[500x500]
Початком створення Другої Ріки заведено вважати 1996 рік, але перші репетиції (якщо їх можна так охарактеризувати) тоді ще групи без назви були організовані у 95-му. Через цю вечірню школу Rock-у пройшло чимало друзів, музикантів, або тих – хто хотів, але не міг ним бути, чи міг, та не хотів…
Віктор Скуратовський, Олександр Барановський та Валерій Харчишин були ініціаторами і активними завсідниками таких співочих посиденьок, тому їх і можна вважати справжніми засновниками групи Second River – назва, яка прийшла в голову В. Скуратовському, а пізніше в 1998 була змінена на Другу Ріку, при підготовці до участі у фестивалі «Червона Рута ‘99». Восени 1996-го року на репетиціях почав з’являтися барабанник Олексій Дорошенко, котрий, в свою чергу, 1998-го року привів Сергія Біліченка, що замінив гітариста Тараса Мельничука. В такому складі група видає свій дебютник «Я Є», але вже в той час активну участь у роботі команди бере Сергій «Шура» Гера, який у 2003-му остаточно приєднається до ДР.
Так, без сумніву, «Я Є», що створювався від 1996 до 1999 років і був виданий восени 2000-го, мав неабиякий успіх. Але на тлі тодішнього становлення вітчизняного шоу-бізнесу він звучав доволі сміливо і дещо дивно. Та найвагомішою ознакою плити є її одвічна сучасність та існування поза часовим виміром, що підтвердило перевидання «Я Є» з новим записом на додачу «Не моя земля» у вересні 2005-го.
Як і годиться усьому довгоочікуваному, перша пісня з альбому «Я Є» - «Впусти мене», отримала належні ознаки створення, самоствердження та втілення. Так, нариси її як пісні зявилися ще у 96-98 роках: тоді вона мала назву «Light My Fire». Пізніше річ набула іншої гармонії, яка оздобила собою перший відвертий і україномовний текст групи. Впевненості композиції надала перемога на фестивалі «Майбутнє України ‘99» . Після чого, вже підкріплена відеорядом, вона зчинила справжній шоу-бізнесовий скандал, коли, всупереч режисерові, Друга Ріка зробила перепрочитання раніше відомого відеокліпу.
Другим синґлом з альбому «Я Є» стала робота «Там, де ти», з якою «Друга Ріка» зазвучала по-дорослому. Вона й досі звучить наче записана сьогодні.
Поміж двома абсолютно різними за характером альбомами «Я Є» та «Два», несподівано з’явилася композиція «Оксана» (квітень 2001 р.), яка ознаменувала невимушений і веселий період ДР та могла б стати першим награнням неіснуючого по-панківському драйвового диску. Натомість за два роки «Оксана» потрапила в альбом «Два», котрий саме стільки ж часу забрав для того, щоб накопичити і записати весь матеріал для нього. Попри те, що «Оксана» не на всі 100 відсотків віддзеркалює обличчя ДР, саме з нею тривалий час пов’язували Другу Ріку. Пісня цілком органічно, але без особливої участі ДР, увійшла у медіа-простір і абсолютно незалежно жила там кілька років. Дотепер дехто ототожнює групу саме з цією піснею.
В осібній «Математиці» (грудень 2002 р.) Друга Ріка повертається до свого більш жорсткого гітарного звучання, яке нині стало вже традиційним. Як колись і пісня «Впусти мене», вона була презентована в ефірі напередодні Нового Року.
Довгоочікуваний альбом «Два» був символічно презентований 2-го травня, вдень о 02:00-й 2002-го року. Альбом увібрав солідну кількість гітів: «Вже не сам», «Математика», «Шансон» і «Оксана». А пісні «Алло», «Новий день» та «Я чую тебе тут» отримали гітовий статус навіть не маючи відео-підтримки.
Перша інтернаціональна пісня «Вже не сам», яка після «Оксани» та «Математики» змінила враження про «ДР», стала треком, що полюбився не тільки українцям. Після непоганого виступу на фестивалі «Рупор» вона з’явилася в російському медіа-просторі. А багато європейців і американців, котрі так само наспівують «Je ne Sum», до цього часу переконані, що це французькою…
У червні 2003-го року в рамках світового туру «Paper Monster» Україну відвідує вокаліст Depeche Mode - Дейв Ген – той, чия музика, чи точніше її відсутність протягом певного часу, стала поштовхом для музикантів ДР до творчої самореалізації і створення групи. За велінням долі саме ДР запросили розігріти легенду на київській сцені.
Ані «Друга Ріка», ані критики чи шанувальники не можуть пояснити чому ДР не тішить новими платівками щороку. Можливо вся
Вот смотрю я на людей и вижу, что всех почему-то потянуло на серенькое, одна я по ходу дела как дурочка в желтеньком, красненьком и в цветочек хожу! А еще вот я надумала на подоконнике в большом таком деревянном ящике что-то зелененькое посеять, лучок там, может что-то из зерновых. Интересно получится ли?
Здесь можно писать все что вы думаете обо мне и о моем способе мышления, еще хотелось бы узнать ваше мнение об оформлении дневника и услышать ваши пожелания относительно его содержимого. в общем все, а если что-то я и забыла, то потом допишу.)))
[600x434]
« … и вот теперь, пробуждаясь скорее от какой-то полудремы, чем ото сна, он вел нескончаемый разговор с самим собой. И это было нечто большее, чем просто цепочка воспоминаний; это была попытка представить себе людей, предметы, покинутые места, возможный ход событий, попытка определить с помщью слов, фраз, мыслей нового человеа, которого он ощущал в ебе по мере того, как убеждался в том, что у него есть собственная история, собственная тайна, которая заключается не в том, что он знает нечто такое,чего не знают другие, а в том, что он испытывает чувство, которое другие испытать не могут – собственное одиночество, обьясняющееся не столько отсутствием других, сколько присутствием своего «я» …»
Анри Фроман-Мёрис «Политическое воспитание»
Старая распечатка, на обратной стороне которой я в такт Брандербургскому концерту пишу свои небольшие заметки. И, кажется, сейчас весь мир живет этой музыкой. Вроде, как и мелочь, а приятно. Пусть даже все это мне только кажется. А я сделаю погромче, может и соседи порадуются. В такие моменты очень не хватает кого-то действительно родного, близкого, понимающего, не хватает какой-то частицы теплоты и заботы. Еще хочется удивляться всему и знать все на свете. Вот лист уже почти и исписан, пора перейти на новый, а вместе с ним возобновить опцию зимы…
И вот после длительной прогулки снова громадный диван, чашка чая, но уже новая книга, книга о войне, о жизни рядом с войной и Michael Jackson. Внешне никакого волнения, в душе – буря, истерика, взрыв. Начали слезиться глаза, все-таки плохое освещение дает о себе знать. А может это вовсе и не свет, незнаю … Запуталась…
Моя интернет-зависимость штука совершенно безобидная, иногда даже полезная, помогает убить время бессонными ночами. Ну что интернет-зависимость много о ней не скажешь, она просто есть.
Надо пройтись, развеяться, отвлечься, но на улице -4° С, сыро и грязно. Намного проще сидеть на громадном диване цвета винтажной любви, натянув на плечи любимый свитер, понемногу вдыхать приятный аромат любимого чая с корицей. Потом улыбнуться кому-то невидимому, но такому родному и тихонечко подпевать Coldplay. Еще можно снять с окон шторы и впустить в комнату немного больше света и яркого настроения красной батареи. Между книжек найти шоколадку, и не думая, откуда она взялась, просто съесть ее…