«Особая папка. Совершенно секретно. Товарищу Хрущеву Н.С.

В Комитете государственной безопасности при Совете Министров СССР с 1940 года хранятся учетные дела и другие материалы на расстрелянных в том же году пленных и интернированных офицеров, жандармов, полицейских, осадников, 2) помещиков и т. п. и т. п. лиц бывшей буржуазной Польши. Всего по решениям специальной тройки НКВД СССР было расстреляно 21 857 человек, из них: в Катынском лесу (Смоленская область) 4421 человек, в Старобельском лагере близ Харькова 3820 человек, в Осташковском лагере (Калининская область) 6311 человек и 7305 были расстреляны в других лагерях и тюрьмах Западной Украины и Западной Белоруссии... Для советских органов все эти дела не представляют ни оперативного интереса, ни исторической ценности. Вряд ли они могут представлять действительный интерес для наших польских друзей. Наоборот, какая-либо непредвиденная случайность может привести к расконспирации проведенной операции, со всеми нежелательными для нашего государства последствиями... Исходя из изложенного представляется целесообразным уничтожить все учетные дела на лиц, расстрелянных в 1940 году по названной выше операции...

Председатель КГБ при СМ СССР А.Шелепин 3)

http://www.hrono.ru/biograf/burdenko.html

Це тільки дещо.

-- Усі американці мешкають у двоповерхових будинках з великим диваном посеред вітальні;

-- Улюблена розвага американців – кидати торти в пику. Щойно хтось почне цю забаву, присутні радісно приєднуються і теж починають кидатися тортами;

-- Американські портативні комп'ютери лап-топ (вони ж ноут-буки) мають достатньо потужності, щоб перемудрувати всі комунікаційні системи будь-якої позаземної цивілізації;

-- Усі іноземці, коли вони самі, воліють розмовляти між собою англійською;

-- Будь-який американець запросто проникне на будь-який найтаємніший об’єкт повз найбільшу й найлютішу охорону;

-- Будь-який замок американець за лічені секунди може відімкнути кредитною карткою, скріпкою для паперу чи шпилькою для волосся;

-- Американські телевізійні новини завжди передають сюжет, який стосується вас особисто, саме в ту мить, коли ви вмикаєте телевізор;

Отже, працюю я так. Спочатку вириваю собі ребро. Воно потім, звісно, відростає, як у стародавнього прикутого до скелі типа відростала печінка – та все одно ж болить, зараза. Беру я те ребро і долотом, за образом і подобою фільму-оригіналу, витесую з ребра юну дівчину. Красуню довгоногу й синьооку, тонкостанну й тонкоброву, з золотим шовковистим волоссям і з перламутровими зубами. А яка вона красномовна, яка вишукано дотепна, яка не по літах мудра…
І віддаю я цю дівчину режисерові, сподіваючись, що він зробить їй чудову зачіску, майстерний манікюр, вбере в тонку дорогу білизну, у вишукану сукню й елегантні туфельки – і представить добірному товариству.
Режисер без зайвих балачок хапає молота й мою красуню з усього розмаху по голові – бах! «Щоб не була така розумна». А тоді робить їй пластичну операцію – пришиває на носі бородавку завбільшки як слива, ніжну персикову шкіру добросовісно дзьобає віспою. Далі накидаються актори. Одна актриса передає красуні свій целюліт, друга – по сорок кілограмів обвислого жиру на живіт і стегна. Молодий актор вибиває перламутрові зуби і вставляє залізні – через один. Старий актор відрізає колишній красуні язика й навчає шепелявити. Корифей з національного академічного висмикує коси й наставляє синців, а потім накидаються актори другого плану й роблять таке-е…
І випихають на широкий екран. Глядач приходить і бачить бомжиху в рейтузах з начосом і в засмальцьованій куфайці. Недорікувату й тупу. Бруд під нігтями, вени вузлами, зуби через один. Та ще й, падлюка, «балакаєт на мовє»…