Мене запросили на ювілей. П'ять місяців живучи малоцікавим і багатонервовим second life, я не зміг відмовитись на три години повернути собі живе і безтурботне людське товариство. На Контрактовій площі чекав трамвай № 12, а в ньому господар заходу – пан Яр Ко.
[523x698]
Арина Дорих – Моя Україно!
Я б своє серце вирвала з грудей,
Як Данко, щоб народ свій врятувати,
Розсіяла б сліпий туман ночей,
Щоб лиха і незгоди відігнати.
Я б людству дала, наче Прометей,
Вогонь, пронісши з гір аж до долини,
Якби могла… сльозинки б із очей
Перетворила миттю на перлини.
Я все зробила б, що лише могла б,
Заради тебе, Україно мила!
Тернинами до тебе я ішла б,
Якби і кров із ніг моїх сочилась…
Розрив-трави не випила б я, знай,
І не зреклася б юдою від тебе,
Бо ти моя! Лиш ти мій рідний край!
І іншого нічого більш не треба!
Моя країно! Я, мов та бджола,
В других місцях, немов на пустоцвіті.
І запевняю, де б я не була,
Усім скажу, що ти найкраща в світі!
Я б своє серце вирвала з грудей,
Щоб показати, що всього основа
Для нації, країни, для людей –
Всіх наймиліша материнська мова!
[300x200]http://marina-dorih.ru/category/%d0%bc%d0%be%d0%b8...d1%8f%d0%b7%d1%8b%d0%ba%d0%b5/
Моя країна – то душі струна,
Бо скільки мов не знала би людина,
Та є одна, з усіх лише одна,
Яка для серця, мов скарбів долина.
Абетка незабутняя батьків.
Це мова, що єднається з думками,
Відбиток вперше вимовлених слів,
Перлина, вкрита радістю й сльозами.
І якщо іскра в грудях майорить,
Де б не була країна та далеко,
Якої в грудях чистий спів дзвенить,
Туди покличе серце, мов лелека.
У душі – нащадкам заповіт
Берегти святі скрижалі волі,
Ти для мене – наче цілий світ,
Не зречусь від тебе я ніколи.
Україно, гордість і краса!
Чорне море, срібний шпиль Говерли,
Предків дух і кров таїть сльоза,
Крізь віки блищать коштовні перли.
Рідний край – колиска і сім’я,
А іще – початок ліній долі,
Із зірок викладую ім’я,
Не зречусь від тебе я ніколи.
Мчу додому стрімко, мов потік,
В чужині, як стебла, крила кволі,
Не любить свою державу – гріх,
Не зречусь від тебе я ніколи.
«..Тут же вона помітила на столі потертий і зім’ятий зошит Лупцишина. І хоча негарно читати чужі записи, дівочі пальці виявились швидшими, ніж моральні заборони. Через хвилину Оксана, червоніючи від сорому, і якогось, прямо кажучи самовдоволення, читала поему Лупцишина. Прошу вибачення у деяких принципових читачів за осквернення паперу, бо написана вона нажаль російською мовою, яка серед досить широкої публіки вважається отрутою, і навіть чимось гіршим за отруту. І все ж її іноді можна вживати..» Далі на чотирьох сторінках текст поеми «Оксана» з містичної повісті поліського письменника В'ячеслава Шнайдера «Ніч перед Різдвом у місті Ж.»
Іронізуючи, білінгвіст Шнайдер, не жартує, а кидає слабкий ліхтарний промінь на приховану проблему багатомільйонного суспільства, а саме, чому, кому і яким чином отруює вуха й очі офіційна мова колишнього Союзу на теренах сьогоднішньої України?
Пригадаю шкільні роки, коли величезною країною керувала партія, що тепер перевелась на партію напівбожевільних фанатиків. На уроці російської літератури розкривається всеосяжна тема «Про національну гордість великоросів». Автор твору – письменник-великорос Ленін. До педагога виникає низка запитань, але інстинкт самозбереження змушує сидіти тихо і пошукати відповіді згодом, набувши і років досвіду, і впевненості у власному розумі. Росіяни – велика об’єднуюча слов 'янська нація, яка виконає велику місію – об 'єднати сотні народів за своєю подобою і ознаками в єдиний радянський народ, тільки радянський народ і російська мова мають майбутнє на нашій землі, а решта повинні розчинитись природним шляхом. Одну з стежок «природного шляху» з гордістю прорубувала комуніст-філолог із суто українським прізвищем в джунглях свідомості 33-х учнів звичайної київської школи, серед яких було п’ять чи шість росіян, в яких не виникало жодних запитань, вони лиш відчували, що їм пощастило народитись у радянській державі.
Блукаючи спогадами, зазирну до кабінету української мови і літератури, де йшов перший урок у восьмому класі. І знову ми вивчаємо літературного стратега, що визначає напрямок подальшого процесу учнівської літературної думки. Це товариш Ленін, і його твір «Партійна організація і партійна література». «..Геть літераторів безпартійних! Геть літераторів-геніїв! Літературна справа повинна стати частиною загальнопролетарської справи, "коліщатком і гвинтиком" одного-єдиного, великого соціал-демократичного механізму, що приводиться в рух усім свідомим авангардом усього робочого класу. Літературна справа повинна стати складовою частиною організованої, планомірної, об'єднаної соціал-демократичної партійної роботи». Неупереджена людина зрозуміє, що література – більше не творчість, а засіб для укріплення влади-диктатури. І саме в курсі української літератури треба усвідомлювати цей новий догмат, саме в українській літературі місця для творчості не лишили. Нажаль в часи розвинутого соціалізму більшість учнів радянських шкіл не були людьми неупередженими, неупередженість вельми погіршувала якість життя. «У нас міцні шлунки, ми твердокамінні марксисти. Ми переваримо непослідовних людей». Прогнози Леніна збувались, а все менше і менше одчайдухів бажали наразитись на ризик «бути перетравленими у марксистському шлунку».
Кожен має власні спогади, і добрі, і ті, що трують душу, і деякі несподівані моменти сучасного життя викликають з глибин свідомості давнє, і воно їдкою отрутою пропалює спокій і спроможність до позитивного сприйняття світу.
Это цитата сообщения Echoppe Оригинальное сообщение
Естетика кладовищ у живопису: Allerseelentag.
День поминання покійних, Allerseelentag (лат. In Commemoratione Omnium Fidelium Defunctorum) - в романо-германській католицькій традиції свято, що відзначається 2 листопада. Призначений він для того, щоб живі згадали про мертвих. З ранку люди відправляються на кладовища, де упорядковують могили, ставлять запалені свічки - як символ Вічного світла, що світить всім покійним.
Війна не жартівлива, мабуть. За відносної молодості я волонтерствував у низці організацій, що так чи інакше підтримують російську громаду в Україну або ж займаються популяризацією російської культури.
Мабуть тоді і потрапив на олівець до різного роду функціонерів від цих структур. Перевіряючи електронну пошту, знайшов лист від цих "товаришів", де пропонувалося взяти участь у проекті "Російський дім" і навіть передбачалась непогана фінансова винагорода.
Я зв'язався з представником - і ось що з цього вийшло. По-перше, мені повідомили, що час змінити ставлення до Росії та можливого союзу двох братніх народів на просторах інтернету. Поцікавилися - чи є активним користувачем Мережі і чи відвідую форуми. На що я відповів ствердно. Тоді мені пояснили сенс питання. А він виявився простий - я вибираю на свій смак 1-2 форуму, де активність висока, плюс мені рекомендують ще один - де мені необхідно розвивати позитивний імідж Російської Федерації, їх лідерів, процесів інтеграції, показувати згубність "західного" вектора розвитку для України, особлива увага приділялася розвінченню образу Бандери, Шухевича і т. д. Я повинен створювати теми типу - СССР-2, У Бандери остаточно відібралі Героя, В Україні назріває революція, Сталін як особа в історії, Микитка Міхалков говорить про об'єднання Росії та Україні. і т.д.
Мені буде надано методичний матеріал, приблизні "болванки" текстів. Одна з умов - IP-адреса має бути тільки українська. Оплата фіксована, через веб-мані, і премії, якщо теми будуть переходити на інші форуми. Ось така війна. Після цього я пройшовся більшістю українських форумів і зрозумів, що таких пропозицій було зроблено десятки, а то й сотні - і вони прийняті. Війна з мережі почалася.
Это цитата сообщения s0da Оригинальное сообщение
..дорікання нашим..
via
bad7773 Хам, він і в Японії хам... Незважаючи на спроби преси хоч трохи виправити повний провал візиту Януковича до Японії, це не вдається.
З президентом України не зустрівся жоден міністр, жоден губернатор і, навіть, мер м.Токіо не прийшов на ранковий сніданок, під час якого Янукович зустрічався з головою ГРОМАДСЬКОЇ організації, що займається вивченням ринку і наданням рекомендацій. Не прийшли на зустріч і мери Кіото і Осаки, а це дуже впливові люди.
Вдалося умовити імператора на символічну зустріч, під час якої Янукович завдав образи у особі імператора всьому японському народу. Він перший простягнув руку і не зробив символічного поклону.
Це не дрібниця для японця - такого не дозволяв собі жоден іноземний керівник.
Але ще гірше, що за повідомленням газети Хоккайдо сімбун, Януковича відмовлялися супроводжувати навіть японські поліцейські.
Як так вийшло, що візит президента України, перетворився на ганьбу для всієї країни Україна?
Відповідь проста. Японці не українці.
Крадіжка є дуже тяжким злочином, а сам злодій назавжди затаврований суспільством. Тим більше двічі злодій і бандит. З таким ніхто не спілкуватиметься.
Японські поліцейські офіцери - найчесніші у світі і на відміну від українських НІКОЛИ не повісять у себе в кабінеті портрет злодія, навіть якщо він став президентом.
Для японців та панська поведінка, яку продемонструвала українська делегація, по суті огидна. І справа не тільки в Сінкасее, коли Янукович викупив у компанії цілий вагон, багато й інших факторів.
Преса японська зробила з Януковича посміховисько, нагадавши про його злодійство і судимості, яхти та вертольоти, панські закиди і Міжгір'я, мільйони його дітей і закінчуючи, що він син зрадника і дезертира, який відмовився захищати свою Батьківщину і добровільно став поліцаєм ворога.
Не треба було здійснювати цей візит.
Він вас зганьбив.
Але ще більше, зганьблені його виборці. Ті, хто міг вибрати ТАКОГО президента.
Тепер у Японії знають, що собою являє народ України.
Президент, від зустрічі з яким ВІДМОВИЛИСЬ ВСІ.
Імператор не в рахунок. Він ЗОБОВ'ЯЗАНИЙ зустрічатися і зберігати обличчя Японії.
Він тільки символ Японії.
Соромно! За вас соромно!
Не треба приїжджати до Японії.
АСАХИКАВА
а також на сучасність http://www.liveinternet.ru/users/3157587/post147494039/page1.html#BlCom574256825
Это цитата сообщения AAUUMM Оригинальное сообщение
фішка
Тепер можна читати англомовніе сайти!.
транслятор сторінок тексту
ВСТАВТЕ АДРЕСУ СТОРІНКИ ТА ВЫБЕРІТЬ МОВУ!
ВСТАВТЕ АДРЕСУ СТОРІНКИ ТА ВЫБЕРІТЬ МОВУ!
Это цитата сообщения Narbeleth Оригинальное сообщение
Київ. Дубль 2, день 3.
Свій другий приїзд до Києва мені хотілося присвятити більш близькому знайомству з творчістю архітектора Городецького. Після літніх прогулянок Місто для мене не мислиться без нього, тому що жива історія в камені, створена його фантазією, і історія життя самого архітектора хвилюють уяву безліччю таємничих легенд і не менш таємничої реальністю. Мало хто знає, що крім Будинку з химерами, Миколаївського костелу та Національного художнього музею, Городецький є автором кількох мавзолеїв іменитих людей того часу. Один з них, мавзолей Козакевича, знаходиться на території храму Серафима Саровського в Пущі-Водиці. Цей санаторно-курортний район Києва лежить далеко від туристичних маршрутів, але дістатися до нього можна дуже цікавим шляхом - трамваєм № 12, який йде від Контрактової площі на північний захід і частину шляху йде через ліс. У трамваях є відчуття чогось "справжнього" замість безлічі пропонованих сурогатів, своя особлива романтика. Тому дощового ранку п'ятниці я забігаю в напівпорожній вагон,.
Это цитата сообщения Narbeleth Оригинальное сообщение
Київ. Дубль 2, день 2.
Ранок другого дня, в прозорому осінньому повітрі ніби розливається легкість і безтурботність, і моя єдина фотографія Контрактової площі, не дивлячись на те, що в обидва мої відвідини Києва я жила від неї буквально за два кроки, і кожен день кілька разів проходила повз.
Ще не пізнього вечора близько п'ятої пригальмовував перед виїздом на головну Велику Васильківську з бульвару Дружби народів, аж раптом ззаду несподіваний поцілунок у дупу. Став, вихожу з машини - таки жінка прудко вистрибує з темної Мазди. Півбіди. Терпіти не можу, коли чоловіки лізуть з поцілунками. В будь-якому сенсі. Досі з огидою згадую, як чоловічок напідпитку щось з-під мене хотів у маршрутці Тернопіль-Київ. Глупа ніч, пасажири дрімають, а той ніби щось на вухо сказати суне масними губами. Коротше, розглядаємо понівечене ліве крило. Я ввічливо для годиться про обережність на дорозі, а вона мені у відповідь: "Вдарила, але крило не гнула, воно таке й було!". Побійся Бога, вража жінко, ти ж брешеш та ще й мене, старого дипломованого вовка, хочеш вчити фізиці твердих тіл, - кажу, але поки не дуже обурюючись. Заховалась в Мазді з телефонною трубкою, а набалакавшись, запропонувала трохи грошей. Мені сумним здався той факт, що оця шляхова принцеса на мене нікчемного тут має витрачатись, і я вирішив викликати даїшників, щоб по-перше, збитки компенсували страховики, а не вона, а по-друге все ж образливо чути, ніби я в школі погано вчив фізику. Та тільки я розпочав з диспетчером розмову, як принцеса здає задом, об'їжджає мене і вже помахує хвостом з залитої вечірніми ліхтарями далечини. І залишився я один біля блимаючої аварійкою машини, з останньою цигаркою в зубах і невеселими роздумами про те, що геть позабув, як треба розмовляти з жінками, щоб їх не віднаджувати.. Вже скоро мене трохи розважив патруль ДАІ, склали протокола і обіцяли допомогти розшукати чарівну асфальтово-снігову фею
Мордовський лексикон лоховатих українськиx гопників
Дослухаючись до мови друзів, із подивом спостерігаю появу все нових і нових екзотичних слів. Вони швидко всотуються у лексикон, незважаючи на їх невідоме походження, а згодом мирно переповзають і до словника наших батьків, і на пресу, і на телебачення. Візьміть хоча б слово "лох”, або "гопник”. Смішнувате дієслово "тусуватись” побило всі рекорди вжитку, а славетні "лафа” та "лажа” вже є мало не літературними. Де вони взялися на нашу голову?
Кажуть, що у них є "автохтонне”, незужите вулицею значення. Щоправда, в екзотичних мовах російських нацменшин. Є тут, висловлюючись фігурально, байстрюки з фіно-волзьких та фіно-балтських словників. "Лох”, наприклад, для фіномовних мокшан Пензенської області — просто "мужик”. Працьовита людина, з руками-граблями, часом грубувата, яку в гамірливих містах прийнято дурити (як і кожного нормального селюка). Не могло українське вухо пройти повз ніжну зменшувальну форму цього слова – "лохмандєй”. "Мужичок”, значить. Звичайно, у землеробській Україні лохами бути престижно. От навіть Президент якось хотів образити членів Канівської четвірки і сказав про них: "Нє мужикі!” Не лохи, тобто. А вони такі мужиками виявилися…
Важче справи з "гопниками”. Їх гучне ім’я поширилось не у мордовсько-українському Поволжі, а в холодних архангельських краях, у Петербурзі — Вавілоні комі-зирян (там жили Григорій Распутін і Питирим Сорокін, Іван Куратов і Валерій Сюткін). А у комі словнику є таке собі слівце "гьоп” — "бруд” по-нашому. Декламуючи вголос Тараса Шевченка, комі, мабуть, дозволяли собі жарти, і відомий рядок з вірша "До мертвих і живих” читали так: "Раби, підніжки, гьоп Москви!..” У всякому разі, у часи шаленої популярності ленінградського андеграунду 80-тих саме звідси пішли "гопники” — "брудники”, "покидьки”, "панки”, яких невдовзі завезли в Україну наші тінейджери разом з піснями ленінградського корейця Цоя, ленінградського болгарина Кінчева та ленінградського українця Шевчука. Одна з пісень гурту "Зоопарк” навіть пояснює несвідомій публіці, що таке "гопники”: "Их называют гопники, их называют жлобы!”
Однак фіно-балтські слова у словнику українських "пацанів” — це все ж таки виняток (хоча слово "пацан” теж фінського походження — від діалектного "пащан” олонецьких карелів). Справжньою окрасою мови козаків стали слова з ерзянської та мокшанської мов (їх ще звуть "мордовськими” мовами). Це пояснюється тим, що про збагачення цими словами дбали не лише патлаті тінейджери, а й їх горепашні батьки. Останніх багато саджали до в’язниць, яких чомусь було багато саме у Мордовській АРСР. Живучи у цій лісистій фінській країні, вони переймали чудернацькі місцеві слова. Якщо не на роботах у місцевих колгоспах, то прямо від охоронців мордвинів (їх-бо набирали серед місцевих мокшан). Згодом ці зеки повертались до України і щедро розсипали дивні "зонівські” слова у комунальних квартирах Донбасу та Києва: ”вертухай”— охоронець, ”лажа”— нудьга, плач (від "лажамс”), "шаріть”— тямити ("ударіть по шарам” — вдарити по свідомості від "шарьхкодемс”), "лафа” — розслаблення, "кімаріть” — спати, "гулькін нос” — дуже мало, з голубиний ніс, "заначка” — захований від вогкості ("начка” —вогкий), "нари” — трави, дерн (ліжко в’язня), "шамать” — їсти ("шама” — лице, значить)... Мало? Ось іще: "бухати (бусать)” — пити, ”ката-лажа (каталажка)” — тюрма (буквально "нудне місце”), ”не петріш” — не розумієш, "барига” — курець, "шмара” — цигарка, ”кльовий” — хороший (звідси ж "хльовий-халявний”), "оклигать” — протверезіти. Усе це буквальні переклади з живих мордовських мов. Втім, найцікавіше з цих слів – сексот. Його корінь "секс”. З мокшанської – "бруд” значить. А от пташка, що очищує від бруду дерева, називається "сексот”. По-нашому "дятел”, стукач. Так що від "сексота” до "гопніка” один крок…
Є й менш відомі "зонівські” слова: "куба”— жінка, ”крок” — міліціонер, "ламбусь” — цукор, "марс” — кров, "ряха” — будинок, "кіштандяк” — танці. Сподіваюся, після їх оприлюднення "пацани” візьмуть їх у свій "мордовський словничок”. Хоча й без того на вулицях Києва чи Сум "тусуються” "гопники” та "лохи”, для яких життя у арійській країні трипільської культури — повна "лафа”, а її "солов’їна мова” — повна "лажа”, в якій вони не хочуть ані "шарити”, ані "петрити”. Шкода, що практично на цьому їх пізнання у великих мордовських мовах вичерпуються. Руки чухаються, немов у Антоненка-Давидовича, який у 60-ті питав у землячків: "Як ми говоримо?” А й справді, пацани, якщо вже й говорити мордовськими мовами, то краще вже "кльово”, грамотно. Аби наш лексикон наситився свіжим фіно-волзьким мовним киснем, нам, щоправда, слід буде знову пересаджати пів-України у політичні табори Мордовської АРСР. А може піти до Мордовії добровільно?. Хоча б для того, щоб стати справжнім "лохом” — Лохом землі мокшанської, закоханим у ліс і землю, у гриби та ягоди...
Маю близьку родичку, звичайна людина, дуже немолода, 1932 року народження, і є в ній одна прикра, як на мене, риса характеру, це культ їжи, але не вишукано-естетичний, а замішаний на підсвідомому страху. Коли її син вчився кілька років далеко від дому, її ніколи не цікавив його душевний стан, життєві пріоритети, плани на майбутнє і навіть про успіхи в навчанні питання були другорядними, вона завжди переживала, чи він не голодний. Навчання її сина відійшло у віддалене минуле, а днями я запитав її, чого вона найбільше боїться, і вона відповіла: «голоду». Скільки пам’ятаю, ніколи на її столі не було порожньо, але цю людину все життя тримає підсвідомий страх настання моменту, коли їжа може закінчитись, хоч жодних підстав для такого лиха не передбачається. З немовлятства вона жила у родині лікарів, які студентами познайомились і за направленням оселились у м.Тальне Черкаської області. Вона не була селянкою, Великий Голод хоч і косив людей вже в трьох кілометрах від її містечка, але вона могла не бачити і не пам’ятати, все ж батьки – радянські службовці, а не селяни. Тільки звідки така стійка фобія на тлі відносного постійного достатку? Один приклад. Але кажуть, що це зламаний менталітет цілого покоління
У сімейному архіві відшукалась вирізка з тальнівської районної газети. На відповідь «ворожим голосам» у п’яту річницю Голодомору місцевий фотокор розмістив в газеті портрет маленької дівчинки, яка уособлює щасливе дитинство в країні Рад. Це була вона. Який голод? Голодні діти не їдять шоколад тому, що шоколадом пригощають тільки після обіду.
[415x699]
PS: чи не Казахстан мав на увазі наш так зв. президент, стверджуючи, що не може вважати Голодомор геноцидом лише українського народу, бачив статистику, казахів за 30-ті теж поменшало мільйони на півтора
http://www.youtube.com/watch?v=vVH_qkeLs-E&feature=player_embedded
Полтавське пиво – маловідомий скарб в нашій державі. Воно завойовує золоті медалі на міжнародних конкурсах і залишається непізнаним пересічним громадянством, його відкупають знавці і зберігають свої почуття в таємниці ймовірно для того, щоб не утворювались черги (реклами полтавського пива в Полтаві не побачиш, тільки чернігівське). Мабуть не потребує реклами полтавське пиво, як і кожен якісний продукт, про який знають рівно стільки людей, скільки можуть його випити.
[699x525]Пропозиція на відвідання Полтави була несподіваною, але з розряду тих, від яких не можна відмовитись, зважаючи на непевний фінансовий стан закатаного в асфальт малого бізнесу з усім моїм бісовим відношенням до останнього, отже наздогнавши темної ночі блимаючий аварійкою «Sprinter», я загорнувся у п'ятигодинне чекання шляхів полтавських. Околиці колишнього губернського центру запістрявіли скромними совковими будинками, тролейбусними дротами і активною передвиборною агітацією на біґбордах. Чорний гумор на чорному тлі соціально-рекламного щита нагадав і безславних земляків, і поганську славу теперішнього полтавського мера Матковського.
[699x525]"..Якщо у Вас бородавка, і Ви захотіли розділити цю радість з іншими, чому б Вам не сходити в басейн?"
Чорний PR, насмішка над тим, до чого ми докотились, чи недвозначний натяк на те, як зараз на заході сприймають Україну і українців, а особливо її Голубий Уряд
Розпочинається показ серіалу "Little Britain"
а тепер про кого цей малохудожній витвір буржуазного кінематографу? про зло і його знаряддя в суспільному житті країни, щось на цю тему висловив протоієрей Андрей Ткачев, хоч може він зовсім інше мав на увазі, але публічну промову кожен припасовує до життя на власний розсуд..
"«..Їм хочеться весь світ захопити у вир свого холеричного ентузіазму. Вони впевнені, що розуміють все правильно. Вони не припускають думки, що їх активність - це не благі пориви хорошої людини, а метушлива гидота з претензією.
Я лежав років у вісім у лікарні з апендицитом. А поряд лежав такий же, як я, хлопчина. Нас в один час прооперували. Їсти не можна, пити не можна. Шви ниють. Повертатися з боку на бік боляче. Нянечка губи змочує водою щопівгодини. Вранці до нас прийшли батьки. До нього - бабуся. Він ниє: «їсти хочу». А доктор категорично заборонив давати що-небудь їсти добу або більше - не пам'ятаю. Пам'ятаю - сказав: «Втратите дитину». Але що таке доктор, якщо дитина просить їсти? Бабуся біжить в булочну і повертається з плетеною булкою. Онучок їсть, а через пару годин його доправляють до моргу. Бабуся - вбивця.
Вона вбивця за фактом, але не за наміром. За наміром вона - найкращий друг голодного онука. Але факт сильніше намірів. Вона - вбивця. Причому вбивця через свою людинолюбну впертість, через апріорну впевненість у своїй правоті. «Я ж поганого не хочу. Я добра хочу». Поясни такій людинолюбній дурці, що невчасна і нерозумна любов страшніше пістолета. Не поясниш.
Була б вона одна така. Але такий весь рід людський. Всі впевнені у своїй правоті, всі готові горлянку перегризти, доводячи, що бажають тільки добра. І все вбивають один одного, якщо не одним махом за допомогою каменю або ножа, то повільно, за допомогою ворожнечі, образ, пліток, підступів, осуду. Якась банда людинолюбних вбивць, упевнених в кришталевій чесноті власних намірів. Класичний лиходій на такому тлі виглядає пристойною фігурою. Принаймні фальші менше, і все спочатку зрозуміло.
Зло торжествує не тоді, коли хороші люди сидять тихо. Зло торжествує тоді, коли моральні пігмеї уявили, що вони велетні. Коли ці помилкові велетні закатали рукави і зважилися боротися зі злом, яке, як їм здається, зрозуміло і очевидно. Тоді зло, тонке і слизьке, хитре і невловиме, оволодіває цими сліпими і творить з них своє знаряддя.
Їм би тихо посидіти, подумати. Так ні. Почуття власної правоти в дорогу кличе.»
Это цитата сообщения hecate_in_ua Оригинальное сообщение
Запали свічу! - Громадянська лірика Володимира Шовкошитного...
3 Окт
Про тих, хто запалює свічу!..
Posted by: santa in Разное, Статьи, Стихи
„Запали свічу!
Один сказав: Так темно на-
вкруги!
Замовкніть всі! Я знаю досте-
менно –
В тій темряві повсюди вороги
Чатують нас!” І закопав зна-
мено.
Другий шепнув: „Будь прокля-
та вона,
Оця пітьма! – Й од страху осту-
пився. -
Тут мабуть пріва не засяг-
ти дна!
Я далі не піду!” – І зупинився.
А третій мовчки запалив свічу…
В.Шовкошитний.
„Власне в оцьому запалюванні свічі й полягає роль громадянської лірики – і нині, в темні часи янучарського „бєспрєдєла”, вона особливо актуальна……
Саме через любов пропонує розкривати її Володимир Шовкошитний – адже
…хто любить – завжди має що
втрачати,
Бо без любові світ – страшні-
ший сну.
Не можна без Вселенської лю–
бові,
Без чистих душ священного
злиття
Повірити, що Бог живе у Слові,
Що самоцінним є саме життя.
У такому дискурсі громадянська поезія в Україні, без сумніву має перспективу”.
Іван Андрусяк»
ПС. Володимир Шовкошитний – Поет і Громадянин!
Позавчора отримав запрошення на триденне дійство в ірпінському парку Перемоги. Зараз такі фести вже рідкість, як мені розказав мій знайомий, що власне й запросив, Трипільське коло геть спаскудили іноземщиною, а наші виконавці півроку співають колискові своїм дітям. І ось цими днями вони наважились поспівати широкому колу людей завдяки меру Ірпіня, що віддав ім на три дні парк тихцем від Юрія Федоровича
[506x699]"Сенс життя - усвідомити, що відбувається навколо
Щоб усі людські взаємини будувались на любові, співчутті і уважності; щоб у розвиткові моральності, демократії і громанської активності зникли безсилля, безглуздя і відчуження, щоб був подоланий розрив між особистістю і суспільством, між особистими й політичними цінностями"
(Мирна Косташ, Канада, 1988р.)
Життя дається один раз. Всі інші теорії припустимі, але не доведені. Сенс життя - прожити його в повній злагоді з власним внутрішнім світом
Не люблю букетів, мені боляче дивитись на зірвані квіти, які повільно вмирають. Це занапащене життя
"Найстрашніше — розчаруватися. Ми починаємо розчаровуватися в природі, бо зіпсували її. Розчаровуємося й у природі людській — дружбі, любові. І в політиці — суцільне розчарування. Але найстрашніше, що ми втратили совість. Бо ласку й любов навіть звірі мають. Знаєте, у мене такий колектив великий… І я їх усіх дуже люблю. Часто забуваю неприємне, пам’ятаю тільки хороше. Якщо пам’ятатиму погане, то зруйную себе зсередини. А я цього боюся. Творча людина завжди повинна дивуватися світові. Її все має дивувати. Навіть підлість. "
(Федір Стригун)
дарма люди співчувають ідіотам, лише останні можуть бути абсолютно щасливими
люди не пробачають тим, хто утворює свій світ
і як тільки самотність вповзає глевкою підступною змією в інтимний закапелок душі, одразу ж лунає телефонний дзвінок, або від податківця. або від рекетира.. в світі все побудовано на диво гармонійно