Пухнастику! Забери мене звідси! Бо мені чогось здається, що я починаю божеволіти. Хоча мій розум залишається таким ясним, як ніколи. Пухнастику! Допоможи мені! Я така самотня останнім часом... Знаєш, колись в мене були друзі... То може я тільки вважала, що вони в мене є, а справді їх ніколи не було. Та цей жорстокий світ змушує мене цілими днями проводити насамоті. І мені нічого не залишається, як з головою заритися в різноманітній науковій літературі. Так, я починаю розуміти світ, Пухнастику! Зараз я можу пояснити багато речей, яких не розуміла раніше. Та багато явищ мені вже не здаються такими загадковими, як багато років тому. Чи не дуже багато... Знаєш, Пухнастику, як мало живуть люди на нашій планеті? Вони не встигають нічого зрозуміти, як приходить пора помирати. А вони, гадаючи, що все життя попереду, гаять його на алкоголь/наркотики/паління/інтернет. І останнє, мабудь, найжахливіший наркотик. Бо люди, застрягши в віртуальному світі комп’ютерних ігр і іншої різної ху*ні, не встигають зрозуміти цей скупий на радощі світ. Я розумію їх, Пухнастику! Вони бажають наповнити своє життя барвами. Зробити його більш радісним та цікавим. Але вони роблять його за допомогою цих іллюзій, які висушують їх мізг. Їм, мабудь, не вистачає тієї казковості та загадковості, в які нас хотіли змусити повірити батьки, поки ми були маленькими. Та, підрісши, ми усі зрозуміли, що світ не такий, як нам його обмалювали в дитинстві. Пухнастику! Тільки ти мене розумієш! Тільки ти розумієш як мені самотньо! Тільки ти, бо я ніколи, мабудь, не вимагала розуміння від інших. Я вважала, що воно мені не потрібно. Але я помилялася, Пухнастику! Мені потрібно це розуміння. Та потрібно мені воно вже тоді, коли нікому мене розуміти, бо майже нікого поряд немає. Пухнастику! Я теж хочу, щоб в мене були друзі! Я хочу, щоб вони мені дзвонили і запрошували на прогулянку, а моя труба мовчить. Та ти не хвилюйся! Бо ще є людина, яка не дає мені повністю закритися від цього світу. Вона турбується про мене. Хоч я і не вважаю цю турботу щирою. Бо нікому вже не вірю, крім тебе. Та я намагаюся повірити. Може моя віра в слова, сказані мені, зробить їх правдивими. Може я колись почую не тільки слова, а побачу і вчинки. Нічого, Пухнастику. Я витримаю. Витримаю, бо інакше не можу. Пам’ятаєш, я тобі казала, що не створена для щастя? Так воно і є. Щаслива, задоволена життям, людина, не здатна робити свою творчість гіпнотезуючою. А я хочу щоб мені це вдалося. Пухнастику! Та тільки ти не покидай мене! Може я більше не почую тебе після цьго, та пообіцяй мені, що все одно завжди будеш зі мною! Я більше не хочу лишатися сама. Сподіваюся, ти колись забереш мене на свою планету. Мій світ дуже цікавий, та не кожний може це побачити. В моєму світі дуже багато прихованних можливостей, які можуть зробити життя дуже захоплюючим і цікавим. Тільки на це потрібні знання і час. Знання, які оберігатимуть мене від жорстокості нашого світу та й будуть допомагати іншим.

период с 2005 по 2006 год

..."Ум всегда забегает вперед или плетется позади, он никогда не пребывает в моменте: ум — это постоянная болтовня. Во время этой болтовни он обкрадывает нас, не давая нам пребывать в моменте и проживать жизнь тотально. Да и как мы можем жить тотально, если наш ум болтает сам с собой даже тогда, когда мы заняты повседневными делами?
Чтобы получить об этом наглядное представление, попробуйте проделать небольшой эксперимент. Отложите эту книгу в сторону и закройте глаза. Проверьте, долго ли вы сможете просто вот так сидеть, наслаждаясь ощущением своего тела и теми звуками, которые вас окружают?
Скорее всего, это продлится не слишком долго, возможно, всего минуту, а затем ваш ум снова начнет болтать. Если вы немного посидите и понаблюдаете за его болтовней, то будете поражены: оказывается, вы ведете сами с собою множество самых разных, бессвязных внутренних разговоров; если бы вы нечаянно услышали их от кого-то другого, то наверняка решили бы, что этот человек сошел с ума. Непрерывная болтовня буквально крадет у нас жизнь, мешая наслаждаться, тем, что дарит нам каждое ее мгновение"

P.S. (сама себе) никогда не суди плохо о книге или авторе, не ознакомившись полностью с его творчеством/содержанием

Бла, бла, бла...
[500x336]