В пам’ять про янгола Фактично Саму
01-09-2008 00:53
комментарии: 6
понравилось!
вверх^
к полной версии
Сотенний і зрадник
24-08-2008 20:12
nezboryma-naciya.org.ua/show.php?id=184
1 липня 2008 р., забравши з коломийської лікарні Мирослава Симчича, стареньким “Фольцвагеном-Джетта” ми вирушили в с. Рушір – на місце бойової слави сотенного “Кривоноса”. Страшні вибоїни вправно оминав Любомир Хамуляк, праворуч од нього розповідав про той бій добродій Мирослав, а на задньому сидінні ми з Романом Пастухом слухали і нотували.
За даними московських спецслужб, сотенний УПА Мирослав Симчич-“Кривоніс” у 40 боях здобував перемоги над військами НКВД і лише у двох противники розходилися, хоч і не мирно, але не здобувши успіху.
– Насправді тих боїв і перемог було більше, – додає з легкою усмішкою Мирослав Симчич.
В одному з боїв, 15 січня 1945 р., під селом Рушір, що неподалік Космача, сотня під його командуванням (212 – 220 стрільців) розбила батальйон 256-го конвойного полку НКВД. Загинув у тому бою і командир підполковник Олексій Дергачов (часом його називають генералом).
– Скільки ж ви поклали там москалів? – запитав я.
– Та рахувати не було часу. До того ж я був поранений розривною кулею у праву руку. Встиг лише прикинути, що загиблих було близько 200 осіб. Так і написав у звіті. Вже 1968 року, на дослідстві, дізнався, що москалі перехопили моє донесення.
– Ти нє 200 чєлавєк у нас убіл, – злобно шипів слідчий, – только на полє боя паґібло 375 челавєк. І 50 ещьо у госпіталях паґіблі ат ран...
У кабінеті слідчого зустрівся арештант Симчич із сином та дружиною підполковника Дергачова. Слідчий запропонував їм “пасматрєть в ґлаза” тому, хто відіслав до дідька “іхнєґо атца і мужа”. На питання каґебіста, якої кари заслуговує підсудний, вдова ката одповіла рішуче:
– Только висшая мєра, только висшая...
– Хужого чоловіка за москаля у світі нема, – розмірковував вояк. – Раніше я думав, що серед них, як і серед інших народів, є люди хороші і погані, але як потрапив серед них на довгі роки, то побачив, що помилявся. Хужого чоловіка за москаля у світі нема.
– А поляки? – запитав я.
– Поляк – такий же як і москаль... тільки слабший, – відповів, трохи подумавши, ветеран.
Тим часом ми в’їхали у село Стопчатів.
– Он там була хата Василя Павличка, – показав рукою праворуч Мирослав Симчич і почав згадувати як 1948 року зустрічав там Свят-вечір. У батька якраз гостював синок – студент Дмитро. Він прочитав нам кілька своїх віршів. Ми, вояки УПА, раділи. “Ось росте новий Франко”, – з гордістю думав я, спостерігаючи за Дмитром Павличком...
Вдруге з поезією стопчатівського поета вояк познайомився вже в таборі. Сталося це так. Один з Мирославових товаришів по неволі отримав з дому посилку, а в ній, серед іншого, шматок сала, загорнутого в газету.
– Хто до сала, а я до газети кинувся, – розповідав Симчич. – А там... А там вірш Павличка “Я син простого лісоруба”.
Я син простого лісоруба,
Гуцула із Карпатських гір.
Мені всміхалась доля люба
У сяєві Кремлівських зір...
– Недаремно хтось загорнув сало в ту газету, – сказав пан Мирослав, – щоб знали як “виріс” Павличко. “Господи, – подумав я, – я сидів у твого тата на лавці, чого ж я тебе не вдушив?!”
У 1990-х рр. вояк і зрадник зустрілися знову. Павличко сумно “признався”, що свого часу зробив “великі помилки”. Не вистачило волі цьому еквілібристу визнати, що він не помилки робив, а злочини коїв проти свого народу.
Ось ще кілька смердючих його рядків:
Як добре, що на світі є Москва,
Моя земля, столиця і надія!
............................................
Тож не вдалось огидливим ізгоям
Вас отруїти жовто-синім гноєм...
Напевно, в душі Павличко був українським патріотом, але, щоб зберегти життя, почав оспівувати завойовників, проти яких запекло боролися земляки, і серед них – славний Мирослав Симчич. Може, і проти волі писав Павличко антиукраїнські вірші, але ж як старався! Його ж ніхто не змушував писати про наші національні барви як про “жовто-синій гній”. Зі шкури ліз Дмитрик, поборюючи борців за волю України – і мертвих, і живих, і ненародженних...
Саме через зраду, яку поет сором’язливо назвав помилками, він безбідно жив, коли “ізгой“ Мирослав Симчич 32 з половиною роки карався у російських тюрмах і таборах. Але найдивовижніше стало вже за часів Самостійної України – не Мирослава Симчича визнала держава Героєм України, а... Павличка. Напевно, у того, хто підписував указ про присвоєння Павличкові звання Героя України, Бог відібрав і совість, і розум. Але не чорний гумор...
“Гарний” приклад для інших! Зраджуй і перспектива забезпечена!
І ті напоять, і ці нагодують!
Таких успішних запроданців у нашій державі вистачає. Вони і далі жирують, а сотенний “Кривоніс”, до слова, отримує пенсію в 400 грн плюс 95 грн доплати з обласного бюджету. Звичайно, козак не жаліється і радіє кожному дню, який вдається прожити для України.
Та все ж за державу образливо...
Примітка. Москаль - солдат армії царської Росії, за часів Шевченка вираз "оддать у москалі" означав віддати на 25-літню службу солдатом; згодом - вояка будь-якої російської армії; розмовн. - людина, переважно росіянин, що є виразник імперсько-державних інтересів зЧитать далее...
комментарии: 5
понравилось!
вверх^
к полной версии
1 липня 2008 р., забравши з коломийської лікарні Мирослава Симчича, стареньким “Фольцвагеном-Джетта” ми вирушили в с. Рушір – на місце бойової слави сотенного “Кривоноса”. Страшні вибоїни вправно оминав Любомир Хамуляк, праворуч од нього розповідав про той бій добродій Мирослав, а на задньому сидінні ми з Романом Пастухом слухали і нотували.
За даними московських спецслужб, сотенний УПА Мирослав Симчич-“Кривоніс” у 40 боях здобував перемоги над військами НКВД і лише у двох противники розходилися, хоч і не мирно, але не здобувши успіху.
– Насправді тих боїв і перемог було більше, – додає з легкою усмішкою Мирослав Симчич.
В одному з боїв, 15 січня 1945 р., під селом Рушір, що неподалік Космача, сотня під його командуванням (212 – 220 стрільців) розбила батальйон 256-го конвойного полку НКВД. Загинув у тому бою і командир підполковник Олексій Дергачов (часом його називають генералом).
– Скільки ж ви поклали там москалів? – запитав я.
– Та рахувати не було часу. До того ж я був поранений розривною кулею у праву руку. Встиг лише прикинути, що загиблих було близько 200 осіб. Так і написав у звіті. Вже 1968 року, на дослідстві, дізнався, що москалі перехопили моє донесення.
– Ти нє 200 чєлавєк у нас убіл, – злобно шипів слідчий, – только на полє боя паґібло 375 челавєк. І 50 ещьо у госпіталях паґіблі ат ран...
У кабінеті слідчого зустрівся арештант Симчич із сином та дружиною підполковника Дергачова. Слідчий запропонував їм “пасматрєть в ґлаза” тому, хто відіслав до дідька “іхнєґо атца і мужа”. На питання каґебіста, якої кари заслуговує підсудний, вдова ката одповіла рішуче:
– Только висшая мєра, только висшая...
– Хужого чоловіка за москаля у світі нема, – розмірковував вояк. – Раніше я думав, що серед них, як і серед інших народів, є люди хороші і погані, але як потрапив серед них на довгі роки, то побачив, що помилявся. Хужого чоловіка за москаля у світі нема.
– А поляки? – запитав я.
– Поляк – такий же як і москаль... тільки слабший, – відповів, трохи подумавши, ветеран.
Тим часом ми в’їхали у село Стопчатів.
– Он там була хата Василя Павличка, – показав рукою праворуч Мирослав Симчич і почав згадувати як 1948 року зустрічав там Свят-вечір. У батька якраз гостював синок – студент Дмитро. Він прочитав нам кілька своїх віршів. Ми, вояки УПА, раділи. “Ось росте новий Франко”, – з гордістю думав я, спостерігаючи за Дмитром Павличком...
Вдруге з поезією стопчатівського поета вояк познайомився вже в таборі. Сталося це так. Один з Мирославових товаришів по неволі отримав з дому посилку, а в ній, серед іншого, шматок сала, загорнутого в газету.
– Хто до сала, а я до газети кинувся, – розповідав Симчич. – А там... А там вірш Павличка “Я син простого лісоруба”.
Я син простого лісоруба,
Гуцула із Карпатських гір.
Мені всміхалась доля люба
У сяєві Кремлівських зір...
– Недаремно хтось загорнув сало в ту газету, – сказав пан Мирослав, – щоб знали як “виріс” Павличко. “Господи, – подумав я, – я сидів у твого тата на лавці, чого ж я тебе не вдушив?!”
У 1990-х рр. вояк і зрадник зустрілися знову. Павличко сумно “признався”, що свого часу зробив “великі помилки”. Не вистачило волі цьому еквілібристу визнати, що він не помилки робив, а злочини коїв проти свого народу.
Ось ще кілька смердючих його рядків:
Як добре, що на світі є Москва,
Моя земля, столиця і надія!
............................................
Тож не вдалось огидливим ізгоям
Вас отруїти жовто-синім гноєм...
Напевно, в душі Павличко був українським патріотом, але, щоб зберегти життя, почав оспівувати завойовників, проти яких запекло боролися земляки, і серед них – славний Мирослав Симчич. Може, і проти волі писав Павличко антиукраїнські вірші, але ж як старався! Його ж ніхто не змушував писати про наші національні барви як про “жовто-синій гній”. Зі шкури ліз Дмитрик, поборюючи борців за волю України – і мертвих, і живих, і ненародженних...
Саме через зраду, яку поет сором’язливо назвав помилками, він безбідно жив, коли “ізгой“ Мирослав Симчич 32 з половиною роки карався у російських тюрмах і таборах. Але найдивовижніше стало вже за часів Самостійної України – не Мирослава Симчича визнала держава Героєм України, а... Павличка. Напевно, у того, хто підписував указ про присвоєння Павличкові звання Героя України, Бог відібрав і совість, і розум. Але не чорний гумор...
“Гарний” приклад для інших! Зраджуй і перспектива забезпечена!
І ті напоять, і ці нагодують!
Таких успішних запроданців у нашій державі вистачає. Вони і далі жирують, а сотенний “Кривоніс”, до слова, отримує пенсію в 400 грн плюс 95 грн доплати з обласного бюджету. Звичайно, козак не жаліється і радіє кожному дню, який вдається прожити для України.
Та все ж за державу образливо...
Примітка. Москаль - солдат армії царської Росії, за часів Шевченка вираз "оддать у москалі" означав віддати на 25-літню службу солдатом; згодом - вояка будь-якої російської армії; розмовн. - людина, переважно росіянин, що є виразник імперсько-державних інтересів з
Про дрібні селянські господарства
22-08-2008 22:23
Сьогодні вранці держреєстр надбав ще одного кіровоградського поміщика, якому до того обіцяно дві цапові душі на розбудову. А зараз маємо шматочок кругленький - двісті перепрошую п"ять десятин та ще й ставок рибний. Боронь боже намалюється ворог, погріби-каземати передбачено у минулому тисячолітті та збудовано на совість
"а надвечірні хмари розтирають пастель по тремтливій його поверхні щомиті темніючи.." (Б.О.Г.)
[700x525]
комментарии: 44
понравилось!
вверх^
к полной версии
Сьогодні вранці держреєстр надбав ще одного кіровоградського поміщика, якому до того обіцяно дві цапові душі на розбудову. А зараз маємо шматочок кругленький - двісті перепрошую п"ять десятин та ще й ставок рибний. Боронь боже намалюється ворог, погріби-каземати передбачено у минулому тисячолітті та збудовано на совість
"а надвечірні хмари розтирають пастель по тремтливій його поверхні щомиті темніючи.." (Б.О.Г.)
[700x525]
Російський патріотизм та український націоналізм
16-08-2008 18:03
Неможливо пригадати країну, в якій нема чи ніколи не було людей, які відчувають дуже своєрідне почуття - спорідненість та глибоку приязнь до своєї землі та її культурної спадщини. Я зберігаю за собою право висловлювати своє розуміння щодо вищеназваного стосовно одночасно двох країн - України та Росії. Останнім часом розуміння цих понять у різних людей розрізняються до протилежного, і марно шукати винних в запеклій інформаційній боротьбі, яка має успіх зараз тому, що вона ведеться досконало і тактично виважено. Свого часу три роки я віддав вченню і праці на російській території і ні єдиною клітиною своєї душі не заперечував гордості своїх приятелів за велику державу, де вони народились. Ніхто з них ніколи не висловлював думок, що росіянам на своїй землі тісно. Так кому потрібнні чужі землі, росіянам чи російським силовим структурам на чолі з колишнім головою безпеки Росії? Ось над цим перестали замислюватись росіяни, котрі вважали і вважають себе російськими патріотами. Теперішній російський патріотизм (не плутати з великодержавним російським шовінізмом, бо в даному нарисі про нього мова не йде) це дуже ейфористичний стан, але люди надміру безмежно довіряють своїм вищим керівникам, не бажаючи знати всієї правди, яка їм непотрібна і нецікава.
Що пишеться про український націоналізм в Програмі відповідного Конгресу - почуття націоналізму притаманне кожному народу, воно властиве кожній свідомій і розвиненій людині. Отже тотожне поняття українському націоналізму для Росії і є російський патріотизм! Вся справа в тому, що псевдопатріоти відмовляють українцям у праві на існування нації та держави. Поки що приховано відмовляють.
Що пишеться про націоналізм у російський Вікіпедії - Национализм (фр. nationalisme) – идеология и политика, базовым принципом которых является тезис о высшей ценности нации и её первичности в государствообразующем процессе. В своей основе национализм проповедует не вражду и ненависть к представителям иных наций и народов, а верность и преданность своей нации, политическую независимость и работу на благо собственного народа.
Чи не зрозуміло, що ті, хто вважає націоналістів бандитами, збоченцями, психічно неврівноваженими (прочитано у коментарях до різних статей на цю тему), усвідомлено чи неусвідомлено продовжують втілювати в життя ідеологічну концепцію Михайла Суслова, головного ідеолога СССР часів розвиненого соціалізму, про повне злиття націй в єдину загальнопланетну спільність. Бажано було б надати їй назву "радянський народ".
комментарии: 8
понравилось!
вверх^
к полной версии
Неможливо пригадати країну, в якій нема чи ніколи не було людей, які відчувають дуже своєрідне почуття - спорідненість та глибоку приязнь до своєї землі та її культурної спадщини. Я зберігаю за собою право висловлювати своє розуміння щодо вищеназваного стосовно одночасно двох країн - України та Росії. Останнім часом розуміння цих понять у різних людей розрізняються до протилежного, і марно шукати винних в запеклій інформаційній боротьбі, яка має успіх зараз тому, що вона ведеться досконало і тактично виважено. Свого часу три роки я віддав вченню і праці на російській території і ні єдиною клітиною своєї душі не заперечував гордості своїх приятелів за велику державу, де вони народились. Ніхто з них ніколи не висловлював думок, що росіянам на своїй землі тісно. Так кому потрібнні чужі землі, росіянам чи російським силовим структурам на чолі з колишнім головою безпеки Росії? Ось над цим перестали замислюватись росіяни, котрі вважали і вважають себе російськими патріотами. Теперішній російський патріотизм (не плутати з великодержавним російським шовінізмом, бо в даному нарисі про нього мова не йде) це дуже ейфористичний стан, але люди надміру безмежно довіряють своїм вищим керівникам, не бажаючи знати всієї правди, яка їм непотрібна і нецікава.
Що пишеться про український націоналізм в Програмі відповідного Конгресу - почуття націоналізму притаманне кожному народу, воно властиве кожній свідомій і розвиненій людині. Отже тотожне поняття українському націоналізму для Росії і є російський патріотизм! Вся справа в тому, що псевдопатріоти відмовляють українцям у праві на існування нації та держави. Поки що приховано відмовляють.
Що пишеться про націоналізм у російський Вікіпедії - Национализм (фр. nationalisme) – идеология и политика, базовым принципом которых является тезис о высшей ценности нации и её первичности в государствообразующем процессе. В своей основе национализм проповедует не вражду и ненависть к представителям иных наций и народов, а верность и преданность своей нации, политическую независимость и работу на благо собственного народа.
Чи не зрозуміло, що ті, хто вважає націоналістів бандитами, збоченцями, психічно неврівноваженими (прочитано у коментарях до різних статей на цю тему), усвідомлено чи неусвідомлено продовжують втілювати в життя ідеологічну концепцію Михайла Суслова, головного ідеолога СССР часів розвиненого соціалізму, про повне злиття націй в єдину загальнопланетну спільність. Бажано було б надати їй назву "радянський народ".
Українофобна Україна
14-08-2008 01:25
Дивна спільнота існує на цьому сервері:
Україна - в різнобарв’ї жовто-синіх кольорів пропагується імперський варіант історії України, а "друзі" продовжують пропагандистську тактику НКВС СССР, головним засобом якої було перевдягнення у "бандитську одіж" і творення показного терору за всіма правилами мистецтва. Люди набувають ваги політічною брехнею, а політкоректні опоненти тихцем ніяковіють
http://www.liveinternet.ru/community/779347/post15181255/
комментарии: 15
понравилось!
вверх^
к полной версии
Дивна спільнота існує на цьому сервері:
Україна - в різнобарв’ї жовто-синіх кольорів пропагується імперський варіант історії України, а "друзі" продовжують пропагандистську тактику НКВС СССР, головним засобом якої було перевдягнення у "бандитську одіж" і творення показного терору за всіма правилами мистецтва. Люди набувають ваги політічною брехнею, а політкоректні опоненти тихцем ніяковіютьhttp://www.liveinternet.ru/community/779347/post15181255/
Хоч як для сього місця не дивно, але - політика
12-08-2008 18:20
Україна знову стає на поміч Грузії. Переглядуючи відеоматеріали 1993 року про війну у Абхазії, спогади бійців УНСО, що вижили та інтерв"ю тих, які полягли по кілька днів за відвідин журналіста, можна розуміти дивовижну далекосяжність їх ідеї, і тут пригадуются слова Романа Шухевича, сказані синові Юрію під час останнього побачення у галицькому лісі: "Ми боремось із цією нелюдською системою. На дуже велике майбутнє". Чому Грузію відкинуто так далеко назад, що природне людське життя для неї мерехтить лише у великому майбутньому, треба дослідити і розібратись, як буде час, який я використовую зараз на розбір історії своєї країни, частину якої нещодавно сама природа необережно перетворила на лихо.
[650x433]
Наше керівництво не в змозі стати осторонь, бо інакше реально виникне неприємне почуття відчуженості та кухонної любові до власної батьківщини
[699x363]
комментарии: 25
понравилось!
вверх^
к полной версии
Україна знову стає на поміч Грузії. Переглядуючи відеоматеріали 1993 року про війну у Абхазії, спогади бійців УНСО, що вижили та інтерв"ю тих, які полягли по кілька днів за відвідин журналіста, можна розуміти дивовижну далекосяжність їх ідеї, і тут пригадуются слова Романа Шухевича, сказані синові Юрію під час останнього побачення у галицькому лісі: "Ми боремось із цією нелюдською системою. На дуже велике майбутнє". Чому Грузію відкинуто так далеко назад, що природне людське життя для неї мерехтить лише у великому майбутньому, треба дослідити і розібратись, як буде час, який я використовую зараз на розбір історії своєї країни, частину якої нещодавно сама природа необережно перетворила на лихо.
[650x433]Наше керівництво не в змозі стати осторонь, бо інакше реально виникне неприємне почуття відчуженості та кухонної любові до власної батьківщини
[699x363]
Львів. Урок історії
30-07-2008 23:17
Подорож історією міста Львів я розпочав з Личакова недаремно, бо історію творять люди, і без всеосяжного уявлення про постаті, що лишили на її тлі свій слід, розуміти історію зовсім неможливо. Витівки мого уявлення спинили біля людини, яка багато зробила, щоб донести історію до таких, як я
[700x525]
Крізь глибокі могили останніми роками до людства паростками новознайдених фактів та неупереджених спостережень проривається відлунням мідних дзвонів 20-х – 40-х років минулого століття малознайома новітня історія західноукраїнських земель, історія криваво-чорного кольору
[525x700]
Іменами Євгена Коновальця та Степана Бандери пойменовано нині львівські вулиці, а про багатьох з тих, які проводили в життя їх ідеї, можна сказати: «в цьому будинку жив і вмирав». Будівля НКВД м. Львова на вулиці Степана Бандери.
[525x700]
Ніщо не може виправдати намагання варварів увірватись в чужу оселю та налаштувати там свій порядок. Дійсно народ Західної України, широкий і гостинний, окремими прошарками зустрічав Радянську Армію, як визволителів, з квітами і вдячністю, але… Залізла свиня в хату, і ратиці на стіл!
[525x700]
комментарии: 3
понравилось!
вверх^
к полной версии
Подорож історією міста Львів я розпочав з Личакова недаремно, бо історію творять люди, і без всеосяжного уявлення про постаті, що лишили на її тлі свій слід, розуміти історію зовсім неможливо. Витівки мого уявлення спинили біля людини, яка багато зробила, щоб донести історію до таких, як я
[700x525]Крізь глибокі могили останніми роками до людства паростками новознайдених фактів та неупереджених спостережень проривається відлунням мідних дзвонів 20-х – 40-х років минулого століття малознайома новітня історія західноукраїнських земель, історія криваво-чорного кольору
[525x700]Іменами Євгена Коновальця та Степана Бандери пойменовано нині львівські вулиці, а про багатьох з тих, які проводили в життя їх ідеї, можна сказати: «в цьому будинку жив і вмирав». Будівля НКВД м. Львова на вулиці Степана Бандери.
[525x700]Ніщо не може виправдати намагання варварів увірватись в чужу оселю та налаштувати там свій порядок. Дійсно народ Західної України, широкий і гостинний, окремими прошарками зустрічав Радянську Армію, як визволителів, з квітами і вдячністю, але… Залізла свиня в хату, і ратиці на стіл!
[525x700]
Спокій Личакова. Ледь помітний слід від дотику
27-07-2008 19:56
Якщо поєднати давність з історичною та мистецькою цінністю, то Личаківський цвинтар є першим в країні визначним місцем вселенського спокою. Не в примір столиці висока культура мешканців міста Львів зробила можливим офіційно визнати кладовище за парк-музей, де ні в кого не викликає подиву бажання людини просто пройтись його алеями та поспілкуватись з душами померлих.
[700x525]
read more
комментарии: 5
понравилось!
вверх^
к полной версии
Якщо поєднати давність з історичною та мистецькою цінністю, то Личаківський цвинтар є першим в країні визначним місцем вселенського спокою. Не в примір столиці висока культура мешканців міста Львів зробила можливим офіційно визнати кладовище за парк-музей, де ні в кого не викликає подиву бажання людини просто пройтись його алеями та поспілкуватись з душами померлих.
[700x525]
нема майбутнього. Гармонія зараз, сьогодні та кожної хвилини
16-07-2008 23:36
Это цитата сообщения Fritz_Inferno Оригинальное сообщение
счастье
сегодня утром
на меня насрала
наглая жирная ворона
это к счастью
радостно сообщила мне
косоглазая дворничиха
кто его знает
может так оно и есть
но
вытирая с плеча
зловонную серо-зелёную жижицу
я подумал
что
если дорога к счастью
непременно должна быть декорирована
дерьмом
я лучше пойду
в другую сторону
LI 7.05.22
комментарии: 3
понравилось!
вверх^
к полной версии
Это цитата сообщения Fritz_Inferno Оригинальное сообщение
счастье
сегодня утром
на меня насрала
наглая жирная ворона
это к счастью
радостно сообщила мне
косоглазая дворничиха
кто его знает
может так оно и есть
но
вытирая с плеча
зловонную серо-зелёную жижицу
я подумал
что
если дорога к счастью
непременно должна быть декорирована
дерьмом
я лучше пойду
в другую сторону
LI 7.05.22
Креативные традиции румынов
10-07-2008 03:15
Это цитата сообщения Анита_в_зазеркалье Оригинальное сообщение
Фотографии румынского кладбища.
Очень жизнерадостный народ. На надгробии они изображают не фото спочившего, а историю его жизни и смерти!
[показать]
Завжди знав, що румуни дуже веселі та життєрадісні люди. Варто тільки глянути на їх кладовище, щоб одразу ж занести їх в сонм найбільших приколістів цієї планети. Бо хто ж ще міг би так облагородити начебто звичайне румунське кладовище. Тільки царани! Тільки вони можуть на надгробку зображувати не фотографію мерця, а історію його життя та смерті. Це справді велично!
[показать]
Це ще саме традиційне, що може взагалі бути в такому місці. Звісно, кольорова гамма та стиль виконання вражають. Такий собі наїв арт!
Цветовая гамма поражает!!!
[показать]
Загальний вид. На передньому плані могила хороброго міліціонера, який, напевне, загинув під час виконання службового обов'язку. Справа тракторист. І хто знає, може він теж помер під час роботи. Або їхав п'яним за кермом свого сталевого коня і чисто випадково заїхав у Лету.
[показать]
А це садівник. Він збирав фрукти і складав їх до ящика. Від чого помер - невідомо. Шкода, що я румунської не знаю. Раптом би відкрилась героїчна історія "Садівник та Кровожерні Яблука-вбивці".
[показать]
Могила видатного румунського креатора. Без коментарів. Хоча який дизайн, який дизайн.
[показать]
А це вид з вулиці. І румунські дідусі спілкуються про політику, ціни на самогонку та про останні тенденції трунарського мистецтва. Жарт.
[показать]
Ну тут все ясно одразу.
[показать]
А це точно прикордонник. Який рішуче боровся із злими контрабандистами та зліг в нерівній битві. А у всьому винуваті гриби-мовленнєки.
[показать]
Алкоголь та тютюн до добра нікого не доводить. Це підтверджує мила фігурка чортоподібної смерті в лівому нижньому кутку. Загальна композиція може слугувати чудовим віжуалом для просування соціальної кампанії по боротьбі з тютюнопалінням та горілкопиттям.
[показать]
"Червону Руту" не шукай вечорами...
[показать]
Тут моя логіка відмовляється мені служити. Косив царан конюшину. А зверху його Ісус Христос батогом гепнув. Може малась на увазі блискавка?
[показать]
Вівчаря в садочку дівчина вже не дождеться. Бо на того напав злий бандит, застрілив у спину, а потім ще й голову відрізав.
[показать]
Еееее, хм. Ну...Це...Ну ви зрозуміли. Ні, я всіляке розумію, але вівцю то за що? Нє, ну я знав, що вівчарі на полонинах таким грішать але щоб це до смерті приводило??
[показать]
Ще один загальний план з трьома історіями.
нашла сие чудо тут
комментарии: 15
понравилось!
вверх^
к полной версии
Это цитата сообщения Анита_в_зазеркалье Оригинальное сообщение
Фотографии румынского кладбища.
Очень жизнерадостный народ. На надгробии они изображают не фото спочившего, а историю его жизни и смерти!
[показать] Завжди знав, що румуни дуже веселі та життєрадісні люди. Варто тільки глянути на їх кладовище, щоб одразу ж занести їх в сонм найбільших приколістів цієї планети. Бо хто ж ще міг би так облагородити начебто звичайне румунське кладовище. Тільки царани! Тільки вони можуть на надгробку зображувати не фотографію мерця, а історію його життя та смерті. Це справді велично!
[показать]Це ще саме традиційне, що може взагалі бути в такому місці. Звісно, кольорова гамма та стиль виконання вражають. Такий собі наїв арт!
Цветовая гамма поражает!!!
[показать]Загальний вид. На передньому плані могила хороброго міліціонера, який, напевне, загинув під час виконання службового обов'язку. Справа тракторист. І хто знає, може він теж помер під час роботи. Або їхав п'яним за кермом свого сталевого коня і чисто випадково заїхав у Лету.
[показать]А це садівник. Він збирав фрукти і складав їх до ящика. Від чого помер - невідомо. Шкода, що я румунської не знаю. Раптом би відкрилась героїчна історія "Садівник та Кровожерні Яблука-вбивці".
[показать]Могила видатного румунського креатора. Без коментарів. Хоча який дизайн, який дизайн.
[показать]А це вид з вулиці. І румунські дідусі спілкуються про політику, ціни на самогонку та про останні тенденції трунарського мистецтва. Жарт.
[показать]Ну тут все ясно одразу.
[показать]А це точно прикордонник. Який рішуче боровся із злими контрабандистами та зліг в нерівній битві. А у всьому винуваті гриби-мовленнєки.
[показать]Алкоголь та тютюн до добра нікого не доводить. Це підтверджує мила фігурка чортоподібної смерті в лівому нижньому кутку. Загальна композиція може слугувати чудовим віжуалом для просування соціальної кампанії по боротьбі з тютюнопалінням та горілкопиттям.
[показать]"Червону Руту" не шукай вечорами...
[показать]Тут моя логіка відмовляється мені служити. Косив царан конюшину. А зверху його Ісус Христос батогом гепнув. Може малась на увазі блискавка?
[показать]Вівчаря в садочку дівчина вже не дождеться. Бо на того напав злий бандит, застрілив у спину, а потім ще й голову відрізав.
[показать]Еееее, хм. Ну...Це...Ну ви зрозуміли. Ні, я всіляке розумію, але вівцю то за що? Нє, ну я знав, що вівчарі на полонинах таким грішать але щоб це до смерті приводило??
[показать]Ще один загальний план з трьома історіями.
нашла сие чудо тут
Heutest Plusquamperfekt
15-06-2008 03:52
Из каменной арки давно прошедшего времени вынырнуло существо, которому нашлось место в сегодняшнем дне. Ещё полтора года назад мои установки не позволили бы ему выплыть на поверхность так просто и легко. Но переоценка поступков людей и признание за ними определённых прав составляют строгую и безжалостную систему в моей философии. Мелькнуть, исчезнуть и снова появиться - в этом нет ничего такого, что бы не налазило на голову. А потом пошёл экстремальный дождь. Абсолютно мокрое состояние
[300x400]
комментарии: 36
понравилось!
вверх^
к полной версии
Из каменной арки давно прошедшего времени вынырнуло существо, которому нашлось место в сегодняшнем дне. Ещё полтора года назад мои установки не позволили бы ему выплыть на поверхность так просто и легко. Но переоценка поступков людей и признание за ними определённых прав составляют строгую и безжалостную систему в моей философии. Мелькнуть, исчезнуть и снова появиться - в этом нет ничего такого, что бы не налазило на голову. А потом пошёл экстремальный дождь. Абсолютно мокрое состояние
[300x400]
Пекучий дотик землі. Кропивні хащі
09-06-2008 03:23
Белое посещение Байкового кладбища. Коричневая корочка пропуска предъявляется на въезде у главных ворот. Рядом сидит отец с топориком и совком, он тоже, как пропуск. Тихо урча, машина поднимается боковой аллеей в гору. Остановка. На могилах непроходимые заросли молодой крапивы. Запах земли, окроплённой редким летним дождём, смешивается с ароматами травы и цветов. Ароматная могильная свежесть. Руки обнимают жгучие стебли, и они ложатся рядом с чёрной оградой. Им не позволено жить здесь, их общество подчёркивает заброшенность последнего пристанища близких. Пока есть живые, его нельзя бросать. Прогулка к соседям. Никто бесцеремонно, как с год назад, уже не бросит в кусты идиотский вопрос "Парень, а ты гот?" Я это слышал из кучки пикникующих гопо-девиц на склонах колумбария. Слепые гопники не увидели, что я давно не парень, а старик-некромант. Серый гранит сказал нам "до свидания". Когда-нибудь этот путь я проделаю в последний раз
[525x699]
комментарии: 23
понравилось!
вверх^
к полной версии
Белое посещение Байкового кладбища. Коричневая корочка пропуска предъявляется на въезде у главных ворот. Рядом сидит отец с топориком и совком, он тоже, как пропуск. Тихо урча, машина поднимается боковой аллеей в гору. Остановка. На могилах непроходимые заросли молодой крапивы. Запах земли, окроплённой редким летним дождём, смешивается с ароматами травы и цветов. Ароматная могильная свежесть. Руки обнимают жгучие стебли, и они ложатся рядом с чёрной оградой. Им не позволено жить здесь, их общество подчёркивает заброшенность последнего пристанища близких. Пока есть живые, его нельзя бросать. Прогулка к соседям. Никто бесцеремонно, как с год назад, уже не бросит в кусты идиотский вопрос "Парень, а ты гот?" Я это слышал из кучки пикникующих гопо-девиц на склонах колумбария. Слепые гопники не увидели, что я давно не парень, а старик-некромант. Серый гранит сказал нам "до свидания". Когда-нибудь этот путь я проделаю в последний раз
[525x699]
Чёрные жемчужины зарубежья
04-06-2008 20:32
Это цитата сообщения Ие_Ишитори Оригинальное сообщение
Туризм
[700x608]
Посещение кладбищ из любопытства – весьма неоднозначная форма времяпрепровождения. Одни считают этот вид досуга проявлением туристического цинизма (аргумент таков: исходив вдоль и поперек чужой город и осмотрев все, что заслуживает маломальского внимания, туристы "от нечего делать" отправляются на экскурсию на кладбище), другие списывают его на увлечение мрачной готической эстетикой, третьи же находят в прогулках между надгробиями умиротворение и покой. В любом случае во многих городах мира кладбища считаются такими же достопримечательностями, как музеи, дворцы и прочие арт-объекты. Пер-Лашез, Париж Быть в Париже и не посетить знаменитое богемное кладбище Пер-Лашез – опытный турист такого себе не позволит. Сегодня Пер-Лашез – самый посещаемый некрополь в Европе и одно из ключевых туристических мест французской столицы (не случайно действие одного из восьми эпизодов кинофильма «Париж, я люблю тебя» целиком разворачивается на могиле Оскара Уайльда). Он был основан в 1804 г. при Наполеоне и является местом упокоения именитых деятелей искусства и науки. Здесь похоронены Мольер, Марсель Пруст, Жорж Санд, Бальзак, Оскар Уайльд, Делакруа, Модильяни, Россини, Айседора Дункан, Эдит Пиаф, русский декабрист Николай Тургенев и княгиня Трубецкая.
С 1971 г. местом паломничества многочисленных туристов стала могила лидера культовой группы The Doors Джима Моррисона. Ходят слухи, что когда-то здесь устраивались «сходки» фанатов музыканта. Сегодня у могилы Моррисона установлены скрытые камеры.
Как добраться: Rue de Charonne, станция метро Pere-Lachaise, вход со стороны бульвара Менильмонтан. Кладбище открыто с понедельника по воскресенье с 8.00 до 18.00. Если у вас нет возможности поехать в Париж, можно совершить виртуальную экскурсию по сайту кладбища. Хайгейт, Лондон Хайгейтское кладбище, расположенное на севере Лондона, было основано в 1839 г. и по сей день считается самым престижным некрополем столицы. Оно интересно своеобразием своего архитектурного облика: на нем легко уживаются кельтские склепы, египетские катакомбы, готические мавзолеи и надгробия. Здесь похоронены многие известные личности, в том числе Карл Маркс, художник Генри Мур и писатель Джордж Элиот.
С кладбищем связана и легенда о Хайгейтском вампире, который в середине 1970-х гг. якобы нападал на молодых девушек. Для посещений туристов Хайгейт открыт с понедельника по пятницу до 17.00, стоимость входного билета – 2 фунта стерлинга, разрешение на фотосъемку – 1 фунт.
Как добраться: станция метро Archway Station, далее пешком через Waterlow Park или на 271, 210 и 143 автобусах до Lauderdale House. Сайт кладбища: www.highgate-cemetery.org. Еврейское кладбище, Прага Старое еврейское кладбище Праги было открыто еще в первой половине XV века. Самое древнее надгробие на нем датировано 1439 годом, самое позднее — 1789-ым. Здесь хоронили всех живших в Праге евреев, а поскольку семитская община города всегда была многочисленной, на крохотном участке сегодня насчитывается более 200 тысяч захоронений.
Надгробные памятники образуют причудливые нагромождения, возникшие из-за того, что в целях экономии пространства новые захоронения наслаивались на старые. На большинстве надгробий, помимо имени и дат жизни покойного, указана его профессия. Самый известный из всех погребенных – религиозный ученый рабби Лев, по легенде создавший глиняного великана Голема. У входа в некрополь находится церемониальный зал, экспозиция которого посвящена обряду погребения по иудейскому обычаю.
Адрес: район Йозефов (Praha Josefov). Входная плата составляет 300 крон для взрослых, 200 крон для детей и студентов, разрешение на фотосъемку – 30 крон. Сан-Микеле, Венеция Кладбище Сан-Микеле, основанное Наполеоном в начале XIX в., находится на одноименном острове, до которого туристов везет небольшой кораблик. Путь к некрополю ведет через портал с изображением Михаила, побеждающего дракона, и мимо ренессансной церкви Сан-Микеле-ин-Изола, построенной в 1469 г. Заросшее розами и маками кладбище разделено на три зоны – католическую, протестантскую и православную.
На православном кладбище всеобщий интерес привлекает могила неизвестной девушки из семьи Капланских с лежащей женской фигурой на надгробии. Сотни поклонников ежедневно возлагают цветы на могилы русских композиторов Дягилева и Стравинского. На первой, украшенной надписью «Венеция, постоянная вдохновительница наших успокоений», можно увидеть принесенные кем-то балетные пуанты и лапти, на второй – билеты в театр. На протестантском участке главное место паломничества – могила Иосифа Бродского.
Ну что, кто со мной на кладбище?
комментарии: 14
понравилось!
вверх^
к полной версии
Это цитата сообщения Ие_Ишитори Оригинальное сообщение
Туризм
[700x608]Посещение кладбищ из любопытства – весьма неоднозначная форма времяпрепровождения. Одни считают этот вид досуга проявлением туристического цинизма (аргумент таков: исходив вдоль и поперек чужой город и осмотрев все, что заслуживает маломальского внимания, туристы "от нечего делать" отправляются на экскурсию на кладбище), другие списывают его на увлечение мрачной готической эстетикой, третьи же находят в прогулках между надгробиями умиротворение и покой. В любом случае во многих городах мира кладбища считаются такими же достопримечательностями, как музеи, дворцы и прочие арт-объекты. Пер-Лашез, Париж Быть в Париже и не посетить знаменитое богемное кладбище Пер-Лашез – опытный турист такого себе не позволит. Сегодня Пер-Лашез – самый посещаемый некрополь в Европе и одно из ключевых туристических мест французской столицы (не случайно действие одного из восьми эпизодов кинофильма «Париж, я люблю тебя» целиком разворачивается на могиле Оскара Уайльда). Он был основан в 1804 г. при Наполеоне и является местом упокоения именитых деятелей искусства и науки. Здесь похоронены Мольер, Марсель Пруст, Жорж Санд, Бальзак, Оскар Уайльд, Делакруа, Модильяни, Россини, Айседора Дункан, Эдит Пиаф, русский декабрист Николай Тургенев и княгиня Трубецкая.
С 1971 г. местом паломничества многочисленных туристов стала могила лидера культовой группы The Doors Джима Моррисона. Ходят слухи, что когда-то здесь устраивались «сходки» фанатов музыканта. Сегодня у могилы Моррисона установлены скрытые камеры.
Как добраться: Rue de Charonne, станция метро Pere-Lachaise, вход со стороны бульвара Менильмонтан. Кладбище открыто с понедельника по воскресенье с 8.00 до 18.00. Если у вас нет возможности поехать в Париж, можно совершить виртуальную экскурсию по сайту кладбища. Хайгейт, Лондон Хайгейтское кладбище, расположенное на севере Лондона, было основано в 1839 г. и по сей день считается самым престижным некрополем столицы. Оно интересно своеобразием своего архитектурного облика: на нем легко уживаются кельтские склепы, египетские катакомбы, готические мавзолеи и надгробия. Здесь похоронены многие известные личности, в том числе Карл Маркс, художник Генри Мур и писатель Джордж Элиот.
С кладбищем связана и легенда о Хайгейтском вампире, который в середине 1970-х гг. якобы нападал на молодых девушек. Для посещений туристов Хайгейт открыт с понедельника по пятницу до 17.00, стоимость входного билета – 2 фунта стерлинга, разрешение на фотосъемку – 1 фунт.
Как добраться: станция метро Archway Station, далее пешком через Waterlow Park или на 271, 210 и 143 автобусах до Lauderdale House. Сайт кладбища: www.highgate-cemetery.org. Еврейское кладбище, Прага Старое еврейское кладбище Праги было открыто еще в первой половине XV века. Самое древнее надгробие на нем датировано 1439 годом, самое позднее — 1789-ым. Здесь хоронили всех живших в Праге евреев, а поскольку семитская община города всегда была многочисленной, на крохотном участке сегодня насчитывается более 200 тысяч захоронений.
Надгробные памятники образуют причудливые нагромождения, возникшие из-за того, что в целях экономии пространства новые захоронения наслаивались на старые. На большинстве надгробий, помимо имени и дат жизни покойного, указана его профессия. Самый известный из всех погребенных – религиозный ученый рабби Лев, по легенде создавший глиняного великана Голема. У входа в некрополь находится церемониальный зал, экспозиция которого посвящена обряду погребения по иудейскому обычаю.
Адрес: район Йозефов (Praha Josefov). Входная плата составляет 300 крон для взрослых, 200 крон для детей и студентов, разрешение на фотосъемку – 30 крон. Сан-Микеле, Венеция Кладбище Сан-Микеле, основанное Наполеоном в начале XIX в., находится на одноименном острове, до которого туристов везет небольшой кораблик. Путь к некрополю ведет через портал с изображением Михаила, побеждающего дракона, и мимо ренессансной церкви Сан-Микеле-ин-Изола, построенной в 1469 г. Заросшее розами и маками кладбище разделено на три зоны – католическую, протестантскую и православную.
На православном кладбище всеобщий интерес привлекает могила неизвестной девушки из семьи Капланских с лежащей женской фигурой на надгробии. Сотни поклонников ежедневно возлагают цветы на могилы русских композиторов Дягилева и Стравинского. На первой, украшенной надписью «Венеция, постоянная вдохновительница наших успокоений», можно увидеть принесенные кем-то балетные пуанты и лапти, на второй – билеты в театр. На протестантском участке главное место паломничества – могила Иосифа Бродского.
Ну что, кто со мной на кладбище?
O c kurva - мой заголовок на чешском языке
01-06-2008 16:06
Это цитата сообщения almiria_kh Оригинальное сообщение
ПОЛЕЗНОСТЬ ДЛЯ ДНЕВНИКА И НЕ ТОЛЬКО!
комментарии: 1
понравилось!
вверх^
к полной версии
Это цитата сообщения almiria_kh Оригинальное сообщение
ПОЛЕЗНОСТЬ ДЛЯ ДНЕВНИКА И НЕ ТОЛЬКО!
ПЕРЕВОДЧИК ЦЕЛЫХ СТРАНИЦ ТЕКСТА
ПРОСТО ВСТАВЬТЕ АДРЕС СТРАНИЦЫ И ВЫБИРИТЕ ЯЗЫК!
ПРОСТО ВСТАВЬТЕ АДРЕС СТРАНИЦЫ И ВЫБИРИТЕ ЯЗЫК!
Diary of dreams
29-05-2008 00:07
Этому старинному каземату 47 лет, конечно, не Хотинский с его 600-летней историей, но всё же свой. Я могу сажать туда кого угодно и с наслаждением вслушиваться в тоскливые завывания очередного несчастного узника
[525x699]
read more
комментарии: 44
понравилось!
вверх^
к полной версии
Этому старинному каземату 47 лет, конечно, не Хотинский с его 600-летней историей, но всё же свой. Я могу сажать туда кого угодно и с наслаждением вслушиваться в тоскливые завывания очередного несчастного узника
[525x699]
День Киева. Андреевский вернисаж
26-05-2008 23:12
Вчера я узнавал киевлян в лицах и фигурах, и неважно, какой цветкожи одежды они носили, те, которых я видел, были более киевляне, чем принято говорить, потому в настоящем жителе родного города не должно быть хамства
[700x525]
read more
комментарии: 19
понравилось!
вверх^
к полной версии
Вчера я узнавал киевлян в лицах и фигурах, и неважно, какой цвет
[700x525]
Продолжение эпопеи. Вчера
18-05-2008 14:40
В Киеве жильё стоит очень дорого, доступнее купить в Нью-Йорке, Париже, Берлине и даже в Москве, земля в Киевской области тоже зашкаливает за возможности простых трудящихся, поэтому я начал выбор с соседней Черкасской области, и первым селом, привлёкшим внимание, был В"язівок в Городищенском районе. Труднопроходимые улицы, утопающие в майской зелени, ассоциировались с ощущением покоя и убежища
[450x338]
Субботнее утро было абсолютно покойным, ни одной живой души, с одной стороны - это то, что мне было нужно, а с другой о желании приобрести дом совершенно необходимо с кем-то поговорить. Да, меня это волновало, и я хотел поговорить об этом, но ни один местный "психолог" ещё не проснулся..
[450x338]
Следующий район - Шполянский. Городок по имени Шпола уже проснулся, и местные жители охотно показали дорогу на Лебедин, который у въезда встречает старым витряком. Лебедин - большое село, в нём есть рынок, на которым можно позавтракать сметаной, но я решил, что не нужно. Пожалуй слишком большое, чтобы надолго там задерживаться, я направился дальше в Журавку. Название с ударением на 1-й слог совершенно очевидно от украинского слова журитись (печалиться).
[450x338]
Журавкой закончилась Черкасская область, и первое моё село в Кировоградской области - Оситняжка
[450x338]
Несмотря на раннее время (ещё не было полудня), мне захотелось остаться здесь
[500x375]
комментарии: 12
понравилось!
вверх^
к полной версии
В Киеве жильё стоит очень дорого, доступнее купить в Нью-Йорке, Париже, Берлине и даже в Москве, земля в Киевской области тоже зашкаливает за возможности простых трудящихся, поэтому я начал выбор с соседней Черкасской области, и первым селом, привлёкшим внимание, был В"язівок в Городищенском районе. Труднопроходимые улицы, утопающие в майской зелени, ассоциировались с ощущением покоя и убежища
[450x338]Субботнее утро было абсолютно покойным, ни одной живой души, с одной стороны - это то, что мне было нужно, а с другой о желании приобрести дом совершенно необходимо с кем-то поговорить. Да, меня это волновало, и я хотел поговорить об этом, но ни один местный "психолог" ещё не проснулся..
[450x338]Следующий район - Шполянский. Городок по имени Шпола уже проснулся, и местные жители охотно показали дорогу на Лебедин, который у въезда встречает старым витряком. Лебедин - большое село, в нём есть рынок, на которым можно позавтракать сметаной, но я решил, что не нужно. Пожалуй слишком большое, чтобы надолго там задерживаться, я направился дальше в Журавку. Название с ударением на 1-й слог совершенно очевидно от украинского слова журитись (печалиться).
[450x338]Журавкой закончилась Черкасская область, и первое моё село в Кировоградской области - Оситняжка
[450x338]Несмотря на раннее время (ещё не было полудня), мне захотелось остаться здесь
[500x375]
Прочь от цивилизации
14-05-2008 02:14
Начало эпопеи по поиску отдельного жилища в глухом и неперспективном районе страны. С течением времени тяга к земле обретает некоторую силу, воплощаясь в желании покинуть мегаполис. Чем дальше стоять в крутом раздумье среди потных и мокрых рыл, естественнее будет оказаться там, где нет ни рыл, ни лиц человеческих, где не только снится трава у дома, а реально растёт
[450x338]
Обилие зелёной травы наводит на мысль о козе - самой сладкой мечте одного знакомого дядьки из фильма "14-18". Я почти поверил, что её глаза бездонны и глубоки. Как перееду, сразу куплю чёрного козлёнка
[450x338]
Впрочем идеальной перспективой сельского жилья мне всегда казался несколько иной ландшафт, но старые хмурые люди давно опередили меня, заняв места рядом с вечностью
[699x380]
комментарии: 25
понравилось!
вверх^
к полной версии
Начало эпопеи по поиску отдельного жилища в глухом и неперспективном районе страны. С течением времени тяга к земле обретает некоторую силу, воплощаясь в желании покинуть мегаполис. Чем дальше стоять в крутом раздумье среди потных и мокрых рыл, естественнее будет оказаться там, где нет ни рыл, ни лиц человеческих, где не только снится трава у дома, а реально растёт
[450x338]Обилие зелёной травы наводит на мысль о козе - самой сладкой мечте одного знакомого дядьки из фильма "14-18". Я почти поверил, что её глаза бездонны и глубоки. Как перееду, сразу куплю чёрного козлёнка
[450x338]Впрочем идеальной перспективой сельского жилья мне всегда казался несколько иной ландшафт, но старые хмурые люди давно опередили меня, заняв места рядом с вечностью
[699x380]
Достаточно вероятная концепция
07-05-2008 13:34
Это цитата сообщения Margot Оригинальное сообщение
***
...Ваше время ограничено, поэтому не надо тратить свое время на то, чтобы привлечь внимание другого человека и заставить его жить так, как хочется тебе - пострадают оба. Трать время на саморазвитие, самодостаточные люди смотрят не друг на друга, а в одном направлении. Не попадайте в ловушку догмы, которая говорит жить мыслями других людей. Не позволяйте шуму чужих мнений перебить ваш внутренний голос. И самое важное, имейте храбрость следовать своему сердцу и интуиции. Они каким-то образом уже знают то, кем вы хотите стать на самом деле. Всё остальное вторично.
(С) Стив Джобс
[600x400]
комментарии: 14
понравилось!
вверх^
к полной версии
Это цитата сообщения Margot Оригинальное сообщение
***
...Ваше время ограничено, поэтому не надо тратить свое время на то, чтобы привлечь внимание другого человека и заставить его жить так, как хочется тебе - пострадают оба. Трать время на саморазвитие, самодостаточные люди смотрят не друг на друга, а в одном направлении. Не попадайте в ловушку догмы, которая говорит жить мыслями других людей. Не позволяйте шуму чужих мнений перебить ваш внутренний голос. И самое важное, имейте храбрость следовать своему сердцу и интуиции. Они каким-то образом уже знают то, кем вы хотите стать на самом деле. Всё остальное вторично.
(С) Стив Джобс
[600x400]