І ото всякі пугачі влаштовували шухер-мухер та політичні провокації, замість узяти й гарно продублювати ще торік.

У суботу, 15 листопада,  о 19:00 по Айсітіві йтиме "Астерікс на Олімпійських іграх". Перший дубльований мною французький фільм. Саме дубльований, з повною заміною голосів. Маю надію, що вийшло непогано. Перекладав, на жаль, не я - не знаю хранцузької... Мій синхронний текст та режисура дубляжу. Дивіться, пишіть.

Витяг з купи давно не слуханий диск Деміса Петровича Русоса. В МП3 - понад сто творів. І кілька годин слухав. І дійшов висновку, що практично всі пісні - кайфові. Потім подумалось - а кого б іще я міг слухати без перемотки? Навіть "Бітлз" - не все. Що вже казати про вітчизняних... Хоча... Стоп, стоп! Бурмаку раніше слухав усе. А от у "Саундтреках" не сподобалось, як вона переспівує чуже. Коли Ірина Білик ще не була Билык, один її альбом - де "Чорний ангел прилетить" - усе було класне. Був такий Юрко Юрченко - його альбом був чудовий, навіть про Анжеліку. Не захотів бути принцьом - став ніким. О, навіть Лама, як ще була "Магією" - її бум-ца-ца магнітоальбом годився для безперевних, без прокруток, гоцалок.

Треба буде зліпити вінегрет-диск з бест-м'юзіки. Трохи "Пінк Флойду", "Лед Зепеліну", "Бітлз", "Форінер", Енні Ленокс дві пісні... і "Рамштайну" грамульку.

Якийсь дурко співає по радіо: щось там "грозами, грозами, Небо плаче сльозами, сльозами". СЛІЗЬМИ, дебіле, СЛІЗЬМИ.

Урочисто проголошую: всякий "поет-пісняр", що римує "кохання - бажання", "кохання - зітхання", "кохана - жадана", "очі  - ночі", є цілковито безнадійний клінічний уриноцефал. Так само й співак чи співуха, які це співають.

Певний час вегетеріанствував. Ну не те щоб, але. Та оце занесло на якийсь москвинський форум, де спадкоємці Пытошного приказа вправляються у відмінюванні слів "хахлятский" та "сало". Спокушений заліською опричниною, пішов на базар і купив чвертку сальця. Вдома посолив, урізав житнього хлібця, часничку взяв... І їм. Підходить найменший син, п'яти років: "Тату, дайте й мені". Дав. Малий з'їв. "Таке оце біле добре, - каже. - А як називається?"

От недогляд національного виховання.

При комуністах був такий звичай - дерти з людей гроші. Навіть з дітей. У школі збирали дитячі копійки на ДТСААФ, Добровільну пожежну дружину, Червоний хрест, Товариство охорони пам'яток, на допомогу якимось трудящим - усього й не пам'ятаю. А ще примушували купляти лотереї. Один-єдиний раз, у четвертому класі я був виграв на таку лотерею щось із назвою "Гарнітур жіночий" за 12 рублів. І досі не знаю, що воно, бо взяв гроші, батьки додали - і купив лижі. І більше ніколи, нічого й ніде не вигравав.

І раптом учора, в торговельному центрі "Квадрат", на одній з модних нині "акцій" чи "лотерей", виграв масажне крісло майже за 10 000 гривень.  Найцікавіше, що це було в день ТРИНАДЦЯТОЇ річниці шлюбу, на другий день після дня народження... Тю. Тепер крісло громадиться посеред хати, викликаючи суперечливі почуття. А ще цікавіше, що ті хлопці й дівчата, які торгують масажним обладнанням і які розігрували крісло, як випадково виявилось - колишні наркомани й вірні "церкви Посольства Божого". Так, так, ото де Аделаджа та Черновєцкій. Крісло з "Правексбанком" ніяк не пов'язане й космічне тільки на вигляд. 

Пам'ятаєте, "юліну тисячу" в багатьох місцях видавали двома папірцями зеленого кольору, ще й брали курсову різницю - тобто, позбувалися заокеанських грошей і заодно ще й трохи наварювали!
Долар НЕОДМІННО впаде так, що аж захурчить. І ніякі 750 чи 820 мільярдів уливань не поможуть. Дехто каже, що це станеться впродовж найближчих 30 днів (уже менше). І буде замість долара амеро...
Пан Стельмах, знаючи це все, штучно (втім, не тільки) підняв курс долара, щоб створити на ринку ажіотаж. І потроху скидає доларовий непотріб. Коли ЮСД гепне, Валютна Скарбниця Батьківщини не постраждає. Постраждають ті йолопи, що накупили долярів. Але то вже буде їхня прублєма...

Дивна публіка мешкає в моєму будинку. Ніби й нормальні люди, але мають цікаву особливість. Наприклад, зламається в під'їзді ліфт - і всі ходитимутьь пішки на свій поверх, але ніхто не провідомить про поламку в ЖЕК. Чомусь жеківська диспетчерка про несправний ліфт довідується тільки від мене. Кілька років тому в нашому дворі періодично горів сміттєзбірник. І ніхто - НІХТО! - Ніколи! - крім мене - і не думав викликати пожежників.

Поки писав, пригадав випадок, який показує, що така дивна публіка живе не тільки в нашому під'їзді. Один мій прадавній друг не живе в Черкасах, проте має там квартиру. Зрідка заїжджає, щоб одвести душу - погульванити. Якось, розповідає, так погульванив, що отямився в самих трусах на березі Дніпра, з нижньою частиною тіла у воді. Усі речі, гроші, документи тощо хтось у нього добросовісно вкрав. Друг, як був - у самих трусах - подався до себе на квартиру. Але ж ключів теж нема! А двері броньовані. Задурманений алкогольними випарами друг, замість викликати фахівців, які відмикають будь-які двері-сейфи-фортеці за лічені хвилини, вирішив просто виламати двері. Сусідів він нікого не знав, та й не було нікого вдома - усі на роботах/базарах. Пройшовся по сходах і на якомусь поверсі знайшов дві залізні труби, кимось дбайливо прапасені. Узяв їх, вивалив двері, зайшов у квартиру. Заснув. Увечері на рештки грошей організував собі купівлю футболки, шортів та в'єтнамок (то окрема історія) і вирішив повернути хазяїнові взяті без дозволу труби. Проте не міг згадати, на якому ж поверсі їх узяв. Почав дзвонити у схожі квартири - чи це не ваші, часом, труби? І скрізь - СКРІЗЬ! - його запевняли, що труби не їхні, що вони ніколи їх не бачили навіть здалеку.

До чого це я? А. Тепло в моєму будинку ввімкнули ще на тому тижні. Але конструктивна особливість системи опалення в нас така, що поки я на своєму останньому поверсі не стравлю з батарей через кран Маєвського повітря, тепла в квартирах на стояку не буде. Я не мав часу це зробити аж до сьогодні. І ніхто - Ніхто! - з сусідів не подзвонив мені в двері й не спитав: "А ви б не хотіли стравити з батарей повітря?" Так само бувало й попередніми роками... Людям не хочеться виходити зі своєї хати скраю, навіть якщо та хата нетоплена.

Є такий анекдот: Відбувається какоє-то збіґовісько нацюкоф. І ґлафний нацюк спрашиваєт: "А чі є в залє кацапи?" Молчаніє. Ґлафний нацюк апять спрашиваєт: "А чі є в залє москалі?" Апять малчаніє. "То таки нема в залє москалів?" "Нема, нема" - атвєчаєт зал. "Вот и слава Богу, можно спокойно говорить по-русски". У цьому анекдоті віддзеркалено ажніяк не українську, а російську психологію - росіянці впевнені, що всі інші говорять своїми "птічьїмі" мовами тільки назло їм, а між собою, коли росіянців нема, розмовляють вийнятково російською. "Ґаварі па-русскі!" - за життя не раз доводилося дивуватись цьому хамському вигуку. "Ми здєся уже трі дня, а еті абєзьяни так і нє научілісь па-русскі", - вичитане на сайті відгуків про курорт на Мальдівах.

Єдина мова, існування якої допускає російська душа - англійська. Нє, це буде вузьколобий націоналізм з мого боку. Бо українська душа теж теє... З негром прєклонних ґадоф, який ні бельмеса не тямить жодною мовою, крім суахілі, вкраїнець необмінно перейде на російську. А з поляком чи словаком - на англійську. Якщо доводиться написати буржуйськими буквами своє прізвище, чи навпаки, прочитати написане такими буквами, англійська - неминучий посередник. Недавно вичитав дивне прізвище Козаківікс. Тільки звернення до першоджерела прояснило, що це звичайний Козакевич (Kozakiewicz). Людині, по верхах знайомій з латиною, німецькою, польською, словацькою, трохи дивно, чому Інститут ботаніки імені Холодного (Cholodnyj) стає Інститутом ботаніки імені Голодного (Holodny), чому Гончар (Honczar) стає Ґонхарем (Gonchar) тощо. Та найбільше мене вразило колись у переліку запрошених на якесь зборище Европейської комісії прізвище журналіста - Chuev. Я не зразу здогадався, що це Чуєв...

У пошуках пародійного натхнення покопирсався в поетичному Інтернеті. Хотілося чогось такого конкретно графоманського, такого, щоб "кров-любов", "кохання-зітхання-бажання", "Україна-руїна".... Дзуськи. Там ще страшніше, ніж "кров-любов" та "кохання-зітхання". Там тотальна, безпросвітна безграмотність і бездарність. Нє, ну є декілька піїтів сяк-таких, але і їм грамотності позичати й позичати... От Марина Соколян - начебто нічого "поетка", а пише:

Далекі сурми сірого світанку
З-за рогу світу кличуть сірий день
Аби життя крутнулося у танку
Нещирих слів, удаваних натхнень.

Римує "світанку - у танку".  Це кльово - життя крутиться в танку, чавлячи гусеницями всіх, хто не чує сурм далеких. Осьо вам, гади! Хоча - тут ще можливі різночитання і різнотлумачення, мовляв, це такий супер-дупер образ - життя, мов у танку. Та натрапляю ще на одного віршомаза - Івана Кушніра. Це теж, нічтоже сумняся, римує "світанку - у танку".

Я тебе цілував до світанку,
Я тебе цілував у росі,
Ми кружляли в модерному танку:
Я і ти у дівочій красі.

Твої губи казали: “не треба”,
Твої руки благали: “пусти”,
Але очі, закривши півнеба,
Шепотіли мені: “їх прости”.

Далі виявляється, що автір, хоч і відзначався дівочою красою, все-таки здійснив своїй подрузі дефлорацію - таки в танку, але вже в іншому. У класичному.

Ми кружляли в класичному танку:
Я і ти у жіночій красі.

Треба буде частіше заходити на "Бронесайт" Чобітька, щоб збагнути, чим модерний танк одрізняється від класичного. Мотором? Бронюванням? Озброєнням? Хоч би там як, але бачивши танки Т-64Б і Т-72 зсередини, сумніваюся, що здійснити в них коїтус узагалі можливо. Навіть звичайний, не те що пов'язаний з позбавлянням цноти. Можна багато ґуль понабивати.

О, іще один любитель попалити соляру. Станіслав Бойко:

 Не кружляли ми з тобою в танку,
 Не палав цілунок на устах.
 З поночі, до самого світанку
 Не носив тебе я на руках.

Новий танкіст. Володимир Ляшкевич:

Кружляє в танку заметілі
в стосунках заблукала пара,
блукають пальці побілілі
і побіліла в них гітара.

З іншого боку, може і автірка, й три автіри мали на увазі не танк, а танОк? Тоді наголос був би "у танкУ", а не в "тАнку".  Ні, не мали вони такого на увазі. Я не вірю, що людина, яка береться писати вірші, аж така тупа, і не знає, що "танок" - це те, що російською буде "харавод". А для "харавода" дві душі мало, щоб "покружляти". Не менше трьох треба. Груповуха якась виходить. Не диво, що "твої губи казали "не треба"... Краще б вони кричали: "Міліція!!!!"

Закінчив ваяти синхронний текст для кінця про Астерікса на Олімпіаді. Завтра почну дубляж. 15 листопада йтиме по ІСІТІВі. Віршики-пісеньки довелось вставляти. Нахамаркав дещо:

А любов -

Це звучить

Круто!

Я мов кінь

Погубив

Пута!

Я мов кінь

Погубив

Сідла!

Ну чого

Ти така

Підла? (чи Світла?)

Серце в гру

Дях моїх

Стука!

Ну чого

Ти така

...?

Штука!

Треба буде на дозвіллі дописати зо два рядочки - вийде шедьовр. Ги.

На світі всюди є дебіли,

Їм не потрібен наш PR...

Але ці двоє - як зуміли

Не поділити тротуар?

Як був малий, думав, бувало: "От якби я жив у 1654 році, то пішов би до Богдана Хмельницького й сказав би..!" Або: "От якби я жив у 1918-у, то пішов би до Петлюри й сказав би..." Сказав би, як треба діяти тому й тому лідерові. Та я не жив у ті часи. Зате живу тепер, у 2008 році. І навіть не пробую піти й сказати. На прийом не запишуть.

Не був цього року в Карпатах, а так кортіло... Хоч торік клявся - не піду нізащо. Перетовчені, перемішані трелювальними тракторами, загиджені пеньками й колодами горби - це вже не ті Гори, що були ще 10 років тому.

Зараз проводимо кастинґ до одного майбутнього анімаційного кіна - знову про щурів та мишей. Це в них якась манька, починаючи з Мишка Мауса. Мабуть,  саме щурів навчилися добре малювати. Чи щось глибинне, психологічне? На кожного персонажа треба записати по троє акторів, а "заокеанці" виберуть. Кілька днів напруженої безкоштовної роботи. І через це не зміг вирватися на виставку "Зброя та безпека" - а вона вчора закінчилася. От шкода. Стільки цікавих іграшок не побачив.

Сьогодні була наша з Іваном Малковичем прес-конференція на "Обозрєватєлє"

http://obozrevatel.com/news/2008/10/1/260966.htm?tab=1

Говорили-балакали, а коментарі ті самі... Так і хочеться сказати щиро, як "свидомит" "русофілітикам":

ЗАЙМИТЕСЬ ЛУЧШЕ ДЕЛОМ, ГОСПОДА, ВМЕСТО ТОГО, ЧТОБ ИНТЕРНЕТ ЗАСОРЯТЬ.