Эмпатия – это, несомненно, очень красивое слово, но мало кто знает, что оно означает. Это психологическое понятие весит в современном мире намного больше, чем симпатия и несравненно больше, чем простое сочувствие. Если объяснить эмпатию своими словами, то это умение не просто понимать человека и сочувствовать ему, но и полностью проникать в его внутренний мир и ощущать конкретную ситуацию на себе. Это редкий дар смотреть на мир чужими глазами и принимать чью-то точку зрения. Эмпатией просто обязаны обладать педагоги, врачи, психиатры и все те, кто по своей работе сталкиваются с людьми.
Далеко не всегда люди, дети, подростки могут высказать наболевшее, попросить помощи или просто объяснить свои поступки. Вот тут-то и приходит на помощь самое мощное оружие всех психотерапевтов – эмпатия. Именно она позволяет поставить себя на место другого человека, почувствовав чужие эмоции и поразмышляв чужими мыслями. Эмпатия – это огромная помощь в учительском труде, ведь тогда дети чувствуют особую близость с педагогом, открываясь и доверяя ему.
К сожалению, нет конкретных методик, которые бы позволяли за неделю или месяц научится эмпатии. Многие мировые психологи считают, что ей и вообще нельзя научится сознательно. Эмпатия – это то, что появляется вследствие пережитых горестей и проблем. Это собственный горький опыт, который и становится пропуском к пониманию страждущих. В принципе, благотворительность, помощь старикам, детям и животным помогают все-таки со временем развивать в своей душе глубокое и сильное сочувствие, т. е. эмпатию.
Неофилия - страсть к новому. Неофил ищет новые ощущения, новые страсти, чтобы впрыскнуть в свою жизнь новый импульс. У неофила ум активный, новые ячейки памяти доставляют удовольствие, биохимия меняется, увеличивается ресурсный творческий потенциал.
Неофилия, поиск новой информации предотвращает от депрессии, отдаляет старость, добавляет новых впечатлений, а без впечатлений человек жить не может - застой жизни.
Засада в том, что бесконечный поиск новизны и смена сексуальных партнеров тоже становится рутиной. Стимулов и ощущений хочется все больше и сильнее, а это ведет к извращениям - от неофилии к некрофилии, педофилии, зоофилии. Самая печальная работа - рутинная, где все по протоколу, по правилу, где нет места творчеству. Я бы никогда не смог быть водителем трамвая и ездить по кругу - забрала бы скорая в дурку. Ум застоялся, покрылся паутиной в рутинной скучной работе - старость пришла, поэтому ум нужно удивлять, просто насильно придумывать какие-то проблемы, неожиданности, сюрпризы. В противном случае человек просто скукоживается, превращается в тело.
варим их в соде 30-40 минут (на стакан соды - 3-4 стакана воды), затем промываем в воде и руками либо мягкой губочкой ,ни в коем случае не какой-нибудь щеткой, очень бережно освобождаем листья от скользкой массы, оставшейся после варки. В результате остаются скелетики, которые можно отбелить в "Белизне".
Ні, мамо, не можна нелюба любить:
Нещасная доля із нелюбом жить.
Ох тяжко, ох важко з ним річ розмовляти!
Хай лучче я буду весь вік дівувати!"
"Хіба ж ти не бачиш, яка я стара?
Мені в домовину лягати пора.
Як очі закрию, що буде з тобою?
Останешся, доню, одна сиротою!"
А в світі якеє життя сироті?
І горе, і нужду терпітимеш ти.
Я, дочку пустивши, мовляв, на поталу.
Стогнать під землею, як горлиця стану".
"О мамо, голубко, не плач, не ридай,
Готуй рушники і хустки вишивай.
Нехай за нелюбом я щастя утрачу;
Ти будеш весела, одна я заплачу!"
Ген там, на могилі, хрест божий стоїть.
Під ним рано й вечір матуся квилить:
"О боже мій милий! Що я наробила!
Дочку, як схотіла, із світу згубила!
Євген Гребінка
Джерело: Струни серця. Українські народні пісні про кохання. Київ, Держлітвидав, 1969.
Приложение «Читатель» для iPhone и iPad заблокировано для распространения в «AppStore»...
[160x230]Созданное российскими разработчиками приложение «Читатель» для iPhone и iPad было недавно заблокировано для распространения в эппловском онлайн-магазине «AppStore» на основании жалобы компании «ЛитРес Ltd.», представляющей интересы издательства «Эксмо».
«Википедия» стремительно утрачивает интерес со стороны англоязычных авторов...
Крупнейшая в мире онлайн-энциклопедия «Википедия», включающая в себя на данный момент свыше 23 миллионов статей на 285-ти языках, стремительно утрачивает интерес англоязычных авторов, а вследствие этого — статус оперативного источника знаний. По данным сравнительного анализа, число англоязычных авторов сократилось с 56 тысяч в 2007 году до 35 тысяч — в 2012-м.
что значит "нарицательный оттенок"?
Anne Bronte. Farewell. Энн Бронте. Прощайте.
Farewell to thee! but not farewell
To all my fondest thoughts of thee:
Within my heart they still shall dwell;
And they shall cheer and comfort me.
«Прощайте!» — говорю. Но не прощусь
Я с чувствами, что нежно к Вам питаю:
Я утешаюсь ими и креплюсь —
Так пусть же в сердце верном обитают.
O, beautiful, and full of grace!
If thou hadst never met mine eye,
I had not dreamed a living face
Could fancied charms so far outvie.
Ты красоты и грации цветок.
Когда б тебя однажды не приметил,
Я б и помыслить никогда не мог,
Что так пленить способен кто на свете.
If I may ne'er behold again
That form and face so dear to me,
Nor hear thy voice, still would I fain
Preserve, for aye, their memory.
И если мне увидеть не дано
Твой чудный лик, что дорог бесконечно,
И голос твой услышать — все равно
Я в памяти их сохраню навечно.
That voice, the magic of whose tone
Can wake an echo in my breast,
Creating feelings that, alone,
Can make my tranced spirit blest.
Тот голос, что мелодией своей
В груди волненье эхом пробуждает,
И чувства, тех что в мире нет сильней:
Они мой дух блаженством наполняют.
That laughing eye, whose sunny beam
My memory would not cherish less; —
And oh, that smile! whose joyous gleam
Nor mortal language can express.
Твой взгляд лучистый, нежный, как рассвет,
Он в памяти моей не потускнеет.
Улыбка дивная! — ее прекрасный свет
Изобразить язык наш не сумеет.
Adieu, but let me cherish, still,
The hope with which I cannot part.
Contempt may wound, and coldness chill,
But still it lingers in my heart.
Ну что ж, прощай, но дай мне сохранить
Надежду — мне расстаться с ней так сложно!
Презреньем, равнодушьем можешь бить —
Ее из сердца вырвать невозможно.
And who can tell but Heaven, at last,
May answer all my thousand prayers,
And bid the future pay the past
With joy for anguish, smiles for tears?
Кто, кроме Неба, может приказать,
Ответив на молитвы в одночасье,
Грядущему за прошлое воздать,
За боль — отрадой, а за слезы — счастьем?
Это цитата сообщения Ланночка Оригинальное сообщение
Аткинсон Джон Уильям
Аткинсон - Хорошее притягивает хорошее и наоборот
Аткинсон Джон Уильям (род. 1923, Нью–Джерси, США) — американский психолог. В 1950 г. защитил докторскую диссертацию в Мичиганском университете. Профессиональную деятельность начал в качестве сотрудника Д. Мак–Клелланда. С 1960 по 1988 г. — профессор Мичиганского университета. Специалист в области психологии мотивации.
Приведу отрывок из книги Уильяма Аткинсона Закон, а не случай , в которой говорится о том, что Человек в своей повседневной жизни сам притягивает к себе различные события и обстоятельства. Некоторое время тому назад, мне довелось беседовать о ментальном законе притяжения с одним мужчиной. Этот человек утверждал, что не верит в способность мысли притянуть к нему чего-либо, и что все в жизни зависит исключительно от удачи. Он рассказал, что его неуклонно преследует неудача. Все его дела идут вкривь и вкось. Так было всегда – и, как он полагает, так будет всегда. Принимаясь за новое дело, он заранее знает, что все пойдет насмарку, и ничего хорошего не получится. И, конечно же, все это не имеет отношения к притягательной силе мысли и объясняется чистой случайностью. Этот человек не мог понять, что его рассказ о своей жизни был наиболее убедительным аргументом в пользу закона притяжения. По его же собственным словам, он ожидал, что все пойдет наперекосяк – и события происходили в точном соответствии с этими ожиданиями. Он являл собой великолепную иллюстрацию закона притяжения – но не осознавал этого, и никакие аргументы не могли его переубедить. Он всегда ожидал неудач, каждое новое событие только подтверждало его правоту – но при этом он продолжал настаивать, что точка зрения Ментальной Науки нелепа.
Многие люди считают, что закон притяжения действует лишь в ответ на настойчивое и интенсивное желание. Они не осознают, что глубокая убежденность в чем-либо настолько же эффективна, как и желание. Успешный человек верит в себя и в свой окончательный успех, не обращая внимания на небольшие задержки, неудачи и падения. Он ревностно движется к своей цели и продолжает верить, что достигнет ее. Его взгляды и цели могут изменяться по мере движения, но в своем сердце он постоянно хранит убежденность в благоприятном итоге. Он не просто настойчиво стремится к цели, но уверен в ее достижимости. Его настрой приводит в действие наиболее могущественные ментальные силы.
С другой стороны, если человек постоянно верит в свою неудачу – он потерпит неудачу. Каким образом? В этом нет ничего удивительного. Все его мысли, слова и действия окрашены убежденностью в поражении. Другие люди подсознательно улавливают этот дух, и перестают доверять ему и его способностям. Человек же рассматривает эти события как проявление невезения, не видя их связи с негативным ментальным настроем. Он снова и снова внушает себе неудачу – и результаты незамедлительно проявляются. Негативные мысли также преграждают доступ к той части его разума, из которой должны прийти способствующие успеху идеи и планы. Когда мы в состоянии разочарования, к нам не приходят блестящие мысли. Мы должны быть полны энтузиазма и надежды – лишь в этом случае наши умы примут идеи, которые затем мы обратим к своей пользе.
Люди инстинктивно чувствуют атмосферу неудачи, которая витает над некоторыми индивидуумами. С другой стороны, когда они слышат о временных проблемах какого-то другого человека, они не могут удержаться от замечания: «С ним будет все в порядке, он выпутается. Он не может долго остаться в униженном положении». И в первом, и во втором случае мы имеем дело с господствующим ментальным настроем. Очистите же свою ментальную атмосферу!
Случайностей не существует. Закон всюду постоянен, и все происходящее подчиняется закону. Невозможно назвать ни одного простейшего события, которое когда-либо произошло по воле случая. Если вы подробно проанализируете любое событие, вы увидите, что оно – результат действия закона, столь же четкого, как и математические уравнения. Во всем мы видим план и цель, причину и следствие. От движения галактик до роста горчичного зерна – все вызывается законом. Падение камня с горного склона не случайно – его вызвали силы, которые проявлялись многие столетия. За каждой причиной стоит другая причина. Проследив эту цепочку до конца, мы приходим к Беспричинной Первопричине.
Жизнь – не результат случая. Закон проявляется в полной мере, вне зависимости от того, знаете ли вы его или нет, верите вы в него, или нет. В своем невежестве, вы можете противиться закону – и тем навлекать на себя самые различные проблемы. Но вы также можете установить гармоничные отношения с законом, войти в его поток – и тогда ваша жизнь станет совершенно иной. Невозможно выйти за пределы закона, отказавшись иметь с ним какое-либо дело. Вы свободны противиться закону и страдать от этого столько, сколько захотите – но это не причинит закону никакого вреда.
Закон ментального притяжения – это лишь название для одной из манифестаций универсального
Українська революція 1917–1921 років — черга подій, пов'язаних з національно-визвольною боротьбою українського народу у 1917–1921 роках.
Поштовхом до початку Української революції стала Лютнева революція в Російській імперії. У період 1917–1921 років Україна пережила різні форми національної державності (УНР, Українська держава, ЗУНР), але державну незалежність втримати не змогла. Отже, Українська національно-демократична революція зазнала поразки. Ця поразка була наслідком несконсолідованості політичної еліти, незавершеності процесу формування нації, розбіжностей між національними та соціальними завданнями визвольного руху, його обумовленості зовнішніми політичними й насамперед військовими факторами.[1] Однак, не досягши своєї цілі, Українська революція започаткувала процес формування модерної політичної нації, відродила традицію державності.[2]
Становий поділ українського суспільства на початку XVI ст.
|
Привілейований стан |
|
Напівпривілейований стан |
|
Непривілейований стан |
||
|
|
|
|||||
При Ярославе Мудром Киевская Русь стала одним из сильнейших государств Европы.Русские войска нанесли крупное поражение печенегам, после чего их набеги на Русь прекратились(1036г).Огромное значение имело принятие ЕДИНОГО для Руси судебного кодекса-2Русской правды"-первого документа, регулировавшего взаимоотношения княжеских дружинников между собой и с жителями городов, порядок разрешения различных споров и возмещения ущерба. Важные реформы произошли и в церковной организации -раньше Русская церковь считалась частью константинопольской патриархии, её главу назначал Константинопольский патриарх. В 1051г. киевский митрополит ВПЕРВЫЕ был избран собором русских епископов(им стал митрополит Иларион).
Однако последующих митрополитов назначал все же Константинополь.Учреждаются епископские кафедры-центры церковных округов-епархий, во главе которых епископы, назначенные киевским митрополитом. При Я.М. была зафиксирована и церковная десятина-десятая часть получаемых князем дани и оброка отдавалась на нужды церкви(-).Появляются первые монастыри(самый крупный-Киево-Печерский), благодаря которым стала интенсивно развиваться литература(писались религиозные книги, жития святых....)-важнейшая составляющая древнерусской культуры.
Углубляется социальное расслоение общества-законами защищаются права феодала на его вотчину.
Племінні союзи та союзи союзів у східних слов'ян. Антська держава
Своєрідним фундаментом перших протодержав у Східній Європі були великі союзи слов'янських племен - дулібів, полян, волинян. Поступово з розкладом родоплемінного ладу і появою класів у VIII-IX ст. набирає силу процес об'єднання окремих племен та їхніх союзів. Саме на цьому грунті і виникають державні утворення - племінні князівства та їхні федерації. За свідченням арабських авторів, уже в VIII-IX ст. існувало три осередки східнослов'янської державності: Куявія (земля полян з Києвом), Славія (Новгородська земля) і Артанія (Ростово-Суздальська, а можливо, Причорноморська і Приазовська Русь). Найбільшим було державне об'єднання, яке літописець називає Руською землею (арабські автори асоціюють його з Куявією) з центром у Києві. Як вважають фахівці, саме воно і стало тим територіальним і політичним ядром, навколо якого і зросла Давньоруська держава. Показово, що існування ранньо-державного осередка у дніпровських слов'ян з єдиновладним правителем на чолі підтверджується численними вітчизняними і зарубіжними джерелами. Зокрема, французька урядова придворна хроніка "Бертинські аннали" повідомляє про послів "народу Рос", які у 839 p. прибули до імператора франків Людовика Благочестивого у Інгельгейм.
У V-VI ст. суспільний лад слов'ян перебував у стадії становлення, відбувався перехід від первісно-родового до класового суспільства. Це була доба військової демократії, суть якої полягала в тому, що реальна влада належала племінним зборам, а не концентрувалася у руках знаті (старійшин та князів). Проте з часом глибокі зміни в суспільному житті, що відбулися у VII-IX ст., підштовхнули процес державотворення. Становлення державності у східних слов'ян логічно випливало з їхнього суспільного розвитку:
1. Еволюція родоплемінної організації, збільшення об'єднаних територій, постійна воєнна активність зумовили необхідність переходу до нових методів і форм управління. Роль народних зборів поступово занепадає і на перший план у політичному житті дедалі впевненіше виходить князівська влада (спочатку виборна, а пізніше - спадкова).
2. Зростаюча зовнішньополітична активність перших осередків державності. Посилення соціально-політичної ролі князівської влади сприяли виділенню дружини на чолі з князем у відособлену привілейовану корпорацію професійних воїнів, що стояла поза общиною і над нею. Будучи спочатку лише силовою опорою для князів і племінної аристократії, дружина з часом перетворилася на своєрідний самостійний орган публічної влади.
3. Прогресуюча соціальна диференціація суспільства зумовила появу постійних органів примусу.
Протягом усього І тис. матеріальна культура східних слов'ян зберігала спільні риси. Як правило, слов'янські поселення мали площу 1-2,5 га ї розташовувалися на південних схилах річок та інших водоймищ цілими групами недалеко одне від одного. Житлом для людей служили напівземлянки або землянки із плетеними чи зрубними стінами і вогнищем, а з V ст. - пічкою-кам'янкою. Кераміка була ліпною, інколи оздоблювалася врізними узорами. Тенденції до формування спільної матеріальної культури посилювалися спільністю діалектних говорів, створюючи сприятливий Грунт для консолідації слов'ян.
Отже, зміни, що відбулися у суспільному житті східних слов'ян у VI--IX ст. (удосконалення техніки та технології землеробства, піднесення ремесла, пожвавлення торгівлі, розклад родово-общинного ладу, класова диференціація, виділення дружини на чолі з князем у відособлену привілейовану корпорацію, формування спільної культури, поява перших протодержав) сприяли створенню фундаменту, на якому в IX ст. зросла могутня будова Давньоруської держави. Подальше становлення державності у східних слов'ян було закономірним підсумком внутрішньої еволюції їхнього суспільства. У процесі державотворення помітну роль відіграли зовнішні сили: варяги, які сприяли активізації політичного життя східнослов'янського суспільства, та хозарський каганат, який, постійно загрожуючи агресією, підштовхував слов'янські землі до консолідації. Водночас історичні факти свідчать, що перші протодержавні утворення - князівська влада та інші елементи державотворчого процесу, мають головним чином місцеве походження і виникли задовго до утворення Давньоруської держави.
1. Охарактеризуйте господарство, побут, суспільну організацію та духовне життя кіммерійців 3
2. Які причини викликали розгортання селянсько-козацьких повстань в українських землях у кінці ХVI — на початку XVII століття? Відповідь обґрунтуйте 13
3. Тести 20
Література 22
Після закінчення війни зі Швецією польський уряд 1629 р. значну частину своїх військ розквартирував в Ук¬раїні, що зумовило новий вибух народного гніву. Основни¬ми причинами повстання стали грабунки та розбої поль¬ських жовнірів; зростання релігійних утисків; поглиблен¬ня протиріч між нереєстровими та реєстровими козаками, які мусили захищати інтереси гнобителів. Початком пов¬стання стала відмова запорожців коритися гетьману реєс¬тровців Григорію Чорному. У березні 1630 р. козаки, об¬равши ватажком Тараса Федоровича (Трясила), вирушили з Січі «на волость». Повстання швидко охопило Полтав¬щину та значну частину Лівобережжя. Стративши Г. Чор¬ного, оволодівши Каневом та іншими населеними пункта¬ми, козаки підійшли до Переяслава. Проти повстанців знову було кинуто коронного гетьмана Конецпольського. Майже три тижні тривали кровопролитні бої між ворогуючими сторонами. Центральною подією протистояння була «Тарасова ніч», коли невеликий загін повстанців знищив Золоту роту — добірне шляхетське формування, що охоро¬няло штаб Конецпольського.
Зазнавши значних втрат, коронний гетьман змушений був піти на переговори. Як і під час попереднього повстан¬ня, козацько-старшинська верхівка усунула ватажка від керівництва (Тарас Федорович мусив з частиною прибіч¬ників повернутися на Запорожжя) й уклала компромісну угоду, суть якої полягала в збереженні основних вимог Куруківської угоди та в збільшенні реєстру до 8 тис. осіб.
У 1635 р. поляки завершили будівництво Кодацької фортеці на Дніпрі, яка блокувала рух втікачів на Запорож¬жя та рейди запорожців у верхів'я Дніпра. Того ж року гетьман Іван Судима на чолі загону січовиків знищив кодацький гарнізон та зруйнував фортечні мури, але ця по¬дія не переросла в нове повстання, оскільки козацького ва¬тажка було підступно схоплено реєстровцями і видано польським властям.
Новим масштабним виступом народних мас стало се¬лянсько-козацьке повстання 1637—1638 рр., яке очолили П. Бут (Павлюк), Д. Гуня, Я. Остряниця. На початковому його етапі лідером став гетьман нереєстрового козацтва П. Бут, який зібрав під свої знамена майже 10 тис. осіб. Виступаючи під гаслами боротьби з «ляхами», захисту православної віри, знищення зрадників — старшин-реєстровців, повстання поширило свій вплив на все Подні¬пров'я, особливо на Лівобережжя. Наприкінці 1637 р. під Кумейками поблизу Черкас відбулася вирішальна битва. Козацьке військо, втративши більше п'ятої частини свого складу, зазнало поразки, а невдовзі біля Боровиці після невдалого бою Потоцькому було видано Павлюка та інших ватажків. Проте навіть такий розвиток подій не зупинив повстанців — вже навесні 1638 р. козаки знову активізу¬ють свою боротьбу. Спочатку повстання очолює Я. Остря¬ниця, потім — Д. Гуня. Та сили були нерівними, особливо коли на допомогу коронному війську прийшли жовніри Я. Вишневецького. Після поразки в бою під с. Жовнин (Черкаська область) повстанці змушені були капітулюва¬ти. На козацьких радах у Києві (вересень) та Масловому Ставі в Канівському повіті (грудень) реєстровці під тиском польського уряду визнали ухвалену сеймом «Ординацію Війська Запорозького реєстрового», за якою скасовувало¬ся козацьке самоврядування, число реєстрових козаків обмежувалося до 6 тис. Козаки мали право селитися в трьох староствах — Черкаському, Чигиринському та Корсунському. Замість обраного гетьмана уряд направляв свого комісара. Нереєстрові козаки переходили до стану поспо¬литих.
Отже, дві хвилі козацько-селянських повстань, що прокотилися українськими землями наприкінці XVI — на початку XVII ст., закінчилися поразками. Основними при¬чинами невдач були стихійність, неорганізованість, недос¬конале озброєння повстанців, локальний характер дій, малочисельність лав повсталих, тертя між козацькою старшиною та рядовим козацтвом, неузгодженість дій ре¬єстрового та нереєстрового козацтва, нечіткість програм¬них установок, гнучка політика польського уряду, спря¬мована на розкол лав повстанців, тощо. Однак, незважаю¬чи на поразки,
Лекція №8. Україна в другій половині 19-ст. – на початку 20-ст.
План.
1. Скасування кріпосного права та буржуазні реформи 60-70-х років.
2. Суспільно – політичне життя в Україні в 2 половині 19-ст.
3. Західноукраїнські землі в 2 половині 19-ст.
4. Україна на рубежі 19-20 –ст. Революційні події 1905-1907 рр.
Література :
- Історія України: Навчальний посібник. – С.137-176.
- Історія України: Курс лекцій – Т.1.-С.374,411,441-513.
- Історія України: нове бачення. –Т.1. –С.274-278,288-293,315-322.
- Бойко О. Історія України – С.216-237,248-273.
- Крип’якевич І. Історія України.-С.253-266.
- Субтельний О. Україна :історія,-С.296-331.
- Жуковський О., Субтельний О.Історія України.-Львів,1992.-С.59-70.
Нові капіталістичні відносини, що зародились в кінці XVIII – I-й половині XIX ст. наполегливо вимагали ліквідації кріпосного прав, яке стало гальмом дальшого економічного розвитку.
Ще більш поглибила ці протиріччя Кримська війна (1853-1856рр), яку Росія програла, незважаючи на гігантські людські і матеріальні ресурси імперії, не змогла подолати новітню техніку та технології передових європейських держав Англії та Франції. Це змусило передову частину російських правлячих кіл замислитись над розробкою та впровадженням реформаційного курсу, спрямованого на модернізацію економіки держави.
У світовій практиці відомі 3 типи модернізації: 1)піонерська; 2)органічна; 3) наздоганяюча.
Російська модернізація була модернізацією третього типу. Характерними рисами наздоганяючої модернізації економіки були:
– поява нових прогресивних явищ та процесів не завдяки еволюції “знизу”, а силовій модернізації – “революції згори”,
– вибіркове, а не системне запозичення та використання світових досягнень у галузі техніки, технології та організації виробництва;
– пріоритетність окремих галузей, яка в перспективі веде до деформації економічної структури держави;
– збереження на тривалий час багатоукладності, паралельне існування нового набираючого силу укладу та попередніх укладів, що досягли піку свого розвитку та повністю не вичерпали свої можливості;
– порушення однорідності економічного простору, ускладнення політичних та соціальних проблем, зростання соціального напруження в суспільстві.
Принциповою особливістю наздоганяючої модернізації є різке зростання ролі держави, що виявляється у встановленні державного контролю за всіма сферами економіки. Наздоганяюча модернізація не створює власну гармонійну економічну модель, а повторює окремі елементи вже визнаних зразків.
З січня 1861 року цар Олександр II видав маніфест про скасування кріпосного права та “Загальне положення про селян, звільнених від кріпосної залежності”. За цими документами селяни ставали особисто вільними.але за поміщиками залишалося право власності на землю. В ході аграрної реформи територія України ділилася на регіони за специфікою проведення:
1. Общинне землеволодіння (губернії Новоросійського краю) ;
2. Подвірне землекористування (Лівобережна Україна);
Велике поміщицьке землеволодіння зберігалося.
Селяни отримали економічні права: купувати нерухомість, займатися торгівлею і промислами, заводити фабрики.
Однак селянство залишалось нижчим станом у державі з обмеженим правом пересування.
Внаслідок реформи селяни на півдні і сході втратили до 30% своїх наділів. На Правобережжі уряд збільшив селянські наділи на 20% з метою привернути селян на свою