Іноді знаходжу людей, на котрих, я колись в різній мірі вплинула. по суті зовсім сторонніх людей. і зовсім ненароком.
як воно все так дивно складається? (іноді є зовсім близькі люди, в розстановці з котрими (котрих) хотілося б щось змінити, а ніби ніяк. вигладає так)
дістала старі записи.
це ті моменти ,коли вони виявляються потрібними. щоб втихомиритися, мабуть
"соромна близкість за сотню кілометрів і титячі тисяч дротів.
де кожен думає про своє
своїх
кого?
Невже ми так соромимося один одного, сонце моє!
Дай мені спокій, будь ласка.
Те біснувате, у дзеркалі, отримає усе, що захоче. та чи на довго?
скажи мені"
Сьогодні я напиваюсь без тебе
завтра без себе
колись без алкоголю
На это никто вам не даст ответ
якщо все життя буде таке ж красиве, як ця осінь, я згодна на те, щоб вона тривала вічно
я ніколи такої не бачила
Деякі люди дууже схожі на птахів
це дуже красиві люди
на жовтій запальничці з.явився слоооон!
Іноді життя стає невикористаною можливістю поговорити
Я живу в маленькому місті
я ношу його з собою
у рюкзаці серед книжок
у чоботях замість шкарпеток
діряве й тепле місто моє
ти спиш за шафою в кутку
ти цупиш гудзики з пальта
голосиш п.яно уночі
і дуже квапишся ти зранку
колись сховаю я ключі
то будеш жити ти у мене
навіки вірне і блаженне
маленьке тепле місто моє
я сьогодні багато палю
я сьогодні багато мовчу
у зустрічних шукаю очей
у зустрічних шукаю людей
загортаю руки холодні свої
у речі чужі
у речі твої
"нічого немає", - ти скажеш
"нічого не було", - ти промовчиш
залишиш ще пару дрібниць
"на згадку"
й не знайдеш жодного слова
мені
на похмілля
здійснила давню мрію - прибрала в кімнаті. зараз маю каву і купу недописаних завдань
на стінах тепер дуже багато порожнього місця. не звично дуже
рука не піднялася хіба на паперового журавлика, що висів на лампі. їх раніше було двоє, але один зірвався і загубився.
білий журавлик на білій нитці
теж дивно
він вже дорослий. йому півтора рочки. і день народження у нас в один день.
цікаво скільки живуть білі паперові журавлики?
тоскно і сумно
завжди знаєш "як" треба "жити" і ніколи не вмієш себе слухати
чому вечорами так сумно?
Це наш маленький спільний Бог.
Хочеться відкрити себе
обережно так розрізати. тонко
і розкласти перед вами усі свої нутрощі
до залишку
пару легень, ще живу печінку, брудний шлунок
все-все
на прибраному столі
а голову краще просто відразу викинути. у корзину
а все інше дарую вам
Дивіться!
Давіться!
десь нас чекають закриті двері.
можливо, ці двері відпирають щовечора, але ми так жодного вечора не спробували їх відкрити.
і лише розповідали це собі у снах
але на кожній дорозі нас чекають
тихо
невидно
не знаючи про це
і ми у це не віримо
Так виникають паралелні прямі
і хтось даремно доводить, що вони перетинаються
його не слухатимуть
Вечори. вони сумні.
В дитинстві , коли йшли до дідуся і бабусі, треба було проходити полем. воно здавалося велечезним. і мене ледь було видно з-за кукурудзи.
а от поверталася сьогодні вранці від дідуся і мене ледь було видно з-за парканів, між котрими доводилося блукати.