- Вы принимаете феназепам? - спросил меня Аркадий Семёныч.
- Нет... Но я принимаю ванну. - ответила я.
- Хм, мне кажется, вы принимаете ванну слишком близко к сердцу.. - Аркадий Семёныч нахмурился.
- Может быть, - ответила я. - А вы неплохо выглядите, Аркадий Семёныч.. Неплохо выглядите идиотом.
- Спасибо..
Усы Аркадия Семёныча вспорхнули с лица и уселись на край стоящей на столе тарелки. Немного поклевав осеннего депрессняка, усы вернулись на место и уныло повисли. А мне подумалось, что спаржа - это нечто дерзкое и агрессивное.. Возможно, я спутала её со шпагой.. Однако, я бы ничуть не удивилась, если бы прочитала где-нибудь "он был великолепным фехтовальщиком на спарже". Я подняла глаза.. Глаза были чужие, холодные.. Положила на место. Вспомнив о прерванной беседе, пришла в себя, но моего собеседника уже не было. Зато на столе сидел таракан. Зря вы это, Аркадий Семёныч. Тапок. Хлопок. Непреднамеренное убийство. (с) (А.М.)

Не здесь - не сейчас
Без меня
Без единой моей слезы
Здесь нет боли
Здесь не будет страха
Это мое последнее "Прощай"
Потому что я не умру...


Не здесь - не сейчас
Без сожалений
Это был лишь урок в моей жизни
Я закрыла дверь
Я очистила свой дом
Это моё последнее "Прощай".
Перед тем, как я погибну

Когда ты терпишь поражение
Кажется, что ты поглощаешь
Всё, что приходит к тебе...
Когда ты падаешь, я единственная,
Кто берет тебя за руку

Я лишь слеза на твоём лице
Ты солнце, которое зашло для меня,
Я уйду...
А пока я буду находиться в ожидании,
Это моё последнее "Прощай"...

Вот и вся история,
Вот и всё, что следует узнать о том,
Как мы можем повторить все эти ошибки
И никто не обращает внимания на то,
Что это замечательно – взрослеть,
Что это замечательно - родиться,
Замечательно - решить
И иногда даже принять правильное решение...

Здесь я стою одна
И знаю - я говорю "Прощай"
Я покинула это место с улыбкой
И с дышащей,
Иногда кровоточащей,
Но столь нужной душой...
Я оставляю это общество,
Но у меня нет ни тела, ни души…


Прямо здесь – прямо сейчас,
Не сожалея ни о чём,
Я скажу "Прощай"
Я королева
И я буду управлять своей жизнью!
Когда ты терпишь поражение
Кажется, что ты поглощаешь
Всё, что приходит к тебе...
Когда ты падаешь, я единственная,
Кто берет тебя за руку

Здесь спасибо не говорят,
Его выдавливают,подобно некстати окончившейся пасте
Из утренних тюбиков.
Петляешь по затхлой кухне, под уставшей петлей люстры,
И теряешься.
В свете рамп, где из зеркал льется гной масок.
(в сказки почти не верится тому, кто их писал)
Приходи ко мне собой (бал-маскарад), приходи отличить меня от обоев,
Расстрелять слов обоймой,
Как истеричной хозяйкой хлопочет последний вальс моль,
Приходи, я без злого умысла призмы 'мой'.
Мне понравится душу изломать акробатикой, быть смешной,
На бис играть Вивальди
Уносящим прочь от кухонных драм за стеной.
Дождь прокрался в наши дома чьей-то переполненной ванной.
Я не колюсь, перестань;
Иначе я не могу спать.
------
Говорят,я подобен неуютной прихожей,
Где неугомонные птицы летают под потолком,
Еще говорят,что я скатился на дно.
(В урну их. Гениальное скопище) -
Это просто фундамент отстроен.
Просто, говори со мною.
О том...как
Солнце скатилось, распив еще одно наше сегодня,
Как...
Моего тела изношенное пальто поедено молью...
О том, что одиночество от моих компаний в бреду.
-----
За ватманом окон кальковое вчера:
В детские песочницы ссут собаки,
В магазинах повисла невкусно первая мишура, подчеркнув продавцов безликих.
Все та же рэпующая детвора,
Спутавшая гетто с российской глубинкой,
И балтика-9 с утра лишь предвещает пиздюль. Дикие,
Шатающиеся на краю дерева,
Кланяются головами лысыми,
Проезжающим трамваем,
Разбившим сюжет зябкой лужи, что сожрала когда-то отраженные звезды.
Обезображенный холодами кот прячет лапой фантомные уши.
Пока фонари-алкаши подпирают обочины,
Не замечая влюбленных,
Забыв о фонарных делах,
Понуро спустив небритые головы.
----
Чтобы хоть как-то дотянуть до утра вспоминаю твою улыбку на вкус.
Чтобы хоть кем-то еще остаться,
Среди перепуганных одиночеств...© Еся Коба
[360x480]

Научись отпускать людей,-
Кто решил от тебя уйти,
Кто был в списке твоих друзей,
Кто тебе помогал в пути.

И, не значит, что он плохой,
Значит просто закончен бал.
Просто так решено судьбой
В этой жизни кривых зеркал.

Отпусти, пусть уходит вдаль,
Даже, если тоска сильней.
Пусть отпустит тебя печаль,-
Научись отпускать людей...

(с) ¤Пакет героина¤
[604x403]

Я у входа в лабиринт я подал мелочи ариадне,зашел в лабиринт,но уже обрюзгший и старый,в футболке алкашке увидел в отражении минотавра,обросшего и жалкого.
Вжался в стену,придавленный попыткой представить наше общее завтра,
Попыткой представить,как ты ломаешь себе челюсть улыбкой-ненароком меня не обидеть,иначе у нас в передней петля как аксессуар.
Прошлым вечером экран показывал пары,но мои глаза давно стали частью кости и я не заметил как ты плакала.
Ты заснешь,я уйду курить одну за одной,задыхаясь листами недописанных книг,
Ты прокручиваешь в темноте мои фразы,случайно желая сломаться,или утратить голос,набирая барыгу.

Вместо спокойной ночи синяками отмечены эрогенные точки, ты пала под следующей строчкой,я сжигаю глаза,упав под лампой,
Вместо спокойной ночи каждый вечер прощай.

Я не представляю следующие пять минут,или час,
Ты станешь читать вслух,я зависну,дам сбой:подумаю о своей зависимости,о детской мечте о рае,где вместо фаты надевала тюль,
К середине рассказа я почувствую,как главный герой плюет мне в лицо,как вместо того алкаша,ошибшегося дверями пинает меня на лестничной клетке,от ужаса скорчусь. Я не могу представить минуту или год,в этой будке,в этой комнате,где фразы летают,подобно ножам,потроша воздух банки консервной.

Но вместо крови змеями текут дни и планы,перепуганная толпа месит их под подошвами,
Я тщательно выбираю слова,мечтая утратить голос,чтобы ненароком не задеть повседневной фразой.
Мечтаю не впасть,а выйти из комы,силой отталкиваю ласкового кота,представляю,как с работы иду к дому,где-то в другом городе,на улицах которых еще не была,засыпаю,простудившись на мокрой подушке,следующей сигаретой выкуривая себя.

Вместо спокойной ночи споткнулась о тишину,
Подобно мотылю у заболевшего осеннего солнца,
По-американски всегда улыбаюсь и всегда все хорошо,
И вместо спокойной ночи очередное прощай. © Еся Коба

Пахне дорожнечею і пафосом,
але мій труп так і залишиться
непізнаним,
ми упаковані в
трамваї,
як в коробки з подарунками, а я вклеєний проміж листів слизького ранку.
Березень протягає по
вересневої, кожне торкання
завдає візерунки на тканину серцевого
м'яза.
Я вирив собі могилу під
сходами,
стер всі пальці,
згвалтував перед
сном ляльку
і уявив як цю
відпустку проведу на Марсі. Цей
березень, здається, триває
вічність,
стогне макулатурою в плеєрі,
топче
мене дорогами.
У центрі своєї
убогості я переконав себе ні в
що не
вірити, всадив ножа
в душу ззаду,
сп'янілий
наслідками зради закріпив
петлю.
Мені тихо, я
курю на цегельному стільці,
вникаючи про що співають
танцюють на петлі журавлі,
складені в
орігамі.© Еся Коба

Очевидність - це завжди знання. Це завжди та кількість знання, яка називається "багато". Чим більше знань, тим більше навколо очевидних речей, і тим глибше можна залізти в складні поняття, в складні перспективи. У кого базис очевидних речей вище, той і крутіше. Це ж очевидно. (с)
[604x604]

natribu.org/ua/

Ви стомили співрозмовника дурними запитаннями, проханнями або порадами.
Ви скривдили співрозмовника необережним висловленням: зачепили його релігійні, політичні, музичні та інші погляди і смаки, або іншим чином втрутились у його внутрішній світ і покритикували те, чим він дорожить.
Вам натякають на те, що не повернуть борг, не заплатять за роботу, відмовляють у сексуальній близькості.
З вами просто не хочуть спілкуватися. Таке теж буває.

narcotics.su/ua/

Драгси - це група речовин хімічного чи природнього походження, котрі здійснюють галюциногенний, стимулюючий чи пригнічуючий вплив на центральну нервову систему людини, а ЗЛОвживання ними може завдати шкоди організму. Так само зловживання будь-якими ліками може завдати шкоди. Якби планетою правили коти, то за вживання екстракту валеріани певно садили за ґрати, а парацетамол та аспірин були б у списку отруйних речовин і не дозволені до вільного обігу..

Я тихо не вписався в суспільство, зрушував крилом стовбури й електричні стовпи незаперечних авторитетів, шинкував на тирсу всі обов’язки перед людством, посилав нахуй ближніх. І все це усього лише - буря в баяні води, мінімальна кубатура латентно-перманентного бунту заради Експерименту. Мене не цікавлять питання бібліотечної псевдовічності «хто дізнається про мене?», «хто мене пам’ятатиме?» - мене цікавить питання, чи дізнаюся про себе я сам і чи пам’ятатиму себе, якщо зграя дозволить мені стати її законним членом? Ні, не так. Ось так: на біса мені самоідентифікація, якщо я збираюся померти? Невідомо й неважливо коли. Я - ніщо. Ви - зграя, а я - оболонка, на мить засиджена Вічністю, як люстро мухами. З цієї позиції я нікому нічого не винен. Я мав повне й невід’ємне право чинити так, як чинив, робити те, що робив, діяти й не діяти так, як діяв і не діяв. Я жив, як хотів, але я не знаю, як хочу жити зараз. Як мені дожити до смерті без сяйва, без світла, без емоцій та настроїв - без СПРИЙНЯТТЯ!? Я більше не вмію сприймати й інтерпретувати, як усі нормальні люди, - я можу тільки констатувати, спливаючи повз, дрейфуючи наскрізно вперед, до крапки в умовному просторі наприкінці вашого світу, яка всмокче мене й зітре на пил небуття, перетворить на ніщо, бо крапка є Смерть. За кожною крапкою помирає речення. Страшно бути в будинку, коли він розвалюється: у міліметрі від скроні пролітають балки, зсипається цегла й потрощене шкло… Страшно через те, що не вбило одразу: тепер є час, щоб злякатися смерті. Злякатися свого небажання жити. Злякатися фізичного болю, каліцтва. Що є напівсмерть? - життя… Смерть - це щось остаточне. Життя - щось фізичне. Біологічне. У будь-якій формі страшне, безглузде. Страшно бути в епіцентрі будь-якої руйнації. Навіть якщо вискочиш неушкоджений звідтам - вартість життя так само сумнівна… Чому я не пручаюся? Чому замість мене плаче моя оболонка? Чому я ніколи не прагнув суїциду? Чому я не вмів любити Янку? © Поваляєва
[344x279]
[700x64]

Ні, то не я ностальгую, а Юля. Накачавшись віскі зрання, вона, сумно позираючи на мене, згадує, як кільканадцять років тому за невинним порухом її дитячої долоньки з мого носа злетіли фірмові окуляри, незграбно втопившись у розчин з фіксажем. Ніч була непрозорою, кожен сторонній звук віддавався незугарною клоунадою, як відлуння унітазного бачка – хтось із дорослих піднявся попісять, блазень, як він посмів, ніч-то належала нам!! Вона зникла раптово, як літній дощ, тільки що лились затаєні плачі, як раптом всох і осиротів хіповський стіл із залишками копченої риби та коньяку «Закарпатський». Півгодини, як пішов Едвард, олдовий гуру і знавець популярної старовинної української рослини та перемелених і марно перемріяних голубих крестів. Ми рідко бачимось і мало знаємо про його проблеми, може в нього їх і нема, крім печії в шлунку. До речі приводом споглядання за цими кольоровими картинками був день народження Льохи, рокблюзмена-дальнобійника, прихильника і сповідувача особливого способу життя – квіткова справедливість. Він щасливий тим, що йому вдається утриматись у цьому візку на слаломі потопаючої в екскрементах мозкової діяльності хамів дійсності. До останнього потягу метро зі станції Нивки ми лишались наодинці, а перетнувши підземкою місто, я втупився в читання Діток зі станції Зоопарк під негучні рифи Iced Earth
[700x700]

Это цитата сообщения lj_ua_travels Оригинальное сообщение

Житомирські цвинтарі

Я довго не рішався запостити сюди цю інфу, але врешті подумав, що комусь стане цікаво.

Коли цієї весни роздивлявся план по дорозі до Житомира, з подивом зауважив велику кількість кладовищ у межах міста. Нарахував аж 7 (потім виявилось – 8).

Найбільш відомим, напевне, є польське. Два православних. Єврейське. Але є тут більш дивні. Старообрядницьке, точніше, цілих два. А ще – чеське. От такого я ще не зустрічав. А ще, виявилось – лютеранське.
Читать далее

http://ua-travels.livejournal.com/2089258.html

«Любити можна тільки ні за що, а коли за щось, то це вже інше почуття, також по-своєму цінне і достойне, однак у ньому нема приреченості, безоглядності й безкорисливості справжньої любові. Сказане стосується й дружби. Ти виніс мене з вогню, я віддав тобі кохану жінку – ми друзі навіки. Дурниці!! Не треба плутати дружбу ні з вдячністю, ані з почуттям обов’язку. Дружба – це коли з людиною гарно просто так, коли немає будь-якого насильства, в тому числі над собою. Вимоглива дружба – фальшива вигадка повчальної літератури, дружба – це щастя»©

Я вийшов на ранкову пробіжку, але за 3 хвилини повернувся додому - дещо забув. Я забув, що дуже жирний і не можу бігати більше ніж 3 хвилини.
Сьогодні я спілкувався з розумною, доброю, чесною, і відкритою людиною. Досі ще шукаю підступ.
Будь простішим - і кепські людці протягнуть до тебе свої брудні рученята.
Іноді мені здається, що я опанував прийом "Смертельне Повідомлення". Напишеш людині - і тиша. Мабуть вже неживий.
© Корпорації Зла

Жодних вихідних без свят. Яблучний спас, як і годиться стає спасом горілчаним, саме того ми з Багирова очікуємо трохи нижче Дніпровської набережної. Невздовзі має підплисти таксі.
[560x700]

read more

Это цитата сообщения Агрикола Оригинальное сообщение

[показать]
[показать]
[показать]
[показать]

кастрацію, кастрацію!!! або голову рознести! педофілам війна!!!!

Ранок почався невгамовним дощем, їхав за книжкою для матері, і хоч в машині не мокро, просуватись сірою стіною у робочий день та ще й нашими новими розв'язками якось без задоволення. Зітхнув з полегшенням, натиснувши кнопку сигналізації надворі. Дощовий день тривалої відпустки супроводжується звичайно літературою, і чукотські друзі від'їжджають тільки завтра. Найдавніший boddy-friend запропонував ознайомитись з твором, названим «порубіжною книгою в проростку нової шотландської літератури і, на мою думку, - найкращий роман, написаний англійською в післявоєнний період». Це лондонський критик так в передмові пише. Мова власне йде про «1982, Жанін» Аласдера Грея. За півгодини прочитую передмову: 35-літній стурбований жевжик має тло для втілення сексуальних мрій і запрошує читача приєднатись до власних почуттів. Ну нехай, бо тут доєднаний декаданс шотландських патріотів у час занепаду внутрішнього життя країни. Мрії головного героя критик вважає хвилюючими, вони «служать підтвердженням, що придушення сексуальності хлопчика виступає першопричиною сексуально агресивної поведінки дорослого чоловіка», а одна з героїнь, Неділя, або Сонячний День (у неї німецьке прізвище), Зонтаг «підштовхує його до перекручень, і Макльюіш оголошує себе педофілом, яким він насправді не є, просто тому, що «така брехня менше відлякує жінку, ніж визнання, що у мене нездорові фантазії щодо жінок». Я перепитую порадника, а що за таємний зміст у неподобстві? Бо воно ж не відлякує, а скоріше змушує до активних дій у напрямку кастрації фантазера.. У відповідь отримую: «Якщо ти педофіл - я рознесу тобі голову. Навіть встигнути не зможеш зрозуміти за що. Грей , ти хочеш спілкуватись?» Чорт, я ж двічі попереджав до того, що ніколи не нав’язуюсь зі спілкуванням. Я не скаржусь тут собі, але хочу зафіксувати момент і привід, коли мене відкидають в аутсайдери.