Введенский монастырь в Киеве. Фото: monasteries.org.ua

Столица Украины удивительно красива и необычайно богата стариной. Свою, одну из самых интересных, страницу в книгу жизни Киева вписала и Свято-Введенская обитель

История Киева просматривается во всем – в планировке площадей и улиц, в облике зданий и их ансамблей. Эти свидетели человеческого труда и разума могут о многом рассказать и эта летопись наиболее долговечна. Свою интересную страницу в книгу жизни древнего Киева вписала и Свято-Введенская обитель. В самом центре столицы, зажатая со всех сторон современными многоэтажками, она, тем не менее, хранит свою самобытность в стиле украинского барокко, а также является местом духовного подвижничества, служит делу благотворительности и христианского милосердия.


Матрона Егорова. Будущая монахиня Димитра. Фото: СПЖ

Создание обители
Начало монастырю Введения Божией Матери во храм во второй половине ХІХ века положила богатая офицерская вдова Матрона Егорова (в монашестве Димитра).

Ялта Южный берег / Фото: DiscoverWithDima

Оккупация Крымского полуострова не была внезапной: россия давно готовилась — информационно и политически — и, воспользовавшись шансом в момент перевыборов власти в начале 2014 года, таки осмелилась оккупировать Крым. С тех пор когда-то перспективный туристический регион начал превращаться в полигон для российских военных. В Крыму до сих пор остаются тысячи противников оккупации, с которыми российские власти систематически борются и попадают под санкции цивилизованных стран мира. А на материковой части Украины остаются тысячи крымчан, которые уже 7 лет не имеют возможности попасть домой.

Запахи лаванды, растущей на склонах вокруг Бахчисарая, спелого инжира из дедушкиного сада близ Алушты, тёплых бабушкиных янтыков только со сковородки, можжевельника на южном побережье полуострова и дорожной пыли крымских грунтовок летом. У большинства из нас есть любимые запахи, вещи, места и воспоминания, которые ассоциируются с домом.

Обычно там, где начинается дом — исчезают тревога и неопределённость. Дом, как крепкие корни, держит нас, подсказывает, кто мы, откуда и куда идём. Для героев этого проекта, а также для многих других украинцев Крым — это родной дом. И сегодня они хорошо знают, как это, когда твой дом забирают и в течение длительного времени ты не можешь туда вернуться. Детские воспоминания, любимые пейзажи, родные люди — всё это напоминает им о ныне недосягаемом доме. А что, если на какое-то время они таки смогут там побывать?

“Родной Крым” — это серия, которую мы создали в партнёрстве с Украинским институтом. В ней наши герои в очках виртуальной реальности наблюдают за знаковыми для них местами в Крыму, делятся размышлениями и воспоминаниями о родном полуострове.

[800x]

Пару місяців тому у Львові гостював мій товариш, який вже більше 15 років проживає у США. Як звичайно, пляшка й розмови про “Як там у вас? А от у нас”. Однією з тем було про наших сучасних емігрантів, як вони приживаються, працюють. І, звичайно, про вивчення мови. Товариш сказав, що в США створюють умови для її вивчення, але ніхто не переймається, як ти використовуєш це право.

Дотепер є багато таких, які ледь не з гордістю заявляють: “Ми в Америку не ходимо”. Він розповів багато історій, три з яких мені видалися дуже показовими в підходах США до мови.

1. Прийшов до товариша знайомий з Івано-Франківська, який вже пару років працює далекобійником. Показує сповіщення, суть якого: ” No communication – 1000$”. Розповідає, що десь в Неваді його зупинила поліція, щось питала. Порозумітись він з ними не зміг і вони його відпустили. “Вони ж мене відпустили, ніякого протоколу не складали. Якого милого вони від мене хочуть?”. Довелося пояснювати тлумкові, що поліцейським у США глибоко пофігу твої проблеми. Вони тебе спинили, поставили кілька запитань, не змогли порозумітися й прислали штраф за те, що ти не співпрацював з поліцією. А знав би мову – все могло би обійтися простою розмовою чи невеличким штрафом. А от відмова від співпраці – це вже серйозніше. Плати 1000$.

Художник Грищук Іван Петрович, «Козацька родина»

Всі українці знають, що козаки не мали жінок, цей факт вчили у школі, про нього розповідали по телевізору, це описували в книгах. Мовляв, козакам під страхом смерті заборонялося приводити жінок на Січ. Отак поза увагою істориків опинилося українське жіноцтво, а пройдений шляхтянками, міщанками, козачками і простими селянками життєвий шлях наче канув в Лету, залишаючи чорну прірву в нашому історичному пізнанні…

З одного боку, повна маячня – як це може бути, щоб десятки тисяч чоловіків жили без жінок? Не утворювали родин, не заводили дітей і при цьому не вимерли протягом ста років? А з іншого – спробуйте у гуглі пошукати за словосполученням «запорізькі козачки». Може жінки Козацької України і справді не полишили вагомого історичного сліду, достатнього для відтворення образу жіночої активності?




Джерело

Саме союзники врятували Радянський Союз від розгрому

Фотопроєкт “Сильні духом. Мами” був презентований громадськості до Дня Матері у травні 2019 року. Під час відкриття виставки, Глава Української Греко-Католицької Церкви Блаженніший Святослав подякував матерям сучасних Героїв, зазначивши, що “…у тих фотографіях я побачив постать Пречистої Діви Марії. Тільки Вона до кінця може вас зрозуміти, як та, що втратила єдиного Сина. Вона, яку ми називаємо Матір’ю Божою неустанної помочі”. Для участі у проєкті, Департамент військового капеланства ПК Української Греко-Католицької Церкви запросив 12 Українських матерів з різних куточків України, які втратили на війні найголовніше – своїх дітей. Він і сьогодні активно експонується суспільству, продовжуючи подорожувати Україною, та має амбітні плани на покази за кордоном, у різних куточках світу. Із спокоєм та гідністю 12 красивих жінок у вишиванках, намистах і дизайнерських головних уборах дивляться на нас зі світлин. В очах у кожної – невимовний біль.

– Багато героїнь нашого мистецького проєкту не дочекалися з війни єдиного сина. А дехто, як, наприклад, мама Вікторія Яремчук шість років чекає і шукає зниклого безвісти у боях на Савур-Могилі сина Олександра. Це нестерпна розпука та зранене материнське серце, – розповідає Наталія Дубчак, мати загиблого військовослужбовця, учасниця та координаторка фотопроєкту. – “І вийти з такого стану не кожен зможе. Змусити себе щоденно робити щось нове – це подвиг. Серед нас є матері, які кардинально змінили стиль життя і роботу. Хтось був учителем, а потім став волонтером, а хтось народив та виховує дітей. Кожна мама – сильна, мужня та вольова особистість. Ця виставка – найкраща пам’ять про наших героїчних синів, які віддали життя за вільну Україну”.

Мировая история — наука точная. Но есть одна страна, история которой состоит из одних сплошных недосказанностей. А от этого и весь смысл меняется. Что это за страна такая? Ну, конечно, московия… ах да, простите, с 18-го века — россия…

Знаете ли Вы, что россиянам многое недоговаривают. Взять например фразу, которая звучит как: «путин поднял россию с колен…». А ведь полная версия изречения такова: «путин поднял россию с колен… и поставил раком». Видите, от этих недомолвок одни сплошные конфузы. Особенно в отношении Украины. Некоторые граждане российской федерации, те, у которых мозг подключен прямо к телевизору, говоря об Украине, предпочитают использовать в речи альтернативные топонимы, такие как, например Окраина или Малороссия. Если бы эти люди знали истинный смысл данных названий, то очень бы удивились. А пока россияне употребляют название Малороссия с покровительственной усмешкой, делая ударение на приставку «мало». И от этого чувствуют себя такими значительными «великорусами»… (удивленный вздох) Да уж, россиянам явно многое недоговаривают! А теперь серьезно. Может расставим уже все точки над Ё?

Володимир Всеволодович Мономах — великий князь київський (1113—1125). Князь смоленський (1073—1078), чернігівський (1076—1077, 1078—1094) і переяславський (1094—1113). Син київського князя Всеволода Ярославича і візантійської княжни Марії (за іншими даними — Анни чи Анастасії) з роду Мономахів. Чи ні? Організатор успішних походів проти половців.




Джерело

Замок Попова / Источник: travels-ukraine.com

Нельзя исключать, что через несколько лет в маленьком городке Васильевка, на Запорожье, начнется настоящий туристический бум. Но сейчас этот уголок Украины открывает свои тайны только избранным.

МЕЖИГОРЬЕ XIX СТОЛЕТИЯ



Замковый комплекс, который построили на территории нынешней Васильевки несколько поколений российских вельмож Поповых, поражал современников и размахом, и архитектурой. Его называли жемчужиной в степи. Хотя стоит отметить, что прежде всего жемчужиной была местность, на краю которой построили замок. Издавна она называлась Большой Луг. Это был благодатный край - Эдем за днепровскими порогами.

Введенский монастырь в городе Киеве / Источник: ru.wikipedia.org

Впервые икону "Собор преподобных Киевских жен" мы увидели во Введенском монастыре. Его наместник — выходец из Киево-Печерской лавры владыка Дамиан — приложил множество сил в поисках архивных данных о святых, чьи мощи были обретены только в конце ХХ века и причислены к лику святых. Так что икона эта относительно новая и повествует о святых киевских женах XVIII—XIX вв. Как пояснил владыка Дамиан, в верхней части иконы Божией Матери с Младенцем предстоят слева святые жены первых веков христианства, справа — подвижницы первых столетий христианской Руси. Это своеобразная духовная родословная русской женской святости.

Якщо вам поки що не під силу закордонні курорти, не варто засмучуватись. В Україні повно місць, які дуже схожі на знамениті місця за кордоном.

Виявляється, на нашій території “вмістилося” безліч заморських країн – починаючи від “дикої” південної Африки, закінчуючи далекою Країною Сходу Сонця – Японією.

1. Одеська “Італія”
Маленьке місто Вилкове непримітно розташувалося на півдні України, в 300 км від Одеси. І назва непримітна, і на карті майже непомітне, і населення всього кілька тисяч. Але є тут одне “але”. Вилкове – це місто … на воді! Так-так, виявляється в нашій країні теж є своя Венеція. Замість звичних вуличок і тротуарів – канали, шириною кілька метрів, якими місцеві плавають на українських “гондолах”. І, заради правди, варто відмітити, що повітря в Вилкове чисте і свіже, на відміну від характерного для Венеції запаху цвілі.


Вилково


Венеція