[191x264]
О зливо, змий мої тривоги,
Сльози страждань і тяготи.
Розмий, прошу, усі дороги,
Які ведуть до самоти.

О вітер, вільний, без домівки,
Даруй порив душі зімлілій,
Що ніби кадр старої плівки
Завжди у фарбі чорно-білій.

Лиш ти, о місяце прекрасний,
Блідий принц ночі, темноти,
Даруєш спокій й погляд ясний
Із висоти небес краси.

Ви, зорі, ніжні, сизокрилі
Царівни по заходу дня,
Такі жадані ви і милі,
Лиш споглядаєте здаля...

Даруйте неба ви блакиті,
Свободи й радості ковток.
Даруйте лиш любові миті
І сил зробить наступний крок!..

[281x322]
150 г гіркого шоколаду
150 г сл.масла(порізати )
5 ст.ложки какао
1 ст цукру
175 г малинового джему(варення)
5 яєць
1/4 ст.коняка
225 г муки
1 п розпушувача
Сирний шар:
300 гр сиру
1 пакетик пудингу
2 ст.ложки молока
3 ст.ложки цукру
1 яйце
Глазур:
80г шоколаду і 50 мл вершків
Розтопити шоколад і масло, додати какао і цукор.Добре перемішати. Поодинці в шоколадну суміш вбити яйця.Додати джем і коняк-перемішати Додати муку з розпушувачем і перемішати. Налити(розкласти) тісто у форму.
Сирний шар:
збити сир з цукром, додати яйце, молоко, пудинг.Розмішати. Ложкою акуратно викласти сирну масу на шоколадне тісто. Можна паличкою зробити "мраморний" узор(я не робила) Поставіти в духовку і пекти до готовності.
Після випічки повністю охолодити і полити глазур'ю

[210x240]
Коли сумно тобі - посміxнись!
Коли біль на душі - поділись!
Коли радість навколо - радій!
Коли друг зажуривсь - пожалій!
Коли серце коxає - неxай!
Коли щастя немає - бажай
Коли любиш когось - не мовчи!
Коли важко тобі - закричи!
Коли жити не хочеш - терпи!
Коли крила розкрились - лети!
Коли ворог образив - пробач!
Коли горе спіткало - поплач!
Коли щастя зумієш знайти,
ПОСТАРАЙСЯ ЙОГО ЗБЕРЕГТИ.

[213x448]
А жінка в світ приходить для любові
Любити ляльку доки ще мала
Любити маму поки підросла
А тільки –но, як ступить за поріг
Любити небо і м‘який моріг.
Дім батьківський і квіти чорноброві
Бо жінка в світ приходить для любові.
Росте вона, ростуть її роки
Ростуть її і радості й надії
І от приходять роки молодії
По світу вже вона не йде – несеться !
Уважно прислухається до серця
Щоб в шумі літ і в шелесті дібров
Почути, що прийшла її любов
Ота любов, що перша і остання
Такої ще ні в кого не було !
І ти щаслива в серці в тебе рай
І відшумів весільний водограй.
І попливли літа, літа, літа….
Усіх годуєш, хоч сама голодна
І часом нерви стримати негодна
Та будеш захищати, як в бою
Оту сімейну каторгу свою.
І попливли літа, літа, літа…..
А що ? Якби усе почати знов ?
Оце той борщ щоденний – це любов,
Сорочка чисто випрана – любов
І очі діточок ясні – любов.
Все так було б, якби почати знов !
Жіноча доля в світі – це ЛЮБОВ !

[336x413]
Перед Богом мама на колінах,
Щирим серцем молиться вона
І горить незмінна і нетлінна
Віра—непідкупна і міцна!

Ця молитва небо відкриває,
Ця молитва рветься в Небеса,
Бо любов Господня а ній палає!
І слова, як вранішня роса:

Кожна крапля має силу Божу
Для нужденних, хворих і німих…
За дітей незрячих і безсилих—
Молиться не тільки за своїх!

За дітей, щоб вирвати із аду,
Усім серцем молиться вона.
В цій молитві сила зорепаду
І морської хвилі глибина…

Перед Богом на колінах мати,
А насправді—воїн на коні!!!
Дай бажання поряд з нею стати
І молитись, Боже, і мені!!!

[336x393]
Вірш про тата

Ми ставили в вази букети
А тато читав газету.
Велику-велику газету
Читав...
І зівяли букети.

Смажила мама котлети
а тато читав газету.
Велику-велику газету
Читав...
Ми поїли котлети.


Летіла у Космос ракета
А тато читав газету.
Велику-велику газету
Читав...
Повернулась ракета.


Мінялося небо сине.
Мінялися дні й планети...
Одне лиш завжди незмінне :
Тато…
І з ним газета!
-
Лідія Повх

[419x336]
Коли крізь шибку до кімнати,
Загляне теплий сонця промінь.
Шепоче час “Пора вставати”
І вже дзвінкий почувся гомін.


Тоді так солодко у ліжку,
Під теплим білим покривалом,
Поволі випростати ніжки,
І мріяти про пряну каву.


Щоб з молоком ,і щоб кориця
Звабливо з пінки визирала.
І щоб гвоздика, як цариця
Блаженства смак подарувала.


Обов’язкова філіжанка
З недоторканого сервіза.
І наче щира парижанка,
Я волю дам своїм капризам:


Весь день ходитиму в піжамі,
А їсти - лише темну “Мілку”.
Перечитаю Мурукамі,
І зупиню годинну стрілку.


Зустріну вечір ніжним поцілунком,
Йому віддам останні крихти астя.
“Зима” Вівальді стане одарунком,
В полон Морфею тіло тихо здасться.


ЛЕДІ МЕРІ.

[183x275]
По довгій, кам’янистій, виснажливій дорозі йшла людина з собакою. Йшла вона собі йшла, втомилася, собака теж утомився. Раптом перед ними - оазис! Прекрасні ворота, за огорожею - музика, квіти, дзюркіт струмка, словом, відпочинок.
- Що це таке? - запитав мандрівник у вартового.
- Це рай, ти вже вмер, і тепер можеш ввійти і відпочити по-справжньому.
- А є там вода?
- Скільки завгодно: чисті фонтани, прохолодні басейни...
- А поїсти дадуть?
- Усе, що захочеш.
- Але з мною собака.
- Шкодую, але з собаками не можна. Його доведеться залишити тут.
І мандрівник пішов далі. Через якийсь час дорога привела його на ферму. Біля воріт теж сидів вартовий.
- Я хочу пити - попросив мандрівник.
- Заходи, у дворі є колодязь.
- А мій собака?
- Біля колодязя побачиш поїлку.
- А поїсти?
- Можу почастувати тебе вечерею.
- А собаці?
- Знайдеться кісточка.
- А що це за місце?
- Це рай.
- Як так? Сторож біля палацу неподалік сказав мені, що рай - там.
- Бреше він. Там пекло.
- Як же ви, у раю, це терпите?
- Це нам дуже корисно. До раю доходять тільки ті, хто не кидає своїх друзів.


--------------------