[390x320]
Настроение сейчас - Ггггг... догадайтесь


Унікальна особистість мого організму починає мене трохи дратувати. В той час, як нормальні люди, після такого шаленого відпочинку сплять до опівдня, в мене у грудях дзвонить будильник з самого рання й складається відчуття, що мій мозок починає працювати на повну потужність з тим, що, зазвичай, він використовує лише запасні ресурси.
І так. Солодкі огризки вже давно закінченого сну ще виблискували своїм присмаком на моїх повіках. Але все ж я починала розуміти, що прокидаюся.
- Ну от. Здається я таки проснулася повністю. Хм... й голова не болить, - розмірковую лежачи на спині.
Вирішивши зробити ранкові оглядини власної кімнати, я незграбно привідкрила праве повіко. Звичайна картина моєї буденності мене здивувала. У звичайний робочий день, на протилежному ліжку ще досі мирно спали мої батьки. Зважаючи на те, що зазвичай просинаюся лише після того як вони підуть, я вивела два припущення - або я проспала чотири дні (так як спати лягала у вівторок), або ще занадто рано. Чотири дні солодкого сну - це вже навіть для мене багато, тому схиляюся більше до другого припущення. Повільно перевівши погляд на годинник, який показав мені шосту годину ранку, впевнююся остаточно. Надалі мій мозок видав ще одну геніальну думку, а точніше - сам собі поставив діагноз - сушить.
Неподалік від свого ліжка я помітила три досить великого розміру чашки. В моїх очах запалав шалений вогонь. Доки мій мозок вигадував, чим би мене ще здивувати, на протилежному боці кімнати пролунав дзвоник. Я автоматично прикрила очі. Першою, на "душещєпатєльний" крик півня, якого якимсь чином запхали у невеличкий настільний годинник, відреагувала мама. Я подумала, що зараз вставати, аби задовольнити свої вранішні потреби, не самий вдалий час. Сама лише думка про те, яка картина відкриється моїм батькам , дотягнулась би я до чашки, викликала в мене "нашествіє" мурашок. Це мало б виглядати десь так - напівзігнутий оголений сурок із кружкою у тремтячих лапках, жадібно ковтає солодкі, мов нектар краплі хлорованої води з їхньої чашки. Жах! Нє, дочекаюся зручного моменту.
За кілька хвилин у кімнаті нас залишилося лише троє - я сплячий тато й мій мозок, який невіжено почав крутити баранку думок у моїй голові. Здавалося б ще трохи і він разом із усіма своїми ранковими примхами та думковим лототроном, який вже був розкручений до швидкості світла, вилетить на мою подушку.
І ось! Слава Марії, матері Сина Божого, ця довгоочікувана мить настала. Тато, прокинувшись, вийшов з кімнати і в мене було кілька хвилин аби здійснити вранішній ритуал. Встаючи з ліжка, я загорнулась у простирадло аби не світити своїми оголеними цицьками. Тихо сподіваюсь, що в одній з кружечок виявиться прохолодний вишневий напій, який учора зварила бабуся. Але... я глип у чашку, а там нічог нема. Я до другої - й там біло-пусте дно не порадувало моє око. В третій чашці, на самому дні я надибала кілька крапель татового чефіру з чаинками. Зробивши ковток, якщо його можна так назвати, я ще довго плювалася в бік тієї самої чашки, намаючись позбавитися вередливих чаинок. Але марно, їх більшість все одно поховалась в мене поміж зубів.
Незнаю чому, але моя муза навідується до мене саме зрання після бурного вечора. Іноді дивуюся її нахабності. О так вривається до мене й будить то в шість, то взагалі може в четвертій ранку підняти. І нікуди ти не дінешся. Мусиш сідати за ПК й висловлювати усі її забаганки у письмовому вигляді.

... мелькнула тень за плечами. Я резко обернулась, чтоб понять или подстерегает меня опасность. Уххх.. Это всего лишь кот пробежавший по карнизу соседнего дома.
Небо начинает хмурится... Как бы успеть добежать до ближайшей остановки, чтоб добраться домой.
А что такое "дом"? Неужели это та, примитивного типа коробка, в которую ежедневно каждый из нас спешит после дневной суеты спрятаться, как всегда уткнувшись в "говорящий ящик" или запершись вместе со своими подругами-сковородками, да кастрюлями. Или может это высочайший дом, с множеством удобств и новейшей техникой? А может это обветшалая хижина на берегу моря, где находится только стол и армейская, еще со времен ВОВ, койка. Нет!? Это не так.... А что это по-вашему???
Рассуждения о доме натолкнули меня на теплые воспоминания: детская кроватка с множеством игрушек, розовые бантики и моя сестра-малышка. Я всё детсво пробыла нянькой для неё. Нет! Вы не подумайте, я её очень люблю и ни минуты не жалею, что так вышло. Да, мне рано пришлось повзрослеть. Мама оставила нас еще когда мне было 15, а папе - с самого моего рождения было наплевать на нас. Я даже не знаю кто он. Вот так я, еще не достигшая совершеннолетия осталась с двухлетним ребенком на руках...
Ой-й-й! Кажется сейчас таки начнёться ливень. Ну что ж, так тому и быть!
Дорога до остановки была уже залита теплым летним дождем. Я, как будто сама шла под струю прохладного, очищающего ливня. Добравшись до остановки, я уже была совсем мокрой. С моих белокурых волос ручьем стекала вода, а белая рубашка прилипла к мокрому телу. Остановка была пустой. Ни души. Даже как-то жутковато.
Хотя, тут никогда не было людей. Предложение работать уборщицей в новеньком ресторане за пределами Черновцов поступило неожиданно. У меня есть основная робота, но так как денег на нас двоих не хватает пришлось принять.
Автобуса всё не было. Проезжающие машины, со свистом и брызгами пролетали по ночной дороге. Вдруг к остановке подъехало белое авто. Не знаю какой марки, я не особо, в них разбираюсь, но машина красивая.
Окно со стороны водителя опустилось.
- Вас подвезти?,- первое что сказал приятной внешности молодой человек, показавшийся из окна.
- Нет, спасибо.
- Но Вы ж промокли до нитки, да и прохладно становиться, - настаивал он.
- Нет, нет, мне совсем не холодно, всё хорошо, я подожду автобуса,- и с чего он взял что мне холодно, подумала про себя. Ответ на мой вопрос не заставил себя ждать.
Ах, наглец! Я словила его дерзкий взгляд на своей рубашке, которая от своей "сухости" предоставила на всеобщее обозрение мою грудь. В этот миг мои соски напряглись и округлились, по телу пронеслось возбуждение.
-Не бойтесь, я Вас не трону. Садитесь, Вам куда?, - с этими словами он открыл дверцу своего "коня".
Ну вот! И что мне делать?

Красивы речи с уст твоих,
Глазами мне в любви кленёшся.
Играешь роль, забыв мотив,
Забыв зачем к овациям ты рвешся.

Твой лестный взор,
Твои зеленые, как изумруды, очи
Ты мил, как никогда со мной,
Туманишь разум этой ночью.

Сомкнуться губы в поцелуе,
Тела сплетутся в колос юный
И тихо скажешь мне, слегка ревнуя, -
Ты лучшая, тебя я не забуду.

Наговорил мне распрекрасных фраз,
И на прощанье губ слегка коснувшись,
Ты тихо говоришь "Люблю" не пряча глаз,
Я ж слышу злобный смех, лишь повернувшись.

Да, вижу я, что любишь ты,
Зачем же травишь мою душу.
К чему мне все твои цветы,
Если я от тебя такое слышу?

Я понимаю, ты хочешь, чтоб я была твоя.
По этому ты про меня пускаешь слухи,
Но я,
больше никогда,
не буду с тем
кто меня хоть раз
сравнил со шлюхой.

Навіщо затравлюєш ти своє тіло?
Гадаєш цим врятуєш свою душу?
А пам*ятаєш, як у погляді усе нам було зрозуміло?!
Й тобі казала, що тебе я не відпущу.
А пам*ятаєш мій шалений сміх
І перший раз, коли на зустріч ти не встиг?!
Ні, втопив у міліграмі ти спогади усі.
Ти все забув і час свій зупинив.
***
Пройшов вже місяць
Та в мене все болить так само.
Напевно це діагноз -
Кохати наркомана.
Й повісивши собі ярлик на шию -
"Я не твоя", кохати ж іншого не вмію.

P.S.: Збіги з реальними людьми та подіями випадкові та оскарженню не підлягають.

Настроение сейчас - хз яке...

"Часом буває так, що в магазині...", - дійсно часом буває так, що хочеться, але мало хто це розуміє.
Відчуваєш себе єдиною у світі, але це відчуття тебе ані трохи не наштовхує на позитив. Малюєш собі, якісь, свої, дивні, а ще краще, зовсім безперспективні, реалії... відчуваєш, що це зовсім казково і ніколи не буде реальністю.
Якось одній дівчинці довелося закохатися на моїх очах. Я довго не розуміла її почуттів, її шалених вчинків, її чомусь занадто "рожевих" мрій...
Мені ставало її жаль... вона така симпатична дівчина й десятки, а то й сотні хлопців і чоловіків віддали б життя за ніч з нею...
... але, справа в тому, що саме лише за ніч з нею...
і коли я це зрозуміла, то почала цінувати життя, спілкування, друзів й саме головне - це кохання.
Воно не завжди приходить людині, воно, як комета, яка з*являється раз у тисячу років. Справжня, сяюча, і якщо ти кохаєш, і кохають тебе - це найбільше щастя. А якщо ти не встиг його помітити, то: "Спи собі сама, коли біля тебе мене нема..."!!!!
Я втратила це кохання, непомітивши його справжнього обліку. Хоч нехай воно тимчасове було, нехай швидкоплинне, але справжнє...
іноді навіть, здається, що втратила частинку себе, до того ж більшу, найкращу частинку...
очі дзеркало душі й ті очі я пам*ятаю до сих пір...

Привіт! А пам*ятаєш ми з тобою були разом....???? Я ще не забула...
твої очі, твої губи, твої бажання..
Так, я пам*ятаю...
тебе...
кохаю...

Малюю образи чарівні
про свої дикі почуття
забуті дні тобою, дивно,
як це пройшло і
я цього не помітила.
Серед поодиноких снів,
десь затамувавши подих,
пригадую твої слова,
твої обійми, твій стомлений бажанням стогін.
"Прощавай", лиш тебе я ще не відпускаю...
Й проста на валентинці фраза
"Чекаю на тебе..."
й забути не зможу, можливо,
а може...

Єдине ім*я на світанку,
несамовите "Дякую" після сніданку,
та "body art" у вранішній постелі,
й очікуючий погляд в стелю.
Невдоволення чи просто не задовільненне бажання,
Питання в тому, що таке "кохання"???

Не відчуваю болю,
відчуття польоту,
навіть, якщо тебе немає поряд,
ти поряд, бо "love story".
Чарівно, все так чарівно,
та, до сих пір, не ти поряд зі мною,
шалені почуття, новорічна історія,
й чим же закінчиться це все,
не можу збагнути,
тебе своїм розумом осягнути,
й того, чого хочеш ти...

Коханий, до тебе звертаюсь, саме до тебе! Я хочу бути поряд із тобою...
Дай мені хоч маленький натяк на те, що це почуття взаємне й я зроблю все, щоб повернути тебе...
Твій образ переді мною в кожну хвилину, лиш твоє ім*я в мене на думці...
я люблю тебе...
Киця... я чекаю на тебе!

Нарешті,прийшла весна! Нарешті, можна вдягти широкого ременя й вийти на полювання))))
мої очі переповнені бажання, тіло горить вогнем, а навколо стільки звичайнісіньких, таких маленьких, але все ж таки дурнуватих хлопців...
хоч бери й на поличках складай)))))
я вже почуваю себе трохи левицею, яка шукає свою жертву.
Краще б Вам, молодий чоловіче, не стрітися мені на шляху, бо роздеру))))
[665x331]

Эх, наступила весна. В жилах забурлила кровь, а в моём серце появилась любовь. Но. вот беда, одностороняя она....

Я поринаю в світ блакитних мрій,
Солодким подихом своїх ілюзій,
Ловлю уривки твоїх снів,
Що так чарують мозок мій.
Ґвалтуючи той дивний всесвіт,
ти роздираєш на шматки
моє кохання, моє серце,
та відправляєш до пітьми.

Реалії солодких снів,
Чудові очі ті, і солод їх –
Так зводять з розуму мене,
Тону у глибині їх.
Лиш марно кличу – бо не для мене
існуєш ти, і розумію це,
та все ж пірнаю в світ блакитних мрій.

Пиши мені, коханий,
Ті дивні сни про почуття,
Кажи мені, коханий,
Що ми разом на все життя.
Чаруй ж мене, коханий,
Дрімотним зіллям океану.
Кохай мене, мій гарний,
Тоді твоєю стану я.

Даруй закоханості нашій,
Величчі чаруючі краї.
Додай безмежності маленькому коханню,
Що помирає в самоті.
І не губи святі хвилини,
Що нам подарував Амур,
Цінуй от ті перлини,
Що кожен день зриваєш з моїх губ.
Чого ж чекаєш, милий мій,
Чого вагаєшся між вибором світів,
Чому ж не віддаєшся вітру мрій,
І залишаєшся у темряві забутих снів.

Молю тебе, коханий,
Віддайся напрямку вітрів,
Відчуй політ моїх палких ілюзій,
Відчуй все те, що ти хотів.
Здійми бурхливі оплески бажання,
Розвій їх вітром справжності своєї,
Насолодись перлинами кохання,
І мріями блакитними душі моєї.

Залиш минуле десь далеко,
У павутинні сірих днів,
Та не затримуй час –
хтось може вмерти,
від дикої самотності вночі.

[468x698]

Это цитата сообщения ФАКтично_Янгол Оригинальное сообщение

__________00:00:95__________

Мила вдома туалет =)))).... Зрозуміла просту річ :

Все в житті міняється так само, як в унітазі міняється вода.

Правда не всі люди вміють за собою змивати....

 

Висновок: частіше треба мити туалет, такі геніальні думки приходять в голову =))))))))))))))))))))

Это цитата сообщения ФАКтично_Янгол Оригинальное сообщение

__________00:00:78__________



[500x375]

Прочитай всі мої думки?

Не можеш? А жаль.... 

А може то і на краще... Адже такі як ти у смітниках чужих емоцій не риються...

Я знову захворіла....  Діагноз все той.... Лікар прописав тебе...

А ти сильний антибіотик.... І я або помру або отримаю імунітет....

Так що не думай, що і до чого... Бери скоріше білет і приїжджай...

Ти мої останні ліки....

 

 

 

 

Это цитата сообщения ДжоржИя Оригинальное сообщение

О.Робски



В Valentino чувствуешь себя леди. В Cavalli ощущаешь себя так, как будто муж наконец то уехал в командировку. А в Armani — как будто муж уехал в командировку, но ты — осталась леди.

Слушать этот музыкальный файл

very...

Слушать этот музыкальный файл

клёво!!!!

...Жахливе відчуття, коли твоє тіло роздирають на шматки сотня чортів у казані самотності. Кожен крок вважається занадто важким і виникає бажання впасти прямо на мокрий від небесних сліз асфальт. Вертаючись, з щойно завершеної зустрічі, йдеш і плетеш павутиння з догадок. Через деякий проміжок часу, починаєш помічати закономірність, що усі ці думки починаються лишень на слово "Чому... ?", але нічим так й не завершуються.
Проходить місяць і ти починаєш розуміти, що означає вираз "Час лікує".
- Та нє хрєна він не лікує! Він зализує маленькі тріщинки нашої разбитої самовпевненості й розколює на маленькі крихти довіру до навколишнього світу. От і все! І немає ніякого лікування! Лише замороження розбитого серця, яке з часом виглядає, мов потаскана жінка зі стажем "нічного метелика" у кілька "-надцять" років. А коли приходить "саме та..." (вираз зовсім не стосується алкогольніх напоїв), починаєш знущатися над нею як знущалися колись над тобою. Нерозумієш мови поцілунків й поглядів, які кидає тобі закохане серце.
Та іноді все ж помічаєш щось до болю знайоме...

Слушать этот музыкальный файл

Слушать этот музыкальный файл

!!!!

Слушать этот музыкальный файл

незнаю ще((((

Слушать этот музыкальный файл

Крихітка...щось до болі знайоме...