Это цитата сообщения Jahlighta Оригинальное сообщение

Крутейший проект!!! Позвучим?! ;-)

[308x503]
Одна моя залюблена у книги подруга майже всі їх починає читати... з останніх сторінок. Вона каже, що не зможе покійно слідкувати за сюжетом і долею героїв, не знаючи, чим все закінчиться. Мене завжди дивувало це, бо ж чи не позбавляє знання фіналу насолоди від проживання історії героїв разом із ними, не відаючи, що далі?

Проте нещодавно я сама, вперше в житті, зробила так, як подруга: зазирнула в кінець книги. Прочитавши десь третину "Кімнати", відчула, що не зможу ані спати, ані їсти, ані заспокоїти біль у серці, якщо негайно не дізнаюся, що з п'ятирічним хлопчиком - головним героєм роману й оповідачем - все буде добре.Втім, отримана інформація все-таки не позбавила мене безсоння й глибоких переживань, бо читала роман не тільки як читач, а й як мама, мимохіть переносячи на себе все, що довелося пережити Джеку та його Ма.

Про книгу не можна розказувати, так чи інакше не розкривши її сюжету, чого я не люблю робити. Втім, можете далі не читати, якщо волієте вибирати книгу, як я, - майже наосліп)) Одне пораджу - виберіть цей роман, він того вартий.

Мене ж, як маму, історія Джека та Ма навчила багато чому. Не буде перебільшенням сказати, що знань, а точніше - розуміння того, як виховувати дітей, з цієї трагічної оповіді я отримала набагато більше, ніж зі спеціальної літератури, написаної професіональними педагогами та психологами (хоча такої й дуже мало читала, зізнаюся). Позбавлена волі, любові, турботи, догляду лікарів, нормального харчування й ще багато чого нормального, жінка інтуїтивно розуміла, що і як треба робити, аби виростити й виховати сильну, розумну, щасливу дитину. Вона робила все, що було в її силах, щоб син мав повноцінне (наскільки це було можливо в умовах ув'язнення) дитинство. І тепер, коли під час спілкування мам виникатимуть питання, як навчити, виховати, перевиховати тощо, я радитиму читати Донох'ю. Й сама, схоже, перечитуватиму, коли бракуватиме сил))

Ще одне питання зачепило за живе: суспільство, яке замість співчуття генерує шоу. Будь-що, особливо ж чийсь біль, чиєсь страждання, чиясь поламана доля викликають у нього, у нас усіх, шалений інтерес не тому, що хочемо допомогти, а тому, що це ж цікаво! Це ж навіть прикольно, подивитися на того, кому гірше, ніж тобі, по телевізору, стягнути його фото у свій комп чи телефон, а тицьнути пальцем на вулиці - і зовсім щастя, бо потім можна довго про це всім розказувати й навіть хвалитися, і стати трошки "зіркою"! Що під час цього відчуває той, хто мимохіть привернув геть непотрібну йому увагу, дізнаєтеся з роману...

З книги також можна дізнатися, як бути щасливим, попри всі втрати й негаразди; про що мріють п'ятирічні хлопчики; що таке справжня сміливість і справжня любов; який чарівний навколишній світ, навіть якщо це - лише одна кімната; про те, що наше життя - насправді прекрасне, яким би воно не було...

Погано розумію людей, котрі не терплять свій день народження. Ні, дещо я все-таки розумію: все ближче до смерті, старість не за горами, "грусний празнік", бла-бла... Але ж свято, що не кажіть! От згадайте хоча б народження своїх діток - хіба ж то не найбільше свято у нашому житті? Згадуйте, згадуйте, і не комизьтеся)))

Я свій день народження люблю. Не за щось і не попри щось, а тому, що це - мій день. От особливий він, і все тут. Якийсь рубіж, якась межа, можливість переступити її або ні, оновитися чи лишитися такою ж, право вибору, яке у нас є завжди, але чи не легше зробити його у день ікс?

Поки вчора засинала, згадувала різні свої дні народження, вітання, подарунки. Знаєте, що найбільше запам'яталося? Те, від чого тоді хотілося плакати, а нині - сміятися. Як-от, наприклад, мій 30-ий ДН. Гостей запросила, купа друзів увечері вдома, могорич на роботі, квіти, вітання... А мені так погано, що ледь ноги волочу. Живіт щось не той-во, нудить, їсти не можу, днів три до того мучилася, але ж - святкуємо! Всім весело, а я сиджу в куточку і п'ю замість шампанського чай без цукру, бо погано... Гості розійшлися, відчуваю - все, каюк. Подруга викликала "швидку", завезли мене до лікарні і кажуть: апендицит у вас, от! А потім кажуть: не оперуватимемо зараз, бо в день народження не можна, от! Бо це той самий день ікс, коли все тонке й все може порватися, от!
Зрештою, під ранок, після крапельниць, перед тим, як повести до операційної, вкололи мені якусь штуку, від котрої пробило на ха-ха, та так, що я на питання анестезіолога: як вас звати, грайливо відповіла: Ірина, а вас? Ага, було весело. І все було добре, навіть попри те, що я вирішила заодно провести журналістське розслідування й перевірити дослідним шляхом, як то воно: потрапити до лікарні й нікому нічого не совати по кишенях. Знаєте, все було чудово. (Від дискусій про корупцію і безсовісних лікарів прошу утриматися))))

Або ще один ДН, 35-ий. Я вся така самотня-самотня й майже нещасна, вирішую утекти подалі від усіх й усього, а особливо від зимової сірості й холоду, й опиняюся в Єгипті. Ну, я тут десь тоді ж писала про це... Треба сказати, що мені шалено пощастило і з бронюванням готелю, і з останнім місцем у літаку, і з гарним настроєм шефа, який отак-от відразу погодився відпустити мене на два тижні, бо все вирішилося і реалізувалося буквально за день. Вже там, посеред пальм і квітучого гібіскусу, регочучи, як ненормальна, від відчуття сонця на оголеній шкірі (після шуби й 10-градусного морозу то було справжнім щастям!), я згадала про одну чарівну властивість дня ікс, про яку мені довго талдичила колега, начитавшись езотеричних газеток. Мовляв, щоб повренути шлях долі в інший бік (якщо тобі не подобається, звісно, той напрямок, куди вона тебе штовхає), треба свій ДН проігнорувати, не святкувати, не приймати вітань, забути про дату, навіть паспорт не читати, і тоді... Телефон я справді вимкнула)) А от забути не вийшло, бо натовп співаючих арабів знайшов мене в ресторані під час вечері, вручив торт, засипав квітами, до них приєдналися ті, з ким я встигла зазнайомитися і... Свято вдалося)) Потім була романтична прогулянка нічним пляжем під пальмами з чарівним юнаком (вибрала з-поміж прихильників наймолодшого, а що? Від дискусій про поведінку чемних дівчаток прошу утриматися))), свіжі полуниці і... переляк від стрільби десь у центрі міста, куди пішли наші знайомі гуляти. Переляк, бо тоді якраз в Єгипті творилася революція і було страшно дивитися телевізор, так багато у ньому брехали про жахіття нашого насправді умиротвореного відпочинку... Стрілянина виявилася весільним феєрверком))

Але я трохи відволіклася. Я про день ікс же ж мала розказати. Так от: щось у тій газетці було таке написане, що... справдилося. Бо вже наступний ДН я святкувала з коханим законним чоловіком в очікуванні маленького дива, котре вже почало штовхатися в моєму животику. Для повноти картини про чарівність дня ікс треба зазначити, що до того ми з майбутнім чоловіком не були знайомі. Ну, в реалі, у всякому випадку))) А от тут, у щоденниках, вже спілкувалися на повну... Ну, ви в курсі)))

Я, до речі, зробила собі подарунок до дня ікс: новий блог. Тож якщо хтось із вас є на блогспоті, то запрошую, бо щось мені там самотньо поки що: http://saulelobis.blogspot.com/

Щиро дякую за вітання! Не встигаю навіть ваші листівки переглядати, так їх багато... Дякую)

Это цитата сообщения непослушник Оригинальное сообщение

Запад — это не страна или группа стран, Запад — это уровень развития.

[604x340]
[604x453]
Джозеф Брама, англичанин, всю жизнь изобретавший станки, замки и гидравлические прессы, в 1778 году придумал ватерклозет с поплавковым клапаном. Век был неспешный, поразмышляв еще пять лет, Брама придумал винтовой водопроводный кран. Через несколько десятилетий после Брамы седобородый лорд Кельвин усовершенствовал кран, создав смеситель, который позволяет человеку не мучить себя попеременно ледяной водой и кипятком, а сделать воду приятной температуры. И кто скажет теперь, что это изобретение, позволяющее миллионам людей от Токио до Лиссабона и от Аляски до Австралии ежедневно наслаждаться мягким теплым душем, — дало человечеству меньше, чем сооружение пафосных пирамид или героические полеты в космос?

Первый лифт на паровом двигателе начал поднимать людей в Америке в 1850 году. Это была примитивная платформа, ездившая по шпалам, но здесь важны мотив и идея. Механик, чье имя исчезло из истории, был одержим мыслью о том, что человек не должен мучиться, преодолевая сотни ступенек. А если у него больные ноги? В 1861 году еще один янки, Элиша Грейс Отис, запатентовал электрический лифт и «ловители» — приспособления, не дающие лифту упасть в шахту при обрыве каната. Без лифтов были бы невозможны не только небоскребы, но и все иные современные дома, без упорного труда Элиши Отиса и его хитроумной головы смертность в падающих лифтах превышала бы смертность при авиа- и автокатастрофах.

Московское метро прекрасно. Но чем бы оно было без эскалаторов, которые изобрел американец Чарльз Сиберг? За 35 лет до открытия станции метро «Сокольники» в Москве он запустил первую движущуюся ступенчатую лестницу на Парижской выставке 1900 года.

Лифты, эскалаторы, водопроводные краны, смесители, душевые кабины, миксеры, кофеварки, тостеры, смартфоны, флешки, диски, компьютеры, роутеры, микроволновки, хлебопечки, телефоны — во всемирном гипермаркете всевозможной техники, созданной для того, чтобы сделать жизнь людей удобной, быстрой, эффективной и приятной, — нет ни одного аппарата, созданного в России. Все эти вещи пришли с Запада. Даже зубная щетка пришла к нам оттуда. Вот уже 200 лет вал удобных приспособлений, помогающих жить приборов, сложных конструкций, встроенных в простые вещи, аппаратов для дыхания, питания, передвижения, общения идет с Запада по всем пространствам земного шара. Навигаторы сильнее меняют жизнь людей, чем 3 тысячи лекций по географии. Без холодильников и газовых плит цивилизация невозможна.

Первый бытовой серийный холодильник был выпущен в 1927 году в Америке компанией General Motors. Модель называлась Monitor-Top, работающие холодильники этой марки до сих пор иногда продаются на eBay. «Газпром», конечно, национальное достояние, он оперирует месторождениями и миллиардами, трубами большого диаметра для континентов и хранилищами для народов, но первую газовую плиту для отдельного, конкретного, частного человека соорудил в США в 1825 году не известный мне по имени механик с разводным ключом в руке и набором гаек в кармане. Джеймс Шарп в Англии в 1834 году уже продавал газовые плиты. Первую он поставил у себя в доме для собственной жены. О Джеймсе Шарпе в истории осталось немногое, но точно известно, что он страдал, зная, что жена замучилась разжигать огонь в печи и отмывать свои маленькие пальчики от угля. Кто был премьер-министром в том году в Англии, мы не помним, Британская империя развалилась и сгинула, а газовые плиты памятником Джеймсу Шарпу и его любви стоят в домах по всему миру и дают людям удобство жизни, теплую еду, горячий чай.

Весь современный мир создан изобретателями — без них мы до сих пор бегали бы пешком на 10-й этаж, крутили ручки мясорубок до остервенения, ходили на работу с лопатами в руках и кремнем в кармане. Эта участь нас миновала, потому что Запад — иными словами, удивительное сочетание теории и практики, философии и теологии, идеалов и денег, демократии и технократии — смог создать наш мир с саморазмораживающимися холодильниками, интеллектуальными стиральными машинами и соединенными в сети компьютерами. Жизнь всего городского населения Земли, в том числе и тех, кто ненавидит Запад, создана Западом в его мощном творческом движении к эффективности и комфорту.

Изобретателей в России было не меньше, чем на Западе, изобретатели у нас были даже в ГУЛАГе. Тут важно, кто сумел увидеть в наборе схем или в математическом расчете новую реальность жизни, бизнес-план, потребность, благо для множества людей. Метод ядерно-магнитной резонансной томографии запатентовал в 1960 году советский ученый В.А. Иванов, но томограф как медицинский аппарат для Читать далее...

Юстейн Гордер "Апельсиновая Девушка".

В последнее время меня очень увлекают произведения авторов из Скандинавии. Мне интересны их мировоззрение, ценности, восприятие себя и мира, да тот же быт, привычки, традиции. Мне импонирует какая-то неторопливость рассказа, как и жизни, кажущаяся, скорее всего, но...
Правда, пока что ничего лучше "Фрекен Смиллы и ее чувства снега" Питера Хёга мне пока не попадалось. Многого ожидала от "Апельсиновой Девушки", но, как часто у меня бывает, ожидания были завышены, хотя книга довольно интересна.
Интересна, в первую очередь, поднятым вопросом о связи детей с родителями, о взаимопонимании, о близости и умении разговаривать на равных. Сколько из нас знают историю встречи и любви своих родителей? Сколько слышали их откровенный рассказ о чувствах, страхах, надеждах? Со сколькими из нас родители говорили, как с равными, о любви, о разлуке, о счастье и разочаровании? Кто может поднять руку, тот, по-моему, счастливчик)))
Герою книги, подростку, можно сказать, тоже повезло, если, конечно, закрыть глаза на то, что его отец умер, когда мальчику было всего четыре. Но, ожидая смерти, больной отец думал о сыне не только, как о малыше, которому придется расти без него, но и как о взрослом человеке, которым он станет в будущем. Письмо, найденное в тайнике, сделало близкими не только сына и отца, которого мальчишка почти не помнил, но и сына с мамой, о встрече с которой и рассказал отец в своей истории.
Книга интересна еще и тем, что в ней автор применяет любимый мной прием реальности передвижений героев, скрупулезно называя улицы, дома, мосты, реки... Такая себе виртуальная прогулка Осло и пригородом))
То, что не понравилась: многочисленные повторы - действий, мыслей, впечатлений, вопросов, как в письме отца, так и потом, в пересказывании и комментариях сына. Понимаю, что книга написана для подростков и на некоторые моменты автор таким образом обращает более пристальное внимание читателя, но меня это немного раздражало. Да и надо же к чему-то прицепиться, а то в последнее время мои отзывы стали слишком уж положительными и хвалебными)))

Джон Гришэм "Дело о пеликанах".

Ой как давно я не читала детективов! Так давно, что отвыкла, похоже, от напряжения, которое неизменно вызывает хорошо закрученный детективный сюжет. Чтобы избавиться от него, книгу пришлось срочно дочитывать, невзирая на глупую ночь за окном))
Дочитала. И, честно говоря, немного разочаровалась. Не книгой вообще, а финалом, который показался мне слишком, очень-очень слишком слащавым! Нет, я искренне болела и переживала за героиню, я очень надеялась, что она останется в живых, но... Как-то не так мне это представлялось. Хотя финал - яркий, красивый, теплый и солнечный.
О книге вообще. Это - первый роман Гришэма, попавший мне в руки. Не скажу, что он вызвал у меня тот восторг, который должен был вызвать, судя по отзывам о творчестве писателя. Первая треть показалась очень затянутой, мрачной-мрачной, наполненной безысходностью и тоской, но желания отложить книгу это все-таки не вызвало. Зато со второй половины читалось увлеченно, а местами и запоем)) Особенно понравилось описание работы маститых американских журналистов, коллеги все-таки)) И захотелось выйти на работу, вот...))

Это цитата сообщения Irinuchi Оригинальное сообщение

Када [сухое пирожное или оригинальное печенье]

в Грузии када - давольно таки привычная сладкая выпечка
всегда почему-то обходила ее стороной, а оказывается делается очень легко и быстро
набор необходимых продуктов так же прост и не дорог, а на выходе 2,5 противен вкусняшек

[600x300]

рецепт ===>

Гурт "Еней" (Польща) присвятив пісню "Біля тополі" українським військовим які загинули за Україну.





Тихо надворі і тільки чути як,
Як матері слова летіли,
Летіли в ніч до козака.
Бачиш сину мій свічка не згаса
До віку буде вже горіти,
Горітиме вона.
Молодий юнак, молодий козак

Там біля тополі калина росте
Мамині очі чекають тебе
Сива у розпачі плаче
Сина все чекає та в Бога вже його душа.
Мам я в бою за волю пішов в далечінь,
За правду і долю нових поколінь,
За тих, хто у морі далеко
І крилами лелеки повернуться живі.

Рік вже проминув, прийшла нова весна
А спокою в душі не було, не було тай ще нема
Там батько змучений, сам торує шлях
По ньому мав іти син його, а його вже нема.
Молодий юнак, молодий козак

Там біля тополі калина росте
Мамині очі чекають тебе
Сива у розпачі плаче
Сина все чекає та в Бога вже його душа.
Мам я в бою за волю пішов в далечінь
За правду і долю нових поколінь
За тих, хто у морі далеко
І крилами лелеки повернуться живі.

Это цитата сообщения Ирина_Зелёная Оригинальное сообщение

Шикарные модели - *Журнал мод* №583

[543x700]

 

Смотреть дальше..

Это цитата сообщения sonechny Оригинальное сообщение

Много идей для рисования.Обводим руки с детьми.

Идеи для рисования.Обводим руки с детьми.

Читать далее...

[199x300]
Давно мені не траплялося в українській літературі, зокрема, в сучасній, книг із особливою, глибокою філософією. (Якщо я щось подібне пропустила, буду вдячна за підказки.))) У "Писареві..." така філософія - це й ідея, і сюжет, і герої, і їхні вчинки та думки, а особливо - відчуття й емоції. Якщо з книги хочеться виписувати цитати, якщо деякі з них збігаються із твоїм світоглядом, можна сказати, що читачеві, цебто мені, дуже пощастило.))

Щоправда, не з усіми постулатами (саме так чомусь сприймалися мною думки, викладені в повісті) я погодилася. З певними хотілося сперечатися, а з деякими - сперечатися до хрипу, наводячи багато прикладів для їх спростування й переконуючи, що насправді - все навпаки. От тільки чи не себе саму я переконувала? Бо тоді кого ж? Автора? Інших, невідомих мені, читачів? Але ж у кожного з нас - своє життя, свій життєвий, а головне - духовний (чи душевний?) досвід, відповідно до якого ми сприймаємо в тому числі й книги, тож переконувати інших - зайве. От і не буду))

Притулок - це таке місце, де люди, втративши все, навіть надії - всі, крім однієї: потрапити до цього дивного місця, - отримують можливість знайти себе. Не у реальному світі, не у фізичній іпостасі, не серед людей, а у власній душі. Можливості в усіх однакові, а от шлях-пошук кожен із героїв проходить свій. Так само, як і Писар Східних Воріт, котрому ще важче, адже він, на відміну від прибульців, зламаних зовнішнім, світом втратив щось своє, внутрішнє, надглибинне...

Дуже хочеться почати говорити цитатами з книги, але не буду. Один із висновків, які я зробила для себе, звучить якось так: не мета важлива, і не результат, а те, яким шляхом ти до цього йдеш і як ти свій шлях проходиш.
Щодо мене, то я - на середині шляху розуміння філософії Галини Пагутяк, який продовжу читанням "Писаря Західних Воріт Притулку".

усе буде добре і все буде просто
пітьма на пітьму наповзає мов хмара
для світла залишиться крихітний острів
та буде той остров у кожної пари

усе буде добре для доброго слова
для доброї думки і доброго діла
та світ буде важко почати віднова
і бога зачати із грішного тіла

усе буде добре під небом померклим
у сутінках дня і у темряві ночі
та буде непросто забути померлих
й простити гріхи материнські і отчі

усе буде добре як поміж собою
живих не ділити на свого й чужого
та буде нелегко із іскри малої
роздмухати вогник і сонце із нього

найважче на світі – і кожен це знає –
свобода у виборі власного світу
пітьми як такої насправді ж немає
це – лиш добровільна відмова від світла

і вибір такий не складніший дилеми
пройти по мосту чи зіскочити з мосту
тож я собі вірю що все недаремно
й усе буде добре.. і все буде просто..

(с) Юрко Іздрик, 25.01.15

Это цитата сообщения Вперед_с_Надеждой_идущая Оригинальное сообщение

Книги для мобильных телефонов

Это цитата сообщения beautiful__life Оригинальное сообщение

ЯЗЫКОВЫЕ СОЦИАЛЬНЫЕ СЕТИ

1. Babbel ( www.babbel.com) – портал, на котором вы можете практиковаться в разных языках, иметь доступ к словарю и интерактивному онлайн курсу.
2. Lang-8 (lang-8.com) – вносите текст на изучаемом языке, а носитель языка исправит ваши ошибки.
3. Busuu ( www.busuu.com/)– помимо практики, здесь можно пользоваться справочниками по грамматике и иметь доступ к интерактивному обучению
4. SharedTalk (www.sharedtalk.com/) – большое количество иностранцев, больших и частных комнат для общения на выбранном вами языке
5. italki (www.italki.com/) – сайт, где можно найти людей и материалы, помогающие изучать язык. Здесь говорят на более чем 100 языках!
6. interPals ( www.interpals.net/) – сообщество, изучающих иностранные языки. Есть форумы на разные темы, можно найти друзей для переписки.
7. LinkQ ( www.lingq.com/) – помимо общения, вы можете воспользоваться помощью преподавателя, вести собственный блог и участвовать в дискуссиях.
8. English, baby ( www.englishbaby.com/) – иностранные друзья, бесплатные уроки английского языка, уроки MP3
9. Omegle ( omegle.com/) – общение со случайным собеседником. Возможность анонимного общения.
10. My language exchange ( www.mylanguageexchange.com/) – 115 языков, 133 страны и свыше 1,5 миллиона участников – для общения на иностранном языке и помощи изучающим ваш язык.

 

[412x259]

Это цитата сообщения Joker-6 Оригинальное сообщение

10 каналов на youtube для изучения английского языка

1. Duncaninchina www.youtube.com/duncaninchina/
2. VOA Learning English www.youtube.com/voalearningenglish/
3. Learn English with Steve Ford www.youtube.com/user/PrivateEnglishPortal/
4. Business English Videos for ESL www.youtube.com/bizpod/
5. Bbclearningenglish www.youtube.com/bbclearningenglish/
6. PodEnglish www.youtube.com/podenglish/
7. JenniferESL www.youtube.com/user/JenniferESL/
8. Real English www.youtube.com/realenglish1/
9. The Daily English Show www.youtube.com/user/thedailyenglishshow/
10. Sozoexchange www.youtube.com/sozoexchange/

Пряля

Сидить пряля та й пряде —
сніг іде-іде-іде —
нитка рветься де-не-де, —
а вона пряде й пряде.
Вже напряла хуртовин
на шапки для верховин —
на сувої полотна —
на завіску для вікна —
на хустину и укривало —
мало-мало-мало-мало —
сніг іде-іде-іде —
а вона пряде й пряде…

Баба віхола

Баба віхола, сива Віхола…
Баба віхола, сива Віхола
на метільній мітлі приїхала.

В двері постукала, селом вешталась:
— Люди добрії, дайте решето!
Ой, просію ж я біле борошно,
бо в полях іще дуже порожньо.

Сині пальчики — мерзне житечко.
Нема решета, дайте ситечко.

Полем їхала, в землю дихала
баба Віхола, сива Віхола…

Синички на снігу

Синиці голодом намлілись —
така зима, така зима!..
Оце б у вирій полетіти, —
так батьківщини ж там нема.

.........................................

В кожній мові, в кожнім слові –
Роздум, радість чи журба.

Мову хвилі знає річка,
Мову річки знає берег,
Мову берега – верба.
Мову квітів знає бджілка,
Мову білки знає гілка,
Мову гілки – мурашиний
Зосереджений народ.

Знає вітер мову білки,
Знає вітер мову гілки,
Річки, пташки і мурашки –
Тож бо вітер – поліглот.
Як він вернеться згори –
Ти із ним поговори,
Та завжди собою будь:
Рідну мову не забудь.

Григорій Фалькович (С)

Это цитата сообщения LNora Оригинальное сообщение

Henry (Hy) Hintermeister (American, 1897-1972)

[555x700]
More...

Это цитата сообщения В_гостях_у_Оливочки Оригинальное сообщение

Кекс с яблоками и шоколадом

Когда настроение не очень и нужно отвлечься от дурных мыслей, лучше всего, лично для меня, заняться домашними делами. Ну, а чтоб окончательно на время переключится от информационного потока, я обычно ухожу на кухню и начинаю "колдовать". В этот раз я ничего сама не придумала, а нашла замечательный рецепт в инстаграмме (@bon_appetito). Правда автор предлагал сделать кекс с грушами, но у меня были только яблоки, так что у меня получился кекс с яблоками.

[589x700]

Читать далее

[523x700]
Якби цю книгу треба було описати одним словом, я б написала - густа. Густа, як борщ, як кисіль, як залишки від компоту зі свіжих фруктів на дні каструлі, як застигла в погребі сметана, як згущене молоко... Густа на слова й на образи, на почуття й відчуття, на думки й емоції, на будинки, на каміння, на рослини, на дощ і сонце, на страви, на одяг, на людей... А ще - гірка й солодка, солона й кисла, як саме життя...

Я вже не раз говорила, що не люблю читати розкручені й розхвалені книги, бо не можу ставитися до них об'єктивно: так і вилазить якась чужа думка чи позичене враження, з якими мені зазвичай хочеться сперечатися. З цією книгою так не було. Чи то я витримала достатню паузу між читанням відгуків і самого роману, чи то ті чужі враження, яких було в певний час забагато, так змішалися докупи, що погубилися один в одному, але сприймала "Фелікс Австрію" незамиленим поглядом. І можу з упевненістю сказати: книга мене захопила, поглинула, занурила у свій світ так, як це не часто (на жаль) останнім часом трапляється.

Власне, написане Софією Андрухович чимось нагадало мені славнозвісні "потоки свідомості", щоправда, щедро розбавлені подіями, котрі утримують увагу читача. Але оте нанизування думок й емоцій героїні-оповідача мені надзвичайно зімпонувало: я люблю бачити світ очима оповідача, дивитися на людей його поглядом, чути те, що чує героїня, й відчувати те ж, що й вона... Часом намагалася роздивитися дівчину очима Аделі, Петра, Йосипа, просто випадкового перехожого і часом мені це вдавалося. Авторка так вправно гралася текстом, що мимохіть заохочувала до гри й мене, і я цим користувалася, чого б і ні?)))

Сподобався мені відкритий фінал. Принаймні, я його сприйняла відкритим - дуже вже не хочеться трагічного кінця, й Софія Андрухович надає можливість отримати те, чого хоче кожен читач.
Не сподобався заголовок. Чому - не скажу однозначно, але ніяк не допетраю, до чого там щаслива Австрія? Може, хтось пояснить, буду вдячна))