Я родилась с невероятным желанием любви и страстной потребности дарить ее.

[454x431]

[466x700]
Сьогодні в Одесі хоронять Королеву Джазу Тетяну Боєву. Вона входила в 10-ку кращих джазових співачок світу. Була володаркою премії від сера Пола Мак-Картні за краще виконання пісні "Yesterday" Рік тому їй виповнилося 60 років. І щойно тоді було подано документи у міністерство культури для надання Тетяні Боєвій звання АЖ заслуженої артистки. Минув рік... звання нема... А ще прикріше, що вже нема Тетяни Боєвої.... Дадуть посмертно? Сьогодні тисячі одеситів прийдуть попрощатися з гордістю Одеси та України в цілому. І приходять мені на згадку слова ще однієї геніальної жінки
Ліни Костенко:

"Митцю не треба нагород.
Його судьба нагородила.
Коли в людини є народ,
Тоді вона уже людина".

Скільки молодих, початкуючих співаків, не зробивши НІЧОГІСІНЬКО для розвитку вітчизняної естради, отримають це звання як бонус при покупці. Вона ж була ТАКА ЄДИНА! Ніхто так не співав в Україні джаз як вона! Нікуди не виїжджала. Любила свою Одесу, а та була до неї вельми взаємною. Але є у мене якесь відчуття встиду за мою країну, коли такі люди ідуть у вічність без належної поваги зі сторони держави. Так, в останні місяці життя співачки чиновники заворушилися у помочі для важко хворої Боєвої... Але невже треба помирати і врешті - ПОМЕРТИ, щоб твоя Батьківщина зрозуміла - хто ти? Соромно за цю ницу невдячність.

Фотографии МИРА_ЛЕО :

http://youtu.be/kRkabGWCW6k

Читать далее...

liveinternet.ru/users/gold-...121609103/

  Фотографии  Михаила Левита .  Стихи Михаил Розенштейн            

Читать далее...

ПІН-АП

Читать далее...

ПОРТРЕТРЕТИ - ІЛЮСТРАЦІЇ.

Читать далее...

ДИВИМОСЬ І ДИВУЄМОСЬ!

Читать далее...

[590x631]
Одного разу сліпий сидів на вулиці і просив милостиню. Біля його ніг лежала табличка: "Я сліпий. Будь ласка, допоможіть !" Повз проходив чоловік, у якого не було грошей. Але він нахилився і підписав на табличці кілька слів. А ввечері сліпий приніс додому повну шапку монет - стільки йому ніколи раніше не давали.! На наступний день сліпий впізнав свого благодійника по кроках і запитав, що той написав на його табличці? - Нічого такого, що було б неправдою, - відповів перехожий. Я написав все те ж, що й ти, але тільки трохи інакше. Новий напис на табличці був таким: "Зараз весна, але я її не бачу"!

РОЗМОВА ДВОХ СОВ Якось, прогулюючись, один правитель і супроводжуючий його мудрець проходили повз зруйнованого селища. Раптово погляд правителя зупинився на двох сов. Вони про щось жваво гомоніли -. Ти, здається, розбираєш пташина мова? - Звернувся правитель до мудреця. - Цікаво б знати, про що вони розмовляють. - Я дещо вловив, але не наважуюся тобі сказати, - відповів мудрець -. Говори, не бійся -. Поклянись, що ти не покараєш мене -. Клянуся -. В однієї сови виріс син, в іншої - доросла дочка, і вони вирішили їх одружити. Друга сова - мати нареченої - готова дати в придане сто зруйнованих сіл, але мати нареченого не погоджується - їй мало цього. Тоді мати нареченої і каже: «Якщо цей правитель буде керувати своєю державою так само, як до цих пір, то не пізніше ніж через рік я дам тобі в посаг тисячі зруйнованих селищ». Правитель глибоко замислився і з тих пір став справедливо правити своїми володіннями.
[699x610][COLOR=darkred]

[373x700]
Йшов лицар по пустелі. Довгим був його шлях. По дорозі він втратив коня, шолом і зброя. Залишився тільки меч. Лицар був голодний, і його мучила спрага. Раптом вдалині він побачив озеро. Зібрав лицар всі свої сили, що залишилися і пішов до води. Але у самого озера сидів триголовий дракон. Лицар вихопив меч і з останніх сил почав битися з чудовиськом. Добу бився, другу бився. Дві голови дракона вже відрубав. На третю добу дракон упав без сил. Поруч впав знесилений лицар, не в силах вже більше стояти на ногах і тримати меч -. І тоді з останніх сил дракон запитав: Лицар, а ти що хотів щось ? - Води б попити .... - Ну, так і пив би .

[226x223]

Одного разу двоє друзів посперечалися і один з них дав ляпаса іншому. Останній, відчуваючи біль, але нічого не кажучи, написав на піску: "Сьогодні мій найкращий друг дав мені ляпаса." Вони продовжували йти і знайшли оазис, в якому вирішили скупатися. Той, який отримав ляпас, ледь не потонув, і його друг його врятував. Коли він прийшов до тями, він написав на камені: "Сьогодні мій найкращий друг врятував мені життя" -. Той, хто дав ляпаса і який врятував життя своєму другу запитав його: Коли я тебе образив, ти написав на піску, а тепер ти пишеш на камені. Чому? - Друг відповів: Коли хто-небудь нас ображає, ми повинні написати це на піску, щоб вітри могли стерти це. Але коли хто-небудь робить що-небудь хороше, ми повинні викарбувати це на камені, щоб ніякий вітер не зміг би стерти це.

Жив-був один дуже запальний і нестриманий молодий чоловік. І ось одного разу його батько дав йому мішечок з цвяхами і наказав кожного разу, коли він не стримає свого гніву, вбити один цвях в стовп огорожі. У перший день в стовпі було декілька десятків цвяхів. На іншому тижні він навчився стримувати свій гнів, і з кожним днем число забитих в стовп цвяхів стало зменшуватися. Хлопець зрозумів, що легше контролювати свій темперамент, чим забивати цвяхи. Нарешті прийшов день, що він ніколи не загубив самовладання. Він розповів про це своєму батьку і той сказав, що цього разу щодня, коли синові вдасться стриматися, він може витягнути із стовпа по одному цвяху. Йшов час, і прийшов день, коли він міг повідомити батька про те, що в паркані не залишилося жодного цвяха. Тоді батько взяв сина за руку і підвів до паркану: - Ти непогано впорався, але ти бачиш, скільки в стовпі дірок? Він вже ніколи не буде таким як раніше. Коли говориш людині що-небудь зле, у нього залишається такий самий шрам, як і ці дірки. І неважливо, скільки разів після цього ти вибачишся - шрам залишиться.

[383x500]
Один моряк був у плаванні кілька років. І весь цей час він одержував листи від якоїсь жінки, яку звали Роза. Вони були з одного невеликого містечка, але при цьому не були знайомі, тому що спілкувалися тільки листами. Їхнє листування почалася випадково - перше її лист помилково потрапив не до того адресату. Він з ввічливості написав їй відповідь. Між ними відразу спалахнула якийсь вогник, немов зустрілися дві споріднені душі. Коли його плавання підходило до кінця, вони домовилися, що вона буде зустрічати його на березі. "Ти легко впізнаєш мене, - писала вона, - в моїх руках буде червона троянда." Моряк з нетерпінням чекав призначеної зустрічі. Але разом з тим, сильно хвилювався. Він навіть не уявляв, якою буде його обраниця. І ось він стоїть на палубі корабля і вдивляється в обличчя зустрічаючих людей. І він помітив жінку з червоною трояндою в руках. Нею виявилася дама похилого віку, десь років шістдесяти. "Боже, та вона ж мені в матері годиться!" Першою думкою було втекти куди-небудь. Не підходити! Не зізнаватися! "Вона ж не знає, як я виглядаю, мені легко вдасться пройти непоміченим!" Але тут він згадав всі листи, які вона писала йому. Скільки теплоти, скільки ніжних слів було в них. Він набрався мужності і підійшов до цієї жінки: - Здрастуйте, - сказав він тремтячим від хвилювання голосом. - Дуже радий нашій зустрічі, Роза -! Жінка і посміхнулася відповіла: Здравствуйте, я теж дуже рада! Але я не Роза. Вона обернулася позаду неї стояла гарна дівчина молода.
-Я дуже рада! Роза - я. І вона пояснила моряку, що спеціально попросила цю літню пані тримати в руках троянду. Якби моряк не підійшов, то все було б скінчено. Але так як він підійшов, тепер він знає всю правду.

[277x448]
Розповідають, що одного разу Наполеон під час перевірки варт виявив сплячого на посту вартового. За статутом і законами воєнного часу часовий повинен був би стати перед судом і потім бути розстріляним, бо немає пощади солдатові, який, ганебно заснувши на посаді, ставить під загрозу життя своїх товаришів. Як само вчинив Наполеон: Він прийняв несподіване рішення піднявши рушницю сплячого вартового, скинув його собі на плече і зайняв надісланий стомленим солдатом пост. Прибулий через деякий час зі зміною сержант побачив, що вартовий спить, а імператор стоїть на посту. Наполеон, як мудрий керівник розумів, що ця історія про «маленького капрала», що взяв на себе рушницю, замість того, щоб викликати підрозділ для розстрілу, буквально на ранок блискавкою облетить увесь бівак й похідні колони. Хіба хтось із солдатів завагався б віддати життя, йдучи в бій з таким лідеро[SIZE=3]

[500x386]
Група випускників, успішних, які зробили чудову кар'єру, прийшли в гості до свого старого професора. Звичайно ж, незабаром розмова зайшла про роботу - випускники скаржилися на численні труднощі і життєві проблеми. Запропонувавши своїм гостям каву, професор пішов на кухню і повернувся з кавником і підносом, заставленим різними чашками - порцеляновими, скляними, пластиковими, кришталевими і простими, і дорогими, і вишуканими. Коли випускники розібрали чашки, професор сказав: "Якщо ви помітили всі дорогі чашки розібрані. Ніхто не вибрав чашки прості і дешеві. Бажання мати для себе тільки краще і є джерело ваших проблем. Зрозумійте, що чашка сама по собі не робить каву кращою. Іноді вона просто дорожче, а іноді навіть приховує те, що ми п'ємо. Те, що ви дійсно хотіли, було - кава, чашка а не. Але ви свідомо вибрали кращі чашки. А потім роздивлялися, кому яка чашка дісталася чашки. А тепер подумайте: життя - це кава, а робота, гроші, становище, суспільство - це. Це всього лише інструменти для зберігання Життя. Те, яку чашку ми маємо, не визначає і не змінює якості нашого Життя. Іноді, концентруючись тільки на чашці, ми забуваємо насолодитися смаком самої кави. Насолоджуйтеся своєю кавою!

[441x336]
У раю було два ангели. Один завжди відпочивав на хмарі, а інший літав від землі до Бога. Відпочивальник ангел вирішив запитати іншого:-
-Що ж ти літаєш туди-сюди?
- Я ношу Богу послання, які починаються "Допоможи Господи ..." А чому ти завжди відпочиваєш?
- Я повинен носити до Господа послання які починаються "Спасибі, Господи ..."