял управление.
Подъем на тысячу футов. Мощный рывок вперед, переход в пике, напряженные взмахи крыльев и отвесное падение вниз. А потом каждый раз его левое крыло вдруг замирало при взмахе вверх, он резко кренился влево, переставал махать правым крылом, чтобы восстановить равновесие, и, будто пожираемый пламенем, кувырком через правое плечо входил в штопор.
Несмотря на все старания, взмах вверх не удавался. Он сделал десять попыток, и каждый раз, как только скорость превышала семьдесят миль в час, он обращался в неуправляемый поток взъерошенных перьев и камнем летел в воду.
Все дело в том, понялЧитать далее...
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
ЧАЙКА ПО ИМЕНИ ДЖОНАТАН ЛИВИНГСТОН
Ричард БАХ
Перевод с английского Ю.Родман
Ричард Бах - знаменитый американский писатель, летчик, потомок Иоганна Себастьяна Баха.
Невыдуманному Джонатану-Чайке, который живет в каждом из нас
Часть первая
Настало утро, и золотые блики молодого солнца заплясали на едва заметных волнах спокойного моря.
В миле от берега с рыболовного судна забросили сети с приманкой, весть об этом мгновенно донеслась до Стаи, ожидавшей завтрака, и вот уже тысяча чаек слетелись к судну, чтобы хитростью или силой добыть крохи пищи. Еще один хлопотливый день вступил в свои права.
Но вдали от всех, вдали от рыболовного судна и от берега в полном одиночестве совершала свои тренировочные полеты чайка по имени Джонатан Ливингстон. Взлетев на сто футов в небо, Джонатан опустил перепончатые лапы, приподнял клюв, вытянул вперед изогнутые дугой крылья и, превозмогая боль, старался удержать их в этом положении. Вытянутые вперед крылья снижали скорость, и он летел так медленно, что ветер едва шептал у него над ухом, а океан под ним казался недвижимым. Он прищурил глаза и весь обратился в одно-единственное желание: вот он задержал дыхание и чуть... чуть-чуть... на один дюйм... увеличил изгиб крыльев. Перья взъерошились, он совсем потерял скорость и упал.
Чайки, как вы знаете, не раздумывают во время полета и никогда не останавливаются. Остановиться в воздухе - для чайки бесчестье, для чайки это - позор.
Но Джонатан Ливингстон, который, не стыдясь, вновь выгибал и напрягал дрожащие крылья - все медленнее, медленнее и опять неудача, - был не какой-нибудь заурядной птицей.
Большинство чаек не стремится узнать о полете ничего кроме самого необходимого: как долететь от берега до пищи и вернуться назад. Для большинства чаек главное - еда, а не полет. Больше всего на свете Джонатан Ливингстон любил летать.
Но подобное пристрастие, как он понял, не внушает уважения птицам. Даже его родители были встревожены тем, что Джонатан целые дни проводит в одиночестве и, занимаясь своими опытами, снова и снова планирует над самой водой.
Он, например, не понимал, почему, летая на высоте меньшей полувзмаха своих крыльев, он может держаться в воздухе дольше и почти без усилий. Его планирующий спуск заканчивался не обычным всплеском при погружении лап в воду, а появлением длинной вспененной струи, которая рождалась, как только тело Джонатана с плотно прижатыми лапами касалось поверхности моря. Когда он начал, поджимая лапы, планировать на берег, а потом измерять шагами след, его родители, естественно, встревожились не на шутку.
- Почему, Джон, почему? - спрашивала мать. - Почему ты не можешь вести себя, как все мы? Почему ты не предоставишь полеты над водой пеликанам и альбатросам? Почему ты ничего не ешь? Сын, от тебя остались перья да кости.
- Ну и пусть, мама, от меня остались перья да кости. Я хочу знать, что я могу делать в воздухе, а чего не могу. Я просто хочу знать.
- Послушай-ка, Джонатан, - говорил ему отец без тени недоброжелательности. - Зима не за горами. Рыболовные суда будут появляться все реже, а рыба, которая теперь плавает на поверхности, уйдет в глубину. Полеты - это, конечно, очень хорошо, но одними полетами сыт не будешь. Не забывай, что ты летаешь ради того, чтобы есть.
Джонатан покорно кивнул. Несколько дней он старался делать то же, что все остальные, старался изо всех сил: пронзительно кричал и дрался с сородичами у пирсов и рыболовных судов, нырял за кусочками рыбы и хлеба. Но у него ничего не получалось.
«Какая бессмыслица, - подумал он и решительно швырнул с трудом добытого анчоуса голодной старой чайке, которая гналась за ним. - Я мог бы потратить все это время на то, чтобы учиться летать. Мне нужно узнать еще так много!»
И вот уже Джонатан снова один в море - голодный, радостный, пытливый.
Он изучал скорость полета и за неделю тренировок узнал о скорости больше, чем самая быстролетная чайка на этом свете.
Поднявшись на тысячу футов над морем, он бросился в пике, изо всех сил махая крыльями, и понял, почему чайки пикируют, сложив крылья. Всего через шесть секунд он уже летел со скоростью семьдесят миль в час, со скоростью, при которой крыло в момент взмаха теряет устойчивость.
Раз за разом одно и то же. Как он ни старался, как ни напрягал силы, достигнув высокой скорости, он терял управление.
Подъем на тысячу футов. Мощный рывок вперед, переход в пике, напряженные взмахи крыльев и отвесное падение вниз. А потом каждый раз его левое крыло вдруг замирало при взмахе вверх, он резко кренился влево, переставал махать правым крылом, чтобы восстановить равновесие, и, будто пожираемый пламенем, кувырком через правое плечо входил в штопор.
Несмотря на все старания, взмах вверх не удавался. Он сделал десять попыток, и каждый раз, как только скорость превышала семьдесят миль в час, он обращался в неуправляемый поток взъерошенных перьев и камнем летел в воду.
Все дело в том, понял
Лев Толстой Верьте себе (Обращение к юношеству)
24-01-2014 23:58
Верьте себе, выходящие из детства юноши и девушки, когда впервые поднимаются в душе вашей вопросы: кто я такое, зачем живу я и зачем живут все окружающие меня люди? и главный, самый волнительный вопрос, так ли живу я и все окружающие меня люди? Верьте себе и тогда, когда те ответы, которые представятся вам на эти вопросы, будут несогласны с теми, которые были внушены вам в детстве, будут несогласны и с той жизнью, в которой вы найдете себя живущими вместе со всеми людьми, окружающими вас. Не бойтесь этого разногласия; напротив, знайте, что в этом разногласии вашем со всем окружающим выразилось самое лучшее, что есть в вас, то божественное начало, проявление которого в жизни составляет не только главный, но единственный смысл нашего существования. Верьте тогда не себе, известной личности, Ване, Пете, Лизе, Маше, сыну, дочери царя, министра или рабочего, купца или крестьянина, а себе, тому вечному, разумному и благому началу, которое живет в каждом из нас и которое в первый раз пробудилось в вас и задало вам эти важнейшие в мире вопросы и ищет и требует их разрешения. Не верьте тогда людям, которые с снисходительной улыбкой скажут вам, что и они когда то искали ответов на эти вопросы, но не нашли, потому что нельзя найти иных, кроме тех, которые приняты всеми.
Не верьте этому, а верьте только себе, и не бойтесь несогласия со взглядами и мыслями людей, окружающих вас, если только несогласные с ними ответы ваши на представляющиеся вам вопросы основаны не на ваших личных желаниях, а на желании исполнить назначение своей жизни, исполнить волю той силы, которая послала вас в жизнь. Верьте себе, особенно когда ответы, представляющиеся вам, подтверждаются теми вечными началами мудрости людской, выраженной во всех религиозных учениях и в наиболее близком вам учении Христа в его высшем духовном значении.
Помню, как я, когда мне было 15 лет, переживал это время, как вдруг я пробудился от детской покорности чужим взглядам, в которой жил до тех пор, и в первый раз понял, что мне надо жить самому, самому избирать путь, самому отвечать за свою жизнь перед тем началом, которое дало мне ее. Помню, что я тогда, хотя и смутно, но глубоко чувствовал, что главная цель моей жизни это то, чтобы быть хорошим, в смысле евангельском, в смысле самоотречения и любви. Помню, что я тогда же попытался жить так, но это продолжалось недолго. Я не поверил себе, а поверил всей той внушительной, самоуверенной, торжествующей мудрости людской, которая внушалась мне сознательно и бессознательно всем окружающим. И мое первое побуждение заменилось очень определенными, хотя и разнообразными желаниями успеха перед людьми, быть знатным, ученым, прославленным, богатым, сильным, то есть таким, которого бы не я сам, но люди считали хорошим.
Я не поверил себе тогда, и только после многих десятков лет, потраченных на достижение мирских целей, которых я или не достиг или которых достиг и увидал бесполезность, тщету, а часто и вред их, я понял, что то самое, что я знал 60 лет тому назад и чему не поверил тогда, и может и должно быть единственной разумной целью усилий всякого человека.
А какою иною, более радостною для себя и более полезной людям могла бы быть моя жизнь, если бы я тогда, когда голос истины, бога, в первый раз заговорил в не подвергшейся еще соблазнам душе моей, поверил бы этому голосу и отдался бы ему?
Да, милые юноши, искренно, самостоятельно, не под влиянием внешнего внушения, а самостоятельно и искренно пробудившиеся к сознанию всей важности своей жизни, да, не верьте людям, которые будут говорить вам, что ваши стремления только неисполнимые мечты молодости, что и они так же мечтали и стремились, но что жизнь скоро показала им, что она имеет свои требования и что надо не фантазировать о том, какая бы могла быть наша жизнь, а стараться наилучшим образом согласовать свои поступки с жизнью существующего общества и стараться только о том, чтобы быть полезным членом этого общества.
Не верьте и тому особенно усилившемуся в наше время опасному соблазну, состоящему в том, что высшее назначение человека это содействие переустройству существующего в известном месте, в известное время общества, употребляя для этого всевозможные средства, даже и прямо противоположные нравственному совершенствованию. Не верьте этому; цель эта ничтожна перед целью проявления в себе того божественного начала, которое заложено в душе вашей. И цель эта ложна, если она допускает отступления от начала добра, заложенного в душе вашей.
Не верьте этому. Не верьте тому, что осуществление добра и истины невозможно в душе вашей. Такое осуществление добра и истины не только не невозможно в душе вашей, но вся жизнь, и ваша, и всех людей, только в одном этом, и только это осуществление в каждом человеке ведет не только к лучшему переустройству общества, но и ко всему тому благу человечества, которое предназначено ему и которое осуществляется только личными усилиями каждого отдельного человека.
Да, верьте себе, когда в душе вашей будут говорить неЧитать далее...
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Верьте себе, выходящие из детства юноши и девушки, когда впервые поднимаются в душе вашей вопросы: кто я такое, зачем живу я и зачем живут все окружающие меня люди? и главный, самый волнительный вопрос, так ли живу я и все окружающие меня люди? Верьте себе и тогда, когда те ответы, которые представятся вам на эти вопросы, будут несогласны с теми, которые были внушены вам в детстве, будут несогласны и с той жизнью, в которой вы найдете себя живущими вместе со всеми людьми, окружающими вас. Не бойтесь этого разногласия; напротив, знайте, что в этом разногласии вашем со всем окружающим выразилось самое лучшее, что есть в вас, то божественное начало, проявление которого в жизни составляет не только главный, но единственный смысл нашего существования. Верьте тогда не себе, известной личности, Ване, Пете, Лизе, Маше, сыну, дочери царя, министра или рабочего, купца или крестьянина, а себе, тому вечному, разумному и благому началу, которое живет в каждом из нас и которое в первый раз пробудилось в вас и задало вам эти важнейшие в мире вопросы и ищет и требует их разрешения. Не верьте тогда людям, которые с снисходительной улыбкой скажут вам, что и они когда то искали ответов на эти вопросы, но не нашли, потому что нельзя найти иных, кроме тех, которые приняты всеми.
Не верьте этому, а верьте только себе, и не бойтесь несогласия со взглядами и мыслями людей, окружающих вас, если только несогласные с ними ответы ваши на представляющиеся вам вопросы основаны не на ваших личных желаниях, а на желании исполнить назначение своей жизни, исполнить волю той силы, которая послала вас в жизнь. Верьте себе, особенно когда ответы, представляющиеся вам, подтверждаются теми вечными началами мудрости людской, выраженной во всех религиозных учениях и в наиболее близком вам учении Христа в его высшем духовном значении.
Помню, как я, когда мне было 15 лет, переживал это время, как вдруг я пробудился от детской покорности чужим взглядам, в которой жил до тех пор, и в первый раз понял, что мне надо жить самому, самому избирать путь, самому отвечать за свою жизнь перед тем началом, которое дало мне ее. Помню, что я тогда, хотя и смутно, но глубоко чувствовал, что главная цель моей жизни это то, чтобы быть хорошим, в смысле евангельском, в смысле самоотречения и любви. Помню, что я тогда же попытался жить так, но это продолжалось недолго. Я не поверил себе, а поверил всей той внушительной, самоуверенной, торжествующей мудрости людской, которая внушалась мне сознательно и бессознательно всем окружающим. И мое первое побуждение заменилось очень определенными, хотя и разнообразными желаниями успеха перед людьми, быть знатным, ученым, прославленным, богатым, сильным, то есть таким, которого бы не я сам, но люди считали хорошим.
Я не поверил себе тогда, и только после многих десятков лет, потраченных на достижение мирских целей, которых я или не достиг или которых достиг и увидал бесполезность, тщету, а часто и вред их, я понял, что то самое, что я знал 60 лет тому назад и чему не поверил тогда, и может и должно быть единственной разумной целью усилий всякого человека.
А какою иною, более радостною для себя и более полезной людям могла бы быть моя жизнь, если бы я тогда, когда голос истины, бога, в первый раз заговорил в не подвергшейся еще соблазнам душе моей, поверил бы этому голосу и отдался бы ему?
Да, милые юноши, искренно, самостоятельно, не под влиянием внешнего внушения, а самостоятельно и искренно пробудившиеся к сознанию всей важности своей жизни, да, не верьте людям, которые будут говорить вам, что ваши стремления только неисполнимые мечты молодости, что и они так же мечтали и стремились, но что жизнь скоро показала им, что она имеет свои требования и что надо не фантазировать о том, какая бы могла быть наша жизнь, а стараться наилучшим образом согласовать свои поступки с жизнью существующего общества и стараться только о том, чтобы быть полезным членом этого общества.
Не верьте и тому особенно усилившемуся в наше время опасному соблазну, состоящему в том, что высшее назначение человека это содействие переустройству существующего в известном месте, в известное время общества, употребляя для этого всевозможные средства, даже и прямо противоположные нравственному совершенствованию. Не верьте этому; цель эта ничтожна перед целью проявления в себе того божественного начала, которое заложено в душе вашей. И цель эта ложна, если она допускает отступления от начала добра, заложенного в душе вашей.
Не верьте этому. Не верьте тому, что осуществление добра и истины невозможно в душе вашей. Такое осуществление добра и истины не только не невозможно в душе вашей, но вся жизнь, и ваша, и всех людей, только в одном этом, и только это осуществление в каждом человеке ведет не только к лучшему переустройству общества, но и ко всему тому благу человечества, которое предназначено ему и которое осуществляется только личными усилиями каждого отдельного человека.
Да, верьте себе, когда в душе вашей будут говорить не
«Не в людях зло, а в путах тих…»
21-01-2014 09:44
«Не в людях зло, а в путах тих…»
Мені 47 років, у своєму житті я зустрічала лише добрих людей. На всіх, кому до 25 – дивлюсь як на своїх дітей, кому за 60 – як на своїх батьків, людей середнього віку бачу як своїх братів та сестер.
На мій погляд, хоча ми всі різні за досвідом, освітою, вірою, кольором очей, умовами життя - але є те, що може об’єднати всіх людей – правда. Все більше політиків, політологів, психологів спокійно та виважено розкривають причини жорстокості та схильності до насилля в людях. Все більше й більше людей здатні розрізнити, де правда, а де цинічна брехня. Темрява щезає під променями світла, а обман, зло, насилля, страх зникають від правдивого роз’яснення. Як писав І.Франко, «не в людях зло, а в путах тих, котрі незримими вузлами скрутили сильних і слабих з їх мукою і їх ділами».
На мою думку - критика, надмірна емоційність, гнів, злість, обурення – лише підсилюють, живлять та плодять зло. Лише терпляче, аргументоване пояснення того, які засоби та методи використовує темрява - робить її безсилою. Підступність завжди діє в масці, під прикриттям темряви. Люди доброї волі виступають відкрито.
Сила та майбутнє за тими, хто чинить праведно.
Лише тепер, після прочитання книги «Девять комментариев о коммунистической партии», я усвідомила, що комуністичні уявлення, страх перед керівниками, страх озвучити свою думку не залишали мене ще й дотепер. Я усвідомила, що клятви, дані перед червоним прапором , ще й досі вимагають жертви. Я усвідомила, що поки я в душі та публічно не зречуся членства в компартії – я відповідаю за все те зло, ту кров, яка пролита під прапорами компартії колись та зараз. Оголосити про свій остаточний розрив з компартією я змогла в інтернеті ( http://www.epochtimes.ru/statements
«Девять комментариев о коммунистической партии» (http://www.epochtimes.ru/9comments ). Як показує історія - ще й досі залишились комуністичні «опора на насилля та терор для завоювання та втримування влади», «використання обману для виправдання насилля» .
Напевно, вже всі розуміють, що те, що відбувається в Україні – це відлуння того, що відбувається у світі. Люди прагнуть не деспотії, а демократії, люди прагнуть бачити лідерів достойних, правдивих, моральних. Українці чекають, як європейська спільнота, як весь світ відреагує на події в нашій країні. А чи не пора й нам давати оцінку того, що відбувається в світі, та робити висновки, подавати правдиву інформацію хоча б заради того, щоб подібне не могло повторитись в Україні?
Хіба це нормально, що в нас час людина не має права на свободу слова? Хіба це нормально, що в нас час переслідують та знищують людей лише за їх переконання?
12 грудня 2013 р, Європейський парламент прийняв резолюцію проти насильницького вилучення органів у в'язнів совісті в Китаї. Резолюція засуджує злочинні дії з масового вилучення органів у живих людей і вимагає від уряду КНР зупинити вбивства і покарати злочинців.
За словами депутата Європарламенту Тунне Келама, ці злочини в Китаї «можна розцінювати як вид геноциду», і їх розслідування має здійснюватися на міжнародному рівні. Він заявив, що тисячі людей винищують заради отримання їх органів. «Цим нелюдським діям немає прощення, і злочинці мають бути покарані», вважає Тунне Келам .
Резолюція буде відіслана владі Китаю і урядам європейських країн.
Ще в 1973 році український мислитель і громадський діяч (після 12 років тюрем та таборів, він говорив, що ворогів у нього нема, бо світ єдиний) Олесь Бердник писав, звертаючись до людства:
«Жодне суспільство Землі не проголосило священність та недоторканість Життя, як неповоротного Вияву Світоносної Першосуті.
Ви шукаєте панацеї від хвороб, але спокійно, під захистом псевдозаконів, нищите у в'язницях, концентраційних таборах та лікарнях мільйони людей. Ви ведете нескінченні війни, які ще жодного разу не утвердили людяного результату, - перемогою завжди користувалися найпідліші представники роду людського.
Ви створили безліч технічних пристроїв, скориставшись генієм учених та інженерів, але ні на йоту не підняли морально-етичний рівень сучасних поколінь : наказ деспота або парламенту легко знімає з людини зобов'язання бути милосердною істотою. Досвід останнього сторіччя яскраво свідчить про повну деградацію земних жителів» (О.Бердник, «Заповіт Людям Землі»).
«…В тому й утруднення пітьми, що вона вічно може лише повторити себе, і у всі віки вимагатиме лиш Голгофи. Та Голгофи уже не буде! А буде проявлена перемога Світла і на фізичному плані, і повна поразка пітьми». (О.Бердник, «Пісня Надземна»).
Вірю, що в нашій країні та нашому парламенті багато достойних людей. Вірю, що нас чекають зміни на краще. Вірю, що нас чекає відродження духовності України.
21.01.14.
Валентина.
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
«Не в людях зло, а в путах тих…»
Мені 47 років, у своєму житті я зустрічала лише добрих людей. На всіх, кому до 25 – дивлюсь як на своїх дітей, кому за 60 – як на своїх батьків, людей середнього віку бачу як своїх братів та сестер.
На мій погляд, хоча ми всі різні за досвідом, освітою, вірою, кольором очей, умовами життя - але є те, що може об’єднати всіх людей – правда. Все більше політиків, політологів, психологів спокійно та виважено розкривають причини жорстокості та схильності до насилля в людях. Все більше й більше людей здатні розрізнити, де правда, а де цинічна брехня. Темрява щезає під променями світла, а обман, зло, насилля, страх зникають від правдивого роз’яснення. Як писав І.Франко, «не в людях зло, а в путах тих, котрі незримими вузлами скрутили сильних і слабих з їх мукою і їх ділами».
На мою думку - критика, надмірна емоційність, гнів, злість, обурення – лише підсилюють, живлять та плодять зло. Лише терпляче, аргументоване пояснення того, які засоби та методи використовує темрява - робить її безсилою. Підступність завжди діє в масці, під прикриттям темряви. Люди доброї волі виступають відкрито.
Сила та майбутнє за тими, хто чинить праведно.
Лише тепер, після прочитання книги «Девять комментариев о коммунистической партии», я усвідомила, що комуністичні уявлення, страх перед керівниками, страх озвучити свою думку не залишали мене ще й дотепер. Я усвідомила, що клятви, дані перед червоним прапором , ще й досі вимагають жертви. Я усвідомила, що поки я в душі та публічно не зречуся членства в компартії – я відповідаю за все те зло, ту кров, яка пролита під прапорами компартії колись та зараз. Оголосити про свій остаточний розрив з компартією я змогла в інтернеті ( http://www.epochtimes.ru/statements
«Девять комментариев о коммунистической партии» (http://www.epochtimes.ru/9comments ). Як показує історія - ще й досі залишились комуністичні «опора на насилля та терор для завоювання та втримування влади», «використання обману для виправдання насилля» .
Напевно, вже всі розуміють, що те, що відбувається в Україні – це відлуння того, що відбувається у світі. Люди прагнуть не деспотії, а демократії, люди прагнуть бачити лідерів достойних, правдивих, моральних. Українці чекають, як європейська спільнота, як весь світ відреагує на події в нашій країні. А чи не пора й нам давати оцінку того, що відбувається в світі, та робити висновки, подавати правдиву інформацію хоча б заради того, щоб подібне не могло повторитись в Україні?
Хіба це нормально, що в нас час людина не має права на свободу слова? Хіба це нормально, що в нас час переслідують та знищують людей лише за їх переконання?
12 грудня 2013 р, Європейський парламент прийняв резолюцію проти насильницького вилучення органів у в'язнів совісті в Китаї. Резолюція засуджує злочинні дії з масового вилучення органів у живих людей і вимагає від уряду КНР зупинити вбивства і покарати злочинців.
За словами депутата Європарламенту Тунне Келама, ці злочини в Китаї «можна розцінювати як вид геноциду», і їх розслідування має здійснюватися на міжнародному рівні. Він заявив, що тисячі людей винищують заради отримання їх органів. «Цим нелюдським діям немає прощення, і злочинці мають бути покарані», вважає Тунне Келам .
Резолюція буде відіслана владі Китаю і урядам європейських країн.
Ще в 1973 році український мислитель і громадський діяч (після 12 років тюрем та таборів, він говорив, що ворогів у нього нема, бо світ єдиний) Олесь Бердник писав, звертаючись до людства:
«Жодне суспільство Землі не проголосило священність та недоторканість Життя, як неповоротного Вияву Світоносної Першосуті.
Ви шукаєте панацеї від хвороб, але спокійно, під захистом псевдозаконів, нищите у в'язницях, концентраційних таборах та лікарнях мільйони людей. Ви ведете нескінченні війни, які ще жодного разу не утвердили людяного результату, - перемогою завжди користувалися найпідліші представники роду людського.
Ви створили безліч технічних пристроїв, скориставшись генієм учених та інженерів, але ні на йоту не підняли морально-етичний рівень сучасних поколінь : наказ деспота або парламенту легко знімає з людини зобов'язання бути милосердною істотою. Досвід останнього сторіччя яскраво свідчить про повну деградацію земних жителів» (О.Бердник, «Заповіт Людям Землі»).
«…В тому й утруднення пітьми, що вона вічно може лише повторити себе, і у всі віки вимагатиме лиш Голгофи. Та Голгофи уже не буде! А буде проявлена перемога Світла і на фізичному плані, і повна поразка пітьми». (О.Бердник, «Пісня Надземна»).
Вірю, що в нашій країні та нашому парламенті багато достойних людей. Вірю, що нас чекають зміни на краще. Вірю, що нас чекає відродження духовності України.
21.01.14.
Валентина.
І МЕРТВИМ, І ЖИВИМ, І НЕНАРОЖДЕННИМ ЗЕМЛЯКАМ МОЇМ В УКРАЙНІ І НЕ В УКРАЙНІ МОЄ ДРУЖНЄЄ ПОСЛАНІЄ
19-01-2014 19:29
Аще кто речетъ, яко люблю Бога, а брата своего ненавидитъ, ложь есть.
Соборно[е] послание Иоанна. Глава 4, с. 20
І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений,
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає —
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І Господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жни́ва!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся,
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля. /349/
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу,
Та й більш нічого. Кричите,
Що Бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тойді оставсь би сиротою
З святими горами Дніпро!
Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чули б у Бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.
Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших... і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступить /350/
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
Умийтеся! образ Божий
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тілько, щоб панувать...
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засядуть, і премудрих
Немудрі одурять!
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані Раю.
Немає й Бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..» — «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»
«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав’яне».
«Слав’яне! слав’яне!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав’янофіли
Так і претесь... І всі мови
Слав’янського люду — /351/
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі... Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже, —
Отойді ми заходимось!..
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те, щоб прості люде.
А ґвалту! а крику!
«І гармонія, і сила,
Музика та й годі.
А історія!.. поема
Вольного народа!
Що ті римляне убогі!
Чортзна-що — не Брути!
У нас Брути! і Коклеси!
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!»
Кров’ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть... та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:
Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття — ваші пани /352/
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.
Може, чванитесь, що братство
Віру заступило.
Що Синопом, Трапезондом
Галушки варило.
Правда!.. правда, наїдались.
А вам тепер вадить.
І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров’я
Та славите Запорожжя.
А чиєю кров’ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить, —
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!
А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!
Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
Заміс[т]ь пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку, /353/
Сліпую каліку.
Добре, ведіть, показуйте,
Нехай стара мати
Навчається, якЧитать далее...
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Аще кто речетъ, яко люблю Бога, а брата своего ненавидитъ, ложь есть.
Соборно[е] послание Иоанна. Глава 4, с. 20
І смеркає, і світає,
День божий минає,
І знову люд потомлений,
І все спочиває.
Тілько я, мов окаянний,
І день і ніч плачу
На розпуттях велелюдних,
І ніхто не бачить,
І не бачить, і не знає —
Оглухли, не чують;
Кайданами міняються,
Правдою торгують.
І Господа зневажають,
Людей запрягають
В тяжкі ярма. Орють лихо,
Лихом засівають,
А що вродить? побачите,
Які будуть жни́ва!
Схаменіться, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся,
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля. /349/
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу,
Та й більш нічого. Кричите,
Що Бог создав вас не на те,
Щоб ви неправді поклонились!..
І хилитесь, як і хилились!
І знову шкуру дерете
З братів незрящих, гречкосіїв,
І сонця-правди дозрівать
В німецькі землі, не чужії,
Претеся знову!.. Якби взять
І всю мізерію з собою,
Дідами крадене добро,
Тойді оставсь би сиротою
З святими горами Дніпро!
Ох, якби те сталось, щоб ви не вертались,
Щоб там і здихали, де ви поросли!
Не плакали б діти, мати б не ридала,
Не чули б у Бога вашої хули.
І сонце не гріло б смердячого гною
На чистій, широкій, на вольній землі.
І люди б не знали, що ви за орли,
І не покивали б на вас головою.
Схаменіться! будьте люди,
Бо лихо вам буде.
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у синє море
Дітей ваших... і не буде
Кому помагати.
Одцурається брат брата
І дитини мати.
І дим хмарою заступить /350/
Сонце перед вами,
І навіки прокленетесь
Своїми синами!
Умийтеся! образ Божий
Багном не скверніте.
Не дуріте дітей ваших,
Що вони на світі
На те тілько, щоб панувать...
Бо невчене око
Загляне їм в саму душу
Глибоко! глибоко!
Дознаються небожата,
Чия на вас шкура,
Та й засядуть, і премудрих
Немудрі одурять!
Якби ви вчились так, як треба,
То й мудрость би була своя.
А то залізете на небо:
«І ми не ми, і я не я,
І все те бачив, і все знаю,
Нема ні пекла, ані Раю.
Немає й Бога, тілько я!
Та куций німець узловатий,
А більш нікого!..» — «Добре, брате,
Що ж ти такеє?»
«Нехай скаже
Німець. Ми не знаєм».
Отак-то ви навчаєтесь
У чужому краю!
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав’яне».
«Слав’яне! слав’яне!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
І Коллара читаєте
З усієї сили,
І Шафарика, і Ганка,
І в слав’янофіли
Так і претесь... І всі мови
Слав’янського люду — /351/
Всі знаєте. А своєї
Дас[т]ьбі... Колись будем
І по-своєму глаголать,
Як німець покаже
Та до того й історію
Нашу нам розкаже, —
Отойді ми заходимось!..
Добре заходились
По німецькому показу
І заговорили
Так, що й німець не второпа,
Учитель великий,
А не те, щоб прості люде.
А ґвалту! а крику!
«І гармонія, і сила,
Музика та й годі.
А історія!.. поема
Вольного народа!
Що ті римляне убогі!
Чортзна-що — не Брути!
У нас Брути! і Коклеси!
Славні, незабуті!
У нас воля виростала,
Дніпром умивалась,
У голови гори слала,
Степом укривалась!»
Кров’ю вона умивалась,
А спала на купах,
На козацьких вольних трупах,
Окрадених трупах!
Подивіться лишень добре,
Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть... та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
То й побачите, що ось що
Ваші славні Брути:
Раби, подножки, грязь Москви,
Варшавське сміття — ваші пани /352/
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучше, як батьки ходили.
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.
Може, чванитесь, що братство
Віру заступило.
Що Синопом, Трапезондом
Галушки варило.
Правда!.. правда, наїдались.
А вам тепер вадить.
І на Січі мудрий німець
Картопельку садить,
А ви її купуєте,
Їсте на здоров’я
Та славите Запорожжя.
А чиєю кров’ю
Ота земля напоєна,
Що картопля родить, —
Вам байдуже. Аби добра
Була для городу!
А чванитесь, що ми Польщу
Колись завалили!..
Правда ваша: Польща впала,
Та й вас роздавила!
Так от як кров свою лили
Батьки за Москву і Варшаву,
І вам, синам, передали
Свої кайдани, свою славу!
Доборолась Україна
До самого краю.
Гірше ляха свої діти
Її розпинають.
Заміс[т]ь пива праведную
Кров із ребер точать.
Просвітити, кажуть, хочуть
Материні очі
Современними огнями.
Повести за віком,
За німцями, недоріку, /353/
Сліпую каліку.
Добре, ведіть, показуйте,
Нехай стара мати
Навчається, як
Европейский парламент осуждает насильственное извлечение органов у живых людей в Китае
06-01-2014 00:57
12 декабря 2013 г. Европейский парламент, абсолютным большинством, проголосовал за резолюцию, которая осуждает санкционированное государством преступление, связанное с насильственным изъятием органов у живых практикующих Фалуньгун в Китае. Эта резолюция была инициирована 56-ю членами Европейского парламента от четырёх партий – Европейской народной партии, Альянса либералов и демократов за Европу, Европейских либералов и реформаторов, и Зелёных. Голосование состоялось после 40-минутных дебатов. Это событие является историческим, так как Европейский парламент берёт на себя ведущую роль в международном сообществе, чтобы осудить насильственное извлечение органов у живых практикующих Фалуньгун в Китае.
Ниже следует текст резолюции:
B7-0562/2013
Резолюция Европейского парламента по вопросу насильственного изъятия органов у живых людей в Китае.
Европейский парламент,
- основываясь на резолюциях от 7 сентября 2006 года и 14 марта 2013 года о взаимоотношениях между ЕС и Китаем, резолюции от 13 декабря 2012 года о ежегодном отчёте по вопросам прав человека и демократии в мире в 2011 году, и политики Европейского союза по этому вопросу, резолюции от 16 декабря 2010 года в отношении ежегодного отчёта Прав человека в мире в 2009 году и политики Европейского союза по этому вопросу, и резолюцию от 19 мая 2010 года по вопросу «Сообщение комиссии: План действий по вопросам пожертвований и трансплантации органов (2009-2015 года)»: Усиление кооперации между государствами, членами ЕС,
- основываясь на Уставе фундаментальных прав Европейского союза от 18 декабря 2012 года и в частности Статьи 3 по вопросу Прав достоинства человека,
- основываясь на результатах слушаниях от 21 ноября 2009 года, 6 декабря 2012 года и 2 декабря 2013 года, которые проводились подкомитетом Прав человека и на которых были выслушаны собственные показания бывшего Госсекретаря Канады по Азиатско-тихоокеанскому региону Дэвида Килгура и адвоката прав человека Дэвида Мэйтаса в отношении широкомасштабного насильственного извлечения органов у живых практикующих Фалуньгун в Китае, которое осуществляется с 2000 года,
- основываясь на Конвенции против пыток и других видов жестокости, бесчеловечности или деградированного отношения или наказания, ратифицированного Китаем 4 декабря 1988 года,
- Основываясь на Правиле 122 Правил процедуры:
A. принимая во внимание, что в Китайской Народной Республике ежегодно осуществляется 10 000 операций по пересадке органа, и 165 китайских центров трансплантации органов рекламируют, что они смогут подобрать подходящий орган в течение 2-4 недель, хотя в настоящее время в этой стране не существует организованной или эффективной общественной системы пожертвования или распределения донорских органов; принимая во внимание, что система трансплантации органов в Китае не функционирует в соответствии с требованием Всемирной организации здравоохранения о прозрачности и возможности отслеживания путей получения органов, и сопротивления Китайской Народной Республики независимой инспекции этой системы; принимая во внимание, что добровольность и согласие являются предварительными условиями для этического пожертвования органов;
B. принимая во внимание, что в Китайской Народной Республике существует крайне низкий уровень добровольного пожертвования органов из-за традиционных верований; принимая во внимание, что в 1984 году Китайская Народная Республика ввела регуляции, которые позволяют принудительно извлекать органы у казнённых заключённых;
C. принимая во внимание, что правительство Китайской Народной Республики не смогло предоставить адекватную информацию об источниках лишних органов, когда эту информацию затребовали бывший Специальный докладчик ООН по вопросам пыток и других видов жестокости, бесчеловечного или деградированного обращения или наказания Манфред Новак, и проводившие расследование канадцы – Дэвид Мэйтас, адвокат прав человека, и Дэвид Килгур, бывший Госсекретарь Канады по Азиатско-тихоокеанскому региону;
D. принимая во внимание, что Хуан Цзефу, директор Комитета пожертвования органов Китая и бывший заместитель министра здравоохранения, заявил на конференции в Мадриде по вопросу Пожертвования органов и трансплантации 2010 года, что больше 90% органов, используемых в трансплантации, были принудительно изъяты у казнённых заключённых в Китае, и сказал, что к середине 2014 года от всех госпиталей, имеющих лицензию на пересадку органов, потребуют, чтобы они перестали использовать органы казнённых заключённых, и они будут использовать только добровольно пожертвованные органы и органы, полученные от распределения национальной системы пожертвования органов;
E. принимая во внимание, что Китайская Народная Республика заявила о своём намерении к 2015 году постепенно сократить принудительное извлечение органов у казнённых заключённых, и представить Трансплантационную систему распределения органов Китая (COTRS), компьютеризированную систему выделения органов, что противоречит предыдущемуЧитать далее...
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
12 декабря 2013 г. Европейский парламент, абсолютным большинством, проголосовал за резолюцию, которая осуждает санкционированное государством преступление, связанное с насильственным изъятием органов у живых практикующих Фалуньгун в Китае. Эта резолюция была инициирована 56-ю членами Европейского парламента от четырёх партий – Европейской народной партии, Альянса либералов и демократов за Европу, Европейских либералов и реформаторов, и Зелёных. Голосование состоялось после 40-минутных дебатов. Это событие является историческим, так как Европейский парламент берёт на себя ведущую роль в международном сообществе, чтобы осудить насильственное извлечение органов у живых практикующих Фалуньгун в Китае.
Ниже следует текст резолюции:
B7-0562/2013
Резолюция Европейского парламента по вопросу насильственного изъятия органов у живых людей в Китае.
Европейский парламент,
- основываясь на резолюциях от 7 сентября 2006 года и 14 марта 2013 года о взаимоотношениях между ЕС и Китаем, резолюции от 13 декабря 2012 года о ежегодном отчёте по вопросам прав человека и демократии в мире в 2011 году, и политики Европейского союза по этому вопросу, резолюции от 16 декабря 2010 года в отношении ежегодного отчёта Прав человека в мире в 2009 году и политики Европейского союза по этому вопросу, и резолюцию от 19 мая 2010 года по вопросу «Сообщение комиссии: План действий по вопросам пожертвований и трансплантации органов (2009-2015 года)»: Усиление кооперации между государствами, членами ЕС,
- основываясь на Уставе фундаментальных прав Европейского союза от 18 декабря 2012 года и в частности Статьи 3 по вопросу Прав достоинства человека,
- основываясь на результатах слушаниях от 21 ноября 2009 года, 6 декабря 2012 года и 2 декабря 2013 года, которые проводились подкомитетом Прав человека и на которых были выслушаны собственные показания бывшего Госсекретаря Канады по Азиатско-тихоокеанскому региону Дэвида Килгура и адвоката прав человека Дэвида Мэйтаса в отношении широкомасштабного насильственного извлечения органов у живых практикующих Фалуньгун в Китае, которое осуществляется с 2000 года,
- основываясь на Конвенции против пыток и других видов жестокости, бесчеловечности или деградированного отношения или наказания, ратифицированного Китаем 4 декабря 1988 года,
- Основываясь на Правиле 122 Правил процедуры:
A. принимая во внимание, что в Китайской Народной Республике ежегодно осуществляется 10 000 операций по пересадке органа, и 165 китайских центров трансплантации органов рекламируют, что они смогут подобрать подходящий орган в течение 2-4 недель, хотя в настоящее время в этой стране не существует организованной или эффективной общественной системы пожертвования или распределения донорских органов; принимая во внимание, что система трансплантации органов в Китае не функционирует в соответствии с требованием Всемирной организации здравоохранения о прозрачности и возможности отслеживания путей получения органов, и сопротивления Китайской Народной Республики независимой инспекции этой системы; принимая во внимание, что добровольность и согласие являются предварительными условиями для этического пожертвования органов;
B. принимая во внимание, что в Китайской Народной Республике существует крайне низкий уровень добровольного пожертвования органов из-за традиционных верований; принимая во внимание, что в 1984 году Китайская Народная Республика ввела регуляции, которые позволяют принудительно извлекать органы у казнённых заключённых;
C. принимая во внимание, что правительство Китайской Народной Республики не смогло предоставить адекватную информацию об источниках лишних органов, когда эту информацию затребовали бывший Специальный докладчик ООН по вопросам пыток и других видов жестокости, бесчеловечного или деградированного обращения или наказания Манфред Новак, и проводившие расследование канадцы – Дэвид Мэйтас, адвокат прав человека, и Дэвид Килгур, бывший Госсекретарь Канады по Азиатско-тихоокеанскому региону;
D. принимая во внимание, что Хуан Цзефу, директор Комитета пожертвования органов Китая и бывший заместитель министра здравоохранения, заявил на конференции в Мадриде по вопросу Пожертвования органов и трансплантации 2010 года, что больше 90% органов, используемых в трансплантации, были принудительно изъяты у казнённых заключённых в Китае, и сказал, что к середине 2014 года от всех госпиталей, имеющих лицензию на пересадку органов, потребуют, чтобы они перестали использовать органы казнённых заключённых, и они будут использовать только добровольно пожертвованные органы и органы, полученные от распределения национальной системы пожертвования органов;
E. принимая во внимание, что Китайская Народная Республика заявила о своём намерении к 2015 году постепенно сократить принудительное извлечение органов у казнённых заключённых, и представить Трансплантационную систему распределения органов Китая (COTRS), компьютеризированную систему выделения органов, что противоречит предыдущему
Європарламент прийняв резолюцію проти насильницького видаляння органів у практикуючих Фалуньгун у Китаї
06-01-2014 00:50
12 грудня 2013 р, Європейський парламент прийняв резолюцію проти насильницького видаляння органів у в'язнів совісті в Китаї. Резолюція засуджує злочинні дії з масового видаляння органів у живих людей і вимагає від уряду КНР зупинити вбивства і покарати злочинців.
За словами депутата Європарламенту Тунне Келам, ці злочини в Китаї «можна розцінювати як вид геноциду», і їх розслідування має здійснюватися на міжнародному рівні. Він заявив, що тисячі людей винищують заради отримання їх органів. «Цим нелюдським діям немає прощення, і злочинці мають бути покарані», вважає Тунне Келам .
Резолюція буде відіслана владі Китаю і урядам європейських країн.
У документі сказано: «Закликаємо негайно звільнити всіх в'язнів совісті в Китаї , включаючи практикуючих Фалуньгун».
Докази цього злочинного кривавого бізнесу, узаконеного компартією Китаю , вперше були оприлюднені свідками та експертами в 2006 році. Згідно з результатами ряду незалежних розслідувань, в Китаї систематично і у величезних масштабах видаляють органи у живих людей без їх згоди. Жертвами цих вбивств на замовлення стають в'язні трудових таборів, більшість з них - практикуючі Фалуньгун.
Число операцій з пересадки органів у Китаї зросла в рази після того, як у 1999 році в країні були розв'язані репресії щодо прихильників медитативної практики Фалуньгун. У той же рік в результаті гонінь число ув'язнених у виправно- трудових таборах збільшилася до кількох мільйонів. Людей відправляли туди без суду і слідства. Саме практикуючі Фалуньгун і стали найбільшим живим банком органів , який до цих пір використовується десятками китайських центрів з трансплантації .
Репресії щодо прихильників духовної практики Фалуньгун почалися в Китаї після того , як їх число значно перевищило число членів комуністичної партії. Побоюючись за свою владу, колишній лідер КНР Цзян Цземінь розв'язав кампанію переслідування .
За словами Маньяна Нг , президента Європейської асоціації Фалунь Дафа, безпрецедентним є те, що вилучення органів у Китаї у живих людей здійснюється не малими підпільно діючими угрупованнями , а в державному масштабі. У злочинах задіяна вся державна машина, що здійснює вбивства за підтримки влади КНР. Досі китайські центри трансплантології використовують живий банк донорів - ув'язнених у трудових таборах практикуючих Фалуньгун.
Виступи європарламентарів ви можете подивитися тут :
http://www.europarl.europa.eu/meps/en/full-list.html
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
12 грудня 2013 р, Європейський парламент прийняв резолюцію проти насильницького видаляння органів у в'язнів совісті в Китаї. Резолюція засуджує злочинні дії з масового видаляння органів у живих людей і вимагає від уряду КНР зупинити вбивства і покарати злочинців.
За словами депутата Європарламенту Тунне Келам, ці злочини в Китаї «можна розцінювати як вид геноциду», і їх розслідування має здійснюватися на міжнародному рівні. Він заявив, що тисячі людей винищують заради отримання їх органів. «Цим нелюдським діям немає прощення, і злочинці мають бути покарані», вважає Тунне Келам .
Резолюція буде відіслана владі Китаю і урядам європейських країн.
У документі сказано: «Закликаємо негайно звільнити всіх в'язнів совісті в Китаї , включаючи практикуючих Фалуньгун».
Докази цього злочинного кривавого бізнесу, узаконеного компартією Китаю , вперше були оприлюднені свідками та експертами в 2006 році. Згідно з результатами ряду незалежних розслідувань, в Китаї систематично і у величезних масштабах видаляють органи у живих людей без їх згоди. Жертвами цих вбивств на замовлення стають в'язні трудових таборів, більшість з них - практикуючі Фалуньгун.
Число операцій з пересадки органів у Китаї зросла в рази після того, як у 1999 році в країні були розв'язані репресії щодо прихильників медитативної практики Фалуньгун. У той же рік в результаті гонінь число ув'язнених у виправно- трудових таборах збільшилася до кількох мільйонів. Людей відправляли туди без суду і слідства. Саме практикуючі Фалуньгун і стали найбільшим живим банком органів , який до цих пір використовується десятками китайських центрів з трансплантації .
Репресії щодо прихильників духовної практики Фалуньгун почалися в Китаї після того , як їх число значно перевищило число членів комуністичної партії. Побоюючись за свою владу, колишній лідер КНР Цзян Цземінь розв'язав кампанію переслідування .
За словами Маньяна Нг , президента Європейської асоціації Фалунь Дафа, безпрецедентним є те, що вилучення органів у Китаї у живих людей здійснюється не малими підпільно діючими угрупованнями , а в державному масштабі. У злочинах задіяна вся державна машина, що здійснює вбивства за підтримки влади КНР. Досі китайські центри трансплантології використовують живий банк донорів - ув'язнених у трудових таборах практикуючих Фалуньгун.
Виступи європарламентарів ви можете подивитися тут :
http://www.europarl.europa.eu/meps/en/full-list.html
Европарламент принял резолюцию против насильственного извлечения органов упрактикующих Фалуньгун в Китае
06-01-2014 00:44
В четверг, 12 декабря, Европейский парламент принял резолюцию против насильственного извлечения органов у узников совести в Китае. Резолюция осуждает преступные действия по массовому извлечению органов у живых людей и требует от правительства КНР остановить убийства и наказать преступников.
По словам депутата Европарламента Тунне Келама, эти преступления в Китае «можно расценивать как вид геноцида», и их расследование должно осуществляться на международном уровне. Он заявил, что тысячи людей истребляют ради получения их органов. «Этим бесчеловечным действиям нет прощения, и преступники должны быть наказаны», считает ТуннеКелам.
Резолюция будет направлена властям Китая и правительствам европейских стран.
В документе сказано: «Призываем немедленно освободить всех узников совести в Китае, включая практикующих Фалуньгун».
Доказательства этого преступного кровавого бизнеса,узаконенного компартией Китая, впервые были обнародованы свидетелями и экспертами в 2006 году. Согласно результатам ряда независимых расследований, в Китае систематически и в огромных масштабах извлекают органы у живых людей без их согласия. Жертвами этих убийств по заказу становятся узники трудовых лагерей, большинство из них – практикующиеФалуньгун.
Число операций по пересадке органов в Китае возросло в разы после того, как в 1999 году в стране были развязаны репрессии в отношении приверженцев медитативной практики Фалуньгун. В тот же год в результате гонений число заключенных в исправительно-трудовых лагерях увеличилось до нескольких миллионов. Людей отправляли туда без суда и следствия. Именно практикующие Фалуньгун и стали крупнейшим живым банком органов, который до сих пор используется десятками китайских центров по трансплантации.
Репрессии в отношении приверженцев духовной практики Фалуньгун начались в Китае после того, как их число значительно превысило число членов коммунистической партии. Опасаясь за свою власть, бывший лидер КНР Цзян Цзэминь развязал кампанию преследования.
По словам МаньянаНг, президента Европейской ассоциации Фалунь Дафа, беспрецедентным является то, что извлечение органов в Китае у живых людей осуществляется не малыми подпольно действующими группировками, а в государственном масштабе. В преступлениях задействована вся государственная машина, осуществляющая убийства при поддержке властей КНР. До сих пор китайские центры трансплантологии используют живой банк доноров – заключённыхв трудовых лагерях практикующих Фалуньгун.
Выступления европарламентариев вы можете посмотреть здесь:
http://www.europarl.europa.eu/meps/en/full-list.html
12.12.13 г.
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
В четверг, 12 декабря, Европейский парламент принял резолюцию против насильственного извлечения органов у узников совести в Китае. Резолюция осуждает преступные действия по массовому извлечению органов у живых людей и требует от правительства КНР остановить убийства и наказать преступников.
По словам депутата Европарламента Тунне Келама, эти преступления в Китае «можно расценивать как вид геноцида», и их расследование должно осуществляться на международном уровне. Он заявил, что тысячи людей истребляют ради получения их органов. «Этим бесчеловечным действиям нет прощения, и преступники должны быть наказаны», считает ТуннеКелам.
Резолюция будет направлена властям Китая и правительствам европейских стран.
В документе сказано: «Призываем немедленно освободить всех узников совести в Китае, включая практикующих Фалуньгун».
Доказательства этого преступного кровавого бизнеса,узаконенного компартией Китая, впервые были обнародованы свидетелями и экспертами в 2006 году. Согласно результатам ряда независимых расследований, в Китае систематически и в огромных масштабах извлекают органы у живых людей без их согласия. Жертвами этих убийств по заказу становятся узники трудовых лагерей, большинство из них – практикующиеФалуньгун.
Число операций по пересадке органов в Китае возросло в разы после того, как в 1999 году в стране были развязаны репрессии в отношении приверженцев медитативной практики Фалуньгун. В тот же год в результате гонений число заключенных в исправительно-трудовых лагерях увеличилось до нескольких миллионов. Людей отправляли туда без суда и следствия. Именно практикующие Фалуньгун и стали крупнейшим живым банком органов, который до сих пор используется десятками китайских центров по трансплантации.
Репрессии в отношении приверженцев духовной практики Фалуньгун начались в Китае после того, как их число значительно превысило число членов коммунистической партии. Опасаясь за свою власть, бывший лидер КНР Цзян Цзэминь развязал кампанию преследования.
По словам МаньянаНг, президента Европейской ассоциации Фалунь Дафа, беспрецедентным является то, что извлечение органов в Китае у живых людей осуществляется не малыми подпольно действующими группировками, а в государственном масштабе. В преступлениях задействована вся государственная машина, осуществляющая убийства при поддержке властей КНР. До сих пор китайские центры трансплантологии используют живой банк доноров – заключённыхв трудовых лагерях практикующих Фалуньгун.
Выступления европарламентариев вы можете посмотреть здесь:
http://www.europarl.europa.eu/meps/en/full-list.html
12.12.13 г.
"Девять комментариев о коммунистической партии" потрясли меня.
31-12-2013 23:50
Я объявила в интернете о выходе из рядов КПСС после того, как прочла «Девять комментариев о коммунистической партии».
Тут выход из КПСС - http://www.epochtimes.ru/statements
Девять комментариев о коммунистической партии (http://www.epochtimes.ru/9comments
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Я объявила в интернете о выходе из рядов КПСС после того, как прочла «Девять комментариев о коммунистической партии».
Тут выход из КПСС - http://www.epochtimes.ru/statements
Девять комментариев о коммунистической партии (http://www.epochtimes.ru/9comments
Сказка о Лотосе. Людмила Орел.
09-12-2013 01:04
http://www.epochtimes.com.ua/ru/life/family/skazka-o-lotose-95814.html
В далекой прекрасной стране, где тишина звучит, как самая волшебная музыка, а воздух слаще, чем мёд, раскинулось Волшебное Озеро. Над лазурной гладью воды на тонких сильных стеблях каждое утро раскрывались, приветствуя Мир и друг друга, дивные лотосы. Каждый из них был неповторим и по-своему великолепен: белые, розовые, красные и даже желтые и голубые… Волшебное Озеро с удовольствием отражало их в своей воде. Однажды на озере произошла следующая история…
Прекрасный белоснежный Лотос завел разговор с малышами-семечками, которые созрели в коробочке в середине цветка: «Милые мои детки! Вот вы и стали совсем взрослыми, пришло время отправляться в путь. Вас ждет сложное и опасное путешествие, в конце которого каждый из вас сможет стать таким же прекрасным, как и все обитатели нашего Мира. Пройти весь путь и вернуться домой смогут не все. Слушайте меня внимательно. В каждом из вас скрыто 3 бесценных сокровища. Если в минуту опасности вы вспомните о них, то сможете пройти любое испытание. 3 сокровища — это ЧЕСТНОСТЬ, ДОБРОТА, ТЕРПЕНИЕ. На свете нет такой ситуации, из которой они не помогли бы выбраться. Слушайте ещё внимательнее…» — и Лотос шепотом продолжил последние наставления малышам – семечкам. В конце он сказал: « Я верю в каждого из вас и буду ждать дома, на Волшебном Озере».
Вечером коробочка с семенами склонилась над водой, и все семечки высыпались из нее в воды Волшебного Озера. Одно из семечек спешило больше других. Оно все время удивлялось: « Почему Большой Лотос сказал, что путь будет сложным, ведь вода чиста и прозрачна, даже Солнце видно» (Маленькое Семечко было слишком неопытно, чтобы знать, что падать вниз гораздо легче, чем подниматься вверх). Чем глубже погружалось Семечко, тем темнее становилась вода, пока не стала все более смешанной с грязью и илом. «Ой-ой-ой! — закричало Семечко — здесь почти ничего не видно! Но оно опускалось все глубже и глубже в грязь под водой, пока, наконец, падение не прекратилось. Семечко от страха закрыло глаза.
Но когда через время все же решилось приоткрыть один, а затем и второй глаз, вокруг совершенно ничего не было видно. «Ну, и куда теперь идти, где мой дом, как же я вернусь?» Как бы в ответ на свой вопрос, Семечко услышало странные чавкающие звуки. Что-то темное и длинное приближалось очень быстро. Вскоре Семечко смогло разглядеть существо, похожее на огромного подводного крокодила, тело которого покрыто шипами. На спине у чудища было написано его имя, но в темноте его невозможно было прочесть. «Маленькое Семечко, — заскрипело существо, — я ждал тебя. Тебя ждет новая жизнь, и я готов дать тебе ценный совет. В жизни бывают всякие ситуации. Иногда кто-то может тебя случайно толкнуть (ведь у нас очень темно), или под воздействием плохого настроения (а у жителей нашего Мира оно почти всегда плохое) сказать обидные слова. Ни в коем случае не оставляй это безнаказанно! Ответь ему вдвойне, втройне, стукни, как следует, чтобы остальным неповадно было…» Загадочное существо продолжало свою скрипучую речь. Испуганное Семечко подумало: «Возможно, так и надо. Иначе как же выжить в таком ужасном месте? Но вдруг Семечко вспомнило слова Большого Лотоса, которые мы так и не услышали, и стало размышлять: «Если я буду следовать советам чудища, то навсегда останусь в этом грязном месте и буду выглядеть так же ужасно!»
А чудище медленно приближалось. Если бы Семечко приняло хоть одно из его поучений, то крокодил с полным правом мог бы откусить от него кусочек — в этом мире никто ничего не давал без платы, даже совет. В этом случае невозможно было бы вернуться и превратиться в прекрасный цветок над Озером.
«Из любой ситуации есть выход! Из любой ситуации есть выход!» — повторяло Семечко. И вдруг оно вспомнило о Сокровищах. Это и был главный секрет Большого Лотоса: всегда помнить, что глубоко в тебе таятся три сверкающих, могучих Сокровища: Честность, Доброта, Терпение. В ту же секунду нужное, самое действенное придет на помощь. И тут произошло чудо! Как только Семечко не захотело соглашаться со злыми советами, радужное сияние окутало его и ДОБРОТА, как яркая звезда, озарила все вокруг. Семечко успело прочитать на спине у чудища его имя: ЗЛО. Мощная сила подбросила малыша вверх, как на огромных качелях. Когда сияние постепенно погасло, вокруг обнаружился совсем другой мир. Мир Плотной темноты был далеко внизу, а вокруг был Темно-Серый Мир.
Здесь было светлее и легче дышалось. Семечко огляделось и заметило: «Да у меня появились два лепестка! Ура! Я превращаюсь в настоящий цветок!»
Но радоваться было рано. Из серости навстречу приближалась пупырчатая скользкая жаба. Она осторожно переступала огромными перепончатыми лапами и что-то бормотала: «Приветствую тебя в нашем Мире! Правила у нас здесь простые. Каждый сам за себя. Никому не помогать. Защищать только свои интересы, не глядя ни на что. А для этого и соврать можно. НатворилЧитать далее...
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
http://www.epochtimes.com.ua/ru/life/family/skazka-o-lotose-95814.html
В далекой прекрасной стране, где тишина звучит, как самая волшебная музыка, а воздух слаще, чем мёд, раскинулось Волшебное Озеро. Над лазурной гладью воды на тонких сильных стеблях каждое утро раскрывались, приветствуя Мир и друг друга, дивные лотосы. Каждый из них был неповторим и по-своему великолепен: белые, розовые, красные и даже желтые и голубые… Волшебное Озеро с удовольствием отражало их в своей воде. Однажды на озере произошла следующая история…
Прекрасный белоснежный Лотос завел разговор с малышами-семечками, которые созрели в коробочке в середине цветка: «Милые мои детки! Вот вы и стали совсем взрослыми, пришло время отправляться в путь. Вас ждет сложное и опасное путешествие, в конце которого каждый из вас сможет стать таким же прекрасным, как и все обитатели нашего Мира. Пройти весь путь и вернуться домой смогут не все. Слушайте меня внимательно. В каждом из вас скрыто 3 бесценных сокровища. Если в минуту опасности вы вспомните о них, то сможете пройти любое испытание. 3 сокровища — это ЧЕСТНОСТЬ, ДОБРОТА, ТЕРПЕНИЕ. На свете нет такой ситуации, из которой они не помогли бы выбраться. Слушайте ещё внимательнее…» — и Лотос шепотом продолжил последние наставления малышам – семечкам. В конце он сказал: « Я верю в каждого из вас и буду ждать дома, на Волшебном Озере».
Вечером коробочка с семенами склонилась над водой, и все семечки высыпались из нее в воды Волшебного Озера. Одно из семечек спешило больше других. Оно все время удивлялось: « Почему Большой Лотос сказал, что путь будет сложным, ведь вода чиста и прозрачна, даже Солнце видно» (Маленькое Семечко было слишком неопытно, чтобы знать, что падать вниз гораздо легче, чем подниматься вверх). Чем глубже погружалось Семечко, тем темнее становилась вода, пока не стала все более смешанной с грязью и илом. «Ой-ой-ой! — закричало Семечко — здесь почти ничего не видно! Но оно опускалось все глубже и глубже в грязь под водой, пока, наконец, падение не прекратилось. Семечко от страха закрыло глаза.
Но когда через время все же решилось приоткрыть один, а затем и второй глаз, вокруг совершенно ничего не было видно. «Ну, и куда теперь идти, где мой дом, как же я вернусь?» Как бы в ответ на свой вопрос, Семечко услышало странные чавкающие звуки. Что-то темное и длинное приближалось очень быстро. Вскоре Семечко смогло разглядеть существо, похожее на огромного подводного крокодила, тело которого покрыто шипами. На спине у чудища было написано его имя, но в темноте его невозможно было прочесть. «Маленькое Семечко, — заскрипело существо, — я ждал тебя. Тебя ждет новая жизнь, и я готов дать тебе ценный совет. В жизни бывают всякие ситуации. Иногда кто-то может тебя случайно толкнуть (ведь у нас очень темно), или под воздействием плохого настроения (а у жителей нашего Мира оно почти всегда плохое) сказать обидные слова. Ни в коем случае не оставляй это безнаказанно! Ответь ему вдвойне, втройне, стукни, как следует, чтобы остальным неповадно было…» Загадочное существо продолжало свою скрипучую речь. Испуганное Семечко подумало: «Возможно, так и надо. Иначе как же выжить в таком ужасном месте? Но вдруг Семечко вспомнило слова Большого Лотоса, которые мы так и не услышали, и стало размышлять: «Если я буду следовать советам чудища, то навсегда останусь в этом грязном месте и буду выглядеть так же ужасно!»
А чудище медленно приближалось. Если бы Семечко приняло хоть одно из его поучений, то крокодил с полным правом мог бы откусить от него кусочек — в этом мире никто ничего не давал без платы, даже совет. В этом случае невозможно было бы вернуться и превратиться в прекрасный цветок над Озером.
«Из любой ситуации есть выход! Из любой ситуации есть выход!» — повторяло Семечко. И вдруг оно вспомнило о Сокровищах. Это и был главный секрет Большого Лотоса: всегда помнить, что глубоко в тебе таятся три сверкающих, могучих Сокровища: Честность, Доброта, Терпение. В ту же секунду нужное, самое действенное придет на помощь. И тут произошло чудо! Как только Семечко не захотело соглашаться со злыми советами, радужное сияние окутало его и ДОБРОТА, как яркая звезда, озарила все вокруг. Семечко успело прочитать на спине у чудища его имя: ЗЛО. Мощная сила подбросила малыша вверх, как на огромных качелях. Когда сияние постепенно погасло, вокруг обнаружился совсем другой мир. Мир Плотной темноты был далеко внизу, а вокруг был Темно-Серый Мир.
Здесь было светлее и легче дышалось. Семечко огляделось и заметило: «Да у меня появились два лепестка! Ура! Я превращаюсь в настоящий цветок!»
Но радоваться было рано. Из серости навстречу приближалась пупырчатая скользкая жаба. Она осторожно переступала огромными перепончатыми лапами и что-то бормотала: «Приветствую тебя в нашем Мире! Правила у нас здесь простые. Каждый сам за себя. Никому не помогать. Защищать только свои интересы, не глядя ни на что. А для этого и соврать можно. Натворил
Зима. Вірші. Володя Криловець (2006)
08-12-2013 01:56
http://maysterni.com/user.php?id=6242&t=1
***
На засніжений поріг
Зайчик стомлений приліг.
Вітрюган і завірюха
Застудили зайцю вуха.
5 грудня 2012 року
***
Білосніжна чарівниця
Зарум’янила всім лиця,
Замела хати сніжком
Й подалась кудись лужком.
5 грудня 2012 року
***
Склом покрилась наша річка.
Замело сніжком поля.
Говірка й прудка синичка
Нас тепер лиш звеселя.
8 грудня 2012 року
***
Сипле синій сніг –
Вже й не видно стріх.
Задрімав горіх
До весняних втіх.
5 грудня 2012 року
***
На поля і на луги
Сиплють білії сніги.
Білосніжно навсібіч.
Навіть біла стала ніч.
1 грудня 2012 року
***
Метелики білі,
Дітки заметілі,
Закружляли у таночку
По зимовому садочку.
11 грудня 2012 року
***
За віконцем у дворі
Розмовляли снігурі
Про заметену долину,
Про засніжену калину.
1-4 грудня 2012 року
***
Зітхає літо у зимову пору:
Тепла нема, а тільки снігу гори.
По засніжених доріжках
Не промчиш у босоніжках.
22 грудня 2012 року
***
До малої годівнички
Завітало дві синички.
З ними друг їх – горобець,
Сизокрилий молодець.
Підкрадався крадькома
Й сизий голуб до пшона.
Вітерець за ним подався –
З бідолахи насміявся!
20 червня 2012 року.
***
У грудневії завії,
У холодні буревії
У засніжене віконце
Загляда зимове сонце.
4 грудня 2012 року
***
Скоро буде місяць лютий.
Хуртовини стануть люті.
Зарясніє снігопадом,
Мов небесним зорепадом.
19 грудня 2012 року
***
Чуєш: свище вітрище?
Він як справжній дідище.
Хоч і палиці не має,
Всіх в домівки заганяє.
***
Під ялиною у лісі,
На широкому узліссі,
Святкували всі звірята
Новорічне славне свято.
Зайчик весело стрибає:
В подарунок моркву має.
Білочці ще більша втіха,
Бо приніс їй хтось горіхи.
20 листопада 2012 року
***
Як відійде зима навісна,
То прилине весела весна.
Повернуться додому пташата,
Одягнуться дерева у шати.
18 грудня 2012 року
***
Завтра синій-синій
Злине з неба іній,
Вкутає землицю ніжний морозець.
Завихріє вітер,
Загойдає віти,
Поведе красуню Осінь під вінець.
15-16 жовтня 2012 року.
***
У зимовий диво-ранок
Вибіг я мерщій на ґанок,
Щоб побачить дивовижу –
Зайчика на білих лижах!
В білосніжнім кожушку
Аж мигтить він по сніжку!
На плечі в нього торбинка,
У якій лежить морквинка.
13-14 січня 2013 року
***
Замело сніжком дорогу.
Як добратись до порога?
Засмутилося зайчатко:
Загубило маму й татка.
Вушка мерзнуть на морозі,
Мліє серце у тривозі:
Ні поїсти, ні спочити –
З горя можна вовком вити.
27 грудня 2012 року
***
Сніг – не гарячий –
Холодний, мов лід.
Смуток незрячий –
Друг юних літ.
8 червня 2012 року
***
Навкруги зимова пустка.
Сниться зайчику капустка,
Тепле ніжне юне літо,
На лугах духмяні квіти.
І в пташок прекрасні сни:
Про швидкий прихід весни,
Про зеленую травичку,
Про струмків стрімких водичку.
А деревам сняться шати,
Мальовничі білі хати,
Солов’їні милі трелі
І погожі дні веселі.
23 січня 2013 року
***
Лютує шалена зима:
Ні стежки, ні шляху нема.
Іскринками світиться сніг,
Нудьгує самотній поріг.
12-14 січня 2013 року
***
Ну й сумна ж зима-пустунка!
Віє вітер дзвінко-лунко.
Мерзнуть ручки, мерзнуть ніжки.
Ні стежини, ні доріжки.
Не посієш на морозі
Гожих квітів при дорозі.
В небі жайвір не літає.
Лиш сніжок все замітає…
23 січня 2013 року
***
Немає для білочки більшої втіхи,
Як в пору холодную їсти горіхи,
Під спів хуртовини дрімати в теплі
І мріять про літо в затишнім дуплі.
20 грудня 2012 року
***
Друже милий, ти повір, я
І не знав, що є повір’я:
В новорічну диво-нічку
Не ховатися на пічку,
Не дрімати і не спати –
А скарби іти шукати!
22 січня – 1 лютого 2013 року
***
Все заснуло тихим сном.
Тільки вітер за вікном
Бродить, наче хижий звір.
Не тривож його, повір:
Стоголосий він, стокрилий,
Піднімає навіть брили.
Сипле снігом, засипає,
І жалю в нього немає.
24 грудня 2012 року
***
Вітерець стокрилий розгулявся в полі,
Позривав барвисті шати із тополі,
Погойдав на гіллі пару снігурів,
Побував у гостях в нашому дворі.
20 листопада 2012 року
***
Білий сніг квітчає сад,
В небі сяє зорепад.
Зайченятко в кожушку
Аж танцює по сніжку.
11 лютого 2013 року
***
У повітрі вже пахне весною,
Хоча сніг ще лежить на полях.
Розмовляє щоднини зі мною
Сірокрилий мій приятель – птах.
Про квітучих садів наших повені,
Про закохані юні серця,
Про мрійливого місяця вповні
І про казку ще кращу, ніж ця.
11-13 лютого 2013 року
***
Мій горобчику, привіт!
Милий твій мені приліт.
Зазираєш так привітно,
Що аж в грудях серце квітне.
27 лютого 2013 року
***
В безпощадні буревії,
В холоднючі злі завії
Заблукало зайченя,
Бродить лісом навмання.
До кісток мороз проймає,
А батьків ніде немає.
Заморилося малятко:
– Де ти, мамо? Де ти, татку?
В лісі вітер грізно свище,
Що здається, то вовчище
Розтулив страшнючу пащу...
І вважай, що ти пропащий.
12-13 лютого 2013 року
***
Хоч як не хитрувала б
Читать далее...
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
http://maysterni.com/user.php?id=6242&t=1
***
На засніжений поріг
Зайчик стомлений приліг.
Вітрюган і завірюха
Застудили зайцю вуха.
5 грудня 2012 року
***
Білосніжна чарівниця
Зарум’янила всім лиця,
Замела хати сніжком
Й подалась кудись лужком.
5 грудня 2012 року
***
Склом покрилась наша річка.
Замело сніжком поля.
Говірка й прудка синичка
Нас тепер лиш звеселя.
8 грудня 2012 року
***
Сипле синій сніг –
Вже й не видно стріх.
Задрімав горіх
До весняних втіх.
5 грудня 2012 року
***
На поля і на луги
Сиплють білії сніги.
Білосніжно навсібіч.
Навіть біла стала ніч.
1 грудня 2012 року
***
Метелики білі,
Дітки заметілі,
Закружляли у таночку
По зимовому садочку.
11 грудня 2012 року
***
За віконцем у дворі
Розмовляли снігурі
Про заметену долину,
Про засніжену калину.
1-4 грудня 2012 року
***
Зітхає літо у зимову пору:
Тепла нема, а тільки снігу гори.
По засніжених доріжках
Не промчиш у босоніжках.
22 грудня 2012 року
***
До малої годівнички
Завітало дві синички.
З ними друг їх – горобець,
Сизокрилий молодець.
Підкрадався крадькома
Й сизий голуб до пшона.
Вітерець за ним подався –
З бідолахи насміявся!
20 червня 2012 року.
***
У грудневії завії,
У холодні буревії
У засніжене віконце
Загляда зимове сонце.
4 грудня 2012 року
***
Скоро буде місяць лютий.
Хуртовини стануть люті.
Зарясніє снігопадом,
Мов небесним зорепадом.
19 грудня 2012 року
***
Чуєш: свище вітрище?
Він як справжній дідище.
Хоч і палиці не має,
Всіх в домівки заганяє.
***
Під ялиною у лісі,
На широкому узліссі,
Святкували всі звірята
Новорічне славне свято.
Зайчик весело стрибає:
В подарунок моркву має.
Білочці ще більша втіха,
Бо приніс їй хтось горіхи.
20 листопада 2012 року
***
Як відійде зима навісна,
То прилине весела весна.
Повернуться додому пташата,
Одягнуться дерева у шати.
18 грудня 2012 року
***
Завтра синій-синій
Злине з неба іній,
Вкутає землицю ніжний морозець.
Завихріє вітер,
Загойдає віти,
Поведе красуню Осінь під вінець.
15-16 жовтня 2012 року.
***
У зимовий диво-ранок
Вибіг я мерщій на ґанок,
Щоб побачить дивовижу –
Зайчика на білих лижах!
В білосніжнім кожушку
Аж мигтить він по сніжку!
На плечі в нього торбинка,
У якій лежить морквинка.
13-14 січня 2013 року
***
Замело сніжком дорогу.
Як добратись до порога?
Засмутилося зайчатко:
Загубило маму й татка.
Вушка мерзнуть на морозі,
Мліє серце у тривозі:
Ні поїсти, ні спочити –
З горя можна вовком вити.
27 грудня 2012 року
***
Сніг – не гарячий –
Холодний, мов лід.
Смуток незрячий –
Друг юних літ.
8 червня 2012 року
***
Навкруги зимова пустка.
Сниться зайчику капустка,
Тепле ніжне юне літо,
На лугах духмяні квіти.
І в пташок прекрасні сни:
Про швидкий прихід весни,
Про зеленую травичку,
Про струмків стрімких водичку.
А деревам сняться шати,
Мальовничі білі хати,
Солов’їні милі трелі
І погожі дні веселі.
23 січня 2013 року
***
Лютує шалена зима:
Ні стежки, ні шляху нема.
Іскринками світиться сніг,
Нудьгує самотній поріг.
12-14 січня 2013 року
***
Ну й сумна ж зима-пустунка!
Віє вітер дзвінко-лунко.
Мерзнуть ручки, мерзнуть ніжки.
Ні стежини, ні доріжки.
Не посієш на морозі
Гожих квітів при дорозі.
В небі жайвір не літає.
Лиш сніжок все замітає…
23 січня 2013 року
***
Немає для білочки більшої втіхи,
Як в пору холодную їсти горіхи,
Під спів хуртовини дрімати в теплі
І мріять про літо в затишнім дуплі.
20 грудня 2012 року
***
Друже милий, ти повір, я
І не знав, що є повір’я:
В новорічну диво-нічку
Не ховатися на пічку,
Не дрімати і не спати –
А скарби іти шукати!
22 січня – 1 лютого 2013 року
***
Все заснуло тихим сном.
Тільки вітер за вікном
Бродить, наче хижий звір.
Не тривож його, повір:
Стоголосий він, стокрилий,
Піднімає навіть брили.
Сипле снігом, засипає,
І жалю в нього немає.
24 грудня 2012 року
***
Вітерець стокрилий розгулявся в полі,
Позривав барвисті шати із тополі,
Погойдав на гіллі пару снігурів,
Побував у гостях в нашому дворі.
20 листопада 2012 року
***
Білий сніг квітчає сад,
В небі сяє зорепад.
Зайченятко в кожушку
Аж танцює по сніжку.
11 лютого 2013 року
***
У повітрі вже пахне весною,
Хоча сніг ще лежить на полях.
Розмовляє щоднини зі мною
Сірокрилий мій приятель – птах.
Про квітучих садів наших повені,
Про закохані юні серця,
Про мрійливого місяця вповні
І про казку ще кращу, ніж ця.
11-13 лютого 2013 року
***
Мій горобчику, привіт!
Милий твій мені приліт.
Зазираєш так привітно,
Що аж в грудях серце квітне.
27 лютого 2013 року
***
В безпощадні буревії,
В холоднючі злі завії
Заблукало зайченя,
Бродить лісом навмання.
До кісток мороз проймає,
А батьків ніде немає.
Заморилося малятко:
– Де ти, мамо? Де ти, татку?
В лісі вітер грізно свище,
Що здається, то вовчище
Розтулив страшнючу пащу...
І вважай, що ти пропащий.
12-13 лютого 2013 року
***
Хоч як не хитрувала б
Л.Н.Толстой. Благо Любви
07-12-2013 22:18
http://az.lib.ru/t/tolstoj_lew_nikolaewich/text_0700.shtml
Журнал "Толстовский Листок - Запрещенный Толстой", Выпуск третий
Издательство "АВИКО ПРЕСС", Москва, 1993.
OCR: Габриел Мумжиев
БЛАГО ЛЮБВИ
(Обращение к людям-братьям)
Милые братья, особенно те, кто теперь у нас в России борется за такое или иное никому не нужное государственное устройство. Нужно тебе, милый брат, кто бы ты ни был, царь, министр, работник, крестьянин, нужно тебе одно. Это одно - прожить тот неопределенно короткий миг жизни так, как этого хочет от тебя тот, кто послал тебя в жизнь.
Мы все знаем, и я всегда смутно чувствовал это, и чем дальше в жизни, тем яснее; теперь же, с нынешнего дня, когда я в первый раз ясно почувствовал такую же, как для живого человека близость завтрашнего дня, естественную близость смерти, не только не страшной, но такой переход, который так же естественен и благ, как переход к завтрашнему дню, - теперь, почувствовав это, мне и страшно и, главное, странно думать о той ужасной ненавистнической жизни, которой живет теперь большинство из нас, людей, рожденных для любви и для блага.
Кто мы, что мы? Ведь только ничтожные, могущие всякую минуту исчезнуть слабые существа, выскочившие на мгновение из небытия в жизнь прекрасную, радостную, с небом, солнцем, лесами, лугами, реками, птицами, животными, блаженством любви и к близким, и к своей душе, к добру и ко всему живому...И что же? Мы, существа эти не находим ничего лучшего, как то, чтобы этот короткий, неопределенный, каждую минуту могущий прерваться миг жизни отдавать на то, чтобы, изуродовав десятиэтажными домами, мостовыми, дымом, копотью, зарыться в эти трущобы, лезть под землю, добывать камни, железо для того, чтобы строить железные дороги, развозящие по всему миру ненужных никому людей и ненужные товары, и, главное, вместо радостной жизни, жизни любви, ненавидеть, бояться, мучать, мучаться, убивать, запирать, казнить, учиться убивать и убивать друг друга.
Ведь это ужасно!
Те кто делают это, говорят, что все это они делают для того, чтобы избавиться от всего дурного и, что еще лживее, - говорят, что они делают это для того, чтобы избавить людей от зла, что они, делая это, руководятся любовью к людям.
Милые братья, опомнитесь, оглянитесь, подумайте о своей слабости, мгновенности, о том, что в этот неопределенный, короткий срок жизни между двумя вечностями или, скорее, безвременностями, жизни, не знающей высшего блага, чем любовь, - подумайте о том, как безумно не делать, что вам свойственно делать, а делать то, что вы делаете.
Вам в вашем невольном поддерживаемом общественном мнением затемнении кажется, что все то, что вы делаете, есть неизбежное условие жизни людей нашего времени, что то, что вы делаете, это участие в всемирной жизни человечества, что вы не можете не делать того, что все делали и делают и считают необходимым делать. Но ведь хорошо бы было думать так, если бы то, что вы делаете, совпадало с требованиями вашей души, если бы это давало благо вам и другим людям. Да ведь этого нет. Жизнь мира, человечества всего, как она идет теперь, требует от вас злобы, участия в делах нелюбви к одним братьям ради других, не дает блага ни другим, ни вам.
"Но мы работаем для будущего", говорят на это. Но почему жизнью любви в настоящем, сейчас, жертвовать ради неизвестной нам жизни будущей?
Разве не очевидно, какое это странное, губительное суеверие. Я знаю, несомненно знаю, что жизнь - в любви и законе Бога и требовании моего сердца и дает благо мне и другим, и вдруг какие-то отвлеченные рассуждения заставят меня отказаться от верного несомненного блага моего, обязанности, закона моего... Ради чего? Ни чего. Ради обычая, привычки, подражания.
Пусть только борец за "свободу" или "порядок" положит одну сотую тех усилий, тех жертв, которые он полагает на борьбу ради своей цели, - на увеличение любви в себе и других, и он - не так, как при деятельности борьбы, где не видны последствия, а только ожидаются, а тот час же и увидит плоды своей любовной деятельности не только в себе: в великой радости любви, но и в следах, которые неизменно на других людях оставляет эта деятельность.
Милые братья, опомнитесь, освободитесь от той ужасной инерции заблуждения (заблуждения, что борьба, животная борьба, может быть свойственна и не губительна человеку); и вы узнаете радость, благо, святость жизни, ненарушимые ничем: ни нападками других людей, потому что нападки эти будут только поводом усиления любви, ни страхом смерти, потому что для любви нет смерти.
Милые братья, не смею говорить: "поверьте, поверьте мне", не верьте, но проверьте то, что я говорю, проверьте хоть один день. Хоть один день, оставаясь в тех условиях, в которых застал вас день, поставьте себе задачей во всяком деле этого дня руководиться одной любовью. И я знаю, что сделай это вы, вы уже не вернетесь к старому, ужасному, губительному заблуждению.
Об одном прошу вас, милые братья: усумнитесь в том, что та жизнь,Читать далее...
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
http://az.lib.ru/t/tolstoj_lew_nikolaewich/text_0700.shtml
Журнал "Толстовский Листок - Запрещенный Толстой", Выпуск третий
Издательство "АВИКО ПРЕСС", Москва, 1993.
OCR: Габриел Мумжиев
БЛАГО ЛЮБВИ
(Обращение к людям-братьям)
Милые братья, особенно те, кто теперь у нас в России борется за такое или иное никому не нужное государственное устройство. Нужно тебе, милый брат, кто бы ты ни был, царь, министр, работник, крестьянин, нужно тебе одно. Это одно - прожить тот неопределенно короткий миг жизни так, как этого хочет от тебя тот, кто послал тебя в жизнь.
Мы все знаем, и я всегда смутно чувствовал это, и чем дальше в жизни, тем яснее; теперь же, с нынешнего дня, когда я в первый раз ясно почувствовал такую же, как для живого человека близость завтрашнего дня, естественную близость смерти, не только не страшной, но такой переход, который так же естественен и благ, как переход к завтрашнему дню, - теперь, почувствовав это, мне и страшно и, главное, странно думать о той ужасной ненавистнической жизни, которой живет теперь большинство из нас, людей, рожденных для любви и для блага.
Кто мы, что мы? Ведь только ничтожные, могущие всякую минуту исчезнуть слабые существа, выскочившие на мгновение из небытия в жизнь прекрасную, радостную, с небом, солнцем, лесами, лугами, реками, птицами, животными, блаженством любви и к близким, и к своей душе, к добру и ко всему живому...И что же? Мы, существа эти не находим ничего лучшего, как то, чтобы этот короткий, неопределенный, каждую минуту могущий прерваться миг жизни отдавать на то, чтобы, изуродовав десятиэтажными домами, мостовыми, дымом, копотью, зарыться в эти трущобы, лезть под землю, добывать камни, железо для того, чтобы строить железные дороги, развозящие по всему миру ненужных никому людей и ненужные товары, и, главное, вместо радостной жизни, жизни любви, ненавидеть, бояться, мучать, мучаться, убивать, запирать, казнить, учиться убивать и убивать друг друга.
Ведь это ужасно!
Те кто делают это, говорят, что все это они делают для того, чтобы избавиться от всего дурного и, что еще лживее, - говорят, что они делают это для того, чтобы избавить людей от зла, что они, делая это, руководятся любовью к людям.
Милые братья, опомнитесь, оглянитесь, подумайте о своей слабости, мгновенности, о том, что в этот неопределенный, короткий срок жизни между двумя вечностями или, скорее, безвременностями, жизни, не знающей высшего блага, чем любовь, - подумайте о том, как безумно не делать, что вам свойственно делать, а делать то, что вы делаете.
Вам в вашем невольном поддерживаемом общественном мнением затемнении кажется, что все то, что вы делаете, есть неизбежное условие жизни людей нашего времени, что то, что вы делаете, это участие в всемирной жизни человечества, что вы не можете не делать того, что все делали и делают и считают необходимым делать. Но ведь хорошо бы было думать так, если бы то, что вы делаете, совпадало с требованиями вашей души, если бы это давало благо вам и другим людям. Да ведь этого нет. Жизнь мира, человечества всего, как она идет теперь, требует от вас злобы, участия в делах нелюбви к одним братьям ради других, не дает блага ни другим, ни вам.
"Но мы работаем для будущего", говорят на это. Но почему жизнью любви в настоящем, сейчас, жертвовать ради неизвестной нам жизни будущей?
Разве не очевидно, какое это странное, губительное суеверие. Я знаю, несомненно знаю, что жизнь - в любви и законе Бога и требовании моего сердца и дает благо мне и другим, и вдруг какие-то отвлеченные рассуждения заставят меня отказаться от верного несомненного блага моего, обязанности, закона моего... Ради чего? Ни чего. Ради обычая, привычки, подражания.
Пусть только борец за "свободу" или "порядок" положит одну сотую тех усилий, тех жертв, которые он полагает на борьбу ради своей цели, - на увеличение любви в себе и других, и он - не так, как при деятельности борьбы, где не видны последствия, а только ожидаются, а тот час же и увидит плоды своей любовной деятельности не только в себе: в великой радости любви, но и в следах, которые неизменно на других людях оставляет эта деятельность.
Милые братья, опомнитесь, освободитесь от той ужасной инерции заблуждения (заблуждения, что борьба, животная борьба, может быть свойственна и не губительна человеку); и вы узнаете радость, благо, святость жизни, ненарушимые ничем: ни нападками других людей, потому что нападки эти будут только поводом усиления любви, ни страхом смерти, потому что для любви нет смерти.
Милые братья, не смею говорить: "поверьте, поверьте мне", не верьте, но проверьте то, что я говорю, проверьте хоть один день. Хоть один день, оставаясь в тех условиях, в которых застал вас день, поставьте себе задачей во всяком деле этого дня руководиться одной любовью. И я знаю, что сделай это вы, вы уже не вернетесь к старому, ужасному, губительному заблуждению.
Об одном прошу вас, милые братья: усумнитесь в том, что та жизнь,
Першій вчительці. Школа. Вірші. Володя Криловець (2006)
07-12-2013 22:06
http://maysterni.com/user.php?id=6242&t=1
***
Ну а щастю у вічі поглянуть несила.
Усміхнулась до мене моя вчителька мила.
В грудях серце завмерло, зупинилось на мить.
Я щасливий: душа, ніби пісня, бринить.
6 жовтня 2013 року
***
Поспішаю стежиною в школу.
Я щасливий такий, як ніколи.
Усміхається сонце мені.
Журавлині лунають пісні.
Вітер листя жбурляє під ноги.
Манять в далеч крилаті дороги.
Я на крилах лечу в рідний клас,
Бо чекає там вчителька нас.
9 жовтня 2013 року
***
Ми прийшли у перший клас.
Зустрічає радо нас
Вчителька, неначе мама,
Й розмовляє щиро з нами…
12 жовтня 2013 року
***
Карооке сонце світить, ніби в сні.
Лагідно всміхається вчителька мені.
Вітер кучерявий і небесна синь –
Це неначе мати і маленький син.
9-12 жовтня 2013 року
***
Я рахую в небі зорі,
Знаю, хто живе у морі.
В рюкзаку лежить букварик.
Мамо, я уже школярик.
27 серпня 2013 року
***
Ось і осінь. Перший клас.
Вже чекають парти нас.
Прописи і букварі
Завжди раді дітворі.
Проводжають мама й тато
На дзвінке веселе свято.
15 травня 2013 року
***
Веселий Прикметник й Займенник Такий.
Будує Іменник їм всім літаки.
Літа Дієслово й Прислівник Вгорі,
Рахує Числівник усе до зорі.
Сполучник з’єднав все, й Прийменник поміг.
І Частка Ж завжди їх чека із доріг.
А Вигук сміється, усе не стиха,
Бо вдача у нього весела така.
7 серпня 2013 року
***
Наш малесенький єнотик
Знає азбуку ще й ноти.
Білочку цікавлять числа,
Їжачка – чи грушка кисла.
Та й ведмедик не дрімає,
Біологію вивчає.
15 серпня 2013 року
***
Гарно пахнуть матіоли.
Скоро йти мені до школи.
В небі зіронька співає.
Вітер сонце зустрічає.
http://maysterni.com/user.php?id=6242&t=1
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
http://maysterni.com/user.php?id=6242&t=1
***
Ну а щастю у вічі поглянуть несила.
Усміхнулась до мене моя вчителька мила.
В грудях серце завмерло, зупинилось на мить.
Я щасливий: душа, ніби пісня, бринить.
6 жовтня 2013 року
***
Поспішаю стежиною в школу.
Я щасливий такий, як ніколи.
Усміхається сонце мені.
Журавлині лунають пісні.
Вітер листя жбурляє під ноги.
Манять в далеч крилаті дороги.
Я на крилах лечу в рідний клас,
Бо чекає там вчителька нас.
9 жовтня 2013 року
***
Ми прийшли у перший клас.
Зустрічає радо нас
Вчителька, неначе мама,
Й розмовляє щиро з нами…
12 жовтня 2013 року
***
Карооке сонце світить, ніби в сні.
Лагідно всміхається вчителька мені.
Вітер кучерявий і небесна синь –
Це неначе мати і маленький син.
9-12 жовтня 2013 року
***
Я рахую в небі зорі,
Знаю, хто живе у морі.
В рюкзаку лежить букварик.
Мамо, я уже школярик.
27 серпня 2013 року
***
Ось і осінь. Перший клас.
Вже чекають парти нас.
Прописи і букварі
Завжди раді дітворі.
Проводжають мама й тато
На дзвінке веселе свято.
15 травня 2013 року
***
Веселий Прикметник й Займенник Такий.
Будує Іменник їм всім літаки.
Літа Дієслово й Прислівник Вгорі,
Рахує Числівник усе до зорі.
Сполучник з’єднав все, й Прийменник поміг.
І Частка Ж завжди їх чека із доріг.
А Вигук сміється, усе не стиха,
Бо вдача у нього весела така.
7 серпня 2013 року
***
Наш малесенький єнотик
Знає азбуку ще й ноти.
Білочку цікавлять числа,
Їжачка – чи грушка кисла.
Та й ведмедик не дрімає,
Біологію вивчає.
15 серпня 2013 року
***
Гарно пахнуть матіоли.
Скоро йти мені до школи.
В небі зіронька співає.
Вітер сонце зустрічає.
http://maysterni.com/user.php?id=6242&t=1
Вірші Олеся Бердника
03-12-2013 00:55
БЛАКИТНИЙ КОВАЛЬ
chtyvo.org.ua/authors/Berdnyk/Zoloti_Vorota_zb.doc
1952-1974
Юліану Чарпінському
Багато, багато
На світі доріг,
А нашу, мій брате,
Затрушує сніг.
І навіть до неї
Не можем прийти,
Бо мури довкруг
І жорстокі кати.
Далеко Вкраїна,
Степи і пітьма,
Та іншої стежки
До неї нема...
Вона нас з'єднала,
Мій друже, в тюрмі,
Вітчизна у серці —
І ми не самі...
Яка б не була
Перед нами стіна,
У нас, побратиме,
Дорога одна...
таб. Джардас
1952 р.
Пісня шукачів тайни*
Ідем, ідем в далеку Путь,
І все запитуємо ми:
«Де нам знайти ясну Любов
Серед вселенської пітьми?»
Нам гримить далина:
«У юрбі не шукай,
Як настане весна —
Вирушай в дальній Край...
Поміж бур і погроз,
Поміж рушень основ,
Поміж гуркоту гроз
Знайдеш ясну Любов...»
І знов ідем поміж примар.
Де вороги і де брати?
Яка Любов, який пожар
Дозволить мужність віднайти?
Нам гуркочуть громи:
«Слухай наші слова!»
Поміж мороку й мли
Блискавиця співа:
«Скинь непевність із плеч.
Не залежуйся, встань!
Знайдеш мужності меч
В громі дивних повстань!»
Шумлять бої. Гримить гроза.
Та не вспокоїться душа...
І нас в бою, поміж вогню
Сердечний біль не залиша...
А нечутна струна
Заклика до путі.
Далина, далина
Стеле стежки круті.
Треба гори пройти,
Подолать Висоту...
У безмовності ти
Знайдеш Правду Святу!
Алтай
1962 р.
* Тут і далі — вірші, позначені зірочкою, покладені на музику. — Прим . упор.
Якщо хочеш — прийди!
Якщо можеш — прийди...
У сумну світанковість,
В небувалу раптовість,
У розбурхану совість,
В невідомість — прийди!
Якщо чуєш — іди!
У смерековий гомін,
У тривогу і втому,
У серця невідомі,
Як додому — іди!
Якщо хочеш — прийди...
Тільки нині, негайно!
І відкриється тайна
На стежках незвичайних...
Якщо можеш — прийди!..
Якщо можеш — прийди
У сумну світанковість,
В небувалу раптовість,
У розбурхану совість,
В невідомість — прийди!
1965р.
***
Аеліто, Аеліто!
Понад світом, понад квітом
Чути поклик, чути сміх...
Поривання і кохання.
І зітхання до світання...
Ти — самотня! Ти — для всіх!
Аеліто, Аеліто,
Як і де тебе зустріти,
Мови слово — як і де?
Лиш сміються дзвінко діти,
Лиш співає пісню вітер
І не чуть її ніде...
1966 р.
Блакитний коваль*
Я блакитний коваль,
Маю кузню свою.
Не залізо, не сталь —
Власну душу кую...
Роздуваю горно
Боротьби і шукань,
І палає воно
Серед грізних повстань!
Я себе розпалю,
Я розжарю свій дух,
І його переллю
У нестримність, у рух!
На ковадло життя
Кину серце своє,
Хай по ньому буття
Грізним молотом б'є!
Скачуть іскри рясні
У незміряну даль...
У чарівному сні
Я — блакитний коваль...
1968 р.
Пісня зоряного корсара*
Ти прийди, Неповторна, на стежку мого поривання,
Ти ступи у колиску моєї душі.
Я готую для тебе початок нового світання,
Тої казки, кохана, яка не лягла у вірші.
Довгі ночі і дні, а тебе все немає, немає,
В скелю серця вдаря галактичний прибій...
Мою душу охоплює туга безкрая,
Розгортає у вічність тривоги сувій.
Де ти, де? Чи прийшла ти на Землю із казки?
Якщо ні — то навіщо я в хащах життя?
Без очей твоїх — ніч, самота без жаданої ласки,
А без слова твого — небуття.
Прилети, Неповторна! Минають секунди-століття,
Блискавиці небесні обпалюють серце моє.
Я чекаю тебе над безоднею світу,
Де безжалісний птах Прометея клює.
Де ти, де? Бронзовіють напружені м'язи,
Люта втома байдужістю душу вбива.
Ти прийди і вогнем у оголене серце вривайся одразу,
Щоб були непотрібні слова!
Я тоді розірву найдревніші у світі кайдани,
Сколихнеться від жаху Кривава Гора!
Прилітай, Наречена моя, на весільне світання...
Нам пора... Нам пора...
1969 р.
***
Закон вогню, закон кохання, *
Пали мене, карай мене!
Веди крізь громи і повстання
У Преображення ясне!
Не дай в ілюзії заснути,
Не дай мокріти у багні,
Щоб думка грізна і розкута
Палахкотіла у мені.
Щоб крила сильні і вогнисті
Прорвали тіла мур тугий,
Щоб зорі праведні, пречисті
Мене взяли у світ новий!
Іще востаннє я заплачу,
Пройду незримо по землі,
І всі падіння та невдачі
Лишу впокореній золі.
І блискавицею-привітом
Сяйну у грізній синяві.
Закон Вогню гримить над світом:
Умріть, мерці!
Живіть, живі!
1969 р.
***
Хто ти, Любове? Що ти, Любове? *
Спалах чуття? Чи дарунок таланту?
Тіла жага чи божественне слово?
Попіл чи полум'я? Фенікс чи фантом?
Що ти, Любове? Паління в безодню?
Чи ейфоричний хвилюючий трунок?
Хижої пристрасті паща голодна
Чи розцяцьковані квітами труни?
Котиться вир, і нема йому впину,
В ньому зливаються атоми, люди —
Драми, гротески, комедії, кпини:
Є, і було, і триває, і буде!
Грізна любов, найніжніше кохання,
Шепіт несміливий, слово шалене —
Все поспіша на олтар сподівання —
В пащу неситу, в пащу вогненну.
Де розуміння? Де ти, критерій?
Логіка мовчки навколішки стала.
Істини мати. ВершинаЧитать далее...
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
БЛАКИТНИЙ КОВАЛЬ
chtyvo.org.ua/authors/Berdnyk/Zoloti_Vorota_zb.doc
1952-1974
Юліану Чарпінському
Багато, багато
На світі доріг,
А нашу, мій брате,
Затрушує сніг.
І навіть до неї
Не можем прийти,
Бо мури довкруг
І жорстокі кати.
Далеко Вкраїна,
Степи і пітьма,
Та іншої стежки
До неї нема...
Вона нас з'єднала,
Мій друже, в тюрмі,
Вітчизна у серці —
І ми не самі...
Яка б не була
Перед нами стіна,
У нас, побратиме,
Дорога одна...
таб. Джардас
1952 р.
Пісня шукачів тайни*
Ідем, ідем в далеку Путь,
І все запитуємо ми:
«Де нам знайти ясну Любов
Серед вселенської пітьми?»
Нам гримить далина:
«У юрбі не шукай,
Як настане весна —
Вирушай в дальній Край...
Поміж бур і погроз,
Поміж рушень основ,
Поміж гуркоту гроз
Знайдеш ясну Любов...»
І знов ідем поміж примар.
Де вороги і де брати?
Яка Любов, який пожар
Дозволить мужність віднайти?
Нам гуркочуть громи:
«Слухай наші слова!»
Поміж мороку й мли
Блискавиця співа:
«Скинь непевність із плеч.
Не залежуйся, встань!
Знайдеш мужності меч
В громі дивних повстань!»
Шумлять бої. Гримить гроза.
Та не вспокоїться душа...
І нас в бою, поміж вогню
Сердечний біль не залиша...
А нечутна струна
Заклика до путі.
Далина, далина
Стеле стежки круті.
Треба гори пройти,
Подолать Висоту...
У безмовності ти
Знайдеш Правду Святу!
Алтай
1962 р.
* Тут і далі — вірші, позначені зірочкою, покладені на музику. — Прим . упор.
Якщо хочеш — прийди!
Якщо можеш — прийди...
У сумну світанковість,
В небувалу раптовість,
У розбурхану совість,
В невідомість — прийди!
Якщо чуєш — іди!
У смерековий гомін,
У тривогу і втому,
У серця невідомі,
Як додому — іди!
Якщо хочеш — прийди...
Тільки нині, негайно!
І відкриється тайна
На стежках незвичайних...
Якщо можеш — прийди!..
Якщо можеш — прийди
У сумну світанковість,
В небувалу раптовість,
У розбурхану совість,
В невідомість — прийди!
1965р.
***
Аеліто, Аеліто!
Понад світом, понад квітом
Чути поклик, чути сміх...
Поривання і кохання.
І зітхання до світання...
Ти — самотня! Ти — для всіх!
Аеліто, Аеліто,
Як і де тебе зустріти,
Мови слово — як і де?
Лиш сміються дзвінко діти,
Лиш співає пісню вітер
І не чуть її ніде...
1966 р.
Блакитний коваль*
Я блакитний коваль,
Маю кузню свою.
Не залізо, не сталь —
Власну душу кую...
Роздуваю горно
Боротьби і шукань,
І палає воно
Серед грізних повстань!
Я себе розпалю,
Я розжарю свій дух,
І його переллю
У нестримність, у рух!
На ковадло життя
Кину серце своє,
Хай по ньому буття
Грізним молотом б'є!
Скачуть іскри рясні
У незміряну даль...
У чарівному сні
Я — блакитний коваль...
1968 р.
Пісня зоряного корсара*
Ти прийди, Неповторна, на стежку мого поривання,
Ти ступи у колиску моєї душі.
Я готую для тебе початок нового світання,
Тої казки, кохана, яка не лягла у вірші.
Довгі ночі і дні, а тебе все немає, немає,
В скелю серця вдаря галактичний прибій...
Мою душу охоплює туга безкрая,
Розгортає у вічність тривоги сувій.
Де ти, де? Чи прийшла ти на Землю із казки?
Якщо ні — то навіщо я в хащах життя?
Без очей твоїх — ніч, самота без жаданої ласки,
А без слова твого — небуття.
Прилети, Неповторна! Минають секунди-століття,
Блискавиці небесні обпалюють серце моє.
Я чекаю тебе над безоднею світу,
Де безжалісний птах Прометея клює.
Де ти, де? Бронзовіють напружені м'язи,
Люта втома байдужістю душу вбива.
Ти прийди і вогнем у оголене серце вривайся одразу,
Щоб були непотрібні слова!
Я тоді розірву найдревніші у світі кайдани,
Сколихнеться від жаху Кривава Гора!
Прилітай, Наречена моя, на весільне світання...
Нам пора... Нам пора...
1969 р.
***
Закон вогню, закон кохання, *
Пали мене, карай мене!
Веди крізь громи і повстання
У Преображення ясне!
Не дай в ілюзії заснути,
Не дай мокріти у багні,
Щоб думка грізна і розкута
Палахкотіла у мені.
Щоб крила сильні і вогнисті
Прорвали тіла мур тугий,
Щоб зорі праведні, пречисті
Мене взяли у світ новий!
Іще востаннє я заплачу,
Пройду незримо по землі,
І всі падіння та невдачі
Лишу впокореній золі.
І блискавицею-привітом
Сяйну у грізній синяві.
Закон Вогню гримить над світом:
Умріть, мерці!
Живіть, живі!
1969 р.
***
Хто ти, Любове? Що ти, Любове? *
Спалах чуття? Чи дарунок таланту?
Тіла жага чи божественне слово?
Попіл чи полум'я? Фенікс чи фантом?
Що ти, Любове? Паління в безодню?
Чи ейфоричний хвилюючий трунок?
Хижої пристрасті паща голодна
Чи розцяцьковані квітами труни?
Котиться вир, і нема йому впину,
В ньому зливаються атоми, люди —
Драми, гротески, комедії, кпини:
Є, і було, і триває, і буде!
Грізна любов, найніжніше кохання,
Шепіт несміливий, слово шалене —
Все поспіша на олтар сподівання —
В пащу неситу, в пащу вогненну.
Де розуміння? Де ти, критерій?
Логіка мовчки навколішки стала.
Істини мати. Вершина
Олесь Бердник. Маніфест дітей світу
03-12-2013 00:42
…правдиво Кажу вам, якщо не змінитесь
і не станете, як діти, не ввійдете в царство
Небесне.
Отже, хто умалиться, як це дитя, той
і більший в Царстві Небесному.
І хто прийме одне таке дитя в ім ‘я Моє,
той Мене приймає…
Матв. 18.3-5
Багато літ я шукав глузду й критерію буття, діяльності, творчості. Як і всі дорослі люди, блукав у лабіринтах історичних програм, традицій та забобонів, залишених нам предками. Я ненавидів разом з ними, я сумував, бо вони напоїли мене сумом, я захоплювався нескінченними історичними кровопусканнями, бо дорослі одягали ті жахи в барвисте лахміття своїх концепцій та ідей, я поклонявся фальшивим богам, бо то були боги предків, я мурував велетенську темницю псевдожиття, бо батьки переконували мене, що будується прекрасний гармонійний світ, де щасливими будуть усі.
Та гармонія не приходила, щастя було абстрактним поняттям, хмари ненависті й байдужості нависали над світом, і саме життя вже здавалося диявольським спектаклем, створеним для насолоди небесного садиста. Бо справді — де вихід із заклятого космічного кола? І чому воно виникло? Чому не розпадеться? Чому Всесвіт не спалахне вогнем віковічних страждань, мук, від яких мав би розтопитися камінь?
І зненацька мене осяяло: думаючи про долю мислячих істот, ми оцінюємо світову ситуацію лише з позиції дорослої людини. Чи не тут найбільша помилка всіх світоглядних і навіть соціологічних уявлень? Адже ДІТИ — це істоти, котрі ще не стали ДОРОСЛИМИ!
ДІТИ — ЦЕ УНІКАЛЬНЕ, НЕЗАЛЕЖНЕ, НЕПОВТОРНЕ, ЧИСТЕ, РАДІСНЕ ЛЮДСТВО. ДІТИ — ЦЕ ПРИБУЛЬЦІ З БОЖОГО СВІТУ ЛЮБОВІ.
А хто такі ДОРОСЛІ?
Ми — лише ЗІПСОВАНІ ДІТИ.
Не наша вина в тому. Так трапилося, то Господар Мороку напоїв нас чарами і змусив одягнутися в лахміття царів, рабів, вояків, трударів, катів, ув’язнених, вождів та підлеглих. Він примушує нас грати мерзенний спектакль тисячоліть, він силує в необхідність ТАКОЇ ДРАМИ ВІКІВ.
Так твориться наше доросле, серйозне, сповнене пихи і сатанинської гордині, людство.
ГЛЯНЬМО ВІДКРИТО, ПРОСТО, ЩИРО У ВІЧІ ПРАВДІ.
Діти не вбивають, не крадуть, не брешуть, не тримають зла за душею, доки їх не навчать цього дорослі вихователі. Діти не питають одне одного про віру, знання, національні чи расові відмінності, не звертають уваги на колір шкіри чи очей, діти не бояться тварин, і тварини (навіть найлютіші) не бояться дітей і не чіпають їх. Та що про це говорити! Навіть у найжорстокішому серці ката десь жевріє іскра ніжності до дитини, бо пам’ятає його темна душа, що й він був щирим дитям.
I звелів я сам собі: зупинися! Годі йти далі дорослою стежкою — вона веде в морок, у небуття! Гора дорослої підлості закрила від тебе мені очі Матері Світу, але це тому, що ти прийняв ЗІР І ДУМКУ, ЧУТТЯ І ФОРМУ ворожого ілюзорного світу. Вернися до себе, стань знову ДИТЯМ! Тоді ти побачиш себе на березі Правічного Океану Любові поміж Вічних Друзів-Дітей.
І я зупинився.
І, сміючись, починаю здирати з себе химеричні лахміття віків — дорослу душу, дорослі почуття, дорослу думку, дорослі псевдознання. Я кличу всіх Дітей, ув’язнених у темницях ілюзорного світу древнього Чаклуна: ПРОКИНЬТЕСЯ!
Нас давно, давно, давно чекає Рідний Світ Правічної Матері — Світ Радості. Нам пора вернутися ДОДОМУ!
Діти не можуть сказати вам, дорослі, всієї ПРАВДИ. Тому це роблю я від імені ВСІХ ДІТЕЙ СВІТУ, бо відчув себе Громадянином Божої Держави Дітей.
ДОРОСЛИМ ЛЮДЯМ ЗЕМЛІ ВІДКРИТЕ ПОСЛАННЯ ЛЮБОВІ
Вітаємо вас, дорослі, — Матері й Батьки! Уважно вислухайте не Слово — Слово Пробуджених Дітей. Ми воліємо допомогти вам вирватися із заклятого історичного кола, в якому ви опинилися і куди невпинно заганяєте нас.
Ви декларуєте любов до Дітей, працюєте заради нас, ви йдете на тяжкі жертви в наше ім’я, ви муруєте стіни палаців та в’язниць для нас, ви вмираєте на полях невпинних побоїщ, щоб ми могли вмирати після вас, ви загромаджуєте полиці бібліотек фальшивими, нікчемними, марнославними книгами, щоб напоїти наш прозорий дух і розум химерними, викривленими, огидними, ненависними знаннями, ви нав’язуєте нам свої страхітливі сексуальні потворності, затемняючи чисту, святу дитячу Любов її чорним двійником, витисканим у клоаках диявольського світу.
Ви, дорослі, ніколи не питали нас — чи воліємо ми того, що нам передаєте, чому ви нас навчаєте?
Ви деспотично втискуєте нас у тісні рамці чи форми жорстоких програм корисливості, прагматизму, підлості, страху, обману, насилля, забобонів, відчуження, самознищення, приниження, пересудів. І цей жахливий процес називається ВИХОВАННЯМ НОВИХ ПОКОЛІНЬ, естафетою культури, знання, цивілізації.
Ви, дорослі, ненавидите нас, нашу чистоту, ясність і доброзичливість. Добре Дитя для вас — докір вашій спустошеній душі, тому ви поспішаєте одорослити його, щоб усунути власний комплекс неповноцінності. Ви радієте, коли дитя заучує і лепече ваші нікчемні вірші, коли воно наслідує, ще нічого не розуміючи, ваші паскудні звички. І ви намагаєтеся не помічати нетутешньої печалі в очах дитини, не слухаєте дивних речень і запитань,Читать далее...
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
…правдиво Кажу вам, якщо не змінитесь
і не станете, як діти, не ввійдете в царство
Небесне.
Отже, хто умалиться, як це дитя, той
і більший в Царстві Небесному.
І хто прийме одне таке дитя в ім ‘я Моє,
той Мене приймає…
Матв. 18.3-5
Багато літ я шукав глузду й критерію буття, діяльності, творчості. Як і всі дорослі люди, блукав у лабіринтах історичних програм, традицій та забобонів, залишених нам предками. Я ненавидів разом з ними, я сумував, бо вони напоїли мене сумом, я захоплювався нескінченними історичними кровопусканнями, бо дорослі одягали ті жахи в барвисте лахміття своїх концепцій та ідей, я поклонявся фальшивим богам, бо то були боги предків, я мурував велетенську темницю псевдожиття, бо батьки переконували мене, що будується прекрасний гармонійний світ, де щасливими будуть усі.
Та гармонія не приходила, щастя було абстрактним поняттям, хмари ненависті й байдужості нависали над світом, і саме життя вже здавалося диявольським спектаклем, створеним для насолоди небесного садиста. Бо справді — де вихід із заклятого космічного кола? І чому воно виникло? Чому не розпадеться? Чому Всесвіт не спалахне вогнем віковічних страждань, мук, від яких мав би розтопитися камінь?
І зненацька мене осяяло: думаючи про долю мислячих істот, ми оцінюємо світову ситуацію лише з позиції дорослої людини. Чи не тут найбільша помилка всіх світоглядних і навіть соціологічних уявлень? Адже ДІТИ — це істоти, котрі ще не стали ДОРОСЛИМИ!
ДІТИ — ЦЕ УНІКАЛЬНЕ, НЕЗАЛЕЖНЕ, НЕПОВТОРНЕ, ЧИСТЕ, РАДІСНЕ ЛЮДСТВО. ДІТИ — ЦЕ ПРИБУЛЬЦІ З БОЖОГО СВІТУ ЛЮБОВІ.
А хто такі ДОРОСЛІ?
Ми — лише ЗІПСОВАНІ ДІТИ.
Не наша вина в тому. Так трапилося, то Господар Мороку напоїв нас чарами і змусив одягнутися в лахміття царів, рабів, вояків, трударів, катів, ув’язнених, вождів та підлеглих. Він примушує нас грати мерзенний спектакль тисячоліть, він силує в необхідність ТАКОЇ ДРАМИ ВІКІВ.
Так твориться наше доросле, серйозне, сповнене пихи і сатанинської гордині, людство.
ГЛЯНЬМО ВІДКРИТО, ПРОСТО, ЩИРО У ВІЧІ ПРАВДІ.
Діти не вбивають, не крадуть, не брешуть, не тримають зла за душею, доки їх не навчать цього дорослі вихователі. Діти не питають одне одного про віру, знання, національні чи расові відмінності, не звертають уваги на колір шкіри чи очей, діти не бояться тварин, і тварини (навіть найлютіші) не бояться дітей і не чіпають їх. Та що про це говорити! Навіть у найжорстокішому серці ката десь жевріє іскра ніжності до дитини, бо пам’ятає його темна душа, що й він був щирим дитям.
I звелів я сам собі: зупинися! Годі йти далі дорослою стежкою — вона веде в морок, у небуття! Гора дорослої підлості закрила від тебе мені очі Матері Світу, але це тому, що ти прийняв ЗІР І ДУМКУ, ЧУТТЯ І ФОРМУ ворожого ілюзорного світу. Вернися до себе, стань знову ДИТЯМ! Тоді ти побачиш себе на березі Правічного Океану Любові поміж Вічних Друзів-Дітей.
І я зупинився.
І, сміючись, починаю здирати з себе химеричні лахміття віків — дорослу душу, дорослі почуття, дорослу думку, дорослі псевдознання. Я кличу всіх Дітей, ув’язнених у темницях ілюзорного світу древнього Чаклуна: ПРОКИНЬТЕСЯ!
Нас давно, давно, давно чекає Рідний Світ Правічної Матері — Світ Радості. Нам пора вернутися ДОДОМУ!
Діти не можуть сказати вам, дорослі, всієї ПРАВДИ. Тому це роблю я від імені ВСІХ ДІТЕЙ СВІТУ, бо відчув себе Громадянином Божої Держави Дітей.
ДОРОСЛИМ ЛЮДЯМ ЗЕМЛІ ВІДКРИТЕ ПОСЛАННЯ ЛЮБОВІ
Вітаємо вас, дорослі, — Матері й Батьки! Уважно вислухайте не Слово — Слово Пробуджених Дітей. Ми воліємо допомогти вам вирватися із заклятого історичного кола, в якому ви опинилися і куди невпинно заганяєте нас.
Ви декларуєте любов до Дітей, працюєте заради нас, ви йдете на тяжкі жертви в наше ім’я, ви муруєте стіни палаців та в’язниць для нас, ви вмираєте на полях невпинних побоїщ, щоб ми могли вмирати після вас, ви загромаджуєте полиці бібліотек фальшивими, нікчемними, марнославними книгами, щоб напоїти наш прозорий дух і розум химерними, викривленими, огидними, ненависними знаннями, ви нав’язуєте нам свої страхітливі сексуальні потворності, затемняючи чисту, святу дитячу Любов її чорним двійником, витисканим у клоаках диявольського світу.
Ви, дорослі, ніколи не питали нас — чи воліємо ми того, що нам передаєте, чому ви нас навчаєте?
Ви деспотично втискуєте нас у тісні рамці чи форми жорстоких програм корисливості, прагматизму, підлості, страху, обману, насилля, забобонів, відчуження, самознищення, приниження, пересудів. І цей жахливий процес називається ВИХОВАННЯМ НОВИХ ПОКОЛІНЬ, естафетою культури, знання, цивілізації.
Ви, дорослі, ненавидите нас, нашу чистоту, ясність і доброзичливість. Добре Дитя для вас — докір вашій спустошеній душі, тому ви поспішаєте одорослити його, щоб усунути власний комплекс неповноцінності. Ви радієте, коли дитя заучує і лепече ваші нікчемні вірші, коли воно наслідує, ще нічого не розуміючи, ваші паскудні звички. І ви намагаєтеся не помічати нетутешньої печалі в очах дитини, не слухаєте дивних речень і запитань,
Фалунь Дафа (Фалуньгун) – хороший метод самовдосконалення душі та життя
15-09-2013 22:21
25 серпня 2013 року, в день святкування 730-річчя рідного міста, рівняни мали можливість познайомитись з Фалунь Дафа.
Праворуч кінопалацу „Україна”, біля намету жовтого кольору з написом: „Істина Доброта Терпіння” під спокійну музику одні практикуючі робили вправи, інші - роздавали газети „Фалунь Дафа у світі” та навчали діток робити паперовий лотос – символ чистоти та самовдосконалення.
Фалунь Дафа (Фалуньгун ) – метод самовдосконалення душі та життя за найвищою властивостю Всесвіту: „Істина Доброта Терпіння”. Китайською це звучить як „Чжень Шань Жень.” Головна увага звертається на мораль, духовність людини. Практикуючий оцінює себе та свої вчинки саме за цим критерієм – „Істина Доброта Терпіння”.
Люди, що практикують Фалуньгун, стають терплячішими, милосерднішими до інших, піклуються в першу чергу про інших, не відповідають образою на образу, причину всього шукають в собі, поступово відмовляються від шкідливих звичок, байдужі до слави та вигоди, до бажання показати себе, байдужі до релігії та політики. Комплекс із 5 медитативних вправ сприяє швидкому очищенню організму. Практикуючі відзначають оздоровлюючий, омолоджувальний ефект практики.
Метод самовдосконалення Фалунь Дафа має доісторичні корені, він передавався раніше з уст в уста від учителя до обраного учня. Майстер Лі Хунчжі адаптував цей метод до сьогоднішніх умов та мислення і представив для всіх, хто прагне вдосконалюватись до найвищих рівнів, чи стати кращою людиною. 1992 року Лі Хунчжі прочитав лекції з викладенням Великого Закону в Китаї.
Книги Лі Хунчжі та відео можна скачати на сайті „Фалунь Дафа. Головна” (http://uk.falundafa.org/), придбати у книгарнях (м.Київ, м.Дніпропетровськ, м.Одеса) або замовити за вказаними на сайті телефонами. Книги перекладені на 40 мов світу ( „Чжуань Фалунь” є також українською мовою), практика має своїх послідовників у 114 країнах земної кулі. В усьому світі заняття проводяться безкоштовно.
Книги "Чжуань Фалунь" (рос. та укр. переклади), а також "Суть усердного совершенствования" можно замовити через інтернет-магазин через сайт www.odissey.kiev.ua або за тел.
(044)496-04-70; (066)459-01-41;(067)440-97-59;(093)720-91-82
Книги Лі Хунчжі "Чжуань Фалунь" та "Метод полного совершенства..." можна знайти в читальних залах рівненської обласної наукової бібліотеки (пл. Короленка, 6, м.Рівне) та наукової бібліотеки РДГУ (м. Рівне, вул. Остафова, 31).
Повільні, плавні, часто статичні та медитативні вправи були незвичними для рівнян. „Мамо, вони живі!”- вигукнуло якесь дитя. Доброзичливі, щирі рівняни зупинялись, читали „Істина Доброта Терпіння” на наметі й футболках практикуючих. От жіночка вже займалась цигун та розпитує про Фалуньгун ; а чоловіка зацікавив Фалунь Дафа як практика самовдосконалення душі та тіла, що може дати зцілення. Старенький із добрими розумними очима каже, що передасть газету дітям – „куди вже мені, хай вони!” Ось група молодят зі смішком підійшла до намету, та, уважно слухаючи практикуючого, стають все серйознішими. „Це ви в лютому були в Рівному з виставкою картин? І що, ще й досі в Китаї переслідують та катують людей за цю практику? За переконання?!”- сердечно розпитує рівнянин.
Мами та татки разом зі своїми дітьми навчаються робити орігамі – лотоси з паперу. Насінина лотосу здатна прорости навіть через тисячі років; вкорінившись у брудному мулі, рослинка проростає через товщу води і являється перед сонцем прекрасною квіткою, що здатна самоочищуватись. Зі звичайних смужок кольорового паперу твориться диво: в руках Даринки, Анастасії, Софійки розквітають прекрасні білі, рожеві та блакитні лотоси.
Серпень 2013.
Валентина, м.Рівне
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
25 серпня 2013 року, в день святкування 730-річчя рідного міста, рівняни мали можливість познайомитись з Фалунь Дафа.
Праворуч кінопалацу „Україна”, біля намету жовтого кольору з написом: „Істина Доброта Терпіння” під спокійну музику одні практикуючі робили вправи, інші - роздавали газети „Фалунь Дафа у світі” та навчали діток робити паперовий лотос – символ чистоти та самовдосконалення.
Фалунь Дафа (Фалуньгун ) – метод самовдосконалення душі та життя за найвищою властивостю Всесвіту: „Істина Доброта Терпіння”. Китайською це звучить як „Чжень Шань Жень.” Головна увага звертається на мораль, духовність людини. Практикуючий оцінює себе та свої вчинки саме за цим критерієм – „Істина Доброта Терпіння”.
Люди, що практикують Фалуньгун, стають терплячішими, милосерднішими до інших, піклуються в першу чергу про інших, не відповідають образою на образу, причину всього шукають в собі, поступово відмовляються від шкідливих звичок, байдужі до слави та вигоди, до бажання показати себе, байдужі до релігії та політики. Комплекс із 5 медитативних вправ сприяє швидкому очищенню організму. Практикуючі відзначають оздоровлюючий, омолоджувальний ефект практики.
Метод самовдосконалення Фалунь Дафа має доісторичні корені, він передавався раніше з уст в уста від учителя до обраного учня. Майстер Лі Хунчжі адаптував цей метод до сьогоднішніх умов та мислення і представив для всіх, хто прагне вдосконалюватись до найвищих рівнів, чи стати кращою людиною. 1992 року Лі Хунчжі прочитав лекції з викладенням Великого Закону в Китаї.
Книги Лі Хунчжі та відео можна скачати на сайті „Фалунь Дафа. Головна” (http://uk.falundafa.org/), придбати у книгарнях (м.Київ, м.Дніпропетровськ, м.Одеса) або замовити за вказаними на сайті телефонами. Книги перекладені на 40 мов світу ( „Чжуань Фалунь” є також українською мовою), практика має своїх послідовників у 114 країнах земної кулі. В усьому світі заняття проводяться безкоштовно.
Книги "Чжуань Фалунь" (рос. та укр. переклади), а також "Суть усердного совершенствования" можно замовити через інтернет-магазин через сайт www.odissey.kiev.ua або за тел.
(044)496-04-70; (066)459-01-41;(067)440-97-59;(093)720-91-82
Книги Лі Хунчжі "Чжуань Фалунь" та "Метод полного совершенства..." можна знайти в читальних залах рівненської обласної наукової бібліотеки (пл. Короленка, 6, м.Рівне) та наукової бібліотеки РДГУ (м. Рівне, вул. Остафова, 31).
Повільні, плавні, часто статичні та медитативні вправи були незвичними для рівнян. „Мамо, вони живі!”- вигукнуло якесь дитя. Доброзичливі, щирі рівняни зупинялись, читали „Істина Доброта Терпіння” на наметі й футболках практикуючих. От жіночка вже займалась цигун та розпитує про Фалуньгун ; а чоловіка зацікавив Фалунь Дафа як практика самовдосконалення душі та тіла, що може дати зцілення. Старенький із добрими розумними очима каже, що передасть газету дітям – „куди вже мені, хай вони!” Ось група молодят зі смішком підійшла до намету, та, уважно слухаючи практикуючого, стають все серйознішими. „Це ви в лютому були в Рівному з виставкою картин? І що, ще й досі в Китаї переслідують та катують людей за цю практику? За переконання?!”- сердечно розпитує рівнянин.
Мами та татки разом зі своїми дітьми навчаються робити орігамі – лотоси з паперу. Насінина лотосу здатна прорости навіть через тисячі років; вкорінившись у брудному мулі, рослинка проростає через товщу води і являється перед сонцем прекрасною квіткою, що здатна самоочищуватись. Зі звичайних смужок кольорового паперу твориться диво: в руках Даринки, Анастасії, Софійки розквітають прекрасні білі, рожеві та блакитні лотоси.
Серпень 2013.
Валентина, м.Рівне
Зелена планета знання
29-06-2013 00:14
Де ти, Земле, опинилась, де ти, Квітами засіяна плането? /Олесь Бердник /
- Є такий закон, - сказав мені згодом маленький принц.- Причепурився сам уранці, причепури гарненько і свою планету.
Антуан де Сент-Екзюпері, «Маленький Принц»
„Чисто не там, де часто прибирають, а там, де не смітять” – ця істина всім відома й зрозуміла. Звідки ж береться сміття на вулиці?
Хто кидає сміття під ноги, на газони, в квітники? Це невігласи, нецивілізовані люди.
Якого сміття найбільше? – це недопалки, коробки з-під сигарет, кришки пляшок, пляшки з-під пива. Отже, ті невігласи, які палять та п’ють алкогольні напої є найбільшими забруднювачами планети. Тютюнопаління – психічна хвороба, вживання спиртного – психічна хвороба.
Чому люди палять та п’ють? – не вистачає радості, любові (в них самих), вони хочуть втекти від постійних проблем, постійного напруження, отже, штучними засобами зробити себе більш сміливим, зняти напруження, додати на кілька хвилин ілюзорної радості. Ці люди мають слабкий розум („я знаю, що пити та палити шкідливо” – але...- це не знання, а інформація, знаю – та не роблю; це платформа розуму, який готовий виправдати будь-який наш вчинок, розуму, що служить почуттям). На платформі інтелекту „я знаю – значить роблю”- не потрібні штучні „ковтки”, „затяжки” для щастя. Здоровій людині цього не треба. Знаючій, цивілізованій людині цього не треба. Вона самодостатня. Вона відповідає за свої вчинки, вона піклується про інших.
Отже, причиною бруду на наших вулицях є невігластво: лише люди хворі, невпевнені, нецивілізовані плюють жвачку будь де, кидають недопалок та пляшки будь де. Мабуть, це „пришельці”, руйнатори – ця планета їм чужа. В себе вдома, на своїй планеті не кидають сміття під ноги.
Таке враження, що нецивілізованих людей, хворих, стає все більше й більше – кожного треба опікати, після кожного прибрати, кожного вилікувати...
А де ж набрати кожному персонального двірника? Чи, може, пора вчитися і покласти край неуцтву, хворобам, стражданням та бруду?
Нехай кожного дня нам усміхається чиста заквітчана планета!
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Де ти, Земле, опинилась, де ти, Квітами засіяна плането? /Олесь Бердник /
- Є такий закон, - сказав мені згодом маленький принц.- Причепурився сам уранці, причепури гарненько і свою планету.
Антуан де Сент-Екзюпері, «Маленький Принц»
„Чисто не там, де часто прибирають, а там, де не смітять” – ця істина всім відома й зрозуміла. Звідки ж береться сміття на вулиці?
Хто кидає сміття під ноги, на газони, в квітники? Це невігласи, нецивілізовані люди.
Якого сміття найбільше? – це недопалки, коробки з-під сигарет, кришки пляшок, пляшки з-під пива. Отже, ті невігласи, які палять та п’ють алкогольні напої є найбільшими забруднювачами планети. Тютюнопаління – психічна хвороба, вживання спиртного – психічна хвороба.
Чому люди палять та п’ють? – не вистачає радості, любові (в них самих), вони хочуть втекти від постійних проблем, постійного напруження, отже, штучними засобами зробити себе більш сміливим, зняти напруження, додати на кілька хвилин ілюзорної радості. Ці люди мають слабкий розум („я знаю, що пити та палити шкідливо” – але...- це не знання, а інформація, знаю – та не роблю; це платформа розуму, який готовий виправдати будь-який наш вчинок, розуму, що служить почуттям). На платформі інтелекту „я знаю – значить роблю”- не потрібні штучні „ковтки”, „затяжки” для щастя. Здоровій людині цього не треба. Знаючій, цивілізованій людині цього не треба. Вона самодостатня. Вона відповідає за свої вчинки, вона піклується про інших.
Отже, причиною бруду на наших вулицях є невігластво: лише люди хворі, невпевнені, нецивілізовані плюють жвачку будь де, кидають недопалок та пляшки будь де. Мабуть, це „пришельці”, руйнатори – ця планета їм чужа. В себе вдома, на своїй планеті не кидають сміття під ноги.
Таке враження, що нецивілізованих людей, хворих, стає все більше й більше – кожного треба опікати, після кожного прибрати, кожного вилікувати...
А де ж набрати кожному персонального двірника? Чи, може, пора вчитися і покласти край неуцтву, хворобам, стражданням та бруду?
Нехай кожного дня нам усміхається чиста заквітчана планета!
Робота над помилками.
29-06-2013 00:08
Критикующий нас забирает наши грехи.
(Древня ведична мудрість, з лекції М.Таргакової „Причины болезней”)
Дивись у свій зошит, працюй над своїми помилками – оцінку отримаєш ти за свою роботу. Чужі помилки більше падають в очі, але нащо вони тобі? Щоб взяти на себе чуже? Щоб показати себе? Вислужитись перед вчителем? Як твоє буде досконалим, тоді тільки зможеш допомогти іншим, а поки що в тебе є над чим працювати...
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Критикующий нас забирает наши грехи.
(Древня ведична мудрість, з лекції М.Таргакової „Причины болезней”)
Дивись у свій зошит, працюй над своїми помилками – оцінку отримаєш ти за свою роботу. Чужі помилки більше падають в очі, але нащо вони тобі? Щоб взяти на себе чуже? Щоб показати себе? Вислужитись перед вчителем? Як твоє буде досконалим, тоді тільки зможеш допомогти іншим, а поки що в тебе є над чим працювати...
Він не прийшов, бо заблукав...
29-06-2013 00:06
А базарище пустіє,
Наливається імлою…
А у небі Зорі мріють
І... сміються наді мною…
Олесь Бердник
У багатьох, хто народився в час Великої Вітчизняної війни, дитинство було часто і холодним, і напівголодним.
50-ті роки. Найважча пора – початок весни. 9-ти річна Галинка нащипала на лузі щавлю, взяла наготовану мамою Мар’яною півлітрову банку сметани, і пішла продавати той нехитрий товар на базар до Острожця, що за кілька кілометрів від рідного села.
От щавель вже проданий, а сметану тільки запитують, але не беруть. Нарешті підходить чоловік років сорока, гарно вдітий, привітний – хоче купити сметану, готовий платити таку ціну – та тільки банки не має, щоб перелити – він піде додому (тут недалеко!) переллє сметану і принесе Галинці банку. Пішов, забрав сметану, не заплатив – нічого, розрахується, як принесе банку... Мама буде рада, що Галинка така працьовита й така розумниця – приносить в сім’ю гроші... Радість наповнювала дівчинку, але проходив час, і радість кудись спливала.
Вже базар розходиться. Стояти холодно. Голодна. Мряка. Вечоріє. Де ж той гарний поважний дядя? Що ж я скажу мамі? Де сметана? Де гроші? Клубок болю і тривоги підповзає до горла. Де ж дядя? Може, з ним щось сталося? Може, просто забув, де вона стоїть, заблукав, ніяк її не знайде... На базарі порожньо – стоїть лише білява Галинка, чекає... Треба йти вже додому. Обманув?!- Ні-ні! Він – не міг так з нею! Він просто її не знайшов, він заблукав...
червень 2013р. В.К.
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
А базарище пустіє,
Наливається імлою…
А у небі Зорі мріють
І... сміються наді мною…
Олесь Бердник
У багатьох, хто народився в час Великої Вітчизняної війни, дитинство було часто і холодним, і напівголодним.
50-ті роки. Найважча пора – початок весни. 9-ти річна Галинка нащипала на лузі щавлю, взяла наготовану мамою Мар’яною півлітрову банку сметани, і пішла продавати той нехитрий товар на базар до Острожця, що за кілька кілометрів від рідного села.
От щавель вже проданий, а сметану тільки запитують, але не беруть. Нарешті підходить чоловік років сорока, гарно вдітий, привітний – хоче купити сметану, готовий платити таку ціну – та тільки банки не має, щоб перелити – він піде додому (тут недалеко!) переллє сметану і принесе Галинці банку. Пішов, забрав сметану, не заплатив – нічого, розрахується, як принесе банку... Мама буде рада, що Галинка така працьовита й така розумниця – приносить в сім’ю гроші... Радість наповнювала дівчинку, але проходив час, і радість кудись спливала.
Вже базар розходиться. Стояти холодно. Голодна. Мряка. Вечоріє. Де ж той гарний поважний дядя? Що ж я скажу мамі? Де сметана? Де гроші? Клубок болю і тривоги підповзає до горла. Де ж дядя? Може, з ним щось сталося? Може, просто забув, де вона стоїть, заблукав, ніяк її не знайде... На базарі порожньо – стоїть лише білява Галинка, чекає... Треба йти вже додому. Обманув?!- Ні-ні! Він – не міг так з нею! Він просто її не знайшов, він заблукав...
червень 2013р. В.К.
Солодкий слід на снігу.
29-06-2013 00:02
Всем нам хочется сладкого, вкусного.
Л.Н.Толстой, «Анна Каренина», ч.7.гл.29
В той післявоєнний рік пасха була ранньою – ще навкруги лежав сніг.
Мама напече нам з братом смачних пиріжків, от тільки треба їй, Галинці, піти до магазину за цукром. Мама дала кусок тканини – сюди нехай продавець насипле цукру і сама зав’яже – тільки ж дивись - не розв’язуй вузлика!
Галинка купила цукру, йде додому. Весняне сонце всміхається Галинці, дорозі, сонним деревам, навіть цьому холодному снігу. Солодощі – це така рідкість, вона так давно не відчувала солодкого смаку. Ну що станеться, якщо вона візьме лише щіпку цукру? Так хочеться... Взяла...
За кілька хвилин з вузликом цукру переступила поріг своєї хатинки, подала мамі покупку...але, що це? Вузлик погано зав’язаний, частина цукру розсипалась... Одного погляду мами Мар’яни достатньо, щоб усвідомити всю важкість своєї провини...
Мама подала металеву кружку і алюмінієву ложку: „Йди по своїх слідах, збирай цукор по снігу!” І пішла, і збирала... Сльози затуманювали цукрову доріжку. Такий солодкий цукор, так гірко-о...
червень 2013р. В.К.
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Всем нам хочется сладкого, вкусного.
Л.Н.Толстой, «Анна Каренина», ч.7.гл.29
В той післявоєнний рік пасха була ранньою – ще навкруги лежав сніг.
Мама напече нам з братом смачних пиріжків, от тільки треба їй, Галинці, піти до магазину за цукром. Мама дала кусок тканини – сюди нехай продавець насипле цукру і сама зав’яже – тільки ж дивись - не розв’язуй вузлика!
Галинка купила цукру, йде додому. Весняне сонце всміхається Галинці, дорозі, сонним деревам, навіть цьому холодному снігу. Солодощі – це така рідкість, вона так давно не відчувала солодкого смаку. Ну що станеться, якщо вона візьме лише щіпку цукру? Так хочеться... Взяла...
За кілька хвилин з вузликом цукру переступила поріг своєї хатинки, подала мамі покупку...але, що це? Вузлик погано зав’язаний, частина цукру розсипалась... Одного погляду мами Мар’яни достатньо, щоб усвідомити всю важкість своєї провини...
Мама подала металеву кружку і алюмінієву ложку: „Йди по своїх слідах, збирай цукор по снігу!” І пішла, і збирала... Сльози затуманювали цукрову доріжку. Такий солодкий цукор, так гірко-о...
червень 2013р. В.К.
Мрію про незвичайну празоряну дію
18-05-2013 12:06
Мрію про незвичайну празоряну дію...
Де, і для кого, і з ким?
Вітер повіє, мрію розвіє,
ніби легесенький дим...
Все- таки маю, маю надію...
Ой та надія, мрія пташина,
В небо навіки, навіки полине...
Олесь Бердник
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Мрію про незвичайну празоряну дію...
Де, і для кого, і з ким?
Вітер повіє, мрію розвіє,
ніби легесенький дим...
Все- таки маю, маю надію...
Ой та надія, мрія пташина,
В небо навіки, навіки полине...
Олесь Бердник