[700x162]

Опис улюбленого міста, його історія - це окрема тема яка не вкладеться в простий відгук. Його тихі нічні вулички, улюблений парк ім. Т.Г.Шевченка, старовинна велична архітектура,  яка може розповісти про битви колишніх років і становлень наших предків і про те, що тут проживали великі зодчі, письменники, поети , гордий, розумний духовний ореол міста. Це місто виховало і дало Україні великих синів патріотів ВІТЧИЗНИ - захисників української нації та борців за її волю. Але  це окрема і велика тема.

Насмілюся додати   одну цікаву історію, пов'язану з біографією поета Івана-Франка, ім'я якого носить улюблене місто. А історія ця пов'язана з дійсною причиною перебування поета-революціонера в Станіславі. Головна причина приїздів поета в Станіслав - це його нерозділене кохання до доньки польського революціонера Йозефи Дзвонковської, який емігрував до Австро-Угорщину і знайшов притулок у Станіславі.
Йозефа Дзвонковська була молодою гордої шлехеткой, польської патріоткою, з аристократичними поглядами, прихильницею Сінкевича і Міцкевича. Молодь того часу була в неї закохана. Однією з причин відмови у взаємності поетові вважається те, що на цей час Йозефа Дзвонковська вже була важко хвора на туберкульоз. Іван-Франко не знав про її хворобу і написав лист з проханням її руки, але отримав м'яку відмову. Іван-Франко присвятив Йозефі Дзвонковській близько десяти віршів і деякі польською мовою. На жаль, могила Йозефи Дзвонковської зараз запущена, там тільки розсічена плита.

Хочеться також відзначити, що іншою назвою, на яке претендувало місто в 1945 році, могло бути - Сталінокарпатськ, але місцевій та українській інтелігенції вдалося переконати партійне керівництво. У 1962 році у зв'язку з відзначенням 300-річчя Станіслава місто отримало назву Івано-Франківськ.

[700x518]

https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=...038583160&substory_index=0

Жінкам Росії. Допекло!!!
Я нікому не бажаю зла. Навіть тим російським жінкам, які не вийшли на мітинг проти війни, чи які в угарі пропаганди кричать: «Крим наш!» «Ми повернули своє!» «Це історично наша земля!», «Ми підтримуємо ввід військ до Криму!».

Я не бажаю Вам зла. Я бажаю Вам пережити те, що пережили Ми за ці чотири місяці. Біль. Відчай. Зневіру. Надію. І знову біль і цього разу біль ще більший від Вашої зради. Від бандитської влади Ми іншого і не очікували. Але я до останнього не вірила, що Ви зможете вести свої війська в Мою Країну.

Я бажаю Вам боятися лягати спати, бо раптом війна? Я Вам бажаю боятися прокинутись зранку, бо раптом війна? Я Вам бажаю боятися ввімкнути телевізора, бо раптом нерви наших військових не витримали і почалася війна? Та сидіти на сайтах новин до півночі, боячись пропустити важливе і тішити себе надією, що коли ти слідкуєш за новинами нічого поганого не станеться. Я бажаю Вам боятися підходити до телефону, коли дзвонять Ваші невістки. Бо три племінника призовного віку. І спочатку молити Бога, щоб племінника який служить в Павлограді не відправили до Києва на розгін Майдану.

І слухати невістку, що військовим віддано наказ стріляти на ураження. І ревіти разом з нею від власного безсилля та безпорадності. Даючи поради поїхати та забрати дитину. І дякувати Богу та павлоградським жінкам, які не випустили їх автобуси до Києва. Двадцятого лютого сидіти до пізньої ночі на сайті Міністерства оборони України, читати, що армія на Майдані воює з людьми та думати, що вони там всі курять? Отримати від усіх сайтів незалежно від того торгують вони речами чи пропонують роботу, листи із співчуттям в зв’язку зі страшними подіями у Києві.

Та кожен день молитися Богу, що коли Він не дав людині розуму то хай ніколи не дає їй владу. Лягати спати і думати, як в мирний час у Моїй Країні могло загинути стільки людей ??? Просинатися і розуміти, що це не нічне жахіття, а реальність. Ходити до церкви та молитись за загиблими. А потім коли Ми тільки почали вільно дихати Ви встромити Нам ножа в спину – ввели російські війська до Нашого Криму.

Я Вам бажаю жахатися від безкінечного реву літаків над Вашими містами. Слухати розмови рідного брата, що Він кожен день збільшує навантаження при бігу, щоб бути готовим на випадок війни бігти з автоматом. І розмови двоюрідного брата у якого молодшій дитині два місяці, що Він ходив до церкви, поставив свічки за здравіє та за упокой, заламінував іконку разом з фотографією родини і тепер готовий іти до війська. І згадувати де в місті є бомбосховища. Бачити скільки військової техніки проходить через моє місто і відчувати від цього страх та гордість одночасно. Без кінця переживати за племінника, який навчається в Харкові, тому, що Він розмовляє українською і тому що Він не бидло і знає хто такий Степан Бандера.

Я Вам бажаю переживати за своїх дітей за те,що Вони розмовляють на рідній мові. І думати, як пояснити своїй дитині, що на весняних канікулах Вони не поїдуть з класом до Криму. І на футбольний матч до Севастополя з командою не поїдуть. Та замість його танцювального колективу в цьому році в «Артеці» будуть виступати зелені чоловічки на чолі з Вашим блазнем Жириновським. Думати, що ще замінували російські війська, яких не має у Криму ?

Перераховувати гроші на армію та сім’ї загиблого офіцера у Криму Кокуріна, у якого залишилась вагітна дружина та чотирьохрічний сина. Та думати, коли я зможу перерахувати гроші хворим дітям ? Тому, що хтось-десь вирішив це російська земля. Ви себе чуєте? Ваша влада божевільна. Це значить без Бога у голові та у серці. Передивляючись раз у раз «Уроки русского» знаходячи багатого спільного: така сама інформаційна війна, така сама безкінечна брехня, ті самі методи КГБ. Кого Ви рятували в Осетії? Кого Ви завжди рятуєте? А потім дивуєтесь, чому Вас не люблять: у Прибалтиці, в Угорщині, в Чехії, в Чечні, в Грузії ? А тепер Вас чомусь не люблять в Україні ?

Кожну неділю Ми виходимо на площі наших міст на загальну молитву і молимось за мир в Україні та Росії. Ми молимось щоб Бог дав розуму політикам України та Росії. А Ви в цей час у себе на сторінці «Вконтакте» відмічаєте дуже «важливе» для Вас: ««Аєрофлот» увеличил количество рейсов с Москвы в Симферополь. Проверила: билет-3 100 руб. Поехать?». Ми вважали Вас друзями ? Спасіть себе. Підіть до церкви та покайтеся за те, що постійно брешете на Мою Країну. За те що зазіхнули на чуже. Спасіть свої душі.

Нічого в світі не проходить безслідно. Я розумію, це випробування дано