Микулинці зустріли дрібним дощем. Сірувате небо непривітно розкидалось липкою вологою, притушуючи барви центральної площі провінційного містечка і відмовляючи у надбанні яскравих і пафосних вражень. Був вихідний, і брами легендарної старої броварні було зачинено, натомість працював генделик, чи то фірмовий магазин “Микулинецьке”, де пропонувався майже весь асортимент Броваря в пляшках і на розлив. Підхопив кілька пляшок без черги, в екстремальних випадках мені вдається, а випадок, пересічний для стороннього, для мене був екстремальний – працівники цього закладу теж хворіли на сприймання кітчевого непотрібу, як музики. Не проблема затулити вуха, але не тоді, коли в кожній руці по дві пляшки одного з найкращих наших напоїв – микулинецького пива. Я вийшов за двері, і відчуваючи, як холодні струмки збігають за комір, подумав, що тут все одно добре, дощ – то ненадовго, а микулинчани можуть мати, коли захочуть, гарний смак не тільки до пива, а й до музики.


Микулинці старі

"З якою б твариною, або річчю порівняти б глупоту? А дурість, пов'язану з упертістю? Можливо, спілкування з нерозумною людиною схоже на спілкування з порожнім керамічним глечиком в половину людського зросту. Така асоціація.
Судячи з того, скільки на землі дурних людей, і скільки своєю нескінченною дурістю вони наплодили, - кожен з них, як свиня під дубом з байки Крилова, далі власного самовдоволеного писка нічого не бачить, - Бог чомусь дуже любить ідіотів - напівдітей з посивілими скронями.
А дурість ніби вбиває щось живе в душі розумних людей, вимушених спілкуватися з дурнями, - ніби дрібні уламки відстрибують від грецької мармурової статуї."

Цитата зі щоду одного московського блоґера. Просто відтворює враження від перегляду форумів під час опрацьовування історичних тем змагання українського народу за незалежність. До речі, непогано було б ввести термін, як офіційний, в шкільну історичну термінологію, адже за новими програмами дурості там вистачатиме

aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=965

Сьогодні багато сіоністських організацій намагаються нав'язати суспільству заскорузлі більшовицькі пропагандистські штампи про вурдалаків-націоналістів, які нібито були вірними холуями нацистських окупантів. Проте, ці мантри наскрізь брехливої пропагандистської машини, яка мала на меті виправдати більшовицький геноцид українського народу, - просто не мають нічого спільного із реальними подіями.

Перші більш-менш рішучі кроки української офіційної влади на шляху до визнання Української Повстанської Армії викликали очікуваний спротив у представників лівих та проросійських політичних сил. Підконтрольні їм ЗМІ здійняли справжній інформаційний бум публікацій, головні тези яких повторювали традиційний для совпропу набір із "колабораціонізму і братовбивства".

Неочікуваною виявилася реакція окремих єврейських організацій, що теж висловили своє обурення з приводу процесу реабілітації УПА. Неочікуваною хоча б тому, що не логічною, адже серед тих, хто в лавах повстанців проливав кров за волю України — сотні євреїв.

Про них, забутих, незнаних, а тепер ще й ганьблених своїми співплемінниками наша стаття.

Сам факт, що з українським підпіллям співпрацювало багато євреїв, а деякі з них навіть боролися поруч із українцями із зброєю в руках відкидає звинувачення в антисемітизмі ОУН. Для багатьох з них ця організація була тією політичною силою, що могла забезпечити нормальне існування єврейської національної меншини в майбутній українській державі.

Ця теза, напевно, здивує багатьох читачів, що звикли до радянських стереотипів про антисемітизм як невід'ємну рису ідеології українського націоналізму.

Для її спростування не вдаватимемося до глибоких історичних досліджень ідейно-програмових засад ОУН, наведемо лише кілька цитат. Одна з них — із праці Миколи Сціборського 1930 року "Український націоналізм і жидівство" (етнонім "жид" стосовно до євреїв вживався в Західній Україні до 1939 року, не маючи жодного образливого чи негативного відтінку).

Формулюючи завдання української влади у відновленій державі, він зокрема вказує: "Обов'язком державної влади буде витворити для жидівства такі умови, при яких би воно, заховуючи свої органічні расові, культурні, релігійні властовости, одночасно втягалося б як рівноправний чинник у коло загальних суспільно-державних інтересів та позитивної творчості".

Зважаючи на посаду автора в структурі ОУН (політичний, а згодом організаційний референт Проводу Українських Націоналістів, один із головних її ідеологів) та появу статті в офіціозі ОУН "Розбудова нації", оголошене твердження можна вважати офіційною позицією організації.

Ця позиція залишилася, по суті, незмінною і протягом наступних років, незважаючи на вируючий довкола у міжвоєнній Польщі, нацистській Німеччині чи навіть післявоєнному СРСР антисемітизм. Загальновідомі постанови ІІІ Надзвичайного збору ОУН з 1943 року гарантували права на власну культуру, мову, релігію всім національним меншинам.

Провідний ідеолог українського визвольного руху Йосип Позичанюк у 1944 році в ході внутрішньоорганізаційної дискусії про політичний зміст боротьби зазначав: "У програмі не мусить бути ніякого антисемітизму і будь-якого фобства. В програмі мусить бути визнано права нацменшостей і навіть підкреслено пільги тим, хто співдіятиме й офіруватиме [жертвуватиме – ВВ] в боротьбі за Українську Державу".

В одній із програмних робіт іншого публіциста підпілля Ярослава Старуха за 1947 рік читаємо наступне: "Нам взагалі, чужа і ненависна всяка національна нетерпимість, всяка нетолєрація, всякий груповий та національний егоїзм, шовінізм, погромництво та інші подібні прояви…".

Отже, такою була теорія українських націоналістів, але чи узгоджувалася вона із їх практикою?

Найпопулярнішим у звинуваченнях була і для деяких дослідників залишається участь оунівців в організованих німцями антиєврейських акціях. Члени ОУН, на їх думку, були чи не головними виконавцями і реалізаторами німецької політики Голокосту.




Проте, як свідчить спроба звинувачення бійців "Нахтігаллю" у розстрілах польської та єврейської інтелігенції у 1941 році, ці закиди мають яскраво виражений політичний характер і, як показали найновіші дослідження науковців, не відповідають дійсності.

Є свідчення про ставлення оунівців, що за дорученням організації служили в українській поліції, до спроб німців залучити їх до антиєврейських акцій.

Богдан Казанівський, активний діяч ОУН цього часу, наводить у своїх спогадах цікавий епізод. До крайового провідника ОУН Івана Климова-"Легенди" звернувся один із заступників комісара української поліції за порадою, яким має бути їхнє ставлення до німецьких протиєврейських акцій.

"Ми не маємо жодного інтересу в тому – почав Климів, - щоб нищити жидів, бо після жидів прийде на чергу українське населення. Ми заопікувалися кількома жидами-старшинами з УГА, лікарями й іншими фахівцями, які хотіли ділити долю з нашим рухом у підпіллі. Вони радо погодилися працювати для ОУН, але їх небагато. Даю доручення, Читать далее...

gazeta.ua/index.php?id=351921

Однією з найбільших проблем сучасної України є ухиляння від сплати податків. Від цього страждає бюджет, відповідно виникають проблеми з видатками на медицину, освіту, благоустрій міст і сіл та інші важливі для суспільства речі.

Держбюджет — це кошти, передані платниками податків державі для забезпечення їм гідного й безпечного життя. Податкова дисципліна напряму залежить від того, що суспільство отримує навзамін податків.

В Україні воно має дуже мало. У жахливому стані медицина, комунальна сфера. Маємо розбиті дороги, неефективну міліцію, несправедливе судочинство, низькоякісну освіту. На що ж тоді витрачають наші податки?

Шокуючі відповіді приходять чи не щодня — гроші йдуть для збагачення можновладців та на забезпечення для них максимально комфортного життя. Персонально Януковичу вимостили за 50 млн грн дорогу, тепер мостять ще й для Азарова. Перший віце-прем’єр Андрій Клюєв витратив 1 млн 750 тис. грн на чартерний переліт до Пекіна — на цілком пересічне засідання міжурядової українсько-китайської комісії з питань торговельно-економічного співробітництва. Державне управління справами Адміністрації президента планує викласти 5 млн грн на ремонт басейну на території державного санаторію ”Конча-Заспа”. Міністерство охорони навколишнього середовища виділяє майже 800 тис. на перевезення керівників цього відомства приватною фірмою. На державних грошах так чи інакше наживаються всі, хто має доступ до владного корита. Загальновідомими є тендерні схеми, коли послуги чи товари для держави купують у ”своїх” за завищеними цінами, збагачуючи і себе особисто, і кумів–родичів–друзів.

Отож Янукович, Клюєв та інші подають українцям чіткий сигнал: від податків слід ухилятися в будь-який спосіб. Пересічним громадянам немає жодного сенсу їх добросовісно сплачувати. Бо від того, що президентський зад гарантовано не підстрибне на якійсь ямці на шляху з дачі на роботу, добробут жодного українця не зросте.

Это цитата сообщения Элеонора_Кацнельбоген Оригинальное сообщение

Україна - це ми! 24 серпня - День незалежності України!

Пост зарано. Бо сьогодні робочий день.
А в інеті з'явлюсь після свят.
Тому вітаю! Вітаю мої гарні, мої кострубаті, чубаті і без...)))
Красуні і розумники, талановиті, шикарні, надзвичайні!
МОЇ! ВІТАЮ ВАС!




Вітаю і всіх співвітчизників з Днем незалежності України!
Щоб там не було, як би не коїлось, але ж ми любимо свою неповторну соборну, надзвичайно гарну та співочу Україну.
Свято. День народження країни. Я бажаю вам усім злагоди та щастя!
Безмежного кохання, гарних дітей, і велику можливість пишатись своїми ділами і думками.
Я вітаю віртуальних друзів з ліру, якісна маса котрих за багато років інету збільшилась.
А про сьогодення в країні скажу таке.
Пам'ятайте анекдот, коли кум сповістив другому куму про великі неприємності, коли той їв борщ. Останній преспокійно їв страву і не реагував на повідомлення друга.
- Що ж, невже тобі байдуже? – кричав новиноносець.
- Ні. Я просто їм. А зараз доїм борщ і ти побачиш яка в мене буде істерика.
Так ото й ми з вами.
Шановні мої НЕ політичні діячі, НЕ роз'ясувальники в масах!
Доля така в українців – терпіти, а як дістануть до печінок, боротись з труднощами. А то «слішком хорошо би било»…)))

Танюші, Юрчки, Олежко, Ігоречко, Оленочки, Тамарочки, Маргарітка, Наталочки, Галинки, Ольги, Іванки, Сашки, Дмитрику і Тарасики, Оксанки, Орестик та Ярославчик!
Наночка, Ларочка, Ірочка, Софіко, Валерієчко, Антінчик, Лідочка, Валерію, Віталію, Вікторе, Серго Орджонікідзе, Ніночко!
Вітаю! Ми того варті, щоб свято було святом. І за столом 12 страв, та дорогі гості!
Будьте щасливі! Співайте пісні! Святкуйте! Не підпускайте печаль до сердець!
Палайте в коханні! Квітніть в дружбі!


Ваша Оксана Переверникрутченко,
вона ж Та, що греблі рве,
вона ж гуцулка Ксеня,

вона ж Анна Федоренко,
вона ж Елла Кацнельбоген,
вона ж Людмила Огуренкова,
вона ж Ізольда Меньшова,
вона ж Валентина Панеяд...
Звичайна жінка. Як полинь в лугах.................

Это цитата сообщения s0da Оригинальное сообщение

український переклад для тих, кого не встигли примусисти вчити московську мову.

[url=http://volnodum.livejournal.com/155295.html]
Міністерство Балаканини
В ящику сьогодні весь день побивають Грузію, захід і світове закулісся.
ОРТ і ТВЦ показує одразу кілька "документальних" фільмів.

Ці фільми розраховані на те, щоб робити з наших громадян "зомбованих" овець.
Роботів, яким можна вставити певний мікрочіп, програму, і керувати ними так, як зручно господарям.

Ні, я не проти критики на адресу президента Саакашвілі, я і сам його свого часу критикував у цьому блозі так, що тріски летіли (тим більше, є за що).
І я навіть не буду ставити дурні у своїй банальної риторичності питання: "А чому на жодному російському каналі немає критики на адресу Кокойти і Путіна з Медведєвим, які внесли свій "внесок "у розв'язання цієї війни"? Чому, навіть якщо автори фільму за замовчуванням вважають Грузію - основним винуватцем військового конфлікту, в усіх фільмах повністю відсутні будь - які протилежні думки, думки грузинів або російських експертів - критично налаштованих до влади, чому повністю відсутня інформація про бомбування грузинських міст, про те, яку кількість мирного грузинського населення було вбито і вигнано з осель в Південній Осетії? "

Гаразд, зробили ви свою брехливу агітку, добре.

Але от я вмикаю канал ТВЦ, і на мене ллється такий от текст: "Грузини йшли по Цхінвалі, і розстрілювали мирне населення, гвалтували жінок, добивати СТАРИХ, ДІТЕЙ".

А потім голос за кадром рече: "В історії останніх десятиліть так діяла тільки одна армія".
І після цієї фрази йдуть кадри з хронікою нацистських злочинів.

Ось це ось, навіщо?
Вам було мало просто набрехати, полаяти Сааку і на цьому заспокоїтися?

Вам було мало, отримати за це бабки, не рахую тих, що ви вже отримували за фільми про війну, де Грузією було Сербія, Косово - Осетією, а Росією - Америка, і в яких ви розгортали свою "логіку" на 180 градусів і захищали Сербію за те, що в 89-91 році робила Грузія в Абхазії і Осетії, а в 1995 і 1999 - 2003 Росія в Чечні?
Вам було мало грошей, отриманих за брехню про війну в Чечні, за те, що 250 тисяч убитих чеченців - ви і ваші пани називали "наведенням конституційного порядку", а 164 загиблих осетинів - "геноцидом"?.
За те, що в сербо - албанській війні ви говорили ТІЛЬКИ про вбитих з сербської сторони, і замовчували, заретушували кількість убитих з албанської сторони, і жодного слова не сказали про злочини Мілошевича, а в аналогічній ситуації з Грузією та Осетією - робили рівно навпаки, ні слова не кажучи про жертви серед мирного грузинського населення?
Вам було мало, називати "кадирізацією" Чечні і включенням виродків, що відрізали голови російським солдатам, до складу російської федеральної еліти - ПЕРЕМОГОЮ РОСІЇ?

Вам було мало перетворитись з журналістів у повій і отримати хорошу грошову компенсацію за "зміну одній найдавнішої професії на іншу"?

Вам мало платять, опущеним повіям, чи що?

Але ж у вас теж є діти, ви бува хочете напевно, щоб ваші діти могли вами за щось пишатись, багато хто з вас може вірить у Бога ...
Про порівняння грузинського народу з нацистами (котрих ми перемогли разом з грузинами і осетинами) - можна було не говорити?
Можна було не говорити про "масові згвалтування" грузинськими солдатами осетинських жінок?
Про те, що грузинські солдати свідомо добивали дітей і людей похилого віку?
Можна було, знімаючи антипомаранчеві фільми кілька місяців тому, не робити їх при цьому антиукраїнськими, не порівнювати частину українського народу (галичан) з недолюдками (це майже прямим текстом говорив постійний експерт, який виступає в цих фільмах - громадянин Табачник), і не синхронізувати кадри помаранчевої революції і українських мітингів 91 - го року з кадрами з тієї ж самої нацистської хроніки (як часто ви її використовуєте, подобається певно дуже)?

Ви ж знаєте, що це не просто БРЕХНЯ, це мерзота і підлість.
Знаєте, як було насправді.

Так, сволоти є в будь-якій армії - і в грузинської, і в російській.
Так, злочини були і з грузинського боку теж (як і з осетинського, і російського).
Так, про конкретні злочини можна було розповісти.

Але ви зробили по - іншому.
Ви показали кінченими звірами - сусідній, і не чужий нам народ.
Ви припустились на адресу цього народу таких брудних образ, які неможливі в жодній цивілізованій країні, зняли таке замовне лайно, після якого вам не подасть руки жодна людина, що вміє відрізнити журналістику від проституції.

Ви вчите росіян ненавидіти грузин, а грузин ненавидіти росіян.
Ваші, що давно втратили людську подобу, господарі платять вам за те, що б після таких фільмів ми називали один одного: "хохлами", "гризунами", "москалями", "жидами", тому що ця взаємна, що нищить людську особистість, ненависть - це той цемент, яким скріплюється влада ваших підлих і лицемірних господарів.

Можна було трохи-трохи притримати прокремлівського коня, і лаючи Саакашвілі і Ющенка, виконуючи Читать далее...

В основному цей пост для двох людей, які минулої п'ятниці накинулись разом на мою столицю жадібними очима у пошуках нових вражень. Не затримуватимусь на об'єктах, для студентів Московської юридичної академії цікавих, але для мене досить буденних, як то Печерське відділення СЕБ-банку на вулиці Панаса Мирного - споруда сучасна, а от будівля на Пушкінській 24-а з вузькими і крутими сходами, до якої потрапити легко, важче звідти вийти неушкодженим в сенсі моральному і фізичному - то вже інша річ. Я вийшов, бо на мене чекали. Робочий день закінчився на Володимирському узвозі, яким колись простував перший київський електричний трамвай. Тепер там колії давно вже нема. У відомій пісні співається "Як тебе не любити, Києве мій", а в Київраді над такими словами посміхаються презирливо. Такі часи.
[655x699]

Задуха під затягнутим хмарами небом

Это цитата сообщения Элеонора_Кацнельбоген Оригинальное сообщение

Поздоровлення від різних народів і каналу Інтер

Гармонія побудови світу передбачає місце для кожної речі, що виникла зусиллями природи або рук людини. Майже 20 років в мене зберігались книжки, які не просто дисонували з іншими предметами в кімнаті, а викликали почуття, як до військовополонених, у яких нікого не зосталось вдома, і тому вони змушені вічність перебувати на чужій землі. Позавчора волонтерська делегація узяла на себе місію переправити цей уламок культури північного народу на історичну батьківщину - в Москву. Я не варвар, я не міг викинути книжки на смітник, до того ж їх могли підібрати, і вони б залишились отруювати населення наших земель опіумом русифікації. Щасливої дороги
[524x699]

Най чуже вертає домів замість сіяти брудні зерна незайманою ріллєю. Свідчення Нестора-літописця від поч. ХІІ ст.: "Поляни мали звичай своїх предків, тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх, і до сестер, і до матерів своїх. а невістки до свекрів своїх і до діверів велику пошану мали. І весільний звичай мали вони: не ходив жених по молоду, а приводили ввечері, а назавтра приносили, що за неї дадуть. А радимичі і в'ятичі один обичай мали: жили вони в лісі. як ото всякий звір, їли все нечисте, і срамослів'я було в них перед батьками і перед невістками.."

Страшне видовище з монастиря капуцинів в Палермо

Да започнем с едно предупреждение: Пътеписът по-долу не е предназначен за хора със слаби нерви, малки деца, хора със сърдечни проблеми или силно впечатлителни. Оригиналният разказ е без снимки, но признавам си докато го четях фантазията ми работеше като че ли в още по-зловеща посока, за това добавих и малко снимки от Википедия (снимките са със сътветния GNU лиценз на Wikipedia). Снимките като че ли (поне на мен) свалят малко посоката на зловещо фантазиране, но въпреки всичко, ако наистина се впечатлявате от страшни сценки, по-добре недейте да четете нататък. На останалите пожелавам приятно четене:

Дълго след като другите спомени от посещението ми в Палермо вече ще са избледнели, най-вероятно все още ще си спомням онова, което видях в катакомбите на Капуцинския манастир на ул. „Пиндемонте“. Там безспорно е най-необичайната и най-зловеща забележителност в града.

В центъра на Палермо има множество манастири, приютени зад стените на сгради с изключително внущителни фасади. За разлика от тях обаче

Капуцинският манастир с нищо не се набива на очи
Дори не се намира в центъра на града, а е разположен в един доста страничен от туристическите пътища квартал. За да стигна до него тръгнах пеш от Норманския дворец и вървях повече от километър по една тясна еднопосочна улица. Единственият сигурен признак, че съм на прав път бяха монасите от ордена на капуцините, с които се разминавах по пътя. Когато най-сетне излязох на един малък площад, скромната и ниска постройка на отсрещния тротоар с нищо не загатваше, че това е мястото, за където бях тръгнал.

Входът на манастира представлява двукрила дървена врата, която не се отличава с някакви особени орнаменти, камо ли с какъвто и да било намек за пищност. Прекрачвайки прага се озовах в тесен коридор. Успоредно на дясната стена имаше старо, избеляло от времето бюро, зад което седеше монах с прошарена брада и делови вид, облечен в кафяво капуцинско расо. Търпеливо и на няколко езика обясняваше на посетителите, че билетът за катакомбите на манастира е 1,50€, а също и че снимането вътре е абсолютно забранено. За моя изненада желаещи да слязат в подземията изобщо не липсваха. Напротив, беше пълно с туристи на всякаква възрст и от всякаква националност, чиито погледи на влизане блестяха от очакването на срещата с нещо вълнуващо и необикновено. Но още докато се спусках по стръмните каменни стълби към подземието ми направи впечатление, че погледите на вече излизщите посетители изглеждаха помръкнали, а изкачването им нагоре беше някак припряно.

Макар че цената е направо символична за който и да било европейски музей, в

подземията на Капуцинския манастир в Палермо
си струва да се слезе единствено, ако за някого представлява интерес вида на трупове, по някои от които все още могат да се видят останки от плът в различна степен на разложение. Защото именно това е забележителността в манастира, заради която бяха дошли всички тези туристи, в това число и аз.

Каквито и предварителни нагласи да е имал на влизане човек, попадайки в света на мъртвите неизбежно се оказва неподготвен. Усетих го не само по себе си, виждаше се и по израженията на останалите. На първо място подземието е изненадващо голямо — вместо в тесни и мрачни коридори с ниски тавани, за които се бях настроил, се озовах в обширна и доста добре осветена зала с множество разклонения.
[700x453]

пътуване до смърт на страната

Поняття «хуцпа» в сучасному івриті забарвлене негативно і означає «нахабство». Ті що говорять на ідиші та англійською мовою сприймають якість, що ним позначається, неоднозначно негативно. Скоріше, вони розуміють його, як зухвалість, відважність, нахабство, безсоромство, які виходять за межі того, що менш успішні люди вважають за можливе, тим самим відрізняючи успішну людину від неуспішної і дозволяючи долати перешкоди, що здаються непереборними, наприклад, очевидну неправоту.

З їдиш, через англійську мову, слово «хуцпа» було запозичене європейськими мовами: англ. hutzpa, англ. chutzpa, англ. hutzpah, англ. chutzpah, нім. Chuzpe, пол. hucpa, чеськ. chucpe, іт. chutzpah, а також японською: яп. フツパー.

У гумористичній книзі Лео Росте висловлюється думка, що будь-які переклади слова «хуцпа» на інші мови неминуче неповні, тому що не відображають всіх відтінків його значення. Суддя Алекс Козинський та Юджин Волок приводять пояснення вживання цього слова в англійській мові на прикладі анекдоту: хлопець, винний у вбивстві своїх батьків, просить у судді поблажливості на тій підставі, що він сирота

Табачник - це суцільний фейк і хуцпа
Не можна було призначати міністром освіти Димитрія Табачника, «який живе в стані постійної війни з українським народом», тому що «це удар по майбутньому». Таку думку висловила відома письменниця Оксана Забужко.

«Табачник на кожному кроці бреше. Називає себе доктором наук, а тепер виявляється, що не тільки докторської дисертації не має (про те, що такою фізично не існує, давно писали), - навіть і кандидатської не знайшли! Захищався «з наукового докладу». З розумним виглядом щось говорить про російську культуру - а відомі кожному випускнику радянського вузу рядки з Кушнера приписує Блоку (добре, хоч не Пушкіну!). Не людина, а суцільний «фейк», - сказала О. Забужко.

Вона зазначила, що її часто просять прокоментувати публічні виступи Табачника.

«Але це не можна коментувати, це просто суцільна маячня. Чим він блискуче володіє, це мистецтвом хуцпи. Я, до речі, не розумію, чому цей термін до цих пір не увійшов в наш лексикон, українському політологічному дискурсу його жахливо бракує ... Слово «хуцпа» походить з ідиш, але вже давно увійшло у всі європейські мови. Воно означає верх цинізму і нахабства, паралізуючий опонента, - ту «сверхнаглость», яка спочатку була головним більшовицьким прийомом у політичній боротьбі. Як говорив Ленін: «Дійсне враження можна зробити тільки наднахабністю», - підкреслила письменниця.

За її словами, це «такий, свого роду, моральний розбій: розрахунок на те, що нормальна людина, не вірячи власним вухам, закам'яніє, а хуцпіст тим часом буде робити своє».

«І Табачника я не раз в такій ролі спостерігала - коли він, наприклад, спокійно, не змигнувши оком, розповідав, як він з Азаровим врятував українське книговидання, а навпроти сиділи видавці, які в 2004-му році протестували у них під Кабміном, і заворожено на нього дивилися, не в змозі витиснути ні слова ... Не може бути діалогу з розбійником. Та й взагалі, Табачник на посаді міністра освіти України - це все одно, якби в Ізраїлі міністром освіти став антисеміт », - підсумувала Забужко.

Не просто антисеміт, а Гебельс! Якби ізраїльський президент утнув таке призначення, увага світової громадськості опинилась би в стані хуцпи і на якийсь час забула б і про Палестину, і про Сектор Гази

Колись я з захопленням писав відгуки про місцеву компартійну газетку "Київський вістник". За якість знань та володіння методикою хуцпи безперечно заслуговує на добру оцінку.

(використано матеріали Вікіпедії та інтерв'ю корр УНІАН Оксани Климончук)

aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=474

15 липня 1919 року на Переяславському майдані до тисяч і тисяч козаків, міщан і до великої кількості священників у золотих ризах звернувся отаман Зелений. В урочистій тиші він зачитав маніфест, яким скасовувалася дія Переяславського договору між Москвою і Україною. Та новітня Переяславська Рада затвердила той маніфест і гартовані боями козаки плакали з радості, що нарешті змита ганьба з Богданового чола...

day.kiev.ua/302003

Юлія ЯРУЧИК, Національний університет «Острозька академія»:

— Ще з кінця 80-х років ви спеціалізувалися на висвітленні українсько-російських відносини. Очевидно, тоді у вас сформувався особливий погляд на ці взаємини. Чи змінився він протягом останніх 20 років?

В. П.: — Складно говорити про відносини України та Росії у 80-х, бо тоді вони були у складі Радянського союзу і зі зрозумілих причин мислились однією країною. Але я вважав і вважаю, що Україна та Росія завжди були різними. Це було очевидно завжди. Пройшло 20 років, і зараз знову починаються розмови про єдиний цивілізаційний світ, єдині культурні спільноти, які мають знову поєднатися. Я вважаю, що це дві різні держави зі своїми власними історичними підѓрунтями. І це моє твердження не означає, що я не люблю Росію. Але історія — першочерговий доказ індивідуальності кожної з держав. Росія — це своєрідна цивілізація, яка виникла на стику Золотої Орди, Московського та Тверського князівств. Український же світ своє існування розпочинав зовсім інакше.

Я завжди наводжу один промовистий приклад. Із підручників історії всім відома битва на Куликовому полі, коли об’єднані російські війська на чолі з московським князем Дмитром Донским розгромили монголо-татарську армію. І ця перемога дала поштовх відродженню російської держави. Разом із тим, вся ця історія є неправдою. По-перше, на Куликовому полі російські війська розгромили армію дисидента Золотої Орди Батия, який у свою чергу боровся зі справжнім ханом Золотої Орди Тохтамишем. Відповідно, не говорять і про те, що Дмитро Донской був союзником золотоординського хана Тохтамиша. Коли через певний період Тохтамиш підійшов до Москви, йому ніхто не чинив опору, і Москва була спалена.

А от до цих історичних подій, про які йде мова, справді відбулася битва під Берендєєвим, під час якої великий князь тверський Михайло на чолі об’єднаного російського війська розгромив військо справжнього хана Золотої Орди. Ось це й була справжня перемога. Тільки в російській історіографії цій битві не надають ніякого значення, тому що з військами Золотої Орди йшли війська Московського князівства — єдиного російського князівства, яке зрадило інших.

Так за допомогою інтерпретації історії цивілізація, що пручалася, намагалася вижити, фактично була знищена міфами майбутнього часу. На щастя, Україні міфи не потрібні. Нам і так є чим пишатися. До речі, я ніколи не сприймав Україну нещасною та пригніченою. Як не було Росії, що завжди перемагала силами Москви, так ніколи не було й закріпаченої України. Була Україна блискуча, яка брала участь у створенні Великого Князівства Литовського, Речі Посполитої, яка згодом стала натхненним будівничим Російської імперії та Радянського союзу (а потім із не меншим натхненням завалила їх), навіть такими засобами, як Голодомор.

ПС: а я дурний, дожив до 100 років й досі гадав, що на уроках історії нам брехали лише у випускній клясі..

Это цитата сообщения hecate_in_ua Оригинальное сообщение

( про революціонерів Майдану, які розтанули, як дим, зникли під натиском януковичів-азарових, які залишили своїх прихильників без об’єднуючої парадигми…)

„…І хоч душу манив

Часто волі приваб,

Але кров моя раб,

Але мозок мій раб.

І хоч часто в душі

Піднімається бунт,

Щоби з пут отрястись,

Стати твердо на грунт,

Ах та й це не той гнів,

Що шаблюку стиска,

Це лиш злоба низька

І сердитість рабська”…

ПС. На жаль, я не відаю, з якої поезії Івана Франка, цей діагноз українського рабства, української заздрості, яка не може підійнятись до справжніх висот, Духу… Це діагноз свинства, яке лише відштовхує від корита Їдла один одного, яке ніколи ситим не буває. Бо воно все ж таки свинство…

Перший день цьогорічної «Країни мрій» для мене був фест-дебютом, не враховуючи досить таки схожих заходів в Пироговому. Денна частина фесту – це навіть не фест в звичному уявленні, а величезний етноярмарок, де дивишся, дивишся, іноді дивуєшся і майже весь час милуєш око.
[700x384]

святковий круїз

oldkiev.io.ua/video11559

Надзвичайно поетична розповідь чи не кращого гіда столиці. Подивився фільм 1 про Андріївський узвіз. Бачення тепле, сповнене родинної любові і безпосередньої причетності

umoloda.kiev.ua/number/1685/116/59523/

У центральному парку райцентру Рені Одеської області в ніч на 29 червня невідомі знищили пам’ятник комуністичному вождю Леніну. У райвідділку міліції вважають, що зловмисники використали для його руйнування автомобіль, сліди коліс якого виявили поряд із постаментом. Імовірно, скульптуру обв’язали тросом, водій машини включив передачу, піддав газу — і пам’ятник розірвало на частини... «Вранці перехожі побачили, що на постаменті залишилися ноги, а розбиті голова і тулуб Леніна валялися неподалік», — розповів місцевий краєзнавець Михайло Салабаш.

Головний комуніст Одещини Євген Царков одразу зчинив ґвалт: за даними його однодумців, наругу над пам’ятником нібито «вчинили молдавсько–румунські націоналісти», що мешкають у портовому містечку. Правоохоронці відреагували — порушили, за словами районного прокурора Віталія Голощака, кримінальну справу за ознаками ч. 2 ст. 296 КК України (хуліганство). І почали пошуки тих, хто скинув Ілліча з п’єдесталу. За словами нардепа від КПУ, спочатку була інформація про те, що пам’ятник знесла місцева влада, однак вона не підтвердилася. Отож Царков вирішив, що це один із проявів нетерпимості до російського вождя з боку осіб, які таким чином відреагували на заклик виконуючого обов’язки президента Молдови Міхая Гімпу, який проголосив 28 червня Днем радянської окупації Молдови.

Учора співробітники правоохоронних органів затримали за підозрою в руйнуванні монумента комуністичному ідолу 34–річного мешканця Рені. В міліції стверджують, що саме його автомобіль УАЗ–452 вкоротив віку пам’ятнику.

Нагадаємо, що керівництво Ренійської та інших райдержадміністрацій Одещини фактично проігнорувало два роки тому розпорядження центральних властей України про організацію роз’яснювальної роботи серед населення і ліквідацію на місцях пам’ятників вождям тоталітарного комуністичного режиму в Україні.

ПС. українські націоналісти не самотні в ненависті до очільників найбільшого бандформування з часів монгольської навали
[280x185]

Это цитата сообщения Ellsa Оригинальное сообщение

зустрічі з лі.ру

Simply the grey схожий на театр, що давно закинутий і раптом подав ознаки життя, щось нереально-казкове і в біса не вгадаєш в якій табакерці чортеня сидить. Йогодивишся як кіно 3Д.
І раптом розумієш що це реаліті. Вражає :D

Breakfree схожий на чеширського кота і дуже затишний, зовсім-зовсім, як плюшевий плед в негоду.

Дякую що зустрілись та приділили мені час. Було дуже-дуже приємно побачитись.


Дякую авторці за теплі слова і дозвіл на переклад. Приїжджайте до нас ще!

В розділі "Люди" "Газета по-українськи" опублікувала нарис про людину, яка відповідає саме моїм уявленням про ідеальний жіночий образ. Сила розуму у поєднанні з силою чарівності, а слабкість жіноча - маскувальний стрій.
[616x699]