Ненавижу неожиданности. И не только детские. Нет, это круто, когда мечта на голову сваливается, но...

Не люблю, когда мне не верят и убеждают в обратном. Зачем? За шкафом.

Неловко себя чувствую, когда знаю, что нравлюсь кому-то. 

Бесит печатать вслепую. Чтоб все хорошо спали. (о_О чуть не набрала р вместо п в последнем слове)

Не люблю признавать собственные слабости. 

Обожаю сходить с ума. Так, чтоб все шугались меня. 

Безумно люблю...

 3

Є люди, як дуби, і є дуби, як люди:

Безстрашно грому підставляють груди,

Щоб немічну берізку захистить,

Хоч знають добре — їм загибель буде.

Досить довгий час для мене таке питання було простішим за просте. Звісно, я а пожертвую своїм життям. Воно навряд чи може вартувати більше, ніж життя певної людини. Якщо ні, то вибачайте...

Проте, час іде, я змінююсь. Я знайомлюсь з новими людьми, я пізнаю світ. І все-все стає іншим. Альтруїзм описаний Павличком, звичайно, є гарним прикладом для наслідування. Проте не для мене.

Світ побудований просто. Навіть простіше, ніж можна думати. Виживає сильніший. Закон джунглів, описаний ще Кіплінгом. Тож захищати слабкішого... Де сенс? Після моєї смерті виживе слабкіший. Від нього користі мінімум, якщо вона взагалі буде. А я все ж трохи більше, якщо називають мене "дубом".

А в такому разі, я не залишу цю землю. Раз уже націлений удар на слабкішого, вибачте. Егоїстично, знаю. Проте, поясніть користь самопожертви. Коли мене не буде, весь світ уже не буде щось для мене значити. бо його вже небуде для мене. Зрозумійте мене правильно. Я переконана, що після смерті нічого немає.  Якось мені не сильно посміхається перспектива бути згаданою посмертно... і забутою через рік чи два. 

Егоїзм, звичайно, не плюс. Не позитивна якість. Але така, яка є. Я все ж категорично проти самопожертви. Наврядчи вона буде по-справжньому корисною. Немає нічого, важливішого за ваше життя і життя коханої людини. Вибір простіший, ніж здається.

[525x700]
Вот что надо для счастья нормальному человеку?
1. Любить
2. Спать
3. Есть
4. Иметь хорошего собеседника (в хорошем смысле!)
5. Иметь парочку проблем
6. Иметь достаточно денег
7. Уметь расслабиться и напрячься.

Все это есть в полном или частичном наличии. Чего-то не хватает.... Чего?
Или я не нормальная?

[379x336]
"Над пропастью во ржи"
Дж. Сэлинджер

Я очень люблю слушать, как он играет, но иногда мне хочется перевернуть его проклятый рояль вверх тормашками. Наверно, это оттого, что иногда по его игре слышно, что он задается и не станет с тобой разговаривать, если ты не какая-нибудь шишка.

Вечно люди [...] все портят.

Больше всего мне хотелось покончить с собой. [...] Я наверн и выскочил бы (из окна), если б я знал, что кто-нибудь сразу подоспеет и пркроет меня, как только я упаду. Не хотелось, чтобы какие-то любопытные идиоты смотрели, как я лежу весь в крови.

Чертовы деньги. Вечно из-за них расстраиваешься.

 Что с мозгами творится--словами не передать. То ли длительные каникулы так влияют пагубно, то ли Сэлинджер. Вот честно, без малейшего понятия. 

И неприятно это так, до белых чертиков. Ну вот смотрю на учебники и хоть плачь, а брать их даже в руки не хочется. А надо бы... Олимпиады на носу.

Короче, бездельница я. Самой противно. Вот так безудержно смеяться. И истеричить. Валерьянка (спасибо большое Белоруссам) помагает. Ненадолго только...

Когда же это прекратится, то?

 Безсмертні всі: цей виховав дитину,

Той пісню написав, хоч і єдину,

А той, що не зумів цього зробить,

Коло дороги посадив ялину.

Кожна людина приходить на світ тільки для того, щоб щось зробити. Тільки для того вона зароджується, щоб колись потім стати чимось або кимось. 

Ми звикли вважати, що є люди путящі і непутящі. Є такі, що чогось добились в цьому житті. Проте на нашу думку є й такі, що марно прожили майже сторіччя. Я з чим категорично не погоджуюсь. 

Ті, хто не мав нікої місії або мав, але маленьку рано загинув. Чи помер. Той же, хто живе довго певне щось роить важливе. Ви запитаєте, який сенс життя людини, що сидить до глибокої старості в тюрмі? Певне, він є. 

Або навіщо мафіозі живе безкінечно довге життя. бо жнічого доброго він не робить. Не робить? А ви ніколи не думали над тим, що безліч людей, що роблять тільки добро забуваються відразу по їх смерті. А відомі бандити живуть і після такої. То, може, вони не такі вже погані? Вони вбивали і мали гроші на чужому лихові! Згодна. 

Відповідь простіша. Вони робили те, що мали робити. І так, як мали робити. Якби вони робили це інакше, історія була б докорінно іншою. А ми любимо наш час. Тож скажемо "дякую"?

Ні, не будемо. Їх уже немає. наше "дякую" нічого не змінить. А нас можуть неправильно зрозуміти. Потім всілякі переслідування, репересії. Просто констатуємо факт.

Інше питання, чому ми не пам*ятаємо наших героїв? Себто, тих, хто робив добро? Або пам*ятаємо, але тільки тих, хто робив "матеріальне" добро. Ми що, такі безнадійно меркантильні? Не повірю. То може те доброне таке вже й добре? Можливо, з першого погляду це взагалі дії святого. А копнеш глибше, а там--брудна водичка...

Усі без винятку залишають свій слід. У всіх можна знайти якісь позитивні якості. Треба лиш спробувати. Не будьмо догматичними. Світ ширший, ніж ми думаємо.

 

 

 Волна какой-то странной болезни накрывает. Я боюсь смерти. Впервые за всю свою ознательную жизнь. Ей есть кого у меня забирать. Ей есть кого вычеркнуть... И меня заодно. 

В принципе, это глупо. Боятся неизбежного. Собственно, я не хочу умирать, просто зная , что за моей жизнью испарится еще одна. А ты. ты вообще не посмеешь умереть... Ведь ты существуещь тут по величественной цели. Ты же знаешь, как изменишь этот тленный мир в корни...

А слезы текут из пустых глаз... Скоро и сами глаза вытекут.... И тебе будет не за что меня любить....

Такого не случится, клянусь. Я буду лучшей для тебя... У такого, как ты, должна быть идеальная жена.

 Гениальные мысли приходят неожиданно. Сегодня ты пьян, а завтра--богат... 

Сегодня ты хочешь обеспечить мне счастливую молодость. И бросаешься в Германию. Ах, если бы все так получилось!..

Я так боюсь почувствоать провал, испытать денежную невесомость. Мы будем жить долго-долго. И деньги не станут определением этой вечности...

Сегодня ты пьян, а завтра--богат...

 1

В Хайяма взяв я форму рубаї,

Вподобавши за лаконізм її.

Чи замалу, чи, може, завелику

Одежу матимуть думки мої?

За рубаями Дмитра Павличка розпочну невелику збірку філософських роздумів на тему "Чи вступлю я на журфак?.."

Отож, рубаї. Як ставимося до них ми, нащадки сучасності? Якимось певним чином так вийшло, що аж ніяк. В якомусь сенсі, звичайно, це гарні, пронизуючі вірші. Проте, досить скалдні для простого розуміння, оскільки все ж така форма нам чужа. І коли ритм спотикається об третій рядок, хочеться сильно плакати. Оскільки такий крок не є зрозумілим. Це вже потім, приходячи до тями розумієш, що то були рубаї. Та запізно. Враження вже склалося.

Чого ж я тоді не розумію. Звісно, Павличко краще знав, як краще подати свої думки. З шкільного курсу пам*ятаю, що основний сенс падає на третій, не заримований рядок. "Чи замалу. чи може завелику". Мова про одежу. В переносному сенсі, звичайно. Замалу чи завелику? Дивну, пане Павличко, ось що я вам скажу. І без образ. Бо аж ніяк вам не вдається передати щось такою формою. Заморські плоди шкодять нашому організму. Розумієте, про що я?..

Лаконізм--справа тонка. За лаконізм можна і полюбити навіть рубаї. Проте все ж Омар Хайямові. Вибачте ще раз. Одна знайома казала, що рубаї--надприродне явище, здатне розчинити в собі будь-який мозок. Треба лиш вчитатися углиб. Може, цей чудовий представник "українських рубаїв"--тільки початок. І власне ще не рубаї?... Буде видно пізніше.

Отже, що ж хотів, та не зміг передати автор. Про це важко судити, та все ж. Здається, мова про те, що в нашому світі, щоб жити (читай "мати гроші"), треба щось робити. А щось робити треба ще й так, щоб хтось оцінив. А щоб хтось оцінив, треба, щоб хтось почитав. А це вже складно. Тому голосуємо за лаконічність, голосуємо за економію часу. Вельмишановний Павличко затямив це. І не даремно. Читають же, хоча б такі, як я, його геніальні рубаї. Щось у цьому є.

1. Счастливая жизнь или жизнь с Ним?
2. Знать любовь изнутри или умереть, так и не отведав этот райский фрукт?
3. Успешная карьера или синяки под глазами?
4. Нормальная семья или взбалмошный график?
5. Близкие люди или жизнь в среде людей, которые готовы тебя предать ежеминутно?
6. Тяжелые размышления о том, красиво ли ты выглядишь без одежды или безудержный секс?
7. Юбка или брюки?
8. Мечты об Адидасе или шкаф забитый фирменными вещами?
9. Розовые ногти или сережки из серебра?
10. Квартира в Харькове или комната в общаге в Харькове?
11. Спокойствие и стабильность или боязнь смерти?
12. Детишки или грязные носки?
13. Кофе в постель или ощущение пустой постели, несмятой никем простыни?
14. Поцелуи с самого утра до ночи или слезы?
15. Вечно недовольное лицо мужа или счастливое в любви ваше общее лицо?
16. Все люди планеты (ВСЕ!) или только Он?
17. Безлюдный остров и он или большой мегаполис без него?
18. Самовнушение или констатация факта?
19. Закрыть глаза на недостатки или обожать их?
20. Идеал или близкий к нему?
21. Секс или поцелуй?
22. Поцелуй или разговор?
23. Не иметь возможности видеть, слышать, чувствовать, но быть любимой ним или быть полноценной, но не нужной ему?
24. Один партнер для секса на всю жизнь или каждый день новый?
25. Любить вечно или любить до потери пульса?

Солнышко, это твоя первая ночь в одном доме со мной. Солнышко, это моя первая ночь с осознанием того, что ты совсем рядом.
Я увидела твои утренние глаза, налитые снами и исполненные в лучшей шоколадной композиции. Мне нельзя шоколад, как жаль.
Зато я могу целовать тебя столько, сколько мне самой хочется. И даже не пытайся сопротивляться.
Я не поверю. что ты этого не хочешь.

А потом ты застегнул куртку, одел перчатки. Открыл дверь и ушел на замерзающую улицу. Ты даже не оглянулся. Внутри меня стучало твое сердце.
Я люблю тебя, как вообще нельзя любить...

Дневник для себя. Для маленькой истории. А может, меня вспомнят и тогда, когда я умру?..