Янгол, який ожив
Жовтий трамвайчик привіз Івася до старого театру. Височавий хлопець вистрибнув з нього на вулиці Зоряниця і, проминувши магазинчик з новорічними прикрасами, влетів в квіткову крамницю поруч.
Маленька низенька бабуся аж підстрибнула на місці, коли з-за її спини раптом пролунав голос юнака. Вона обернулась і примружила очі. З рокам зір її став підводити і їй доводилось надягати окуляри з товстими скельцями. Ця деталь в її гардеробі надавала їй чудернадського вигляду, але вибору в неї не було. Зараз через товсті скельця вона бачила , що перед нею стоїть юнак з круглим обличям, обрамленим золотавими пасмами волосся. Було видно, що він збирався поспіхом. Веселковий шарф сирітськи звисав з голої шиї юнака, ґудзики куртки були застібнуті без порядку.
- Мені....потрібні...незвичайні квіти, - переводячи дух попрохав юнак.
- Незвичайні квіти для…?
- Надзвичайної дівчини :)
- Гаразд - гаразд! Але дайте відповідь на одне питання…
Юнак знову її перебив - ціна не має значення - і порившись в кишенях виклав увесь їх зміст - 23 гривні 45 копійок. Квіткарка посміхнулася.
Цього було мало. Але вона раптом згадала весняні роки свого життя, тому промовчала.
- Я хотіла спитати вас юначе, які квіти вона любить?
- Проліски. Але зараз наврядчи у вас…бу…
- Що ви?!!!. Невже ви гадаєте , що ви потрапили до звичайної крамниці?! О, ні! Хоч надворі сніг ще довго грітиме землю, я подарую вам букетик божественних квітів, котрі загладять вашу провину, - вона посміхнулась.
Івась з жахом зиркнув на годиник і зрозумів, що та має рацію - вже спізнився на 15 хвилин...ще п"ять і йому оголосять смертельний вирок.
Здавалося квіткарка чогось чекала від нього. І які підсніжники, адже на вулиці випав грудневий сніг.
- Повірте мені сьогодні надзвичайний день, - промовила квіткарка.
Івась якось нахмурився сьогодні слово "надзвичайно" переслідувало його. Квіткарка продовжувала:
- Вечір, який принесе у ваше життя справжні дива.
З цими словами вона простягла до нього руку з пролісками. Очі Івася округлилися. Ще якусь хвилину він вагався, але зрештою торкнувся тонкими пальцями тендітних пелюстків.
- Цього не може бути, - він з подивом поглянув на неї, а потім сам не знаючи чому перевів погляд на вікно, за котрим падав кружляючи сніг.
- Не сумнівайтесь: це - справжні живі квіти :)
Швидко подякувавши жінці, Івась вибіг на вуличку і, поклавши квіти в кишеню, побіг у бік парку.
Зимово-прохолодний вітер пестив її руде волосся. Було б навіть приємно, якби вона не змерзла в ноги, котрі аж боліли від холоду. До очей підступили сльози . Вона ненавиділа себе за те, що запросила його перша на побачення, зробивши тим самим перший і мабуть останній крок в їх стосунках. Перехожі витріщались на посинівшу від холоду дівчину. Здавалося, що вона навіть чує їх думки, котрі шепотілись і линули до її вух звідусюди говорячи: «Яка ж вона бідолаха... Він не прийшов». «Ні, він не прийде»,- думалала вона і собі. 25 хвилин пройшло з того часу, коли вона надумано спізнилась.
- Вибач! - щось впало біля її ніг. Вона глянула туди.
Там знизу вверх очима приблудного цуцика на неї дивився Івась. Стоячи на зігнутих ногах на снігу він протягував їй букетик пролісків.
- Проліски...мабуть не справжні! :(
- Ні, справжні! ЯК І МОЇ ПОЧУТТЯ ДО ТЕБЕ!...
бУЛО НАПИСАНО МНОЮ 4 РОКИ ТОМУ