"Людина залізниці" ("Помста", The Railway Man), Австралія, Британія, 2013.

Фільм про те, що доведеться пережити багатьом із тих, кого калічить - фізично й психологічно - нинішня війна. Жага помсти у героя фільму така велика, що заповнює його всього, не лишаючи в серці місця для любові, для радості. Чоловік борсається з усіх сил, аби звільнитися від цього почуття. Йому допомагають друзі й дружина. Але стати вільним вдається лише тоді, коли виходить знайти свого кривдника. Для того, аби помститися, чи для того, щоб пробачити? Не скажу))

Фільм важкий психологічно, любителям екшенів видасться нудним, прихильникам романтики - також, мелодрами - скоріш за все, так само.
Але я від нього отримала катарсис...

"Достукатися до небес" (Knockin' on Heaven's Door), Німеччина, 1997.

Якщо жити лишилося кілька днів, ви чекали б покірно смерті? Чого саме боялися б? Того, що помираєте, чи того, що не встигнете реалізувати чогось у житті?

І якщо бувають драми, котрі змушують сміятися до сліз, то це саме той варіант.

"Белль" (Belle), Великобританія, 2013.

Найкращий фільм із тих, які траплялися мені останнім часом!

Що робити, коли мораль і закон ідуть врізнобіч?
Що робити, коли соціальні правила диктують одне, а серце - інше?
Що робити, коли від тебе залежить майбутнє країни, але ти не знаєш точно, як твоє рішення на неї вплине?
На ці та інші питання шукають відповідь герої фільму, але не самі, а разом із глядачем.
Уроки людяності, добра, розуміння й сміливості - ось що я знайшла для себе у "Белль".
А ще фільм пораджу поціновувачкам Англії та Джейн Остін: тут панянки в кринолінах, кохання, сльози й геппі-енд)))

"Край майбутнього" (Edge of Tomorrow), США, Австралія, 2014.

Тилового щура відправили на фронт. Перелякане, впісяне, ні на що не здатне, навіть на соту долю того, що можуть рядові, яких він посилав на смерть тисячами... Ну, й загинув відразу ж...
От наших генералів так би...
Але цей був не простий начальник, а томкруз, от! Тож, замість порядно вмерти з кінцями. він потрапив у деньсурка і почав усе заново... І так 100500 разів... Ну, далі теж цікаво, тож можна дивитися)))

Это новое научное понятие вспомнилось мне после случайно услышанного разговора. Пожилая женщина жаловалась собеседницам на то, как резко ухудшается ее здоровье после телепередач Дмитрия Киселева, Владимира Соловьева и им подобных: наступает депрессия, сердце и голова болят, сон пропадает, мысли о скорой смерти приходят, и неизвестно, как себе помочь. Одна из женщин отвечает ей: «Я знаю, зачем они это делают – специально, чтобы пенсионеры поскорее вымерли, и деньги на пенсиях сэкономят».

Умница, попала в десятку, подумал я и проверил эту фразу среди разных людей – многие согласны. Они подтвердили, что также испытывают телесный дискомфорт после телеуроков ненависти и не знают, как им поступать со своим непонятным нездоровьем. Однако были и те, кто чувствует себя вполне комфортно – это вывертыши. Третьи вообще исключили телевизор из жизни из профилактических соображений.

Есть травмы и болезни от видимых причин, например, после ранений, ушибов, переломов, ожогов. В эволюции сформировались механизмы самовосстановления поврежденного тела. Есть болезни от невидимых причин – вирусов, микробов. Иммунитет защищает нас от этих незваных пришельцев. Негативная информация сродни невидимым врагам, но эволюционный иммунитет в этих случаях бессилен. Он начинает усиленно работать вхолостую, но так как нет механизма создания антител к информации из-за виртуальности ее природы, то через какое-то время наступает истощение естественного иммунитета. И это неосознаваемо открывает шлюзы для физиологической патологии в разных органах и системах организма.

У человека появляются признаки «почти нездоровья», не поддающегося исправлению с помощью медицинских процедур. Возникает «синдром моральной интоксикации» – острой и хронической. Такой синдром появляется после острой или хронической мировоззренческой травмы, когда внешняя информация травмирует мозг изнутри тем, что входит в явное противоречие с этическими принципами личности. Читать далее

(с)Георгий Юрьев, главный научный сотрудник сектора гуманитарных экспертиз и биоэтики Института философии РАН, доктор медицинских наук, кандидат психологических наук, семейный психотерапевт высшей категории.
http://ru.krymr.com/content/article/26625776.html

Был когда-то страшный заговор иезуитов. Потом - масонов. Потом - евреев. Ни одного подтверждения - настоящего, а не высосанного из пальца - этим заговорам до сих пор нету.
Сейчас - новая страшилка: вселенский заговор гомосексуалистов. Не верите? А посмотрите фильмец. Как и у "Протоколов сионских мудрецов" (это к заговору евреев), ножки у этого заговора растут тоже в России. Все сделано так топорно: то ли плакать, то ли смеяться - не знаю. Но массы-то все берут за чистую монету, кроме этого, берут в руки оружие (от дубин до ядерных бомб) и с готовностью, как зомби, строятся убивать. Тех, на кого пальцем указали. Враги ведь, и если их убить - будет всем счастье.

Много чего удивило в фильме. Например, церковь. Она, именно православная, здесь - единственный и неоспоримый авторитет. Если верующий молдаванин против, то это - важно. Если неверующий таксист за - то это - ужосужосужос! И в Содоме и Гоморе, кроме описанных, было еще множество грехов! Но о них молчат. Потому что убивать, грабить, лгать и пр. - это, наверное, нормально и похвально, а вот мужеложествовать - аяяй!

О детях. Почему - две мамы, это хуже, чем ужасный детдом или "полноценная" семья алкоголиков, где ребенка морят голодом и колотят? А то и забивают до смерти. А если дитё выживает, то становится, в основном, ненормальным взрослым. Но для автора фильма - это нормально, главное - ребенок не знает о содомии и поэтому априори счастлив!
Читать далее

Человек без воли – пижон, пух ничтожный, кукла. Человек без воли – тростинка, пылинка, туфля, шляпа, нюня, пузырь надутый. Без сильной воли он что? Соломка, нитка, мережка, мятная пастилка, бисквитик. Ффу! Без воли – капюшон, тряпка, наметка, изюминка, двойка, тень, слепень.

Человек без сильной воли – шестерка пик, паташон, обмылок, карась в сметане, масленок маринованный, клейстер, поросенок с самшитом в рыле; человек без воли – тряпка для пыли, прыщик на щеке, спущенная петля на шелковом чулке, телячьи ножки в студне.

Януш Корчак (с).

[250x344]
Умберто Еко - визнаний майстер інтелектуальної прози. Він змушує читача не тільки (і не стільки) відчувати, скільки мислити. Читати автора нелегко - доводиться час від часу відриватися від полотна роману й копирсатися в історії, щось уточнювати, щось дізнаватися, розглядати карти, знаоймитися з відомими й не дуже особистостями. Принаймні, у мене процес читання Еко відбуваєтсья якось так)))

Роман "Празький цвинтар" - не виняток. Про Гарібальді я чула, але подробиць його подвигів не знала. Про французькі революцію, комуну тощо - знала, але дуже-дуже поверхнево. Тепер знаю краще)) А ще я знаю, як відбуваються фальсифікації, різні - від елементарних документів до світових змов. Як-от, змова масонів. Чи ієзуїтів. Або ж - євреїв. Власне, шлях від теорії змови і покроковий план її реалізації, хай би якою містифікацією зговір не був, описаний Еко так докладно, що подекуди здавалося: це підручник для брехунів і брехунців різного штибу, яким вони активно користуються. Принаймні, підкилимові, підводні й інші причини подій, котрі відбувалися в 19-му столітті, так схожі на деякі сучасні методики маніпулювання масовою свідомістю, що просто диву даєшся: нічого нового в цьому світі, схоже, таки вже немає.

Головний герой - один, і він дуже-дуже негативний. І гидючий. І психічно хворий. Але те, що ані оку, ані душі в книзі немає на кому більше зупинитися, мимохіть придивляєшся пильніше до брехуна й падлюки, починаєш розуміти його вчинки, ба, інколи навіть співчувати й перейматися за нього. Тож разом із подробицями теорії змови Еко дає нам на озброєння й подробиці мислення, відчуттів та мотивів дій людей, про яких ми воліли б не знати або яких підсвідомо ігноруємо. Дай Боже, щоб не знадобилося ні одне, ні інше)) Хоча перше допомагає краще зрозуміти багато як історичних, так і сучасних подій. Світові змови таки існують, але зовсім не ті, про які нам кричать з екранів, шпальт та моніторів. Скорше, в те, про що кричать найголосніше, якраз вірити й не потрібно. Як от у "Протоколи сіонських мудреців", сфальсифіковані у Росії й взяті на озброєння Гітлером. Всі знають, як дорого обійшлася людству ця брехня. Лише одна з небагатьох...

Але повернуся до роману. Насправді це - детектив. Отой самий гидючий головний герой намагається розгадати одну загадку й копирсається у своєму минулому. З нього виколупуються не лишень достовірні історичні події, а й реальні люди, як, наприклад, юний Фройд. Власне, сам автор у післямові визнає, що всі-всі герої книги - реальні люди, окрім... головного героя. Неочікувано? Але так по-Еківськи... Так само по-своєму Умберто Еко обіграв назву роману. Прагою у ньому й не пахне, якщо що...))

Это цитата сообщения Tigress_of_Ukraine Оригинальное сообщение

Моя прелесть... ПТСР в изложении дня сегодняшнего

ПТСР не пост-травматическое стрессовое расстройство, а "По ту сторону рассвета". Хотя, первый вариант тоже можно

Боже, я бы попросила тебя благословить Ольгу Чигиринскую, но ты это уже сделал. И я боюсь у тебя просить дать ей сил, времени и вдохновения на полную историю, потому что это уже нахальство. Но как же этого хотелось бы. Когда-нибудь потом.

http://morreth.livejournal.com/2529006.html#comments

Берен

Короткая очередь из «калаша» превратила руку в опухшее красное месиво.

Сначала красное. Потом опухшее.

Татуировку сделал в конце февраля, когда казалось, что победили, ну или почти победили. Когда еще не стыдно было называться русским. Когда еще казалось, что кому-то что-то можно объяснить: смотрите, я из Макеевки, я говорю с вами по-русски, и я на Майдане стоял за Украину.

Хотелось память об этой зиме всегда носить с собой, не смывая.

Понравился рисунок – ангел с мечом, трофейным милицейским щитом и распростертыми крыльями. Набил на предплечье. Два полотнища: «Слава Украине! Героям слава!»

По-русски.

- Ты, сука, с Макеевки? Ты своих, значит, пришел убивать!? Ты фашист! Из-за тебя женщин, детей, знаешь, скока пахибло!? Ты сука, ты падла, шо это у тебя на руке? Давай, скачи, падла! Скачи давай!

Да пошли вы.

Три пули из калаша.

Когда приходил в себя, думал о ней. О том, что, наверное, лучше отпустить, у нее ведь жених, ей отец и так-то кричал «прокляну», а теперь еще с инвалидом связаться, кому это нужно. Отпустить – это значит уйти самому.

Но упрямство велит жить. И он живет.



Лютиэн

В ее доме балкон увит виноградом. Мелким, декоративным, терпким, городским.

По этой лозе она спустилась, когда отец попытался ее запереть.

Она не помнит Баку, она была еще хрупким зародышем в мамином животе, когда родители убегали от погромов.

Почему на Украину, а не в Армению? Потому что Армения воевала.

Теперь Украина воюет.

Она никогда не могла понять – как так вышло, что там, в Баку, вчерашние соседи оказались врагами. Ни с того ни с сего. «Это азеры, вот и все», - объясняли отец, мама и брат.

Теперь для отца враги украинцы, с которыми он прожил бок о бок двадцать пять лет. «Это хохлы, вот и все».

Как можно переступить через избитого человека? Как можно не открыть ему дверь, не впустить его хотя бы в подъезд, как можно отправить туда, где добьют? Ты же проклинал тех, кто так поступал там, в Баку.

Мы же христиане, папа. Мы же медики.

- У тебя есть жених! Хороший парень! Ты ему обещала! Зачем тебе этот бандеровец?

Я передумала, папа. Так бывает.

- Ты не можешь ничего передумать, пока ешь мой хлеб.

Ты забыл, папа: мне двадцать два и я зарабатываю сама.

- Ты не выйдешь из этого дома!

Я вышла, папа.

- Ты не вернешься сюда!

Хорошо. Я не вернусь.

Она живет при госпитале и каждый день ловит новости о тех, кто сумел выйти из-под Иловайска. И о тех, кто не сумел. Когда выдается свободное время на дежурстве или между, она плетет маскировочную сеть. Ей несут лоскуты цветов увяданья, осенних цветов, и к ним она добавляет незаметно пряди волос – на удачу.



Финрод

Прикинь, па, они думают, что воюют с американцами.

Я не шучу. Мне совсем не до шуток. Они всерьез воображают, что эту заваруху на Майдане устроили американцы. Им никак не объяснить, что бывают моменты, когда просто нельзя не взять в руки булыжник или бутылку с «Молотовым». Я пробовал. То есть, они думают, что такой момент настает, когда большой дядя намекает – смелей, ребята, я вас поддержу и вам ничего за это не будет. Они так и сделали. Поэтому думают, что так поступают все.

Меня они тоже считают американским наемником. Может, ты даже видел ролик на Ютубе со мной. Говорю по-английски – значит, американец. Те из них, кто осилил курс географии и знают, что есть на свете Ирландия, все равно называют меня американцем. Там им легче преодолеть когнитивный диссонанс.

Среди них есть один, владеющий английским достаточно хорошо. Рыжий, как я. Влюбленный в Ирландию. Протестант и убежденный оранжист. Глупый, как пробка. В соседней камере несколько дней держали протестантов, возивших ему и лекарства из-за линии фронта. Он ничем не помог им, держался в стороне. Я бы мысленно вычеркнул его из рода людского, но он неожиданно помог мне с Богданом. Его все-таки забрали в госпиталь. По словам оранжиста, отняли руку. Он художник. Сможет ли он дальше, сможет ли научиться работать левой рукой?

Он художник, я писатель. Какая холера понесла нас на эти галеры? Я просто опоздал родиться, вот что. Лет примерно на сто. Наша война за независимость прошла без меня, но тут подвернулась чужая.

Я хотел написать роман века. Похоже, ничего не получится.

Они требуют, чтобы я признал себя американским шпионом. Мне почему-то страшно не хочется этого делать.

Сажи маме, что я люблю ее.



Келегорм

Рано или поздно она устанет ждать, смирится с тем, что ее парень гниет в могиле под Читать далее...

Это цитата сообщения LNora Оригинальное сообщение

Василь Стус (1938 — 1985)

Украинский поэт и переводчик, диссидент, политзаключённый. В 1972 году был арестован одновременно с рядом других украинских диссидентов. Отбыв пять лет лагерного заключения в Мордовии и два года ссылки в Магаданской области, поэт в сентябре 1979 года вернулся в Киев, где продолжил свою деятельность, выступая при поддержке западных организаций в защиту «узников совести». С 1978 года он являлся почётным членом английского «Пен-клуба». В начале 1980 года Стуса задержали во второй раз. Он получил 10 лет принудительных работ и 5 лет ссылки. В лагере Пермь-36 близ села Кучино Пермской области продолжал писать и переводить. В 1983 году администрацией лагеря ему было запрещено пересылать стихи и переводы в письмах родным. Умер 4 сентября 1985 года после объявленной 27 августа голодовки в карцере. После его смерти написанные в последние годы стихи и переводы не были переданы родственникам; сохранились ли они, неизвестно.
В 1989 году прах Василя Стуса был торжественно перевезён на Украину и захоронен в Киеве на Байковом кладбище.


На Лысой горе остывает потухший костер,
осенние листья на Лысой горе догорают.
А я позабыл, где стоит та гора, и не знаю,
забыла меня или помнит она до сих пор.
О время вечерних твоих тонкогорлых разлук!
Уже я не знаю, не знаю, не знаю, не знаю,
я жив или умер, а может, живьем умираю,
ведь все отгремело, погасло, поблекло вокруг.
И над безысходностью ты — словно птица летишь —
над нашей с тобой,
над отчаянным света несчастьем.
Прости. Я не буду. Прорвалось.
Ну что за напасти…
О, если б могла ты узнать, как во мне ты болишь…
Еще они пахнут печалью — ладони твои,
и горько-соленые губы — их запах мне снится,
и тень твоя, тень пролетает — испуганной птицей,
и глухо, соленою кровью в аортах,
гремят соловьи.

***

Посоловел от пенья сад
от соловьёв и от надсад
от одиночества свечи
тяжёлых, плотных звёзд в ночи
а за плетнями – дым стеной
он проклят рыжею луной
И птицей сонной свет взметнулся
и распластал свои крыла
колючим страхом встрепенулся
в траве, разящей, как стрела
Восстань и ты на два рассвета
на два испуганных огня
чтоб тьму познать при свете дня
наедине с собою где-то
и яркий свет водой криницы
плеснул, где тень мечты дрожит
где, как в пустыне миражи
сияли золотом жар-птицы.
Дымились мальвы. В том раю
Я счастлив был своей судьбою
Что здесь, под горестной звездою
И свет и тьма - всю жизнь мою.

***
Все Киев снится мне в прекрасных снах:
цвет спелых, налитых черешен первых
и зелень хвои. Выдержали б нервы:
ведь впереди — твой крах, твой крах, твой крах.
Лежит дорога — в вековых снегах,
горбятся дали и на сердце горько.
О, мой родимый край, остался только
приданым ты для смерти — в головах.
Седая мать мой навевает страх.
Рука ее сухая, словно ветка
замерзшая. Звучит веснянка где-то,
светлеет путь. И гул стоит в степях.

***

Любимый Киев, жизнь моя, – прощай!
Прости мне эту тяжкую разлуку
и до свиданья! Дай на счастье руку,
уйми на миг смертельной силы муку,
и твёрдости душе убитой дай.
Дай веры, Киев! Жизнь и боль моя!
Белоколонный, ты приснился словно,
весь разноцветьем витражей наполнен,
но уплыли пути небытия
куда-то, в безвесть, злую черноту,
где солнца луч едва лишь в сердце выжжен.
Так птица, счастьем воли не обижена, -
Расправив крылья, гибнет на лету.

(перевод с украинского)

Моє життя, мій Києве, прощай!
Прости мені оцю тяжку розлуку
і до побачення! Подай же руку
і витиши мою смертельну муку,
і твердості в убоге серце дай.
Дай віри, Києве! Моє життя!
Білоколонний, ти наснився ніби,
як вітражів багатобарвні шиби,
і вже пішла дорога без пуття
кудись у прірву, в смертну чорноту,
де сонце ледь ворушиться на споді.
Та виростає у красі і вроді
крилатий птах і клякне на льоту.

Зйомки 24-30 серпня 2014 року. Автор - киянин Олег Прилуцький.





Читать далее

"Рука на мільйон" (Million Dollar Arm), 2014.

Фільм по-американськи банальний. Типова казочка про славетну американську мрію: як із нікого стати кимось. Сільські хлопці з Індії стають зірками американського бейсболу; самотній вовк-холостяк знаходить совє щастя, яке весь час було поруч, потрібно було лише прозріти; добро перемагає зло тощо. Все було б аж занадто наївним і банальним, якби не одне "але": кіно зяли на основі реальних подій! Тож вірмо - мрії здійснюються!
Дуже смачна, яскрава Індія у фільмі! Чогось яскраво згадався "Шантарам" Робертса - аж до запахів і смаків.
А фільм вартий уваги, попри все.

"Посвячений (The Giver), 2014.

От якби мені було років 12 (розмріялася, так))), то фільм мені сподобався б. А так - ще одна банальна антиутопія, в якій людей перетворюють знову на людей парочка тінейджерів. Диву даюся тому, скільки подібних сюжетів останнім часом строчать письменники, а потім за ними знімаються отакі-от фільми. Диву даюся і Меріл Стріп в одній із головних ролей. Власне, на неї й повелася. Даремно.

"Шалене весілля" (Qu'est-ce qu'on a fait au Bon Dieu?), 2014.

Ніхто не вміє так по-доброму посміятися над собою, як французи. Тому й комедії їхні залишають приємний-приємний післясмак, посмішку й просто задоволення життям.У цьому фільмі сміються над навалою імігрантів, які заполонили Францію. По-доброму й оптимістично))

"А ось і вона" (And So It Goes), 2013.

Літній, яскравий, позитивний, життєстверджуючий фільм про любов в усіх її іпостасях - бо вона є рушійною силою благополуччя й основою щастя.
А ще тут чудова музика, геніальні актори, багато динаміки і взагалі - кльове кіно для осені))

Это цитата сообщения Idria_Solnc Оригинальное сообщение

На березі Океану...

Сонце зараз, напевно, пірнає в розпечене море...

 

Пробрало меня сегодня настроение. Захлестнуло волной и я не могу ему не поддаться. Насладиться легким бризом голоса, ароматным штилем кофе-чая, окунуться в лирические глубины и восхититься штормовой ясностью мысли. Вот так бывает. Настроение одного дня, жизни, музыки...

Читать далее...

Это цитата сообщения Rulon Оригинальное сообщение

пейзажи и всякое иное

Я не большой любитель снимать пейзажи, но иногда меня тоже тянет запечатлить окружающие просторы. В эту подборку кину, помимо пейзажей, природу, натюрморт, предметку. География снимков довольно большая. От Арабских Эмиратов до Испании. Вобщем вот такая коллекция скопилась.
ФОТО

Традиційно у День знань - 1 вересня у Національному університеті "Київо-Могилянська академія"
вступну лекцію читають люди зі світовим ім’ям.
1999 року перед студентами і викладачами вузу виступила Ліна Костенко.
Виступові - 15 років, але сказане не стало менш актуальним сьогодні. Швидше, навпаки.

Стаття величенька. Хотіла запропонувати вибрані уривки, але потім зрозуміла, що не варто. Кожен вибере їх собі сам...
________

Отже, гуманітарна аура нації. Чи не правда, якесь приємне для слуху поєднання слів? Справді, кожна нація повинна мати свою гуманітарну ауру. Тобто потужно емануючий комплекс наук, що охоплюють всі сфери суспільного життя, включно з освітою, літературою, мистецтвом,- в їхній інтегральній причетності до світової культури і, звичайно ж, у своєму неповторно національному варіанті.
Але спершу уточнимо термінологію, щоб уникнути смислових аберацій. Читать далее

Флешмоб #‎книги_які_вплинули_на_формування_мене‬, гуляє Фейсбуком.
Потрапила в його тенета і склала свій списочок таких книг.
Власне, практично кожна книга так чи інакше впливає на свого читача. Тут - список лише моїх особистих рекордсменів за силою впливу (далеко не повний)))

"Атлант розправив плечі" Айн Ренд.
"Сходини свідомості" Станіслава Хохеля.
"Горянин" Мирослава Дочинця.
"Маятник Фуко" Умберто Еко.
"Той, що біжить за вітром" Халлєда Хосейні.
"Шантарам" Грегорі Девіда Робертса.
"Дім, у якому..." Міріам Петросян.
"Чорним по білому" Гальєго.
"Книжковий злодій" Маркуса Зузака.
"Спокута" Ієна Мак'юена.
"Вбити пересмішника" Харпера Лі.
"Сліпота" Жозе Сарамаго.
"Останній дюйм" Джеймса Олдріджа.
"Поліанна" Елеонор Портар.
"Білі шати" Володимира Дудінцева.
"Чайка на ім'я Джонатан Лівінгстон" Ричарда Баха.
"Квіти для Елджерона" Деніела Кіза.
"Повернення" Еріха Марії Ремарка.

Это цитата сообщения Фа-ти-ма Оригинальное сообщение

Традиційна українська сорочка: конструктивні особливості та технологія пошиття

Традиційна українська сорочка: конструктивні особливості та технологія пошиттяю
Все про розміри вишиванки.



Майстер-класи

Мережка “Ляхівка”
Вишивання по зборках
Крайовий шов на сорочці з Космача
Манжет з зубцями
Буковинська “цирка”
Оформлення низу рукава вишитої сорочки: брижі з бісером

Техніки вишивання.
Техніки виконання вишивки бісером
За матеріалами мистецтвознавчої та технологічної літератури
Подільська вишивка




http://vishivanka.net.ua/article/4

Это цитата сообщения 0elenaf0 Оригинальное сообщение

Ассиметричный свитер

 

[показать]

[показать]

 

[показать]

[показать]

Читать далее...

Это цитата сообщения Alevtina_Ch Оригинальное сообщение

Brunettes Shoot Blondes - Knock Knock (Прикольно)

Уникальный клип, действие которого разворачивается на 14 экранах (смартфонов, ноутбуков, планшетов), проигрывающих отдельные фрагменты и синхронизированных по времени - новый вид современного искусства. Никакого монтажа и дорисовок - видео снято одним дублем.

Это цитата сообщения Galka5 Оригинальное сообщение

Бохо. Выкройки туник,накидок...



1.
[310x300]

2.
[430x400]

3.
[229x700]

Читать далее...

Питер Мейл "Год в Провансе".

Рекомендации почитать этого автора где только я не встречала и от кого только не слышала! Вот, дошли руки, как говорится, и глаза. И теперь я скажу всем рекомендовавшим: как вы были правы - Мейла следует читать и любителям путешествий, и любителям вкусно поесть, и тем, кто любит посмеяться над тонкими шутками, и кто просто ценит отдых с хорошей легкой книгой.
Уникальные особенности Прованса, его жителей (впрочем, все мы по-своему уникальны), их привычек и образа жизни, облаченные в восприятие и слова англичанина, становятся такими яркими и понятными, что остается ощущение личного присутствия в описанной деревне и личного знакомства со всеми героями книги. Даже вкус еды и вина тоже ощущается, настолько легко и точно его описывает гурман Мейл. А от книги, кроме всего прочего, остается желание любить жизнь, людей и улыбаться.

Дмитрий Глуховский "Будущее".

Давно не встречалась мне книга, которая вызвала бы такую бурю эмоций и настолько погрузила бы в себя. "Метро..." Глуховского мне понравились, но новый роман - не просто игровая книжка, это настоящая сильная современная антиутопия, которая, по моему мнению, достойна одной полки с известнейшими произведениями этого жанра.
В будущем Глуховского люди реализовали одно из самых сильных желаний - возможность вечной жизни. Но счастливее не стали ни они как отдельно взятые индивидуумы, ни общества-страны, ни человечество в целом. Пришлось бороться с проблемой перенаселения планеты, и вот тут то и начались противоречия, затрагивающие один из самых глубинных инстинктов: инстинкт продолжения рода. Или умирай, или не размножайся - делай выбор. Иначе за тебя его сделают другие. Другие - это система. А система не может быть доброй. Ни к кому, даже к ее движущей силе.
Интересно было наблюдать за появлением человеческого в главном герое, из которого система делала робота-исполнителя, убивая в нем самые "вредные" качества: любовь, доверие, человечность. Интересно было видеть глазами автора продолжение сегодняшних политических и экономических векторов развития Европы, России, Азии, США. И очень больно было понимать чувства матерей и детей, оторванных друг от друга (сейчас я подобное слишком остро чувствую).
После книги осталось не столько понимание, сколько ощущение: что-то не так мы делаем, куда-то не туда стремимся, нужно остановиться и подумать, или даже повернуть... Если вспомнить ту же "Инферно" Дэна Брауна, то не только у меня, не только у Глуховского это ощущение появляется... Может, нам - человечеству - хватит ума вовремя остановиться? Вот только где и в чем именно - непонятно. Пока что, надеюсь...

Памела Дракермен "Французьке виховання. Історія однієї американської мами в Парижі".

Починала читати книгу з певним упередженням (як висновок: не читатиму більше відгуків!), перші кілька десятків сторінок це упередження підтверджувалося, ну а потім я пожалкувала. Дуже. Ні, не про витрачений на читання час, а про те, що ця книга не потрапила мені до рук два роки тому, коли я саме стала мамою. Бо, попри деяку багатослівність авторки, з усіх її кручених й подекуди заплутаних коктейлів із особистих рефлексій, спостержень за оточуючими та нагромадження цитат викристалізовуються принципи, методи, правила виховання дітей. Французьких, американських, українських, литовських - це неважливо. Важливо те, що, прислухаючись до зібраного журналісткою матеріалу, можна стати щасливішими самим і зробити такими дітей.
Я тут не викладатиму постулатів виховання, задекларованих у цій книзі. Кому цікаво - прочитаєте самі (до речі, у російському перекладі книга називається "Французские дети не плюются едой", а ім'я авторки звучить як Памела Друкерман). Єдине що хочу зробити: порадити молодим батькам прочитати її. Навіть якщо вам щось не сподобається, ви знайдете те, що візьмете на озброєння. Як і я...))

Макс Кідрук "Бот".

Перший (принаймні, в моєму прочитанні) твір уже вподобаного мною автора, який не стосується (ну, майже) мандрів. Це - фантастичний роман, в якому те, що ми вважаємо вмістом лише комп'ютера, виходить в реальний світ і...
Переповідати сюжети я не люблю. Я люблю враження від книг. Так от: враження від цієї - сильне. Проблеми, підняті автором, - занурення людини у глибини незрозумілого, тицяння навпомацки в надтонкі матерії, експерименти, результат яких не можна передбачити, змішування різних наукових галузей у коктейль, в якому ніхто не може розібратися, і ще багато чого - змушують і замислитися, і... злякатися. Бо ж живемо у світі, який все більше падтверджує відоме сократівське: чим більше ми дізнаємося, тим більшим стає кількість непізнаного.
У книзі - купа наукової інформації, що значно розширює світогляд читача. Всі місця описані точно й скрупульозно. Не менш скрупульозно зроблені розрахунки швидкостей, відстаней, можливостей літаків та кораблів, автомобілів та зброї тощо. Але я не буду чесною, якщо не завважу на те, за що мені доводилося спотикатися. Це, насамперед, надмірна перевантаженість початку роману Читать далее...

Ця моя осінь розпочалася сьогодні. З туману, котрий щільно заліпив шибки. З ледь чутного, але впевненого дощу за вікном. З сірого неба й мокрого асфальту. З майже порожнього парку і з мокрих дерев...
Ця осінь розпочалася сьогодні. З кави із так вдало купленим учора кардамоном, від одного аромату якого стає тепліше. Із затишного сопіння сплячого сина, котрого так хочеться вкрити ще одним пледом. З бажання щільно позачиняти всі вікна й повмикати світло у кімнатах. З перестиглих яблук і стиглого, аж прозорого, винограду...
Моя осінь розпочалася саме сьогодні. І я її святкую - кавою, дощовою тишею і виноградом... І натхненням, подарувати яке здатна лише осінь...

[350x466]

А ще завтра - п'ять років моєму щоденнику на ЛіРу. Він теж народився восени...)