Я можу не пам"ятати, зі скількома друзями він пересварився і коли та за що переживав, але досі пам"ятаю, що в кінці березня вночі він грів собі на вечерю=))
Чи то в мене поняття дружби дивне, чи то людина така...
Чогось часто люди думають, що мені дійсно цікаво слухати плітки. І ще, що я хочу знати всіх, хто мене терпіти не може. А я люблю плітки лише про себе - смішно деколи з них, хоча, звичайно, вони можуть підпсувати мою так звану "репутацію" - але якщо мене людина любить, ніщо таке не зіпсує її думку, тож байдуже. І до тих, хто мене не любить, теж байдуже - якщо вони не прикидаються моїми друзями. Дволичність - жахлива річ.
Я люблю їх. Вони коли стояли там, від них аж струменіла ніжність. Коли буде холодно, я згадаю про це...
А ще я люблю гітару. Хоча б того, що не пам"ятаю жодної негативної асоціації з нею.
Хочу чорного або сірого кота і ворону. Ворону назву Малятком, і буду любити. Так само, як і ляльку - якщо колись таки одержу цю свою мрію=)))
І люблю, коли бажання здійснюються - не обов"язково мої. Просто приємно, коли люджи на вулицях посміхаються, і особливо - коли я знаю, що є причина=)
Знову просто, хоча складнощів не поменшало.
Знову хочу, і знову не знаю, чого.
Знову багато що так само...
І знову інакше.
Відчуваю скрізь - в баченні моєму, в словах і поглядах інших, в усмішках вловлюю... Та що там шукати - навіть кашу собаці не так варю, і мило рідке на мочалку не так наношу, і читаю не так, і слухаю теж... Граю не так, говорю не так, не так укладаю волосся, не так сплю, не те готую і їм, не в те одягаюсь...
Та сама, але інакша.
Хороша зміна.
*В_режимі_очікування*. Як не дивно - це вже не принцип чи правило всього... В очікуванні зими, а це найбільше не так.
Все просто=)
Якщо не думати про складне...
Якщо не намагатись знову все зіпсувати.
Тоді все справді просто=)
О, ну і без історії, звичайно, все ще простіше=)))
Знаєш, як було б чудово? Було б чудово любити мене, і не соромитись цього, і гордитись цим. Якщо б я теж любила тебе - а я вже напевно зможу - то було б справді чудово. В мені стільки ніжності, що не розхлюпується (сволота!) і не розсіюється, і накопичується, що, мабуть, було б добре обом - мені легше, тобі тепліше. В мене стільки прагнення розуміти і одержувати як мінімум вдячність за це, що я могла б постаратись зрозуміти якщо не все, то багато. В мені стільки всього намішалось, що я сама дивуюсь - а що ж ви всі, якби побачили це?
Так, було б чудово любити мене. Тобі б напевно сподобалось.
я нажимаю на крестик в правом углу чтобы не видеть как ты мне не пишешь
(c)
Слова автора: А вы любите конфеты? Я просто обожаю. Когда дома заканчиваются все сладости, а в магазин идти лень, то я готовлю домашние конфеты. Рецепт очень легкий и вам понадобятся всего лишь 20 минут свободного времени.
Заплющ очі. Заплющ. А вуха відкрий, і серце, і голову теж. Мрії в тебе ще залишились, ти не з усіма посваритись встигаєш? Поклич їх. Хай вип"ють з нами вина трохи, хай скуштують шоколаду. Ти ж їх не балуєш, так? А наймолодші і найнесміливіші хай пригостяться чаєм. Така лише одна? Що ж, тоді зроби так, щоб я не змогла вирахувати, яка саме. Хай наймолодша і найнесміливіша не боїться мого ока, вона ж твоя.
Дай руку. Тепла. Приємно мати теплі руки, еге ж? Я теж люблю. Раз на тиждень. Я - не мрія, щоб балувати себе. І вже тим більше не найнесміливіша, щоб гріти їх до чаю. Ні, очі не відкривай. Уяви собі щось дороге, приємне, цінне. Вийди за рамки. Помрій, вони прийдуть, якщо ти скажеш їм, що вони тобі потрібні ще - твої мрії. Що ти будеш пригощати їх, берегти, обожнювати. На кого ж ти інакше перетворишся?
Я знаю, яка з тих твої красунь прийшла до тебе. Стукотить, чуєш? Дощем стукотить. Не відчиняй - ти не ще не маєш грому. Ні, не злитиметься... Ти ж про це мрієш. А те, що хвилюєшся - то вже добре.
Тихо-тихо. Я тобі нічого поганого не зроблю. Чого ж ти тремтиш? Не треба мене боятись, остерігатись... Мені треба лише повірити і пообіцяти, що сказане тут залишиться між нами.
Ось і все, бачиш? Тут твоя маска... Дивно бачити її в мене на долоні, правда? На долоні, а не на обличчі твоєму. Не шукай іншої, вона не потрібна тобі зовсім. Я залишу її як винагороду. Можеш йти. Передай там першому в черзі, що я вільна і чекаю. На всі його маски.
А деколи так хочеться, знаєш... Сидіти на ліжку, чи на дивані, чи десь іще, і дивитись фільм - вдвох, може, навіть дещо по-сімейному...
Деколи хочеться готувати щось на кухні і знати, що це для найважливішої в моєму житті людинки.
Деколи хочеться обійняти тебе перед сном або уткнутись носом в твоє плече.
Деколи хочеться вільно взяти тебе за руку, усміхнутись, дивлячись в очі, могти сказати тобі якщо не все, то хоча б більшу частину з того, чого хочеться...
І майже постійно хочеться одного... Найбільшого і найважливішого. Хочеться, щоб тобі хоча б інколи хотілось того ж самого...
Щодо першого знаю тільки одне - раніше ти б нізащо не залишив мене під дощем, і вже тим більше, коли плачу.
Щодо другого знаю, що не знаю нічого, але усміхаюсь і пальці були теплі такі...
Щодо першого - подзвони, коли повернешся.
Щодо другого - просто подзвони.
Щодо першого - чогось плакала, хоча знаю, що зробила б так ще раз, навіть якби була готова.
Щодо другого - готова плакати. Як би по-дурному це не звучало.
Я була готова відкритись всім і кожному, мабуть, і не шкодувала б про шкоду, яку могли завдати - бо хоч трохи, але знала міру. Тепер я можу, але не бачу сенсу - не віриться, що тм "всім" буде справді цікаво.
Я могла бути тільки з собою і бути щасливою. Тепер я так не можу. Тепер я з собою, бо немає вибору, і мені приходиться бути щасливою, бо звар*ятствую.
Я могла радіти, коли дзвонив хтось дорогий, бо це саме ця людина. Тепер я радію, бо просто грає телефон. Бо просто хтось згадав.
І я навчилась думати, що мені так справді добре.
І я втомилась пробувати відчайдушно щось міняти.
Бо змінилась сама. Бо осінь.
А тепер - чекати. Тепер, якщо щось має статись - воно станеться, і не хочу ніяк інакше.
Я знову В_режимі_очікування. Але тепер кричати про це всім не хочу.
Хай думають, що я усміхаюсь.
Хай думають, що нічого не змінилось.
Краще хай не знають тією сторони, якою я до них можу повернутись. Їм же безпечніше. Тим, через яких раніше дзвонив телефон.
Старинный замок плюс 35 акров парковых насаждений и 12 акров леса
Кейдж в свое время заплатил за него 5 лимонов. Сейчас покупатели дают не более трех с половиной
[показать]
[показать]
[показать]-Я опять начинаю влюбляться в твой голос. Заткнись.
[показать]
[показать]