Саме дев'ятого травня, а не в третю його неділю, виникла думка відвідати і вклонитись місцю, не пам'ятати про яке має право хіба що моя кішка. Просто я усвідомлюю таке: не було б Биківнянської та кількасот інших трагедій, про які вголос заговорили в наш час, то й не було б 9 травня 1945 року, а Перемога над гітлеризмом могла статись вже у 41-му чи 42-му році. Не судилось. Комуністи крові не шкодують. Я ніколи ще там не був і не знав, що шлях пролягає просто Броварським шосе, відтого спершу довелось познайомитись з робітничим селищем Биківня.
[700x560]

read more

Огинаючи зі сходу Охрімову гору, вулицею Маяковського підхожу до вулиці О.Ольжича, колишньої Малої Вільської. Приблизно в такому будинку мій батько провів свої дитячі роки за адресою Мала Вільська 12
[700x560]

read more

Як не крутись, а автовокзал то є в'їздні ворота Житомира для більшості його гостей. Звідси починається Київський шлях на схід, вулиця Київська, що веде до центру міста, - на захід, а на північ кількасот метрів вулицею Ватутіна можна дійти до спецзакладу, де бульдозер державної юстиції прикопав частину моєї юності.
[700x560]

read more

На 80-му кілометрі автострада Київ-Одеса загинається ліворуч, а прямо відгалужується дорога до Білої Церкви, якою прямує зі мною на передньому сідалі сквирська маршрутка.
[700x560]

read more

Йдучи Гімназійною кругом до центру бачимо затишні двори навколо житлобудівель соціалістичної архітектури, там можна трохи спочити на лаві за дерев'яним столиком, певний комфорт для подорожніх.
[700x560]

read more

Екскурсія Переяславом починається звичайно ж з ринку поруч з автостанцією, це є площа Привокзальна, маршрутка приїжджає рано, і вулицею Б.Хмельницького можна спокійно сунути до центру міста. Альта в Переяславі на плин непомітна, з мосту, наче болото, заросла брунатним моховинням, а верби на березі пишні і аж пухнасті.
[700x560]

read more

ви, що не відаєте, що трапиться взавтра, яке ваше життя? бо це пара, що на хвильку з'являється, а потім зникає
(Соборне послання Св Апостола Якова 4,5)

Не слід зіставляти людину зі злом, яке в ній трапляється (о.Іоан Кронштадтський)
Ми не завжди є тими, якими постаємо у власних очах чи ким нас бачать навколишні. Бо здатність контролювати власні тваринні інстинкти притаманна лише небагатьом сильним особистостям. Бо ми надто слабкі перед темною безоднею власного підсвідомого (Юрій Сичук)



Ніколи ще до 16 травня сього року перспектива для зміни життєвих планів не ставала такою раптовою. Цього вечора я мав їхати до Кавказу для зустрічі з останніми родичами в радіусі півтора мегакм, інших вже нема, але щось вирішило поставити на цьому крапку, тобто цього вечора я мав померти. Ще напередодні піднялась температура. Збивав ліками і мав якусь надію. У середу відчув, як щось всередині запалило невідомий рушій, який виконує свою програму. Температура лізе догори. Ніц не болить. Зайшов у гості приятель. Я напівпритомний жартую: «зазнімкуй мене зі свічкою на канапі, мо буде останнє прижиттєве фото ». Залишилось.

До потягу близько 6 годин. Мати злякалась і викликала швидку, бо казала був на мерця схожий. Приїхав лікар, кричить запалення легенів. Двостороннє! Воно не підтвердилось, але без попереднього діагнозу приймають лише в морг. Далі пам’ятаю погано – відвезли, там чимось загасили пекельну кулю, що лізла зсередини, наче бісове немовля. Згодом усвідомлював, що опинившись вчасно у вагоні кисловодського потягу, на ранок міг зійти в один з моргів дружнього Даунбасу.

Подія 16 травня тим унікальна, що з подібним явищем зіткнувся в житті вперше. Усе досі невідоме здається унікальним. Скільки чув про чужих людей: згорів за день, як свічка, і ніхто не зна причини, але то було десь, і той, хто згорів, можливості вишукати причин вже не мав.

Вони зробили стандартний коктейль з деінтоксикуючих засобів у крапельниці без усякої певності, так роблять усім в критичних ситуаціях. Мене зупинило. Кому дякувати? Перш за все мабуть традиційній медицині. За те, що спробували. Під вечірні дзвони Володимирського собору навпроти лікарні. А що це було? Ніхто не знає. Вони по аналізах ставлять діагнози, а всі аналізи показали, що напівмрець має бути здоровий, як теля. Ані вірусів, ані запалень, лікування триває від «невідомо чого». Уявляю, як в іншому розкладі чухав би потилицю патологоанатом: «внутрішні органи без патології, але клієнт мертвий – налітай на свіжину, кому треба!» Отак попутно я дізнався, що не є прихованим хроні ком, втішно) А от чомусь мав врізати дуба саме 16 травня у день запланованого від`їзду.
Хотів би знати істину, щоб надалі тільки самому розпоряджатись власним життям, а не дарувати його комусь за сумнівні цінності. Інтровертній людині треба бути обережним у зв’язках з іншими, особливо коли є підозри на значні дірки у захисному біополі, а я виявляється жив у дуршляку. Що знав про це сам? Майже ніц, радився з людьми, з багатьма, одразу, як отримав можливість спілкуватись телефоном. Усі кажуть: пробій енергетики з повним виснаженням основного джерела, що іноді може вбити, ти, кажуть, або тривалий час безперервно годував вампіра, не встигаючи самовідтворюватись, або це звичайне закляття на смерть від сильного мага – сам думай!

Традиційна медицина лікує, але ніц не радить. Вона експериментує і своїми експериментами може зламати механізм події, а може й ні. Мій лікар вислухав коротке викладення версії хвороби, я прочитав по його очах: «у сусідньому корпусі є психіатричне відділення» - а що тоді? – питаю.. - а не знаю, - каже.

Нетрадиційна все пояснює. Тілько що б вона зробила 16-го травня? Цього я вже не знаю! Дякувати Богові у Києві існує старорежимний лікувальний заклад для незабезпечених громадян, куди приймають «в кредит» То дякую!
Старовинний комплекс будівель теперішньої 18-ї лікарні розташований зовсім поруч з історичним центром Києва.
[500x350]
Головний 4-поверховий будинок виходить фасадом на бульвар Шевченка, і щовечора з вікон долітає вечірній дзвін. Я чув його і в середу. Просторі палати з радянськими вікнами і стелями понад 4 метри на вісім чоловік. Стійкий запах ячної каші, яку подають двічі на день.
[350x467]
Коридором повзає безногий і безрукий місцевий житель, про якого тут ходять байки. Він бездомний і настільки малопомітний, що приживсь тут, як приблудний пес, його підгодовують і не виганяють. Сестри доброзичливі і чуйні, наче в монастирі, або янголи в чистилищі. Спокійне таке місце.

Люди кажуть, що найлегше вмерти уві сні. Я не згоден. Коли тебе запалило до 39, ти заплющуєш очі і бачиш мультики (не треба дихати клеєм). Після 40 мультики йдуть з Читать далее...

Після тяжкої тривалої хвороби нарешті помер відновив традицію подорожей вихідного дня пан просто сірий. Мені треба було поїхати до Вишгорода, де був відкладений недорогий фотоапарат olympus FE-115, от я ї вирушив туди разом з тим подивитись на містечко, де по бандитській юності колись гуляв. Автобус з Оболоні прибуває на площу Шевченка. Що одразу кинулось у вічі: перед міськдержадміністрацією втілено переказ про Святих Бориса та Гліба, Святополком убієнних і Ярославом Мудрим канонізованих, як святі заступники київських князів і охоронці їх єдності. Місцевий культ Бориса і Гліба існував у Вишгороді за часів Ярослава Мудрого, але вчинив спробу відродити його у 2011 році у монументі наш пан добродій президент, а ось чому? – відповідь напрошується: аби вишгородці злих псів на Межигір'я не спускали, собацюр у Вишгороді вистачає, йдучи вулицею Межигірського Спаса, бажано триматись середини, як тільки наближаєшся до чиїхось воріт, здіймається такий гавкіт, що стає страшно за без того хворе вухо.
[524x700]далі

Мене поховали ще наприкінці жовтня, чому я поспішив відійти в 37 років? я не був самотній, були брати і сестри поруч, мати і хороший вітчим, чудова, як для села, компанія, а що не було роботи, так проблема прогодування в наші часи гостро не стоїть, але коли здоров'я кидає вибрики, не хочеться завдавати клопоту. От тому так вийшло, що нікому не жалівся, когось чекав, хто так і не прийшов, тихо чекав, гукати вголос ніби соромно. Матір мою дехто засуджує, а дарма, не може проста сільська жінка перейнятись уподобаннями і почуттями нестандартної і нетрадиційної, а відтого некорисної у звичайному середовищі людини. Вшанували мене друзі, як і належить двічі на дев'ять і сорок днів, дехто випадково прийшов, в сенсі запросили, і прийшов, мав вільний час, це вже про про того, хто пише сумбурні літери, посьорбуючі пиво за комп'ютером, але не було байдужих, нехай це мене трохи тішить
[700x525]

Ввечері вчора у гостомельському будинку культури за участю мера Гостомеля
та інших високоповажних осіб з адміністрації селища, відомих поетів-піснярів
і виконавців відбувся ювілейний концерт з приводу 25-річчя творчої діяльності
композитора Валерія Іванцова. Чому це ім'я маловідоме? В нашому суспільстві
загально відома поп-культура, а Валерій до неї стосунку не має, його музика
не послуговує тлом у фуршет-маркетах і не звучить у навушниках бухгалтерів, що
механічно заповнюють exel-таблиці, там є людська душа і людські почуття.
[700x525]

На запитання "які є засоби для ґрунтовного лікування вазомоторного риніту?" отримую у відповідь "ніяких!". Нещодавно у нас заборонили цілий ряд медичних препаратів цього напрямку, оскільки всі вони містять сполуки псевдоефедріну, більш того, провізори здригаються від згадки про ці препарати і пропонують делуфен, що за якістю не токсичніший від дистильованої води. Щоправда ефект такий самий - як від води.
Знущаються над хворими не тільки ті, хто забороняє, але й кришталеві українські журналісти, хапаючись за окремі випадки, де людей поплутав біс на крадіжку і продаж рідкісних ліків.
От який журналістський перл з популярного видання новин http://news.if.ua/news/16245.html випало помітити: "Після того, як вдруге поспіль і за короткий проміжок часу зафіксовано факти витоку підконтрольних медпрепаратів з одного й того ж закладу, виникає запитання: чи потрібна така замісна терапія, якщо ліки для одних стають отрутою для інших?" До чого договорились? Скажемо те саме, але трохи розширимо тематику: чи потрібно лікувати людей, якщо ліки для хворих стають отрутою для здорових? Отруїтись можна аспірином і солодкими шайбами вітаміну С, якщо з'їсти багато. Наслідуючи логіку затьмареного дописувача слід заборонити торгівлю усіма лікарськими засобами та розширити мережу контор з надання ритуальних послуг. Моя мати має хворе серце і часто вживає корвалдін. А цей препарат містить фенобарбітал - наркотичну речовину класу барбітуратів, вже вирішили витратитись на 5-річний запас, бо шизофренія чиновників - річ непрогнозована

п.с: добре зафіксований хворий анестезії не потребує

У мене вдома живуть дві родини, і на свято ми вперше зібрались за одним столом, щоб більше не сваритись. Валерій - композитор і музикант, але не це суттєво, краще за нього коропа ніхто не засмажить. Після кожного тосту звучали оперні арії у виконанні його колеги пана Грігорія
[525x700]

Піднесений настрій товариства якось для останнього часу незвично контрастував з осінньою мжичкою надворі. Ніхто не говорив про політику, як і в старі часи, розмови точились про себе і про свинячу печінку по 15 грн кілограм
[700x525]

"У житті трапляється, що смерть приходить і знімає мірки з людини. Ці гостини забуваються, і життя триває. А костюм шиється в тиші" (Тумас Транстрьомер)

Я залишився один живий. Абсолютно один. Останній з могікан. Я не знаю, що мене тут тримає. Мені дуже не вистачає тих людей, я згадую ті часи, як найвеселіші у моєму житті. Так, було нетрадиційне для пересічних громадян проводження часу, але воно було не банальне, не тупе, як непосвяченому мариться зі сторони, а світле, кожен день був наповнений знесенням даху, приколами та стьобом, навіть усілякі проблеми від мусорів і кумарних заморочок переносились легше. Дні були кольоровими, не сірими ... Не такими як зараз. Іноді мені теж хочеться піти за ними, мало що тримає

p.s. для підняття блорейтингу рекомендують наприкінці кожного запису додавати "порно онлайн ХХХ"; кому треба порадитись з великою кількістю камрадів, тре скористатись

[400x593] Скажи наркотикам НІ! в останній раз [600x452] боротись з пияцтвом, обмежуючи доступ до горілки те ж саме, що боротись з проносом, обмежуючи доступ до сортиру (ц) [700x525] "Найбільш поширеними видами наркоманії є алкоголізм (пристрасть до напоїв, що містять етиловий спирт) і тютюнопаління (пристрасть до нікотину)" - з Вікіпедії в цілому - сopyright

Відвідання визначних місць поблизу власного помешкання традиційно рідкісна штука. Так складається, що чотири стіни моєї кімнати мають поле тяжіння, що огортає свідомість апатично-порожнім настроєм і вичавлює з себе лише у крайніх випадках, наприклад коли треба втекти. А того дня був у розпалі сезон полювання на вовків мисливцями у погонах. Так зранку я завітав до колишньої Колегії Павла Ґалаґана. Григорій Павлович та Катерина Василівна Ґалаґани у 1871 р. заснували навчальний заклад для незаможних юнаків і назвали його на честь сина Павла, який за два роки до того помер у 15-річному віці, і перервано було рід Ґалаґанів по чоловічій лінії, легенда каже, що помста то роду за зраду їх предком Ґалаґаном Івана Мазепи. Судячи з того, що колегію називали школою академіків, а славетний список діячів культури, науки і мистецтва, які залишили слід в історії цього закладу, вражає, то можна подумати про його гідну конкуренцію з університетом Святого Володимира, хоч за програмою дорівнювала 4 старшим класам класичної гімназії, була розрахована на виховання 70 учнів, а сам університет науково-методично про неї піклувався, але в Колегії історія не помітила умов для розвитку створінь природи на кшталт студента Петрова.
[640x414]

докладніше

prosvitleni.at.ua/news/2009-06-17-11

Не кажучи нічого я хочу зберегти спогади про цю незвичайну людину

"Хто є людина справедлива, життєрадісна і добра, то на тринадцяте число йому везе. А всі ті люди, що фарисеї фальшиві і самолюби, то на тринадцяте число їм не везе. Ще є таке. Якщо зранку чорний кіт перейшов вам дорогу, то та дорога вам буде скреслена, успіху там куди йдете ви не будете мати. Що це означає? Камінням кидають, клянуть того кота, а на справді йому треба дякувати – це є дороговказ для вас, попередження, знак, що цього дня вас чекає невдача. Треба бути пильним і не вирішувати серйозних справ в цей день.
- …кожну інформацію можна давати тільки в тій мірі, в якій людина може сприйняти.."

"- Я звичайна проста людина, такий же смертний, як і всі. Навіть дитина найменша зі мною може спілкуватись. Я не горджусь і свій ніс не задираю. Вислухаю кожного: і немічного, і розумово відсталого, і мудрого, і посмішливого. Який би він не був я приймаю його, як приймає його земля…"

Миха́йло Миха́йлович Неча́й (24 лютого 1930 — 14 липня 2011) — мольфар, єдиний відомий на сьогодні.

Народився у робітничій сім'ї. Закінчив полкову школу в Умані, після чого два роки прослужив у радянській армії (у Вірменії та Грузії). Мешкав у Верхньому Ясенові (Івано-Франківська область).

Нечай називав себе нащадком брацлавського полковника Данила Нечая. За його словами, вже у вісім років відчував у собі чудодійну силу і вмів зупиняти кров. Став відомим в Україні після того, як 1989 року на першому фестивалі «Червона рута» у Чернівцях мольфар отримав офіційне запрошення від влади забезпечувати гарну погоду впродовж свята. Крім того, до Михайла Нечая їздив режисер Сергій Параджанов перед зйомками свого знаменитого фільму «Тіні забутих предків», щоби мольфар розповів про самобутність Гуцульщини і специфіку гуцулів. Актора Івана Миколайчука пан Михайло вчив грати на дримбі. Сам він був керівником фольклорно-етнографічного народного ансамблю, сам виготовляє дримби.

В березні 2010 Нечай отримав звання Заслуженого працівника культури за понад сорокарічну роботу керівником аматорського ансамблю дримбарів «Струни Черемоша».

Ввечері 14 липня 2011 року Нечая було вбито у власному домі. За словами очевидців, нібито психічно хворий старий чоловік, що намагався два дні потрапити на прийом до мольфара, опинившись наодинці з Нечаєм, зарізав його. Коли після цього він спокійно вийшов із кімнати, то сказав людям, які очікували в черзі, щоби деякий час не заходили туди.[з Вікипедії]

Верховинці влаштували нам свято. Лежу і чую з вікна, як музики надворі грають. Вийщов, дивлюсь – іде розігрів, люди помалу сходяться, тупцюють на місці, але посміхаються, знаючи, що буде весело
[700x525]

було таки весело

День перед Купала почався агресивно, на привокзальній площі Івано-Франківска мене ухопила в обійми керівник нашого маленького гурту Наталя, і я одразу ж відчув теплу гостинність Прикарпаття. Нема чого казати про зупинку у Яремчі, водоспад Прибій бачив неоднораз, о дев'ятій ранку майданчик сонно одчиняв перші ятки. Підкріпившись гарячим вином, рушив з усіма у верховинському напрямку. Наш водій, колоритний дядько з Кривопілля, зупинився поблизу Ворохти, щоб ми помилувались рідкісним віадуком ХІХ століття. Кажуть, що один із віадуків у Ворохті входить до низки найдовших кам'яних мостів Європи (130 м)
[700x525]

що було далі

За два дні зателефонувала Кришкін з пропозицією, від якої я не зміг відмовитись (як в біса легко мене вмовити): це не ювілей. але чи давно ти дививсь у люстро, як ні, то поглянь, старий вже, певно здоровлє підводить, післяобід тягне перепочити, як у дитсадку не тягнуло, скільки не силували, тобто твій оцей день народження може вже й останній, нумо дивитись правді у вічі, так зробимо, і віддаючи Богу душу, пригадаєш. що є в тебе друзі, які тебе люблять і не забули, знатимеш. хто на поминки збереться, і що казатимуть. А таки твоя правда, - подумав я і замовив ганделик. Отак я чекав.
[450x600]

А то вже дочекався
[605x700]