Это цитата сообщения ЕЖИЧКА Оригинальное сообщение
♥ღ♥Ernesto Cortazar - прекрасная музыка любви и нежности♥ღ♥
|
Это цитата сообщения Милиана_ Оригинальное сообщение
НОТАТКИ ЩОДО ДАВНЬОЇ СВАСТИКИ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ
Історія нашого дослідження почалася з детективного сюжету. Співавтор цієї статті, розбираючи науковий архів Віктора Петровича Петрова (1894-1969), що зберігався його дружиною Софією Федорівною Зеровою, виявив вирізку статей з журналу "Germanen-Erbe" ("Германська спадщина") за вересень-жовтень 1942 р. Увагу серед них привернув допис П. Грімма "Нордичні знахідки молодшого кам'яного віку з України". Науковець зацікавився двома горщиками з розкопок К. Мельник-Антонович біля с. Кириківки колишньої Харківської губернії, що рясніли свастиками. Він публікаує фотознімки цих посудин та розгорнуті замальовки всіх знаків, відносячи їх до пам'яток шнурової кераміки України. П. Грімм, у зв'язку із знахідками з Кириківки, порушує тему походження свастики. Він зазначає, що найдавніші зображення свастик трапляються в комплексах неолітичної культури лінійно-стрічкової кераміки (VI тис. до Хр.). Появу ж класичних свастик німецькі вчені пов'язували з пластом так званих "нордичних культур", хоча й оперували на підтвердження цієї тези одиничними погано документованими фактами. За такої ситуації посуд з Кириківки суттєво розширював фонд "нордичних" свастик.
Та залишимо на час свастики й розповімо трохи про людину, що зберігала нацистський журнал у радянському Києві. В.П. Петров (Домонтович) став одним з найбільших інтелектуалів України в ХХ ст. як вчений, культуролог, мислитель, історіософ, письменник. Наприкінці 1941 р. його мобілізовано у діючу армію, й як людину з потужним аналітичним розумом, інтегровану в світову культуру, заслано до тилу німецьких військ. Він працював в окупаційних установах Києва, відступив з частинами вермахту, виконував розвідувальну службу в західній Німеччині. 1949 р., після провалу, йому організовано втечу до СРСР. Сферу його діяльності в СРСР обмежили ареологією, а в 1958 р. дозволили навіть повернутися до рідного Києва.
У Києві ж, але раніше - 1942 р., В.П. Петров зустрічався з П. Гріммом - директором Київського історичного музею, який і вручив колезі свою працю щодо "нордичних" знахідок. Пауль Грімм після війни працював у НДР і вже після смерті Петрова приїжджав до нашого міста ще раз. Зберегти статтю, витерши дарчий напис, українського науковця змусив інтерес до найдавніших знакових систем на теренах України, що включали серед інших знаків і свастику. Позаяк у фондах Національного музею історії України згадані горщики із свастиками не збереглися, то публікація їх П. Гріммом помітно доповнювала фонд джерел до вивчення знакових систем первісної доби в Україні.
Продовження
Это цитата сообщения Милиана_ Оригинальное сообщение
УКРАЇНА - ЦЕ РУСЬ. СЕРЕДНЬОВІЧНІ ДОКУМЕНТИ
Это цитата сообщения красавицаумница Оригинальное сообщение
под столом дамамъ членовъ въ руки не класть,После ужина на балконъ срать не выходить
Все мы читали книги о периоде царской России 19 века. Эпоха вельмож, дворян, князей, царей. Званые бальные вечера, своеобразная мода. Высокие манеры и прочий этикет
Такой её видели или хотели видеть писатели. Но как оказалось это время было далеко от того прекрасного, утопического мира.
В доказательство привожу пример Указа 1807 г.по случаю званого вечера в Польше:
Київська журналістка 29-річна Настя Мельниченко вже не один рік збирає давні українські народні вислови, в яких присутнє слово "срака". Каже, інтерес до обсценної лексики на цю тематику в ній пробудила бабуся Ніна Данилівна Стеценко, яка частенько приправляла свою мову такими словами.
"Як і бабуся, зараз часто кажу "воно тобі так треба, як до сраки карі очі!" у значенні "не до місця". "Всраться і не жить " вигукую, коли з чогось дивуюсь. "От сральня!" - кажу, коли бере досада. Ще бабця казала такі перли: "Тобі ото так шкода, як корові заднє коліно всрать", - тобто, "не шкода зовсім". Ще від неї записала таке: "жінка без сраки - як село без церкви", "він такий, що я з ним на одному полі срать не сіла б", "в сраку годне", "як не срачка, то пердячка", "як голодному срать", "як у борщ срать" (про недоречність), "всрись - а покорись", "хто всрався? - невістка".
Коли з'явився інтернет, стало простіше. Вислови про сраку почали присилати знайомі і друзі. Тепер маю в добірці більше двохсот перлів. Ось деякі з них:
"Як півсраки з-за куща" - кажуть, коли щось погано видно чи зле виглядає.
"Вари срако борщ, а я піду на солдатів дивиться" - коли щось неякісно роблено.
"В сраці був, гімно видів" - коли людина говорить про те, про що не має поняття.
"Сери-перди-грійся" - коли щось не зроблено вчасно, а тепер хапаються, щоб швидше.
"Не хочеш срать - не мучай сраку".
"Як не гівно, то засрана тріска".
"Голою сракою по рапатій дошці" - значить, ніколи.
"Самотній, як палець в сраці".
"Коханий - сім разів у сраку пропханий".
"Як єсть, то й дупі честь, а як скупо, терпи, дупо".
"Хитра срака пердить тихо, а смердить - на все село" - про бабів-пліткарок.
"Пішов, як за море срати" - коли довго когось немає.
"Не плети гівно дівці в коси" - не наговорюй на чесну дівчину.
"Ах ти москаль в сраку граний!".
"Щоб тя гівно доганяло" - щоб не було тобі спокою.
"Їсти - не срати, можна почекати".
"Гарна, як срака навиворіт".
"Срав пес" - себто, ніц не вийде.
"Сидить, як срака в гостях" - тихо.
"Пасує, як сраці фіранки".
"Всрайся, та не дайся" - так бабці на Львівщині вчили внучок боронити дівочу честь.
"Як приємно в полі срати - розвиваютсья думки, вітер яйцями колише, жопа нюхає квітки".
Є навіть пісня про сраку: "Летить сова, летить сова кругом села,
ручки-ножки підкорчила,
хлопцям сраку вистерчила.
А ви, хлопці, а ви, хлопці, не дивуйте,
сову в сраку поцілуйте".
Такі сороміцькі дражливі пісні виконували на Купала.
Чому тебе зацікавила ця лексика?
Вразило, що люди вважають ці вислови табуйованими. Срака є, а слова люди бояться і соромляться. Я недавно на сайті етнографічної спільноти завела про це мову. Одна жінка відписує: "Я знаю цікавий вираз про сраку. Але не скажу. Бо я вихована". Думаю: "Ви ж етнограф!" Дехто починає обурюватися, що це невиховано - мовляв, у мене проблеми в голові, що мене це цікавить.
Видавати ці вислови не збираюся. Колекціоную для себе. Шкодую, що не всі запам'ятовуються. Буває, крутиться в голові якийсь цілий день. Сьогодні крутиться: "Штани мої шаровари, ви ж мене шанували, а я вас усрав".
Чим українська сороміцька лексика відрізняється від російської, польської?
Можна говорити про "анальний" характер української сороміцької лексики, на відміну від "генітального" забарвлення російської. Українцям не характерно матюкатися: "бл...ь", "є...ать", "х...ня". У нас все через "сраку". Ще є третя група такої лексики - яка стосується богохульства. Її найбільше вживають у Польщі. Але навіть вислови про сраку українські - не лайливі. Просто хочуть сказати так, щоб смачно було - "гімном заліпити". Лайливих слів, пов'язаних зі сракою, все одно мало. Є, але вони скоріше добрі. У нас до сраки відносилися з повагою.
у другому виданні повикидали всі записи Грушевського про місячні і статеві акти
Ще сто років тому ця і подібна табуйована лексика була широко вживаною?
І ця, і пов'язана з
Костянтин Ільченко
Самые худшие мои опасения, похоже начинают сбываться.
Всё говорит..., нет я бы даже сказал всё кричит о том, что Украина нагло сливается, т. е. сдается России без особых осложнений, в данном случае жертвы среди бойцов и мирного населения для сдающих и принимающих во внимание не берутся.
После того, как я начал писать на страницах своего блога о том, что на самом деле происходит в зоне АТО, меня глашатаи новой власти в чем только не пытались обвинить и в паникерстве, и в разглашении военной тайны, и в отсутствии понимания тонкости военного дела, и конечно же в нежелании разглядеть скрытую мудрость генштаба и великий гений украинского главнокомандующего, но как показало время — Президент и его министерская рать сделали все для того, чтобы Украина потеряла теперь уже и Донбасс.
Поговорим о причине и следствии того, что сейчас происходит с Украиной.
Накануне общался с бойцами и офицерами батальона «Киевская Русь», которые указали на не соответствие данных, исходящих в эфир на центральных телеканалах, о положении батальона и его, якобы полном окружении. На самом деле полного окружения пока нет, о чем свидетельствует и карта аналитического центра СНБО, поэтому еще есть возможность выйти из «мешка» и сохранить тем самым батальон.
Однако, практически так же как и в случае с Иловайском, вместо того чтобы трезво оценить обстановку и принять единственно правильное решение о выходе из мешка, командование Южным направлением требует от батальона не выхода, а наоборот возврата на прежние позиции, т. е. выдвижения обратно из Дебальцева в Фащевку, что неминуемо приведет к образованию еще одного котла, теперь уже дебальцевского.
Как это назвать: глупость, не компетентность высшего командования, отсутствие оперативной информации или это уже привычное и обыденное для всех нас предательство?
Пытаясь в этом разобраться я начал с командующего Южного направления генерал-майора Борискина, который отвечает за правильную организацию боевых действий в зоне ответственности его группы. Об этом человеке достаточно много информации в сети Интернет, где он открыто обвиняется в саботаже, в отдании преступных приказов в результате чего погибали люди, а так же в предательстве и сотрудничестве с ФСБ РФ, за что он и был пару месяцев назад арестован, но как это у нас водится тут же был и отпущен.
Вот один из его вкладов в «успешное» проведения АТО: на первом этапе Борискин категорически запрещал вешать вооружение на МИ-24 (летали без подвесов). Лётчики просили хотя бы НУРСы, но ответ был категоричен: нет. Вскоре в результате этого преступного упрямства вся страна стала свидетелем того, как сепаратисты без каких либо осложнений уничтожали наши боевые вертолеты вместе с экипажами.
Так вот этот человек продолжает и по сей день «командовать», на самом деле Борискин своими преступными действиями, а нередко и бездействием фактически способствует планомерному уничтожению украинских солдат и техники. Не так давно я писал о 72 бригаде, которая ему подчинена, где совсем недавно произошел солдатский бунт, поскольку командование по непонятным причинам отказалось применять артиллерию по вражеским танкам, но при этом без всякого содрогания совести отдало приказ идти на эти танки солдатам, вооруженным только автоматами.
Недокомплектация батальонов — это настоящий бич, кто был в батальонах, тот знает истинное положение дел, да и в СМИ об этом нередко говорят, поэтому я не буду детализировать эту проблему, просто скажу что тяжелое вооружение, которого так не достает в батальонах, находится в достаточном количестве на резервных складах. Например, танков мы имеем порядка пяти тысяч, из которых тысяча после небольшого ТО может реально выдвигаться в зону боевых действий, остальные нужно подремонтировать. А у нас даже при обороне Мариуполя проблема с танками..., как же это можно все назвать, если не открытым саботажем и предательством.
Просто к сведению не сведущих: каждый батальон должен быть укомплектован тремя мотострелковыми ротами; минометной батареей; противотанковым, гранатометным и зенитно-ракетным взводами. Помимо этого, в мотострелковом батальоне должны быть подразделения обслуживания и обеспечения: взвод связи; взвод обеспечения; медсанбат.
Так вот, еще бывший командир батальона «Киевская Русь» полковник Александр Гуменюк, геройски погибший под Фащевкой, мне говорил об отправленных командованию Южного направления документах на расширение штатного расписания батальона, подписание которых дало бы возможность оснастить подразделение необходимой тяжелой военной техникой и др. вооружением. Естественно, имея такое вооружение и «Киевская Русь», и остальные батальоны, не позволили бы врагу разомкнуть кольцо под Донецком.
До сегодняшнего дня эти бумаги пылятся на столах начальников и за всем этим стоит опять он — генерал-майор Борискин, сознательно блокирующий любые действия командиров батальонов, направленные на усиления огневой мощи в их подразделениях.