Із зустрічі письменника з українськими читачами в Києві

Про мовне питання

Іспанська мова як мова національних меншин – це дуже цікавий випадок. На відміну від мов багатьох емігрантів, які інтегрувалися в іншу культуру і забували свою мову, іспанська не зникла. З емігрантами у Сполучених Штатах навіть ставалося протилежне: коли вони приїжджали до чужої країни, вони відкривали свою культуру на контрасті з англосаксонською, відновлювали та захищали її. Так у Каліфорнії, у Флориді, у Техасі – там, де іспанська мова живе – вона дуже гармонійно співіснує з англійською.

Багато американців є білінгвами, що створює важливий економічний та політичний ефект. Але найцікавіше те, що іспанська мова розвивалася, не маючи жодної підтримки з боку держав та урядів, до того ж, не тільки в США, а й у інших країнах – спонтанно, через емігрантів.

Це помилка – вважати, що національна єдність вимагає лінгвістичної єдності. Одна з найбільш цивілізованих та процвітаючих країн у світі – це Швейцарія, у якій говорять на багатьох мовах, але разом з цим – це країна, у єдності якої ніхто не сумнівається. Саме мультикультурність, мультилінгвістичність робить Швейцарію дуже сучасною країною. І в Сполучених Штатах, і в інших країнах, де існує іспаномовна меншість, білінгвальність ще з початкової школи вже стала нормою, і протистоїть цьому не так вже й багато людей.

Це прояв багатства – адже багатство завжди полягає у різноманітності.

Про Україну

У першу чергу, хочу подякувати цьому престижному університетові за запрошення і всім вам, посольству Іспанії. Я дуже здивований, що стільки людей зібралося на нашу дискусію, сподіваюся на її відкритість.

Дуже хотів приїхати сюди, бо бачу, що Україна останнім часом перетворилася на центр уваги світу. Зараз в Україні – тяжкі часи, але це часи боротьби за свободу. Я підтримую всіх чоловіків, які борються за демократію і законність.

У Європі не було достатньої підтримки і солідарності з Україною. Якщо Путін стоятиме на своєму і створить штучну республіку, то існування таких новоутворень він використає, щоб показати провал демократії в Україні. Громадськість повинна тиснути на владу, аби ця солідарність була досягнута. Читать далее

Это цитата сообщения Liudmila_Sceglova Оригинальное сообщение

Вязание-спицы >Узор

[600x443] ЛЕНИВЫЙ УЗОР ФЛОРЕНТИЙСКИЙ FRIEZE Здесь, в рисунке используется пряжа из двух контрастных цветов. Набрать количество петель, кратное 4 1 2 кромочные. Кромочные вяжем, кто как привык, я их в описании упоминать не буду. 1 ряд (белая пряжа — Б) — все лицевые 2 ряд (Б) — все изнаночные 3 ряд (темная пряжа — Т) 1 лиц, 1 снять, нить ПЕРЕД работой — так вязать до конца ряда 4 ряд (Т) — все петли изнаночные 5 ряд (Б) 1 лиц, 1 петлю снять, нить ЗА работой, 1 снять, нить ПЕРЕД работой, 1 снять, нить ЗА работой — так до конца ряда. Он должен закончиться 1 лиц. 6 ряд(Б) 1 изн, 1накид, 3 петли снять, нить ЗА работой (т.е. протяжка на лицевой стороне вязания), 1 лиц,1 накид 3 снять, нить за работой — так до конца ряда. 7 ряд (Т) — все петли лицевые, накиды НЕ провязывая, сбрасывать при вязании со спицы (чтобы увеличить протяжки для галочек) 8 ряд (Т) — все петли изнаночные 9 ряд (Б) — 1 лиц, 1 снять, нить за работой, длинную протяжку, которая образовалась на 3 ряда ниже накинуть на петлю на левой спице и провязать петлю вместе с протяжкой лицевой, 1 снять, нить за работой, 1 лиц, 1 снять, нить за работой, опять накидываем длинную протяжку из нижнего ряда на петлю на левой спице и провязываем их вместе лицевой и так далее, до конца ряда. 10 ряд (Б) 1 лиц, 1 снять, нить перед работой, 1 изн, 1 снять, нить перед работой, 1 лиц, 1 снять, нить перед работой, так вязать до конца ряда. 11 (Т) — лицевые 12 (Т) — изнаночные Дальше рисунок повторяется с 3 по 12 ряд, только нужно менять цвет нити. Теперь там, где была белая пряжа, будет темная и

Читать далее...

Это цитата сообщения gelexxx Оригинальное сообщение

Майстерня вишивки №28

[показать]Читать далее...

Это цитата сообщения Tigress_of_Ukraine Оригинальное сообщение

Звук протеста: 10 музыкальных моментов Майдана

http://comma.com.ua/articles/zvuk_protesta
Сергей Кейн

К годовщине Майдана мы вспоминаем и осмысливаем накалённую украинскую зиму 2013-2014 через музыку, которая её сопровождала. Так менялись настроения по мере развития конфликта.

«ДахаБраха» и Dakh Daughters
28 ноября 2013

Этно-безумцы и резиденты театра «Дах» впервые выступили на сцене Майдана ещё до кровавого разгона 30 ноября и до появления самой сцены. С минимумом аппаратуры, в окружении домашних обогревателей. Позже они не раз поддерживали протест — давали концерты, готовили еду, носили лекарства.

«ДахаБраха» до сих пор остаются главными культурными послами Украины в мире. Они успешно выступают повсюду от Аризоны до Новой Зеландии, собирают аншлаг на крупнейшем этно-фестивале WOMAD в Британии, общаются с посетителями концертов об украинских проблемах и надеждах.





Читать далее...

[233x360]
Читала книгу й спотикалася на різних недоречностях. Ну, не говорять так діти в дитсадку - повними "дорослими" реченнями та цитатами з серіалів! Ну не могло бути в радянського студента, нехай і талановитого та сина проректора, десятків наукових статей із фізики, "перекладених багатьма мовами світу"! Хороший, та й просто нормальний, лікар не надягатиме пальто на робочий чистий і близький до стерильності халат, а дівчина, яка зі сльозами розповідає про своє нещастя, не говоритиме фразами типу "теплий вітерець куйовдив моє волосся"... Ну, іще було багато такого, до чого можна прискіпатися... Крім одного: книга захоплює і тримає до останньої сторінки, не відпускаючи навіть для "поспати", що й трапилося зі мною)))

Власне, долі героїв, як і основну нитку сюжету, можна передбачити майже з перших сторінок роману. Але від цього читати не стає нудно, бо починаєш не просто переживати за Оксану, Сашка, а проживати разом із ними оті всі життєві перипетії. Чому? Певно, тому, що вони - такі ж, як багато хто з нас, і роблять ті ж помилки: або спочатку хочуть щастя близьким, а потім - собі; або ж чекають, доки щася саме до рук упаде; або ж просто за щастя сприймають щось інше...
Оксана дбала про те, щоб у доньки був батько й нормальна (хоча чи може бути родина, в якій обоє зраджують один одного, нормальною?) сім'я. Сашко замість добиватися кохану жінку, мовчав і чекав, доки вона сама за нього все вирішить і повіситься на шию (грубо, але так воно часто і з багатьма хорошими людьми трапляється). Найбільше здивувала Поліна, готова заради достатку й роскоші не лише терпіти побої та знущання старого коханця, а й навіть виправдовувати його. Але озирнімося навколо: скільки жінок мислять подібно, прямо кажучи, продаються хто - дорожче, хто - дешевше, переконуючи себе й інших, що в цьому й полягає щастя?
Дуже мене порадував фінал - містичний та відкритий: так і незрозуміло, справді вдалося Сашкові повернути час й усе виправити чи то просто витвір його хворої уяви? Дуже хочеться, щоб перше було правдою. Хоча точно знаєш: у житті так не буває, у житті ми не маємо права схибити, бо ніякого Часобога нам не зустріти... А шкода...))

Это цитата сообщения ИВЭ Оригинальное сообщение

Павло Тичина ВІЙНА

[700x466]
І

Кладусь я спать.
Три янголи в головах стоять.
Один янгол — все бачить,
Другий янгол — все чує.
Третій янгол — все знає.

І приснивсь мені
Син.

Наче він сам проти ворога ставає.
А той обступає, просто в груди рубає!
(Перший янгол вид свій закриває).

І ніби поле рівне, рівне та зелене.
І вітер стеле спів: "Прощайте, нене!"
(Другий янгол із хрестом до мене).

І вітер стеле: "Не сумуйте, смерті той не знає,
Хто за Вкраїну помирає!"
(Третій янгол серце звеселяє).

І приснився мені
Син.


II

Праворуч — сонце.
Ліворуч — місяць.
А так — зоря.

— Благословляю, синку, на ворога.
А він: матусю моя!
Немає, каже, ворога
Та й не було.
Тільки й єсть у нас ворог —
Наше серце.
Благословіть, мамо, шукати зілля,
Шукати зілля на людське божевілля.
Звела я руку до хреста —
Аж коло мене нікого нема.
Тихо, лиш ворон: кря! кря!..

Праворуч — сонце.
Ліворуч — місяць.
А так — зоря.

[395x543]
Як потрібно перечитувати книги! Це дає нам можливість не лише по-новому прочитати/побачити/усвідомити/відчути сам твір, а й завважити й роздивитися ті зміни, які сталися в нас самих за час між прочитаннями.
Власне, роман Винниченка й зробив це зі мною. Пам'ятаю, хоч і дуже смутно, як читала його в університеті, пам'ятаю не саму книгу, сюжет, героїв, а викликані нею емоції. Якщо порівняти з тими, які отримала сьогодні вночі, перегорнувши останню сторінку книги, то складається враження, що її читали дві різні людини...
Але досить про мене))

Щодо книги, то мало чого мені траплялося в українській літературі настільки емоційного, як "Записки...". Причому, твір викликав не лише стандартні (якщо можна так сказати) емоції, а й шквал відчуттів: запахів, звуків, холоду й тепла, сонця й дощу. Винниченко - художник не тільки в плані пензля й полотна, а й у плані слова - так перенести читача у книгу може лише Майстер.
Лише Майстрові під силу створити такий складний образ, яким вийшов Михайлюк. Він - багатовімирний, багатовекторний, він - справжній, бо - не хороший і не поганий, не дурний і не розумний, не добрий і не злий... І не ніякий, хоч як напрошується це слово після попередніх))) Він - живий і звичайний, яких багато... А ще він - чоловік з усіма чоловічими плюсами й мінусами...
Я промовчу про Мефістофеля-постреволюціонера, Мефістофеля-друга, Мефістофеля-коханця. Я хочу поговорити про Мефістофеля-батька.

Він дозрів до того, аби стати батьком. Але він готовий любити без пам'яті Андрійкаі категорично не готовий мати дитину від Клавдії.
Він готовий взяти на себе відповідальність і виховання як Андрійка, так і Міки, але не готовий зв'язати себе ні з однією з жінок-мам.
Він так боїться залежності від когось, що готовий вбити власну дитину.
Але він так любить свою дитину, що йому не стає сил убити її.
Зрештою, батьківська любов перемагає все. Щоправда, лише на етапі завершення книги, бо що далі сталося з Кирпатим Мефістофелем - невідомо...

Цікаві й жіночі образи роману. Й жертовна Олександра, й жорстка Варвара, й слабка Клавдія, й нещасна Соня. Всіх їх я по-своєму розумію. Окрім Шапочки, яка великодушно дозволила Михайлюкові вбити дитину... Може, в мені зараз киплять материнські гормони і я ставлюся занадто упереджено до всього, що пов'язоне з дітьми, але один цей факт великодушного дозволу на вбивство дозволяє мені справжнім Мефістофелем назвати саме цю нібито ніжну, розумну й щиру Шапочку...

Это цитата сообщения Sergey1958 Оригинальное сообщение

Сказочный Киев

"Сказочный Киев" - проект, реализованный этим летом с участием известных украинских селебритис. Задача зрителя - узнать их в роли сказочных героев и попробовать угадать место в Киеве, где прошла съемка. Приятного путешествия!


[604x604]

>>>>>>>>>>>>

Это цитата сообщения LNora Оригинальное сообщение

Gerald Harvey Jones (born 1933, American painter )

[554x700]
Ещё...

"Мій Аттила Марсель" (Attila Marcel), Франція, 2013.

Неймовірний фільм! Отримала катарсис, не побоюся цього слова))
Не вірте тому, що написано в описі. Це - арт-хаус, драма, навіть детектив, але тільки не комедія... Так, посміхнутися фільм змушує, навіть посміятися пропонує подекуди, але - не реготати... В певний момент я навіть просльозилася, тож...
Фільм про людей. Про різних-різних дорослих людей, всередині у кожного з яких живе дитина. У головного героя внутрішня дитина сильніша за його дорослого, що заважає йому бути щасливим... Але зрештою, не без допомоги добрих людей, у нього все виходить: і звільнення, і розуміння, і щастя...
А ще стрічку варто слухати - в ній багато-багато гарної музики! Якщо вам буде нудно (декому, підозрюю, таки буде), перемкніть фільм на кінець і послухайте музику...
Ну, і для залюблених у Францію: це справжній Французький фільм!

"Готель "Гранд Будапешт" (The Grand Budapest Hotel), США, Німеччина, Великобританія, 2014.

Ой як сподобався фільм!
Найперше - якоюсь стильністю! Це - й оповідь від першої особи, і тонкий гумор, й красивенні декорації у стилі листівок початку минулого сторіччя, і якась дуже прочитувана книжність - от все одно, що я читала, а не дивилася))
Історія - детективно-пригодницька. Трохи історії. Трохи гумору. Трохи романтики. Загалом - дуже смачний коктейль вийшов))

"Повстання планети мавп" (Rise of the Planet of the Apes), США, 2011.
"Планета мавп: Революція" (Dawn of the Planet of the Apes), США, 2014.

Фільми розповідають про те, як так вийшло, що герой "Планети мавп" повернувся вже не на людську Землю. Ще не до кінця розказали, бо наступна частина має вийти у 2016-му. Вже чекаю, тому що історія дуже захопила.
Історія вкотре підтвердила думку про те, що не в завнішній шкурі справа: і звір буває людяним, і людина - звіром...

"Голодні ігри: і спалахне вогонь" (The Hunger Games: Catching Fire), США, 2013.

Оскільки від прочитання книги минуло достатньо часу, аби забути деталі, то друга частина екранізації "Голодних ігор" сподобалася більше, ніж перша.
Яскраво, гарно, захоплююче...

"Чорний лебідь" (Black Swan), США, 2010.

Фільм психологічно дуже важкий (хоча й гарно знятий, а гра акторів - дуже класна). Я не розумію героїню зовсім. Може, то я така - не здатна на жертву заради досягнення мети, але жертвувати своєю душею, своїм життям в реальності, щоб зіграти головну роль на сцені? То занадто...
Мабуть, з точки зору героїні, а скорше - її мами, воно того врате. Успіх - то саме те, чого обидві (чи обидві, втім?) прагнули. Мабуть, зірка балету все одно лишається зіркою, навіть якщо вона з покаліченою душею, несповна розуму та глибоко нещасна... Мабуть, одна велика радість (але чи таки радість?) варта цілої купи маленьких, більших, різних радостей життя, від яких Ніна відмовилася... Але я її не розумію...
І ще... Чи дісно Ніна хотіла отого "щастя"? Чи то було "щастя", мрія її мами, котра з дитинства затюкувала доньку? Хоча, як на мене, все одно відповідальність за скоєне - на доньці, вона ж - доросла свідома людина, могла не послухати маму, зробити по-іншому...
Ще про отой шлях до мети - по головах, по трупах... Навіть по трупу своєї душі... Воно того варте?

Бернард Вербер "Муравьи".

Как-то сделала ошибку, начав знакомство с творчеством этого писателя с "Танатонавтов". Книга мне не понравилась (я уже об этом писала где-то здесь, повторяться не буду). Но, начитавшись очередных восторженных отзывов о творчестве сего неординарного человека, решилась взяться за знакомство поближе еще раз. И не прогадала. Потому что "Муравьи" - отличная книга с отличным сюжетом, отличными (и не только в значении - хорошими, но и - не такими, как у всех) мыслями, отличной информацией о том, чего мы не знаем, потому что не углубляемся...
Автор же углубился: в муравейник, в вопросы сосуществования цивилизаций, в потребность мышления "по-другому", нешаблонно...
С удовольствием прочту продолжение трилогии...

Аркадий Стругацкий, Борис Стругацкий "Пикник на обочине".

Классика - что еще сказать? Перечитывала. Возвращалась в детство, когда впервые прочла "Пикник...". Вспоминала-переглядывала фильм Тарковского. Лучше поняла мужа-"сталкера"-страйкболиста))) И думала о том, сколько мы не видим за ярлыками; не видим, потому что стараемся объяснить себе понятными нам самим словами то, что нам понять не дано; не видим, потому что склонны упрощать, все упрощать: и науку, и людей, и чувства... Потому что так проще... Вроде бы...

Ірина Вільде "Метелики на шпильках", "Б'є восьма", "Повнолітні діти".

Трилогія класика української літератури. Класика, твори якої чомусь у школі не вивчають. А даремно. Бо треба. Бо не так багато в українській літературі такого чисто жіночого чтива - це раз. Два - бо оживає на сторінках її книг Буковина, маловідома жителям інших регіонів України (як-от мені, полісянці). Три - бо вона по-справжньому українська письменниця!
Трилогія розповідає про дівчинку-дівчину з буковинського села Дарку Попович, доньку народного вчителя. Українку. В Румунії. Це важливо, бо коли в першій частині пи спостерігаємо за підлітком, за її дорослішанням, муками перехідного періоду та першої любові (ой як часто я у Дарці впізнавала себе у свої 12!), то у повісті "Б'є восьма" у дівчині зароджується свідома українка-борець за свої права. Усвідомлення оцієї потреби боротися, протистояти зрумуненню, доводити свою українськість - болюче. І Вільде точно й дуже майстерно описує всі порухи, сумніви, прагнення душі й розуму юнки. Складні стосунки між дівчатами-однокласницями, дружба й розчарування, кохання й біль - ці явища теж важливі, як же ж без них? І коли Дарка вибирає правильний (на думку свою, авторки та й читача) шлях - аж зітхається із якимось полегшенням.
Мені було шкода, що між подіями другої й третьої частин минуло аж вісім років. Бо ж у "Повнолітніх дітях" зустрічаємо вже дорослих людей. Подорослішало й прагнення до боротьби за права українців. Воно вже більш критичне, більш осмислене, не руйнуюче, а створююче... Хоча результат, власне, один і той самий, тобто - мінімальний... Інакше ставиться героїня й до себе самої - теж осмисленіше, критичніше, розуміючи, що життя не може дати їй усе й намагаючись взяти хоча б по-мінімуму... Але вчасно спам'ятовується...
Дуже сподобалися стосунки Дарки із батьками. Мені якраз атких н евистачало)) Тож маю можливість виправитися - вже як мама))

Марія Матіос "Кулінарні фіґлі".

Власне, це - книга рецептів, у тому числі й карпатських, пов'язаних між собою порадами жіноцтву щодо того, як звабити-привабити-утримати-зробити щасливим чоловіка. Ну, й трошки - себе саму. Й оте "трошки" мені зіпсувало задоволення від книги. Ні, я не егоїстка (як і більшість заміжніх жінок, бо нам займатися егоїзмом ніколи))), я знаю, що значить смачна їжа для родини (не лишень для чоловіка), я не проти кухні, але... Чи ж можна (хоча авторка стверджує, що навіть треба) отак-от всенький час думати над тим, що і як приготувати, як подати, де посміхнутися, де промовчати, куди тицьнути пальчиком, а куди стрельнути оком? Власне, чи не єдиний висновок, який я зробила собі по прочитанню цієї насправді цікавої (бо ж Матіос!) книги: не господиня я, ой не господиня... Бо й такої кількості страв, яку радить авторка, навіть на свята не готую; бо більшість рецептів, які пані Марія називає "простенькими", для мене таки заскладні (або ж я залінива для отих витребеньок); бо розділ про заготовки на зиму просто прочитала, а не занотовувала дещо, як із іншими рецептами...
Але - то виключно мої проблеми)) А книгу, дівчата-жіночки, прочитайте, багато чого корисного знайдете для себе. А чоловіки, крім корисного, наткнуться ще й на багато цікавих речей, упевнена)) А може, й до кухні забредуть тоді, коли дружини вдома не буде, та й приготують для неї якихось фіґлів))) А що хіба?

Это цитата сообщения Irina_Karpenko Оригинальное сообщение

Кардиган Блюз опадающих листьев -мое хобби мои работы

dalee- Foto, SXEMY

Это цитата сообщения Tigress_of_Ukraine Оригинальное сообщение

Петриківка - душа України. Європетриківка

Оригинал взят у в Петриківка - душа України. Європетриківка"Помилуватись тут (майже півсотні фото)..."

[495x700]
Книгу Дудинцева "Белые одежды" перечитывала дважды. И еще перечитаю - столько в ней мудрого и честного о добре и зле, о лжи и правде, о людях...

"Не хлебом единым" - практически о том же, хотя, как по мне, слабее. Правда, в ней акценты немного по-другому расставлены: побеждает не столько правда, сколько сила человека: внутренняя, настоящая, которая есть далеко не у всех.
Главный герой - изобретатель. Живет в 40-ые годы прошлого века. Да, в СССР, да, после войны, да, в эпоху удивительного возрождения страны, которое сейчас часто вспоминают, ставя его в заслуги не людям, делавшим свою работу, а одному человеку-вождю... Но я отвлеклась... Итак, герой, как и большинство граждан СССР в то время, готов все самое лучшее в себе отдать стране. Да вот беда: оно никому не нужно! Нет, не страну имею ввиду, а людей, которые этой страной управляют, тех, кто взобрался на вершину и не хочет ее уступать кому бы там ни было, особенно тому, кто умнее, сильнее, честнее... Чиновничья махина перемалывает с одинаковой скоростью и одинаковым аппетитом всех подряд. И только единицы могут выжить: не столько благодаря своим качествам, сколько - простому везению, везению, в первую очередь, на людей.
Странное дело, но таких людей, готовых пожертвовать "жирной едой" (во имя которой большинство готовы "терпеть унижение, лгать и предавать"), - очень мало. И тогда было. И сейчас... Но то, что они есть, уже вселяет надежду... Главное - не молчать, не прятаться, гореть и, как факел, притягивать к себе подобных.

У Дудинцева много интересных наблюдение о человеке. Например, об отношении обывателя к тем, кто хоть немножко не такой, как они. Это - изощренные издевки, смех, подначки - в лучшем случае и уничтожение - в худшем. Потому что нельзя быть иным, нельзя выделяться, нельзя собой унижать других...
Еще: о мыслях чувствами. Тот, кто умеет слышать и слушать свои чувства, имеет намного больше шансов встретить единомышленников...
Еще: о праве на счастье. Счастье можно найти в том, что обыватель считает несчастьем... Ну, и наоборот...

Интересный факт: говорят, что именно с этой книги, увидевшей мир в 1956 году, началась хрущевская оттепель. Не так давно был снят фильм по мотивам романа. Но, прочитав несколько отзывов, фильм смотреть не решусь: кажется, Дудинцева там совсем превратно истолковывают...

И - цитата, говорящая о многом: "Сидит перед тобой русский человек и грозит тебе великой опасностью - тем, что ты можешь в своей стране стать гением! Нельзя, нельзя быть рекой, можно быть только каплей".
Актуально всегда, не правда ли?

Не мое. Но подписываюсь...
Отсюда: http://zabavakrasava.livejournal.com/826465.html

Когда я пишу посты о пассивности донецкой и луганской области, или о том, что я злорадно улыбаюсь когда начинает ныть какой-то крымчанин, который ранее кричал "крамваш", или о том, что большинство россиян начинают вызывать уже не сочувствие, а гадливость из-за своих поехавших мозгов -

я в этих случаях не ненавижу и не пытаюсь раздуть вражду.

Я просто называю вещи своими именами, и хочу чтобы люди тоже называли их своими именами. Читать далее

Это цитата сообщения Милиана_ Оригинальное сообщение

На YouTube з'явились канали зі старими українськими мультфільмами

Як пише Корреспондент.net  В описі каналу на YouTube сказано, що в ньому зібрана повна колекція мультфільмів студії Київнаукфільм і Укранімафільм починаючи з 1961 року.

[700x116]

Переходимо до каналу UkrAnima.ua, приємного перегляду !!!

[700x114]

Ось ще один ukranima, приємного перегляду!!!

Друзі я Вас люблю приємного Вам перегляду! 

Гинтаутас Мажейкис (Gintautas Mažeikis) – доктор философских наук, профессор, заведующий кафедрой социальной и политической теории университета Витаутаса Великого (Каунас, Литва), руководитель магистерской программы «Социальная и политическая критика», а также исследовательского кластера «Практическая философия». Защитил диссертацию «Ренессансное символическое мышление» на философском факультете Вильнюсского университета (1996). В основу габилитации (habilitation) в Вильнюсском университете (2008) была положена монография «Прагматика и аналитика философской антропологии». Автор шести монографий (на литовском языке).

С ним беседует методолог, один из основателей Летучего университета – Владимир Мацкевич.

Владимир Мацкевич. Гинтаутас, о трикстере и трикстерстве мы знаем из анализа древней мифологии, из исследований социальных отношений в традиционном обществе. Но современное общество пусть и не в полной мере соответствует идее открытого общества, но уже далеко и от традиционного. Что может дать перенос идеи трикстерства для современного мира и общества, для его понимания?

Гинтаутас Мажейкис. Модель трикстерства может использоваться как для анализа современной литературы, например «Улиса» Джойса, так и быть моделью, которая используется писателем для создания литературных текстов, такую модель мы находим у Виктора Пелевина в некоторых его мифологических, сказочных, культурологических романах. Я рассматриваю не фигуру трикстера, а трикстерство как некую модель или гештальт, который привносится в культуру и является примером для поведения некоторых людей, вызовом. Модель трикстерства является результатом современного осмысления древних текстов, литературы и мы смотрим, как она работает и работает ли. Этот гештальт используется для политического осмысления самозванства в России, потому что эти образы невозможно осмыслить с помощью модели макиавеллиста или традиционного героя. Рассматривая модель трикстерства, важно определить, как она работает в культуре, в различных сказках, литературе, кино и чем конкретная личность будет отличаться от этой модели. Важно подчеркнуть, что это антропологическая, семиотическая модель никогда не совпадает с конкретной личностью и поведением этой личности, но, тем не менее, чтобы понять действия этой личности мы можем использовать данную модель. Для использования модели трикстерства нужно ее охарактеризовать, определить содержания понятия. Основными характеристиками этой модели являются изменчивость, творчество, авантюризм и самозванство. Читать далее

[200x285]
Це - найкраща книга авторки з тих, які я вже прочитала. На мій смак, звісно)))
Роман такий жіночий, що аж диву даєшся: як можна отак чесно й відверто вивернути читачам найпотаємніше із наших душ? Й оті внутрішні порожнечу й холод при зовнішній повноті жіночого щастя. Й шалене бажання відчути себе слабкою, ніжною й тендітною після волочіння на собі робочих, побутових та родинних обов'язків, яких часто ніхто не те що не оцінює, а навіть і не помічає. Й палке прагнення любові, не любові-звички, любові родинної, любові, бо шлюб, а палкої любові-кохання, до тремтіння в колінах, серцевої тахікардії й танцюючих зір в очах чоловіка, здатного дарувати такі необхідні, життєво необхідні (що б там не говорилося всує) жінкам увагу й романтику.
Героїня, як і більшість із нас, цього воліла не помічати й тим більше, не визнавати усвідомлено. Але підсвідомість вважала інакше й прислала сни... Спочатку це були сни, які потім перетворилися на реальність. Паралельну реальність. Спочатку, так)) А потім паралельна реальність стала справжньою... А потім стався хеппі енд! Такий жіночий-жіночий!
Але поки до того йшлося, читач встиг зазирнути у кілька потаємних куточків України й завважити різницю між жителями міст і сіл, приміських сіл і глибинки, центральної України й Західної. Як вчений-етнограф, авторка на цьому добре знається, а як її читачка, тепер і я трохи більше тямлю в причинах того, чому ми такі різні.
Поки до того йшлося, читач доткнувся до містики, фольклору та історії, мимохіть сам занурився в запашний узвар із того всього: в міру солодкий, в міру кислий, в міру наваристий. В ньому щедро плавали пісні, легенди, образи козаччини, живі й мертві, тобто свіжі й сушені-варені)))
Поки до того хеппі енду дійшло, читач - жінка він чи чоловік - не зміг не затямити собі тих основних постулатів, на яких основується різниця між чоловіками й жінками, різнобій між сприйняттям світу цими двома половинами одного цілого, часті протистояння між нами. А затямивши, зрозумівши - зміг стати мудрішим тією мудрістю, яку дає розуміння себе самого(ої).