"тук-тук"
- Хто там?
- Ти знаєш.
- Знаю.
- Тоді навіщо ці дурні питання?
- Звичка. Що тобі?
- Відчини.
- А якщо ні?
- Я і так тут.
- Ти далеко. За перегородкою. Ключ у мене.
- Щоб увійти, мені непотрібен твій ключ. Я вже і так дуже близько. Занадто близько.
- Не занадто.
- То все здається. Я вже тут.
- Але не в мені. Не в мені...
- Кому краще знати, де я? Я просочуюсь... крізь шкіру... Ти відчуваєш, але посилаєшся на холоду ЛІТНЮ ніч. Наївна.
- Наївна...
- Я дорога тобі. Занадто дорога, щоб ти могла отак просто не відчинити мені. Ти належиш мені. Я твоя осінь, ти моя жертва. Все так просто...
- Я можу ще й прогнати тебе.
- Невже? Впевнена? Ну що ж, спробуй...
- Ти знущаєшся...Ти любиш знущатися...
- Лише деколи.
- Значить я занадто часто тебе бачу.
- Ні, не занадто... Якраз в міру... Але відтепер я житиму з тобою. Біля тебе.
- Ні. Ти лякаєш мене. Я не відчиню.
*сміх з-за спини*
- Де ти?!
- Який чай тобі робити?
- Що... Як...
- Ти не владна наді мною. Затям собі. І питимеш зелений... Він дуже смачний з медом.
Можна просто говорити. Можна говорити по суті. Можна говорити, щоб вбити час, хоча він і так непоганий самогубець. Можна ще багато чого робити з розмовами... Їх можна використовувати як на благо, так і проти людини. Їх можна забути і не надавати їм великого значення. Але в більшості своїй розмови важливі, потрібні, цінні....
Дивитись можна просто так. Можна дивитись з підтекстом, чи обманюючи, чи вибачаючись, і щоразу погляд може ставати іншим... мусить ставати іншим. Дивитись варто обережно - можуть впіймати. Можуть тебе побачити - саме того тебе, якого ти так не хочеш або хочеш показати. Погляд може бути порожнім. Таких поглядів я боюсь. Вони заповнюють тебе порожнечою... Тебе теж.
Писати від руки щиріше. Писати можна по-різному... МоЖнА СпОтИкАтИсЬ На БуКвАх І РоБиТи вСе мОжЛиВе дЛя тОгО, ЩоБ ЧиТаТи СтАвАлО ВаЖчЕ. А є просто важкі тексти. Важкі для сприйняття, або для усвідомлення, або обтяжені відсутністю ідеї. Обтяжені відсутністю.. Те ж можна сказати про щирість. Вона важлива в тексті... Писати можна швидко або повільно... Дуже по-різному можна писати.
А ще є дотик. Легкий, невинний - але пробиває током. Або спеціальний, такий же легкий - і він теж обпікає. А буває дотик холодний і байдужий. Буває жорстокий. Або ніжний. Або механічний... Стільки дотиків....
І, якщо задуматись, в кожному погляді, написі, дотику чи слові є щось... Щось важливе, якщо шукаєш. Щось непотрібне, якщо байдуже. Щось, але завжди є...
А я люблю дощ і зірки. Тільки от речі, які я люблю, часто несумісні.
- Бачиш?
- Що я маю побачити?
- Ніхто не скаже. Навіть ти потім не зможеш...
- То навіщо це?
- Ти ж хочеш дізнатися, хіба ні?
- Хочу, але не можу визначитись, чого саме хочу.
- І ти знаєш чому.
- Бо не знаю, чого чекати...
- А ти, виявляється, вмієш показувати щирість...
- Так, аж дивно.
- Тобі?
- Мені.
- Тобі не повинно бути дивно.
- Чому?
- Ти ж знаєш себе і минуле... Своє минуле.
- І що з того? Не так добре знаю. То чому мені не повинно бути дивно?
- Хіба ти так рідко показуєш щирість?
- Можливо.
- Чому?
- Ніхто не скаже. Навіть я... Особливо я.
- Дивуєш мене все сильніше.
- Бачу!..
- І що ж ти бачиш?
- Так, твоя правда... Ніхто не скаже. І я тим більше. Навіть я. Але я хочу ще...
Меі подобається стояти на балконі до третьої ночі і слухати музику, слідкувати за людьми або ховатися від них - хоча вони рідко з*являються на горизонті, пити молоко, мріяти, думати, власне, що завгодно... Мені подобається. А завтра я їду звідси додому. І не жалію. Це якось так дивно... Хоча я мала б звикнути. Я легко пристосовуюся до нового оточення, легко відвикаю від нього, бо на зміну приходить інше... Але все рівно не розумію - як це так, любити місце, любити проводити там час, знати, що вдома такого шансу не буде - і не жаліти зовсім, що їдеш... Так, ця квартира мені не стала близькою... Але мені байдуже. Байдуже...
А ще я нарешті знову можу вільно почуватись поруч із собою))) А то останнім часом не виходило, мене шліфували обставини... Все ті ж обставини...
Стільки змінилось.. Краще-гірше - хіба це мені вирішувати? Стільки людей мені потрібно, стільком людям потрібна і не потрібна я. Ніколи не любила ставлення. Ну, сам факт того, яке воно. Не зрозумієш, а я не люблю не розуміти... І ще не можу визначитись - від нас зележить багато чи мало? І ще я забагато думаю))))
Мені добре... Просто добре, і я не допускаюсь тієї помилки, якої допускаються так багато знайомих моїх. Я не думаю про те, як добре могло б бути, якби... Чи наскільки краще могло б бути.... Ні, я рада, що є так. Бо ж стількомлюдям гірше... Не хочу про це думати...
Хочу кота і ляльку)))
Меня попросили помочь тем, кто только начинает учиться готовить, кто недавно вступил во взрослую жизнь. Для вас, начинающие хозяюшки, делаю этот огромный пост. Здесь будут собраны ссылки на рецепты, которые либо не требуют специальных знаний и навыков, либо которые подробно объясняют как эти самые знания и навыки получить :)))
Кстати, по моим понятиям "быстро" не значит "бедно", поэтому и рецепты будут самые разнообразные. Основной критерий - простота процесса приготовления и отсутствие каких-то специфических навыков.
Итак:
Здесь собираю малокомпонентные салаты, салаты и закуски быстрого приготовления
Здесь все вперемешку: и мясо, и рыба, и птица, и овощи. Основной критерий - быстро и просто
[показать]Нашла в просторах инета и скопировала себе, может и Вам понадобится
[700x525]
Разговор с тенью
Белый пух, горячий ветер...
- Спишь?
- Скажи, зачем мы здесь?
- По секрету?
- По секрету.
- Спички есть?
- Конечно, есть.
- Чиркни спичкой, станет ясно:
мы пришли...
- Не надо вслух!
- ...чтобы вспыхнуть и погаснуть,
словно тополиный пух.
- Что ты! Тише! Будет вечер,
чай, пирог, луна в окне,
чашку в руки, плед на плечи...
- Вечер - твой, а вечность - мне?
- Вечер - наш, а вечность - к черту.
- Чиркни спичкой.
- Ты опять?
- Проще быть живым, чем мертвым,
проще плакать, чем молчать.
Вдох. Как граппа ветер крепок.
- Я почти исчез, а ты?
Самый сладкий, напоследок,
выдох - время жечь мосты.
[292x428]Используя процессы собственного изобретения Мэг Ханнан создает уникальные и оригинальные украшения из ткани. У швей всегда остается много кусочков ткани, они то и натолкнули Мэг на мысль на создание уникальных и разнообразных украшений.
Технологию изготовления и разнообразие аксессуаров ручной работы смотрите ниже.
[482x698]
[показать] Деколи буває так, що все-все-все добре, в усіх планах, а людина за породою своєю все рівно мусить знайти щось, що мусить її доїдати...
Власне, мене ця проблема майже не болить вже, але от лише сьогодні я знайшла гідний приклад тому, що сталось. Це схоже на відчуття, коли ти маленькою дівчинкою йдеш з морозивом в руці. З смачним таким, твоїм улюбленим, у вафельному стаканчику. І тут воно падає прямо на асфальт. Чи на грунтову дорогу. Тобі байдуже, куди саме воно впало - головне, що воно зараз брудне, його можна тримати в руках, але не їсти, і все рівно воно швидко розтане. Звичайно, ти піднімаєш його, маленькими пальчиками вишукуєш частинку, яка не торкнулась шляху, і стараєшся дістати якомога більше звідти. Ти бруднишся і злишся, розчарування таке гірке... А надворі спека, і саме морозиво, лише морозиво, здається, може тобі допомогти... І ти з поганим настроєм минаєш вітрини магазинів, де продають багато морозива, і йдеш додому...
Отака і в мене ситуація. Так хочу добратись, спробувати цю людину, смак якої вже знаю, смак якої став моїм улюбленим, але враження, ніби вона забруднилась, ніби впала на асфальт, і щось тримає, не дає "накуштуватись"....
Рада, що це мене вже не гризе так сильно, як раніше. Але думки такі приходять до голови, просто болять не так пекуче....
А взагалі - ви помічали, що можна бути щасливим через дрібниці? Я знов набула цього вміння)))))
І що б там не казали, весна - чудова пора року... Просто зима на мене (нас((((() згубно діє....
Хех, деколи регочу як мала дитина. Маю на увазі, трохи менша, ніж та, якою я є))
[466x699]