У бузковім раю та вишневому рідному цвіті я бджолою в краю облечу і обнюхаю квіти... Ще загляну в вікно, де роки наймиліші летіли – там в обіймах зі сном мріям вбачить майбутнє скортілось... Ось пробігло воно – стало дійсністю й правдою нині. Тінь тих днів не дано нам забуть в колисковій долині... Доленосно звучать незабутні мелодії дому, а священна печаль – мовчазна є молитва порогу. Там знялись на крило і наповнилось серце любов'ю. Батьківщини тепло до сих пір нас тримає собою... Автор: Променистий менестрель / м. Сімферополь

Рамочка від Beauti_Flash

19 січня українці відзначать свято Водохреща. В цей день відбулось хрещення Ісуса Христа і день збігається зі святом Богоявлення. У день Богоявлення, після служби у церкві, в пам’ять про хрещення Ісуса Христа в Йордані, проводять велике освячення води на всіх річках, озерах, джерелах і колодязях. Свято Хрещення Господнього відоме всім. Цей день люди прагнуть прожити правильно і з користю для душі.


Точне розташування місця хрещення Ісуса Христа досі невідомо / фото УНІАН

Водохреща (або Ордана, Йордана, Богоявлення) — третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке православні та греко-католицькі християни відзначають 19 січня. Із Хрещенням Господнім пов'язують хрещення в Йордані Христа. Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордані. Зайшовши на берег - з небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва свята — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба.

«Не цураймося своєї мови...
Цуратися мови – то цуратися народу...
Хто зраджує й кидає свою рідну мову та переходить на чужу,
той легко зрадить і батьківській вірі, і церкві,
і зрештою стане безвірним та бездушним перекидьком.»
— Іван Огієнко

У народі 14 січня колись говорили «Старий рік у ноги – Новий у пороги». І тому з цим днем було пов’язано багато різноманітних повір’їв і прикмет. Зокрема, аби впродовж року були обновки, на старий Новий рік зазвичай одягали все нове, а інколи навіть одяг змінювали кілька разів. А для того, щоб на столі протягом року була смачна їжа, – готували різноманітні страви і серед них обов’язково було смажене порося.

Оскільки Василь Великий вважався покровителем землеробства, вдосвіта потрібно було засіяти збіжжям оселю. Здебільшого, це робили хлопчики, бо люди вірили, що вони приносять щастя, особливо Василі. Підмічали цього дня і погоду. Якщо 14 січня вранці зійде сонечко – весь рік буде щасливий, якщо падатиме сніг, рік буде щедрим на врожай.


Іван Огієнко 1926-го / Фото: uk.wikipedia.org

14 січня 1882 року в містечку Брусилові на Житомирщині народився Іван Огієнко (церковне ім’я Іларіон) – український церковний та громадський діяч, митрополит УАПЦ, мовознавець, історик церкви, педагог. Автор «Історії українського друкарства», «Історії української літературної мови», перекладів Біблії та Св. Письма українською мовою.

«Немає в людини нічого милішого над свою рідну землю.
Де хто народився, де провів свої дитячі роки, до тієї землі прив’язується він усією душею на ціле життя. А хто, буває, відірветься від своєї рідної землі, той мріє завжди про неї, як про святість найбільшу…»
— Іван Огієнко

Рамочка від Наталя_Івушка

Чого являєшся мені У сні? Чого звертаєш ти до мене Чудові очі ті ясні, Сумні, Немов криниці дно студене? Чому уста твої німі? Який докір, яке страждання, Яке несповнене бажання На них, мов зарево червоне, Займається і знову тоне У тьмі? Чого являєшся мені У сні? В житті ти мною згордувала, Моє ти серце надірвала, Із нього визвала одні Оті ридання голосні — Пісні. В житті мене ти й знать не знаєш, Ідеш по вулиці — минаєш, Вклонюся — навіть не зирнеш І головою не кивнеш, Хоч знаєш, знаєш, добре знаєш, Як я люблю тебе без тями, Як мучусь довгими ночами І як літа вже за літами Свій біль, свій жаль, свої пісні У серці здавлюю на дні. О, ні! Являйся, зіронько, мені Хоч в сні! В житті мені весь вік тужити — Не жити. Так най те серце, що в турботі, Неначе перла у болоті, Марніє, в'яне, засиха,— Хоч в сні на вид твій оживає, Хоч в жалощах живіше грає. По-людськи вільно віддиха, І того дива золотого Зазнає, щастя молодого, Бажаного, страшного того Гріха!

Рамочка від Valvallu

У Донецькій області гвардійці, що виконують бойові завдання на Донбасі, отримали нагороди від Командувача Операції об'єднаних сил.

Командир угруповання Національної гвардії України в Оперативно-тактичному управлінні "Схід" полковник Валерій Смолов вручив високі нагороди від Командувача Об’єднаних сил нацгвардійцям, які успішно виконують бойові завдання в районі проведення операції Об’єднаних сил.



"Завдяки вашому сумлінному виконанню обов’язків, мільйони українців можуть почуватися спокійно. Ви – яскравий приклад неухильної вірності військовій присязі, даної українському народові", - зазначив полковник Валерій Смолов.

Традиційно в часі різдвяно-новорічних свят у міжвоєнному Львові проходили карнавали – вечірки з музикою та танцями. І, як і тепер, одним з найважливіших питань для панянок було “що одягти?”. Адже минулорічна вечірня сукня уже втратила свою актуальність, хоча й була одягнута від сили декілька разів, а нова коштує чимало. Як осучаснити вечірній гардероб, щоб він ще міг придатися й цьогоріч? Та й узагалі, що зараз модно? Про це – у статті “Карнавал іде…”, що була опублікована у жіночому часописі “Нова хата” за 1 січня 1937 року (текст подаємо оригінальним).  

Оголошення про вечорниці. "Діло", 1937 р.

КАРНАВАЛ ІДЕ…
Танцюємо властиво цілий рік. В літі (Черче), в осені і весною. Так що з карнавалу лишилася тільки назва, що обіймає час від Різдва до Великого Посту. Одначе своє значіння карнавал все ж таки має. В ньому відбуваються великі, репрезентаційні забави й коли справляємо впродовж цього вечірну туалєту, то саме в цьому сезоні. Як її справляти? Перекидуємо журналі мод і комбінуємо гарячково: якби торічню пофарбувати й докупити до неї ще коронки, або якби з нашої візитової можна зладити спід і т.д. Все якби! А може «шарпнутися» на нову?


Модні вечірні сукні 1937 року

На Майдан я вперше приїхав на третій день після розгону студентів. Тоді тут все було в такому хаотичному стані… Ще не було справжньої самоорганізації, але люди вже почали між собою гуртуватись: будували невеличкі намети для спання і щоб погрітися. З нашого Косівського району можна було на пальцях однієї руки порахувати знайомі обличчя. Але мені дзвонили, запитували, що тут робиться у Києві і масово почали приїжджати, щоб захистити наш український вибір.

– Пане Олеже, ваша сотня називається “Гуцульською”?
– Так, більшість сотень мали назви: “Львівська брама”, “Висота”, “Ведмеді”… Я довго не думав, коли мене Парубій спитав як буде називатися наша сотня. Звичайно, – “Гуцульська”, тому що тут і Косівщина, і Снятинщина, і частково Верховинський район були представлені. Схиляю голову перед цими хлопцями і радий, тому що ніхто з них не зірвався і всі до кінця трималися.

– Ви постійно були на Майдані чи все-таки виїжджали додому?
– Як сотнику залишати свою справу? Я був тут майже безвилазно. Тільки після Нового року на кілька днів поїхав додому і ще 16, 17 та 18 лютого. Але почались лютневі події і я повернувся до Києва. Я вже казав, що був сотником. Але спочатку був координатором Косівського району на Майдані. Так постановили люди з нашого району, які від початку там збиралися. Моїм завданням було координувати в Києві наших людей, допомагати з поселенням, харчуванням, зорієнтуватися тим, хто вперше прибув на Майдан, бо людей все більшало. Тоді вже приїхало за сто чоловік, потім ще більше. Доводилося з “КиївЕкспоПлазою”, Жовтневим палацом домовлятися, а також з організаторами в Будинку профспілок про їхнє поселення. Люди хотіли щось робити, бути корисними. Одні записувались волонтерами, інші виявляли бажання долучитися до охорони об’єктів – це була найвідповідальніша справа. В той період ми охороняли підходи до барикад. Так починалася наша самоорганізація. Тоді я домовився з колишніми “афганцями” – наші побудували перший намет з їхньою допомогою. Придбали на початку один, а потім збудували невеличке наметове містечко. Люди постійно тут жили, несли службу у 8-й Сотні. Ми були: 8-а Сотня, 3-й батальйон, 1-й взвод. Були конкретні об’єкти, які наші люди цілодобово охороняли.

У Чорнобилі побачили коней Пржевальського. Це останній вид диких коней, які були практично винищені у 20 столітті. Величних тварин помітили у Чорнобильському заповіднику і опублікували вражаючі фото граційних скакунів.

Так, у мережі з'явилися захопливі та атмосферні знімки з Чорнобиля. Фотографу вдалося зняти десяток коней Пржевальського серед засніжених просторів дикої природи, яка неабияк відновилася з моменту аварії на ЧАЕС.

Фіналістка конкурсу “Міс Вінниця-2003”, “Міс десант”, капітан медичної служби Олена Миколайчук з тих, про кого кажуть: «Підбори змінила на берці». Адже в минулому Олена — успішна модель, яка вирішила пов’язати життя з військовою медициною та стала офіцером Збройних Сил України. За тендітними плечима цієї вродливої молодої жінки чотири вищі освіти, участь в операції Об’єднаних сил. А ще — вже без малого 20 років служби в українському війську та знайомство… з ким би ви подумали? Із самим Папою Римським.