У моєму репертуарі є одна бувальщина. Від частого (разів сто) повторювання текст її набув певної канонічності. Звучить бувальщина так:
Про талант Ольги Сумської
Коли ми дублювали мультфільм "Тачки", в студії було душ 15 людей - представники студій "Дісней", "Невафільм", режисер, звукорежисер, я, актори, які чекали своєї черги до мікрофона. А за мікрофоном стояла "відома актриса театру та кіно" Ольга Сумська - дублювала машинку Саллі. Досить тривалий час Ольга працювала, а потім раптом спиняється й каже: "Стоп, я есть хочу". У студії - заціпеніння. Ніхто не знає, що робити, як реагувати, як виходити з ситуації, як і чим нагодувати зірку. І чорт мене смикнув згадати, що в моєму рюкзаку лежать банан. А я люблю банани стиглі, з чорними цятками. Лізу в рюкзачок, беру цей банан у прозорій поліетиленовій торбинці й несу Ользі... і вже за три кроки від неї бачу, що чорні цятки перетворилися на досить великі чорні плями. Сумська повертається до мене, міряє поглядом з ніг до голови разом з моїм бананом і промовляє так, як я не спроможний промовити ніколи і житті й ні за які гонорари: "Дя-ку-ю, сон-це". І стільки ставлення, стільки змісту вклала вона у ці два слова, що я ладен був той банан з'їсти разом зі шкуркою і з поліетиленовим пакетом. Сидячи в щілині під плінтусом.
Ні, не знайшовся ще режисер, який розкрив би талант Сумської!

Остання фраза цієї розповіді - осбливо канонічна й незмінна.
Розповів я бувальщину під час одного інтерв'ю. Через певний час купую газету, розгортаю та й бачу свою історіюв такому вигляді:
Коли ми дублювали мультфільм ”Тачки”, у студії було чоловік 15 — представники ”Діснею”, ”Неви-фільму”, режисер, звукорежисер. Оля довго працювала, а потім каже: ”Стоп, я есть хочу”. І її повели в якусь їдальню.

А над інтерв'ю - заголовок, як тепер модно, казати, адекватний:
”Не народився режисер, який терпітиме вибрики Ольги Сумської”


Переповідаю цю дивну історію дитячій письменниці Лесі Ворониній, а вона мені у відповідь - свою бувальщину про журналістів. Під час одного інтерв'ю журналістка дуже в неї допитувалася, знаючи, що пані Леся вивчала якісь там бойові мистецтва, яи пригодилися їй ті мистецтва в реальному житті. Пані Леся не могла пригадати такого випадку. "Хіба що", - каже, - "колись у парку, як я вигулювала собачку, якийсь ексгібіціоніст із-за куща щось теє, а я зобразила бойову стойку - і він утік".
І виходить інтерв'ю, каже пані Леся, на розворот, і заголовок: "На Лесю Воронину в парку напав маніяк".

- гарно йому Богдан Батрух відповів. Траплялися на моєму життєвому шляху "ліца среднєазіатской національності", які всіляко заперечували своє походження та запевняли, що вони "істінно русскіє". У поєднанні зі специфічними антропоморфними показниками це звучало навіть не смішно.

Колись по телеканалу "Полонія" дивився довгий документальний фільм про польську експедицію на Колиму, по ҐУЛАҐівських місцях. З фільму випливало, що поляків каралося в таборах найбільше, а вже потім ішли українці, росіяни та інші. Але то таке. "Войсько польське Берлін брало..."
Один з епізодів того фільму. Експедиція заїжджає в якесь тундряче містечко. Місцева тітка з очима-щілинками, круглим фейсом-місяцем, плоским носом, одно слово, з малочисельних народів Півночі, питає: "Откудо-то ви будітє?" ляхи відповідають, що, мовляв, "З Кракова. Знаєте Кракув? У Польщі. Знаєте Польщу?" Тітка їм на це, шалено окаючи: "Конєчно знаю. Польша - ето славянская зємля. Ми, славянє, должни жить дружно". Так і Бекмамбетов зі своїми заявами. Трохи не туди. Хоч Казахстан, зрозуміло, не Середня Азія. Аз і Я.

Одна ідея в його фільмі сподобалася: Не все так, як здається. І в розвиток: Не всі ті друзі, хто ними назвався. Не всі ті хороші, хто такими здається. Не всі ті погані, кого таким називають.

А "Матриця", звісно - не до порівняння.

Ще переклав анімаційне кінце "Панда кунфу". Це було справжнє кровопускання. Треба було перекласти, потім зробити бек-транслейшн, потім пояснити, чого ти переклав так а не отак, і іщо не вживав неозначеного артикля замість означеного хоч би тому, що в українській мові артиклів немає... Ціла листувальна епопея була через професію батька-гусака. З екрана це прозвучало як "локшинники", а я хотів зробити "вермішельники", мотивуючи тим, що слово "локшина" доволі штучне, застаріле, незрозуміле на більшій частині територіюї, і що "вермішель" - це вже давно загальна назва, як і макарони. Мені заборонили, сказали, що "вермішель" - слово італійське... В універсамах, між тим, лежить рисова в'єтнамська ВЕРМІШЕЛЬ... Режисер дубляжу - Ольга Фокіна. Через значну кількість часто не вельми грамотних змін, внесених у мій текст, готовий відмовитися від свого перекладу.

До того було "Як відбити наречену". Сам переклав, сам записав. До сотні персонажів - і здублювали за шість днів. Сам дивуюся. Треба було б тижнів два.

Ще раніше - "Лезергедс" (забув, як називалося в українському прокаті). У головних ролях Дж.Клуні та Рене Цельвеґер. Перший мій досвід дубляжного режисерення (воно ж режисерування) для великого екрана. Думаю, що вдалий.

Що я цього року зробив? І не пам'ятаю. Треба згадати "задом наперед". Щойно закінчив мюзикл "Мамма міа". В основі - пісні АВВА. Такі мюзикли найкраще дивитись у літньому кінотеатрі десь над морем, загорнувшись в один плед на двох. Лірика.

Перед тим переклав "Вонтид" ("Особливо небезпечний") режисера Бекмамбетова, про якого я до того навіть не чув. Цікаво було б для деяких кін встановлювати коефіцієнт "факу" - загальну кількість слів "фак" поділити на загальну кількість кадрів. У "Вонтеда" КФ десь 1.5. За минулі 15 років кіно перетворилося з мистецтва для мас на атракціон для плебсу.

До того переклав фільм "Хелбой-2: Золота армія". Сам був режисером дубляжу.

А ще раніше зробив кіно "Не займайте Зохана" - як перекладач і як режисер дубляжу. Поки перекладав, частенько вибігав на балкон подихати свіжим повітрям - щоб не обригати клавіатуру. Деякі місця доволі смішні, дотепні. А деякі - стоп антиперистальтика! Одначе я знав людей, що вивчали гельмінтів у плазунів. Уявляєте - вловити ящірку чи гадюку, а потім вивчати, якими вона заражена глистами. Підійшов до фільму як той гельмінтолог, по-науковому. Мета експерименту - показати, що українською мовою можна передати навіть таке. Кажуть - вдалося. Один з "художніх" прийомів у фільмі - вигадані псевдоєврейські та псевдоарабські слова. Беретьсяч англійське слово й до нього довішується закінчення, схоже на єврейське чи арабське. Типу "парашалла" та "парашхен". Довелось вигадувати і "путан-баба" і "книрик". Проколовся на слові "фейґала". Батько так називає Зохана, довідавшись, що той хоче стати стилістом. Зі смісту зрозуміло, що слово означає "педераст". Одначе через спотворену вимову (фейґ) я не розумів, що це американське "феґ" (педераст) з доданим "-ала". Треба було "викувати" якесь "ґей-ґала" чи щось таке. Тьху!

Дуже допоміг знанням івриту та деяких арабських слів актор Ярослав Гуревич. Його, єврея, запросили дублювати головну роль - Зохана. В результаті він дублював ...араба Селіма. Блискуче, до речі.

У перших рядках, як годиться, дякую адміністрації за надану можливість. Тобто "Обозрєватєлю" дякую.
У других рядках... Що в других рядках? А, філософський фундамент. З най-най-найголовнішого.
1) БОГ Є ІНІЦІАТОР, ГЕНЕРАТОР І СУТЬ ЄДИНОГО ПОЛЯ. О! Це я років 15 тому таке сформулював. Тихоплавів читав, але до переосмислення сього означення ще не дійшов.
2) ЖИТТЯ - ЦЕ ФОРМА ПЕРЕТВОРЕННЯ ЕНЕРГІЇ (характерна зменшенням внутрішньої ентропії за рахунок збільшення ентропії зовнішньої), ЯКА ЗАБЕЗПЕЧУЄ ІСНУВАННЯ ІНФОРМАЦІЇ, НЕОБХІДНОЇ, ЗОКРЕМА, ДЛЯ РОЗШИРЕНОГО САМОВІДТВОРЕННЯ ЦІЄЇ ФОРМИ В ПРОСТОРІ І В ЧАСІ.
Теж сам придумав. Енґельс зі своїми "білковими тілами", ховайсь! І Амбарцумян.

У питаннях політекономії поділяю погляди Сергія Подолинського та Миколи Руденка. Сонце та праця на землі - єдине джерело додаткової вартості.

Твори в Інтернеті:
Соло на мокрій Чорногорі
http://www.karpaty.com.ua/?chapter=17&item=300

Карпатські траfунки
http://www.karpaty.com.ua/?chapter=19&item=318

Нескорена Сивуля
http://www.karpaty.com.ua/?chapter=17&item=347. Сей твір ще десь є, здається, і на сайті О.Єльцова "Тема".

Безпечно, чисто, весело, або Якби я був партією.
http://observer.sd.org.ua/news.php?id=8818 - та ще на низці сайтів.

Алегоричний вигляд у мого Днєвніка. Навколо все таке рускоязичноє, а посередині я, мов "самотній лицар" з довбнею "этой ридной мовы"...

Про кіно постараюсь написати завтра.

.
[220x194]