Это цитата сообщения
Милиана_ Оригинальное сообщениеБОЙОВА СПАДЩИНА НЕПЕРЕМОЖНИХ ВОЇНІВ-ХАРАКТЕРНИКІВ
Хто ми є, українці? І як ми опинилися у такому стані, в якому животіємо зараз? Чому ми, на своїй землі, не відчуваємо себе хазяївами? Чому, нібито маючи Державу, ми не маємо підстав пишатися нею? Ці питання із кожним днем виникають у все більшої й більшої частини наших співгромадян. І це - абсолютно нормально, бо ми поволі прокидаємося від страшного летаргічного сну.
Ми страшними зусиллями намагаємося пригадати щось найважливіше. Те, що розтрощить кайдани мороку, який все ще міцно тримає свідомість і тіло... Бо те, що оточує нас - є мертвим, чужинським, неприродним.
Псевдопастирі і псевдопророки проповідують нам псевдорелігію, нам настирливо нав'язують псевдоправителів, псевдоідеології, псевдоеліти, псевдотрадиції, псевдоісторію. Нав'язують ззовні, як і абетку, яку колись, із милоті до убогих аборигенів, нібито подарували “цивілізовані” іноземці-святі. Нав'язують, щоб підживити у нашій свідомості комплекси власної убогості, безпомічності, меншуватості. Бо так - ми не нація, а гурт, народ, населення, яке складається із надвичайно вигідних, продуктивних і невибагливих біологічних машин: холопів-хайзерів-хохлів. Бо тільки холопи-хайзери не мають ні власної історії, ні власного родоводу, ні власних традицій, ні власної землі.
Бо тоді, можна легко і безкарно, нашими ж руками, грабувати багатства, даної нам Богом землі, - безцінного спадку, залишеного нам пращурами. Колись могутньою і гордою нацією - легендарними антами-аріями-русичами. Проте, десь у глибинах підсвідомості кожного, через століття мракобісся, етноциду, геноциду, мерехтів слабий вогник Божої Віри, який із покоління в покоління передавався генетично. І тепер, можливо, прийшов слушний час розпалити із нього потужне багаття, яке св'ященним Вогнем очистить кожного із нас від смердючого бруду брехні та зради. І життєдайною силою для того св'ященного Вогню можуть бути тільки Знання. Знання, подаровані Богом нашим пращурам. І кожен із нас має пройти отой тяжкий шлях випробувань, аби по краплинці назбирати їх із безлічі розрізнених уламків. Як колись вже зробили наші пращури - могутні лицарі Богині-матері Хари - козаки-характерники...
За часів московської окупації заборонялося навіть вживання цього, страшного для окупантів, терміну. Так, у виданому вже в 1987 році "Українському радянському енциклопедичному словнику" слово "характерник" відсутнє. Натомість є такі потрібні та важливі для українського народу слова, як "харакірі" - спосіб традиційного самогубства японських самураїв, чи "хариджити" - назва однієї з ісламських сект. У поемі "Хустина" Тарас Шевченко згадуючи компанійського полковника, лаконічно описує його - "характерник з Січі". І знову в жодному з видань творів Т. Шевченка слово характерник не коментується, не пояснюється. І такий "науковий" підхід був неодиничний. Якщо ж це слово і згадувалося, то майже завжди в негативному значенні, як чаклун, ворожбит, людина, яка пов'язана з темними силами. А в старовинних історичних джерелах під характерниками розуміли, насамперед, воїнів, наділених надзвичайними можливостями.
Корені характерництва прийшли до нас з тисячолітньої давнини, з часів великого переселення арійських племен з України в Індію. У Ведах, давніх арійських писаннях, говориться, що, серед другої касти кшатріїв-правителів-воїнів існують загони, основу яких складають махаратхи - могутні воїни, здатні поодинці боротися проти тисяч. Лише вони володіли всіма п'ятьма видами зброї: зброєю для індивідуального поєдинку (мечі, палиці); зброєю типу списів, котрі тримають в руках або метають; "муктами" - знаряддям для метання стріл; "янтра-муктами" - великими метальними машинами; містичними стрілами "астрами", зарядженими духовною енергією ведичних мантр. Оскільки префікс "ма" в санскриті означає "великий", то "харатхи" і є ті самі характерники - магічні воїни, які володіють
Читать далее...