[700x393]

Лариса Ніцой

Їдемо з Чехії на екскурсію в Німеччину. Ну, про європейські кордони між країнами ви вже знаєте. Не кордон, а сміхота. Ні тобі колючого дроту, ні прикордонників з вівчарками, які рвуться з повідка, ні «відкрийте багажник, покажіть, що везете».

Їдемо. Населений пункт. Вулиця. Будинок під номером 159 – це Чехія, а будинок під номером 160 – Це Німеччина. Усе, що до будинку 159 – виключно чеською мовою. Усе, що під номером 160 і далі – виключно німецькою.

А де якась розмежувальна смуга? Де рів. Де хоча б крейдою відкреслено – оце моє, ото – твоє.

Чітка межа проведена виключно мовою. Оце - чеська мова, а значить і територія чеська, оце – німецька мова, а значить і німецька територія. Ще ніколи так гостро не відчувала мову у фізичному вимірі. Мова – вона і паркан, і рів, і риска крейдою. Чітка розмежувальна лінія.

Питаю, а де якісь німецько-чеські таблички? А де змішування мов? Це ж прикордонна смуга. А де якийсь магазин з німецькою вивіскою на чеській землі, адже через хату – Німеччина. Щось же повинно вказувати на те, що ця прикордонна земля була то чеська, то німецька. То чехам сказали забиратися з домівок за 24 години і посунули кордон, то після ІІ світової чехи сказали німцям: «Щоб через 24 години і духу вашого не було. Можна кожному взяти 20 кг вантажу», - і посунули кордон на місце.

- Коли отак юзали туди-сюди людьми і кордоном, де якийсь мовний компот (як в України з росією) ? - допитуюся в чехів. 
Сміються у відповідь.
- У мене складається враження, що чехи своє дуже бережуть, - висловлюю припущення.
- Дааааааа! – чую у відповідь схвальне суголосся.

...Є в чехів, як на мене, трохи дивне місце, яке називається «Костніца» Це таке сховище, де зберігається величезна кількість людських кісток багатьох поколінь. Там навіть вироби є: люстра з людських кісток, кріселко з людських кісток. Ну, в кожного народу свої примочки і туристичні місця. Так от, навіть у костніці існує чітке розділення: це кістки і черепи чехів, це кістки і черепи німців. Уявляєте? 
- Це ви зараз, сьогодні, так склали? – питаю. 
- Ні, - відповідають. - Це так з покоління в покоління розділялося. Оце - чехи, це - німці.

Ну, гаразд, всім відомо, німці на чолі з Гітлером носилися зі своєю расою, черепи в них були особливі.

Але ж і чехи їм не уступають. «Ми різні народи, - кажуть чехи, - у нас навіть черепи різні». Оце то даааа!
Ото ж, заїжджаємо в Німеччину через віртуальний, але дуже чіткий мовний кордон. Їдемо по туристичних місцях.

Скажіть, от що роблять українці в Україні для туристів у популярних туристичних пунктах? Перше, що ми робимо, ставимо таблички. Тримовні: українською, російською та англійською.

Що роблять німці для туристів? Вони теж ставлять інформаційні таблички - НІМЕЦЬКОЮ. Ти іноземний турист? Ти біженець? Ти національна меншина? Чудово. Всі таблички – німецькою. Ти не розумієш? Твої проблеми. Ти знав куди їхав. Треба було підготуватися. Це країна Німеччина.

Мабуть з оцієї висоти захисту свого європейці нам розповідають про захист національних меншин. Вони виписують закони про захист меншин - і кругом впроваджують державну мову, щоб меншині було легше інтегруватися в суспільство. Чим більше державної – тим легше інтегруються. Саме з таким розумінням вони популяризують свою мову. Чим більше державної – тим більша гарантія, що ти її швидше вивчиш. А як же захист мов національних меншин, їх розвиток? Хочеш - розвивай, будь ласка. Держава твоє бажання захистить: переслідувати і забороняти не буде.

Чим більше їжджу Європою, тим більше прозріваю. В уяві виник образ, на кого ми