На Співочому полі в Пирогові було людно і гамірно. Йшов лапатий сніг, грала музика з динаміків, люди танцювали і співали разом з фанерою
[699x525]
йду далі

Это цитата сообщения Элеонора_Кацнельбоген Оригинальное сообщение

Героям слава!!!



http://www.president.gov.ua/documents/10353.html


УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 46/2010
Про присвоєння С.Бандері звання Герой України

За незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежну Українську державу постановляю:

Присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена Держави БАНДЕРІ Степану Андрійовичу – провідникові Організації українських націоналістів (посмертно).

Президент України Віктор ЮЩЕНКО

20 січня 2010 року

Було багато дискусій на тему: "Чи можна Степана Бандеру поставити поруч з Юхимом Звягільським чи Володимиром Литвином?" для народу він Герой і без зірки, але після метушні, яку підняли комуністи та регіонали, вже немає сумніву, що президент вчинив і правильно, і вчасно! Нехай поскавучать пси, а ми посміємось
[489x650]

Так, я голосувала за Ющенка. Незважаючи на непопулярність такої позиції, з гордістю стверджуватиму, що я належу до тих неповних 6 відсотків українських громадян, які мали відвагу без будь-якої надії на перемогу, оскільки жоден з прогнозів не був оптимістичним щодо виходу чинного Президента у другий тур, все-таки проголосувати за Ющенка з тим, щоби віддати йому дяку за ось ту коротку, бурхливу, безтолкову, яскраву еру лібералізму, яку Україна пережила, якої Україна, і Ющенко в тому числі, не змогли скористатися, щоби радикально виправити курс корабля, на якому ми всі разом пливемо. Але ця епоха, безумовно, залишиться в історії.

Я рада скористатися нагодою, щоб закликати всіх ваших читачів, аби при всіх претензіях, які ми маємо до Віктора Ющенка за несправджені надії 2004 року, ми належно оцінили те, що запропонований ним і до кінця витриманий ним рівень політичної культури - це справді рівень європейський!

(Оксана Забужко)

Это цитата сообщения zuboff Оригинальное сообщение

Trillian_McMillan, Грей - Розовая девочка!!!))) Щас ему сообщу такую радостную новость)) А то - "Я вервольф!! Я по кладбищам ходок!!!"))))

Українські виборці не чекають див, тому голосують не їх руки, а їх серця. Можна зрозуміти циганку з Середнього, що на Закарпатті, їй подобається Янукович, який багато в чому виграє у порівнянні з власним чоловіком, можна зрозуміти, чому все втратив у ході передвиборчої компанії Сеня Цуценюк - людям не подобається політик, що поводиться, як дитина, а що людям подобається? те, що схоже на потаємні сторони їх душ. З 18 кандидатів у президенти єдиний кандидат, якому я був би радий, прокинувшись поруч вранці..
[672x504]

"Ти ніби весь час чекаєш, що з тобою вчинять саме так, бездушно, беземоційно, і одразу різко відрубуєш. І про минуле згадувати не хочеться" То з минулого, пам'ять про яке зберігає файли з найтаємнішими сповідями, а заповнений ними кошик - єдиний багаж, з яким маю вирушити в дорогу на той світ
[544x186]

ut.net.ua/art/164/0/3261/0/

Моє прізвище Макаров, я українець. Мене це влаштовує. Більше того, мені це дуже подобається.

За радянських часів у всіх анкетах (які треба було заповнювати на кожному кроці, навіть поселяючись до готелю) була так звана п’ята графа: національність. У цій графі я писав без жодних вагань: «росіянин». Справді: мій батько – росіянин, народжений у Петербурзі, моя мати – російськомовна українка, народжена в Парижі. Я зростав на Пушкіні, потім на Дюма (в російському перекладі), потім на Гайдарі й братах Стругацьких, потім на Чехові, Толстому, Достоєвському. Українська в мій світ входила тільки завдяки радіо («Увага, говорить Київ-РАТАУ...»), чудовим учителькам української мови та літератури і, не в останню чергу, віртуозним перекладам світової класики видавництв «Дніпро» й «Каменяр», які можна тоді було купити без проблем.

Повернення до коріння – до частини коріння – відбувалося вже в дорослому житті, цілком свідомо, самостійно й задовго до Незалежності. Я пишу тут про особисте не через ексгібіціонізм чи потребу в сповіді, а тому, що моя ситуація, попри екзотичні деталі, є цілком типовою для більшості українців, які зростали на схід від кордону зразка 1945 р. Хоча якраз більшість співвітчизників, навпаки, ладні були забути про свою етнічну приналежність. Складалася парадоксальна ситуація: людей шляхом заповнення анкет весь час змушували згадувати, що вони українці, а вони це масово ігнорували. Тому що бути українцем було якось незатишно, непрестижно, а подекуди й небезпечно – звісно, якщо під цим малося на увазі щось більше, ніж слабкість до співання пісень і окремих кулінарних страв. Тому що звичною парою до прикметника «український» було «націоналізм», а це вже стаття та вовчий квиток.

Катастрофічне падіння частки україномовного населення (на 30–40% за 30 років) відбувалося, певна річ, не лише в результаті чиїхось свідомих зусиль. Процес деетнізації проходив синхронно з масовою міграцією селян після того, як Микита Хрущов (чомусь мало про це згадують) скасував фактичне кріпацтво, роздавши колгоспникам паспорти. Вони тікали до міста, воліючи залишити позаду жахливі психотравми від недавнього Голодомору, рабства й безправ’я. Все, що було пов’язано з корінням, асоціювалося в них із життєвою загрозою, а насправді досить мізерний набір переваг міського життя – із перспективою. Сьогодні войовничі захисники офіційної двомовності – їхні діти й онуки. Вони кажуть: «Я тут народився, це моя країна, з якого дива я маю щось міняти, чогось учитися...» тощо.

Можливо, кожного з них конкретно можна зрозуміти. Проте... «моя свобода закінчується там, де починається свобода ближнього». Цю декларацію французького Конвенту 1789 року слід розуміти: «там, де починається інтерес нації». Нації – в найширшому, політичному сенсі, від росіян до гагаузів і від євреїв до вірмен. Заради цього інтересу держава може й має вимагати від громадянина, щоби він поступився часткою своїх щоденних зручностей – і, до речі, отримав інші зручності, про які він наразі не замислюється. В дні юності я потрапив у коло молодих львівських інтелектуалів, де хорошим тоном вважалося бездоганно розмовляти трьома мовами: українською, російською та польською. Це давало їм незрівнянну психологічну перевагу. Я неодноразово помічав, що так звані російськомовні відчувають несподіваний кайф, коли усвідомлюють, що, виявляється, здатні спілкуватися українською. Це потребує зовсім незначного зусилля волі, натомість позбавляє підсвідомого відчуття лінгвістичної меншовартості. Це коли твій співрозмовник може без проблем перейти на твою мову, а ти на його – ні.

Тож якщо говорити про конкретні рецепти, перше, що має зробити держава... Ні, перше, що вона має робити – це забезпечити виконання власних законів. Українська проголошена державною мовою на рівні Конституції, змінити цю обставину може тільки референдум, і доки цього не сталося, порушення закону має піддаватися тим санкціям, якими в кожній країні карається зазіхання на конституційні засади. А от друге – держава має навчитися транслювати простий і зрозумілий message: нині в Україні саме володіння українською мовою є запорукою життєвої перспективи, широких можливостей, виходу у великий світ.

Це ще не всі рецепти, далі буде.

від себе: пригадую, було...

banderivets.org.ua/?page=pa.../article03

Інтерв’ю з Головним командиром ВО „Тризуб” полковником Дмитром Ярошем

Друже Командир, на країну насуваються чергові президентські вибори. Якою буде позиція Всеукраїнської Організації „Тризуб” стосовно них?

І справді „насуваються”… Кожні вибори в Україні – це вибір між „бути – чи не бути” державі. Не є винятком і президентські перегони 2010 року. Ми, українські націоналісти, розцінюємо нинішнє державне утворення на частині українських земель як плацдарм для здобуття національної державності українців – Української Самостійної Соборної Держави. А отже, на цьому етапі боротьби вбачаємо своїм головним завданням оборону та захист цього стратегічного здобутку.

Для нас, тризубівців, ця кампанія буде проходити під гаслом „Не допустимо до вищої державної влади антиукраїнські сили!” Тобто, ми докладемо максимум зусиль, щоби Президентом держави Україна не стали кандидати, що представляють антиукраїнський табір.

Чи можете Ви конкретизувати прізвища цих кандидатів?

Так.

Насамперед – це найрейтинговіший московський холуй Віктор Янукович. Здобуття ним президентської булави – це подарунок Путіну та Мєдвєдєву і декілька кроків назад в історичному процесі для українського народу. Згортання національного відродження і посилення русифікації, особливо на Наддніпрянських землях; повне знищення зародків народовладдя та свободи слова; переслідування патріотів та спроби репресій проти націоналістів; віддача стратегічних галузей економіки під контроль Росії; остаточна ліквідація Збройних Сил; пролонгація договору про перебування в українському Криму окупаційного імперського флоту – і це ще далеко не повний перелік тих злочинних кроків, які планує здійснити лідер „ПР” на вищій державній посаді.

Звичайно, можна користуватися формулою „пережили Кучму – переживемо Януковича”, але чи варто так ризикувати національною перспективою, бо цей „двічі засуджений двічі прем’єр” є не самостійною політичною фігурою, а абсолютною маріонеткою Кремля.

Також наша Організація буде протиставлятися всіма доцільними методами і засобами іншим технічно-розрахунковим кандидатам, що вже озвучили свої антиукраїнські позиції, а саме:

• олігархічному „кіндерсюрпризу” А.Яценюку – будівничому „братської” імперії з росіян, білорусів та українців;

• червоним промосковським реваншистам П.Симоненку, О.Морозу, Н.Вітренко, що мріють про відродження новітньої радянської тюрми народів;

• українцю за походженням та чужинцю по духу В.Литвину, який обслуговує кремлівські інтереси та закликає лишитися „рятівний” чорноморський флот;

• А.Гриценку, І.Богословській, С.Тігіпку, М.Бродському, що послідовно відстоюють гасло „Україна не для українців!”

На цих виборах найголовніше для нашого народу – позбутися розчарування та дезорієнтації, що з’явилася за період правління демоліберального режиму Президента Ющенка: чітко уявляти, хто є ворогом, а хто ні; за кого треба віддати свій голос, а за кого – в жодному разі. Щоб не допустити ворогів до влади, нашому народу знову треба включити у своїй свідомості розпізнавальний код „Свій - Чужий” – тоді досягнемо певного успіху.

Ось цьому, в основному, „Тризуб” і буде присвячувати час і можливості виборчої компанії.

Тобто, друже Дмитре, на цих президентських виборах Ви не будете підтримувати жодного із кандидатів?

Прив’язуючись до нинішньої непевної політичної ситуації та перефразовуючи знаменитий вислів „Ніколи не кажи ніколи”, я б сказав „Ніколи не кажи нікого”. Так, у першому турі ми не бачимо доцільності підтримки якогось чітко визначеного кандидата, бо не бачимо тих людей, хто б стовідсотково відповідав нашим націоналістичним критеріям, а у другому турі – поживемо-побачимо.

Ви говорите про те, що немає серед кандидатів націоналістів, а як же пан Тягнибок?

Так, дійсно, серед претендентів на президентське крісло на цих виборах українських націоналістів немає. І це говорю не тільки я чи мої побратими-тризубівці, але і сам шановний пан Олег. Він завжди наголошує, що є соціал-націоналістом, а його партія, колишня СНПУ, а тепер „Свобода” є соціал-націоналістичним об’єднанням.

Справа у тому, що український націоналізм є повністю самодостатнім, він не потребує додатків або обмежень. Для нас – це аксіома. Для декого ж із провідного членства „Свободи”, мабуть, це теорема, що потребує доказів.

Наприклад, основоположник філософської складової українського націоналізму Дмитро Донцов беззаперечно довів, що націоналістичний рух за своєю природою не може бути партійним, а свободівці вважають, що може.

В основі українського націоналізму лежить ідеалістичний світогляд, а партія „Свобода” ставить на перше місце матеріалізм – вивищує соціальне перед національним, прикриваючись до того ж однією із праць нашого ідеолога Ярослава Стецька „Дві революції”. Такий шлях є хибним, бо вирвати із контексту цілісної ідеології щось окреме – це не націоналістичний, а сектантський підхід. Це ж саме роблять, наприклад „Свідки Єгови” з християнством. Куди це заводить – відомо.

Нещодавно один Читать далее...

umoloda.kiev.ua/number/180/0/53930/

У день Святої Трійці року Божого 2009–го, після святої літургії в Успенському соборі Києво–Печерської лаври, об 11.30, на Віктора Януковича зійшов «дух святий» в образі Ганни Герман із суфлером американського виробництва. На невидимому екрані було написано: «Серце підказує мені: обрання Президента всенародно на прямих виборах — це єдиний правильний вибір, на який слід зважитися. І я його роблю. І нехай Господь нам помагає!» Якась пані Оксана з Тернополя негайно назвала виступ Януковича «вчинком справжнього мужчини». Той аж розквітнув в усмішці. Навіть депутатка Ліля Григорович назвала цей вчинок «чесним кроком».

Із запізненням на вісім із половиною годин того ж 7 червня «двотищі дев’ятага» року на екранах телевізорів з’явилася Юлія Тимошенко і сказала: «Прапало всьо. У мєня нє то на суфльорє». «Дух протиріччя» зрадив її, «стрибнувши в гречку» з Януковичем, і вона мусила визнати, що «кАОліциї на двох», навіть на чотирьох, поки що не буде. А вона йде на вибори Президента. І переможе!

Тепер обоє — Янукович і Тимошенко — зареєстровані кандидатами в президенти. До виборів — два місяці. Ще є час поміркувати, чи гідні ці «герої» найвищої посади в державі.

　

Змова «неапостолів», які пішли по «воєнні трофеї»
Тоді, 7 червня, змовники не поділили крісла: кому бути Президентом, а кому — Прем’єром. Тому українського ГКЧП не сталося. Ревізія Конституції і вибори кишенькового Президента в залі Верховної Ради — не пройшли. Бо коли два зловмисники збираються «на дєло», то вони найбільше бояться одне одного. А коли виникає загроза зриву «дєла», вони наввипередки біжать доносити на «подєльніка». Цього разу боягузливішим, зате спритнішим, виявився Янукович...

Пригадую, 1973 року слідчий Микола Цімох дав мені в слідчому ізоляторі КДБ прочитати сатиричну повість одного латиноамериканського письменника, називалася, либонь, «Змова 12 апостолів». Дванадцять генералів змовилися вчинити державний переворот. (У Південній Америці тоді це була звична справа. Побутував навіть анекдот, що змовники вчинили державний переворот у перерві між футбольними таймами. І ще встигли на другий тайм). Так–от, один із дванадцятьох змовників поміркував собі: «Треба донести». І попрямував до служби безпеки. Але по дорозі зайшов випити чашку кави. Коли ж підійшов до СБ — його «пов’язали».

— Та я прийшов донести на змовників!

— Ти прийшов останнім, — сказали йому.

Із початком виборів Президента український варіант цього анекдоту розігрується далі. Головна інтрига залишається тією самою: хто з цих двох змовників стане Президентом України, а хто — Прем’єр–міністром? Бо майже прямо було сказано, що «кАОліция», тобто таємна змова БЮТ і Партії регіонів, не скасовується, а «поки що» відкладається.

Тепер вони так понакручували «рейтинги», що ми, українці, стоїмо ошелешені: то це з–поміж оцих двох нечестивих змовників, та ще й неукраїнців, ми маємо обирати собі Президента? А вони потім поділять Україну «на двох»? Не знаю, як кому, а мені не треба такого вибору.

Наївно сподіватися, що Тимошенко і Янукович, поклавши руку на серце, чесно спитають себе: а чи маю я моральне право бути Президентом України? Або Прем’єр–міністром? Їхній життєвий досвід не передбачає такої «лірики», як мораль, — вони послуговуються імперативами на кшталт «мета виправдовує засоби» або «після нас хоч потоп». Російське слово «временщики» влучно характеризує психологію таких політиків. Президентська посада не зобов’язує таких віддавати всі сили на забезпечення спільного добра громадян, а є «воєнним трофеєм», вдало вирваним з рук противника.

Відстань до ідеалу
«Великі», «історичні» народи відповідально і прискіпливо ставляться до вибору першої особи в державі. Вимоги до кандидатів на посаду Президента України чітко сформулював Євген Сверстюк в «УМ» за 28 жовтня:

«1. Однозначна особистість, українець з бездоганною репутацією і докладно висвітленою біографією.

2. Людина високої культури і широкого кругозору, з глибоким розумінням української історії і національних пріоритетів, що були нівельовані століттями неволі.

3. Особа з бездоганною професійною репутацією і позитивним сімейним іміджем.

4. Людина, порядність і правдивість якої не ставилися під сумнів.

5. Незалежна політична фігура, не зв’язана з власним бізнесом і не обтяжена популістськими навичками, закоріненими в комуністичному вихованні.

6. Президентові народ хоче вірити. Як правило, вірять тому, хто вірить у Бога і сповідається перед ним».

Хай це буде тільки ідеал, але ідеали якраз і є орієнтирами. Важливою є відстань, на якій перебуває особа від цього ідеалу.

Як «ведуть» Януковича
Отож про відповідність, хоча б часткову, наших кандидатів названим вище якостям. Візьмімо першу ознаку, «докладно висвітлену біографію». Що говорять кандидати про своє етнічне і соціальне походження? Про джерела і розміри свого багатства, своїх прибутків? Про багатство нічого не зазначають, але туфлі з крокодила чи нова сукня щодня — це багато про що свідчить, особливо для жінок.

Що Читать далее...

Это цитата сообщения череп два костя Оригинальное сообщение

з циклу "небагатослівно"



- Дурнів на світі мало, але розставлені вони так грамотно, що зустрічаються на кожному кроці.
[600x450]
читать

mr-brut.livejournal.com/270565.html

Перший. Насправді Макса фон Штірліца звати не Максим Максимович Ісаєв, як прийнято вважати, а Всеволод Володимирович Владіміров.

Другий. Улюблений напій російського розвідника не горілка (яку полюбляв Мюллер), а вірменський коньяк.

Третій. Штірліца нагородили найвищою відзнакою Рейха – Залізним Хрестом, а Ісаєва – званням Героя Радянського Союзу.

Четвертий. Після війни Штірліц потрапить в застінки Міністерства держбезпеки СРСР, де його катуватимуть. Сина і дружину (ту саму, яку йому привозили на безмовну зустріч) – розстріляють.

П’ятий. Штірліц наполовину українець. Його мама – Олеся Остапівна Прокопчук.

Сюди мене занесло, аби побачити найвищий в Україні замок Гербуртів, розташований на горі Сліпій в околицях Добромиля. Підйом на гору недовгий і радісний, пан Ярослав дорогою посміхався щиро (на фото праворуч).
[700x525]

а Хирова нема, забув

Это цитата сообщения Морврана Оригинальное сообщение

Плач Єремії "Вона"

Рівно зеленіють спокійні мальовничі овиди за автомобільним склом, гострі гребінці бескидів потупились і принишкли, за другим вигином маячить теперішня польська земля
[700x525]

на північ

Это цитата сообщения pikok Оригинальное сообщение

Крихітка Цахес - Восени



Чорно-біле по живому... (с)

umoloda.kiev.ua/number/219/165/7777/

"Людмила Гриб:
«12 троянд я поклала біля того колодязя — для всіх дівчат»
— Не могла і подумати, що процес буде таким! Виникало відчуття, ніби судять не напівбожевільного виродка, а наших дітей чи сестер! Ніби для учасників процесу питання номер один — проститутки жертви Хамарова чи ні? Я була шокована, коли прочитала писанину місцевих газет: виходило, що потрібно симпатизувати вбивці, котрий знищував аморальних жінок! Більшість родичів почала уникати контактів із журналістами. Бо ж узяти перші п'ять убитих — тільки Тетяна дійсно торгувала тілом. А закатував виродок і дівчину з бідної сім'ї, яка приїхала з Донецької області, і хвору жінку, і сироту..."

Розсіявся туман над Сіллю. Кам'яна квітка Едельвейс заграла ранковими фарбами, а в чисте повітря домішався панський дух примх і невдоволення. Це голосно репетував кремезний київський дядько, якому не вистачило смаженого яйця на сніданок. Дивно спочатку було спостерігати, з якою насолодою і почуттям власної переваги над навколишнім світом він голосно сварив готельний персонал, але згадалось, як ще Дмитро Донцов 1924 року одним словом окреслював мету ленінської соціальної революції – травлення, тобто шлунок понад усе
[700x525]

Але досить про погане

Передостанніми вихідними знову тікав на Захід. Від кого і за чим, більше ніколи вголос не зізнаюсь тому, що не люблять у нас буржуїв, а я буржуй, і не треба мені любові пролетаріату. Вранішній туман м'яко огортає перонні ліхтарі і сіру будівлю сколівського касового залу, за якою купка людей вантажиться в маршрутку і вирушає до Верецького перевалу. Осінь в Закарпатті в такі дні відчувається лише ранками і вечорами, зі сходом вересневого сонця швидко повертається на літо. Верецький перевал – сумний рубіж, з якого вже більше 1000 років починаються незрозумілі нам амбіції вихідців з півночі – угрів, теперішніх угорців, серед яких також трапляються схильні бачити власні біди в самому факті існування сусідніх народів
[700x525]
втикать дальші

Это цитата сообщения Морврана Оригинальное сообщение

най будуть Лелеки, людині з гарним смаком)))


та мені, власне більше ця пісня до душі...
Україночка
04.02.2008
Слова: Андрій Демиденко
Музика: Геннадій Татарченко
Не одні хани у полон мене брали,
Били-вбивали, на чужину гнали,
Били-вбивали, на чужину гнали.
А я не скорилася, із сльози відродилася,
Українкою ж я народилася.

Приспів:
Кажуть люди я сама, наче квіточка,
Що пливуть мої слова, як та річечка,
Що душа моя співає, мов сопілочка.
А я просто українка, україночка,
А я просто українка, україночка.

А я не скорилася, із сльози відродилася,
Українкою ж я народилася.
Приспів (2 рази)

http://bilozir.com/index.php?option=com_content&task=view&id=351&Itemid=321

Это цитата сообщения Элеонора_Кацнельбоген Оригинальное сообщение

На каву до Львова...або Все починається з кави-ранок, справи, любов...



На каву до Львова!
Таку назву має фестиваль у Львові, котрий проходить втретє.
А, і справді, столиця кави в Україні-саме Львів.
Як пишуть газети:
"Львів'яни люблять говорити, що «все починається з кави - ранок, справи, любов ...». Вміння пити каву -це ціле мистецтво, яке вимагає відповідного антуражу. Маленькі затишні кав'ярні та кафе Львова, ароматна кава і все до кави - це візитна картка Львова."

...
[699x489]

багато фото з моїми коментарями перед кадрами

Почесні гості скинули суворий вираз з облич та виголосили іменинний діфірамб прем'єрці
[700x525]
далі просто п'янка, нічого цікавого