Мобильный LiveInternet

Вона унікальна особистість, що шепоче мені лестощі... вона ховає погляд не тоді коли й інші, вона просто існує, але іноді здається, що лише для мене..

Сірість душі та пожвавленість моїх думок, що прагнуть вирватися на подвір’я де іде дощ - ось що у мене сьогодні в голові. Я, лежачи вниз головою на м’якому дивані, роздивлялася фото, що розсипала на підлозі. На тих пофарбованих папірцях зображено кілька моїх забаганок та дві великих прихоті. Одну з тих забаганок, я нещодавно бачила. Бідна, мені так шкода її й водночас пролітає думка - так і треба їй...
Що до інших забаганок, то вони ніколи не викликали в мене заворот почуттів...і я від цього не засмучуюся.
А ось вже прихіть...
Вона така велика і коли я дивлюся на неї, то мені починає здаватися, що вона скоро переросте в щось набагато більше...
***
три роки потому...
Сірість душі та пожвавленість моїх думок, що прагнуть вирватися на подвір’я де іде дощ - ось що у мене сьогодні в голові. Я, лежачи вниз головою на м’якому дивані, роздивлялася фото, що розсипала на підлозі. На тих пофарбованих папірцях зображено кілька моїх забаганок, які назавжди залишилися у далекому минулому та два великих сенса.
Один вже сенс вже давненько став частинкою моїх думок, а другий...точніше друга...
***
кілька місяців тому...
не сплю, ввижаються всякі страхіття, тому неможу спати...
...від мобільного телефону вже болять вуха, а пальці вже стомилися натискати "Подзвонити"...
все ж таки починаю дрімати... а хоча може то мені сон наснився, що я зависла на телефоні?! Аж занадто реальне те, що я бачу..
а як же воно жадане... саме те, що я бачу..
***
сон, який вижається реальністю...
Вона стояла переді мною в напів прозорій кофтинці, трохи стомлена морським сонцем та мною... на її маленьких плечиках ніби перлинки, поприлипав пісок з пляжу. Ми повернулися в будиночок, що знімаєм, щоб трохи випити білого вина та перекусити свіжо-смачними креветками. Її щоки горіли від мого бажання, яке ніби потрохи починало стихати, але не все одно простягало свої маленьки рученята до її тіла. Вона апетитно дивилася мені в обійми, від чого серце починало калатати ще з більшим стукітом чарівних золотавих молоточків. Щось примушувало дивитись на неї, але очі вже починали боліти від її яскавого сяйва... все ж янголи сяють, повір! Їх сяйво важко побачити, але, побачивши, будь обережним, адже можеш обпекти сітківку свого ока...
Зайшовши до невеличкої кімнати в якій ми "притусувалися", вона впала на м’яке ліжко розгорнувши руки, ніби простягнула їх до сонця. Яскрава усмішка, яка осліпила мене, змусила підійти й поцілувати її. Не те, щоб я цього не хотіла, просто моє тіло вже стомилося кохати янгола. Я налила вина, простягнула свіжо-смачні креветки й запитала:
- Тобі добре зі мною?
Відповіді на це питання я чомусь не почула. Саме в цю мить у вирій моїх думок закралося жорстоке відчуття, що це все сон. Її губи рухалися, щось відповідаючи... Я почала намагатися зрозуміти що вона каже, читаючи з її солодких губ. Але нічого не виходило.
Через деякий час, я зрозуміла, що вона мені розказує про когось..
В одну мить до мене з заду підкрався хтось й схопив..навіть не один.. Лише згодом, коли я обернулась, я зрозуміла, що це Злість та Ревнощі. Обернувшись, я вже не побачила ні самотнього будиночка, ні м’якого ліжка, ні вина, ні смачно-свіжих креветок, ні янгола...
Переді мною залишилася лиш приємно-тепло-м’яка ковдра з країни Кохання, що самостійно намагалася мене вберегти від Злості та Ревнощів. Ця боротьба не залишала мене протягом кількох годин, днів, років...Мені вже почало здаватись, що війна тягнеться вічність...
Моя спина вже вкрилася товстим шаром криги, а спереду вже трохи припекло, але не боляче, а навіть приємно.
***
реальність...
Яскравість душі та рухливість моїх думок, що прагнуть вирватися на подвір’я де вже протягом кількох днів світить сонце - ось що у мене сьогодні в голові. Я, лежачи вниз головою на м’якому дивані, роздивлялася фото, що розсипала на підлозі. На тих пофарбованих папірцях зображено моє минуле та моє теперішнє.
Ніби на вагах Феміди збалансувалися вони двоє - частка мого життя та мрія мого німого існування. Вони палко кохають мене і це почуття взаємне. Я не можу не мріяти, а якщо я мрію - я живу. Життя стає нестерпним без мрій, але й одними мріями прожити не зможу.) Я вас кохаю...

комментарии: 1 понравилось! вверх^ к полной версии

Без заголовка 04-07-2008 21:53

Ты говоришь ей лестные слова и обливаешь теплым ливнем поцелуев,
Ты шепчешь ей «люблю», ласкаешь голосом своим, обид слова минуя,
Ты знаешь, да, она твоя, впредь не растанешся ты с нею,
И чувств глубоких не тая, ты все равно стаешь ей тенью.
Мой друг, прости меня за нежные слова.
Прости за то, что не смогла...
За то, что пряная любовь
Мне режет вены,
Пьет мне кровь.
Послушай, я тебе не враг
Поверь, я даже не противник
Я просто Божья утварь, упавшая в овраг,
Недавно вырытый весенним ливнем.
Судьба нам предоставила те встречи,
Скрыв все от моих глаз, оставив только вечность.
Сводя меня с ума, среди пустынных слов,
Так для меня раскрасила любовь.
Я больше не прошу пощады,
Я больше не взмолю к взаимности твоей,
Я тихо напеваю, весною, серенады
О любви, невинно-тихой к ней.
…
И что? Скрестились дней пути давно,
А ты всё ждешь ёё ответа
Глядишь печально ты в закрытое окно,
Окно ёё души, ёё запрета.
Она ведь больше не твоя,
Она теперь свободного полёта птица
Сквозь образ твой летит она, твою любовь минуя
А ты все шепчешь ей те лестные слова и обливаешь теплым ливнем поцелуев.

комментарии: 0 понравилось! вверх^ к полной версии

Подвійна особистість 04-07-2008 21:52

Вона така як є….
пише, що кохає, а каже, що ненавидить...
Її співоча юність ще не пройшла, можливо саме тому вона й досі грає коханням, не розуміючи того, що може накоїти.
Вона не зупиняється на досягнутому, вона йде далі, підминаючи під себе все живе й прекрасне…

Не розмумію…Чому шепочучи їй на вушко такі приємні слова, вітер знов штовхає її на шалені вчинки.?!
Вона така розкута й водначас невинна, шалена й невимушена… Стать її тіла звела мене з розуму. Саме такою вона постала переді мною в той день. Ніколи не забуду ту мить, коли наші погляди зійшлись… це було так на неї схоже – лиш тепер розумію її почуття. Так, я непомилилась в її суті, належності до того ж вирію, що й я…
Ось. Так, це вона йде. Бачу.
Мені так гидко на душі від останніх подій, я опускаю погляд. Не можу більше курити…та й пити теж…навіть її яскраві, наповнені радістю очі, навіть, ця зустріч, що була такою жаданою для нас обох, не викликають в мені нічого святого…
Сльоза – Привіт!
Шаленість – Це ти?! Так я здогадалась, що це ти прийшла…від тебе одразу повіяло гидким щастям.
Сльоза– Ти знов? Тобі ще не набридло?
Шаленість – Це не твоя справа!!! – зриваюся на крик. – Скільки треба, стільки й буду!!! Тобі ж до одного…так?!
Сльоза – Ти помиляєшся… – й замовкла… не знає, що й сказати…. Вона все прекрасно розуміє, адже вона – то я, лиш інший вимір часу вибрала…а може й просто паралельний світ…
Сльоза – Вибач! – її ніжні руки торкаються мого тіла й воно, спочатку насторожившись, починає по-трохи танути…
Шаленість – Поцілуй мене, будь ласка. Я так давно цього чекала.
Вона підняла свій чистий погляд на мене й глянула так, наче тобі в очі дивиться наймиліше в світі створіння. Ми сплелися у поцілунку, який став для нас вічністю, вузлом кохання…
Сльоза – Може йдем до мене? – відштовхнувшись від мене так різко, що я схаменулась. –Я купила твої улюблені квіти, спекла наш улюблений пиріг…?!
Я мовчу….
Яка ж вона все таки дурна. Невже це невидно? Невже всі мої почуття, заховані від усього світу й вона їх не бачить? Вона ж знає мене, розуміє, як ніхто інший….Чому з себе робить дурну?
Сльоза – Чому ти мовчиш? Скажи що не будь?! – невитримує вона. Так, стриманості в неї завжди не вистачало…завжди суне кудись свій ніс…
Шаленість – Я найшла іншу…ту, що не зрадить мене ….
Вона опустила очі….
Через деякий час, я розумію, що вона плаче…Я бачу ті очі, ті сльози і в моєму сердці починає щось пекти…болить. Це її біль і я його відчуваю…
Шаленість – Не плач…– ледве видавлюю з себе ці слова – щось заважає у горлі. – Я збрехала тобі, так як ти колись.– відповідаю їй, пригортаючи до себе,– Пробач, я не могла інакше, ти ж розумієш…….
Сльоза – Так….
Враз, щось блимнуло…стало темно….чую, хтось йде!
Він– Привіт, кохана!
Шаленість – Зайчику, це ти?? – підводячись з ліжка промовляю чоловікові, – Вибач, любий, я задрімала….мені такий наснився сон….
Сльоза – Я для тебе вже сон???

комментарии: 0 понравилось! вверх^ к полной версии

Дневник Лента друзей / Полная версия Добавить в друзья Страницы: «позже раньше»