Жизнь как служение людям
27-03-2012 10:42
mgarsky-monastery.org/kolok...hp?id=1686
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Ходит по Руси странная молва: будто в советское время был хирург-священник. Положит он больного на операционный стол, почитает над ним молитву да йодом поставит крест на том месте, где нужно резать, а уж после того берется за скальпель. И операции получались у него отменные: слепые прозревали, обреченные поднимались на ноги. То ли наука помогала, то ли Бог...
Без заголовка
22-03-2012 14:04
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
Санкт-Петербург в движении (красивый клип)
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
Санкт-Петербург в движении (красивый клип)
Прекрасная северная Столица России в динамики
Без заголовка
22-03-2012 13:53
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
Милая легенда про облака
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
Милая легенда про облака
Легенда про облака
Коротенький забавный мультик о том, как дед передает внуку опыт семенного дела и о том, как случайность способствует возникновению новой традиции. Добрая история:)
Без заголовка
10-03-2012 21:37
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
Родительское сожаление…
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
Родительское сожаление…
Переоценка ценностей
Если бы мне снова пришлось воспитывать своего ребенка,
Я бы больше рисовала пальцем и меньше бы им указывала.
Я бы меньше исправляла и больше налаживала контакты.
Я бы смотрела не на часы, а на своего ребенка.
Я бы меньше заботилась о том, чтобы что-то знать, и знала бы, что надо больше заботиться.
Я бы совершила больше прогулок и запустила больше воздушных змеев.
Я бы перестала разыгрывать серьезность и играла бы со всей серьезностью.
Я бы больше бегала по полям и почаще смотрела на звезды.
Я бы больше обнимала и меньше тянула прочь.
Я бы не так часто проявляла твердость, но была бы более уверенной.
Я бы сначала построила самоуважение, а уж потом – дом.
Я бы меньше учила о любви к силе и больше – о силе любви.
Я бы больше рисовала пальцем и меньше бы им указывала.
Я бы меньше исправляла и больше налаживала контакты.
Я бы смотрела не на часы, а на своего ребенка.
Я бы меньше заботилась о том, чтобы что-то знать, и знала бы, что надо больше заботиться.
Я бы совершила больше прогулок и запустила больше воздушных змеев.
Я бы перестала разыгрывать серьезность и играла бы со всей серьезностью.
Я бы больше бегала по полям и почаще смотрела на звезды.
Я бы больше обнимала и меньше тянула прочь.
Я бы не так часто проявляла твердость, но была бы более уверенной.
Я бы сначала построила самоуважение, а уж потом – дом.
Я бы меньше учила о любви к силе и больше – о силе любви.
Дайана Луманс
Без заголовка
21-02-2012 18:57
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
ИГРЫ РАЗУМА
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
ИГРЫ РАЗУМА
Geris Game
Старый добрый мультфильм, получивший премию «Оскар». Вроде он и несет в себе мысль об одиночестве, но вызывает крайне положительные эмоции – поднимает настроение и заставляет смеяться. Вот такие игры разума.
на подумать...
18-02-2012 01:13
Спершу – полюбити,
потім - навчити.
Ян Амос Коменський
«… і чому вас тільки в тій школі навчають?!» - я озираюся навколо й бачу досить звичну картину: здоровенний дядько, зручно влаштувавшися на сидінні тролейбуса, кричить на маленького хлопчика з великим ранцем за плечима, який не встиг поступитися місцем старенькій бабусі. А та вже підхоплює розмову на одвічну тему: «Що за діти пішли…». Виходжу на своїй зупинці, настрій зіпсовано, на душі гидко. Чому промовчала, не вступилася за дитину? Чому не нагадала дядькові, що він теж навчався в школі? Чому?
Відповідь приходить сама собою: я – частина цього суспільства, в якому частіше за все ми шукаємо, кого б звинуватити в тому, що сталося, нехтуючи тим, чому сталося саме так.
Ми говоримо, що зараз діти стали іншими: жорстокими, байдужими, корисливими. Вони слухають незрозумілу музику, носять зухвалий одяг, мають цілу купу шкідливих звичок, не зважають на дорослих, та й взагалі… Таке враження, що за останні років десять життя перевернулося. Стоп! Я ж все-таки історик і маю розуміти, що зміни в свідомості суспільства відбуваються дуже поступово. Так що ж сталося з нашими дітьми?
Мої друзі – біологи розповіли якось про науковий експеримент, в якому жабу зварили заживо, при чому вона нічого не відчувала. У каструлю з холодною водою посадили жабу й поставили на дуже маленький вогонь. Оскільки жаба істота холоднокровна, її температура підвищувалася разом із температурою води, аж поки вона не загинула. Тож каструля – це суспільство, а жаба – наші діти?!! Згодна, не зовсім приємна аналогія, але…
Давайте подивимося, із чого вариться суп у тій каструлі. Вмикаю телевізор – реклама кастингу шоу «Вагітна у шістнадцять». Люди!!! Ви будете дивитися це разом із своєю тринадцятирічною донькою? А може із сином-підлітком? Наступний інгредієнт нашої страви – пиво. Ми возвели його в ранг національної гордості (не більш і не менш), ми пишаємось ним як національним досягненням, якому вже понад двісті років (!). Для підсилення смаку не забудемо про ларьки, міні-маркети, торговельні намети, у яких кожен (незважаючи на вік) може придбати все, що завгодно: цигарки, слабоалкоголку тощо. Додамо букет спецій: домашній Інтернет, інтерактивні клуби, соціальні мережі. Все. Приготувати страву нам допоможуть екстрасенси та провидці у перерві між своїми битвами. До чого ж тут школа? До речі, дуже хочеться подивитися в очі пану міністру освіти: як він ставиться до того, що відбувається? Не з’ясовано, але факт – страва, яку приготували, смакує нашому суспільству.
Невже все так похмуро? Чи є вихід?
Двадцять років тому… Літо. Судак. Я сиджу на березі моря й перебираю камінці біля води. Хтось розповів, що саме тут можна знайти сердолік. Раптом біля мене зупиняється маленька Людина: «Я – Тимофій з Москви. А ти хто?» Відповідаю. «Що ти робиш?» - пояснюю. І тут трирічна дитина набирає повні жменьки камінців і простягує мені: «На, бери. Я тобі це дарую!». Цей Маленький Чарівник навіть не підозрював, що в цю мить він дарував мені найцінніше – НАДІЮ. Ті камінці я бережу й досі. Іноді просто роздивляюся, іноді розкладаю на столі і пригадую…
Камінець перший. Цікаво, яким ти виріс, Тимофію з Москви? Сподіваюся, справжньою Людиною. Адже поруч з тобою були люблячі батьки. Вірю, мама розповідала тобі на ніч добрі казки й навчила тебе читати хороші книги; а батько не вмикав тобі комп’ютер, щоб ти не заважав дивитися черговий футбольний матч, а вів з тобою справжню «чоловічу» бесіду. Коли ж ти став підлітком, ви перетворилися на справжніх друзів, які можуть відверто говорити на будь-які теми, навіть «про це…». А може, ти ріс улюбленим бабусиним онуком? У вас було багато спільних справ і своїх маленьких таємниць: на Різдво наряджали ялинку та ховали подарунки, на Великдень розмальовували писанки й запалювали свічки, а вечорами читали Слово? Тому зараз ти звіряєш своє життя із Заповідями? А може, просто ти зберіг у собі ту дитячу щирість і бажання прийти на допомогу, тому поруч із тобою завжди хороші люди…
Камінець другий. Можливо, все було інакше?.. Ти помилявся, розчаровувався, робив щось не те й не так, втрачав віру в свої сили... Але хтось простягнув тобі руку допомоги, підтримав у скрутну годину й нагадав, що ти – особливий, унікальний, що ніде у світі немає такого іншого. А тепер ти маєш в собі силу ділитися своїм життєвим досвідом із іншими…
Камінець третій. Ти вже такий дорослий, і, певно, маєш власну сім’ю і готуєшся відвезти маленького Тимофійовича до моря. Може, ми там зустрінемося. Я обов’язково впізнаю вас за щасливою посмішкою люблячих людей!
Камінець четвертий. А якщо ми ніколи не зустрінемось, не страшно. Адже я працюю у школі. Там, де навчається майже вісімсот таких, як ти. Що я можу зробити для них? Я їх навчаю. Ні, не тільки праву та етиці, я навчаю їх бути Справжніми. Як? Секрет дуже простий – бути чесними. Не розповідати їм про те, у що сам не віриш; не навчати тому, чого не вмієш сам; не робити того, що не хотів би, щоб робили вони. Навчити їх не соромитисяЧитать далее...
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Спершу – полюбити,
потім - навчити.
Ян Амос Коменський
«… і чому вас тільки в тій школі навчають?!» - я озираюся навколо й бачу досить звичну картину: здоровенний дядько, зручно влаштувавшися на сидінні тролейбуса, кричить на маленького хлопчика з великим ранцем за плечима, який не встиг поступитися місцем старенькій бабусі. А та вже підхоплює розмову на одвічну тему: «Що за діти пішли…». Виходжу на своїй зупинці, настрій зіпсовано, на душі гидко. Чому промовчала, не вступилася за дитину? Чому не нагадала дядькові, що він теж навчався в школі? Чому?
Відповідь приходить сама собою: я – частина цього суспільства, в якому частіше за все ми шукаємо, кого б звинуватити в тому, що сталося, нехтуючи тим, чому сталося саме так.
Ми говоримо, що зараз діти стали іншими: жорстокими, байдужими, корисливими. Вони слухають незрозумілу музику, носять зухвалий одяг, мають цілу купу шкідливих звичок, не зважають на дорослих, та й взагалі… Таке враження, що за останні років десять життя перевернулося. Стоп! Я ж все-таки історик і маю розуміти, що зміни в свідомості суспільства відбуваються дуже поступово. Так що ж сталося з нашими дітьми?
Мої друзі – біологи розповіли якось про науковий експеримент, в якому жабу зварили заживо, при чому вона нічого не відчувала. У каструлю з холодною водою посадили жабу й поставили на дуже маленький вогонь. Оскільки жаба істота холоднокровна, її температура підвищувалася разом із температурою води, аж поки вона не загинула. Тож каструля – це суспільство, а жаба – наші діти?!! Згодна, не зовсім приємна аналогія, але…
Давайте подивимося, із чого вариться суп у тій каструлі. Вмикаю телевізор – реклама кастингу шоу «Вагітна у шістнадцять». Люди!!! Ви будете дивитися це разом із своєю тринадцятирічною донькою? А може із сином-підлітком? Наступний інгредієнт нашої страви – пиво. Ми возвели його в ранг національної гордості (не більш і не менш), ми пишаємось ним як національним досягненням, якому вже понад двісті років (!). Для підсилення смаку не забудемо про ларьки, міні-маркети, торговельні намети, у яких кожен (незважаючи на вік) може придбати все, що завгодно: цигарки, слабоалкоголку тощо. Додамо букет спецій: домашній Інтернет, інтерактивні клуби, соціальні мережі. Все. Приготувати страву нам допоможуть екстрасенси та провидці у перерві між своїми битвами. До чого ж тут школа? До речі, дуже хочеться подивитися в очі пану міністру освіти: як він ставиться до того, що відбувається? Не з’ясовано, але факт – страва, яку приготували, смакує нашому суспільству.
Невже все так похмуро? Чи є вихід?
Двадцять років тому… Літо. Судак. Я сиджу на березі моря й перебираю камінці біля води. Хтось розповів, що саме тут можна знайти сердолік. Раптом біля мене зупиняється маленька Людина: «Я – Тимофій з Москви. А ти хто?» Відповідаю. «Що ти робиш?» - пояснюю. І тут трирічна дитина набирає повні жменьки камінців і простягує мені: «На, бери. Я тобі це дарую!». Цей Маленький Чарівник навіть не підозрював, що в цю мить він дарував мені найцінніше – НАДІЮ. Ті камінці я бережу й досі. Іноді просто роздивляюся, іноді розкладаю на столі і пригадую…
Камінець перший. Цікаво, яким ти виріс, Тимофію з Москви? Сподіваюся, справжньою Людиною. Адже поруч з тобою були люблячі батьки. Вірю, мама розповідала тобі на ніч добрі казки й навчила тебе читати хороші книги; а батько не вмикав тобі комп’ютер, щоб ти не заважав дивитися черговий футбольний матч, а вів з тобою справжню «чоловічу» бесіду. Коли ж ти став підлітком, ви перетворилися на справжніх друзів, які можуть відверто говорити на будь-які теми, навіть «про це…». А може, ти ріс улюбленим бабусиним онуком? У вас було багато спільних справ і своїх маленьких таємниць: на Різдво наряджали ялинку та ховали подарунки, на Великдень розмальовували писанки й запалювали свічки, а вечорами читали Слово? Тому зараз ти звіряєш своє життя із Заповідями? А може, просто ти зберіг у собі ту дитячу щирість і бажання прийти на допомогу, тому поруч із тобою завжди хороші люди…
Камінець другий. Можливо, все було інакше?.. Ти помилявся, розчаровувався, робив щось не те й не так, втрачав віру в свої сили... Але хтось простягнув тобі руку допомоги, підтримав у скрутну годину й нагадав, що ти – особливий, унікальний, що ніде у світі немає такого іншого. А тепер ти маєш в собі силу ділитися своїм життєвим досвідом із іншими…
Камінець третій. Ти вже такий дорослий, і, певно, маєш власну сім’ю і готуєшся відвезти маленького Тимофійовича до моря. Може, ми там зустрінемося. Я обов’язково впізнаю вас за щасливою посмішкою люблячих людей!
Камінець четвертий. А якщо ми ніколи не зустрінемось, не страшно. Адже я працюю у школі. Там, де навчається майже вісімсот таких, як ти. Що я можу зробити для них? Я їх навчаю. Ні, не тільки праву та етиці, я навчаю їх бути Справжніми. Як? Секрет дуже простий – бути чесними. Не розповідати їм про те, у що сам не віриш; не навчати тому, чого не вмієш сам; не робити того, що не хотів би, щоб робили вони. Навчити їх не соромитися
Без заголовка
04-02-2012 20:39
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
Раритетный демотиватор
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
Раритетный демотиватор
фото, жизнь, демотиватор
Этому демотиватору лет 8 – в свое время он был очень популярен и цеплял за живое всех. Действительно подобные вопросы в сравнение отрезвляют, но подобное озарение охота забыть скорей.
Без заголовка
03-02-2012 11:42
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
Трогательнейшая история о войне
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
Трогательнейшая история о войне
Страна игрушек
Главный герой короткометражки, действия которой разворачиваются зимой 1942 года – маленький мальчик Генрих. Он дружит с еврейским мальчиком, чью семью ожидает концлагерь. И дабы огородить сына от суровой реальности, и предотвратить психологическую травму, мать Генриха рассказывает, что его друг с семьей уезжает в страну игрушек, в которую тут же желает попасть Генрих.
Главный герой короткометражки, действия которой разворачиваются зимой 1942 года – маленький мальчик Генрих. Он дружит с еврейским мальчиком, чью семью ожидает концлагерь. И дабы огородить сына от суровой реальности, и предотвратить психологическую травму, мать Генриха рассказывает, что его друг с семьей уезжает в страну игрушек, в которую тут же желает попасть Генрих.
Без заголовка
01-02-2012 15:57
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
Умные и глупые – гордые и гибкие
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
Умные и глупые – гордые и гибкие
Bridge
Забавная миниатюра, наглядно демонстрирующая старую народную мудрость – мы все о ней слышали, но не всегда по ней жили.
Забавная миниатюра, наглядно демонстрирующая старую народную мудрость – мы все о ней слышали, но не всегда по ней жили.
Без заголовка
30-01-2012 18:11
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
Сильная социалка про будущее…
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
Сильная социалка про будущее…
Ролик, наглядно демонстрирующий действие слов на самооценку и амбиции ребенка.
Без заголовка
30-01-2012 18:09
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
Где?...
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
Где?...
«Где?»
Он пришел к Мастеру в одеждах саньясина. Он говорил на языке саньясина: «Много лет я искал Бога. Я искал его повсюду: на вершинах гор, в бескрайних пустынях, в тишине монастырей и в жилищах бедняков».
– Ну и как, нашел? – спросил Мастер.
– Нет, не нашел. А Ты?
Что мог ответить на это Мастер? Вечернее солнце освещало комнату золотыми лучами. Стаи воробьев щебетали на смоковнице. Вдали на автостраде слышался шум проезжавшего транспорта. Рядом угрожающе пропищал голодный комар… А этот человек сидит здесь и говорит, что не может найти Бога!
Некоторое время спустя разочарованный человек ушел прочь, чтобы поискать Бога где-нибудь еще.
– Ну и как, нашел? – спросил Мастер.
– Нет, не нашел. А Ты?
Что мог ответить на это Мастер? Вечернее солнце освещало комнату золотыми лучами. Стаи воробьев щебетали на смоковнице. Вдали на автостраде слышался шум проезжавшего транспорта. Рядом угрожающе пропищал голодный комар… А этот человек сидит здесь и говорит, что не может найти Бога!
Некоторое время спустя разочарованный человек ушел прочь, чтобы поискать Бога где-нибудь еще.
Без заголовка
26-01-2012 14:10
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
И «грязную работу» должен кто-то выполнять для мира
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
И «грязную работу» должен кто-то выполнять для мира
Partly Cloudy
Забавный мультик о том, что не все в мире так просто и гладко – но и это необходимо реализовывать, ведь главное итог подобных стараний.
Забавный мультик о том, что не все в мире так просто и гладко – но и это необходимо реализовывать, ведь главное итог подобных стараний.
Без заголовка
26-01-2012 10:40
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
И «грязную работу» должен кто-то выполнять для мира
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
И «грязную работу» должен кто-то выполнять для мира
Partly Cloudy
Забавный мультик о том, что не все в мире так просто и гладко – но и это необходимо реализовывать, ведь главное итог подобных стараний.
Забавный мультик о том, что не все в мире так просто и гладко – но и это необходимо реализовывать, ведь главное итог подобных стараний.
Без заголовка
23-01-2012 18:55
Это цитата сообщения Volody24_gl Оригинальное сообщение
Сайт оригинальных картинок, обоев и хостинг
Смотрим дальше!>>
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Это цитата сообщения Volody24_gl Оригинальное сообщение
Сайт оригинальных картинок, обоев и хостинг
Без заголовка
23-01-2012 18:54
Это цитата сообщения Volody24_gl Оригинальное сообщение
Фотоподборка National Geographic за январь
Смотрим дальше!>>
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Это цитата сообщения Volody24_gl Оригинальное сообщение
Фотоподборка National Geographic за январь
Без заголовка
22-01-2012 16:42
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
Ответ Мастера
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
Ответ Мастера
Не пропусти восход
Ученик спросил Мастера:
– Могу ли я сделать что-нибудь для того, чтобы стать просветлённым?
– Так же мало, как ты можешь сделать что-нибудь для того, чтобы утром вставало солнце.
– Зачем тогда все эти духовные практики?
– Затем, чтобы ты не проспал восход солнца.
Без заголовка
22-01-2012 14:59
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
Вершины
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
Вершины
фото природы, мир, красота, горы
Без заголовка
22-01-2012 14:55
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
Красота и Загадка
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
Красота и Загадка
искусство, красота, фотография, мир
[700x462]
Загадочные пейзажи
Манящие дали и туманы пейзажей мира, красота природы в ее загадочности.
[700x462]Загадочные пейзажи
Манящие дали и туманы пейзажей мира, красота природы в ее загадочности.
Без заголовка
22-01-2012 14:46
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
ЧУДЕСА АНИМАЦИИ
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Это цитата сообщения Queen_de_la_reanimaR Оригинальное сообщение
ЧУДЕСА АНИМАЦИИ
Western Spaghetti
Еще один старый добрый ролик, который получил кучу наград в свое время. А казалось бы? Никакой заумной философии или обращения задуматься – просто обыкновенное чудо анимации, которое заставляет смотреть этот ролик не отрываясь, много и много раз.
Еще один старый добрый ролик, который получил кучу наград в свое время. А казалось бы? Никакой заумной философии или обращения задуматься – просто обыкновенное чудо анимации, которое заставляет смотреть этот ролик не отрываясь, много и много раз.
Без заголовка
16-01-2012 13:08
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
