banderivets.org.ua/index.ph...s/20090303

3 березня 2009р.Б. в Чернігові під час відкриття фотовиставки "Українська Повстанська Армія. Історія нескорених" виродки з проросійських бандугрупувань „КПУ” і „ПСПУ” спробували стати на заваді її відкриттю та функціонуванню. Знаючи про плани червоної наволочі, зведений загін „Тризуба” за участі членів КУНу і „Української справи” локалізував агресивні ворожі елементи, нейтралізував декількох особливо знахабнілих нащадків „лєніна” та знищив прапори неіснуючої радянської імперії.

Нажаль на перешкоді подальшому наведенню конституційного ладу в Чернігові стали „орли” Луценка, якими було затримано трьох націоналістів. На цей час складаються протоколи.

Центральний Провід "Тризуба" вимагає негайного звільнення незаконно затриманих, та притягнення до кримінальної відповідальності винних у антидержавних діях.

"Ненавистю і безоглядною боротьбою прийма-тимеш ворогів Твоєї Нації"
(з Декалогу..)

Україною керують декілька кланів, використовуючи популістські методи і вади соціальної освіти. Якщо міліція використатиме зброю проти людей, що поважають основний закон держави, вони отримають повстанську армію зразка ХХІ ст..

dt.ua/3000/3150/29170/

А зараз лише коти й собаки. Ми збідніли.

Жебраки, вуличні старці. Вони завжди були болючим місцем міст. Величезна кількість жебраків, убогих калік споконвіку вважалася бичем Києва. Але ж комусь із них вдалося вписати себе в історію, та ще й як! У «Білій гвардії» Михайла Булгакова описується «король» київських жебраків, який збирав милостиню біля кафе «Маркіз» (сучасний ресторан «Лейпциг» на розі Прорізної та Володимирської).
Відомо, що коли він видавав дочку заміж, то посаг складав... прибутковий дім і 40 тисяч сріблом. Що ж, у паріїв теж — своя елі-та, свої знедолені. Але хто краще за справжнього київського старожила опише звичаї міського дна? І подібне джерело ми дійсно знаходимо: у Державній історичній бібліотеці зберігається унікальна книга С.Ярона «Киев в восьмидесятых. Воспоминания старожила», видана 1910 року. Її автор на час видання спогадів прожив у Києві 29 років (із 1881 р.). Записавши спогади свої по пам’яті, він залишив їх нащадкам. Ось чому сьогодні немов на машині часу ми слідом за С.Яроном вирушаємо в «місто, якого немає» — Київ 80-х ХІХ століття...
Чого не було
Матеріалізувавшись на Хрещатику, виявляємо, що тут немає нічого схожого ні на Хрещатик-2001, ні навіть на Хрещатик зразка 1910-го, коли він був уже забудований «величезними» 4—5-поверховими будинками. Замість них на кожному кроці — маленькі дерев’яні будівлі з дрібними ресторанами й пивничками.
Каналізації не було. Нечистоти вивозилися первісним способом. Можна уявити Київ без парків? Але таким він і був: улітку дихалося тяжко, курява стояла стовпом, бідній дітворі й погуляти було ніде.
Була відсутня в місті і бойня. «... усякий бив худобу, де йому заманеться; гарантії, що жителі їдять здорове м’ясо, бути не могло, бо огляд битої худоби не проводився», — повідомляє С.Ярон. А якби приїжджий спробував знайти когось у цьому місті без адресного столу! Якщо відомо, у якому з численних по-ліцейських відділків розшукуваний мешкає, — твоє щастя. Ні — обходь усі відділки по черзі.
Не було не лише трамвая, фунікулера, а й навіть конки, попри те, що проект кінно-залізної дороги виношувався ще з 60-х років. Залишалося одне — їздити на візниках. Автор «Спогадів» указує, що тодішні гінекологи вбачали у візницьких виїздах причини жіночих хвороб. Бідолашні сідоки годинами тряслися у дрожках по огидних бруківках і щасливі були, якщо благополучно добиралися до місця призначення. Втім, на більшості вулиць бруківки не було взагалі.
Ми — у місті, що не знає електрики. Вершина прогресу — газові лампи з тьмяним світлом. У більшості ж випадків палили «гасниці», причому кількість ліхтарів була більш аніж скромна. Люди забули про чисте повітря, адже на кожному кроку траплялися яри, завалені нечистотами. У безлічі садиб розводилися свині, котрі вільно бродили по місту і поширювали навколо жахливий сморід. «Скільки попереджали власників не випускати свиней на вулиці — не допомагало, — пише С.Ярон. — Нарешті, знайшли засіб зменшити число бродячих свиней. Поліції було наказано забирати свиней у відділки й частину їх передавати на користь городових. Навіщо, звісно, уточнювати, що наказ цей дуже заповзято виконувався городовими. Навіть у міській думі була прийнята постанова: бродячих свиней, за відсутністю їхніх хазяїв, передавати в дитячі притулки «для вживання в їжу».
Під час дощів потоками лилися з дворів на вулиці брудні води й нечистоти. Жодних протестів — ні з боку адміністрації, ні з боку міського управління! Власті спохвачувалися лише під час чуток про холеру в якомусь куточку Росії. Тоді, як із рогу достатку, сипалися протоколи, але не про порушення санітарних норм, котрих не існувало, а «за 102 уст. про покарання відповідно до загального закону». Інакше й бути не могло: ні санітарної комісії, ні санстанції не було, все місто обслуговували два санітарні лікарі. Але й ці двоє не мали жодного права самостійної діяльності, виконуючи лише доручення управи.
Про дезинфекцію уявлення не мали. На базарах відкрито продавався одяг явно заразних. Лютували інфекційні хвороби. Про якість продуктів судили поліцейські за зовнішнім виглядом: продукти непридатні, коли вони мають неприємний смак, погано пахнуть або колір їхній якийсь не такий.

Жебраки

А ось чого вистачало на вулицях Києва 80-х ХІХ століття, то це жебраків, калік та всяких упосліджених. За словами
С.Ярона, вони кишма кишіли, «що, втім, помічається і в даний час і навіть у більшому розмірі». Проект створення товариства боротьби з жебракуванням залишився прекраснодушною мрією. А тому реальну боротьбу з мешканцями нетрів і нічліжок вела все та ж усюдисуща поліція. Жебраків арештовували, представляли мировим суддям. У результаті, їх засуджували до тюремного ув’язнення. Але по виході з в’язниці професійні старці знову бралися за старе заняття, вбачаючи в цьому вірне джерело доходу. За приблизним підрахунком виявилося, що на тисячу жебраків жителі Києва кінця ХІХ століття щороку витрачали 330 тисяч карбованців. Вірним способом боротьби з жебрацтвом було визнано влаштування «будинку Читать далее...

banderivets.org.ua/index.ph.../article16

Саме поняття фашизму походить від італійського слова - "fascio". Засновником та ідеологом цього італійського руху став Беніто Муссоліні. Народився Беніто Муссоліні 29 липня 1883 року в селі Варано ді Коста в сім'ї Олександра та Рози Муссоліні. Як писав сам Беніто Муссоліні в своїй автобіографії: "Мій батько був - кремезним чоловіком з великими сильними мускулястими руками. Олександро, як звали його сусіди. Серце і розум цієї людини завжди були заповнені соціалістичними теоріями і жили в ньому".

Беніто Муссоліні зростав серед ідей марксизму та класової боротьби. Після завершення педагогічного училища в місті Форлімпополі, Беніто Муссоліні, як і його батько вступає на ліворадикальний шлях, стає членом Італійської Соціалістичної Партії, а в місті Мілан стає редактором соціалістичної газети "Аванті". На той час Беніто Муссоліні вже добре орієнтувався в працях Карла Маркса та Фрідріха Енгельса. В ті часи Беніто Муссоліні був на одних позиціях з майбутнім ідеологом італійських комуністів Амадео Бордигою, який очолював "Федерацію молодих соціалістів", молодіжну структуру Італійської Соціалістичної Партії.

23 березня 1919 року в Мілані вже як редактор "Пополо ді Італія" (Народ Італії) розірвавши з агентами німецького імперіалізму соціалістами, провів зібрання організації "Фашіо ді комбатіменто" (Союз боротьби). Активістами новоствореного фашистського руху стали солдати вихідці з елітних частин італійської армії - "Ардіті" (відважні) прапор у яких був череп з кістками. Чорносорочечники вміло використовували соціальну риторику, апелювали до традиційних цінностей, фашистам вдалося завоювати прихильність деяких ліберальних економістів, анархо-синдикалістів і навіть комуністів.

Візитівкою фашистських "сквадристів" стали чорні сорочки, колір яких фашисти взяли у ліворадикалів анархістів, які на той час були доволі популярними в Італії. Крім того Беніто Муссоліні вважав свій фашистський рух прямим спадкоємцем ідей Джузеппе Гарібальді, треба зазначити, що одними з перших фашистів були брати Бруно і Костанте Гарібальді племінники великого Джузеппе Гарібальді, брати загинули під час першої світової війни. Першою гучною акцією "Союзу боротьби" стала атака на колону соціалістів на вулиці Деї Мерканті, після цього стався розгром редакції соціалістичної газети "Аванті", редактором, якої в свій час був Беніто Муссоліні. В 1921 році Беніто Муссоліні заявляє, що він зрікається своїх атеїстичних поглядів і з цього часу розпочинає підтримувати церкву. В грудні 1921 року в Римі "Союз боротьби" отримує назву Національної Фашистської Партії.

В літку 1922 року в ній вже нараховувалося 470 тисяч італійців. Беніто Муссоліні робить ставку на силове захоплення влади. В травні - липні 40 тисяч фашистів зайняли Феррару, пізніше Болонью, Аматрі, Вітербо і тд.

22 вересня 1922 року Беніто Муссоліні констатує: фашизм всюди перемагає.

24 жовтня 1922 року в Неаполі на з'їзді Фашистської партії Беніто Муссоліні закликав Уряд розпустити парламент, реформувати виборчу систему і провести нові вибори у випадку невиконання, Беніто Муссоліні заявив, що захопить Рим.

27 жовтня 1922 року Рим оточили 26 тисяч фашистів на чолі з Італо Бальбо, Генералом Еміліо де Боно та Генеральним секретарем Мікеле Б'янке. Король Віктор Емануіл ІІІ направив телеграму з проханням до Беніто Муссоліні очолити Уряд.

28 жовтня 1922 року Беніто Муссоліні став легітимним Главою Уряду.

5 квітня 1924 року відбулися вибори до парламенту, де фашисти мали більшість, диктатуру Беніто Муссоліні почав вводити поступово. Після приходу націонал - соціалістів в 1933 році в Німеччині, режим Б.Муссоліні починає поступово зближуватися з А.Гітлером, апогеєм чого стала друга світова війна. Протягом всього існування фашистського режиму проглядається соціалістичне минуле Беніто Муссоліні. В своїй основній ідеологічній праці "Доктрина фашизму" Беніто Муссоліні писав: "Живий досвід я зберіг від однієї доктрини, саме соціалізму, за час 1903/4 років до зими 1914 року біля десяти років. В цьому досвіді я навчився і підпорядковуватися, і керувати, але він не представляв собою досвіду доктринального. І в той період моя доктрина була доктриною дії. З 1905 року не існувало більше, єдиної всіма визнаної соціалістичної доктрини. Тоді в Німеччині розпочався ревізіоністський рух, з Бернштейном на чолі, а за контрастом в зміні тенденцій, виник ліво-революційних рух, який в Італії не пішов далі слів, між тим, як в російському соціалізмі він став прелюдією більшовизму."

Тобто можна впевнено говорити, що Беніто Муссоліні, як і Володимир Ленін творчо розвинув соціалізм, який і в Італії отримав форму фашизму, а в Росії більшовизму.

Треба зазначити, що першою країною, яка визнала СССР була саме фашистська Італія. Велика кількість італійських комуністів відчували в фашистах класово близьких рух. Як приклад один з ідеологів італійських комуністів Ніколо Бомбаччі, один з засновників Комуністичної партії Італії початку 20 років, який входив до виконкому Комінтерну, приїздив на Читать далее...

20 років тому я відвідував це місце вперше. Добре усвідомлюючи, що повністю нормальних людей не буває, подумки малював свій передостанній притулок, інакше кажучи чистилище. От таким воно мало бути ззовні, ніц не домалюєш.
[700x525]

Читать далее

Это цитата сообщения Измельчитель_пней Оригинальное сообщение

Уроки истории по-российски. В поисках фашистов



ТВ канал «Звезда» в своем видеосюжете от 08.02.2009 «Уроки истории по-латышски. Поиски фашистов», мусолящем излюбленную тему российского агитпропа про якобы «прославление нацизма» в Латвии, пичкает зрителей искаженной информацией, фальсификациями и просто чистой воды вымыслом. Верхом абсолютного пренебрежения истиной и безграничного цинизма является демонстрация жертв советского НКВД 1940-1941 гг. под видом жертв нацистов.
Видео подробно разбирает попытки сфальсифицировать историю.

Кавалок справжнього зимового лісу із характерним правобережним ландшафтом починається з Сирецького парку, де запам'ятковано декілька історичних подій, починаючи з останньої - Куренівського пульпового потопу, після якого і закладений парк в урочищі Бісова Баба, або пізніше іменованого Бабин Яр. Перша згадка — у 1401, коли володарка цієї землі жінка-шинкарка («баба») продала її Домініканському монастирю. У 15 — 17 ст. згадується також як Бісова баба, Шалена баба. Мальовничі глибокі урвища перехоплюють подих на засніжених та скрижанілих краях.
[700x525]

Бабин Яр всесвітньо відомий, як місце кривавого ярмаркування німецьких окупантів у 1941 р. І зараз тут не завжди тиша. Десь унизу чути гомін великого гурту людей, які активно відпочивають, а вище через балку мажорно лаялось під пиво золоте гопництво, під 'їхавши машиною до залишків цвинтарного склепу. Це сьогодні, а тому 67 років все було інакше. «Голих людей шикували невеличкими шеренгами і вели у пролам, спішно видовбаний в урвистій піщаній стіні. Що за нею - не було видно, але звідти долинала стрілянина, і поверталися звідти лише німці та поліцаї за новими бранцями.» (с). По десятку людей, як в черзі до магазину дешевого конфіскату, пропускали до штучної вузенької стежки уздовж піщаної стіни. З протилежного боку працювали кулемети…
[700x525]

Як визначити людину в рамках ознак її фартовості? От маю 12 років водійського стажу, впродовж яких двічі на повній ході відривалось колесо. Перший раз переднє, і некерована машина через зустрічну смугу долетіла до протилежного бордюру, і гальмуючи колодкою, ювелірно пришвартувалась майже на стояночне місце. Колесо зупинилось на протилежному боці вулиці. Вулиця Глибочицька між іншим відрізняється інтенсивним автотрамвайним рухом. Позавчора на Залізничному шосе, обкатуючи вазівську шкапу після капітального ремонту, я зачув несподіваний дрязкіт ззаду - то заднє колесо, теж кероване теорією ймовірності, вирушило до стоянки біля АТП навпроти. Я зупинився і вимкнув мотор. Викликав швидку. Для машини. За півтори години поїхав далі. Якби траєкторію колеса у другому випадку, чи мою власну у першому комусь судилося б перетнути, той би ні за що не встиг зупинитись.. Швидкість на межі - 60+60. Я не втрутився в людську долю, і щасливий цим. Мені не варто перетинатись з людськими долями. Доля, якій я відчиняю двері, тішиться грабунком моєї оселі. Долі, які опиняються десь поблизу, відчувають в мені потенційного грабіжника. А я й надалі вважаю за непотрібне вдягати овечу шкіру. Ось так складається життя, коли воно несилуване та необтяжене зайвими бажаннями.
[700x374]

- А тому що саме через них я на ожеледиці коліно зашиб, вода в крані ледве тече, у криницях споганіла, і ціни зростають
- А чухонців за що?
- Так буде ж не Україна, а Чухонія
- А хто вони такі?
- Дідько їх розбере, але треба бити
В цьому впевнені деякі книготоргівці на Майдані Незалежності, які пропагують самвидавчі брошурки про "зради" українських гетьманів та російськомовні видання під гаслом "Mein Kampf". Зараз багато кажуть про внутрішню окупацію, от мені цікаво: короткорозумовість нашого населення то її засада чи наслідки?

"- Ви чули, Марійо... Чи то пси оті, що ходять за Дарусею на цвинтар, чи то самі вовки виють ночами з її хати. Ці двоє дурних і вечеряють за столом разом з псами. Волосся дибки стає на голові.
- А ви, злотна Варварко, не ходіть під чужими стінами, от і вовки вам не будуть причуватися. Тримайтеся своєї господарки. Там є що вчути не менш цікаве. А на калік не наговорюйте. Навіть якщо вони із псами вечеряють, то що із того? Вони ж не з вашої миски їжу беруть.
- Та вам світла ніколи не видко! Та вони ж в одній постелі з псами сплять. Ой, кумо, буду міліцію кликати
- Але ж до вас пси не навідуються, то нащо вам міліція?
- Для справедливості.."
(діалоґ відтворений з рукопису Марії Матіос)

"Дурість не завжди робить людину злою, але злоба завжди робить її дурною"
(Франсуаза Саган)

banderivets.org.ua/index.ph...s/20090210

В місті Полтава 9 лютого залізним парканом була обгороджена територія Калинового гаю пам’яті жертв Голодомору. Все це відбувалось з відома мерії, яка незаконно передала дану ділянку під будівництво синагоги хасидській секті «Хабад Любавіч». Цей акт можна вважати черговим плювком в обличчя полтавської громади. Але не тільки! Нівілюючи права українців і водночас задовольняючи вимоги привілейованих нацменшин, антиукраїнські сили провокують сплески антисемітизму і ксенофобії, а саме цього нашим ворогам і треба.

Киселівка, Флорівська гора. Історична місцевість Києва. Залишок правого, високого берега Дніпра з крутими схилами. Розташована між Старокиївською горою, Щекавицею, Гончарами і Кожум`яками з одного боку та власне Подолом - з іншого. Згідно археологічних даних, гора була заселена ще наприкінці ІІІ тисячоліття до н.е. Декотрі вчені вважають, що до того, як полянський князь Кий збудував на Старокиївській горі укріплення, що започаткувало Київ, його резиденція знаходилася на Замковій горі. У ІХ-Х століттях тут знаходився заміський князівський палац. Давня назва гори невідома (умовно називають Києвицею). У 70-80-ті роки XIV століття, коли Поділ став центром Києва, на Замковій горі був споруджений дерев`яний замок литовського воєводи. 1482 року під час навали кримського хана Менгли-Гирея замок був спалений, а близько 1532-1545 років - відновлений та перебудований. У замку налічувалося 15 бойових чотирьохярусних башт. Його площа складала 16 тисяч кв.м., тобто удвічі більше площі плато Замкової гори. Замок з`єднувався з укріпленнями на горі Уздихальниця (Андріївська). Киселівкою гору стали називати у середині XVII століття (за іменем воєводи Адама Киселя). 1651 року українські козаки, що повстали, спалили замок, у якому засіли польські загарбники. З тої пори гора спустошилася, її вкрили городи та баштани подолян.
Флорівський Вознесенський жіночий монастир відомий з XV століття, розміщується на Подолі.
1710 року його об`єднали з Вознесенським монастирем, який перевели з Печерська у зв`язку із будівництвом Старої Печерської фортеці. У 1722-1732 роках збудовано головний храм обітелі - Вознесенську церкву - шестистовпну трьохапсидну споруду. На захід від головного храму розмістилася двохповерхова трапезна - зала з церквою та господарськими приміщеннями.
Вид монастиря і частини Подолу з Замкової гори
[700x525]

Флорівське кладовище, Киселівське кладовище, або кладовище на Замковій горі. Засноване 1816 року на Замковій горі для населення Подолу, Гончарів та Кожум`як. 1854 року Киселівка перейшла до Флорівського монастиря. У той же час була споруджена кам`яна Троїцька церква (1857) та огорожа навколо кладовища, 1858 року від монастиря до кладовища проклали дорогу (існує і зараз у занедбаному стані). На Флорівському кладовищі були, зокрема, поховані професор М. Петров, професор Алєксєєв, інженер-винахідник проката рейок на Воткинських заводах В. Жмакін. Кладовище існувало до 1960 року, з декількох сот поховань тільки поодинокі перенесені родичами на Лук`янівське кладовище. Зараз територія колишнього кладовища у сильно занедбаному стані: від огорожі залишилися лише окремі фрагменти, поховання майже всі розорені, пам`ятники і надгробки повалені або розтрощені, окремі залиті фарбою або вкриті непристойними написами.
[700x525]

Зима зникає. Рано, ніби життя. Київські гори вкриті багнюкою та поодинокими скибами ожеледі. Я не пізнавав південний схил Кудрявської гори, що прямує до замку Річарда. Киянівським провулком тепер іздять трейлери з цеглою, завершуючи злодійську справу кінцевого перетворення Гончарів-Кожум'як на філію котеджної Софіівської Борщагівки. Містечко старих ремісників припинило існування.
[525x700]
Киянівський провулок тулиться до Вознесенського узвозу, що збігає майже до Подолу, ліворуч стелеться Вознесенським яром туман, а сірий та брудний яр зі сходу відгриз значний кавалок Кудрявської гори. Праворуч біля Художнього інституту пам'ятник митцям Червоного Ренесансу. Знайомі імена.
[525x700]

kasparov.ru/material.php?id...44F29916FB

Воронежские активисты демократического движения "Солидарность" 31 января поддержали московский "День несогласных", проведя в Петровском сквере свою акцию. Об этом сообщил корреспондент Собкор®ru.
Около двадцати участников воронежской "Солидарности", а также нацболы раздавали горожанам листовки с информацией о состоявшейся во Владивостке акции протеста автомобилистов и заявлением "Солидарности" в связи с убийством в Москве адвоката-правозащитника Станислава Маркелова и журналистки "Новой газеты" Анастасии Бабуровой. На фоне памятника Петру Первому пикетчики развернули транспаранты: "Хотим перемен", "Правительство Путина в отставку", а пришедший на акцию активист "Солидарности" Дмитрий Воробьевский держал плакат "Путина и его гэбистскую "бригаду" - долой из Кремля!".

Через час после окончания акции сотрудники правоохранительных огранов задержали троих ее участников, нацболов Сергея Березенко, Павла Долгих, фамилия третьего неизвестна. Их забрали на выходе из штаба "Солидарности".

Отметим, что основные акции Дня несогласных прошли в Москве. Нацболы вышли на Триумфальную площадь, где проходил митинг коммунистов. Активисты ОГФ, "Обороны", "Смены", правозащитники и другие активисты прошли в шествии от станции метро "1905 года" до Садового кольца. Во время акций милиция задержали около пятидесяти человек. [280x210]

22.10.1918. Засідання ЦК РП (б). З промови В.Леніна: "Якщо втримається при владі Гетьман, то Росія повернеться в кордони Московського князівства 15 століття". Ленін був безперечно розумною людиною, і передбачив головного ворога імперії. Збройне повстання проти гетьманату готувала українська соціалістична демократія, яка будучи політично нездатною, рвалась до влади. Володимир Винниченко змовився з Хаїмом Раковським та Дмитром Мануїльським. Початок кінця Держави був покладений. (у серпні 1918 року Винниченко очолив опозиційний до гетьманського режиму Павла Скоропадського Український національний союз)
Паралелі. Керівники Московської держави і тоді, і зараз були компетентніші у стратегії ведення військової справи, тому і ніхто не закидає, як Московське князівство у середні віки було даровано Івану Калиті милостію монгольського хана, всі вірять, що Україну в різні часи було подаровано по шматках Укоаїні

Это цитата сообщения СКАЖЕНА Оригинальное сообщение

Нагадало.. з серії "Обличчя, маски та близькі сюжети"

umoloda.kiev.ua/number/116/0/47098/

Її звали Анастасія
Учора в Севастополі попрощались з убитою тиждень тому в Москві 25–річною журналісткою Бабуровою


Відспівування загиблої пройшло у Свято–Володимирському адміральському соборі Севастополя, до речі, неподалік спеціалізованої середньої школи №3, яку Настя у 2000 році закінчила із золотою медаллю. Попрощатись з колегою прийшли більшість місцевих медійників, а також друзі й колишні однокласники. Для останніх Настя назавжди залишиться романтичною натурою, людиною із загостреним почуттям справедливості, «широкою душею» і різнобічними інтересами. Світ її захоплень — від поезії, англійської мови до самбо та йоги. При цьому дівчина встигла отримати дипломи двох найпрестижніх московських вузів — Московського державного університету імені М. В. Ломоносова й Московського державного університету міжнародного права.

У білокам’яній Настя також співпрацювала з деякими центральними виданнями, а останнім часом як «позаштатник» — працювала в опозиційній «Новій газеті», на шпальтах якої виступала на захист антифашистів, писала про неформальні молодіжні об’єднання, їхні акції, судові засідання тощо. Окрім того, вона було активісткою анархістського та екологічного рухів, брала участь у різних громадських ініціативах.

Як уже повідомлялось, Анастасію Бабурову смертельно поранили з вогнепальної зброї у центрі Москви 19 січня. Відразу після прес–конференції відомого адвоката–правозахисника Станіслава Маркелова. Прес–конференція була скликана паном Маркеловим з приводу дострокового звільнення з в’язниці екс–полковника Юрія Буданова, колишнього командира 201–го танкового полку, визнаного винним у вбивстві 18–річної чеченської дівчини Ельзи Кунгаєвої. Адвокат відстоював інтереси родини загиблої і в даному випадку заявив про намір звернутись до Європейського суду з прав людини.

Іще 34–річний Маркелов брав участь у резонансних справах щодо вбивства журналістів, зокрема Анни Політковської, нападів на антифашистів і мігрантів, інших відомих процесах. Коли по закінченні прес–конференції він разом із журналісткою наблизився до свого легковика, до них, як повідомив «Росбалт», несподівано підбіг високий молодий чоловік і відкрив прицільний вогонь із пістолета. Після цього, сховавши зброю у кишеню, нападник спокійно попрямував у бік найближчої станції метро. Маркелов загинув на місці, а Бабурову у важкому стані доправили до лікарні, де вона невдовзі й померла. Поховали Анастасію Бабурову на Центральному міському кладовищі Севастополя.
[165x208]

Это цитата сообщения Xupyprep Оригинальное сообщение

Існує думка, що бидло – це неодмінно люмпени, гопники з пролетарських околиць. Такий типаж бидла дійсно дуже характерний, але цим бидло конче не вичерпується. Бидло може мати вищу освіту і добре оплачувану роботу, може навіть бути непоганим фахівцем в якійсь там вузькій галузі і при цьому лишатись бидлом. Отже риси, що визначають бидло по суті такі:
Бидло колективістичне, як виходить вже з самого сенсу терміну (польською мовою «бидло» - «худоба»). Належність до колективу для бидла найвища цінність. Цінності колективу переймаються бидлом автоматично, а сама ідея того, що їх можна піддати сумніву, викликає або лють, або сміх, іноді те й інше разом. Власна думка у бидла відсутня, воно має за таку сприйнятий ним набір готових штампів, що не може бути підданий аналізу і перегляду. Як наслідок, бидло поділяє світ на «наших» і «ненаших». Наші завжди праві тому, що вони Наші. Ненаших треба ненавидіти і зневажати за те, що вони Ненаші. Відповідно жодна дискусія з Ненашими (та їх захисниками, які тежавтоматично стають Ненашими) неможлива в принципі, для бидла блюзнірство сама думка розглядати їх аргументи серйозно.
Як наслідок, бидло патріотичне. Частіше це національно-державний патріотизм, але може бути релігійний, корпоративний і т.п. Нерідко всі ці види патріотизму поєднуються (і породжують такі, наприклад, комбінації, як переконаний комуніст (який за визначенням повинен бути інтернаціоналістом), що ненавидить євреїв і американців). При цьому бидло, природно, не має поняття про заповіт не плутати начальство з вітчизною. Навпаки - бидло, як і належить добрій отарі, щиро любить свого вівчара. Причому, чим жорстокіший вівчар (у термінології бидла - "крутий"), на тим більшу любов він заслуговує. Найбільше захоплення у бидла, звичайно, викликає жорстокість по відношенню до Ненаших, але і жорстокість по відношенню до своїх сприймається, як мінімум, з розумінням, а часто і схвалюється. При цьому, якби хоч соту частку того, за що бидло прославляє своїх пастухів, творив би з ним представник Ненаших, бидло б його розірвало. Бидло погано знає свою історію, але переконано, що її треба поважати. Свій патріотичний гнів або захоплення бидло любить висловлювати нічними криками під вікнами своїх
співвітчизників і погромами в своєму рідному місті. У всьому цьому бидло не вбачає ніякої суперечності.
Бидло агресивне. Йому просто необхідно когось ненавидіти. Бидло вважає насильство, вербальне або фізичне, не тільки допустимим, але і
найправильнішою відповіддю на аргументи опонентів. Всі свої неприємності бидло пояснює підступами Ворогів (Вороги - це, звичайно ж, Ненаші і зрадники, що перекинулись на їх сторону, але у жодному випадку не пастухи бидла, що б вони не творили). Бидло твердо переконане, що Ненаші ненавидять Наших так само щиро і пристрастно, наскільки воно саме ненавидить Ненаших, і присвячують все своє життя (в усякому разі, політичне точно) тому, щоб шкодити Нашим. Якщо ворогів немає, бидло їх вигадує. При цьому ті Ненаші, які явно і аж надто миролюбні і далекі від політики щоб вважатися справжніми Ворогами, заслуговують щире презирство бидла і слугують об'єктом постійних принизливих насмішок, що допомагають бидлу упиватися свідомістю власної переваги.
Бидло не може без хамства. Бидло любить матюкатись, причому не тільки у гніві, але і в спокійній розмові. Втім, найбільш освічена частина бидла спочатку може бути і ввічливою - але лише до тих пір, поки співбесідник не висловлює ідеї, протилежні світогляду бидла. Ось тут бидло проявляє себе у всій красі. Бидло вважає обов'язковим відзиватись про Ненаших в образливо-принизливій манері. При цьому, коли старі образи від нескінченного повторення перестають сприйматись так гостро, як раніше, бидло вигадує нові. "Янкі" і "хахли" вже не звучить достатньо хамські - значить, в хід підуть "піндоси"і "укри".
Бидло вважає себе носієм високої моралі. Така мораль, в залежності від культурного рівня і соціального статусу бидла, може іменуватися
поняттями правильних хлопчаків, моральним кодексом будівника комунізму, православною духовністю, корпоративною етикою і т.п.; у будь-якому випадку бидло, навіть насилу опам'ятавшись після тижневого запою, рахує себе етичним еталоном, що зверхньо поглядає на той, що загрузнув у вадах, інший світ. Щонайменший відступ від цих моральних принципів (неважливо наскільки вони розумні і виправдані самі по собі) з боку Ненаших стає об'єктом лютих викриттів; більш того, бидло вважає підлотою вже сама наявність думки, не відповідної аксіомам Наших. У
той же самий час будь-яка підлота Наших по відношенню до Ненаших не просто прощається, а викликає захоплення: "От як ми їх зробили!"
Бидло в принципі не здатне уявити, що точка зору, відмінна від його власної, може бути щирішою і безкорисливішою. Воно абсолютно переконане, що кожний, хто висловлює таку точку зору, робить це тому, що йому платять Вороги з числа Ненаших. При цьому той факт, що штатні пропагандисти Наших працюють вже точно не безкоштовно, навіть якщо говорити лише про їх офіційні доходи, Читать далее...

neonomad.kz/sobytiya/kaz/in...NT_ID=4437

Активист Общества народов финно-пермской группы, финноугровед Ростислав Мартынюк, 37 лет, считает, что Украина в 1970-х пережила то, что в настоящее время переживают народы Западной Сибири.

Ханты и манси не лояльны к российской власти

Как относятся к газовому бизнесу Кремля коренные народы Западной Сибири?

— Ханты, манси, ненцы возмущены манипуляциями, проводимые Кремлем с природными ресурсами. Следует приостановить добычу газа на территории Ханты-Мансийского и Ямало-Ненецкого автономных округов и транзит его в подтверждение статуса принадлежности недр коренным народам Западной Сибири. В 1992 году их представительские органы сделали соответствующие заявления, они тем или иным способом внесены в конституционные документы автономий. Игнорировать их противозаконно.

Какова часть хантыйского и мансийского газа в топливном балансе ”Газпрома”?

— 80 процентов так называемого российского газа добывается в пределах Ханты-Мансийского округа и на ненецком полуострове Ямал. Во многих случаях — непосредственно на землях со статусом ”родовых угодий”, которые изъяты из объектов, где могут проводиться разведывательные и добывающие работы. Но с первого дня, когда ханты и манси объявили суверенитет над своими недрами, московские картели систематически подкупают органы местной власти и рядовых людей. Временами запугивают. Например, руководство округа Югра и его председателя Александра Филипенко.

Он украинец?

— Когда-то был. Потомок столыпинских переселенцев из Черниговской губернии в Казахстан в четвертом поколении. Потом перебрался в Югру. В целом в ХМАО работает 300-тысячная община украинцев. Но это работники со специфической психикой, и хантам они не союзники. Как и коми или карелам, где украинцы работают на лесных промыслах. В целом в ХМАО соотношение коренных народов и мигрантов приблизительно один к 50 в пользу пришельцев. Хотя на начало массовой ”комсомольской” колонизации в 1960-х годах сохранялся этнический баланс. Однако финно-угры не растеряны. Они, собственно, никогда и не брали числом. Знают, что это их земли, а украденное должно быть возвращено. В частности, хантам и манси.

Признают ли в ”Газпроме” противозаконность своего бизнеса?

— Конечно, нет. Это такой сгусток цинизма и сугубо колониального поведения, когда сильный получает все, а слабого просто терпит. Получают ли коренные народы компенсацию за выкачанные Москвой на их территории газ и нефть? В лучшем случае, получают взятку на всех уровнях ханты-мансийского общества и органов власти — от ведра водки на стойбище до частных скважин для покладистых олигархов. Газовый шантаж Украины — из той же серии. Это не просто незаконное, провокационное поведение, неприемлемое в деловом мире. Торговля ресурсами, украденными у коренных народов Сибири, является аморальной, достойной осуждения Евросоюзом и Украиной. А голос Киева должен быть особым. Потому что Украина сама недавно пережила то, что переживает Западная Сибирь.

Что вы имеете в виду?

— Именно с Украины начиналась газовая индустрия Европы. Первый экспорт газа состоялся не из Сибири к Ангеле Меркель или Саркози, а из Галичины. Во времена Хрущева украинские геологи открыли Шебелинскую группу месторождений на востоке Украины. По тем временам — наибольшие в мире! А уже на конец 1970-х хищническая добыча газа союзных ведомств превратила Украину из энергопоставщика в страну с дефицитом топлива. Это грабеж! Именно на украинском газе построена промышленность современной России, на нем работали химическая и военная индустрия СССР. Вплоть до того фатального момента, когда в 1960-х начались разработки месторождений на восточных границах финно-угорского мира — в Ханты-Мансийском автономном округе.

Распространены ли в настоящее время на территории проживания финно-угорских народов национальные или национально-культурные движения?

— На территории проживания финно-угров сегодня распространен телеканал ”Останкино”, а на нем — регулярные ” пятиминутки ненависти” Путина и Миши Леонтьева (журналист. — ” ГПУ”). Они рассказывают хантам, что газ у них крадут не московские миллиардеры, а дисциплинированный украинский транзитер. Если по сути, то все организованные формы национальных движений — под колпаком власти или провокаторов. Нужно знать финно-угорскую психику и опыт сопротивления. Они редко выходят на поединок с превосходящим числом противником, но побеждают врага терпением, умом и поиском честных друзей.

Возможен ли в условиях современной России протест хантов и манси против выкачивания и продажи их ископаемых?

— Тяжело собрать Майдан, когда на одного коренного жителя приходится 50 приезжих. Протест в Западной Сибири происходит по-другому. Вот недавно в Ханты-Мансийске прошел Конгресс финно-угорских народов. Там, конечно, выступал президент Медведев, какие-то ”скоробагатьки” из добывающих компаний. Но был и лидер Эстонии Томас Ильвес, который прямо сказал: берите пример со своих европейских родственников, боритесь за национальное освобождение и государственность. И это так. Читать далее...

ukrrudprom.ua/digest/dvbjhj...01008.html

Андрей Пионтковский: “Путин ненавидит В.А. Ющенко до последней степени бешенства и не скрывает этого!”

ВЛАСТИ.НЕТ, 20 октября 2008
Отношение Кремля к Украине определяется одной центральной идеей: в разные времена она называлась по-разному...

...в последние 15 лет это была идея доминирования на постсоветском пространстве, а вот сейчас ее абсолютно четко обозначил президент Дмитрий Медведев.

Известный российский политолог Андрей Пионтковский охарактеризовал современную российскую систему власти и оценил, насколько успешна концепция Дмитрия Медведева о зоне влияния Росcии.

— Как бы Вы охарактеризовали действия России на украинском направлении: это стратегия, тактика или бессистемность?

— Отношение Кремля к Украине определяется одной центральной идеей: в разные времена она называлась по-разному, в последние 15 лет это была идея доминирования на постсоветском пространстве, а вот сейчас ее абсолютно четко обозначил президент Дмитрий Медведев — это зона влияния. Он очень четко выразился: мы имеем право на зоны влияния там, где живут наши друзья.

Но если речь идет о друзьях, то какое влияние еще нужно? Противоречивое высказывание. Видимо, имелось в виду так называемое “принуждениее к дружбе”. В Украине такая “дружба” никому не нужна, причем не только тем силам, которые ориентируются на Виктора Ющенко или Юлию Тимошенко, но и тому же Виктору Януковичу, и тем же “донецким”. У них есть свои интересы, им не нужна “московская крыша”. И дело даже не в конкретных проблемах на сегодняшний день, таких как статус Севастополя, черноморский флот, цена на газ, русский язык — все это частности. Коренная и непримиримая проблема российско-украинских отношений состоит в стремлении Москвы рассматривать Украину как зону своего влияния и абсолютное несогласие с этим украинского политического класса и большей части общества.

— Кто в России и о чем говорит сейчас с украинским руководством?

— У вас пока три политика первого плана — Тимошенко, Ющенко и Янукович. У нас в России всего один — это Владимир Путин. Путин является диктатором. Я не понимаю, как так могло произойти — вот он стоит на пресс-конференции рядом с премьер-министром независимого государства г-жой Тимошенко и называет президента этого государства мазуриком. А премьер-министр стоит рядом и все это кушает, никак на это не реагирует. Вот вам пример диалога. Так вот наш участник диалога беседует с вашими тремя. Он ненавидит Ющенко, ненавидит до последней степени бешенства и не скрывает этого. Януковича, по-моему, он презирает, потому что тот не оправдал его надежд как пророссийский политик. Путин никак не может понять, что нет там пророссийских политиков: Янукович может использовать в своих политических играх русский фактор, но он проукраинский политик. А с Тимошенко у Путина деловые отношения. Они оба — газовые трейдеры, и они общаются на своем языке. А Путин — он, прежде всего, мультимиллионер и газовый трейдер, и только после этого он диктатор. Тимошенко тоже была газовым трейдером. Вот они ведут свой диалог на их деловом языке, который для нас совершенно непонятен. Что мы знаем об их последней встрече, кроме того, что президент Ющенко мазурик? А больше ничего. Наверняка они о чем-то согласились, но, как правило, разговоры между этими выдающимися газовыми трейдерами постоянно происходят в тени.

— Недавно был продлен Большой договор о дружбе и сотрудничестве между нашими странами, но дружбы как таковой не наблюдается. Что нам мешает дружить?

— Это и мешает дружить: называйте это как угодно — имперский, неоимперский комплекс у России. Но это уже даже не комплекс, это уже нескрываемая политика. Как мы можем дружить, если вам говорят: вы — моя зона влияния. Я думаю, вам это не понравится .

Снігоголовий пан спікер задоволено виголосив, що країна програла, проте косолиця прима спочиває від приємної втоми, вовків в державі небагато, та й ті, що є, лише в неї розуму вчаться. А середній клас у особі особисто мене з обіду стоїть у черзі. Звітує за минулий квартал. Фонд постраждалих від нещасного випадку, мов щур, забився у підвал горбистого дворику на схилах Кловського узвозу. Півтори години можна милуватись засніженими деревами або, як інші, втупити очі в носаки чоботів
[700x525]

Читать далее

Это цитата сообщения Измельчитель_пней Оригинальное сообщение

Мысли о ''великой России''



Впервые империя дрогнула, когда Александр II решил продать Аляску американцам. Правда, после этого держава еще полстолетия неслась куда-то на юго-восток, сама толком не понимая, чего ей, необъятной, потребно: то ли Персии с Маньчжурией, то ли Кореи с Ляодуном, то ли всего Китая с Новой Кореей в придачу...
Россия - это, в сущности, не страна, а московская азиатская империя, основанная Золотой Ордой в 1327 г.: ярлык "великого князя" Иван Калита получил от хана Узбека за разорение Руси с помощью монгольских банд. Все, что было до этого, к России (Московии) никакого отношения не имело.
В оккупированной Московией Дальневосточной Республике (ДВР) начался антиимперский бунт, поводом к которому стало решение Кремля о повышении пошлин на ввоз иномарок. Придворные журналисты уже забили тревогу, опасаясь распада державы на "множество княжеств". А что, собственно, в этом плохого? "Начните, наконец, учитывать специфику. Иначе, вместо одной великой страны получим множество воюющих княжеств," - сокрушается имперец В.Соловьёв. Абсурд. Как показали последние события, войны провоцируют именно империи, маленьким странам воевать незачем...
Если исходить из того, что обида за державу - превыше всего, то всякое умаление имперской мощи есть зло. Однако допустим, что державное величие не обязательно должно сопровождаться благоденствием рядовых граждан. В пользу такого допущения говорит хотя бы тот факт, что жизнь рядовых граждан в таких сверхдержавах, как Китай или СССР-РФ, существенно беднее, нежели в таких политически скромных образованиях, как Нидерланды или Новая Зеландия. Для того, чтобы жить свободно, спокойно и зажиточно, требуются, как известно, две основные вещи: демократия и деньги. Способна ли обеспечить тем и другим своих граждан великая Россия?
Читать далее...