Іду полем.
Ароматним.
Думаю. Як парфумери живуть з такою надвисокою чутливістю до запахів?
Аромат поля шепоче мені казку.
Казка називається "Минуле".

....Швидко іду цим дереном, пожовклою (хоча і весна надворі) тарвою. Хутко іду. Щоб не чіплялися думки,щоб не докучала пісня ,що крутиться у голові. "No one will love you the way I do..." Так,ніби швидка хода допоможе втекти.
...Думаю про тебе. Невідступно тільки про тебе.
Неминуче -- тільки про тебе. А іще про все-все-все. Все-все-все стосується тебе.
...три роки. Давно це було.Здається ,вчора))) А час лічать лише "навастройкі", що ,як гриби після дощу, з"являються на НАШОМУ з тобою полі.
.......Я друкую, стучу пальцями, гримаю клавіатурою. А вони мертві. Вони не говорять ,як ті запахи поля. Вони ж усе ставлять на місця. Вони -- найліпша машина часу. Вони мене змушують губитись у часі.
як тоді....Ми йшли цим травневим безмежжям і боялися втратити одне одного. Тепер ідемо. Знаємо, що вже не загубимо ніколи. Цю істину відкривали три роки.
......ти приходиш, із собою за руку приводиш щастя. Я вже і забула його. Ти знайомиш нас знову. Посміхаюсь йому: "Треба тричі познайомитись,щоб нарешті запам"ятати , так?" - "Вистачить із нас і двох початків...",-мовиш ти)))

Це хід весняних звірів, це парад лемурів,
Мальовані роти палкіші свіжих ран.
Це час коли жага струмує навіть з мурів,
Це марш нагрітих тіл, жагучих мов коран.

Це – танці потіпах під солодовим небом,
Ясновельможна кров темніє мов чифір.
Дівчата з медучилищ пахнуть млосно медом,
Прозорі наче спирт, летючі мов ефір.

Це вихід гультіпак під шелести акацій,
Похід під ліхтарі лоліток і моргух.
Мов піонерок плин у дні шкільних вакацій
Повз вигуки афіш про м'ясо і про дух.

Повз біржу казино мелодію міліцію
Пастушки з вітражів упирки з вар'єте.
Дурепи осяйні вогненні янголиці,
Ці малпи трохи мальви, кожна з них цвіте.

Це час дерев і змій духмяний і такий,
Що виристає з ніг сурма хрипка і грішна.
Вони ідуть, а ти, як той більярдний кий,
Не в силі проказати навіть харе крішна.

Або ось ти поет улюбленець планет,
Що бачиш то щоку, то вухо або кліпсу,
Заряджений такий увесь, мов пістолет,
Готовий розрядитись влучно в першу ліпшу.

Або ось ви вуйки, набичені буйтури,
Атлети з-під вітрин деталі від скульптури.
Або ось ти флейтист, весь голубий аж синій,
Що трешся між купців з якихось абісиній.

Або хлоп'ята, ви, безвусі шкуродери,
Зелені королі вологі від жадань.
Уродженки весни пантери і гетери,
Повз вас ідуть у сни в липку бездонну хлань.

І потім розтають, і недосяжні знов,
Тікають у гаї повітряних небес.
Над вулицею ніч, помада, туш і кров,
Я так, я так, я так, я так тебе, тебе.

It's horrid to see you again
Now that you're back from the dead
It's horrid to see you again
So bored of being you
It's horrid to see you again
Now that you're back from the dead
It's horrid to see you again
So bored of being.... alive, alive, alive

It's horrid to see you again
Acting like you're on some kind of cross
It's horrid to see you again
An emotional retard
It's horrid to see you again
Unaware that I may not be lost
It's horrid to see you again
So bored of being... alive, alive, alive

It's horrid to see you again
Walking around with that egg on your face
It's horrid to see you again
So full of apathy
It's hard to see you again
Caught in a trap that you cannot escape
It's hard to see you again
So bored of being... alive, alive, alive

я не плачу лише дивом.
я не померла досі--диво....

у мене за вікном є ліхтар. і видно шматок дороги.
я обожнюю цей краєвид.
особливо навесні.
як же я його люблю-це ніби цілий окремий світ...
і вода-вода-вода........
ліхтар і вода,і дорога....
а що ще треба?..

все так просто)

Брат! Піва кончілась, ти представляєш брат?
Піва кончілась, жена ушла!"

Один з недобитих
перестрів мене, підбитого, серед нічного Львова.
Він переважно належить їм –
я, напевно, єдиний, хто про це знає.
Він також хотів пива, як виявилось, -
п'яний мародер і т. д.

"Брат!Піва кончілась,
ти представляєш брат? Брат!Піва кончілась, жена ушла!"

Я не знав, що буває на світі такий розпач.
Мені все причувалося щось про третину вод
і полин.
Ангел у футболці з третім номером ішов по небу
зі своєю дурнуватою дудкою.
Ми обійнялися, ніби перед стратою.
Перепрошую, перед стартом.

"Брат!Піва кончілась,
ти представляєш брат? Брат!Піва кончілась, жена ушла!"

были у меня две ножки
были у меня две ручки
я их привязал на веревочки
и телепал ими в разные стороны
но прилетели черные вороны
как в песнях гражданской обороны
и украли мои ручки
украли мои ножки
и плачу я теперь горькими слезами
нечем мне теперь играть долгими зимами
(с)

Я з тобою ЗАВ'ЯЗАЛА!!

ВСЕ!

У перший день навколо все всміхалася,
І зокрема мої вуста із дзеркала.
все було ніжне і тендітне,бо, здавалося,
Лиш подих - цілий рай впаде у пекло.

на треій день я відмовлявся вірити-
усе складалося якось інакше.
Надія приставала із картинками,
Що малювала-там все якнайкраще.

За тиждень від моєї зачіски
Лишилися поодинокі волосини.
Я виривав усе волосся з розпачу.
Від чорноти зосталися сивини.

На день п'ятнадцятий десь коло мого ліжка
Лишив недопалки й порожню пляшку відчай.
Я втер обличчя. але пульс на скроні свідчив,
Що ніч тепер,як день.День сьане ніччю.

Вже через місяць стало очевидно,
Що в піжмурки грав мало у дитинстві,
Не знаю правил гри-ця гра капризна...
І я лишився з болем наодинці.

День триста я-не-пам'ятаю-котрий.
Цинічно-гордий йду, у серці тепло
Від того, що там самі глиби льоду.
Я раєм йду, що кришиться у пекло.


(я з тобою зав'язала!!!!!)

Кохай мене і мою парасольку........

фак....

Это цитата сообщения Дощик Оригинальное сообщение

ти залишав собі фотографії зі мною
ти цілував у потилицю
ти вкривав вночі і приносив зранку чай
ти про мене усе щось говорив
ти якось знаходив мої контакТи
ти за мене запитував-запитував-запитував
.і кожен рядок мав своє різне "ти".., але навіщо?, я ж просто рада бачити тебе
блядство тчк

Моя свобода валяється в твоїх ногах,
Ти, граючи, їй п'ястя у наручники не брав.
Лише мереживом легенько пов'язав ,
Хмільну полуду залишивши не очах.

Сліпа свобода,хвора на любов,
Лежить і скиглить - поможи підняти.
І буде привід друзів всіх зібрати,
Мільйон друзяк - і жодного не знати.

не пам'ятати ні обличчя, ні адрес,
Стрибати з радістю простою до небес.
Себе віддати срібним водам провесни,
Врізати в тишу візерунками пісні.

Зривати горло і зривати людям дах,
Себе шукати у зачитаних книжках,...
Збиваю губи в кров,але кажу так само
Цитати, заєложені вустами.

Тож не заглядай у вікна, як у очі,
Якщо тобі не мене наплювати.
Коли блакить розірветься шматками вати,
У моїм сні візьми таксі -- поїдь з моєї ночі.

***

Пальці лівої пишуть завзято.
Я завжди пишу із присвятою.
Може, сонцю, може, знайомому,
Я пишу душею нескромною.

Слушать этот музыкальный файл

Чорний квадрат за вікном, заіржавіло скло, я ніби об’єктив фотоапарата
Вловлюю тіні, напівтони, барви розмиті павOдком світанку
Час засинати, бачити сюрні сюжети, що мають стосунок до мого „хочу”
Я підсвідомо впадаю у відчай, можу кричати, але от не хочу.
Від імені тих, хто оточує мене, я себе послала під три чорти лісом.
Знаю, що зміни, які народились в мені – та річ, до якої ніколи не звикну.
Ці думки, ці втечі у себе, - нахабні і містять в собі неповагу.
І страх непоборний сказати банальність, безтактність, вульгарність
У голові робить глибокую рану.
Сама себе їм на обід, на сніданок, вечерю, курю по обіді...
До дна випиваю всі сльози, аби не побачили і не сказали – „не сила...”
Одне і те саме, повороти пружини, яким не буде кінця-краю...
Ці люди, обличчя... Я з вами не вмію, я з вами повільно зникаю.
Я плачу у воду і цим ображаю природу.
Зруйнований храм, як зруйнований рай, позаяк
Ми далі живемо, псуючи уроджену вроду,
Що старість скалічить, безжально назвавши сміттям...

Про мій біль не скажуть по ТБ,
Про моє кохання змовчать в радіоефірі
Навіть вітер на сирім подвір'ї зробить все, щоб я забув тебе -
Замете сліди.
Не обійнявши простір весь руками,
Кружляєш у танку босоніж.
Та скоро-скоро ти потонеш.
І захлинеться світ самотніми роками.

Місяць лежав осліплений
На блакитнім простирадлі.
Сонце безжально світило,
як лампа у реанімаційній палаті.
Власне, це і була палата.
Місяць стиха заплакав.
Додолу котилися сльзи.
Із неба падали зорі.

Чи ти підеш так само, як відходить сніг?
Я знаю точно, так і буде.
по собі лишиш мокрі сліди ніг,
без відповідей запитання всюди.
Оголюючи жовті,як пеньки зубів у діда,
Недопалки розкислі у калюжах,
Замариновані хилявою весною,
Ти йдеш - і всю історію паплюжиш.

Не те, щоб сумно
і не те, щоб гірко...
Скоріше за все гидко...

Твоя чарівність ніби сніг,
Короткий тріп під мескаліном.
Блискучий, нетривкий,як мить,
Що розтяглася на години.
Пекучий, ніби біль,
в'язкий , мов сон,
як сором, що обпалює окропом...
Жалкий пісок,налиплий на окістя риб,
Що скніюють під морським сиропом.

Не те, щоб прикро і не те, щоб важко.
Це так вмирає казка.

Настроение сейчас - Как всегда...)

І струмки крижаної води з каналізації неба
Тектимуть щоками із спітнілого крану
Та із кожної пори слова, що вціловано, впещено
Вимиють враз і залижуть роз’ятрені рани.

Краплі падають, пам”ять зникає поволі
Вулиця. Ніч. Дві руки. На мосту.
Радше б стрибнули з розпачу,
Від відвертостей голі
І кохали аж мить – на льоту.

Дуже дивно...Бувати у домі, у лоні...
Все згорнути. Переходить із „ти” знов на „Ви”
Нічогенько собі перестрілися, друже,
Нічогенько розводим мости.

Дім на ніч...
Як художник стирає штрихи олівця,
Так кохання на ніч буде стерте безжально...
Не у наших обставинах річ
А у двох протилежних кінцях....

...цього Всесвіту....

Все ще повернеться пізно...чи рано...

Я зареєстроване для того, щоб читати щоденнички Боддхісатви)

Райдужна Макова Квітка)
[360x479]