Я відчуваю потребу в тобі.
Заплющую очі - відчуваю її вдвічі різкіше.
Готова повірити ледь чи не в будь-які знаки, натяки, деталі - і водночас не вірю сама собі. Мені дуже треба знати - і не дуже треба знати. Ти хоч тактику підкажи?
Я вдячна тобі за те, що знову пишеться. Вдячна, що ти взагалі є. Хочеться всміхатись, коли згадую тебе - і водночас розриває від невідомості. Мене ж не вистачить надовго. Я ж або згорю, або вибухну.
А ти мовчиш. І я боюсь, що налякала тебе чимось.
Якось воно так все неправильно - і таке цінне, що невимовно аж.
Давно мене тут не було - навіть дуже змінився столик набору тексту.
І завжди здається, що є що сказати, як тільки відкриваю цю сторінку.
А все ж - не вмію я вести щоденники. Цікаво, що це означає з психологічної точки зору.
І ще - на пам"ять -
[показать]
Ваше волшебное печенье
Нарешті я відчуваю, яким може бути літо.
Безглузді і такі чудові прогулянки з людьми різними і теплими. Зорі, чай на вулиці і собака збоку грається каменем. Він такий смішний коли це робить=) О.Генрі вголос. Задоволення від хмарок вранці. Книжки, які сама вибирала, це ж уявити тільки!.. Правда, і читати не так хочеться. Все ж люди - це наркотик=)
І японські кросворди.
Хочу вчитись в Шевченка.
А зараз бігаю по дому з чудовим настроєм, повна енергії і шикарного настрою. Я сьогодні пробувала чіпси зі смаком картоплі;)
І - невже!.. - до мее знову приходить бажання щось створювати. люблю це. а ось не пишеться давно, то часто так, коли взаємно закохуєшся=)
А ви пробували Пепсі з кавовим лікером? Хто б його знав, що воно настільки смачно!..
Дивно, але я починаю любити літо.
[487x699]просто буває така турбота
коли вночі назустріч їде машина
і, звісно, з увімкненим дальнім
а мені долонею прикривають очі
щоб не разило так сильно
[400x300]Поруч мого дому по ночах кумкають жаби. Враження, ніби мені десять, зараз літо і я в селі.
Тепер я є на Твіттері, і щось підказує, буду там часто.
[показать]
[показать]
[показать]
[показать]
[показать]
[показать]
[показать]
Інколи, як би не несло нас життя, озираємось. Згадується мимоволі минула зима, позаторішнє літо, роки минулого тисячоліття.. глобальність.
Буває, ці речі такі теплі. Зараз чомусь здається, що багато був би готовий віддати для повернення туди. І то не щось надзвичайне, і ті люди поруч ніби, і так мало змінилось... А не те. Я сама - я інша. Вже стільки разів інша, що не знаю, куди і як далі. І не знаю, куди і як назад. Здавалось би - навіщо?
Звичайна дрібниця - зірочка в додатку в контакті. Ну що ж це? А я така сентиментальна. Я захотіла в ту зиму, хоч вважаю її досі далеко не найщасливішою, через неї. Просто так. Погане забувається, мабуть...
Тому ж передивляюсь фільми, що навіюють згадки. Тому бувають пісні, слухаючи які, можу розплакатись. І то не того, що тонкослізка - просто якось воно так...
У мене, наприклад, досі в рамочці стоїть пасмо волосся дівчинки, яку зустріла в таборі. Ми давно не спілкуємось вже - а чогось не хочу забирати. На шиї монетка, яка теж служить асоціацією - і від неї тепло. Речі - це не речі самі по собі, а спогади, які з ними пов"язані. Чогось саме цей малюнок мені такий дорогий. Чогось саме цю книгу можу перечитувати десятки разів. Чогось так... А чого я так прив"язана до відчуття ностальгії - не знаю.
А головне -я ж ніби щаслива, так? У мене усе добре. У мене є натхнення. У мене виходить чи не все, до чого берусь. А от щось таке...
Дорослішаю, мабуть.
Я так давно не мріяла.
Давно мене тут не було.
Мабуть, правду кажуть, що коли задоволений - нема великого бажання писати про це. Не для всіх, звісно - але буває. У мене так. Коли задоволена - майже не пишеться, майже не малюється
В давному випадку полімерна глина - це відкриття. Шикарно. Навіть в моменти радості завжди можна надихнутись. Круто=)
Чекаю літа. Чи не вперше за доооооовгий час я чекаю літа. Ніколи його особливо не любила, але в мене на це тсільки планів!..
Хоча, на минуле теж були. Але я інша. Я здійсню.
Страшенно чекаю, коли розцвітуть бузок та жасмин.