Коли людина всеціло знаходиться в чиїхось долонях, чи не стає вона сама долонею?

*дуже дивно губляться обручки з мізинця.  я нє панімать*

коли йде дощ хочеться піти

але не знаю звідки(від кого)

коли йде дощ хочеться тепла

але не знаю якого (чийого)

хочеться чаю і ковдри

хочеться спати

коли йде дощ хочеться прийти

але не знаю куди (до кого)

от ви виходить: коли йде дощ нічого не хочеться...

ціле не дорівнює сумі частин. це теж розповідає асфальт.

треба було забажати квітів, тепла, потрібності і не пам.ятаю чого, щоб, по старій традиції, це все отримати. та, на томість, у роздільному блядському виконанні. тому починаю боятися квітів (мабуть як щось найконтролованіше з того)

сьогодні чомусь люди йдуть непопрощавшись. так і запишемо:18 травня - не прощатися.

починаю боятися порожніх квартир. і, здається, роздвоюватися.

закриваю очі

відкриваю очі

закриваю очі

відкриваю очі

сьогодні мені сподобалося ось це:

а дівчинка справді так не хотіла -

заплутати у клубок коханців, коханих

ховати руку в кишеню щоб не  тремтіла

просиджувати вихідні на майданах

читати книжки роздивлятися фотки

а ввечері завітавши в чиїсь непривітні стіни

зловити у сутінках дивний погляд

і нетерпляче розсунути теплі коліна

дівчинка справді хотіла по-іншому

маленьке дівчисько боїться сміху

особливо коли сміються в обличчя

а ранок завжди починається тихо-тихо:

вона гріє в долоні хворих диких птахів

тому що більше ніхто не вірить її рукам

у шістнадцять так важко нажити собі ворогів

у сімнадцять так легко втомитися від драм

натануть часи де для неї всі зайняті

більше немає про що говорити

їй залишиться вийти з чиєїсь пам.яті

так як на кухню виходять курити

(Олексій Чупа)

одного дня біля пологового будинку було чути несамовитий і дуже незвичний крик.

тієї ж ночі мені розказали, що народив чоловік.

а головне навіть те, що у нього то ніколи не було чоловіків.

отой виходить, що чоловік завагітнів від жінки. оце і є найдивніше.

*того вечора в блонкоті з.явився новий запис: жінка, як виявляється, здатна не лише народжувати, але і надихати на нього* розуміння цього було чимось воїстину дивним.

того ж дня на даху пологового будинку оселився лелека. я думаю то була груба експлуатація народних вірувань останнім. бо тверезий глузд давно, здавалося, обґрунтував атеїзм і усі інші нові і позбавлені смаку віяння.

але тоді народив чоловік. і тверезість була забута за великою кількістю пляшок пальоної горілки. коли вона закінчилася -  усим що могло її замінити. а насправді ж вона не закінчується.

наступного тижня той чоловік виїхав з країни. кажуть , у цій країні не місце чоловікам, що народили. і , здавалося, навіть почала повертатися тверезість. гнізо лелек змели дрівники - вони не могли потерпіти такого осквернення світлого майбітнього.

я мабуть би просила б вас потиснуту руку чи похлопати по плечу , коли ви будете зустрічати чоловіка, що народив. але протягом усієї історії чоловіки народжують набагато частіше. тому вам залишається цілувати і кохати жінку, що надихнула. Фройд казав , що усі вони такі. я думаю , що таких надто мало. і народжуючих стає з рештою теж.

переживаємо демографічну кризу

На колінах лежить вже не чужа сорочка, у котру загорнуте вже не моє волосся...

пристреліть цього горе-ріфмапльота

десь жила малень людинка, що загубилася у світі

одного ранку вона захлинулася , п.ючи воду з чашки

а паталогоанатом розвів руками, кажучи, що це світ загубився в людинці

з того для його ніхто більше не бачив

а паталогоанатом вже 3 роки як на пенсії і щовечора гуляє з собачкою повз будинок, де досі стоїть та чашка

маленькі діти грають у життя

маленькі люди граються у правду

ми розкидували під небом сміття

щоб знайти одного дня дорогу до раю

ми писали на майже свому тілі зінання

маленьких звершень чужих ночей

а потім шукали у склянках забуття

неіснуючих пристрастей і нерідних очей

півжиття збирали недочитані книги,

щоб одного дня піти за океан,

вірячи в тамтешні фієсти і їх щасливий фінал.

а потім зустрічали дітей,

дивуючись тій дивній грі наосліп.

а потім зустрічали людей,

ховаючи в кишені знецінений досвід.

І можна я закінчу цю розмову твоєю ж фразою: "Я нічого не розумію в цьому блядстві".

Я З СЕБЕ ЩЕ ЩОСЬ ЗРОБЛЮ!

*Когось

десь звучало "переспати",ми ж з тобою недоспали

так можливо з пів життя,все що це могли - ховали

під простирадла нового незнаного пришестя.

скільки ще могли- шукали, виправдань собі й життю.

Якщо я зранку прокинулася в шкарпетках, значить вчора було забагато випито. як сказав би "псіхааналіз": накоївши дурниць моє підсвідоме натягає шкарпетки.

"тебе колись записали у легковажних дівчат Замкової". як же до біса точно було колись сказане те, розуміння чого до мене прийшло набагато пізніше_))))))). в одному помилилися, рєбята. * думаю, мені треба було почути це два роки тому, а не тоді , коли ніщо вже не є новиною_))

(або: "потім я зрозумів, що Дощик - це непробивний варіант". чомусь найцікавіше звучить за очі. блядство з кількома моральними принципами ?чи то скоріше персональна недодурниця в голові. "Дощ - ти високоморальний розпиздяй". я ,мабуть ,просто високий..))) )

кажете, шкарпетки - це дух Рок-Н-Роллу?

Ти спиш з тими, з ким мені цікаво було б поговорити. хм. І навпаки.

Я знаю про тебе достатньо, щоб це нікому не розповідати.

зрозуміла, що таке бути на мєлі.

то коли тобі під ноги падають гроші, а ти наздоганяєш загубившого, щоб їх повернути, бо якби ці гроші випали б у тебе, тобі не було б за що їхати додому.

ми надто довго йшли, для того щоб таки кудись прийти

ми надто довго чекали, для того щоб знати у чому сенс

ми надто часто тікали від себе до людей, для того щоб змогти полюбити людей

і надто часто від людей до себе, для того щоб розбиратися у собі

ми надто часто рахували квазна-що, щоб змогти второпати скільки пальців у нас на руках

ми надто часто недоговорювали, для того щоб ще вірити у слова

ми надто довго...

*сподіваюся це буде правильно прочитано*

Щойно з неба падало сонце п"ятирічної давнини!

...зараз проти вікна висить червона повня

але мені дуже не вистачає листів

напишіть мені?

вул Енергетиків 19 кв 68 м Буча Київська обл 08292

вселенське полум"я душа шукає

то попелом дорога пройдена покрита

і кожному в свою валгаллу путь відкрита

де вогнище виликих згарищ ще блукає

сьогодні був дуже дивний день. здається він помістив у собі усе

В вуста вливають вранішні вінця вчорашню воду вишневих віршів.

Вселенсьа віра вештається вічно витоптаними вулицями великих весен.

Всеюдське воскресіння все входить в відкриті вікна викресаного виру відчуттів.

іноді тобі не добре. іноді тобі не погано. іноді тобі просто ніяк (це плюс чи мінус подумав я)

іноді поки думаєш чи пеерходити дорогу - дорога переходить тебе

еем

*за найблищої слушньої нагоди я це допишу. мабуть. маю*

як би ви відреагували на зраду?

*питання не риторичне хочу почути відповідь (бо я насправді забула , що тут мало бути написано)*

*гендерна нерівість?* то коли з хлопцями вітаєшся обіймаючи людину, а дівчині ж простягаєш руку для рукостискання?

*хочеш заховати - залиш на видному місці?* навіщо пити насамоті вдома? навіщо залишати недопиту горілку під ногами? і що ви тоді від мене хочете ??! *недолугий закид-виправдання, та все ж.....*

людина - бідне строріння, на неї випав тягар усвідомлення власної нікчемності і пошуку відповіді на питання що куди чому і навіщо, і повторне усвідомлення нікчемності

чим далі починаєш думати над бісовим життям, тим швидше приходиш до висновку загальної безглуздості.

чим (не)далі (не)думаєш у напрямку психології, тим більше (не)доходиш висновку, що фізика править світом.