Од Києва до Лубен насіяла конопель
18-09-2009 01:21
gazeta.ua/index.php?id=307766
"..А дівчина край дороги
недалеко коло мене
плоскінь вибирала..."
(Т.Шевченко "Мені тринадцятий минало")
”Коноплі сіють ранесенько навесні. Мати нас із сестрою рано повсігда колошмачила, щоб ішли копать город. Треба посіяти їх ще ген до Благовіщення, іще як ніхто не оре й не копає, у мокру землю”, — розповідає 70-річна Євдокія Гапоненко із села Піски Бобровицького району на Чернігівщині.
Найкраще сіяти коноплі після теплого густого дощу — виростуть густі й рівні. Після холодного краплистого вродять погані та криві. Добре сіяти смерком — після заходу сонця або вдосвіта до сходу — ”щоб горобці не бачили й не пили конопель”.
Під конопляник вибирали низовину, зазвичай вкінці городу. Льон натомість сіяли в полі. Посіяні чоловіком коноплі, вважалося, родять краще, ніж жінкою. Якщо він сіятиме ще й мовчки, із чистої торбинки, у новому одязі або й цілком голий — будуть чистими, без бур’янів.
Коноплі мають чоловічі стебла — плоскінь, плоскун. Їх вибирають через чотири місяці. ”А дівчина край дороги недалеко коло мене плоскінь вибирала”, — це Шевченко писав про перший збір конопель. Грубші жіночі стебла — матірку, матку або сім’янку — збирали пізніше — у першій половині вересня. Волокно з плосконі йшло на тонку тканину — для сорочок, скатерок, рушників на ікони. З матірки було грубе полотно — на мішки, устілки. Також шнури, мотузки, шворки.
Щоб усунути речовину, яка склеює волокна, коноплі мочили — в озерах, копанках-ямах, річках, на болотах.
— Мати складає їх навхрест у воду, — згадує Євдокія Гапоненко. — Оце ряд ложить завдовжки, а тоді зверху ряд поперек навхрест. І зверху прикладає землею або купиною, шоб не випливали. І оце вони лежать тиждень там. І мати каже: ”Подивишся, Дунько, як оце візьмеш три коноплини да отако як тернеш, як од волокниння стебло одпадає, ото воно готове”. Як не одпадає костриця, то ще воно сире. А як сире, недомочиться, дак тоді погане полотно — таке сірувате. А як добре вимочиться, то біле-біле.
Коноплі в деяких селах сіяли аж до початку перебудови. Найчастіше — на мотузки
Стебла матірки мочили довше, ніж плоскінь. Перед тим витрушували сім’я.
— Коноплі в нас кисли в лісових озерах мало не до зими — розповідає 63-річний Віктор Лисюк, родом із села Кашперівка Баранівського району на Житомирщині. — Жінки часто застуджувалися, витягуючи їх холодами. Сморід стояв від тих мочених конопель страшний.
Від гниття псувалася й вода. У”Лісовій пісні” Лесі Українки чорт Куць проклинає Килину й Лукашеву матір: ”Пропасниця їх досі б’є за те, що озеро коноплями згидили”.
— Оце ж воно готове, мати у воді їх полоще, щоб воно чисте було, — продовжує Євдокія Гапоненко. — Розставляємо отако кружечками. Воно постоїть, висохне.
Тільки з добре висушених стеблин виходило легке й еластичне прядиво.
Далі коноплі тіпали — звільняли волокно від костриці — лушпиння зі стебел. Спочатку на давиці (бительні), а потім на терниці. Обидві робили з коротких колод на ніжках. По довжині мали видовбаний паз, у який заходило закріплене в одному кінці паза рухоме било. Горстки конопляних стеблин клали на паз і, протягуючи, товкли билом. Отримані волокна микали — розчісували дерев’яними гребенями. Воно ставало шовковистішим. Із ручки тіпаного волокна виходила мичка розчесаного. Із куделі — жмутка — розчісаного волокна скручували нитку за допомогою веретена або прядки.
— У Пилипівку починають прясти й ткати на верстаті, — продовжує Євдокія Гапоненко. — У нас мати ткала і батько матчин, дід Кирило. Не тільки для себе, а й для людей.
Із ткачем чи ткалею розраховувалися зазвичай продуктами, прядивом або готовим полотном.
Коноплі в деяких українських селах сіяли аж до початку перебудови. Найчастіше — на мотузки, хоч подекуди ще ткали полотно на сорочки й рушники. Усе згасло, коли під кінець Радянського Союзу заговорили про наркоманів. За мак і коноплі міліція почала штрафувати. Їх запаморочливі властивості, зрештою, були відомі здавна. Узяти хоча приказку: ”Вискочив як Пилип із конопель” — про людину з дивною поведінкою.
— Оце коноплі циї повиростали й почали цвісти, — додає Євдокія Гапоненко, — мати нас повсєгда од краю становить полоти або вибирати їх: ”Становтеся, дівчата, од краю, бо всередині у вас буде голова боліть”. А сама посередині.
Конопляною олією лікували геморой
Із насіння конопель били олію. Присмачували нею страви. Використовували і як ліки — лікували геморой та опіки.
Сім’я також розтирали у ступі, додавали води й отримували конопляне молоко. Ним заправляли страви, особливо у піст, лікували анемію у дітей.
комментарии: 1
понравилось!
вверх^
к полной версии
"..А дівчина край дороги
недалеко коло мене
плоскінь вибирала..."
(Т.Шевченко "Мені тринадцятий минало")
”Коноплі сіють ранесенько навесні. Мати нас із сестрою рано повсігда колошмачила, щоб ішли копать город. Треба посіяти їх ще ген до Благовіщення, іще як ніхто не оре й не копає, у мокру землю”, — розповідає 70-річна Євдокія Гапоненко із села Піски Бобровицького району на Чернігівщині.
Найкраще сіяти коноплі після теплого густого дощу — виростуть густі й рівні. Після холодного краплистого вродять погані та криві. Добре сіяти смерком — після заходу сонця або вдосвіта до сходу — ”щоб горобці не бачили й не пили конопель”.
Під конопляник вибирали низовину, зазвичай вкінці городу. Льон натомість сіяли в полі. Посіяні чоловіком коноплі, вважалося, родять краще, ніж жінкою. Якщо він сіятиме ще й мовчки, із чистої торбинки, у новому одязі або й цілком голий — будуть чистими, без бур’янів.
Коноплі мають чоловічі стебла — плоскінь, плоскун. Їх вибирають через чотири місяці. ”А дівчина край дороги недалеко коло мене плоскінь вибирала”, — це Шевченко писав про перший збір конопель. Грубші жіночі стебла — матірку, матку або сім’янку — збирали пізніше — у першій половині вересня. Волокно з плосконі йшло на тонку тканину — для сорочок, скатерок, рушників на ікони. З матірки було грубе полотно — на мішки, устілки. Також шнури, мотузки, шворки.
Щоб усунути речовину, яка склеює волокна, коноплі мочили — в озерах, копанках-ямах, річках, на болотах.
— Мати складає їх навхрест у воду, — згадує Євдокія Гапоненко. — Оце ряд ложить завдовжки, а тоді зверху ряд поперек навхрест. І зверху прикладає землею або купиною, шоб не випливали. І оце вони лежать тиждень там. І мати каже: ”Подивишся, Дунько, як оце візьмеш три коноплини да отако як тернеш, як од волокниння стебло одпадає, ото воно готове”. Як не одпадає костриця, то ще воно сире. А як сире, недомочиться, дак тоді погане полотно — таке сірувате. А як добре вимочиться, то біле-біле.
Коноплі в деяких селах сіяли аж до початку перебудови. Найчастіше — на мотузки
Стебла матірки мочили довше, ніж плоскінь. Перед тим витрушували сім’я.
— Коноплі в нас кисли в лісових озерах мало не до зими — розповідає 63-річний Віктор Лисюк, родом із села Кашперівка Баранівського району на Житомирщині. — Жінки часто застуджувалися, витягуючи їх холодами. Сморід стояв від тих мочених конопель страшний.
Від гниття псувалася й вода. У”Лісовій пісні” Лесі Українки чорт Куць проклинає Килину й Лукашеву матір: ”Пропасниця їх досі б’є за те, що озеро коноплями згидили”.
— Оце ж воно готове, мати у воді їх полоще, щоб воно чисте було, — продовжує Євдокія Гапоненко. — Розставляємо отако кружечками. Воно постоїть, висохне.
Тільки з добре висушених стеблин виходило легке й еластичне прядиво.
Далі коноплі тіпали — звільняли волокно від костриці — лушпиння зі стебел. Спочатку на давиці (бительні), а потім на терниці. Обидві робили з коротких колод на ніжках. По довжині мали видовбаний паз, у який заходило закріплене в одному кінці паза рухоме било. Горстки конопляних стеблин клали на паз і, протягуючи, товкли билом. Отримані волокна микали — розчісували дерев’яними гребенями. Воно ставало шовковистішим. Із ручки тіпаного волокна виходила мичка розчесаного. Із куделі — жмутка — розчісаного волокна скручували нитку за допомогою веретена або прядки.
— У Пилипівку починають прясти й ткати на верстаті, — продовжує Євдокія Гапоненко. — У нас мати ткала і батько матчин, дід Кирило. Не тільки для себе, а й для людей.
Із ткачем чи ткалею розраховувалися зазвичай продуктами, прядивом або готовим полотном.
Коноплі в деяких українських селах сіяли аж до початку перебудови. Найчастіше — на мотузки, хоч подекуди ще ткали полотно на сорочки й рушники. Усе згасло, коли під кінець Радянського Союзу заговорили про наркоманів. За мак і коноплі міліція почала штрафувати. Їх запаморочливі властивості, зрештою, були відомі здавна. Узяти хоча приказку: ”Вискочив як Пилип із конопель” — про людину з дивною поведінкою.
— Оце коноплі циї повиростали й почали цвісти, — додає Євдокія Гапоненко, — мати нас повсєгда од краю становить полоти або вибирати їх: ”Становтеся, дівчата, од краю, бо всередині у вас буде голова боліть”. А сама посередині.
Конопляною олією лікували геморой
Із насіння конопель били олію. Присмачували нею страви. Використовували і як ліки — лікували геморой та опіки.
Сім’я також розтирали у ступі, додавали води й отримували конопляне молоко. Ним заправляли страви, особливо у піст, лікували анемію у дітей.
Незалісом, незабаром осінь
13-09-2009 22:45
комментарии: 16
понравилось!
вверх^
к полной версии
Мамаєва Слобода
13-09-2009 19:42
Зовсім несподівано на не так вже й віддаленому від центру київському масиві Відрадний виникло козацьке село. Майстри-теслярі зробили таке диво, ніби собі, але більшість хат незаселені. На подвір'ях можна зачаровано чекати, доки загарцюють копита, а на шум вийде Тарас Бульба зустріти синів
[699x525]
тепло мого єства
комментарии: 11
понравилось!
вверх^
к полной версии
Зовсім несподівано на не так вже й віддаленому від центру київському масиві Відрадний виникло козацьке село. Майстри-теслярі зробили таке диво, ніби собі, але більшість хат незаселені. На подвір'ях можна зачаровано чекати, доки загарцюють копита, а на шум вийде Тарас Бульба зустріти синів
[699x525]тепло мого єства
The Wall
30-08-2009 16:25
Самотня, болюча,
страшна, незворушна
між нею та світом
стіна непорушна.
До чиєї душі долучити слова поетки Марічки у ті нечисленні хвилини, коли маєш змогу постояти на краю глибокого яру, на донці якого ніби вирує життя, мною не побачене, а тут поруч сліди життя, відлетілого у вирій? Поряд мене ніколи не буває життя, я бачу тільки рештки і пам'ять. Тому таким близьким видається село з сакральною назвою СТІНА. Воно стало, немов кордон між двох світів – твореного мною навколо себе і – логічного, зрозумілого, передбачуваного і неприйнятного
[700x525]
Читать далее
комментарии: 19
понравилось!
вверх^
к полной версии
Самотня, болюча,
страшна, незворушна
між нею та світом
стіна непорушна.
До чиєї душі долучити слова поетки Марічки у ті нечисленні хвилини, коли маєш змогу постояти на краю глибокого яру, на донці якого ніби вирує життя, мною не побачене, а тут поруч сліди життя, відлетілого у вирій? Поряд мене ніколи не буває життя, я бачу тільки рештки і пам'ять. Тому таким близьким видається село з сакральною назвою СТІНА. Воно стало, немов кордон між двох світів – твореного мною навколо себе і – логічного, зрозумілого, передбачуваного і неприйнятного
[700x525]Читать далее
До портретів кандидатів в президенти. Рейтінг №1
21-08-2009 20:21
ord-ua.com/2007/09/25/polit...ya-blyaha/
Давайте погодимось з американцяит в тому, що чим вище видирається мавпа, тим видніший її зад. Саме таким чином пояснюють громадяни УШоА і не тільки підвищений інтерес до біографій тих, хто ними керує. І мають на це повне право. ІЦ українське суспільство має право знати все про людей, що керують Україною. Ми ж демократія, а не Північна Корея
а також
http://polizaisled.blogspot.com/
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
Давайте погодимось з американцяит в тому, що чим вище видирається мавпа, тим видніший її зад. Саме таким чином пояснюють громадяни УШоА і не тільки підвищений інтерес до біографій тих, хто ними керує. І мають на це повне право. ІЦ українське суспільство має право знати все про людей, що керують Україною. Ми ж демократія, а не Північна Корея
а також
http://polizaisled.blogspot.com/
я скучив за тобою
15-08-2009 22:44
комментарии: 0
понравилось!
вверх^
к полной версии
концептуально
13-08-2009 05:36
Это цитата сообщения Измельчитель_пней Оригинальное сообщение
Мовне
С русскими в Украине проблем нет. Их около 17%, они имеют все те же права, как и другие национальные меньшинства государства Украина. И пусть кто-нибудь докажет, что Украина, по сравнению со своими соседями, плохо обеспечивает культурные права своих национальных меньшинств.
Есть проблема с советскими. Это люди, которым очень комфортно существовать в условиях «поздней УССР», скажем так. Именно поздней, потому как в ещё 60-е годы 20 века (не говоря уже о довоенной республике!) языковая ситуация была совсем иной. Ещё не прокатил многократно каток политики создания «единой общности – советского народа с единым общепонятным языком – русским». А проще говоря – русификации.
Этим людям приятно, когда украинский вроде бы есть – но его в то же время и как бы нет. То есть знать его, учить его, стараться, напрягаться – совершенно необязательно. Ну и что, что вы живёте в республике, которая называется «Украинской»? – «Мы же взрослые люди, прекрасно всё понимаем» (говорится со снисходительной усмешкой «знающего человека»). И действительно – достаточно «общепонятного». Украинский где-то там… полка книг в книжном магазине… 10 минут «казок дідуся Панаса» вечером… передача радио, которого слушают в основном сёла… (…неасфальтированные! – прибавляется мысленно, а порою и вслух)… ещё приятелям из Москвы иль Ленинграда можно показать в качестве курьёза редкую вывеску типа «Тканини» - «да, представьте себе, так они и говорят, хихи»… ах, эта милая забавная экзотика… такая «нестрашная»… такая необязательная.
А потом эти люди просыпаются в один далеко не прекрасный для них день и обнаруживают, что вместо УССР теперь Украина, что украинский – это «надолго и всерьёз». Что национальный язык – это одна из основ национального государства. Что его придётся знать и применять.
И тогда этим людям становится очень горько. Они начинают прочувственно и где-то даже красиво вещать о «потерянном великом языке и великой культуре», о «разрыве связи лет».
В принципе, их можно было бы пожалеть и забыть. Вроде как реконструкторы. Одни символически присягают на верность умершей империи Габсбургов, другие – Наполеону, третьи – СССР – почему бы и нет.
Но, поскольку эти люди вольно или невольно своей экзистенциальной тоской по советским временам (к современной РФ многие из них относятся с изрядной скептичностью, надо отметить) играют на руку разным карликам в неком сопредельном государстве, где больше всего на свете любят национальный вид спорта «защити томящегося среди злых фашистов русскоязычного соотечественника» - то этим людям спуску давать нельзя. Ни под каким видом. Дорого могут все эти шуточки обойтись. Человеческими жизнями, как уже показали прошлогодние показательные выступления по национальному виду спорта этой сопредельной державы.
А в заключение приведу интересную таблицу, где показывается, сколько русских обитает в Украине, а сколько – украинцев в РФ. И как обеспечены права этих национальных меньшинств в данных государствах соответственно.
А вы посмотрите таблицу, посмотрите!
комментарии: 12
понравилось!
вверх^
к полной версии
Это цитата сообщения Измельчитель_пней Оригинальное сообщение
Мовне
С русскими в Украине проблем нет. Их около 17%, они имеют все те же права, как и другие национальные меньшинства государства Украина. И пусть кто-нибудь докажет, что Украина, по сравнению со своими соседями, плохо обеспечивает культурные права своих национальных меньшинств.
Есть проблема с советскими. Это люди, которым очень комфортно существовать в условиях «поздней УССР», скажем так. Именно поздней, потому как в ещё 60-е годы 20 века (не говоря уже о довоенной республике!) языковая ситуация была совсем иной. Ещё не прокатил многократно каток политики создания «единой общности – советского народа с единым общепонятным языком – русским». А проще говоря – русификации.
Этим людям приятно, когда украинский вроде бы есть – но его в то же время и как бы нет. То есть знать его, учить его, стараться, напрягаться – совершенно необязательно. Ну и что, что вы живёте в республике, которая называется «Украинской»? – «Мы же взрослые люди, прекрасно всё понимаем» (говорится со снисходительной усмешкой «знающего человека»). И действительно – достаточно «общепонятного». Украинский где-то там… полка книг в книжном магазине… 10 минут «казок дідуся Панаса» вечером… передача радио, которого слушают в основном сёла… (…неасфальтированные! – прибавляется мысленно, а порою и вслух)… ещё приятелям из Москвы иль Ленинграда можно показать в качестве курьёза редкую вывеску типа «Тканини» - «да, представьте себе, так они и говорят, хихи»… ах, эта милая забавная экзотика… такая «нестрашная»… такая необязательная.
А потом эти люди просыпаются в один далеко не прекрасный для них день и обнаруживают, что вместо УССР теперь Украина, что украинский – это «надолго и всерьёз». Что национальный язык – это одна из основ национального государства. Что его придётся знать и применять.
И тогда этим людям становится очень горько. Они начинают прочувственно и где-то даже красиво вещать о «потерянном великом языке и великой культуре», о «разрыве связи лет».
В принципе, их можно было бы пожалеть и забыть. Вроде как реконструкторы. Одни символически присягают на верность умершей империи Габсбургов, другие – Наполеону, третьи – СССР – почему бы и нет.
Но, поскольку эти люди вольно или невольно своей экзистенциальной тоской по советским временам (к современной РФ многие из них относятся с изрядной скептичностью, надо отметить) играют на руку разным карликам в неком сопредельном государстве, где больше всего на свете любят национальный вид спорта «защити томящегося среди злых фашистов русскоязычного соотечественника» - то этим людям спуску давать нельзя. Ни под каким видом. Дорого могут все эти шуточки обойтись. Человеческими жизнями, как уже показали прошлогодние показательные выступления по национальному виду спорта этой сопредельной державы.
А в заключение приведу интересную таблицу, где показывается, сколько русских обитает в Украине, а сколько – украинцев в РФ. И как обеспечены права этих национальных меньшинств в данных государствах соответственно.
Колекціонування
03-08-2009 21:20
Пляшки я розпочав збирати в середній школі. Ходив з торбою дворами, пивницями та смітниками, і оцим ремеслом заробляв собі кишенькові гроші. Як зараз не сором колишньому професору копирсатись у сміттєвому баку, так і я, асфальтове породження великого мегаполісу, зовсім не переймався думкою, що мене хтось помітить із знайомих. До майбутньої стипендії ще було далеко, а студентом я пляшки не збирав, стипендії вистачало, мені багато не треба. І от років 12 тому одна київська чічка мені подарувала пляшку. Чому чічка? Хіпі тоді звали квітами життя. Ми трохи дружили. Вона власноруч зробила з пляшки хіпі-мотанку і подарувала мені на пам'ять
[282x698]
Читать далее
комментарии: 36
понравилось!
вверх^
к полной версии
Пляшки я розпочав збирати в середній школі. Ходив з торбою дворами, пивницями та смітниками, і оцим ремеслом заробляв собі кишенькові гроші. Як зараз не сором колишньому професору копирсатись у сміттєвому баку, так і я, асфальтове породження великого мегаполісу, зовсім не переймався думкою, що мене хтось помітить із знайомих. До майбутньої стипендії ще було далеко, а студентом я пляшки не збирав, стипендії вистачало, мені багато не треба. І от років 12 тому одна київська чічка мені подарувала пляшку. Чому чічка? Хіпі тоді звали квітами життя. Ми трохи дружили. Вона власноруч зробила з пляшки хіпі-мотанку і подарувала мені на пам'ять
[282x698]Читать далее
Клембівка
30-07-2009 18:19
Хто зна, чи можна назвати типовим велике подільське село, надзвичайно багате на творчі душі, на чиновницьке бездушшя, на природу, від якої ніяково можновладним уродженцям, які ніби вважають відвідини своєї домівки за небезпечну спокусу доторкнутись до коріння, воно ж може і вхопити міцно. Нашою метою було розшукати хату лауреата Шевченківської премії художника Наконечного. Без вчительки хімії місцевої школи і найдосвіченішому шукачу українських див пану Кардашу вийшло б скрутно, люб'язна вчителька стежками-мостами-дорогами привела до воріт нової охайної садиби, з-за високого паркану якої звисали важкі гілки зі стиглими вишнями. Довго гукали хазяїв, гукали сусідів, я б сам ніколи не наважився бути таким наполегливим, де вперше ступив, а тим часом услід за негарним прикладом об'їдав вишню, наче цап. Брами відчинив молодший син митця і запросив нашу групу спочатку у двір з своєрідною огорожею всерединіread more
комментарии: 69
понравилось!
вверх^
к полной версии
Хто зна, чи можна назвати типовим велике подільське село, надзвичайно багате на творчі душі, на чиновницьке бездушшя, на природу, від якої ніяково можновладним уродженцям, які ніби вважають відвідини своєї домівки за небезпечну спокусу доторкнутись до коріння, воно ж може і вхопити міцно. Нашою метою було розшукати хату лауреата Шевченківської премії художника Наконечного. Без вчительки хімії місцевої школи і найдосвіченішому шукачу українських див пану Кардашу вийшло б скрутно, люб'язна вчителька стежками-мостами-дорогами привела до воріт нової охайної садиби, з-за високого паркану якої звисали важкі гілки зі стиглими вишнями. Довго гукали хазяїв, гукали сусідів, я б сам ніколи не наважився бути таким наполегливим, де вперше ступив, а тим часом услід за негарним прикладом об'їдав вишню, наче цап. Брами відчинив молодший син митця і запросив нашу групу спочатку у двір з своєрідною огорожею всередині
Буша
26-07-2009 20:33
«На південь від Могильова, за двоє гін від Дністра, на високій скелі лівого побережжя притулилось містечко Буша з тверджею-замком, що панував над околицею. На вузькім стрімчаку, немов орлине гніздо, повис отой замок і на синьому небові далеко білів своїми зубчатими мурами, своїми бійницями-баштами». Бушанський замок мав шість веж, кожна з яких мала свій пороховий льох. З`єднувались башти між собою підземними переходами. Замкова брама знаходилась у північній стіні, неподалік від двох спостережних башт (одна з них збереглась дотепер).
[699x525]
Читать далее
комментарии: 10
понравилось!
вверх^
к полной версии
«На південь від Могильова, за двоє гін від Дністра, на високій скелі лівого побережжя притулилось містечко Буша з тверджею-замком, що панував над околицею. На вузькім стрімчаку, немов орлине гніздо, повис отой замок і на синьому небові далеко білів своїми зубчатими мурами, своїми бійницями-баштами». Бушанський замок мав шість веж, кожна з яких мала свій пороховий льох. З`єднувались башти між собою підземними переходами. Замкова брама знаходилась у північній стіні, неподалік від двох спостережних башт (одна з них збереглась дотепер).
[699x525]Читать далее
Могилів-Подільський
26-07-2009 03:24
Місто було названо Могилевом на честь Ієремії Могили, молдавського господаря, батька дружини Стефана Потоцького, що отримав місто у посаг за жінкою і розбудувавсь тут. Бачиться любив він дружину, і її батька шанував.
[531x698]
Читать далее
комментарии: 2
понравилось!
вверх^
к полной версии
Місто було названо Могилевом на честь Ієремії Могили, молдавського господаря, батька дружини Стефана Потоцького, що отримав місто у посаг за жінкою і розбудувавсь тут. Бачиться любив він дружину, і її батька шанував.
[531x698]Читать далее
Лядова
25-07-2009 02:31
Спускаючись з Лядова кам'яними сходами до Свято-Усікновенського скельного монастиря, я побачив зеленооксамитовий молдовський язик. Постійно страждучи від спраги, тамувати її має змогу лише самим кінчиком та окрайцями – ось така асоціація виникає при погляді на відомий дністровський меандр під Лядівським монастирем.
[699x525]
Читать далее
комментарии: 1
понравилось!
вверх^
к полной версии
Спускаючись з Лядова кам'яними сходами до Свято-Усікновенського скельного монастиря, я побачив зеленооксамитовий молдовський язик. Постійно страждучи від спраги, тамувати її має змогу лише самим кінчиком та окрайцями – ось така асоціація виникає при погляді на відомий дністровський меандр під Лядівським монастирем.
[699x525]Читать далее
Озаринці
24-07-2009 01:17
Більшість сіл південного сходу Поділля лежать в глибоких придністровських ярах, і це вабить годинами роздивлятись, ніби з пташиного польоту, різнокольорові хати, тракти, доріжки, церковні куполи – все викупано в буйній літній зелені., і в цю мить все моє
[699x525]
Читать далее
комментарии: 14
понравилось!
вверх^
к полной версии
Більшість сіл південного сходу Поділля лежать в глибоких придністровських ярах, і це вабить годинами роздивлятись, ніби з пташиного польоту, різнокольорові хати, тракти, доріжки, церковні куполи – все викупано в буйній літній зелені., і в цю мить все моє
[699x525]Читать далее
Серебринці
23-07-2009 15:45
Перша письмова згадка про село Рарівці, що в 2 км від Кукавки, відноситься до XVIст. Про назву села ходить ціла легенда. Першим старостою села був боярин Корж. Тоді це поселення називалося ще Панський хутір. Людиною Корж був скупою та жадібною. Накопив він багатства свої та заховав подалі від людського ока. Вмираючі встиг сказати своєму синові: "Срібло знайдеш в голові коня". Молодий син, як яблуко від яблуні, мало чим відрізнявся від батька. Перебив ледь не всіх коней, перерив місцевість, але срібла не знайшов. Звісно слава про шукача батьківських скарбів облетіла село. Тоді один селянин, який розгадав де можуть бути заховані скарби, пішов до молодого боярина і пообіцяв відкрити йому таємницю за умови, що той звільнить усіх селян від податків на сто років. Молодий Корж погодився. Тоді рівно опівдні селянин побачивши куди впала тінь від голови деревяного коня, зробленого за життя старого Коржа, сказав - "Скарб захований тут". Але Корженко по-своєму розрахувався і з кмітливим селянином і з іншими селянами. Він наказав жорстоко побити спини селянам - "посрібити". З тих пір панські побої називали "срібними", а мешканців села, як і село Серебринцями.
[699x525]
Читать далее
комментарии: 7
понравилось!
вверх^
к полной версии
Перша письмова згадка про село Рарівці, що в 2 км від Кукавки, відноситься до XVIст. Про назву села ходить ціла легенда. Першим старостою села був боярин Корж. Тоді це поселення називалося ще Панський хутір. Людиною Корж був скупою та жадібною. Накопив він багатства свої та заховав подалі від людського ока. Вмираючі встиг сказати своєму синові: "Срібло знайдеш в голові коня". Молодий син, як яблуко від яблуні, мало чим відрізнявся від батька. Перебив ледь не всіх коней, перерив місцевість, але срібла не знайшов. Звісно слава про шукача батьківських скарбів облетіла село. Тоді один селянин, який розгадав де можуть бути заховані скарби, пішов до молодого боярина і пообіцяв відкрити йому таємницю за умови, що той звільнить усіх селян від податків на сто років. Молодий Корж погодився. Тоді рівно опівдні селянин побачивши куди впала тінь від голови деревяного коня, зробленого за життя старого Коржа, сказав - "Скарб захований тут". Але Корженко по-своєму розрахувався і з кмітливим селянином і з іншими селянами. Він наказав жорстоко побити спини селянам - "посрібити". З тих пір панські побої називали "срібними", а мешканців села, як і село Серебринцями.
[699x525]Читать далее
Кукавка
22-07-2009 22:09
Село відоме з 17 століття. Під час повстання гайдамаків, у 1734 році, багато хто з жителів с. Кукавки брав активну участь у русі, який очолював обраний сотником кукавський козак Іван Бабій. Придушивши повстання, шляхта жорстоко розправилась із його учасниками, а Бабія стратила, і відрубана голова його, насаджена на високий стовп-палю, довго лякала населення. Тіло ж закопали за два кілометри від с. Кукавки, на межі сіл, по дорозі на Яришів. Село належало до 1793 року (2 розділ Посполитої) Катерині Косаківській, та було конфісковане й подароване Катериною ІІ графу І. І. Моркову за його військові здобутки при придушенні польського повстання під керівництвом Тадеуша Костюшка. Іраклій Морков привіз до Кукавки людину, яка прославила село на віки, це художник Василь Андрійович Тропінін. Кріпосний слуга, кондитер, домашній живописець, вчитель малювання панських дітей тут жив із 1804 по 1812 рік і з 1818 по 1821 рік, лише в сорок сім років одержавши свободу.
[541x699]
Читать далее
комментарии: 6
понравилось!
вверх^
к полной версии
Село відоме з 17 століття. Під час повстання гайдамаків, у 1734 році, багато хто з жителів с. Кукавки брав активну участь у русі, який очолював обраний сотником кукавський козак Іван Бабій. Придушивши повстання, шляхта жорстоко розправилась із його учасниками, а Бабія стратила, і відрубана голова його, насаджена на високий стовп-палю, довго лякала населення. Тіло ж закопали за два кілометри від с. Кукавки, на межі сіл, по дорозі на Яришів. Село належало до 1793 року (2 розділ Посполитої) Катерині Косаківській, та було конфісковане й подароване Катериною ІІ графу І. І. Моркову за його військові здобутки при придушенні польського повстання під керівництвом Тадеуша Костюшка. Іраклій Морков привіз до Кукавки людину, яка прославила село на віки, це художник Василь Андрійович Тропінін. Кріпосний слуга, кондитер, домашній живописець, вчитель малювання панських дітей тут жив із 1804 по 1812 рік і з 1818 по 1821 рік, лише в сорок сім років одержавши свободу.
[541x699]Читать далее
Котюжани
22-07-2009 00:06
Східно-подільські Котюжани – село реєстрове за пам'ятками архітектури далекого минулого, про палац, відновлений 100 років тому після пожежі власницею вдовою царського генерала, відомо на кількох туристичних сайтах, ну і звичайно тут живуть діти. Вони врятували будівлю від руйнування за часів радянської влади, а за німецької влади сільські жінки віддячили, переховавши всіх дітей, що їх розігнали арійські розбійники.
[699x525]
Читать далее
комментарии: 6
понравилось!
вверх^
к полной версии
Східно-подільські Котюжани – село реєстрове за пам'ятками архітектури далекого минулого, про палац, відновлений 100 років тому після пожежі власницею вдовою царського генерала, відомо на кількох туристичних сайтах, ну і звичайно тут живуть діти. Вони врятували будівлю від руйнування за часів радянської влади, а за німецької влади сільські жінки віддячили, переховавши всіх дітей, що їх розігнали арійські розбійники.
[699x525]Читать далее
Іванківці
21-07-2009 00:33
В 5 км від Бердичева непомітно існує село з такою невиразною назвою, що вже ніхто і не згадає, звідки вона з'явилась. Нераннім ранком зустрічає з чистою росою випадкоаих гостей, не обіцяючи нічого надзвичайного
[699x525]
Читать далее
комментарии: 6
понравилось!
вверх^
к полной версии
В 5 км від Бердичева непомітно існує село з такою невиразною назвою, що вже ніхто і не згадає, звідки вона з'явилась. Нераннім ранком зустрічає з чистою росою випадкоаих гостей, не обіцяючи нічого надзвичайного
[699x525]Читать далее
Діти не вівці
13-07-2009 17:57
Это цитата сообщения Rol_как_Rol Оригинальное сообщение
Розумно
комментарии: 2
понравилось!
вверх^
к полной версии
Это цитата сообщения Rol_как_Rol Оригинальное сообщение
Розумно
З ЖЖ
Запитують:
— Моїй дитині роблять зауваження сторонні люди! Як реагувати?
Відповідаємо:
— Навчіть дитину чарівному заклинанню: "Мене мати вчить, что що не кожне оціночне судження має слугувати модифікатором поведінки". Вимовлене з чіткою дикцією та доброзичливо-впевненою інтонацією, воно діє аналогічно заклинанню: "Скам'яній!". До того ж більш надійно. Хоч і ненадовго. Але без небезпечних побіжних ефектів.
(с) shaltay
Коротко словами Івана Франка
12-07-2009 15:45
Я чую, що якась уперта. завзята і нерозумна сила держить мене в жмені, показує мені невловимі привиди свободи і щастя, та може в найближчі хвилі без причини і без цілі скрутить мені голову
комментарии: 6
понравилось!
вверх^
к полной версии
Я чую, що якась уперта. завзята і нерозумна сила держить мене в жмені, показує мені невловимі привиди свободи і щастя, та може в найближчі хвилі без причини і без цілі скрутить мені голову
Фарт-нефарт.. 100 км на фугасі
07-07-2009 01:28
Хтось полюбляє дихати бензином, чув. що безробітні підлітки, але мій старечий організм не розуміє токсикоманію, тому запах бензина в автівці не надавав особливо приємних вражень. Занепокоївся я, лиш позирнувши на датчик: 25 л на 100 км - це занадто!! Я не вибагливий до комфорту, але несправедливо, коли машина, що возить мою дупу, жере, як 83 коня, отож поїхав до дядьків на Корчувате. Дядьки відкрили капот і спитали, чи в Бога вірую? все одно став свічку! в калюжу бензина на гарячому колекторі з пошкодженого шлангу спадав неквапливо потічок. Сьогодні не було заторів на дорогах, і я не догрівся до героїчної долі Джордано Бруно. Прийшов додому, і зморило години на три. Зараз потягую медовуху. Уявляю, а якби востаннє. Кипляча смола не така смачна
комментарии: 17
понравилось!
вверх^
к полной версии
Хтось полюбляє дихати бензином, чув. що безробітні підлітки, але мій старечий організм не розуміє токсикоманію, тому запах бензина в автівці не надавав особливо приємних вражень. Занепокоївся я, лиш позирнувши на датчик: 25 л на 100 км - це занадто!! Я не вибагливий до комфорту, але несправедливо, коли машина, що возить мою дупу, жере, як 83 коня, отож поїхав до дядьків на Корчувате. Дядьки відкрили капот і спитали, чи в Бога вірую? все одно став свічку! в калюжу бензина на гарячому колекторі з пошкодженого шлангу спадав неквапливо потічок. Сьогодні не було заторів на дорогах, і я не догрівся до героїчної долі Джордано Бруно. Прийшов додому, і зморило години на три. Зараз потягую медовуху. Уявляю, а якби востаннє. Кипляча смола не така смачна