Так сталося, що переважно соціялістично-демократичну інтелігенцію тих часів удало можна було б схарактеризувати словами Сковороди: Що були це психічні „тетереваки"…І дійсно, були ті соціялісти і демократи затяті вороги самостійности…, а як розвалилася імперія російська, …спокійно переступаючи через тисячі трупів земляків…
Ті сили прагнуть забити героїчний дух традиційної України і її провідної верстви…
На першім місці треба їм створити в головах нації мішанину ідей.
Ці групи сковородинських тетерваків серед нашого суспільства, їх „ідеологія" і „тактика", — чого це знак? Це знак неймовірного хаосу в їх психіці, цілком несвідомих куди має йти Україна, або - де та ідея, яка має її вести…
Скалічене серце, скалічений розум, охляла воля.
Не людям з такою психікою стояти на чолі нації, що вже будиться з довгого сну на Україні. „Нарід (писав Ортеґа-і-Гассет), який думає що може жити без аристократії (дійсної провідної верстви), в своїм світі думок, моралі і смаку сам правити, приходить неминуче до розкладу". Сковорода писав: „Коли вовк грає на сопілці, ведмідь танцює, а кінь робить поноску, то не можна не сміятися. Але коли вовк (або вівця) зробиться чабаном, ведмідь ченцем, а кінь радником, то це не жарт, а біда". Це властиво трапляється з тими нашими тетерваками, з яких одні навертаються до демократії, другі до націонал—комунізму, треті до большевизму, четверті до емігрантських російських „прогресистів" і пр., п'яті до плазунства перед „старшим братом" чи „вибраним народом"... І всі вони (чужі і наші) повні ненависти до „догматичного", „емотивного" і „дон-кіхотського" націоналізму, який вже прокидається на Україні...
Ось в чім суть нашої політики: Вона мусить не мішатися в страшнім хаосі нинішньої доби із тими тетерваками, а йти шляхом безкомпромісового націоналізму. Не хилитися „між десним і шуїм", не бути „ні мужеського ні женського роду", не бути „ні теплим, ні студеним". А в святім письмі читаємо, що за ті гріхи психічного роздвоєння „врожай поля твого їстиме інший народ", а „ти служитимеш богам, ставши посміхом серед народів, а зайда серед вас підійметься вище і вище над тобою і положить залізне ярмо на твою шию і будете ви раби проклятущі для чужинця". Мусимо, як писав Вишенський, мати провідників, „ділом, а не іменем лише", мусимо не допускати до себе провідників тих, які „не берегли сили свого народу, ні прикмет його", щоб не були самозванцями, що „сиділи на місцях своїх, та не на гідностях та чеснотах".
Людина палаючого серця, ясного, не „плотського розуму". Залізної волі зломити на Україні московську орду теперішню, або ту, що захоче прийти на її місце. Мусить прийти людина, котра не з тетерваків, що вірять в дружбу з московським народом, або з його західними приятелями, — а з ідеєю стати панами вільної України.
Вчив Христос, що не можна служити водночас Богові і мамоні, або казати і так і ні, бо плутання одного з другим є „від Лукавого", — так і в питанні як (боротися за Правду) твердив Він, що мало лише визнати Правду, тим не вб'єте зла. Натомість твердив: „Скоріться Богові і протиставтеся дияволові і тоді втече від вас". Оздоровіть ваші „двоєдушні серця", станьте новими людьми, — як тлумачив науку Христа Його апостол Яків.
Відносно питання — як не допустити гниття того об'єднання, не зломити його силу? Відповідь ясна. Каже Христос: „Як спокушає тебе рука, відсічи її, ліпше тобі скаліченому увійти в життя, ніж з двома руками йти у вогонь невгасимий", який від одного члена тіла заразить ввесь організм... Не одна кляса, нація, організація — політична чи церковна — зогнила, не дбаючи про цю засаду, єднаючи чисте із брудним, здорове з гнилим, людей, яких Богом був Дух, з людьми, яких богами були матерія, гріш, шлунок і секс; людей з твердою, героїчною волею, єднаючи з душевними плебеями.
„Тактики" глузують з „нероб", які воюють Словом і вірять в його велику силу. Але в Україні вже встають ті, що цею зброєю, Словом, б'ють брехню слуг московського диявола, мобілізуючи націю до боротьби під знаком Хреста і Меча. Мечем Його Слова — зривати фальшиві маски модерних большевицьких, комуністичних, соціялістичних, нераз совєтофільсько-демократичних фарисеїв, лжехристиян і „двоєдушних" „патріотів", — ось мета націоналістичного руху в Україні.
Як це нагадує поезію Лесі Українки про „Заповіт Духа", нарушений нацією, покараною за це! Той заповіт, що і в серці поетки „будить кров" і тугу, що летить „велетнем до хмар" (як „до неба" в Яреми в „Гайдамаках"), щоб звідти вогнем запалити серця земляків, щоб вони змогли „вражою злою кров'ю волю окропити", „визволить з неволі волю". Щоби духово пробудженим землякам „кайданів брязкіт (уярмленої нації) міг ударить перуном в тії заспані серця, спокійні чола соромом захмарить і нагадать усім, що зброя жде борця...
Ті, що ведуть націю, мусять мати не „заспані серця", а почуття, сповнені горіючою вірою... Не „спокійні чола", бездумний мозок, а мудрість і тверду волю не лакеїв і рабів, а борців. Це мусять бути істоти іншого душевного і духового складу. Так говорить
Читать далее...
