Уже давно по Інтернету гуляють вперті слухи, що Окружний адміністративний суд м. Києва «не рівно дихає» до однієї політичної сили (зветься БЮТ), причому дихає так «самозабвєнно», що навіть отримав власне ім’я – Окружний адміністративний суд м. Києва імені Андрюшки Портнова!

Але я довго не хотів вірити цьому, адже самі поняття "суд", "суддя" повинні вселяти священний трєпєт і відчуття чогось вищого, священного і чистого.

Проте знедавна «інтернетівські чутки» видаються мені все більш і більш правдоподібними, що зумовлено спостеріганням за тим, як зовсім по-різному даний суд відноситься до розгляду справ в залежності від того, в якості кого в судовому засідання виступає БЮТ.

От наприклад, не встиг ще БЮТ подати позов про скасування Указу Президента № 911 «Про дострокове припинення повноважень Верховної Ради України VI скликання та призначення позачергових виборів», як Окружний адміністративний суд кинувся його задовольняти.

Враховуючи, що Указ Президента оприлюднено лише 9 жовтня, і враховуючи, що в Окружному адміністративному суді м. Києва позови приймаються лише до 13:00, навряд чи позов подано раніше 10 жовтня, тобто п’ятниці. А значить, за один день - п’ятницю, ну максимум за півтора дні, проявивши "нєвіданую рєзвость молодих рисаків", голова суду О. Бачун встиг «розписати» справу на суддю Келеберду, а той так жваво взявся «розглядати», що Президент в цей же день 10 жовтня його звільнив.

Така «рєзвость» голови суду та судді даного суду у прискоренні розгляду справ, звичайно, могла б викликати лише повагу, тим більш, що цього від них вимагає Кодекс адміністративного судочинства – частиною 3, ст. 107 якого встановлено, що «питання про відкриття провадження в адміністративній справі суддя вирішує не пізніше наступного дня після надходження позовної заяви до адміністративного суду», якби не одне "але": "рєзвость" даний суд, у справах де фігурує БЮТ, проявляє чомусь переважно коли БЮТ є позивачем і зацікавлений у чим швидшому розгляді справи, але якщо БЮТ є відповідачем і зацікавлений у тому, щоб справа чим довше не розглядалась, голова та судді цього суду проявляють дивну сонливість, апатію та процесуальну імпотенцію.

З проявами цієї слабості невідомого науці походження довелось зустрітись і мені. Опишу мою зустріч з «фєномєном» по порядку.

30 червня цього року відбулась знаменна подія – сама чиста і пухнаста політична сила нашого часу, БЮТ, провела свій з’їзд, на якому виключила із своїх рядів тих, хто ганьбив її славне незаплямоване бюджетним, земельним та іншим дерибаном ім’я, в тому числі і 8 депутатів Дніпровської районної у м. Києві ради, частину з яких я добре знаю.

Підставою звільнення, як було зазначено у рішеннях Ради «Виборчого блоку політичних партій «Блок Юлії Тимошенко», затвердженого 30.06.08 з’їздом блоку, було те, що названі депутати начебто не ввійшли до фракції БЮТ у Дніпровській районній раді - хоча це не відповідає дійсності, так як є документи, які підтверджують, що зазначені депутати не лише ввійшли в свій час у фракцію БЮТ в Дніпровській райраді, але й рішенням фракції були з неї виключені.

Про справжні причини виключення цих депутатів я напишу окремо пізніше, поки що ж лише зазначу, що брехня і відверта фальсифікація, навіть якщо вона підкріплена підписом самої божественної леді Ю та святого отця Турчинова, все одно залишається брехнею і фальсифікацією, а тому зазначені депутати вирішили оскаржити цю фальсифікацію до Окружного адміністративного суду м. Києва, при цьому частина з них запросили мене у якості їх представника.

Позови було подано 14 липня 2008 року. Нагадаю, що відповідно до ч. 3, ст. 107 питання щодо відкриття провадження повинно було б бути вирішене не пізніше наступного дня після надходження позовної заяви, тобто не пізніше 15 липня, але тут почалися загадкові містерії та прояви дії позаземних впливів.

Спочатку голова суду довго перетирав позовні заяви, напевно медитуючи над ними, розраховуючи, можливо, відчути таємні масонські знаки, написані невидимим чорнилом, а потім розписав справу на суддю П.В. Вовка, який в цей час, за дивним збігом обставин, знаходився у відпустці, а тому ну аж ніяк не міг прийняти рішення щодо відкриття провадження у строки, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України. Ну, хіба що в Окружному адміністративному суді Києва здійснюється судочинство і в порядку «телепатичного провадження», а процесуальні документи пересуваються силою думки і на відставні.

Якщо ж не брати до уваги телепатичні можливості, то слід зробити висновок, що голова суду свідомо порушив закон, та, розписавши справу на суддю, який знаходився в цей час у відпустці, свідомо унеможливив дотримання процесуальних строків.

Вийшовши із відпуски, суддя П. Вовк також не став вирішувати питання щодо відкриття провадження одразу, а довго перетирав аркуші позову, напевно надіючись, як і голова суду, відшукати в ньому таємний зміст.
Але врешті-решт 20 серпня 2008 року ухвали про відкриття провадження були народжені. Ну а те, що замість Читать далее...

Рейдерство сьогодні стало чи не проблемою номер у сфері протиправних зазіхань в економіці. Хто лишень не захищав наші підприємства від рейдерів. І президент і уряд, я вже не кажу про правоохоронні органи, але їх діяльність скоріш нагадує сакраментальне - «держіть злодія» і вся ця бурхлива діяльність насправді має на меті, лише відволікти увагу від справжніх причин рейдерства.
Бо як це не звучить парадоксально, але більш чистих перед законом «суб’єктів» чим рейдери не існує, бо практично кожен рейдер, який хоче відібрати у Вас ваше кровне до Вас приходить не як бандит, а з судовим рішенням якогось Голопупкінського районного суду, в якому чітко зазначено, що те, що ви вважали своїм, насправді належить їм.
Таким чином, по великому рахунку, злочинцем є не стільки рейдер, скільки суддя, який прийняв незаконне рішення, яким вас позбавлено власності і будьте певні, прийняв він його не за красиві очі. А відтак, рейдерство зникне лише тоді, коли зникне його основа – тотальна корупція в судах і торгівля судовими рішеннями.
Але схоже саме на це, тобто на причини, а не на наслідок, яким є дії рейдерів, ніхто якраз і не хоче звертати увагу, бо ті хто при владі і самі часто користуються послугами таких судів і таких суддів у своїх інтересах.
З подібною проблемою зіштовхнулось і державне підприємство на якому я ось уже рік як працюю начальником юридичного відділу.
Проте, звертаю увагу на те, що дану статтю я пишу не як посадова особа даного підприємства, а виключно як громадянин, якому вже в печінки в’ївся цей судовий безпрєдєл, що панує в країні. Але все по порядку.
І так, що робить рейдер, коли хоче привласнити чужу власність, але не має жодних доказів, підстав щоб претендувати на неї? Правильно – він створює докази. І найкращим, найгарантованішим таким доказом є обставини та факти встановлені іншим рішенням суду, що набрало законної сили. Як відомо такі обставини та факти не підлягають повторному доказуванню у суді, навіть по іншій справі.
«Покупка» такого рішення дає практично «залізні докази», причому сама справа, де встановлюються ці «обставини та факти» може бути не вартою і ламаного гроша, на цьому етапі не ставиться задача щось «видерти», для майбутньої жертви рішення пор такій справі не тягне якихось суттєвих наслідків і тому, часто, майбутня жертва не проявляє тут особливої процесуальної активності, а даремно, бо обставини та факти встановлені у цій справі стануть в майбутньому незаперечними доказами у іншій судовій справі – де вже будуть заявлятись безпосередні претензії на вашу власність. Так сталось і підприємством на якому я працюю.
В 1989-1990 роках Білоцерківське державне автотранспортне підприємство АТП 13254, яке підпорядковувалось Міністерству транспорту України, побудувало в Криму, на березі Азовського моря базу відпочинку «Росинка». Та й земельки немало – 2,2 гектари на березі моря.
Але до кінця 90-тих фінансовий стан АТП 13254 суттєво погіршився, воно виявилось нездатним утримувати базу і за наказом органу уповноваженого управляти майном – того ж Мінтрансзв’язку України, в 2001 році базу відпочинку передали з балансу АТП на баланс іншого державного підприємства, підпорядкованого також Мінтрансзв’язку України – Київському обласному автотранспортному управлінню.
При цьому, власник залишився той самий – держава, орган уповноважений управляти майном те ж – Мінтрансзв’язку, змінився лише балансоутримувач.
Але, коли Київське обласне автотранспортне управляння відновило базу відпочинку, як з туману морського почали з’являтись претенденти на неї.
В 2002 році, якийсь Юрченко М. Ф. подав до Білоцерківського міського суду Київської області скаргу на те, що базу було передано незаконно.
Слід зазначити, що суд взагалі не мав право розглядати дану скаргу, так як був наявний класичний «спір про право цивільне», а такі справи розглядаються виключно у порядку позовного провадження, що було передбачено ч.7, ст.. 248-6, діючого на той час Цивільного процесуального кодексу України та відповідними роз’ясненнями Пленуму Верховного суду.
Але в цьому разі довелось би залучати, як відповідача, Київське обласне автотранспортне управління, а це видно не входило у плани рейдерів, саме тому замість позову було подано скаргу на неправомірні дії АТП - 13254, яке на той час не мало жодного відношення до бази, а Київське обласне автотранспортне управління було залучено лише на його вимогу, після того, як воно випадково взнало, що Білоцерківський суд вирішує долю його бази відпочинку, без залучення його самого.
«Забули» рейдери та суддя залучити до участі у справі і орган уповноважений управляти майном – Мінтрансзв’язку України.
Більш того, Юрченко взагалі не був належною стороною, так як подавав скаргу як особа, що претендувала на право користування базою на тій підставі, що начебто, рішенням загальних зборів ТОВ «Будівельник» йому виділено частину цієї бази у власність. Проте ні Юрченко ні ТОВ «Будівельник» не надали суду жодного належного документа (наприклад свідоцтва про право власності), який би Читать далее...

Когда есть время, я люблю, на несколько минут, выйти на станции метро “Днепр” в Киеве и полюбоваться видом Днепра. Эта станция так устроена, что пассажирская платформа размещена над автомобильной дорогой, что проходит внизу рядом с линией метрополитена. Так что оперевшись на перила, спереди и сбоку открывается прекрасный вид на Днепр, а внизу проезжают автомобили, причем расстояние достаточно небольшое.
Уже несколько раз мне приходилось наблюдать такую картину – несколько подростков (лет так 12-14 +-), склоняются над перилами и начинают смачно плевать на проезжающие внизу машины, как правило, стараются выбирать иномарки покруче.
При чем интересно, пока такой подросток сам на мосту, это занятие ему быстро надоедает. Но когда таких подростков собирается несколько – начинается процесс подросткового самоутверждения.
Каждый, друг перед другом старается плюнуть на машину по круче, как бы утверждаясь в глазах товарищей, дескать – “во я какой крутой, плюнул на 600-й”. При этом такая “вакханалия самоутверждения”, происходит только в условиях полной безнаказанности.
Когда я, например, несколько раз жестко “наехал”, (а я дядька немалый), а подростков всего несколько, то они быстро языки в жо... позасовывали. Подобная реакция происходила и в других случаях. (Правда, ума им от этого не прибавилось и я уже не реагирую).

Современное социальное созревание человека происходит гораздо позже его биологического созревания. В первобытном мире, мальчик в 12-15 лет уже охотник и даже воин. Даже в средние века, социальное взросление юнош было более ранним (вспомните Атос, своего сына Виконта де-Бражелона на войну брал, кажись уже в 15 лет).
В первобытном мире, когда люди жили мало, подросток в 12-13, а уж тем более 14-15 лет, уже должен был вступать во взрослую жизнь и начинать жесточайшую борьбу за иерархический ранг (иначе он не получи бы доступ к самкам и не продолжил бы свой род).
Природа рационально все подогнала, таким образом, половое созревание, которое и начинается где-то с 12 лет, запускает и инстинкты иерархической борьбы.
Причем если у более взрослых особей, уже занявших свои стабильные места, эта жажда борьбы, в определенном смысле несколько поутихла (постоянная борьба и вражда когда каждый занял свое место согласно сил и возможностей бессмысленна и вредна), то подросткам еще предстоит занять место под солнцем в иерархии.
Поэтому – жажда иерархической борьбы (так как более высокий иерархический ранг давал более высокий шанс продолжить потомство) у подростков просто гипертрофированна.
Дерзость старшим, родителям – все это, лишь борьба за иерархический ранг, механизм которой резко усиливается где-то с 12 лет.
Биологически, подростки готовы продолжить род (половое созревание где-то_ с 12-13 лет, значить необходимо начинать бороться за социальный ранг (когда ковались наши инстинкты, - то кто был выше, имел больший шанс выжить и оставить потомство) – «кто не успел» - тот исчез с «генетической истории».
Вот почему подростки, особенно мальчики (хотя есть и девочки склонные), так дико, часто, казалось бы, и бессмысленно стараются самоутвердиться – дерзят старшим, пытаются их оскорбить. В действительности – это «вызов на бой», попытка выяснить ранговые отношения, занять место старших «сбросив» тех в низ.
Тема такого поведения, его причин и природы очень большая и заслуживает отдельного и очень серйозного научного исследования. В данном случае я поднял нашу тему для рассмотрения только одной частной особенности.

Потребность утвердиться у подростка – это не результат плохого воспитания, это природный, генетически определенный процесс, генетически сформированный в те времена, когда подросток взрослел уже в 12-14 лет и был вынужден начинать вступать в жесткую иерархическую борьбу, дабы заполучить возможность продолжить свой род (свой генотип). Но подростки есть разные – одни смелее, другие трусливее и каждый ищет способ самоутверждения по разному.
Одни, имея какие либо таланты или значительные способности – самоутверждаються через какое либо занятие – которое и есть инструмент самоутверждения. Значительные успехи в спорте или в чем либо другом (главное, что бы это повышало твой статус в глазах других, так как уровень иерархичности определяется через восприятие других), позволяют подростку ощутить себя значимым, высокоиерархичным в восприятии других.
Другие, не имея возможности утвердиться через какое либо занятие утверждаются, непосредственно начиная иерархическую борьбу – то есть, вступая в прямые конфликты со старшими – учителями, родителями, соседями, так хоть с кем угодно.
Но если подросток достаточно смел, то он конфликтует достаточно открыто и ищет достойного соперника. Слабый соперник такому – не дает ощущения собственной значимости.
Другое дело подросток-трус.
Этот слабо способен к открытой иерархической борьбе (но вот беда – жажда самоутверждения в нем не меньше чем у сильного и смелого). Что делать?
Такой ищет возможность безопасного самоутверждения.
То есть или ищется заведомо более слабый Читать далее...

Юрист
Коло інтересів: право, теорія та філософія права, психологія, соціологія, етологія людини.
Досліджую людину та суспільство