сидить людина на стільці
і не розбереш чи то плаче чи
людина котиться і не знає чи довго
у людини не було вершин але для падіння то іноді не є важливо
і (тому) у людини є червона нитка
а з навушників на шиї людини чути Цоя

чимось себе займаю. незавжди конструктивно. нормально. звично
а він вже котрий місяць підряд повторює одне і те ж зааавжди: ДЕЙСТВИТЕЛЬНОЕ СОСТОЯНИЕ:
Стремление уйти из неблагоприятной ситуации""
щоб вийти треба відкрити двері
щоб відкрити двері треба їх знайти
щоб їх знати тре втямити кімнату!
Чи є намагання кудись піти? - можливо
Чи є куди йти? - можна було б припустити
не вистачає лише точки відліку. початку координат
не вистачає якогось розуміння ситуації? чи здатності не лише дивитися а БАЧИТИ?
....ДЕЙСТВИТЕЛЬНОЕ СОСТОЯНИЕ:
Стремление уйти из неблагоприятной ситуации

Миле створіння сиділо на спинці лавки, звісивши лапи на інший бік
Випльовувало дроти, пластмасу та інший непотріб, котрим ся годувало
Йорзаючи брудними лапами дивилося на тінь
Знаєте, якщо надокучати власній тіні вона починає тікати
А зараз, піднявшись, зелене мовчки збирало залишки бульварної преси та таке інше. Усе, те чим годують свої полуфабрикатні мізки оті створіння, що ся звуть людьми. На усій тій макулатурі навіть спати надто жорстко, а от бруд з лап і лиця вона витирає пречудово. Лайно до лайна. Отряхнувшись, зелене почимчикувало через двори до вокзалу. Зараз темно, вуличні коти його вже не чіпатимуть.
На вокзалі вночі проходять потяги. А іноді ще хтось сновигає. Часто дехто з тих людей справді вартий уваги, тіко жоден з них ще не навчився розмовляти. Милому створінню то невтямки. Не зустрів він ще жодного вінця еволюції.
Да і воно погано тямило, хто така еволюція і де її вінець. Зелене знало, що падати на лапи боляче. Вони печуть і залишаються подряпини. Воно знало, що від дворових собак треба ховатися у їх же тінь, бо можуть гарно вкусити. Знало, що іноді треба оминати поважних чоловічків, бо зажбурнуть сміттєвим пакетом.
Зелене тинялося, здавалося, довгою вулицею з непрацюючими ліхтарями. І знову перечипилося. Хтось залишив на бруківці консервну банку. Чудовий співрозмовник. А це воно колись помітило, що у ній може жалишатися дощова вона. А ба, воно колись збере небо у банку?
Але дощу не було. У такі ясні ночі зелене іноді любило погуляти квартирами якогось з будинків
Вночі люди розгрібають і багато чого віддають. Проте чим більше порядку у речех, тим вагомішим мотлохом забите горище. Голова. З такими ваще. Зелене часто просто залишало їм камінчик. Та надто часто навіть каміння вони віддавали таке, що після його жування стіко проблем з зубами.
Ще можна піти на дах

Люблю собак
люблю
Людині була дана мова, щоб порозумітися
а вона навчилася брехати і оволоділа найрізноманітнішими маніпуляціями
все життя вчиться гарно говорити і ніяк не може просто порозумітися. часто навіть з кимось відносно близьким
ЩО ми творимо?
а іноді бажання Говорити зводиться нанівець такими, здавалося б фізичними, явищами як заломлення і відбивання
Все-все-все... сказане сприймає адресат ( як і ти (я), виступаючи у його ролі) через призму власного сприйняття
і так важко вгадати коефіціент викревлення, що іноді все частіше закриваєш рота
і вже немає чого або немає сенсу у продовженні
пепір стерпить усе, але не завжди очі, що на нього дивляться
..... ніяк ми всі не звикнемо: все не так просто, насправді все ЩЕ ПРОСТІШЕ. _))

Миле створіння сиділо і мило у калюжі брудні зелені лапи
Старанно вимальовувала кола на воді. Ілюзорні мрії, що не трималися форми. Щось вдарило по голові – дощова крапля
Зелене підірвалося і почало збирати у кишені воду з неба. Траєкторія руху була такою ж беззмістовною, як і власне дія. Недовго бігаючи, зелене перечипилося через смітник і полетіло далі, ніж бачило. Перед очима з”явилися зорі нічної вулиці. Створіння досить швидко встало, вилізно на смітник і старанно намагалося дотягнутися до зірки. Сіра тінь перехожого кишнула його з постаменту, явно переплувавши з вуличним котом.
Зелене створіння ображено підібрало кросівок, що випав з смітника, і поволокло його за шнурок з собою. Ліхтарі (найдосяжніші його зірки) мовчки віталися з небалакучим співрозмовником. Зелене створіння вгледіло синє світло вікна операційної і пішло сидіти під вікном. Зелене пошкодувало, що світло з собою не взяти, як кросівок. Зітхнуло і побрело до супермаркету спати у продуктову коляску
А за одним із вікон у світанковому світлі сиділа людина і діставала з кишень каміння. Світонок робить думки ясними і затирає сторонні шуми. Людина знала, що саме в такі години вона має змогу повитрушувати каміння з кишень. Зараз вона будує з нього фортеці на писмовому столі, а ввечері, прийшовши на підпитку, скине це у кульок і кине неподалік смітника. Людина підгодовувала таким чином зелене. Ніколи його не помічала, але завжди здогадувалася про існування зеленого створіння. Чим бентежніші були ранки тим сильніше кришилося каміння і застрягало у зубах.

*натрапила на стару-стару річ. гииии*


„Дивлюся на знайоме подвір’я з висоти пташиного польоту; спостерігаю з вікна кімнати. Під ліхтарем на бровці сидить дитя, його коліна подерті, а поряд лежить велосипед з вигнутим кермом. На щоках дитини в світлі ліхтарів видно розтерті брудними руками сльози. Дитя вже заспокоїлось і, посміхаючись, дивиться на ліхтар. Здається ніби всі зірки вранішнього неба перетворилися на оту річ, здатну видобувати з своїх глибин електричне світло, що привітно дарує його дитині, не бажаючи нічого взамін.
Раптом щось зеленувате і незрозуміле, зростом з дитину, вибігло від смітника і швидко та спритно вилізло на ліхтар. На ліхтарі воно почало розгойдуватися і бити його ногами (його лапи таки були схожі на людські ноги). Ліхтар, що не відзначався стійкістю у надзвичайних ситуаціях, погас на знак капітуляції. Дитя під ним загадало бажання, ніби побачило згаслу зірку. Але згодом дитина зрозуміла, що втратила свою зорю, і, не бажаючи йти до іншого ліхтаря, що видавався таким непривітним , ображено і трохи розлючено подивилося на створіння, котре гойдалося на його зірці. Дитя, певно, остаточно забувши про подерті коліна, попрямувало до смітника і через кілька хвилин повернулося з драбиною. Коли дитина приставила драбину до ліхтаря, то вона виявилася занадто довгою. Стало дивно: як така маленька дитина підняла довжелезну драбину(?!).
У той момент вулицею пройшов стрій з дванадцяти людей, які в руках тримали палиці, на котрих майоріло червоне ганчір’я (то, певно, колись були прапори). За строєм з гавканням бігли собаки, та за кілька хвилин всі зникли за поворотом.
Цікавість повернула погляд до вікна. На червоному даху лікарні сидять люди. І зовсім не потрібно пояснювати, що всі ті люди просто зустрічають світанок!
Спантеличено перевівши погляд на кімнату, я бачила, як вона деформується і змінюється. Менше ніж за хвилину вона перетворилася на ту, в якій доводилося мешкати півроку тому, незмінним залишалося лише вікно на подвір’я. І всі ці деформації зовсім не бентежили, ніби кімната і повинна змінюватися кожні півгодини. Спантеличило лише те, що батарея трохи змінила місце розташування і на ній з’явилася товстелезна свічка, що горіла. Спантеличило саме той факт, що це свічка з дуже давнього сну, недоброго сну.
За вікном пізня весна. Всюди свіжа зелень. Але раптом здійнявся вітер і листя миттю пожовкло, впало з гілок і полетіло, підхоплене вітром. А хмара, що була на небі, почала опускатись і згодом впала на подвір’я лікарні, утворивши озеро. (Мабуть, саме такі хмари уфологи приймають за НЛО.)
Незрозуміло звідки почав звучати відривчастий звук, що гучнішав. Було схоже на зворотній відлік. „Три, два, один, нуль” , - і цей світ розсиплеться на уламки, припинить своє існування.
26.11.05
Перед очима знову кімната, але зовсім звичайна. А той світ таки припинив своє існування від сигналу будильника.”.

Перечитавши, людина відклала папірець. Та людина дуже любила подорожі у машині часу, яку ми називаємо пам’яттю, а ще вона була колекціонером: вона колекціонувала сни. Людина посміхнулася до себе, бо їй вже давно не снилися такі дивні сни. Вона піднялася і чи то до себе, чи то до стін сказала: ”Цікаво, як би такий сон пояснив Фройд?” Їй ніхто не відповів(та здавалось, її не засмучував цей факт). Кинувши кілька книжок у сумку, людина вийшла з кімнати і пішла у невідомому напрямку. Я б про неї більше нічого і не знала, якби на підвіконні не лежав ще один папірець:

„Загублені фрагменти
... Погляд знову повернувся до дитини і зеленого створіння. Дитина вилізла по драбині і незграбним жестом хотіла вхопити кривдника зірки, але воно дуже швидко зістрибнуло з ліхтаря. Маленьке дитя здивованим поглядом оцінило висоту і вирішило спуститися драбиною, щоб зайвий раз не випробовувати силу земного тяжіння. Дитя взяла велосипед і повезло його повз смітник у дворик, а створіння дуже швидко опинилося на даху лікарні і теж зустрічало світанок. Так вони сиділи досить довго.
Сонце майже зійшло, люди на даху лікарні виглядали задоволеними. Вони встали з насиджених місць і підійшли до краю, взявшись за руки (створіння було з ними). На краю всі зупинилися на мить і зробили синхронний, широкий і волелюбний крок униз. Вологий асфальт прийняв їх щирими обіймами. Дехто встав і допомагав піднятися тим, хто нерухомо лежав(крокували вони з рівня третього поверху). Найдовше приводили до тями зелене створіння, яке чомусь летіло донизу швидше за всіх. Хворі повернулися до лікарні, а створіння покульгало під погаслий ліхтар-зірку.
Почало розвиднюватися, люди йшли на роботу. Якась скандальна жіночка проходячи повз зелене почала кричати, як на підлітка, що хильнув зайвого і не давав нікому заснути. Створіння злякано і спантеличено глянуло на тітку і побігло до смітника, де з диким гуркотом сховалося.
Але через декілька миттєвостей сонце стомлено впало за горизонт. Стало темно. А люди(особливо без заперечень) повернулися додому.
Створіння стомлено вилізло зі смітника і пішло сидіти до озера, що колись було Читать далее...

нічого робити. відкрила це вікно
мну немає чого розповісти, не дивлячись на те що постійно щось відбувається
щось блін коїться
але немає ні бажання ні сенсу витягати сиди думки і спогади прожитих днів
не хооочу
хтось щось чув про концерт Мєльніци 01.03.09??
з сайту партеру зняли афішу і прибрали з замовлень
але ж концерт не відміняється????????

сумно
якось беззмістовно
і трохи пусто

Ті косі але до біса милі очі іноді зворушують до кісток
Простягнеш до тварючки руки а вона все ж налякано відсахнеться
Гляне і знову почне щось жувати
І довго-довго будеш так сидіти і вдивлятися у сумні косі очі
Помітиш у тварючки твою сіру шкарпетку, що вона ся залишила
Намотала ся на руку і продовжувала жувати
А потім помітиш що навколо вже нічого немає
Ні двору ні міста
Вже все
Тільки сумні і косі очі тварюючки
Глиибокі-глибокі
І тя не втямиш коли з вашого спілкування зниклі всі речі
Все стороннє
Просто все
Сидітимеш і дивитимешся у ті сумні очі
Вони залишилися ВСИМ

знаєте, навчіть таки мну чомусь. ну дрібниці якійсь
і ця дрібниця завжди буде ваша_))

На столі сидить така маленька тварючка
І дивиться на тя жалібно-косим поглядом
Качається-качається на краю а потім починає хавати лампу настільну,
Поперхнувшися лампочкою
Повишкрібає з зубів дритики і переходить на монітор
Він не дуже смачний але то не надто бентежить
Тварючка закусує олівцями, рамками для фото і папером
Іноді висне на сінах і обглотує шпалери,
Смачно чавкаючи
А потім тя ловиш ся на думці, що вже сидиш на одному стільці серед двору
А та тварючка дивиться все тими ж сумними і косима очима
Вона тя не зачепить, їй же треба хоч на когось дивитися
І стілець не зачепить, бо знає що тя ж хочеться десь сісти

Знаєш, іноді хочеться щось змінити
але так ріко знаєш що
можливо як хтось крім тебе міг розібратися у твоїй голові було б простіше?
іноді не знаєш що робити
куди йти
з ким йти
і головне: що з цим робити
ходиш по узбіччю, оступаєшся
так. у цьому сенс життя
але ж іноді треба і навчитися виходити на дорогу
знаєш, от сиджу вбиваю час у цьому екранчику
не гуманно нах
розумію що можливо роблю щось не то чи не так
а може і справді помилка не є помилкою а то єдине правильне рішення
наш світ пронизаний безліччю меж
знаєш, я іноді у них гублюся
знаєш, мені іноді здається що з усіх хто мене знає я знаю ся найгірше
чи я просто нен звикла розуміти
знаєш? а я таки ні_))

Дівчина стояла і вдихала дим цигарок
Він для неї був більш ніж рідний
І не тре казати про здоров”я
Це руде дівчисько цілувало небо
Поряд була подруга
Подяд був колишній і випадкові знайомі
Всі пішли
Наскіко то було гарно
А дівчисько пішла пити далі.
У неї не було грошей
Вона як завжди чогось чекала
її по чиїйсь звичці напоїли кавою
У неї все буде
Вона дійшла.
Майже доїхала
На п”яну голову знову вийшла не там
На стопі доїхала додому
Могла дійти
Години через три
Довго
Вже тут
Батько пояснює щось щодо компів
Мати возмущається
Руде(?) з батьком два сапога пара
Надто подібні
Шкода маму

Превсилюдно посилаю, тобто прибераю, чоловіка у туфлях звідси
не місце йому тут
хай котиться собі далі
некрологи писати не треба, як люди відносно цивілізовані, відкинемо смертні кари чи будь що подібне
він просто пішов
і банально набрид
_))

просто хуйовенько , братики

якась малознайома дівчина в суумракє
[700x525]

Був вечір
Чоловік у туфлях стояв під снігом і тримав в обіймах оте гарно знайоме дівчисько
Йому колись казали, що як не хочеш втратити
- не випускай з обіймів
Знаючи її то мабуть і справді була найдієвіша порада
Зняв з її руки собі якийсь браслет
Бродили вечірнім Києвом
Молоді, п”яні, щасливі
Весь світ був у їх кишенях
Іноді дозволяли собі стати не в міру сентиментальними
Він не розумів говорять вони чи мовчать
Потім сиділи на сходах якогось закинутого будиночку і пили вино
Добре знайоме дівчисько задрімало на руках у чоловіка в туфлях
Їх розбудив перший трамвай
І ці лві сновиди побрели до Дніпра
Шкодували що не весна, що крига на воді
Вода – їх стихія
На набережній якісь робочі грали у карти
Вони чомусь підсіли до тих вдох чоловіків і про щось говорили
Чоловік у туфлях забив трубку
Вишневий запах ударив у ніс
І той смак оселився на вустах
А потім пішли на його квартиру з єдиним бажанням нарешті виспатися
Солодкий теплий сон серед вінілових пластинок_))

За останні дні щось змінилося
І не те що похолодало
І не те що він залишив дівчину ту у минулому
І не те що знову кинув курити
І не те що знову перестав сидіти вдома
Він сидів на балконі подруги і пив пиво
Подруга щось розповідала про колишнього
Обом дуже хотілося почути запах весни
Повернулися у кімнату. Там було тепло
Було недопите вино
Горіла свічка. Світло вирубили
Лежали на підлозі
Дивилися у стелю і щось чесали один одному
Темрява робить думки чіткішили
А потім банально заснули забувши дійти до ліжка
Вранці прокинулися серед воску догорівшої свічки,хех
Чоловік без капців ходив і наспівував крематорій
Через пару годин на квартиру завалилися ще пару друзів

маленький
грустньій
рьіба
(с) курт к
[700x525]

Чоловік у капцях мовчки палив сірники
Один за одним
На підлозі сиділа ота дівчина
Надягла капелюха і пила каву
Чоловік у капцях вирішив залишити її у себе
Новий інгредієнт до ноповнювача життя
І бог зна, чого шукала тут дівчина
Капелюха і кави?
Вона розповідала щось про давньогрецькі міфи
Це одна деталь картини заключалася у тому ,
Що вони його ніколи не цікавили
Міфи, не дівчата
Чоловік без капців мовчки обняв її іпішли спати
Довго говорили у темряві
Це нагадувало дитинство
Він вірив що єдино темрява показує думки і людей
Чув запах шампуню а шукав диму і літа
Ні-ні
Все то було не важливо
Підібрав під ноги ковдру
От якщо завтра рано вставати?
Звідки ж чоловіку без капців знати коли?
Всі годинники брешуть