http://kharkiv.dyvy.info/index.php?option=com_cont...%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96%29
Середа, 11 травня 2011, 16:04
Зображення Христа на бічній стіні Спаської церкви
Подорожуючи світом серед заморських пальм, єгипетських сфінксів та засмаглих бедуїнів, там, за тридев’ять земель в тридесятому царстві, ми вважаємо себе щасливими як ніколи. Але таке щастя завершується і ми повертаємось додому, бо, кажуть, дома краще. І якщо це дійсно так, чому ж, щоб зрозуміти цю просту істину треба їхати за моря-океани?
Ні, я ні в якому разі не проти подорожей, я – тільки за, але ж поряд з нами, як то кажуть, під боком, наші рідні мальовничі краєвиди, більшість з яких ми не бачили не тому що не хотілося б, а тому що вони ж поряд, нікуди не дінуться і звісно в будь який момент ми зможемо сісти, поїхати, подивитись…Та чомусь час летить, а той момент так і не настає. А між тим наша рідна Слобожанщина достойно позмагається за звання якщо не восьмого дива світу, то хоча б дива в межах України. Ось, наприклад, садиби Харківської області, такі як Наталіївка, Краснокутський дендропарк, Співочі тераси, які вихідними днями нам поталанило відвідати - та це ж неймовірні пам’ятки садово-паркової культури нашого краю. Кожна з яких унікальна і при тому – своя, рідна.
Там, де зараз знаходиться Наталіївський парк, довгий час було піщане пустище. Та ось наприкінці ХІХ ст. поміщик Іван Харитоненко будує садибу, яку називає на честь своєї онуки Наталії. Варто зазначити, що маєток Харитоненка вважався одним зі зразкових у Харківській губернії. Нажаль, в роки Другої Світової війни його було зруйновано, а от решта будівель, у різному стані, збереглися до нашого часу. Та головною архітектурною композицією і зараз залишається церква Всемилостивішого Спаса, яка знаходиться в центрі парку, ховаючись серед дубів-велетнів. До речі, її архітектором є Олексій Щусєв, більш відомий (так сталося) побудовою мавзолею Леніна. Для поціновувачів закордону не зайвим буде сказати, що точна копія такої церки стоїть у Франції в Ніцці. Та не лише церквою славетна садиба. Тут і величезна, готична водогінна башта, руїни манежу і стайні, скульптури левів, що охороняють вхід до будиночку… Кам’яні скіфські споруди колись теж можна було побачити, та зараз про них нагадує лише темне пляма на арочних воротах до садиби, і все це серед різнобарв’я рідкісні породи дерев та квітів.
Та якщо вже милуватися деревами та квітами, то найкраще місце для цього – Краснокутський дендропарк. Недарма цей найстаріший дендропарк України визнано пам'ятником садово-паркового мистецтва XVIII ст. Тут панує особливий мікроклімат, який створює сприятливі умови для росту привозних рослин. Доказом цього є так зване дерево щастя, а по-науковому – гінкго дволопатевий. Вважається, що воно є сучасником динозаврів, і листочок з нього може принести щастя у коханні тому, хто його знайде.
Дивлюсь на все це і дивуюсь ентузіазму та сміливості родини Каразіних, завдяки якої Краснокутський дендропарк отримав світове визнання. Вони завезли з різних куточків світу до 600 видів рідкісних рослин, 50 з яких до цього часу в Україні не виростали. Особливо насичене киснем повітря, альтанки, лебеді, казкові персонажі, «острів кохання», печери Петропавлівського монастиря, який жодного разу ніким не переможений, загадкові легенди та байки, пари наречених, спів птахів, аромат весняних квітів, смачнючі бутерброди – все це створює атмосферу гармонії та природної єдності. І співає душа.
Але якщо захочеться заспівати не лише душею, то найкращого місця ніж Співочі тераси не знайти, бо унікальність цього слобожанського амфітеатру полягає у неймовірній акустиці, що і приваблює поціновувачів співу. І ми заспівали! Взагалі-то, хто заспівав, а хто загорлав, та все одно звучало невимушено, дзвінко та дуже голосно: чи то від сили, якої ми набралися вдихаючи свіже повітря та поїдаючи бутерброди, чи то від дугоподібної форми терас, що підсилює звуки, але враження залишилось неймовірне.
Так, можливо, для когось відчуття щастя, гармонії та піднесеності не буде таким яскравим, якщо за для цього не здолати тисячі кілометрів. Але ж як приємно побачити оточуючу красу поряд, без метушні, без купи валіз… По простому, по домашньому, по нашому. По-українськи.
Автор: Аліна ШЕВЧЕНКО
Фото: Марія СЛОБОДЕНЮК (всі фото - тут)