Из ФБ: На знімку мій батько - Богачук Іван Григорович. Фото, автор якого невідомий, датоване 19 березня 1954 р. На звороті напис, адресований моїй матері за 7 років до мого народження: «На пам'ять Наді, від Вані про дні навчання. Надя, люблю життя так, як любив його Островський і хочеться бачити поезію в любій праці – вона багатогранна. м. Теплик» І я так відчуваю, вглядаючись зараз у батька, що це був найкращий період у його житті. Я ніколи не бачив його верхи на коні. А кінь для мене у дитячі роки був чомусь символом володарювання світом. Скільки йому було тоді років. 24! Мені нині вже вдвічі більше. Але в той час, коли він верхи сидів, по хронології подій, я ще мав народитися.

У мене з батьком були непрості стосунки. Він уособлював для мене велике і непізнане. Якщо іграшку я досліджував із задоволенням, а комсомольський значок, навіть проковтнув, бо він був для мене такий гарний – що було рівнозначний смачний… Ґрунтовне вивчення батька я все відкладав і відкладав на потім. Він був для мене немов вершина для альпініста: стоїш в самому низькодолу, піднімаєш голову вверх і відчуваєш, що сил забратися на пік ще дуже і дуже недостатньо. 
Пам'ять зберегла багато епізодів з дитинства – пригадаю лише два, коли я був учнем початкових класів. Перший – зима; радість; я в гурті дітей граюся в сніжки на шкільному подвір’ї; і незрозуміло де взявся дядько; я чомусь опинився навпроти нього; а він, прикриваючись руками оборонявся, бо діти дружно кидали в нього сніжки; а я перебуваю в іншому вимірі - стою і відчуваю потрясіння: як можна отак жбурляти в дорослого - подібного до мого батька – і не має значення чим – чи сніжками, чи камінням; я й не відчув як діти розбіглися; опинився з дядьком на самоті; бачу підходить вчителька і зрозумів, що це вона своєю появою всіх дітей розігнала; а вона накинулась на мене і стала звинувачували в образі старшого; це був один з перший найнесправедливіших днів в моєму житті; мало того - вона намагалася й далі клеїти до мене ярлик: цей хлопчик любить неправду… Другий епізод знову пов'язаний з тією ж вчителькою, яка не роздумуючи вліпила мені і моєму другові Льоні Бушнєву за щось двійку. Це була друга велика несправедливість. Я вперше в житті розробив і здійснив спецоперацію по проникненню у вихідний день через кватирку в учительську. Намагаюся згадати її подробиці, але нічого не виходить – ніби нічого такого насправді й не було. Але ж, факти свідчать про інше. Я швидко знайшов наш класний журнал і виправив двійки на п’ятірки собі і другу. Як зараз пам’ятаю – зробив це дуже незграбно, бо поспішав. Просто намалював цифри як попало поверх.. Звісно, мене одразу викрили. Батька тоді не гаючи запросили в школу. Після розмови у школі він мене вперше в житті відлупцював ременем. Це була третя велика несправедливість, яку я мовчки, без зла, стерпів. Але він тоді в моїй уяві став трохи меншим і я вже не відчував себе альпіністом, що має колись взяти вершину.
Десь за п’ять років до смерті батька, здається якраз напередодні часу, коли його паралізувало, приснився мені сон - одне з найбільших в моєму житті потрясінь. Ніби у Вишневому під Києвом, ми з ним переходимо верхом залізничний міст. Насправді цей пішохідний міст з суцільного бетону, але уві сні він мав інші властивості. Так от. Батько йде попереду, а я – позаду. І в точці найвищого підйому він не очікувано провалюється вниз. І я нічого не можу зробити. Він вже знизу дивиться на мене благаючими очима. Шок тривав мікросекунду. Я збагнув, що треба зробити в цю мить. Я на повні груди крикнув йому: «Я тебе люблю!» Те, що сталося було для мене справжнім дивом. Я ніколи не говорив йому таких слів. Але, коли ми прощалися, тендітна любов змогла пробити товстий холодний мур багаторічних жахливих стосунків. В ту мить, коли він сидів на коні – він не був таким. Він був справжнім батьком. Я це відчув одного разу в дитячі роки коли він ніс мене на руках. Було темно він об щось спіткнувся і вже падав. Я встиг побачити лише камінь, на який падав головою. Але батько чудом встиг розвернути своє тіло, щоб впасти першим. Це був момент, коли я неждано-негадано опанував Еверест. Напевно саме цей випадок сприяв миттєво прийняти рішення і крикнути на головному піку мого життя просте і найпотужніше слово: «Я тебе люблю!» 
Колись я хотів взяти цю вершину! А тепер склалися пазли спогадів і все стало на свої місця. Дякую Боже, що Ти все-таки нагадав мені про це.

[300x189]

Во время тактических учений погиб украинский военнослужащий, еще трое ранены.

В Херсонской области в ночь на 22 марта неподалеку от пограничного КПП Красный Чабан раздался мощный взрыв, сообщает ТСН.

«Местные жители сообщили, что возгорание в поле произошло около 21.00 в четверг, 21 марта. Затем раздался взрыв — по 800 м от крайнего сельского дома. А ударную волну ощутили в 30 км от эпицентра. Кроме того, с места взрыва до поселения долетел 6-килограммовый осколок брони, который пробил крышу одного из домов», — передает издание.

Военный прокурор Херсонской области Виталий Слободянюк заверил, что диверсии или обстрела не было, и объяснил, что взрыв произошел во время учений Вооруженных сил Украины. «Во время учений произошел взрыв в одной из боевых единиц. Сдетонировали боеприпасы», — сказал он.

Одна из «боевых единиц» — это огромная САУ, самоходная артиллерийская установка с боекомплектом к 60-ти 152-миллиметровых снарядов и 2 тыс. патронов для пулемета.

«В результате происшествия погиб один военнослужащий, 93-го года рождения, остальные получили легкие повреждения», — сообщил Слободянюк. Пострадавших оказалось четверо: прапорщик и трое солдат-контрактников, передает ТСН.

Напомним, 18 марта в ходе штурма российскими военнослужащими фотограмметрического центра Центрального военно-топографического и навигационного Главного управления оперативного обеспечения Вооруженных сил Украины в Симферополе погиб украинский военнослужащий.