Это цитата сообщения
nibi Оригинальное сообщениеCкандал в Миколаєві - тут державна міліція і органи державного Ощадбанку - відмовляються визнавати українську мову!!!
Анатолій Ільченко: мене намагалися вбити
Четвер, 25 листопада 2010 18:47
10 вересня 2010 року я простояв годину в черзі філії Ощадбанку, подав паспорт і пенсійну картку та контролер повернула мені їх не видавши грошей. Я попросив книгу скарг і пропозицій та мені її не видали. Я попросив пояснити, чому не видали грошей, чому немає оголошення, що по пенсійним карткам пенсії не видаються, бо ж мають видаватися. Жодних пояснень українською мовою я не почув. Черга кричала: «Ето тот бандера, что судітся за украінскій язик. Єдь до своіх смерек. Понаєзжалі западенци». Стара пані навіть штовхнула мене. Була ненависть. Тож я і викликав міліцію, бо працівники Ощадбанку таким чином розпалювали ворожнечу на мовному ґрунті, а це кримінальний злочин.
Поки їхала міліція мені видали книгу скарг і пропозицій, не пронумеровану, не прошнуровану, не опечатану, без напису організації, ще й з вирваними аркушами у кінці. У тій книзі зовсім нічого не було написано, окрім напису на палітурці, і не було жодного штампу чи печатки. На палітурці було написано: «Книга скарг і пропозицій».
То була фальшива книга скарг і пропозицій, а за таке має бути кримінальна відповідальність. Книга скарг – документ, працівники Ощадбанку підробили книгу скарг і використали її, давши мені для запису скарги. Я сказав оператору, що передам книгу скарг до міліції, та вона викликала охорону, яка приїхала раніше міліції, взяла ту книгу скарг та пропозицій подивитися і більше я тієї книги не бачив. Я запропонував міліції зробити обшук, щоб знайти ту книгу, та міліцію підробка книги скарг і пропозицій не цікавила.
Міліціонери звинуватили мене, що я вкрав книгу скарг. Є свідок, який це бачив, що ту книгу взяли в мене охоронники банку. Та міліції його пояснення не потрібні.
* * *
10 вересня 2010 року я викликав міліцію до філії Ощадбанку.
Міліціонер, який підійшов до мене, говорив не українською. Я попросив його говорити українською, на що він відповів: «Рускій нє панімаєтє? С головой нє впорядкє?» Це було образливо для мене. Я ще раз набрав «102» і попросив направити міліціонера, який би чемно поводився і говорив українською.
Приїхав заступник начальника Ленінського райвідділу міліції Лебідь О.В., який говорив українською. Я поскаржився йому на того міліціонера, що образив мене. Та, як було видно, виховної роботи не було проведено.
Приїхав іще один заступник начальника Ленінського райвідділу міліції Коротков О.Г.
Я тричі в Ощадбанку розказував міліціонерам про те, що спонукало мене викликати міліцію, та вони не записали моїх пояснень.
Міліціонери обзивали мене злодієм, стверджували, що я буду притягнутий до відповідальності за крадіжку і хуліганство. Біля трамвайної зупинки стояв міліцейський автомобіль, я підійшов до нього. Мені стало зле, я сказав про це міліціонерам і попросив залишити мене у спокої хоча б на 20 хвилин. Я сказав, що сидітиму на зупинці. Ніхто, крім Лебедя не представлявся, Короткова я знав, інших прізвищ не знаю. Мене залишили самого. Я сидів на лавочці, чекав на повернення міліціонерів, бо всі вони були в Ощадбанку. Десь через 20 хвилин міліціонери повернулися, обізвали мене злодієм і сказали, що я тричі намагався від них утекти. Це за умови, що я викликав їх. У мене боліло серце, я сказав про це міліціонерам, та вони схопили мене за руки і посадили в автомобіль і повезли до райвідділу.
У райвідділі міліціонери мене ображали, було видно, що їм подобалося мене ображати. Один з міліціонерів казав мені: «Мєрзость, мєрзость, мєрзость...».
Мені вказали на стілець, я сів. Стілець був біля столу. За столом сидів міліціонер, який почав допит, звісно ж не українською. Я попросив його говорити українською, та він продовжував своєю рідною мовою. Він знехтував моїм проханням покликати когось іншого, хто б говорив українською. Міліціонер говорив своєю рідною мовою, то ж я почав говорити своєю. Виходило так:
– Фамілія?
– Ich habe kaine Familie, ich bin allein (у мене немає сім’ї, я самотній – прим. ред.).
Міліціонер переписав відомості з пенсійного посвідчення.
– Мєсто работи?
– Ich arbaite nicht (я не працюю – прим. ред.).
Міліціонер розлютився і почав мене ображати. Він аж верещав: «Фашист, фашист, фашист...». Такою була його реакція на німецьку мову.
Мені стало зле і я українською попросив викликати лікаря. «Нікакого врача. – кричав міліціонер – Ти расселся, ану вставай». Міліціонер стягнув мене зі стільця. Я не міг стояти, у мене боліло серце. Я поклав на підлогу свою сумку і сів на неї. Згадавши, що в мене є мобільний телефон, я викликав швидку допомогу. Приїхали медики. Я сидів на своїй сумці. Після огляду лікар сказав, що потрібно викликати кардіологічну бригаду. Та міліціонер і при медиках намагався продовжити допит. Він щось питав своєю рідною мовою, а я не відповідав. У мене стався серцевий напад, лікар дав мені таблетку нітрогліцерину. Приїхав
Читать далее...