За посиланням - ціла добірка корисних сайтів: http://inspired.com.ua/sites/english-study-sites/

"Тіні незабутих предків", Україна, 2013.

Чи то я очікувала чогось набагато кращого, чи то дуже прискіпливо ставлюся до нашого, українського (як і до всього того, зо що несу хоч якусь відповідальність))), але фільм мене дуже розчарував. Якийсь американський секонд-хенд, окрім хіба що Карпат та мольфарів. Майже все я вже десь бачила. Й оті цицьки-попи-шортики-підбори-губки надуті дівчаток, котрі мають символізувати красу й тупість молоді; й артефакти, які самі собі вибирають чи то жертву, чи то власника, чи то помічника (скільки стрічок за цими мотивами знято!); й демонів із чорними очима (оце - один в один із серіалу "Надзвичайне" стягнуто). А фінальна битва героїв-антагоністів із дешевими спецефектами на фоні лівою рукою намальованих декорацій чого варта!
Та й мораль фільму: людство варте порятунку, якщо серед егоїстів знайдеться хоча б одна порядна, чесна, здатна на самопожертву людина - вже не раз обігрувалася в багатьох сюжетах.
Ні, я не вимагаю від авторів фільму чогось абсолютно нового, я хочу творчості, а не тупого плагіату.

"Убити пересмішника" (To Kill a Mockingbird), США, 1962.

Книга свого часу просто зірвала й перевернула мене. У ній (та й у фільмі, бо ж знято дуже близько до тексту, наскільки я його - той текст - пам'ятаю) дуже багато питань та проблем піднято.
Мене ж найбільше зачепила тема виховання дітей, стосунків біткьів і дітей, порозуміння між ними. Я навіть трошки заздрю головним героям, бо у них такий батько, на якого хочеться бути схожим.
А як вам малюк із його казками про батька, котрого в нього немає?
А бідний затюканий татком страшидло?
А сила однієї людини, здатної протистояти натовпу за правду, котру бачить лише вона одна?
Іще дуже сопдобався чорно-білий варіант кіно. Давно такого не дивилася. Купа задоволення!

"Білий палац" (White Palace), США, 1990.

Які ж ми всі різні. Хтось багатий, хтось - бідний, хтось освічений, інший - ні,той молодий, а той - не дуже. Ще є чистюлі й бруднулі, чесні й брехуни, люди в масках і бех них, стримані й пристрасні, невпевнені й самовпевнені, чоловіки й жінки...
Власне, це все - характеристики двох головних героїв цього чудового, глибокого фільму. Дуже різних. Об'єднаних одним: коханням і бажанням бути щасливим. Але щастя так просто рідко кому дається, за нього завше потрібно платити. Чи готові це зробити герої фільму? Не скажу))
А у мене після кіно дві думки: 1)коли любиш, робиш все для щастя коханого, а не для себе; 2)соціальні маски часто нам так не пасують, що роблять нещасними... Якось так...

"Нестримні 2" (The Expendables 2), США, 2012.
"Нестримні 3" (The Expendables 3), США, 2014.

- А звідки ти цю [російську] мову знаєш?
- Вивчила.
- Як?
- А вона легка: щось середнє між українською та болгарською...

Це діалог із типового американського бойовика "Нестримні 2"))) Крім згаданого факту, порадував набором улюблених акторів юності та їх стьобом на себе самих)))
А от третя частина дуже-дуже розчарувала((( Даремно час згаяли...

"Люсі" (Lucy), Франція, 2014.

Якийсь своєрідний флешмоб в мережі утворився: хто краще поганить цей фільм. Я ж похвалити хочу: мені дуже сподобалася й ідея стрічки, й реалізація, й візуальне рішення. Хіба що кров по стінах на початку - то було трохи зайве. Але ж Бессон - такий Бессон...

"Теммі" (Tammy), США, 2014.

Легка чисто американська комедія. Можна було б сказати: примітивна й банальна, якби не торжество добра й справді смішні моменти. І ще гра пишненької й неймовірної Мелісси МакКарті дуже-дуже сподобалася! Ну, й хеппі-енд також)))

Это цитата сообщения julycaesar Оригинальное сообщение

Насколько нас мало...

Поекрасная песня Андрея Макаревича







Текст:

Это цитата сообщения КофеЛеди Оригинальное сообщение

Пісня

Что-то вдруг сама собой напелась мелодия, а слова толком вспомнить не могла.

Нашла. Бесподобная песня: слова, музыка, исполнение - всё на высоте. 

И никто не смог перепеть ее лучше автора.

 

Вічна пам`ять.

 

Минає день, минає ніч,
Хвилини котяться, мов хвилі голубі.
Не в тому річ, не в тому річ,
Що я сказав "люблю" лише одній тобі.

Не в тім печаль, не в тім печаль,
Що цілий всесвіт був тоді в твоїх очах,
Безмежний всесвіт був тоді в твоїх очах,
Але не в тім моя печаль.

Приспів: (2)
Біда не в тім, що свище вітер лютий,
Що січень на вікні малює мертві квіти,
Біда не в тім, що ти мене не любиш,
Біда, що я тебе не можу розлюбити.

Минає день, минає ніч,
Хвилини котяться, мов хвилі голубі.
Не в тому річ, не в тому річ,
Що після зустрічі розлука б’є у дзвін.

Не в тім печаль, не в тім печаль,
Що, наче постріл, пролунало те "прощай",
Як зради постріл пролунало те "прощай",
Але не в тім моя печаль.

[234x318]
Книга - збірник статей, інтерв'ю, нарисів, написаних Оканою Забужко під час Помаранчевої революції 2004 року для закордонних видань. У дописах повторюються практично одні й ті ж думки, спостереження, висновки в різних варіаціях. Власне, це й логічно.
Логічно й те, що єдиний художній твір, вміщений до книги, - оповідання "Альбом для Густава" - теж є своєрідним повтором уже описаних моментів та думок, щоправда, оселених у художньому вимірі й вкладених у думки (не слова, а саме думки, почуття) двох героїв оповіді.

Він та Вона сприймають Революцію по-різному. Ні, вони не були по різні боки барикад, вони просто різні, бо - Чоловік і Жінка. Вони дивляться в одному напрямку, прямують в одному напрямку, мислять і живуть разом, але - по-різному: він - більше розумом, як і властиво чоловікові, вона - емоціями, як і подобає жінці.
У творі є ще двоє героїв: іноземець Густав, якому ці двоє намагаютсья поснити суть Української революції (як, власне, це робила Забужко у статтях для іноземців), та Народ-Нація-Українці-Дух, який не народився, а скорше отямився від кількасотлітньої сплячки.

Спитаєте, навіщо я це все - вже неактуальне, бо ж маємо новий досвід нової революції - читала? А просто потрапило під руку, а потім не могла відірватися - стільки всього взялася переосмислювати. Не буду зараз уточнювати, що саме і яким чином це у мене вийшло. Просто висловлю сподівання, що ми зробимо правильні висновки, належно оцінимо й те, що тоді (і зараз) вдалося здобути, і що - тоді втратити. Й не згаємо цього нині.

Это цитата сообщения -Extra- Оригинальное сообщение

Эмоциональные манипуляции - ни в коем случае!

В нете много руководств об интеллектуальных и физических занятиях с ребенком. И это правильно, ведь воспитывать разностороннего гармоничного человека - это и есть задача Родителя. От себя добавлю, что это явная задача. И с моей точки зрения есть еще одна скрытая цель - научить ребенка жить без Взрослого, как бы жестоко это ни звучало. Чтобы маленький человек научился различать плохое и хорошее, отстаивать собственное мнение, защищать себя и своё. Чтоб ребенок узнал себя как можно лучше, чтоб в будущем мог принимать правильные решения именно для своего блага. То есть воспитать эмоционально сильного и самостоятельного человека.

Эмоциональная зрелость - качество не всегда приобретаемое с возрастом. А уже в детях его вообще редко встретишь. Особенно потому, что мы, взрослые, зачастую манипулируем эмоциями ребенка, чтоб достичь какого-то своего "благого" результата. И таким образом лишаем ребенка возможности вырасти в этой важной области. Предлагаю вашему вниманию список того, чем ни в коем случае не должен говорить взрослый, если он хочет вырастить счастливого и независимого ребенка. Читать далее


[520x360]

Всегда почему-то думала, что парвда в нашем восприятии и нашей трансляции бывает только субъективной. Но Кончаловский - гениальный, не побоюсь этого слова, Кончаловский - показал, что правда может быть объективной. Простой. И жестокой. Потому что другой она не бывает.

Фильм "Белые ночи почтальона Алексея Тряпицына" нужно смотреть обязательно! Нет, не для того, чтобы увидеть неприукрашенную и даже ничем неприкрытую реальность, а для того, чтобы рассмотреть ее под увеличительным стеклом настоящего искусства и много чего понять для себя. По крайней мере, мне это удалось.
В ленте, медленной, далекой от привычных экранных экшенов, нету ни одной лишней детали. Не пропустите ничего: ни телевизора, ни магнитофонных записей, ни резиновых шлепок на коврике у кровати, ни блюдца для чая; ни генерала-рыболова и браконьера-рыболова; на украденного мотора и баллистической ракеты-носителя, ни забытой детской игрушки и кикиморы болотной...

Я не делаю никаких выводов - вслух, здесь. Потому что в фильме все прозрачно. Просто посмотрите...

[210x340]
По крайней мере, я так себя почувствовала, рассмотрев обложечку новехонькой детской книжечки)))
Плохой дядя Сэм, буржуи и - светлое коммунистическое будущее)) Как-то так)))

***

Евгений Сивков: Как отважный рубль хитрого доллара победил

Сказка "Как отважный рубль хитрого доллара победил" рассказывает детям, не только откуда появился рубль и доллар, но как они воевали и что из этого получилось. Сказка основана на исторических фактах и будет хорошим подспорьем в объяснении экономикой ситуации в стране. Кроме этого автор не забывает, что воспитание в детях чувства ответственности, патриотизма - важная задача.

[250x379]
Нехитра штука - перенести чисто американський жахастик із зомбі на українську територію. А от пов'язати повстання живих мерців із українською історією, пояснити його причини, знайти винних - то вже штука не стільки хитра, скільки - майстерна. Й у Бриниха це вийшло, бо ж всі ми знаємо: за гріхи рано чи пізно доведеться розплачуватися. Що й роблять герої повісті, як мертві, так і живі. Хорор у книзі знатний, бо живим не лишається ніхто...

Я б назвала книгу мозаїкою, або ж конструктором лего. Спочатку читач натикається на скинуті, як попало, у купу, короткі оповідки-розділи. У них йдеться зовсім про різне: людей, місця, події, навіть часопростір - і той не пов'язує ці уривки між собою. Але згодом вчитуєшся, розкладаєш шматочки загальної картини на правильні місця, й вуаля - ось воно, цілісне полотно. Те, що до цього часу по всьому йому повзають шматки трупів, а живих героїв майже не лишається, - то вже інше питання. Власне, не стільки питання, скільки відповідь.

Що ще сказати?
Про мову, наприклад. От нині автора однозначно відносять до суржикомовних (мабуть, вже можна викристовувати такий термін?). А в цій книзі мова у нього напрочуд літературна. Крім мови героїв, звісно, бо вони якраз балакають так органічно, що їм віриш: й бабі Ніні, й крутим піарщикам, й священику-афганцеві тощо. При цьому, оті всі діалектизми, русизми та суржиконізми вжиті якраз в міру, нічого зайвого.
Про житейську філософію. Там так гарно описана нудьга за дитинством, за часом, в якому "всі дерева лишилися великими", що це хочеться цитувати! Або ж вибір священика між сокирою та автоматом: дійсно, інколи ніякі слова не здатні допомогти й захистити хоча б когось, що б про це не говорилося в Святому Писанні, езотеричних книгахтощо. А оця бабинініна покірність долі? Це ж те, що найкраще навчився робити простий люд... А сучасне інформаційне поле, яке звелося до перепощування-переписування постів у ФБ та блогах, навіть маститими (типу того) журналістами, замість перевіряння новин, а тим паче, замість особистого перебування в епіцентрі події?
Про біль від пам'яті й бажання забути. Дуже влучно підмічено: звинувачення в тому, що українців позбавили історичної пам'яті, наполовину правильні. Бо ж є багато такого, про що ми, українці, самі воліли б забути навіки-вічні. Як про оті згадані в повісті події 1933-го... Хто винен - то інше питання. Хто що вчинив - оце важливо. Й за це доводиться розблачуватися. Хоча б і так - книжковим (на щастя) зомбі-повстанням. Чому б ні?

[250x378]
Бралася за читання з певною насторогою: ану ж, якщо розчаруюся в "мамі" Гаррі Поттера, книги про якого так люблю? Ні, не розчарувалася. Швидше, навпаки...

Книга Ролінґ "для дорослих" (хоча й казка про малого чаклуна, як на мене, не лише для і про дітей) "Випадкова вакансія" написана не стільки літератором, скільки художником. Спочатку це - ледь видимі на полотні начерки олівцем. Загальний план. Лінія горизонту. Пагорби. Містечко. Будинки. Потім на картині з'являються люди - теж злегка позначені. Художник поволі їх домальовує - товстішими, чіткішими лініями, потім - фарбами. Спочатку це, як і у випадку з олівцем, - легенькі мазки, потім - густіші, конкретніші. У когось із героїв ми вже бачимо обличчя, у когось - руки, ще у когось можемо роздивитися постать й одяг. Точніше - характери й те, що вплинуло на їх формування: життєві перипетії, оточення, людей, речі, слова, вчинки, думки, почуття, емоції... Образи стають все повнішими, все глибшими, все ближчими читачеві, аж доти, доки не починаєш разом із ними жити й переживати, радіти й страждати, сміятися й плакати.
Так само глибшою стає сюжетна канва роману. Якщо спочатку події здаються розрізненими й окремими, то чим далі, тим все більше вони сплітаються в одну тканину, яка, в свою чергу, скручується й зав'язується у вузол, котрий затягується й затягує читача, аж до затримки дихання в кульмінаційному моменті. Як не прикро, видихнути вдається не від полегшення від щасливої розв'язки вузла-сюжету, а від розуміння жорсткої правди життя й жорсткої необхідності й нею миритися й жити (дихати) далі, попри перетиснуте горло.

У романі немає позитивних і негативних героїв. Є просто люди - різні, кожен - зі своїми плюсами й мінусами. Симпатія, яка з'явилася до когось одного, раптом зникає. А герой, котрого спочатку вважав антиподом, починає подобатися. І так - раз, ще раз, і ще... Доти, доки не з'проявляється відчуття-розуміння: книга не про вигаданих героїв, книга про реальних людей, про мене і про вас, про те, що немає в цьому світі нікого ані чисто хорошого, ані виключно поганого, і це - не добре і не кепсько, це - абсолютно нормально.

"Книга для дорослих" у Ролінґ вийшла в певному сенсі книгою якщо не для, то - про дітей. Про найскладніший період дитинства - дорослішання. Ламання сприйняття світу, ламання самого світу навколо підлітка, ламання самого себе задля того, аби вижити і вжитися у світі - про це пише авторка. Це - складно й боляче, і вдесятеро важче через те, що батьки - найрідніші, найближчі, здавалося б, люди, часто виявляються не просто байдужими попутниками на шляху дорослішання, а й антагоністами, а почасти - й ворогами. До чого це може призвести, розповідає книга.

Щодо жанру, то є таке узагальнююче й розпливчасте поняття: "сучасна проза". Що конкретно мається на увазі, не скажу, але за відчуттями роман Ролінґ - це саме вона, сучасна-сучасна проза. Проте не тільки. Це ще й детектив. Але дивний. Читачеві якраз усе відомо, а от герої книги шукають "злодія", вираховують його, губляться у здогадках, бояться, плутаються... Забігаючи наперед, скажу, що до правди ніхто не докопається. Але це єдине, що я вам скажу.)) Хіба що іще пораджу: читайте!

Кліп на композицію українського гурту із Кривого Рогу Brunettes Shoot Blondes на композицію “Knock Knock” очолив топ музичних роликів на YouTube у категорії “нових виконавців”. Кліп, що показує анімацію на 14-ти гаджетах одним дублем, став першим у категорії Emerging Artists From Across the Globe – “нові виконавці з усього світу”. Кількість переглядів відео, розміщеного на YouTube 17 вересня, перевищило 5 млн.
Як пишуть про себе учасники гурту, Brunettes Shoot Blondes – це інді/електро/поп-група з України і є частиною “Нової української незалежної сцени”. Сформований на початку 2010 року, гурт привернув увагу меломанів до своїх пісень. Група виступає на клубних сценах України та Європи. Їхні пісні і відео тепер транслюються на різних радіо і телеканалах. Наразі Brunettes Shoot Blondes працюють над новим альбомом і готуються до європейського турне.

BRUNETTES SHOOT BLONDES - Knock Knock (Official Video) http://brunettesshootblondes.org/
The band is looking for a cool record label, contact here: bsbcontact@gmail.com
Buy on iTunes: http://itunes.apple.com/album/id90614... Amazon: http://amzn.to/Zn60af Spotify: http://bit.ly/1sZk0lr

[350x550]
Книга попала в руки случайно. И прочла я ее случайно, усилием воли не отложив после того, как поняла, что речь - о современной Москве и москвичах. "Не буду читать о Москве", - сказало Я-эмоцио, ну, сами догадываетесь, почему. "Буду", - сказало Я-рацио, потому что нельзя все-все отрицать и все-все ненавидеть.
Второе Я было право, потому что книга мне очень понравилась, а автора буду читать еще.

Итак, по жанру роман - женский триллер. Нет, не просто триллер, написанный женщиной, а триллер и женский роман в одной книге. Как такое может быть? А запросто: сюжет - типичный для романа-катастрофы, с его ужасами, страхом, динамикой, потребностью спастись и т.п., а вот рассказ - типичный для женского романа, с его эмоциональностью, чувственностью, глубиной, женским взглядом на многие вещи и т.п.
Героиня, от лица которой ведется рассказ, то растерянная, то уверенная, то доверяющая, то подозревающая, то любящая, то ненавидящая, заботливая, равнодушная, ревнующая, перепуганная, страстная, усталая, сытая и голодная, спокойная и нервная... В общем, женщина. И обо всех этих чувствах, да и обо всем, что происходит вокруг, она рассказывает предельно честно. Собственно, сам роман - это своего рода поток эмоций (в некоторых моментах - просто сознания), который, впрочем, не уменьшает динамичности сюжета. Всему, рассказанному героиней, я верю, потому что она не старается быть идеальной; не старается любить там, где любить у нее не получается; не пытается казаться заботливой там, где у нее на это нету сил; не пытается поступить по-книжному/по-киношному/красиво тогда, когда есть одно желание: выжить.

Сознаюсь в грешке: я просмотрела несколько рецензий-отзывов на книгу. Некоторые писавшие их товарищи меня удивили. Например, одна дамочка, обозвавшая героиню тупой, потому что она пытается надеть шапку сыну, который "о ужос, бегает по лесу с ружжом", мол, тупица, какая тут шапка, тут же ж ружжо! Наверное, рецензент забыла, что делала (или до сих пор делает) ее мама в случаях, когда она ничего в глобальном плане изменить не может: беспокоится, не холодно ли ее ребенку и не голоден ли он. Это - материнское, настоящее, а не приукрашенное, желание сделать хоть что-то для ребенка. Шапку на замерзающие уши надень, например... И Вагнер прямо об этом написала.
Или еще один критикан, которому не понравились герои: ведь это "современные москвичи", как они могли не поделиться едой с незнакомыми, не помочь другим, заботиться только о себе и родных и пр.? А запросто могли, потому что - нормальные люди, которые пытаются выжить, а не супергерои, старающееся спасти мир, и Вагнер честно об этом написала...

В общем, с нетерпением ожидаю прочтения продолжения этой книги, "Живые люди" называется, если что... ))

"З мене досить!" (Falling Down), США, Франція, Великобританія, 1992.

Вирішила поділитися фільмами, які мене у свій час дуже вразили. Бо з-посеред новинок, схоже, перли відкопати майже неможливо.
Фільм "З мене досить!" - саме з таких: багатошаровий, багатоплановий й багатопроблемний. Хто неправий: герой чи інші? На перший і поверхневий погляд - герой. А якщо придивитися? А чи всі й завжди, вимагаючи виконання законів, правил та умовностей від інших, самі їх виконують? А ми самі?
Питань фільм ставить багато. А коли починаєш шукати на них відповіді, то питань стає ще більше. А однозначних відповідей, схоже, немає: у кожного з нас вони будуть своїми...

"Екзамен" (Exam), Великобританія, 2009.

Просто вражаючий психологічний фільм. Триллером я б його не назвала, скорше, це дослідження. Психологічне, звісно. Що шукали? Розум і кмітливість, добро і співпереживання, упевненість і рівновагу. Й усе це - в одній людині. А їх було восьмеро...
Фільм однозначно потрапить до мого списку найкращих. Дуже вже люблю спостерігати за ситуаціями, подібними до змодельованої тут: абсолютно незнайомі й різні люди змушені якось спілкуватися-співпрацювати-співіснувати. Стільки всього виходить назовні! Й не лише у героїв, а й у глядачів (принаймні, про себе дещо дізнаюся завжди)))
Раджу, однозначно.


"Хоч раз у житті" (Begin again), США, 2013.

Хочете гарної музики? Подивіться цей фільм. Музика тут - головний герой, її багато, вона жива і класна!
Додайте романтичний сюжет, любовну інтригу, геппі енд, гарні картинки, й отримаєте чудовий фільм для осіннього вечора...

"Небеса реальні" (Heaven Is for Real), США, 2014.

Неоднозначні враження від цього фільму.
Власне, як зразок кіномистецтва, фільм - на трієчку (в моєму сприйнятті). Гра акторів розчарувала. А з приводу сюжету, основаного на реальних подіях, навіть важко сказати...
Щодо раю я не скажу, бо не знаю. Я про земне. Мене здивувала реакція батька-священика, котрий проповідував іншим про рай у тому числі, на те, що син бачив той рай. Татко... побіг до вченого-психолога. Він не вірив і соромився сина. А потім зібрався й реанімував свою кар'єру, за рахунок дитини в тому числі.
Мене здивувала позиція опікунської церковної ради, якій стало "забагато релілігії" в релігійній установі.
Мене, до всього, здивувало намагання авторів фільма перемалювати Ісуса, створивни новий, але чіткий та однозначний його образ. Навіщо? Комусь таки це треба, напевно...
Не мені, це точно))

"Як приручити дракона 2" (How to Train Your Dragon 2), США, 2014.

Люблю мультики! Ні, не так: ми, всією родиною, дуже любимо мультики! Отакі, як цей - захоплюючі, яскраві, цікаві, веселі й глибокі. І перша, і друга частина епопеї про вікінгів і драконів - просто суперові!

Это цитата сообщения Почти_новая_горжетка Оригинальное сообщение

Без заголовка

Поздравила с днем рождения Михаила Юрьевича в последнем номере MAXIM.

Читать далее...

[318x400]
Я знову потрапила на гачок прочитаних перед книгою відгуків-рецензій-оцінок. Вже багато разів обіцяла собі не брати близько до серця чужих вражень, але все ніяк не можу виконати обіцянки.
Як найчастіше буває в таких випадках, я, начитавшись рецензій, очікувала чогось такого-такого-такого (!!!), що, як і заведено з очікуваннями, отримала легке розчарування. Ні, книга хороша, чесно, просто... мабуть, ще раз пообіцяю собі не транслювати на себе чужих вражень))

Отож, про книгу. Це така дивовижна суміш реальності й фантастики, вигадки й правди, бажаного й дійсного, що просто диву даєшся, як авторові вдалося те все так органічно поєднати докупи. Проте, коли згадати, що автор - Винничук, той, що написав "Мальву Ланду", то дивуватися перестаєш... Ота чарівна бібліотека мене так затягнула)) Певно, не мене одну)) А таємниця музики, котра дарує безсмертя, як вам? А нитка, що пов'язує давно зниклу цивілізацію й сучасність? Гарно виплетена, з такими вузликами, об які чіпляєшся й думаєш, думаєш... А детективний сюжет вам сподобався? Власне, я відразу допетрала, що душі героїв мають зустрілися, цікаво було, хто в кому оселився... А який характерний і живий-живий у книзі Львів! А мова - смачна, жива, аж голоси чути було!..

Але хвалити всіма схвалену книгу трохи нудно, можна, я трохи поприскіпуюся? Наприклад, до бородатих старезних анекдотів, вплетених у розповідь як реальні події. Мабуть, вони таки траплянися насправді, бо більшість анекдотів взяті з життя, але я не знала, чи то сміятися в тих місцях маю, чи знизувати плечима. Не можу не прискіпатися і до гострого питання трусів. Це так по-Винничуківськи, справді, але мені щось оті голі дупці зайві трохи)) По-Станіславськи хочеться заявити "не вірю!" героям-УПАівцям, які об'єднали українську, польську, німецьку та єврейску нації в спільній потузі боротьби проти російських загарбників. Ні, в житті воно всяке бувало, вірю, але от тут подібна ситуація вигладає дещо штучною в розрізі сучасних політичних перипетій...

Втім, це мої, й лише мої враження, не вірте їм, а краще почитайте книгу й складіть свої)) А роман мені дуже сподобався. Особливо посиланням до історії, якої ми достеменно вже й не знатимемо, але до цього варто прагнути. І якщо у купах брехонь, замовчувань і вигадок комусь десь вдається відкопати зернинку правди, то це вже - велика данина пам'яті сотням тисяч тих, кого жерна історіїї перемололи майже безслідно... Як отих чотирьох книжкових друзів. Як моїх прадіда й дідів. Як ваших дідів-прадідів...

С опозданием, но все же продолжу рассказ о летнем отдыхе. Тем более, что столько интересного узнали-увидели - раз, а два - самой нонче приятно все вспомнить))

Итак, поселок Нида, где мы отдыхали, находится на Куршкой косе. Нида - часть уникального курортного города Неринги и его административный центр. Сам город состоит из четырех поселков: кроме Ниды, в него входят Юодкранте, Пярвалка и Прейла.
Население Ниды - чуть больше тысячи человек. Отдыхающих тоже не очень много, потому что, невзирая на отличнейшее место для морского отдыха, туристов здесь помещается маловато: в Ниде разрешено перестраивать старые дома или же строить новые на месте старых. Застраивать околицы, леса и уникальные дюны категорически запрещено. Кроме того, въезд на косу - платный и не очень удобный для автомобилистов (нужно переправляться на пароме).
Зато благодаря такому подходу, и Нида, и остальные поселки Неринги сохранили свой стиль: деревянные домики, резные окна и крыши, много деревьев и цветов.
Есть, конечно, и современные многоэтажки, но их - очень мало.

Поселок расположен на берегу Куршского залива, вдоль которого проложена живописная набережная. Есть красивый порт с множеством яхт, как для частного использования, так и прогулочных.
Еще здесь, в Негинге - настоящий рай для велосипедистов! Такого количества велодорожек по красивейшим местам, наверное, нет нигде! Если не имеете своего велосипеда, можно взять напрокат любой: крутой и простой, взрослый и детский, даже с коляской-возиком для малышей. Точек проката - множество! Взяв велосипед в одном месте, можно спокойно оставить его в другом. Тарифы тоже разные: например, паручасовый, дневной, суточный, недельный и даже ночной, подешевле и поромантичней))

Нида - поселок рыбаков, поэтому рыбу здесь готовят везде. Есть одно местечко, куда выстраивается очередь за свежей и свежекопченой рыбкой. А на причалах часто пахнет свежим уловом, и так интересно наблюдать за шаландами, за рыбаками, за буднями, которые нам кажутся праздником...

[525x700]

Читать далее

Идеальный человек тоталитарного режима - не убежденный нацист или коммунист, а тот, для кого различие между фактом и вымыслом, правдой и ложью больше не существует.

*
Чтобы управлять поведением своих подданных, тоталитарному режиму нужно одинаково хорошо подготовить каждого и на роль жертвы, и на роль палача.

*
Самое тревожное в успехах тоталитаризма — это истинное бескорыстное самоотречение его приверженцев.

*
Сила тоталитарной пропаганды заключается в ее способности отсекать массы от реального мира.

*
Вождь без масс — ничто, фикция.

*
Только имея дело с откровенно выдуманной сказкой о прошлых событиях, соглашается человек принять на себя ответственность за них и считать прошлые события своим прошлым.

*
Коренное отличие современных диктатур от всех тираний прошлого заключается в том, что террор используется не как средство уничтожения и запугивания противников, а как инструмент управления совершенно покорными массами людей.

*
Всегда было истиной, что толпа встретит «действия сильного восхищенным замечанием: может, это и подло, но зато ловко».

*
Нет ничего более характерного для тоталитарных движений вообще и для качества славы их вождей в частности, чем поразительная быстрота, с какой их забывают, и пугающая легкость, с какой их могут заместить другие кумиры.

*
Для того чтобы установить тоталитарный режим, террор должен быть представлен как инструмент воплощения определенной идеологии. И эта идеология должна приобрести поддержку многих, и даже большинства, прежде чем террор сможет обрести стабильный характер.

*
Потеря человеческих прав тотчас же совпадает с превращением личности в биологическую особь.

*
...расизм способен возбудить гражданские распри в любой стране и является одним из самых хитроумных из когда-либо изобретенных средств подготовки гражданской войны

*
Различие между подпольной литературой и отсутствием литературы равно различию между единицей и нулем.

*
Идеологии являются безвредными, безопасными и произвольными мнениями лишь до тех пор, пока в них не верят всерьез.

*
Жизнь без возможности свободно говорить и действовать – это, в буквальном смысле, уже не жизнь, а растянутый на всю человеческую жизнь процесс умирания.

*
Война стала роскошью, которую могут себе позволить лишь малые нации

*
Самые радикальные революционеры становятся консерваторами на другой день после революции.

*
Тоталитаризм стремится не к деспотическому господству над людьми, а к установлению такой системы, в которой люди совершенно не нужны.

*
Любая развитая идеология создается, поддерживается и совершенствуется как политическое оружие, а не теоретическая доктрина.

*
Равенство - результат организации общества. Мы не рождены равными; мы становимся равными как члены какой-то группы в силу нашего решения взаимно гарантировать друг другу равные права.

*
Если говорить об экономике, то тоталитарные режимы в своих странах напоминают пресловутую саранчу.

*
Главная черта человека массы — не жестокость и отсталость, а его изоляция и нехватка нормальных социальных взаимоотношений

*
Пожалуй, ничто так сильно не отличает современные массы от масс предыдущих веков, как утрата веры в Судный день: худшие утратили страх, а лучшие - надежду.

*
Отдельные люди, не располагающие поддержкой других людей, никогда не имеют достаточно власти, чтобы успешно применять насилие.

*
Для уединения всего-навсего требуется жить одному, тогда как одиночество наиболее остро проявляется в обществе других.

*
Самой радикальной и единственно надежной формой обладания является разрушение, ибо только то, что нами разрушено, является навечно и определенно нашим.

[479x700]
Я не читала эту книгу, я в ней жила. Я росла вместе с девятилетней девочкой Полиной, начавшей писать свой дневник и рассказывающей в нем на протяжении десяти лет о том, что тогда происходило в Грозном. Я вместе с ней влюблялась, разочаровывалась, увлекалась, училась, дружила, боялась... Но самое главное - я вместе с ней пережила войну. Настоящую. Страшную. Непонятную никому, кроме политиков. Ненужную никому. И до сих пор не окончившуюся, потому что до сих пор ее продолжают переживать жертвы, сотни тысяч жертв.

Рассказывать о книге такой силы трудно. Разве что настоятельно, очень настоятельно советовать ее читать. Читать всем, независимо от пола и возраста, от национальности и вероисповедания, от политических и других взглядов. Читать не только для того, чтобы почувствовать (не понять, а именно почувствовать), что война, под какими бы флагами и лозунгами она не проходила, это всегда - Зло. Скорее, читать для того, чтобы научится (или хотя бы узнать, что это возможно) оставаться Человеком и Собой при любых обстоятельствах. Даже если вокруг война. Потому что именно то, как ты относишься к людям, что ты думаешь и делаешь, говорит о тебе как о человеке, а совсем не то, чеченец ты или русский, христианин или мусульманин, богат или беден. Убивали все: и русские, и чечены. Грабили тоже все. Обманывали, унижали, издевались. Но среди всех их были и те, которым все равно, кто ты по фамилии-прописке-деньгам, они оставались людьми. Жаль только, что последние никогда не становятся во главе государств, структур власти, системы. Очень жаль...

Благодаря этой книге, я многое поняла о том, что сейчас происходит в Донецке и Луганске, что пережили жители Славянска, других городов востока Украины, что переживают беженцы. И мне очень-очень хочется верить, что мы, наша страна - другие, что мы сможем помочь им - нашим полинам из наших грозных...

Это цитата сообщения Rarewolf Оригинальное сообщение

Другая сторона войны.

Иногда можно услышать слова, что война ожесточает людей. Это неправда. Так обычно говорят те, кто видел ее разве что с экранов телевизоров. Заметила даже парадокс - война как раз делает нетерпимыми и категоричными именно тех, кто находится от нее далеко. А что же происходит с теми, кто живет в ее неуютных объятиях?

О Донецке часто пишут - "город-призрак", "руины", "вымерший", - и тому подобные бессмысленные штампы, но мало кому приходит в голову, что так не бывает.

Приведу несколько эпизодов, показывающих чем живет город и его жители во время войны.

Все фото свежие, сделаны в августе - октябре этого года.

 

---

Рассказывает дончанка:

"Вчера, сидя в Парке кованных фигур, ко мне подсела женщина, спросив не помешает ли она мне. Я сняла наушники и убрала телефон, и когда она села, мы с ней решили, что вот так просто сидеть с незнакомцем сейчас это счастье.

Я никогда столько не общалась с незнакомцами как вчера! Был еще дедушка, с которым мы искали где ему поесть горячего супчика. Была бабушка, которая просто пожелала мира и любви. Дети, которые попросили покачать их на качели. Женщина, попросившая помочь пополнить счет.

Все это я к тому, что беда сплачивает людей. Еще полгода назад никто б даже не подсел ко мне на лавочку.

Как я хочу, чтоб все было также, когда этот весь ужас закончится! Чтоб мы снова были дружелюбными, неравнодушными и позитивными! Я в искренне верю, что так и будет!

И НИКТО НИКОГДА не скажет, что в моем любимом Донецке живет быдло! Это не так и никогда так не было!"

[500x375]

 

Взаимоподдержка, деликатность и доброжелательное внимание стали основными чертами горожан. Это проявляется как в мелочах, вроде позитивных картинок или шуток в людных местах, а также общительности незнакомых людей, несвойственной большим городам, так и в более серьезных вещах, например, готовности помочь финансово.

 

Известно, что из-за постоянной стрельбы и перемещений тяжелой техники иногда не удается выспаться. И вот, идя по улице, натыкаешься на такое:

[604x453]

Читать далее...

Это цитата сообщения Fernflower Оригинальное сообщение

Мистический мир грибов

 

Мистический мир грибов 

Удивительна моя страсть к грибам)) Но эти чудесные создания вызывают во мне бурю положительных эмоций) Они своим существованием как будто напоминают, что где-то есть сказочный мир, не поддающийся никакой логике, где возможно все, и когда-нибудь я буду прогуливаться в этом мире, собирая волшебные грибы, каждый из которых обладает каким-то магическим свойством...