...ще 15 хвилин...і ти не подзвониш....

Сніг падав перший на волосся,
Переплітав жалі в слова,
Про щастя й спокій вже не йшлося,
Вони тепер були лиш в снах.
Світив ліхтар самотнім сяйвом,
І місяць колихав сади,
Тремтіла ніч холодним вальсом,
Все відлітало назавжди.
І так вмирало все довкола,
Лишалась вічність,теж одна,
Реальності сльоза прозора,
Так важко пилася до дна...
[326x444]

Это цитата сообщения May_It_Be Оригинальное сообщение

Тому, кто не заслуживает даже внимания...

 

Ты это тоже наверно прочтешь, как остальные…

Но вряд ли поймешь…

Потому что, для понимания нужен не твой ум и многословность, изворотливость…

Нужно понимание…Оно у тебя отсутствует, как у инвалида нога или рука…

Не появится и не вырастит…

Твои поступки в последние дни, мягко говоря, неадекватны… что ж…

Расстались давно, но твоя обида не проходит…

__________________________

Ты хотел  ударить побольней… но неудачно…

Да разозлилась –  двухдневная усталость дала себя знать. Но не более и ненадолго.

__________________________

Я знаю твои слабые места, намного лучше, чем ты - мои.

Мой удар  попадет в цель, заденет тебя и  унизит...

А стОит ли? Это будет низкая месть…

И тот  редкий случай, когда оба дуэлянта проиграют – живых не будет.

___________________________

А поэтому - не достоин даже моей мести...

Предпочитаю остаться в живых и… без тебя…

Это цитата сообщения May_It_Be Оригинальное сообщение

Грань

Хочется видеть/слышать  тебя часто...

где найти ту грань -

чтобы не надоедать тебе 

и не скучать так сильно без тебя...

______________________

Пишу тебе мысленно все мыслимые и немыслимые SMS-ки

Это цитата сообщения May_It_Be Оригинальное сообщение

Задержи дыхание

Вдох - выдох...

Держи себя сколько сможешь.

Вдох.

 

Задержи дыхание...

Эта страсть, искрящаяся из глаз, чуть не опаливает ресницы.

Нежность, родственная бледно - розовому  зимнему солнцу поутру

и иней на последней листве и цветах туманит рассудок, сознание, мысли ...

Легко, глубоко, беспечно, страстно, красиво, нереально... единственно и неповторимо.

И еще миллионы слов...

И все бестолку.

Только биение сердца знает -  на сколько сильно...

 

Настроение сейчас - важко...

ой,як зараз погано....немає бажання ні до чого...немає настрою...і так хочеться плакати...!!!!!!!!навіть не плакати,а ридати,ридати,ридати...ну от,знову сльози котяться і так хочеться дозволити їм текти,але не можна...завтра очі все викажуть,буде сто питань "Що сталося?" і так далі. ніколи не думала,що навіть плакати теж може бути розкішшю,яку не звжди собі дозволиш...
все ніби добре,але якось так сумно....
недавно говорила з подругою і сама ж їй розказувала,що коли у людини все добре,вона починає переживати,що щось не так і сама собі шукає проблем,які потім ніяк не може вирішити,здається у мене зараз якраз так і є...
а мені би хоч на день подалі від всіх і усього,щоб сама з собою,щоб просто поплакати,щоб заспокоїтися,щоб може стало легше,щоб якось потім далі....
важко....хочеться тепла і поцілунку коханої людини...хочеться осені і теплого вітру і яблук на дереві без листя....і ромашок....обійняти когось і просто мовчки посумувати ....
і завтра встаеш зранку,ніби нічого і не було...будеш посміхатися всім і говорити,що в тебе все добре....а потім знову прийде вечір і треба кудись дітися,щоб не зійти з розуму - включаю голосно-голосно музику,щоб не чути власних думок і забуваюся...

зараз я його так люблю....
просто...спокійно...легко....
я знаю, що змінилася....вже не так просто без нього прожити хоча б годину. вже не знаю як це, коли він не дзвонить, не цілує....не знаю як це, коли його нема. зараз така спокійна любов, така стабільна, така впевнена в завтрішньому дні...це добре.
мені подобається уявляти, як він заходить в мої двері,коли я точно знаю,що він не прийде, подобається думати про нього перед сном, подобається чекати на його дзвінок і чекати на нього...добре,коли є на кого чекати...
я люблю його, я точно знаю....і хай так буде

Любовь - это не привычка, не компромисс, не сомнение. Это не то, чему
учит нас романтическая музыка. Любовь - есть. Без уточнений и определений. Люби - и не
спрашивай. Просто люби.

Мало суметь уйти - сумей, уйдя, не вернуться!

Любовь пребудет вечно.
Меняются возлюбленные.

Нам не дано судить о жизни других людей, ибо каждый знает свое
собственное страдание и проходил через собственное отречение. Одно дело -
считать, что ты нашел верный путь, и совсем другое - уверять себя и других в
том, что этот путь - единственный.

День еле тянется,
мы строим тысячи планов, ведем тысячи воображаемых разговоров, даем себе
обещания в таких-то и таких-то обстоятельствах вести себя совсем по-другому
- а сами места себе не находим, ждем не дождемся, когда же придет наш
возлюбленный.
А придет - не знаем, что сказать. Многочасовое ожидание переходит в
напряжение, напряжение сменяется страхом, а страх заставляет стыдиться
нежности.

Мне хотелось бы, чтобы
рядом со мной был человек, в присутствии которого мое сердце билось бы ровно
и мерно, человек, рядом с которым мне было бы спокойно, потому что я не
боялась бы на следующий день потерять его. И время бы тогда текло медленнее,
и мы могли бы просто молчать, зная, что для разговоров у нас впереди еще
целая жизнь.

Любовь - это наркотик. Поначалу
возникает эйфория, легкость, чувство полного растворения. На следующий день
тебе хочется еще. Ты пока не успел втянуться, но, хоть ощущения тебе
нравятся, ты уверен, что сможешь в любой момент обойтись без них. Ты думаешь
о любимом существе две минуты и на три часа забываешь о нем. Но постепенно
ты привыкаешь к нему и попадаешь в полную от него зависимость. И тогда ты
думаешь о нем три часа и забываешь на две минуты, Если его нет рядом, ты
испытываешь то же, что наркоман, лишенный очередной порции зелья. И в такие
минуты, как наркоман, который ради дозы способен пойти на грабеж, на
убийство и на любое унижение, ты готов на все ради любви.

В реальной жизни любовь несбывшуюся мы любовью не считаем.
Любви удается выжить, только когда существует надежда - пусть - далекая, -
что нам удастся покорить того, кого любим.
Все прочее - фантазии.

Я ще не зможу тебе відпустити... не готова, не знаю як...
Я ще буду чекати твого дзвінка, я ще буду чекати,що ти напишеш. Але з часом я буду чекати все менше. Одного дня я зможу тебе відпустити. Ти ж зміг!
І я зможу...
Я знаю, що ми обов,язково будемо щасливими, нехай уже не разом, але будемо...
У нас просто нема іншого вибору...

Я залишаю тобі все...
Світанок, день і тихі ночі,
Початок осені,себе...
Я залишаю свої очі.
Я віддаю тобі любов,
Роби із нею все, що хочеш.
Віддам тобі безмежність знов,
Ти забирай, згадати зможеш.
Дарую пісню, що колись
Для нас лунала як пророча,
Дарую місяць, неба вись,
І шепіт губ, і шелест ночі.
І захід сонця забирай,
Хоча мені його ще шкода,
І вітру шум не забувай,
І перший погляд...Як,ти згоден?
А я лишу собі сльозу,
І крихту спогаду - там ти є,
І біль також собі лишу,
Нехай у серці мовчки ниє...

Пройшов ще один тиждень....Нічого не змінилося,стало ще гірше...
Я вже не встигаю за життям,і не хочу. Там світить сонце, там дує вітер,там падає дощ і там немає більше нічого.....Пусто і тихо. А може пусто стало лише в мені?
Часом сенс життя пропадає або його в тебе забирають, хоча різниці нема. Тоді стає дуже самотньо і сумно. Сон вже не приносить забуття, нікого не чуєш і не бачиш, переживаєш кожен день, бо не можна їх зупинити. А потім стає страшно...Звикнути до цього можна,але чи треба?
В тебе забирають найдорожче, що у тебе було, виривають з середини не питаючи дозволу і просто викидають....Хтось вирішив, що цього більше не треба. І в оті найтяжчі хвилини абсолютно точно розумієш, що ось так тобі зробили аборт найдорожчого,що жило в тобі...Тільки залишається одне запитання без відповіді:"Навіщо?!"
Кажуть, що людина не має права вирішувати, коли їй йти. Кажуть, що це гріх і егоїзм. А я думаю вже інакше.
Я хочу піти в осінь...Я хочу піти з осінню...Я хочу залишитися в ній назавжди... І хто зна, можливо так і буде........

Прийшла ніч і сіла на плече....
Прибігла осінь - стала на порозі,
День починався і закінчився дощем,
І щось змінити вже ніхто не взмозі.
А потім тиша в очі заглядала,
Печаль вела все за собою,
Журба зі смутком загравала,
Самотність бавилась з собою...
Вони зустрілися невперше,
Давно вже знали і чекали,
Хотіли місця десь у серці,
Але я спала.Я давно вже спала...

Настроение сейчас - не міняється давно...

А сльози падали вночі,
Було так холодно і сумно,
І пам,ять згадувала дні
Де все було ще так бездумно.
Закрила очі - не змогла
Згадати листя на світанку,
Душа дотліла до кінця,
Сидить тепер собі на ганку.
Задує вітер свічки блиск,
Загасить світло дивна тиша,
Переживаю страх...Мовчиш.
Переживу сама...Вже звикла.
Лиш я не хочу в самоті
Забути щастя...знову пусто...
А сльози падпли вночі,
Було так холодн і сумно...