Подивився в інеті КАМріп, себто тихцем зняту в кінотеатрі на відео, "Рок-хвилю". Заліським наріччям дубльовану. І що я можу сказати про працю іноземних колег? А от що: гавнєцо. Я зробив КРАЩЕ. На порядок. Голоси в них "мимо каси", жарти не передані - і взагалі. Якийсь Бздюк у них там. Звідки?
Та все одно знаходяться якісь паскуди, які не втомлються писати про наше: "не умеют делать свидоми". Щоб ви виздихали, воріженьки.
Оце сиджу півтора місяця без роботи, треба буде сходити на чийсь чужий переклад, оцінити. Особливо "Нєвифільм-Украіна", де працюють далеко не "свидоми", а якраз дуже навпаки. Може, таки нє умєют?
Гуляю вчора з малим. Він катається на самокаті, я читаю. Мимо проходить велика компанія юні років 15-19, душ двадцять. Напідпитку, матюкаються так, що аж вуха в'януть. І, схоже, трохи між собою б'ються. Одна низькоросла дєвачька везе колясочку з дитям. Навпроти моєї лавки сварка загострюється. Один з компашки підходить до іншого і як затопить йому в зуби! З криком: "Ти мнє пєрває мая іспортіл - і я тєбє пєрває мая іспортіл! То єсть дєвятає. Х..йло!"
Думаю, Равенсбрюк би їх виправив.
Їхав у маршрутці, понавигадував:
А по столах - апостоли в постолах.
За столами мадами смакують медами.
Попід столами мами в панамах з лами.
Баби з попами, попи з бобами.
Пора порадіти порно
про повні попки попкорну.
Тю, яка остання непристойна. Чи непристійна, як каже один видавець.
У моєму підручничку з історії СРСР за 4-й клас була розповідь про "радянського бійця", котрий ціною життя зупинив "фашистів", а вмираючи, написав кров'ю в комсомольському білеті: "Умру, но не отойду ни шагу на зад" (фотка була). Отак неграмотність одковбасила чорний жарт.
Стоять по Києву рекламні щити від міністерства у справах молоді, зображають жінку й дитинку. І напис: "Не залишай його". Неграмотність міністерських чинуш одковбасює чорний жарт: "Не залишай новонароджену дитину в себе, покинь її". Людина, що читала в дитинстві книжки й тому позбавлена панічного жаху перед українською мовою, написала б: "Не кидай його". Мабуть, у міністерстві засіли рецидивісти, для яких дієслово "кидати" має єдине значення - бандитське.
Знайшов прадавній файл, у який, ще будучи редактором на Ізя-ТіВі, записував перекладацькі перли.
По дорозі до Самарканду Марко і тамплієри збочили.
Іцхак Рабін вирішив покласти кінець на будівництво єврейських
поселень на Західному березі.
Вам слід краще налагодити роботу. Тому я й кажу тобі й Маріані: цілий день ворочайте мізками.
Ми пришли мантачити страву в Елени.
У мене повні капці. Тато довідався, що я вагітна.
Чоловік сказав, що проблема - у моторі. Мотору - капці.
Ви ще й батько своєї онуки.
Я піду до поліжниці, у неї мають початися пологи.
У Бети манія нашушкати її одягом.
Коли вже про це мовка
(Кажуть,) Що в мене є зграя дітей на боці.
Хіба ти не бачила по телевізору? Один півень у булочній коштує стільки ж як п'ять мерзлих у супермаркеті.
Ти чіпляєшся за обійми й поцілунки, гадаєш, вони врятують наше одруження...
вони там буркотять, немов двоє голубків.
Вона так статкувала.
Вип'єш пива зі мною навпіл?
Піздно.
Паула навіть погрожувала професору стриптизом.
Геопатичні дози ліків
Медичний персона
Випадково надибав на львівському форумі про м/ф "Пригоди Десперо". http://center.lviv.ua/t6510.html Навіть 2 трейлери є - і чомусь москвинським наріччям. І чомусь львів'яни хизуються один перед одним, що скачали м/ф з торенту: "Скачав ту версію з Торенту, доволі непогана якість, так на 4-. Переклад багатоголосовий, той що і в трейлері". Тобто - не український. Якщо львівським галичанам по барабану мова дубляжу, то, може, ну його? Навіщо старатися для рабів?
Водив малого дивитися "Вольта". Котрий в оригіналі "Болт", але ж ви розумієте... Переклав Федір Сидорук, режисер дубляжу - Ольга Фокіна. Що сказати -- фільмець удесятеро кращий, ніж мій "Десперо". Так, як малює "Піксар", ніхто намалювати не може. Від картинки на екрані одержуєш естетичну насолоду. Мораль кіна цілком мосфільмівська - "птєродактільонок іщет друґа" з варіацією про самоповагу, однак сюжет виявився п'ятирічному синові не по зубах, він і досі мене розпитує, що та чому, та де взявся другий песик.
Ще раз утвердився в думці, що правильно роблю, замінюючи буржуйські ол райти та океї на що завгодно, крім "гаразд" та "добре". Забагато цього було. Забагато також "лаж" та "ульотів" - я старатимусь так не робити, це патуа не завжди виправдане, заважає, звучить штучно. Либонь, Маріуш Яворовський, представник "Дизнея", наполягав, щоб так було. Іще: як пояснити людям, що "ось це", "ось так", "ось тут" в українській мові трансформуються в "оце", "отак", отут"? Невже тільки я це знаю? Що ходять по щось, а не за чимось? "Пішов по хліб" а не "пішов за хлібом" (довільни приклад, у кіні було щось інше). Класична ілюстрація: вислови "пішов по воду" і "пішов за водою" мають дуже-дуже-дуже різне значення. Що вживати "звичайно" замість "авжеж" чи "аякже" - те саме, що в московитському наріччі казати "обьічно" замість "канєчно"... І все одно Федір - найкращий перекладач.
Сходив сьогодні з дітьми на "Пригоди Десперо". Сам перекладав, сам був режисером дубляжу, однак спробував дивитися стороннім поглядом. Мульт однозначно для дітей років восьми-дванадцяти. Мій менший (п'ять) боявся. І ще якесь дитя в залі зі страху плакало. І ніяка це не комедія, як пишуть в анонсах. Просто казка. От "уміють" у нас визначати жанр фільму. Пам'ятаю, переклав був торік фільм "Мій домашній динозавр" (насправді - "Водяний кінь"). Фільм абсолютно, цілком і безсумнівно дитячий. Однак його означили, як "пригоди, триллер", показали дорослим любителям цих жанрів, а вони сказали: "Та-а..." І вже дубльований фільм у кінотеатрах не демонстрували. І на цифрових видивокружальцях (ЦВК) його теж нема... А на канікули школярикам було б у сам раз.
З усіх радів найбільше слухаю кухонний брехунець. Хоча... за нинішнього життя він єдиний - не брехунець. Але то інша тема... Отож - скільки слухаю, стільки й дивує мене оголошення: "Послухайте новини БіБіСі, виготовлені на замовлення українського радіо". Так і ждеш, що наприкінці ведун проголосить: "Новини вигадав і прочитав Олекса Семенченко".
Років з десять не заходив у Спілку письменників - а колись бував частенько, бо тут кипіла перебудова й рухався народний рух. А оце пішов - на вечір співаної поезії. Співані поети ревіли й квилили мимо нот щось потворно-неримоване - і я вирішив, що трійку зі співів за перший клас мені поставили були незаслужено. Навіть тоді я співав краще. Бардів в Спілці можна було поділити на дві групи: а) хлопці; б) дівчата. Або: в) барди з чорними гітарами; б) барди з білими гітарами. Барди не тільки "співали", а ще й бурмотіли щось, а що - не розчув через крайню їхню недорікуватість.Чого не заперечиш, то це снодійного ефекту оцієї от "співаної поезії".
Після невеличкої переви виступав Олександр Ігнатуша - найкращий з відомих мені україномовних акторів. Прекрасний голос, велика виконавська пластичність. Виспівував твори Ірини Жиленко та... Івана Драча й Бориса Олійника. Олександрові терміново треба попрацювати над репертуаром. Хай би співав щось чоловіче, мужчинське. І поетичніше за Драчеві кострубаті фальшивки.
Згадав смішне про Драча. Наприкінці 80-х київська влада дозволила провести екологічний мітинг на стадіоні "Динамо". Я спізнився, підтюпцем біжу парком до стадіону й слухаю з гучномовців, хто виступає, і що там відбувається. І чую, що ведучі мітингу не хочуть давати слово Драчеві. Обурені мітингувальники, скандуючи, вимагають надати слово улюбленому поетові та громадському діячеві. З поправкою на поширене в Києві російськомовне акання навіть україномовних, це звучало, як відгомін зї'зду мастурбантів: "Дрочу! Дрочу! Дрочу!"
Омелько любив бювети. Кацманавт любить "лежачих поліцаїв", чи, як я їх ніжно називаю, "цушків". Кладуть ці гумові вироби часом по шість штук де кому заманеться. Трапляється, лежать вони поряд з нерегульованими пішохідними переходами ("зебрами") . Водії, щасливі, що перекотилися через "цушка", не поламали амортизатори й не в'їхали в дупу якомусь "лексусу", вже не помічають нещасних бабусь з паличками, мамусь з візочками - і ті скачуть з-під коліс, мов приморожені кізки. Навіщо нам стільки "лежачих поліцаїв", якщо київські вулиці й без них нагадують полеглу дивізію польової жандармерії? Очевидно, при Омелькові близькі до фінансових потоків були бурильники-гідрогеологи, а при цьому чаклунові вуду у фаворі перепрофільований галошний заводик...
А про кризу я знаю давно - і все одно вона мені чимось неприємна...
Новий кінотеатр - через дорогу, гріх не піти. Вранці сходив. "День, коли Земля зупинилась". Квитки - по 20 грн. Зал середнього розміру, рядів 12-13. Звук досить непоганий, усе чути. Крісла досить незручні, чомусь гойдаються. З апаратної в зал світить лампа і діє на нерви. Перед фільмом - два трейлери російських кін "Залюдений острів" та "Любоф-моркоф-2". Трейлери погані, озвучені мерзенними голосами. Обидва свідчать про одне - москвини тупо й бездарно передирають американські "постапокаліптичні" кіна та комедії типу "Сам удома". А тепер про Землю, котра зупинилилась. Бездарніших і дебільніших, заздалегідь приречених на провал фільмів я не бачив дуже давно. Ні ідеї, ні сценарію, ні режисури. Нестиковки, провисання, затягнутості, штампи. Кіану Рівз неспроможний урятувати це лайно. І дубляж: усі знайомі голосочки крім актора, що дублював самого Кіану. Непогано людина працює. Переклад же - нижче всякого плінтуса. Мова це ніяк не українська, а перелякано-українська - перекладач української не знаю абсолютно, тому боїться сказати щось по-людському, бо "па-украінскі" необхідно говорити штучно й високопарно - і ця мертва високопарність так і пре. Слово "стилістика" нічого панові перекладачеві не говорить. Він навіть вживає давно вже затаврований вираз "продукти харчування". Фрази логічно непов'язані, незрозумілі, канцелярські, з незліченними огріхами. Одно слово - наче "так треба продакшен". Хоч і "Нєва-фільм Украіна". Вагомий козир воріженькам укр.дубляжу.
Неподалік відкрився кінотеатр - чергова "ОдеССа-кіно". Я ще не був, а хто був, каже - крісла незручні. Крісла - то таке. А звук який? Треба сходити. Хоча... Що ж там крутять? Дивлюсь на афішу, пише: "Його батька, її мати, його мати, її батька - проивітати в один день". Це про фільм "Чотири Різдва". Люди не вміють відмінювати слова "мати" й беруться дублювати фільми. Що ж вони там наду-блювали? Мабуть, суцільне "так-треба-продакшен". Я прогнозував, що "так-треба" почнеться ще торік, однак не бачив жодного не свого фільму, тому з ситуацією не знайомий. Виправлюсь. З іншого боку - боюся йти на чуже. Усіх нормальних перекладачів (на пальцях однієї руки перелічити) я знаю, а фільмів у прокаті йде значно більше, ніж відомих мені перекладачів. У самородків я не вірю. Тим більше, доходять чутки, які гонорари починають платити перекладачам деякі студії - і стає ясно, що докотимось (чи докотились) до телевізійної якості.
25 листопада в США помер Лев Силенко - людина, ідеї якої справили дуже сильний вплив на мій світогляд. Дізнався про це з єдиної газети, яку нині читаю - "України молодої". http://www.umoloda.kiev.ua/number/1299/116/45920/ І виникло бажання не читати її більше ніколи. Замість згадати померлого добрим словом, авторка, Світлана Маковицька (хто така? не знаю), скористалася нагодою, щоб густо хлюнути помиїв: "Дослідники довгий час цікавилися — звідки схожість ідей РУН–віри, передусім антихристиянських (акції рунвірців сьогодні виглядають провокативними і розколюють суспільство) з нацистською пропагандою? Кілька років тому вигулькнули матеріали агентурно–пошукової справи МГБ СРСР на агента абвера Івана Силенка, уродженця села Олександрівка на Кіровоградщині, випускника Кременчуцького бібліотечного технікуму. У 1941 році його завербувала нацистська контррозвідка, він стежив за підпіллям, зокрема, ОУН (мельниківців). Писав статті як Силенко–Карий чи Гай–Силенко. У 1944–му навчався в нацистській школі пропагандистів. Невідомо, вірити таким документам чи ні. Очевидно, біографія цієї постаті ще чекає на свого об’єктивного дослідника". А от пані Берберова, яка 1949 року була присутня на Паризькому суді Віктора Кравченка, знаменитого совєцького перебіжчика, пише про Лева Силенка, котрий виступав на процесі: "Когда Силенко говорит о немцах, в голосе его начинает звучать страстная ненависть: видимо, он немало от них натерпелся".
Питання: Світлана Маковицька - мерзотниця чи ні? І в якому році її завербувала заліська контррозвідка?
У зв'язку з 90-річчям Бориса Патона згадалась давня історія. Так вийшло, що на нашому курсі навчалася його дочка Женя. Курсові недалекого розуму іногородні пройдисвіти і "хлєстакови" чомусь вирішили, що їм вистачить чарів скорити Женіне серце. І на початку дуже коло неї увивалися. Один Василь навіть зумів напроситися в гості - не знаю, що він для цього був вигадав, але в гостях у Патона побував. І треба ж такому статися - у них з Борисом Євгеновичем виявилися однакові капелюхи. І Василь випадково взяв не свого, а патонівського, капелюха. І помітив помилку аж у гуртожитку. Зрозуміло, весь гуртожиток збігся міряти й дивитися в дзеркало. Та бронзовий на колір капелюх був якогось велетенського - 60-го чи й більшого - розміру, й нікому не прийшовся.
Василь згодом став бомжем і вмер на клумбі під Жовтневою лікарнею. А Борисові Євгеновичу - 90.
P.S. Я капелюха не міряв. Не дотовпився.
P.P.S. Знаю, що т.зв. "шапка Мономаха" - фальшива татарська тюбетейка, а Володимир Всеволодович ніяким Мономахом не був.
Дванадцять років вірою й правдою служив радіотелефон "Panasonic". З автовідповідачкою. А сьогодні не витримав психологічного тиску фінансової кризи - накрився. Мчу в найближчий магазин електроніки - "Сіті-ком", під "Дитячим світом". Так і так, хочу радіотелефон, з автовідповідачкою, щоб чіплявся на стіну. Продали мені такий телефон. Теж "Panasonic". Приїжджаю додому, встановлюю, заглиблююсь в інструкцію... і: "Оповіщення автовідповідача звучатимуть лише російською мовою". Ля! Так і кажу. Сідаю в машину, мчу, здаю. Їду на Петрівку . А вже 20:30. Відкритий тільки... "Сіті-ком". Іду, вибираю, допитую продавця, чи є ж українська мова. Запевняє, що є в телефонах "Panasonic" (!!!). Приїжджаю додому - "Оповіщення автовідповідача лише російською мовою". Це при тому, що на дисплеї можна вибрати і російську, й українську, й турецьку. Слава Перуну, можна записати своє привітання, своїм рідним голосом, однак усе одно функції відповідача звучать заліським наріччям: "У вас адно новає саапщєніє". Ля! ля! ля! ля! Ну що вам, падлюки, важко було записати не тільки московську тітку, а турецьку, українську, казахську тіток, щоб я МІГ ВИБРАТИ! І після цього якісь мерзотники сміють виводити "невольницькі плачі" про утиски їхнього узкава язика? Бо, бач, у кінотеатрах, у які вони після краху комунізму ніколи не ходили й не ходитимуть, "сплашноє блювання" і "дерьмова". До речі, вранці в кіоску з українських газет була тільки "Україна молода". Навіть жовту "Газету по-українськи", яка була доволі популярна, воріженьки якимось робом знищили. О. КПК іще хотілося - а вони "лише російською мовою". І автонавігатор. Ні. "Лише російською мовою". Бо україномовних водіїв просто не існує в природі. Щоправда Мітак Міо та LG буцімто мають українське меню. А от найкращі, "Ґармін" - лише "російською мовою". Українцям - другий сорт. І популярна програма Ай-Ґоу - "лише російською мовою". Навіть просту "Віндовз" годі купити українською. Ну не можу я й кіна перекладати, і "Віндовз" українізувати, і Ай-Ґоу писати. Не подужаю. Згадую слово й почуття, яким пронизана творчість мого землякаТараса Григоровича. Але поки що не скажу.
Переглядав останню, т.зв. фінальну версію м/ф "Пригоди Десперо". На початку дві з половиною хвилини йдуть квітчасті хитромудрі титри - прізвища голівудських акторів, які озвучували м/ф. Як у "Шреку" - то з черв'ячків прізвище, то з гіменця. І Дастін Гофман, і Кевін Кляйн, і Сіґурні Вівер. От тільки - на хвіга? У всіх країнах голоси цих Гофманів та Віверів ретельно зітруть і запишуть своїх Чіполіні, Цибульських, Цибуленків. Стільки "кретиву" собаці під хвіст.
Коли писали масовку, пропустили одну репліку. І вписали її без мене, а на ходу "поредагували". Вийшло щось таке: "За хряка - 20, за свиню - 15"... У мене трохи серце не стало - який хряк?!!! Чистісінької води москалізм! Біда з цим "узкоязичним насєлєнієм", яке навіть не підозрює, що "хряк" - це "кнур". І нічого вже не вдієш, звукові доріжки пішли на мікс...
На початку 70-х кияни, що говорили київським варіантом заліського наріччя, не знали слова "хряк". Щоб подражнити заліськомовних, я, бувало, питав: "А що таке хряк? А що таке мякіна у приказці "Стрєлянава варабья на мякінє нє правідьошь"?" "Мякіну" ще відгадували - мовляв, хлібна м'якушка (хоч насправді - полова), а про хряка годі було й питати. І ти бач, як за неповні 40 років усі охрячились. До речі, ніхто тоді не казав "скамєйка", а тільки "лавачка". Була не "трьошка", а "траячка", не "баяришнік", а "гльод". А як тепер?
У четвер закінчили дублювати анімаційне кінце від Юніверсал "Пригоди Десперо". Про щурів та мишок, про те, які вони класні, і треба в кожному підвалі завести колонію добрих, цікавих щуриків. Якраз вийде на канікули й дітки подивляться.